В останні дні травня Олексій Гончарук, Голова Офісу ефективного регулювання (BRDO) в ефірі “Українського радіо” підбив підсумки “сезону реформ”. Як виконується План дій уряду щодо імплементації кращих практик ведення бізнесу, відображених у методології рейтингу Світового Банку Doing Business та які проблеми стоять перед українським бізнесом сьогодні – читайте у інтерв’ю.
– Які зараз найбільші проблеми стоять перед бізнесом в Україні?
– Українському бізнесу важко, бо бізнес може нормально розвиватися лише в умовах, коли навколишнє середовище є прогнозованим. Коли держава є прогнозованою. А в умовах, коли постійно змінюються правила, бізнес не може почуватися комфортно, тому що це позбавляє його можливості планувати свою діяльність. Окрім того, багато питань залишається в головних сферах, які цікавлять бізнес – це оподаткування, робота з податковою, валютне регулювання (нестабільна валюта). Тому сказати, що бізнес відчув на собі весь позитив від реформ, дуже важко.
Але є досить багато позитивних прикладів, насправді позитивних історій, які за останні півтора роки відбулися. Наприклад, реформа державних закупівель (передусім Prozorro), лібералізація багатьох дозвільних документів, які перетворилися з ліцензій (що неможливо було отримати) в більш прості форми дозвільних процедур (декларування та інше). Водночас ще дуже багато роботи доведеться зробити.
– Що таке підсумки сезону реформ Doing Business?
– Це проміжний наш захід, під час якого ми хочемо підбити підсумки того періоду, протягом якого в України була можливість вдосконалити своє законодавство і таким чином покращити свої позиції в цьому рейтингу. Чому підсумки реформ? Бо це стосується, в першу чергу, відомого світового рейтингу Doing Business – тому що саме травень є останнім місяцем, під час якого держава може зробити якісь зміни, які будуть враховані на наступний рік. Саме тому постановка питання саме така – що вікно можливостей закривається, і настав час підвести підсумки.
Цей рейтинг передбачає 10 компонентів, за якими оцінюється діяльність бізнесу – серед них і будівництво, і енергетика (простота підключення до електромереж) – тобто доступ бізнесу до, умовно кажучи, таких стратегічно важливих ресурсів, як електроенергія, без яких бізнесу неможливо існувати. Це і легкість ведення бізнесу, і простота ліквідації бізнесу, процедур банкрутства – тобто стягнення заборгованості тощо.
Але ж рейтинг не самоціль. Тому ми спробуємо поговорити про ті кращі регуляторні, законодавчі практики, які існують у світі, і які нам необхідно було б перейняти, але період, який дав би нам можливість вплинути на результат рейтингу наступного року, закінчився. Але ж життя не закінчується – кращі регуляторні практики потрібні нам не лише задля рейтингу. Вони нам потрібні, передусім, для того, щоб бізнесу працювалося простіше. Наприклад, якщо ми говоримо про підключення до електромереж – як виявилося, в регіонах колосальною проблемою для бізнесу, що відкривається, є дістатися до електромереж без корупції. І це питання має бути вирішене не задля рейтингу, а для того, щоб бізнес міг розвиватися. Те саме стосується і оподаткування.
– З чим саме пов’язане оподаткування – зі ставкою чи передбачуваністю?
– Рейтинг не враховує стабільність законодавства, в даному випадку, він враховує тягар, який лягає на бізнес, і строки – обсяг часу, як ресурсу, який треба витратити бізнесу на ті чи інші процедури.
– Так от за цим тягарем ми відповідаємо європейському бізнесу?
– Ну от з оподаткуванням все поганенько. Основною причиною для такого несприятливого клімату в сфері оподаткування є як раз нестабільність. Ми знаємо, що ми живемо в умовах, коли от-от має бути ухвалене нове податкове законодавство. Кінець минулого року ознаменувався великим пластом змін у цій сфері, і зараз очікується податкова реформа. Тому, звичайно, в умовах буремних реформ, в умовах постійної зміни правил, звичайно бізнес почуватися комфортно не може, і тут питання не в ставці оподаткування. Тут питання в тому, що ставки не однакові для всіх. Бізнес може платити і 20-30, і 50, і 70 відсотків податку, якщо це платить весь бізнес. Тому що потім ринок це врегульовує. Тому що якщо бізнес в рівних умовах – це все одно все потім зрештою лягає в ціну продукції або послуг, які бізнес надає.
