“Зайві” нотаріуси. Як один відсоток цінового регулювання заблокував конкуренцію

11-10-2016

документы

Скасування цінового державного регулювання лібералізує ринок нотаріальних послуг, а отже — знизить вартість нерухомості.

Регуляторна система України формувалася через нагромадження алогічних та парадоксальних рішень майже 25 років.

Окремі з них ми за інерцією сприймаємо без аналізу, не задумуючись про наслідки.

Проте ці наслідки не лише безглузді — вони стримують розвиток ринкових відносин.

Десятиріччями державні служби нав’язували правила бізнесу, аргументуючи це виконанням міжнародних зобов’язань або захистом чиїхось інтересів — держави чи соціально незахищених верств населення.

Громадяни сприймали ці тези на віру. Регуляторний тиск здавався їм чимось далеким, тим, що стосується лише бізнесу і великих грошей.

Однак системний аналіз загального регуляторного впливу на ринок доводить, що державне регулювання тяжіє над економікою в цілому, а окремі регуляторні рішення навіть “влазять у кишеню” до звичайних громадян і сприяють корупції.

Ось приклад. У 1998 році набув чинності указ президента “Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій”.

Там є норма про цінове регулювання діяльності приватних нотаріусів при вчиненні правочинів з об’єктами нерухомості. Близько 20 років тому державний регулятор встановив норму про мінімальну вартість послуг для державних і приватних нотаріусів — 1% від суми угоди з придбання чи продажу нерухомості.

Це було зроблено для того, щоб державним і приватним нотаріусам не довелося конкурувати, щоб “не ображати” нікого з них. Однак ця норма перекреслила можливе формування ринкових правил у сегменті нотаріальних послуг.

Чим це шкідливо для нотаріусів?

По-перше, приватні нотаріуси змушені пропонувати “перевіреним” клієнтам можливість неофіційного повернення певної суми від вартості послуг.

Тобто нотаріус домовляється з клієнтом, що поверне йому частину коштів, яка становить той самий 1% від суми угоди, назад після оформлення договору. Приватний нотаріус може це зробити, бо це його зароблені кошти. Таким чином він забезпечує собі “вдячного” клієнта, який прийде до нього ще раз.

По-друге, державні нотаріуси стають непотрібними, бо їм важче чи взагалі неможливо вдатися до такої махінації. Вони зобов’язані взяти фіксовану ставку держмита незалежно від суми трансакції і передати її в держбюджет.

Коли мова йде про великі суми, клієнти змушені звертатися до приватних нотаріусів і домовлятися про “ринкові” умови.

Чим це неприємно для клієнта-громадянина?

Один процент від суми угоди доведеться заплатити не тільки у випадку купівлі чи продажу нерухомості, а й у випадку дарування та оформлення кредитного договору на придбання житла. Тобто ви позичаєте гроші на житло у банку, бо у вас їх нема, але все одно мусите заплатити нотаріусу.

Результати такого регулювання: сторони не зацікавлені у прозорості угод, особливо на вторинному ринку, державні нотаріальні контори стають збитковими для бюджету, а нотаріуси замість забезпечення законності угод ініціюють корупційні дії, аби втриматися на висококонкурентному ринку нотаріальних послуг.

Виходить, що таке державне цінове регулювання послуг нотаріусів не має сенсу. Воно спрямоване лише на підтримку окремих груп через неринкові методи, тому приречене перетворитися на гальмо для розвитку сектора.

Це призведе до того, що кінцевий споживач не отримуватиме якісних послуг за адекватну платню. Звісно, ринок знайде можливість відновити конкуренцію, але тільки через порушення закону та корупцію.

У будівельній галузі і на ринку нерухомості таких вад не бракує. Серед найочевидніших — корупція при виділенні земельних ділянок для забудов, непрозоре нарахування пайового внеску на розвиток інфраструктури, надскладні та дорогі процедури підключення до інфраструктурних мереж.

Через недолуге державне регулювання кожен такий елемент створює широке поле для корупції і підвищує вартість житла: пайовий внесок — на 4%, підключення до мереж — на 5-10%, корупція при відведенні землі — на 15%.

Усі ці “переплати” компенсуємо ми з вами, купуючи нерухомість за неадекватними цінами. При цьому ринок не отримує достатніх інвестицій. Як наслідок, одна з базових інфраструктурних галузей — будівельна — за 20 років зменшила свій внесок у ВВП України майже втричі: з 8% на початку 1990-х до 2,6% у 2015 році.

Скасування цінового державного регулювання — один з кроків на шляху до лібералізації ринку, а отже — зниження вартості нерухомості і залучення до фінансування будівельних проектів більшого обсягу інвестицій.

Однак будь-які реформи повинні проводитися через глибинний аналіз наслідків. Це моє переконання. Саме тому ми запрошуємо до співпраці всі сторони, які стикаються з неефективним регулюванням.

Ми готові обговорювати всі аргументи “за” і “проти” збереження цінового регулювання для нотаріусів. Ми не хочемо повторювати кроки чиновників: або зарегулювати до нестями, або відмовитися від будь-якого нагляду за діяльністю, відкривши скриньку Пандори шахрайства та недобросовісної діяльності.

Наша мета — створити ефективне регулювання, яке лібералізуватиме ринок, але в першу чергу — захищатиме інтереси громадян.

Оригінал: “Економічна правда”

Партнери

  • logo_eu4b
  • logo_forbiz
  • partner3
  • partner4
  • logobg-1240x
  • partner5
  • partner1