За матеріалами dt.ua

Україна вже чимало років шукає взірець для наслідування. Ще у 90-х Леонід Кучма озвучив своє “Скажіть мені, що будувати, і я вам побудую”. Не знаю, чи сподобалася йому хоч якась пропозиція, проте рухався він точно навмання, як і його наступники. Немає одностайності в думах і тепер. Хтось хоче наслідувати Китай або Сінгапур, комусь ближчий досвід східноєвропейських країн, а хтось проводить аналогії з Ізраїлем.

Це не найгірший підхід, але він не може скоротити наше відставання від економічних лідерів. З таким підходом ми будемо приречені, наче той Ахіллес у відомій апорії Зенона, постійно наздоганяти черепаху без шансів коли-небудь її впіймати.

Нам треба наслідувати не конкурентів, а тих, хто ефективніший за них. Тих, хто продемонстрував карколомне зростання. Це Google, Apple, Amazon та інші компанії, які блискавично пройшли шлях від гаражного бізнесу на колінах до корпорацій, чиї бюджети не відстають від бюджетів багатьох держав, а кількість споживачів послуг — аналогічна населенню великих країн. При цьому ефективність таких корпорацій просто несумірна з державним апаратом.

Чи це взагалі можливо, та що спільного між великою корпорацією і державою?

“Як можеш ти судити
про те, чого не знаєш?”

Одна з ключових відмінностей між роботою державного апарату і корпорації полягає у процедурі прийняття рішень. Органи влади дуже приблизно уявляють наслідки своїх управлінських рішень. За найоптимістичнішим сценарієм, урядовий орган, зіштовхнувшись із якоюсь проблемою, вчинить так: проаналізує проблему; проведе пошук усіх можливих шляхів її вирішення; далі — вибір найоптимальнішого шляху; і, нарешті, розробка, погодження та прийняття рішення. Процедура ця надзвичайно бюрократизована, повільна, складна й ресурсоємна.

Однак це оптимістичний сценарій, часто реалії набагато сумніші. Зазвичай орган обирає шлях вирішення проблеми навмання, а потім лише імітує процедуру аналізу, обкладаючи її купою беззмістовних папірців.

Проблема тут не тільки в небажанні чиновників аналізувати проблеми чи у їх невмінні це робити. Надто часто проблема полягає в нестачі даних для того, щоб прийняти справді обґрунтоване рішення.

Та й це не найгірше. Біда в тому, що потенційні наслідки ще так-сяк аналізуються, а ось на аналіз наслідків, які реально звалилися, — ресурсів уже не вистачає.

Уявіть собі, що ви вирішили зіграти у футбольному тоталізаторі. Витратили час на аналіз турнірної ситуації, складу команд, кондицій ключових гравців, статистику результатів ігор суперників, потім — час і кошти на те, щоб зробити свою ставку. І, врешті-решт, ви навіть не поцікавилися результатами відповідної гри.

Неймовірно? Але саме так відбувається з управлінськими рішеннями. Їх фактичну результативність, порівняно із задумом, майже ніколи не перевіряють.

Як нам може допомогти досвід приватного сектора? Тут усе просто. У бізнесі теж проблеми з прогнозуванням. Але одним зі способів вирішення цієї проблеми для нього є дизайн-мислення, або ж просто експериментування.

Суть моделі проста, спробував — оцінив — змінив — повторив. Якщо дивилися комедію “День бабака” з Біллом Мюрреєм, то це саме воно. Організація, яка приймає рішення, не вдає, що обрала єдино правильне рішення, що застосовуватиметься вічно. Якраз навпаки. Проблеми артикулюються, потім одночасно тестуються різні підходи до їх вирішення, і на основі практичних результатів обирається найоптимальніший варіант. Facebook, Google та інші проводять над усіма нами тисячі експериментів щодня. При цьому переважної більшості таких експериментів ми просто не помічаємо.

Практику експерименту перейняли медіа й політики: яка фотографія приверне увагу виборця? На яку назву статті клікатимуть частіше? Відповідь отримують просто: випадковим чином відображають різні варіанти, стежать за онлайн реакцією аудиторії й потім обирають найпопулярніший. Інакше кажучи, критерій істини — практика.

Саме тому експериментування ідеально підходить для державного управління. Воно дозволяє не боятися приймати рішення, не маючи інформації або ж часу на її збирання. Понад те, дуже багато цікавих та інноваційних рішень зараз блокуються, бо той чи інший впливовий чиновник дмухає на холодне й переоцінює ризики. Інколи — удавано, а іноді — з чистою совістю.