– А що стосується великого та малого бізнесу: чи потрібно робити різницю? Пільги на користь малого бізнесу?
– Ми говоримо про те, що всі мають бути в рівних умовах. Правила мають однаково застосовуватися до всіх. Якщо є “податкові ями” – то це означає, що хтось отримує конкуретну перевагу за рахунок того, що він не сплачує податки. І в цьому є основна проблема, недолік існуючого податкового законодавства. Є однаковий бізнес на одному і тому ж ринку, і один має одне податкове навантаження, а інший за рахунок схем, наявності знайомств та зв’язків знаходиться у більш вигідних умовах, і добросовісного виробника держава фактично дискримінує.
Але я хочу звернути увагу, що цей тиждень – досить насичений з точки зору економічних ініціатив для Верховної Ради, і там зараз є багато законопроектів, які треба підтримати. Це і законопроект 2418а, який стосується реформи державного контролю та нагляду, що має значно спростити відносини бізнесу з органами контролю та нагляду. Ці органи мають стати більш відкритими та в них має лишитися набагато менше можливостей зловживати своїм правом на проведення перевірок; це і створення електронної публічної бази перевірок, у якій бізнес завжди зможе себе знайти і дізнатися, коли йому доведеться спілкуватися з органами державної влади і мати можливість підготуватися до цього; буде поставлене питання про мораторій на перевірки для бізнесу – зараз органи контролю та нагляду ще досі не реформовані? тому не можна сказати, що бізнес їм довіряє, що вони дійсно перетворені вже на сервісні установи, а не є апаратом примусу і покарання.
– А в якій країні підприємці довіряють перевіряючим органам і чекають їх? Хіба не завжди бізнес не довіряє їм?
– Це дуже поширена помилка – вважати, що західна цивілізація побудована на недовірі. Основа механізмів, які працюють у цивілізованих західних країнах – це довіра. І саме в цьому є принципова відмінність від українського бізнесу та українських контролюючих органів – тут немає довіри. А там, де немає довіри, транзакційні витрати на спілкування та побудову відносин є завеликими. У західних країнах бізнес не просто довіряє, він зацікавлений у тому, щоб органи контролю та нагляду працювали правильно, тому що така правильна робота є гарантією того, що всі знаходяться в рівних умовах, тому що тоді працюють механізми ринку, а бізнес і живе в умовах ринку. Тому це основа основ.
– Якщо існує велике навантаження податками на підприємців, бізнесменів, то чому скарбниця напівпорожня? Чому такі проблеми з державними видатками і виконанням державою своїх соціальних функцій?
– Питання комплексне, і тут насправді багато причин… Перша причина в тому, що кошти, які збираються, не завжди витрачаються раціонально, тому їх не вистачає. Донедавна навіть не існувало більш-менш адекватного реєстру осіб, які мають право на соціальні пільги. Тобто, адресність пільг – це питання, яке зараз у державі стоїть дуже-дуже гостро, тому що ми не розуміємо, куди і яким чином ідуть гроші, спрямовані на соціальну підтримку людей, якої вони потребують. Але це лише маленька проблема. Якщо говорити про податки для бізнесу, то… вийдіть на Хрещатик. Зайдіть в будь-який бутік чи ресторан, і подивіться, хто надасть вам чек, якщо ви там придбаєте послугу чи товар. Це приватний підприємець, який, як правило, платить мінімум податків. А це Хрещатик – це більш ніж значний обсяг і оборот коштів, готівки. Тому, коли мені говорять, що український бізнес платить надто багато податків – це означає далеко не те саме, що в Україні високі податкові ставки. В реальності, якщо подивитися, скільки податків сплачується українським бізнесом, то виглядає це приблизно так, що бізнес каже: “А давайте ви нас не будете чіпати, ми будемо користуватися податковими схемами, які дозволяють майже не платити податки, а натомість ми не будемо дивитися, як ви витрачаєте кошти, які ми вам таки платимо”. І цей корупційний соціальний договір треба ламати, потрібно перебудовувати податкову систему таким чином, щоб у бутіка на Хрещатику або у дорогого ресторану в Києві не було можливості платити пару тисяч гривень на місяць, бо це не відповідає справжньому обсягу їх прибутків.