BRDO вже тривалий час успішно співпрацює з Міністерством охорони здоров’я України в багатьох ініціативах, пов’язаних зі створенням кращого регулювання підприємницької діяльності. Проте справжнім викликом стала для нас одна з проблем, вирішенням якої МОЗ попросив зайнятись наш Офіс: проблема застарілості та недосконалості українських протоколів медичної допомоги.
РЕАЛІЇ УКРАЇНСЬКИХ ПРОТОКОЛІВ
У даний час лікарі зобов’язані лікувати своїх пацієнтів відповідно до “уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги” – документів, у яких міститься опис, яким чином слід лікувати ту чи іншу хворобу. Недоліками українських протоколів є:
- невідповідність провідним іноземним аналогам – у зв’язку з українською специфікою нормотворення у вітчизняні протоколи досить часто потрапляють приписи, які не відповідають кращій світовій практиці. Причини цього різні. Однією з них могло бути те, що включення/невключення лікарського засобу у протокол прямо впливало на можливість публічної закупівлі відповідних препаратів та обсяги його збуту.
- застарілість – внесення змін до протоколів потребує значного часу та зусиль, а українські протоколи не завжди встигають оновити відповідно до нових досягнень сучасної медицини;
- недостатня повнота – існують хвороби, лікування яких українськими протоколами не врегульовано, хоча наявність відповідного протоколу була б явно корисною.
Звичайно, що лікарі, які володіють іноземною мовою, мають можливість прочитати, яким чином у розвинених країнах лікують ту чи іншу хворобу. Проте їх право застосувати сучасні методи лікування, які застосовуються на Заході, однак не відповідають українським протоколам, жодним нормативно-правовим актом не передбачено. Більше того, стаття 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я їм це прямо забороняє.
ДОСТУП ДО КРАЩИХ ІНОЗЕМНИХ ПРАКТИК
Очевидним вирішенням описаних вище проблем могло б бути оновлення українських протоколів. І ми сподіваємося, що МОЗу разом з фахівцями Академії медичних наук України та іншими провідними українськими експертами вдасться це реалізувати.
Однак, на жаль, такий підхід не вирішує проблему у коротко- та, ймовірно, навіть у середньостроковій перспективі. Оновлення протоколів потребує значного часу, зусиль та коштів. Водночас життя та здоров’я пацієнтів потребує негайного реагування на проблему.
Тому заходом оперативного реагування на виявлену проблему стало рішення МОЗу офіційно надати право українським лікарям безпосередньо використовувати іноземні протоколи лікування, які обере (та доступ до яких забезпечить) МОЗ. Відповідний наказ буде опубліковано найближчими днями.
Іноземні протоколи, які обере МОЗ, матимуть той самий статус «клінічного протоколу» (у розумінні статті 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я), що й існуючі вітчизняні уніфіковані клінічні протоколи.
Такий підхід, з одного боку, захищає лікарів, які застосовуватимуть іноземний протокол. Адже вони використовуватимуть не просто іноземний досвід, а документ, який має статус галузевого стандарту у сфері охорони здоров’я.
З іншого боку, потенційно може виникнути (і, скоріш за все, неодноразово виникатиме) ситуація, коли іноземний протокол суперечитиме його українському аналогу. Який з протоколів має обрати лікар?
Відповідь на це питання надаватиме у кожному конкретному випадку сам лікар – у нього з’являється законна можливість обрати іноземний протокол. Така можливість лікаря стає його обов’язком тоді, коли українського протоколу з певного захворювання не існує, проте існує іноземний протокол, перекладений на українську мову МОЗом.
Більше того, застосування іноземного протоколу (у випадку якщо існує його український аналог) обумовлено наявністю письмової попередньої інформованої згоди пацієнта.
ОЦІНКА РИЗИКІВ
Потрібно розуміти, що дозвіл на застосування іноземних протоколів торкається інтересів (у тому числі економічних) надзвичайно широкого кола учасників ринку медицини. І далеко не завжди такі інтереси співпадають із турботою про здоров’я населення. Тому, упереджуючи хвилю критики, варто згадати, що розробники проекту наказу МОЗу, яким дозволяється застосування іноземних протоколів, цілком усвідомлюють, що:
- Деякі (нечисленні) лікарі і зараз застосовують іноземні протоколи та порушують цим українські. Проте відтепер вони зможуть робити це офіційно та не боятися санкцій від держави;
- Не усі іноземні протоколи можна імплементувати в українських реаліях. Проте лікарі тепер зможуть обирати найближчий можливий аналог або направити пацієнта туди, де імплементація іноземного протоколу є можливою;
- Українських лікарів важко примусити дотримуватися українських протоколів, не те що іноземних. Проте це не означає, що ми повинні зв’язувати руки найкращим представникам професії;
- Існує ризик того, що протокол, викладений іноземною мовою, лікар неправильно зрозуміє. Проте пацієнт такий ризик усвідомлюватиме та сам робитиме свій вибір за допомогою попередньої інформованої згоди. Крім того, краще іноді помилитися у застосуванні іноземного протоколу, ніж постійно помилятися, застосовуючи український.
- Іноземні протоколи теж не ідеальні і іноді є продуктом лобізму фармкомпаній. Проте видається, що у розвинених західних країнах механізми захисту від необґрунтованого лобізму напрацьовані набагато краще, ніж у нас. Принаймні точно таке враження складається після порівняння деяких українських та провідних західних протоколів.
Гарного Вам здоров’я!