Хто з реформаторів не опинявся під “холодним душем” у виконанні досвідченої бюрократичної гвардії? “Ви цього не будували, щоб ламати!”. “Як тільки ви це зробите, настане колапс!”. “Ніхто раніше цього не робив, і це не просто так!”. Переконати або ж оминути такий заслін вдається не одразу.

Правильно проведений експеримент дозволить реалізувати величезний масив інноваційних підходів, на які ніхто не наважувався чи яких не допускав із корисливих мотивів.

Україна теж певною мірою експериментує. На свій страх і ризик, органи влади примудряються приймати акти про впровадження “пілотних проектів”. Сьогодні таких десятки. Наприклад, Мін’юст у своєму “пілоті” зміг запровадити послугу реєстрації шлюбу за добу, не зважаючи на вимогу закону про необхідність місячного терміну очікування.

Практика таких “пілотних проектів”, хоч і заслуговує всілякої похвали, має чимало вад. По-перше, всі ці “пілоти” — незаконні. Чинна Конституція не дає можливості державним чиновникам креативити, а можливість експериментування не передбачена жодним законом.

По-друге, всі “пілоти” лише віддалено нагадують модель дизайн-мислення. Правильний урядовий експеримент мусить відповідати кільком ключовим характеристикам:

— проводитися на обмеженому й невеликому колі суб’єктів;

— коло таких суб’єктів обирається випадковим відбором;

— перед початком експерименту визначаються критерії для кількісного порівняння результатів;

— оцінює експеримент незалежний орган;

— експеримент обмежений у часі.

При цьому експеримент не повинен підмінювати собою обдуманий розрахунок та аналіз. Передумовою експерименту все одно буде аналіз проблеми та підбір альтернативних шляхів її вирішення. А ключові передумови для проведення експерименту — відсутність даних для вибору однієї моделі поведінки та можливість такі дані зібрати після закінчення експерименту.

До речі, повністю утриматися від наслідування якої-небудь країни нам навряд чи вдасться. За твердженням деяких експертів, модель експерименту і гнучкості саме і є ключем до успіху Китаю, який у різні роки та в різних регіонах упроваджував різну економічну політику. Проте робив це не так швидко, як корпорації.

Однак самих правильних рішень замало. Їх треба ще результативно впровадити у життя.

“Якщо з кожним
поводитися по заслузі,
то хто тоді уникне батогів?”

Ще одна особливість держави — вона надзвичайно консервативна у виборі інструментів, із якими працює. Більшість використовуваних важелів впливу є банальними різновидами архаїчного “батога”: заборони, дозволи чи інспекційні візити.

Лише порівняно недавно держава почала використовувати методи “пряника”: різноманітні пільги, підвищені тарифи тощо.

Усе це — допотопний інструментарій, порівняно з бізнес-діяльністю. Держава використовує поліцію та електронний браслет, щоб забезпечити дотримання домашнього арешту. Натомість Інтернет-гіганти втримують нас удома біля екрану комп’ютера чи смартфона без жодного очевидного примусу.

Держава утримує величезний апарат службовців, які намагаються (не дуже вдало) збирати податки. Інтернет-гіганти отримують наші гроші так, що ми цього навіть не помічаємо.

Чи погодилися б ви, на прохання чиновника, витрачати на певну роботу кілька годин на день упродовж кількох місяців за винагороду у вигляді електронного зображення меча чи корони? Напевно, ні. А ось розробникам онлайн ігор це вдається без жодних умовлянь.

Принцип тут спрацьовує простий: бажана для маніпулятора (або ж регулятора) поведінка має бути зручною й приємною, а небажана — незручною або неприємною.

Одним із прикладів такого підходу є nudge (поштовх) — концепція, співавтор якої (Річард Талер) отримав останню Нобелівську премію з економіки. Суть її досить проста: хоч людина і зберігає за собою можливість вибору своєї поведінки, однак інша особа (так званий “архітектор вибору”, яким може бути як приватна компанія, так і держава) може підштовхнути її до бажаного варіанту поведінки.

Надто великі візочки в супермаркеті, які підштовхують нас купувати більше, спеціальне розташування товарів на полицях, яке віддає перевагу одним товарам перед іншими, обмеження денного світла у гральних залах, щоб у присутніх не було відчуття часу, — всім цим бізнес користується залюбки.

Один із найпоширеніших варіантів наджу (nudge) — встановлення правила, яке працює за замовчуванням (тобто поки ми не подали сигнал, що з правилом не згодні). Безліч досліджень і реальна практика показали — ми схильні погоджуватися з умовами, відступ від яких потребує бодай мінімальних зусиль. Наприклад, ви ж не перевіряєте всі налаштування вашого смартфона, встановлені за замовчуванням?

Надж подекуди використовується у державному управлінні. Візьмімо хоча б правило, що майно, придбане подружжям під час шлюбу, є спільним. Подружжя, безумовно, може вирішити інакше, але чи багато з нас це роблять або обговорюють?

