Чотири причини декомунізувати українські закони

За матеріалами nv.ua.
У нас досі продовжує діяти законодавство Радянського Союзу

Будь-яка держава, яка щойно проголосила свою незалежність, стикається з проблемою відсутності власного законодавства та змушена застосовувати закони, які діяли до її незалежності. Так, наприклад, вчинили усі колишні британські колонії, прийнявши reception statutes про застосування британського загального права. Аналогічним чином діяла і Україна, проголосивши про продовження застосування на її території актів законодавства УРСР та СРСР.

При цьому, не зважаючи на те, що Україна уже більше 25 років є незалежною державою із державним апаратом, що стабільно функціонує, у нас досі продовжує діяти законодавство Радянського Союзу. Таку ситуацію не можна вважати нормальною і ось чому:

Необхідність дотримання прав людини. Конституція України гарантує право кожного знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення. Однак чи можливо це у випадку актів радянської епохи? Однозначно, ні. Навіть сучасні електронні бази українського законодавства не завжди містять усі нормативні акти, ухвалені за часів незалежності. Про бодай якусь орієнтовну базу законодавства УРСР чи СРСР годі й говорити – такого немає та не може бути у принципі. А тому виникає проблема правової невизначеності – у архівах може пилитися нормативний акт, який діє й до сьогодні, і зміст якого може здивувати багатьох.

Економічні міркування. Законодавство радянського періоду ґрунтується на плановій економіці та державній власності на засоби виробництва, а тому містить правила, які не є адекватними для ринкової економіки та обмеженої ролі держави у ній. Ба, більше,  значна частина радянських актів технічного характеру безнадійно відстали від сучасних технологій і науки.

Ідеологія. Сучасні засади державного регулювання (людина як найважливіша цінність, свобода підприємницької діяльності, демократія тощо) аж ніяк не можуть співіснувати з багатьма цінностями та цілями Радянського Союзу. Однак, неймовірно, але факт- у чинному законодавстві, отриманому у спадок від радянських часів, й досі можна прочитати про «госпрозрахунковий дохід колективу» (Кодекс законів про працю України), можливість затримання людини, яка займається дрібною спекуляцією (тобто малим підприємництвом) (Кодекс України про адміністративні правопорушення), або про досягнення «перемоги  Великої   Жовтневої   соціалістичної революції в  нашій  країні» (Житловий кодекс України).

Надмірна кількість законодавства. Що більш необґрунтоване регулювання діяльності людини або бізнесу – то більші витрати на його дотримання або обхід у межах закону. Тому держава повинна постійно перебувати на регуляторній «дієті», обмежуючи свою сферу втручання лише найважливішими потребами. Звісно, найбільший простір для зменшення кількості актів законодавства – серед актів радянської епохи.

Сучасні засади державного регулювання не можуть співіснувати з багатьма цінностями та цілями Радянського Союзу

Саме тому спільними зусиллями кількох народних депутатів України та BRDO було розроблено та зареєстровано законопроект, яким дію радянського законодавства на території України пропонуємо припинити. За рік до нашого «клубу декомунізаторів законодавства» доєднався і уряд, який зареєстрував у парламенті схожий законопроект. Вказана обставина дає підстави для стриманого оптимізму – можливо, українську правову систему таки вдасться відірвати від радянського минулого.

Однак ідея повного скасування радянського законодавства подобається не всім. Головний аргумент, який нам висувають опоненти декомунізації, є те, що інколи трапляються і корисні акти радянської епохи, які варто було б зберегти, а тому слід окремо розглянути кожен акт та в індивідуальному порядку вирішити його долю.

Однак, на жаль, такий підхід є хибним. По-перше, нікому не під силу провести повну інвентаризацію радянського законодавства. А тому без тотального скасування у нас завжди залишиться впевненість в існуванні величезної кількості радянських актів, ніким не проаналізованих, та, відповідно, не скасованих.

По-друге, спроба повної інвентаризації радянського законодавства та його оцінка потребує шалених ресурсів, які корисніше було б витратити на створення нового, якісного та ефективного українського законодавства, а не на перегляд запилених архівів тоталітарного минулого.

А що робити з корисними актами радянської епохи? Відповідь тут досить проста – переглянути та корисні норми затвердити українськими нормативно-правовими актами за процедурою, встановленою законом.