Як не втрапити в халупу з таймшером

17-04-2018

За матеріалами 24tv.ua

У більшості людей, які вперше чують “таймшер”, це слово викликає або подив, або сміх, або і те й інше одночасно. Однак, для декого з українців “таймшер” є символом шахрайства на чималу суму грошей.

Чому одна з найпопулярніших у світі (здебільшого в США та ЄС) туристичних послуг із 50-річною історією та щорічним оборотом на десятки мільярдів доларів, в Україні перетворилася на виманювання грошей?

Для початку з’ясуємо, в чому ідея “таймшеру”. Уявіть собі, що ви разом із десятьма своїми друзями придбали у спільну власність житло на березі Середземного моря або в не менш затишному місці на рідній Одещині.

Як співвласники ви домовилися про те, хто і коли має право користуватися відповідним приміщенням. Зазвичай зобов’язання фіксуються на тривалий термін (наприклад, 5 років) і передбачається, що протягом вказаного періоду одна особа може користуватись житлом 1-2 рази на рік у визначені проміжки часу (як правило, від кількох днів до місяця).

Оце і є договір таймшеру у класичному його розумінні. У більш сучасному значенні договір таймшеру зазвичай означає не повноцінне право власності, а право довгострокового користування житлом.

Через туристичну компанію договір таймшеру може укладатися в індивідуальному порядку з усіма охочими та включає також право обміну своєї частки, її продаж, користування пов’язаними послугами тощо.

Проте в Україні через відсутність бодай якогось законодавчого регулювання таймшер став засобом навішування локшини на вуха довірливих потенційних відпочивальників.

В Україні шахрайство, пов’язане з таймшером, було особливо актуальним у 90-х та 2000-х роках.

За класичною схемою клієнт спочатку відповідав на декілька невинних, на перший погляд, питань “соціологічного опитування” в якомусь супермаркеті. Якщо з відповідей ставало зрозуміло, що людина є прихильником відпочинку за кордоном, їй незабаром телефонували з радісною звісткою про виграш у конкурсі та здобуття сертифікату на тривалий відпочинок за символічні гроші (хоча інколи сума могла становити і кілька тисяч доларів). Операція завершувалася в офісі фірми, де людині, яка прийшла за своїм “виграшем”, з використанням агресивного маркетингу та психологічного тиску підсовували на підпис “договір таймшеру” – залізну “гарантію” прав на халупу десь на краю землі. Відмовитися від договору і повернути сплачені гроші, як правило, можна було лише в теорії.

При цьому форми шахрайства були різними. Дехто з клієнтів вважав, що платить за туристичну поїздку, хоча насправді платіж за договором оформлювався як клубний внесок, що сам по собі не давав права на туристичну подорож.

Інших чекало розчарування від прибуття у місце відпочинку, де замість показаних на презентації розкішних готелів пропонувалося житло економ-класу.

Тобто, так чи інакше сплачена за відповідні послуги сума у кілька разів перевищувала їхню реальну ринкову вартість. Водночас договори таймшеру формально відповідали усім вимогам законодавства, що створювало серйозні труднощі для притягнення шахраїв до відповідальності.

Судова статистика підтверджує, що відповідні кримінальні справи є поодинокими. В одній з них, датованій 2013 роком, Шевченківський районний суд міста Києва розглядав обставини діяльності групи осіб, яка протягом 2001-2006 років згідно з матеріалами обвинувачення заволоділа коштами 131 громадянина майже на 1 мільйон гривень шляхом виманювання “членських внесків” за їхню участь у “туристичному клубі”.

Однак, остаточного рішення у цій справі прийнято не було: після виявлення процесуальних недоліків у матеріалах обвинувачення суд вирішив повернути кримінальну справу на додаткове розслідування. Швидше за все, ця історія закінчилася нічим, так само, як і багато інших, що взагалі не дійшли до суду.

Незважаючи на те, що починаючи з 90-х років таймшер був переважно предметом маніпулювань та обману, ця сфера і досі залишається поза увагою держави. У результаті маємо ошуканих споживачів та незахищений чесний бізнес, який не має змоги розвивати справжню послугу таймшеру в законних та дружніх до клієнта умовах. Відповідно, бізнес втрачає потенційні гроші і ще раз переконується, що бути чесним – не вигідно.

Однак, незабаром все може змінитися на краще. BRDO разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України розпочинає роботу над імплементацією Директиви 2008/122/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 січня 2009 року про захист споживачів у зв’язку з деякими особливостями договорів щодо використання, продажу і обміну права тимчасового проживання (таймшеру) та продуктів, пов’язаних з довгостроковими відпустками.

Впровадження зазначеної Директиви у національне законодавство України передбачене Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Одним із прикладів цивілізованого регулювання договорів таймшеру, передбачених Директивою 2008/122/ЄС, є право споживача протягом 14 днів після підписання договору таймшеру відмовитися від нього без будь-яких пояснень та сплати штрафних санкцій.

Існування лише одного такого правила забезпечило би зважений поінформований вибір споживача та зламало би схеми, які зазвичай базуються на швидкому підписанні договору та неможливості подальшого повернення коштів.

Ми прагнемо захистити чесний бізнес, який би цілком задовольняв інтереси споживачів. А кожен вдоволений споживач – це крок до вдоволеної України!

Автор: Влад Пінчук, експерт BRDO

Партнери