Переваги наджу в тому, що він дозволяє змінювати поведінку людини без офіційного обмеження її свободи. Надзвичайна ефективність наджу у поєднанні з його формальною ліберальністю роблять цей механізм досить небезпечним, що обумовлює необхідність розробки і дотримання базових етичних засад його застосування. Хоча, з іншого боку, бізнес випробовує на нас цей інструмент без жодних обмежень.

“Усе життя — це гра”

Інший цікавий спосіб впливу на поведінку людини, який ефективно застосовують у бізнесі, — гейміфікація, тобто використання елементів гри для стимулювання бажаної поведінки. Маєте профіль у соціальній мережі і прагнете отримати якомога більше лайків? Вітаю, ви у грі. Серед інших різновидів гейміфікації — нагородження нашивками або відзнаками статусу, змагання, створення можливості колекціонування тощо.

Гейміфікація — явище не нове. У багатьох ще в пам’ятку стахановський рух, коли в часи СРСР влада організовувала соціалістичні змагання для підвищення продуктивності праці. Бригади, які виплавили найбільше чавуну, шахти і шахтарі, які видобули найбільше вугілля, нагороджувалися відзнаками переможця. Аналогічним чином і тепер державні нагороди та медалі або ж різноманітні рейтинги слугують добрими прикладами ігрових стимулів.

Однак потенціал цього підходу значно більший. Для прикладу, у Стокгольмі в порядку експерименту застосували модель, коли водії, що проїхали певну точку контролю без порушення швидкості, автоматично брали участь у лотереї. При цьому грошові призи такої лотереї формувалися за рахунок водіїв, котрі в такій точці перевищували допустиму швидкість.

Інший реальний приклад — державна лотерея за номерами касових чеків, яка стимулює споживачів вимагати офіційного оформлення платежу підприємцями.

Все у сім’ю

Описані вище методи, безумовно, ефективні. Проте для наших потреб їх недостатньо.

Корінь наших нинішніх проблем — у ставленні до держави й суспільства, в якому ми живемо. І це не просто гарні слова, а цілком конкретний науковий факт.

Щоб пояснити це, слід на хвилину зануритись у сферу когнітивної лінгвістики. Наша психіка сприймає довкілля вкрай суб’єктивно. Один із важливих механізмів, які допомагають зрозуміти навколишній світ, — метафори. Метафори — це не просто поетичне вираження наших емоцій. Це — механізм сприйняття нами світу й мислення. Нові для нас терміни і явища не розміщуються в мозку ізольовано від інших, а приєднуються до однієї з груп, котра містить терміни, що видаються нам спорідненими. Наприклад, життя або любов сприймаються нами через метафору “подорожі” (ми зайшли надто далеко, відносини зайшли у глухий кут, нам потрібно пригальмувати тощо). Висота виступає метафоричною мірою достоїнства (високі почуття, ниці наміри, професійне зростання, духовний злет і падіння, піднесений стан тощо).

Бізнес використовує візуальні та вербальні метафори надзвичайно ефективно. Наприклад, Фольксваген намагається домогтися асоціації своїх виробів зі свободою та подорожами, а тому прив’язує назви до вітрів (Golf, Jetta, Passat, Bora), диких звірів (Tiguan) або племен (Tuareg). Ще краще метафора працює, якщо вона добре відома й часто трапляється в повсякденному житті. Ну, наприклад, яблуко.

Є теорія, що у свідомості громадян США держава асоціюється з “сім’єю”. Саме через цю метафору громадяни сприймають президента, органи влади, вибори, закони та політику. За таких умов політична боротьба зводиться лише до вибору типу такої сім’ї: чи буде вона дбайливою, чи суворою. “Сімейну” метафору активно використовують політтехнологи. Трампа полюбляють фотографувати в оточенні дітей та людей різного віку, закріплюючи візуальний образ “батька”.

Тема метафор надзвичайно цікава з погляду виборів та партійних програм і гасел, однак зупинюся на іншому аспекті. Якщо людина несвідомо сприймає державу як сім’ю, її поведінка формуватиметься абсолютно інакше, ніж якщо вона сприйматиме державу через, наприклад, метафору “ресурсу”.

Якщо держава — це сім’я, платити податки, поважати закон, говорити правду в суді — психологічно оптимальна поведінка. Якщо держава — це “ресурс”, то ситуація прямо протилежна. Якщо ти не у владі (“ресурс” у чужих руках), тоді для сплати податків, поваги до власності чи закону немає жодної світоглядної аргументації. Якщо ти у владі (“ресурс” у твоїх руках), немає жодної перепони для використання його у власних інтересах, окрім остраху такий ресурс втратити.

