Агросектор – один з локомотивів розвитку України. Про проблеми і сучасний стан сільського господарства в Україні, шляхи вирішення проблем і експортні перспективи читайте в інтерв’ю керівника сектору “Сільське господарство” BRDO Андрія Заблоцького радіо “Голос столиці”.
– Який механізм підняття сільського господарства “на ноги”?
– Одним з головних засобів, необхідних щоб підняти “на ноги” українське сільське господарство, виступають інвестиції. Окремі експерти зазначають, що для цього потрібно близько 70 млрд доларів.
– Наскільки ми залежимо від США в агросекторі?
– Ми не залежимо від США в агросекторі, тому що Україна – цілком самостійна країна, ми є третім за величиною в світі експортером зернових, і першим у світі експортером соняшникової олії. А чому США? Справа в тому, що в Україні технології виробництва зернових дещо відстають від провідних світових стандартів. Якщо ми будемо використовувати технології виробництва кукурудзи, які є в США, і технології виробництва пшениці, які є у Франції, Україна зможе виробляти до 120 млн тон зернових на рік у найближчі 10-15 років. Таким чином Україна стане експортером зерна №1 у світі.
Нашими основними партнерами виступають Європейський Союз, країни Північної Африки, Близького Сходу і Південно-Східної Азії. Ми також дуже багато експортуємо до Китаю
– Куди ми експортуємо чи будемо експортувати сільгосппродукцію?
– Якщо говорити про зернові, то нашими основними партнерами виступають Європейський Союз, країни Північної Африки, Близького Сходу і Південно-Східної Азії. Ми також дуже багато експортуємо до Китаю – ми маємо окрему угоду по Китаю, в т.ч. по кукурудзі. Ми є ключовим постачальником кукурудзи до Китаю.
– Давайте почнемо з Китаю, а потім перейдемо до Європи. Що за угоди, запити, на яких умовах працюємо?
– У Китаї дуже велика кількість населення, тому Україна для них є стратегічним партнером у частині поставок сільгосппродукції. Україна взяла на себе зобов’язання постачати Китаю кукурудзу в великих обсягах в обмін на кредит з китайської сторони. Частина цих зобов’язань виконані, частина – зараз в процесі. Тому китайці зацікавлені в тому, щоб ми були надійним постачальником, в тому числі розглядають інвестиції для того, щоб ми мали більш гарантовані можливості експорту продовольства до Китаю.
– Що стосується Європи? На початку місяця ми вже використали квоти по пшениці. Але з цими квотами особлива історія – є ліміт, до якого ми експортуємо за низькою податковою ставкою, а потім вже високе мито. Плюс висуваються вимоги до продукції, які можуть витримати не всі українські виробники.
– Так, якщо ми говоримо про зернові, то там набагато простіше – були встановлені ліміти, в межах яких ми можемо експортувати безмитно. У тому числі, 950 тис тон по зерну, і вони вже були вибрані.
Якщо ми хочемо експортувати, наприклад, м’ясо, то наше виробництво має відповідати вимогам, які є в Європейському Союзі
– Але це ж небагато в масштабах України? Якщо мета – експорт 120 млн тон зернових, а тут навіть і мільйонної квоти немає.
– Це небагато, але ми говоримо в даному випадку про пшеницю, і ми є одними з лідерів з експорту пшениці в Європейський Союз. Якщо говорити про сільгосппродукцію з доданою вартістю або про готову сільгосппродукцію, то в цій частині у нас також є певні квоти, встановлені Угодою про Асоціацію, у рамках яких ми можемо експортувати без мита (наприклад, яблучний сік, мед, томатна паста, льон і т. д.). Але якщо ми хочемо, припустимо, м’ясо експортувати, то наше виробництво має відповідати вимогам, які є в Європейському Союзі, в тому числі по HАССP, іншим вимогам. Саме ці санітарні, фітосанітарні норми є ключовими для доступу на ринок.
– Саме ці квоти стосуються найпопулярніших українських продуктів, правильно?
– Безумовно, але в Європі теж є свої виробники, і ніхто не зацікавлений запускати на ринок досить сильного конкурента з низькою собівартістю, який може витіснити європейських виробників.
– Схема виходу на європейський ринок – наскільки вона складна? Отримання там ліцензій, довідок, документів про відповідність усім цим нормам і т.д. і т.п. Зрозуміло, що це все непросто і займає роки.
– З точки зору бюрократії, в Європі все прозоро і просто, відкрито і ясно написано: що потрібно робити і як, головне – щоб ти зробив своє «домашнє завдання» – запровадив нові технології, забезпечив вимоги до виробництва, пройшов сертифікацію…
– Давайте ще з приводу Європи. Які конкретно європейські вимоги нам важко виконати, і чим наша м’ясна продукція відрізняється від європейської?
– Тут варто говорити про те, що українська продукція, м’ясна зокрема, виробляється ще на основі радянських ДСТУ. Це в основному підходить для Митного союзу. У Європі дещо інші вимоги, які потребують переобладнання виробництва, і, відповідно, певних капітальних інвестицій, часу і так далі. Тому не всі компанії пішли таким шляхом. Багато побудували нові заводи, які відповідають цим вимогам, багато компаній намагаються або намагалися якимось чином здійснити модернізацію – щось вийшло, щось ні. Але потрібно ще пройти відповідну сертифікацію і перевірку з боку органів ЄС, які дадуть дозвіл на експорт. Так, з січня 2016 року 10 компаній-виробників молочної продукції пройшли перевірку. Вони працювали над цим більше, ніж півтора роки, і тепер мають можливість поставляти продукцію на ринок Європейського Союзу.