Ціна життя. Чому не все можна купити, а виміряти грошима – необхідно

За матеріалами epravda.com.ua.

У багатьох західних країнах питання грошового виміру немайнових цінностей — буденна робота державних органів. В Україні все тільки починається.

Життя — 11,8 млн грн, спасіння від інвалідності — 3,5 млн грн, попередження зґвалтування у тюрмі — 208 тис грн, терористичного акту в літаку — 1 млрд грн.

Вказані ціни — не прайс шахрая-цілителя, не роздуми про майбутнє та не художній вимисел.

Це орієнтовний приклад цінника, який повинен використовувати кожен орган державної влади у щоденній діяльності.

Уявімо, що який-небудь тип виробництва в середньому спричиняє смерть 20 людей щороку. Заходи, які дозволять уникнути цих смертей, будуть коштувати державі, підприємствам та споживачам 100 млн грн на рік. Чи робити державі такі заходи обов’язковими? Чи вартують 20 життів 100 млн грн? А 2 млрд грн?

Інший приклад — фінансування будівництва велосипедної доріжки, якою будуть користуватися, наприклад, сто людей щодня. Чи виправдовує поліпшення здоров’я такої кількості людей інвестицію у розмірі 50 млн грн? А 100 млн грн?

Аргументовані відповіді на ці питання можливі лише тоді, коли ми зможемо визначити ціну всього, що зазвичай вважається нематеріальним: життя, здоров’я, хвороби, інвалідності, честі і гідності, чистоти повітря, лісу або річки. Без такого цінника всі управлінські рішення ухвалюватимуться інтуїтивно.

У багатьох західних країнах питання грошового виміру немайнових цінностей — буденна робота державних органів. Для здійснення державного регулювання ціна життя людини у США становить 9 млн дол, у Новій Зеландії — 4,2 млн дол.

Така вартість не береться державними органами навмання, а базується на тому, скільки самі люди добровільно готові платити за зменшення ризику померти.

Наприклад, якщо ви готові сплатити за велосипедний шолом не більше Y грн, що, умовно, позбавить вас ризику померти в одному випадку з мільйона, то вартість свого життя ви оцінюєте у розмірі Y помножити на 1 млн.

Так само можна порахувати, наскільки більша зарплата працівників, які мають певний виробничий ризик смерті, наприклад один до 10 тис, ніж у працівників, які такого ризику не мають. Якщо така зарплата більша на 600 дол, тоді одне життя буде вартувати 6 млн дол: 600 помножити на 10 тис.

До вартості життя іноді прив’язують вартість ушкодження здоров’я або інвалідності, коли, наприклад, втрата ноги буде прирівняна до 0,3 VSL — показника “вартість статистичного життя”.

Звичайно, мало хто погодиться померти за певну грошову суму. Насправді VSL — це статистична вартість смертельного ризику, причому такий ризик повинен бути незначним. За інших умов ця модель працювати не може.

Ціна здоров’я та навколишнього середовища

Вимірювання вартості інших цінностей — справа складніша, але можлива. Можна застосувати модель, яка базується на вимірюванні різниці вартості різних товарів, наприклад, різниці вартості будинків у чистій і забрудненій місцевостях.

Можна спробувати порахувати витрати на подорож: ми часто витрачаємо гроші на подорож до місця відпочинку з кращими екологічними умовами. Витрати на такі подорожі і є грошовим виразом вартості гарного стану довкілля.

Крім того, ми витрачаємося на те, щоб попередити негативні наслідки: купуємо фільтри для води, кип’ятимо воду, оплачуємо превентивні медичні заходи. Такі витрати також дозволяють встановити вартість певних благ. Ще простіше оцінити вартість хвороби: це вартість лікування, втрачених часу та доходу.

Іноді для оцінки блага обраховують, скільки потрібно витратити коштів для його відновлення у разі знищення або створення відповідного аналога.

Застосування таких калькуляцій у США дозволило порахувати, що витрачання 8,2 млн дол на введення нових правил у тюрмах буде виправданим, якщо це дозволить зменшити кількість тюремних зґвалтувань на 55 випадків на рік.

Окремі нові правила перевірки авіаційного вантажу з витратами 1,9 млрд дол та додатково 203 млн дол для вантажних перевезень виправдовують себе, якщо дозволяють попереджувати одну терористичну атаку на 2,6 року.

Українські реалії

В Україні базові механізми обрахунку витрат та вигод уже запроваджені. Кожен орган виконавчої влади, розробляючи проект регуляторного акту, готує аналіз регуляторного впливу, який повинен містити опис витрат і вигод. Однак шкала, яка дозволяла би порівнювати негрошові вигоди і грошові витрати, не з’явилася.

Є лише поодинокі акти з натяками на грошову оцінку немайнових цінностей.

Так, стаття 187 Кримінального кодексу ставить знак рівності між тяжкими тілесними ушкодженнями та шкодою у розмірі 200 тис грн, стаття 189 — між такими ж ушкодженнями та 480 тис грн, а стаття 194 ці ж 480 тис грн прирівнює до загибелі людей. Чому ці оцінки такі різні у межах одного закону — загадка.

За відсутності вітчизняних досліджень можна скористатися закордонними. В одному з цьогорічних іноземних аналітичних матеріалів стверджується, що ціна українського статистичного життя повинна становити близько 454 тис дол. Які висновки можна буде зробити, якщо взяти цю цифру за основу?

Наприклад, у 2016 році внаслідок ДТП загинуло 3 410 людей. Це означає, що потенційні витрати держави на успішну програму з безпеки дорожнього руху можуть бути виправдані на рівні до 1,5 млрд дол щороку. Якщо додати кількість несмертельних ушкоджень, сума може зрости щонайменше удвічі.

Запровадження ефективної системи оцінювання зробить можливою об’єктивну конкуренцію між окремими реформаторськими ініціативами. Ресурси держави обмежені, коштів вистачає лише на окремі проекти, тому обирати слід лише ті ініціативи, які принесуть найбільший розмір перевищення вигод над витратами.

Це дозволить відійти від практики обрання політиками першочергових заходів на інтуїтивному рівні або ж з огляду лише на репутаційні чи рейтингові наслідки.

Не грошима єдиними

Вам не дуже подобається, що єдиним мірилом усього стануть гроші? Ви такі не одні. Чимало аналітиків сумніваються у тому, що грошовий еквівалент — це найоптимальніший спосіб порівняння результатів державного впливу.

Їх сумнів базується на здатності людей швидко адаптуватися, тому збільшення або зменшення доходів впливає на відчуття щастя лише на короткий строк.

Саме на короткостроковість такого ефекту вказали показники суб’єктивного щастя людей, які виграли у лотерею, та показники населення країн, чий показник ВВП на душу населення зростав протягом кількох років поспіль.

Крім того, гроші — це статус. Підвищення статусу однієї особи призводить до відносного пониження статусу іншої особи. Тому у випадку збагачення однієї особи загальний рівень щастя суспільства може і не змінитися.

Однак така критика поки що не породила жодного пристойного конкурента грошей як загального еквіваленту. Через це навіть романтикам у державному регулюванні все ще слід користуватися прагматичною грошовою оцінкою.

Звичайно, навіть найбільш талановиті економісти не зможуть порахувати вартість усіх благ. Іноді складно обійтися без альтернативних способів підрахунків: обирати мінімальну та максимальну межі вартості блага, обраховувати кількісні показники замість грошових, наприклад, кількість врятованих тварин, а не їх вартість.

У будь-якому випадку грошовий та кількісний підходи дозволять перейти від демагогії до вдумливої пріоритетності та збільшення ефективності держави.