Поступова зміна наших уявлень про державу та метафори про неї — це ключовий етап, без проходження якого решта зусиль будуть малоефективними. Підстави для старту вже є: Україна в нас “ненька” і “Батьківщина”. Як тільки усвідомимо, що ми — сім’я (причому не Кайдашева), до Кремнієвої долини буде рукою подати.

За матеріалами biz.nv.ua

Трансформація країни – це скоріше не про фастфуд-зміни на бігу, а про “готувати на повільному вогні, дбайливо помішуючи”. Не про раптову зливу, яка миттєво приносить полегшення і високий врожай, а про повільні, проте неуникні зміни бізнес-клімату.

І це дає значно більше оптимізму, ніж оманливі швидкі перемоги, що так само швидко можуть перетворитися на зради.

Уряд за свою каденцію провів шість засідань, присвячених суто дерегуляції: це сотні скасованих застарілих актів, близько 30 постанов для покращенню бізнес-клімату, підготовлених BRDO спільно з міністерствами та бізнесом. В цю середу уряд зробив бізнес-клімат в країні сприятливішим ще на 5 градусів, ухваливши 5 важливих рішень для підприємництва. Так от, про останні.

По-перше, всі нарешті згадали, що на вулиці ХХІ століття, і без підключення до мережі розвиток неможливий. Сьогодні в Україні налічується близько 5 млн підключень до широкосмугового інтернету: того, що живить стаціонарні комп’ютери і ноутбуки. На країну з населенням в кілька десятків мільйонів людей це доволі слабко. На допомогу готовий прийти бізнес – оператори телекомунікацій можуть “прокласти інтернет” у віддалені і сільські райони. Але для цього для бізнесу потрібно спростити доступ до інфраструктури: об’єктів електроенергетики; об’єктів транспорту; будинкової розподільної мережі та об’єкта будівництва. Зараз в Україні налічується близько 156 тис. багатоквартирних будинків, і забудовники досі висували дискримінаційні умови щодо надання доступу до елементів інфраструктури об’єктів будівництва. Тому постанова, ухвалена на Кабміні вкрай потрібна, вона дозволить прибрати нечесні та непрозорі умови, що стримували розвиток ринку телекомунікацій. Одне це рішення може потенційно збільшити кількість підключень до широкосмугового інтернету на майже 14 млн користувачів – з 5 до 19 млн. Відповідно, зникнуть бар’єри для впровадження телемедицини, яка визначена Президентом як пріоритет, а також сфер e-learning, e-health, e-commerce та інших напрямків, які вплинуть на рівень життя громадян в регіонах.

Це довгоочікуване і дуже “прохане” рішення. Правила доступу до елементів інфраструктури були розроблені BRDO та погоджені з провідними асоціаціями (Телас, Інтернет Асоціація України, Телекомунікаційна палата України, Асоціація правовласників та постачальників контенту та Український союз промисловців і підприємців) ще рік тому, а проголосував Кабмін тільки зараз.

Але відкорковувати шампанське зарано. Правила повноцінно запрацюють лише коли Міністерство енергетики, Міністерство транспорту та Мінрегіон затвердять Методики розрахунку вартості доступу до інфраструктури. Проекти методик також розробили фахівці BRDO, узгодили з профільними асоціаціями та розіслали міністерствам більше року тому. Одразу після голосування Кабміну від Міністра транспорту Володимира Омеляна ми отримали публічну обіцянку в соцмережах підготувати методику міністерства до кінця місяця. Чекаємо на реакцію інших двох міністерств і віримо в здоровий глузд.

Наступне рішення було більш “приземлене”, але так само зав’язано на сучасні технології, впливове для бізнес-клімату і позитивне для кожного громадянина. Мова про геокадастр. Проблема для підприємців, яка давно назріла – велика кількість відмов у внесенні відомостей до Держгеокадастру, яких можна було легко уникнути. Наприклад, у 2016 році кількість відмов у реєстрації земельних ділянок досягла позначки в 135 тис. разів. Причому кадастрові реєстратори при відмові не обтяжували себе обґрунтуванням причин. Висновок про відмову міг містити коротке посилання, що “документи не відповідають закону про земельний кадастр”, або що електронний документ “не валідний”. Тобто вас ввічливо посилали подалі, не пояснюючи причин та не вказуючи шляхи, як ситуацію виправити. Після змін, які цього тижня ухвалив Кабмін, реєстратор буде зобов’язаний вказувати положення нормативно-правового акта, яке порушено, чи назву елементу електронного документа, який зазначений із помилкою. Це зменшить кількість необґрунтованих відмов у реєстрації земельних ділянок. Тобто мова про елементарне покращення комунікації, яке зекономить бізнесу час та гроші.

