Правильні орієнтири для ризик-орієнтованого підходу

25-01-2018

Державний контроль бізнесу має здійснюватися на основі ризик-орієнтованого підходу. Відповідні положення закону існують на рівні гасел вже більше десяти років. Однак, наскільки реальний механізм державного контролю справді орієнтується на ризик?

Відповідь на це питання можна віднайти у пункті 11 постанови КМУ №752, яким передбачено, що у відповідній сфері державного контролю до високого ступеня ризику може бути віднесено до 10% суб’єктів господарювання, а до середнього – до 30%.

Що це означає з практичної точки зору? Наприклад, у певній сфері державного контролю здійснює діяльність 1 000 суб’єктів господарювання. Якщо на основі передбачених законодавством критеріїв оцінки ризику виходить так, що 300 суб’єктів господарювання належать до високого ступеня ризику, то все одно лише 100 з них будуть юридично класифіковані як високоризикові і перевірятимуться з відповідною періодичністю (не частіше 1 разу на 2 роки). Решта буде віднесена до середнього ступеня ризику, що передбачає проведення планових заходів державного контролю не частіше 1 разу на 3 роки.

Розглянутий кейс яскраво демонструє “роздвоєння особистості” вітчизняного законодавця, який, з одного боку, декларує обов’язок держави орієнтуватись на ризик, пов’язаний з діяльністю конкретного бізнесу, а з другого боку, змушує орган державного контролю ігнорувати цей ризик та робити вигляд, що насправді він є нижчим.

Неважко помітити, що в обговорюваному прикладі лише від розсуду конкретного держслужбовця залежатиме потрапляння підприємця до високого чи середнього ступеня ризику. Чи створює це поле для корупції? Безумовно. Чи варто цю ситуацію змінювати? Однозначно так. Як саме можна вирішити описану проблему? Про це – у наших наступних публікаціях. Залишайтесь на зв’язку!

Партнери