Як помирити скіфів і козаків із хмарочосами та сучасністю

28-11-2017

За матеріалами biz.nv.ua.

Тема будівництва на територіях розміщення об’єктів культурної спадщини перетворилася в Україні на “гордіїв вузол”.

З одного боку, культурна спадщина — це безумовна цінність, яку необхідно зберегти. З іншого — для її ефективного використання населенням та розкриття туристичного потенціалу необхідно побудувати відповідну інфраструктуру. Звісно, дотримуючись чітких та прозорих правил.

І якраз із цим у нас проблеми, що потребують нагального врегулювання.

Спочатку розберемося з поняттями. Території розміщення об’єктів культурної спадщини — це території пам’яток національного і місцевого значення, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, зони охорони, охоронювані археологічні території, історичні ареали населених місць, або, простіше,  історико-культурні території.


В Україні всі 1,5 тис. міст і селищ і близько 8 тис. сіл (понад 30% від загальної кількості) мають об’єкти культурної спадщини. До переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, наразі включено 2,1 тис. пам’яток.


При цьому, єдиної відкритої  бази або реєстру з інформацією про всі історико-культурні території України не існує. А відтак, немає і можливості визначити режим використання тієї чи іншої ділянки.

Зрозуміло, що будівництво на таких територіях, окрім звичайної містобудівної документації, має регламентуватися низкою додаткових процедур. Але зрозумілих і виправданих. Бо, відповідно до чинного законодавства, бізнес повинен звернутися до одних і тих самих органів охорони культурної спадщини від 4 до 10 разів. По колу.

Багато “кіл пекла”

Для початку потенційному забудовнику для отримання земельної ділянки потрібно погодити проект її відведення. Далі потрібне історико-містобудівне обґрунтування, і саме з цим етапом пов’язані особливо часті скандальні приклади. Цей етап складається з кількох. Для початку необхідно замовити історико-архітектурну довідку, потім її узгодити. На підставі цього маємо замовити ще одну “наукову роботу” – історико-містобудівне обґрунтування, що також погоджується в Мінкультури. Примітно, що необхідність погодження  такого документу встановлюється лише методичними рекомендаціями, затвердженими наказом Мінкультури. В жодних актах  Кабміну чи законах України  такої вимоги немає.

Але якщо забудовник  не отримає таке обґрунтування, незважаючи на рекомендаційний, по суті, характер наказу, то отримає “палки в колеса” на подальших етапах будівництва. Саме цей “інструмент регулювання” дозволяє сьогодні обходити загальні норми генеральних планів міст, в яких вони затверджені, зокрема щодо висотності будівництва в історичному центрі міста. Наслідком цього є численні скандальні забудови. Чи свідчить це про корупційні ризики інструменту? Ще й як.

Йдемо далі. Після отримання історико-містобудівного обґрунтування забудовник отримує вихідні дані для проектування, готує проект. Після чого знову вирушає в органи охорони культурної спадщини, за погодженням проекту. Тут ще одна цікавинка. Містобудівне та пам’ятко-охоронне законодавство містять суперечність щодо погодження. Містобудівне таке узгодження скасувало, про що прямо написано в Законі України “Про архітектурну діяльність”: якщо проект розробляється на підставі містобудівних умов та обмежень, то жодні додаткові погодження не потрібні, зокрема — в органах охорони культурної спадщини. Натомість у Законі про охорону культурної спадщини необхідність узгодження проекту прописана. І, фактично, воно проводиться, хоча жодних підзаконних актів, які б регулювали його сутність і процедуру, не існує. І на відповідність чому перевіряє чиновник проект, який до нього потрапляє, — питання відкрите.

Перемога, погодили! Можна починати роботи. Але ні. Перед початком робіт на земельній ділянці також потрібно знати, чи була вона досліджена на предмет археологічної цінності. Дізнатися про це самостійно неможливо, адже відкритої інформації немає. Звертаємося до Інституту археології, який виносить вердикт — досліджена територія чи ні. Якщо так — забудовник має отримати дозвіл на земляні роботи, знов в органах охорони культурної спадщини. Нагадую — це вже після того, як забудовник кілька разів був там з погодженням історико-містобудівного обґрунтування, проекту… Якщо ні  —  виникає ще одна проблема: строк археологічних розкопок у нас, фактично, не обмежений. І щодо підприємця, який вже вклав гроші у ділянку, проектну документацію тощо — це також необмежене поле для шантажу та збитки через непрогнозоване подовження строків будівництва.

Нарешті, після всього вищезазначеного, забудовнику потрібно отримати у органів охорони культурної спадщини ще й дозвіл на роботи. Цілком логічно, якби ми не мали всіх попередніх узгоджень, а також дозволу на здійснення будівельних робіт.

Міжнародні вимоги і -надцять “зайвих поверхів”

Додаткової гостроти темі додають проблеми, пов’язані з охороною об’єктів всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, які розташовані в Україні.  В своїх рішеннях Комітет ЮНЕСКО постійно вказує Києву на проблему неконтрольованої забудови буферної охоронної зони. В цьому сенсі показовим є об’єкт на Кловському узвозі, який височить якраз поруч з Лаврою, якщо дивитися з Лівого берега на Правий. Ця будівля входить до буферної зони Києво-Печерської Лаври та впливає на ландшафт київських пагорбів, що охороняються ЮНЕСКО, і їх забудова має регулюватися державою.

Так, оцінивши усі проблемні питання, чергова моніторингова місія ЮНЕСКО визначила необхідність проведення повної інвентаризації вже виконаного і запланованого висотного будівництва із використанням 3D-візуального моделювання, а також накладення заборони на реалізацію таких проектів, доки ЮНЕСКО не проаналізує оцінку впливу такого будівництва на об’єкти всесвітньої спадщини. І по будівлі на Кловському узвозі вимоги ЮНЕСКО, ні багато ні мало — знести зайві поверхи.

Рекомендації

Зважаючи на глибину проблематики, галузь потребує системних змін. Заходи, що допоможуть їх втілити, зокрема:

  • Прискорити підготовку та прийняття змін до Закону України “Про охорону  культурної  спадщини” для усунення суперечностей між нормами законів про культурну спадщину та містобудівну діяльність та узгодити його з Законами України “Про адміністративні послуги” та “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.
  • Оприлюднити повну базу нерухомих об’єктів культурної спадщини.
  • Прискорити розробку генпланів для всіх населених пунктів країни, зокрема Києва.
  • Гармонізувати національне законодавство відповідно до норм міжнародного права у сфері  охорони  культурної  спадщини, зокрема Конвенції про захист світової культурної та природної спадщини.

Партнери