Наступне вдосконалення в цій же постанові — можливість подати документи для державної реєстрації земельної ділянки онлайн. Уявляєте, до чого дійшли техгології в Україні? На жаль, у проекті змін не залишились положення, які б передбачали попередню перевірку електронного документа про земельну ділянку. Однак відповідну перевірку планується впровадити під час доопрацювання електронної послуги онлайн реєстрації земельної ділянки.

Ще одне корисне вдосконалення — моніторинг розгляду заяв у сфері земельного кадастру. Якщо зараз можливо переглянути стан розгляду обмеженої кількості видів заяв, які передбачені Порядком ведення Державного земельного кадастру. То у майбутньому це можливо буде зробити по всіх видах заяв і навіть переглянути аналітику про кількість таких заяв у розрізі регіонів. Біг дата, як вона є.

Ці зміни плавно, але неуникно зменшать кількість відмов у внесенні відомостей до Держгеокадастру зі 135 тис. разів на 100 тис., тобто до 2% від загальної кількості на рік. Таке “пом’якшення” бізнес-клімату принесе підприємцям економії у 56,6 млн грн на рік. Непогано, як для однієї постанови, +1 градус до сприятливості ведення бізнесу.

Наступне поворотне рішення, підтримане Кабміном, стосується кадрів, які, як відомо, вирішують все. Відтепер в Україні можуть спрощено працевлаштуватися іноземні фахівці, мова саме про високооплачуваних спеціалістів. Довгий час процедура була дуже ускладненою: для отримання посвідки співробітники Державної міграційної служби (ДМС) вимагали від закордонних працівників після отримання дозволу виїжджати з України та повертатися в Україну. Виїхати/заїхати можна було через територію будь-якої країни без отримання жодних додаткових документів. Що змінилося: скасовано можливість відмовити іноземцю в оформленні посвідки на проживання на підставі того, що дата в’їзду в Україну передує даті отримання дозволу на працевлаштування. Крім, очевидно, притоку кваліфікованих фахівців в різних сферах, це також суттєво зменшить навантаження на ДМС.

І близьке рішення, що також стосується комфортнішого працевлаштування – представництва іноземних юросіб відтепер зможуть самостійно оформляти та вести трудові книжки своїх представників. Як не дивно, раніше це мала робити Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв. Мабуть, той, хто це придумав, дуже любив Орвелла. На щастя, тепер все зміниться, іноземні представництва зекономлять час та гроші. +1 бал на користь Уряду. Лишилося ще якось осучаснити самі трудові, але це вже зовсім інша історія.

Також скасовано 22 застарілих та неактуальних акти. Це види господарської діяльності, які у відповідності до Законів про ліцензування, ліцензуванню не підлягають. Це зменшить регуляторний тиск на бізнес, можливості зловживань з боку представників влади і поліпшить інвестиційний клімат в Україні.

Всі ці рішення це невідворотні зміни, це про готувати на повільному вогні, дбайливо помішуючи”. Країна поступово, але невідворотно змінюється!

18 липня Кабінет Міністрів схвалив низку важливих рішень для спрощення умов роботи бізнесу, розроблених МЕРТ спільно з BRDO, в рамках “дерегуляційного дня”.

Одне з основних ухвалених рішень спрямоване на спрощення доступу до інфраструктури для операторів телекомунікацій. Кабмін своїм рішенням прибрав дискримінаційні та непрозорі умови, що стримували розвиток ринку телекомунікацій. Завдяки цьому мільйони українців матимуть змогу  підключитись до широкосмугового інтернету. Йдеться про майже 14 млн користувачів – з 5 до 19 млн.

“На вулиці ХХІ століття, інтернет-покриття критично важливе для країни. Жити в аналоговому світі сьогодні – це те саме, що підсвічувати гасовою лампою чи їздити на роботу на конях. Наш сектор “ІТ і Телеком” спільно з профільними асоціаціями розробив правила надання доступу до інфраструктури об’єкта електроенергетики, об’єкта транспорту, будинкової розподільної мережі та об’єкта будівництва. Дякуємо Кабміну за підтримку”, – зауважив голова BRDO Олексій Гончарук.

Другим важливим рішенням стало створення умов для зменшення кількості відмов у внесенні відомостей до Держгеокадастру. Раніше кількість відмов у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру протягом рок сягала 197,5 тис., в тому числі 134,5 тис. разів відмов у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Яке рішення пропонує BRDO, підтримане Урядом:

• Деталізація підстав для відмови
• Впровадження попередньої перевірки електронних документів
• Онлайн моніторинг стану опрацювання всіх видів заяв до Державного земельного кадастру

Це зменшить кількість відмов на 100 тис. разів, до 2% від загальної кількості на рік. І принесе підприємцям економії у 56,6 млн грн на рік. Відтепер кожен громадянин України зможе отримувати викопіювання з Державного земельного кадастру онлайн.

Міністри підтримали також спрощення процедури працевлаштування іноземців. Раніше для отримання посвідки співробітники ДМС вимагають від іноземців після отримання дозволу виїхати з України та повернутися до України. При цьому такий виїзд/в’їзд міг бути зроблений через територію будь-якої країни та не передбачав отримання жодних
додаткових документів. Відтепер можливість відмови у оформленні посвідки на проживання на підставі того, що дата в’їзду в Україну передує даті отримання дозволу на працевлаштування скасована. Україна стане відкритішою для кваліфікованих іноземних фахівців, а також навантаження на Державну міграційну службу буде зменшено.

Крім того, Уряд скасував обов’язок представництв іноземних підприємств оплачувати послуги сторонніх осіб з ведення трудових книжок. Тепер іноземні підприємства зможуть це робити самостійно, не витрачаючи зайвих коштів та ресурсів на біганину.

Також скасовано 22 застарілих та неактуальних акти. Це види господарської діяльності, які у відповідності до Законів про ліцензування, ліцензуванню не підлягають. Це зменшить регуляторний тиск на бізнес, можливості зловживань з боку представників влади і поліпшить інвестиційний клімат в Україні.

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/07/RISHENNYA-NA-KORYST-BIZNESU_18.07.18.pdf”]

Ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій скасували з 1 січня 2018 року. Проте НКРЗІ продовжує видавати операторам ліцензії. BRDO підготував проект Постанови, яка скасує ліцензії для операторів телекомунікацій остаточно.

Надходження до бюджету від ліцензій для діяльності у сфері телекомунікацій складали лише 0,07% і 0,08% від загального обсягу специфічних для телекомбізнесу зборів. У державному бюджеті на 2018 рік такі надходження взагалі не передбачені, але НКРЗІ у поточному році планує зібрати 12 млн грн зборів.

За оцінкою BRDO, найбільша шкода від такого ліцензування – навіть не додаткові грошові витрати, а бюрократичні процедури, що заважають працювати операторам телекомунікацій, що здебільшого представляють малий та середній бізнес. Маніпуляції з наданням ліцензій дозволяють або не допускати до діяльності операторів телекомунікацій, або змушувати їх звертатися “за консультацією” для правильного оформлення документів і своєчасного отримання дозволів.

Більш того, через поточну ситуацію Україна порушує умови Угоди про Асоціацію з ЄС, що передбачає скасування ліцензування телекомдіяльності та перехід на повідомний принцип доступу до ринку.

Таким чином, розроблена експертами BRDO Постанова остаточно скасує ліцензії для телекому, визначивши чіткі й однозначні правила діяльності на ринку. Незабаром документ має бути розглянутий на дерегуляційному засіданні Уряду.

Уявіть: за вікном 2000-ні роки, в Україні запроваджують цінове регулювання землевпорядних робіт. Ви інвестор, і укладаєте угоду на розробку проекту відведення земельної ділянки на 153 грн. Так, вам не почулося. Чи багато робіт можна виконати за таку смішну суму? Зовсім небагато. Тому іншу, левову частку грошей доводилося платити поза угодою, фактично вдаючись до тіньових розрахунків. Хто від цього страждав? Правильно, від цього страждав державний бюджет. І досі страждає, з 2000-х ситуація не особливо змінилася.

Щоб відійти від тіньових схем, в які втягували замовників і виконавців робіт, Мінекономрозвитку спільно з BRDO пропонуємо внести зміни до постанови Кабміну №1548 від 1996 року.

А остаточно припинити шкідливе цінове регулювання землевпорядних робіт можливо, якщо втратить чинність Закон України “Про захист конституційних прав громадян на землю”. Нехай в вас не вводить в оману його патріотична назва. Саме цей закон у 2005 році активізував тіньові схеми платежів за роботи по відведенню земельних ділянок. На даний час цей закон настільки застарів, що виконати його неможливо, але він продовжує плутати громадян щодо цін за землевпорядні роботи і втягувати в тіньові схеми.

За матеріалами 24tv.ua

Верховна Рада прийняла у другому читанні рамковий закон, який визначає основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції в Україні. Таким чином українська органіка наближається до європейських стандартів і отримує шанс бути визнаною у світі.

Цей закон запроваджує законодавство у сфері органіки, щоб українські виробники могли сертифікуватися згідно українських органічних вимог. У нас створюється регулювання таке ж, як у Європі. Там у кожній країні є свій внутрішній закон, який впроваджує в середині норми ЄС. У нас теж буде закон, який впроваджуватиме європейські норми у сфері органіки.

Новації закону у сфері української органіки

Чітко визначені органічні галузі: рослинництво, тваринництво, органічні аквакультури, органічне виноробство, органічні корми, органічні харчові продукти, тощо. За великим рахунком – усі українські сільськогосподарські продукти можуть бути сертифіковані як органічні, якщо дотримуватися вимог органіки.

Будуть прописані детальні правила по кожній галузі органічного виробництва. Ці правила будуть розроблені Мінаргополітики і затверджені Кабміном.

Більше того – закон передбачає створення реєстрів: операторів ринку, органів сертифікації та реєстр насіння.

Реєстр органічного насіння – щоб знати, чи є на території України насіння, яке ви хочете посіяти. Якщо немає, то орган сертифікації дасть вам дозвіл купити органічне насіння за кордоном. І в ідеалі цей реєстр буде діяти фактично у режимі реального часу, куди виробники зможуть заходити і подавати інформацію про наявність у них насіння. Це дійсно новаторська ідея,
– пояснив експерт.

Реєстри операторів ринку та органів сертифікації – для того, щоб їх усіх ідентифікувати.

Кому вигідне існування пайового внеску в Україні? 60% пайового внеску інвесторів в розвиток інфраструктури міст отримують 11 міст. А на інші 30 тис. населених пунктів припадає 741 мільйон гривен, тобто – в середньому по 24 тис. грн на кожне. Чи багато місто може зробити на 24 тис. грн?

І при цьому пайовий внесок збільшує вартість будь-якого будівництва для інвестора на 10%. Проста математика демонструє, що збір з інвестора просто стримує можливість громади залучати інвестора,створювати нові робочі місця, залучати податки до бюджету.

За матеріалами hromadske.ck.ua

Виробник відповідає за переробку, держава створює умови для роздільного збору, а споживач сортує відходи. Таку модель взаємної відповідальності пропонує новий законопроект «Про упаковку та відходи упаковки». Очікується, що його ухвалення зможе принаймні частково відправити шкідливий для довкілля пластик на переробку та повторне використання. Досі Україна могла похизуватися лише рекордними обсягами його захоронення на полігонах.

Поборотися із сумною українською статистикою вирішила черкащанка Дарія Люта. Уже півроку у своїй сім’ї вона обмежує використання пакетів і пластикових пляшок.

«Усе почалося з того, я стала веганом і почала дбати про екологією, але зрозуміла, що одного веганства замало для того, щоб урятувати планету. На сьогодні я поки що відмовилася від поліетиленових пакетів і замінила їх тканими торбинками. Також обмежила використання пластикових пляшок – купила свої, якими користуюся багаторазово. Загалом це не складно. Більш складне завдання із тими продуктами, де не можна замінити тару. І треба бути напоготові, щоб касири на касі не склали усе в пакети. Таке постійно трапляється, але я розумію, що це їхня робота», – розповідає Дарія.

За 2017 рік в Україні переробили та утилізували тільки близько 6,6 % побутових відходів, з них: майже 2,5% спалили, а більше 4% потрапили на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи. Решту відправили на сміттєзвалище.

У той же час наша промисловість імпортує вторинну сировину. Так, торік в Україну імпортували майже 350 тисяч тонн макулатури (на $70 мільйонів) та майже 40 тисяч тонн вторинних полімерів (на $14,4 мільйонів).

Поки Україна возить відходи на сміттєзвалища, країни ЄС успішно їх переробляють, компостують і спалюють для отримання енергії. Наприклад, у Бельгії, Данії, Швеції тільки один відсоток відходів захоронюють. Натомість у нас – понад дев’яносто відсотків.

Ігнорувати проблему захоронення відходів на полігонах означає шкодити довкіллю та здоров’ю українців. По-друге, цінні сировинні ресурси, які можна отримати з відходів упаковки, не включають до економічного обігу, а захоронюють на полігонах. Через це промисловість, що використовує вторинну сировину, змушена купувати її за кордоном. Одночасно в Україні постійно не вистачає паливних ресурсів. А використовуючи відходи, можна виробляти електроенергію та тепло, біогаз і біопаливо, економити енергетичні ресурси на виробництво продукції з застосуванням відходів упаковки.

Вплинути на ситуацію має Закон України «Про упаковку та відходи упаковки». Він спрямований на виконання однойменної Директиви 94/62/ЄС. Нагадаємо, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання реформувати сферу поводження з побутовими відходами та гармонізувати законодавство із європейськими вимогами.

Розробкою проекту закону займався Офіс ефективного регулювання (BRDO), який консультував Міністерство екології та природних ресурсів України. Попри те, що подібні проекти вже реєстрували у Верховній Раді, цей, переконують його автори, суттєво відрізняється, бо передбачає існування в Україні системи розширеної відповідальності виробників та депозитної системи.

Як зазначають в Офісі ефективного регулювання, ухвалення проекту Закону України «Про упаковку та відходи упаковки» у поєднанні зі встановленням високої вартості захоронення відходів дозволить не тільки зменшити шкоду довкіллю, але й щороку повертати в господарський обіг:

• до 1 мільйона тонн макулатури;
• до 300 тисяч тонн пластику;
• до 600 тисяч тонн скла.

Виготовляєш упаковку – плати за її переробку

Відповідальність за збирання, переробку та утилізацію упаковки BRDO пропонує покласти саме на виробників та імпортерів товарів в упаковці. Для цього виробники можуть діяти самостійно або ж об’єднати зусилля, створити неприбуткову організацію (ОРВВ), яка платитиме за збір та утилізацію відходів упаковки.

ОРВВ не матимуть ексклюзивних прав на укладення договорів з комунальними службами і конкуруватимуть за потенційних учасників, пропонуючи найбільш вигідні умови (низькі ставки внесків, розгалуджену мережу збирання відходів, вигідні умови контрактів з комунальними службами тощо).

«Організації розширеної відповідальності давно діють в Європі. До прикладу, в Німеччині 80 відсотків від внеску іде на забезпечення збору і транспортування відходів упаковки, а 15 відсотків – на саму переробку. Решта коштів залишається на підтримку діяльності самої організації розширеної відповідальності. Дуже важливо, щоб була прозорість та відкритість у діяльності такої організації, аби не було монополізації. Для цього і пропонується самим виробникам вступати в організацію, щоб контролювати та наглядати за її діяльністю», – зазначає еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Алла Войціховська.

Повернув упаковку – отримав гроші

Сутність депозитної системи (системи монетизації упаковки) полягає у тому, що до вартості кожної одиниці упаковки додається певна сума, що повертається споживачу, коли той здає упаковку на переробку (насамперед ідеться про пластикову та скляну тари). Таким чином, споживач стає зацікавленим у первинному сортуванні відходів упаковки та доставці їх у пункти прийому.

При цьому держава повинна створити мережі таких пунктів (їх передбачається створити на базі магазинів), а також організувати систему для проведення взаєморозрахунків між виробниками товарів в упаковці та приймачами відходів упаковки, які повертають споживачу депозитну вартість цієї упаковки.

На першому етапі втілення вимог законопроекту ціни на товари в упаковці виростуть приблизно на 5-15%. Проте споживач, належно сортуючи та збираючи відходи, поверне ці кошти та в подальшому отримає економію.

Як пояснюють в Офісі ефективного регулювання, запровадження такої системи дозволить забезпечити роздільне збирання відходів упаковки, зменшити обсяги захоронення несортованих відходів упаковки та збільшити кількість вторинної сировини для промисловості.

Як приклад простішої моделі обміну упаковки на товар в Офісі ефективного регулювання наводять ініціативу магазину «Сільпо». Нещодавно в одному із київських супермаркетів відкрили станцію прийому сортованих відходів (поряд з магазином «Сільпо» по вул. Петра Калнишевського, 2).

Споживачі, що здають відходи упаковки до «Сільпо», отримують додаткові бали на карту «Власний Рахунок», за які можуть купити товари в мережі магазинів «Сільпо», зокрема:

• за 1 кг пластику або паперу ви отримуєте 600 балів на карту (6 гривень);
• 1 кг скла – 150 балів (1,5 гривні);
• 1 кг металу – 700 балів (7 гривень).

Попри те, що проект закону пропонує подвійну систему поводження з відходами упаковки, експерти схиляються до системи розширеної відповідальності виробників, як більш реальної для впровадження в Україні.

«Що передбачає депозитна система? Ви випили водичку, пішли до автомату, кинули туди пляшку, там зчитався штрих-код і відповідно кошти повертаються до супермаркету, куди ви можете підійти і взяти ці кошти або купити на них щось. Така система є дорогою, і на сьогодні це не на часі в Україні, бо багато коштів потрібно витрачати на автомати, логістику, електронну базу. Її запровадження обійдеться у сім разів дорожче. Тому більш доцільною є розширена відповідальність, коли виробник, виготовляючи продукцію в тарі, упаковці, має обов’язково сплачувати кошти за її переробку», – зазначає еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Алла Войціховська.

Пакет не потрібен

Передбачає проект закону і заборону безкоштовного розповсюдження пластикових пакетів та підвищення їхньої вартості. Це має стимулювати споживачів обирати екологічно безпечні замінники.

Виробникам та продавцям буде заборонено:

1. Безоплатно розповсюджувати пластикові пакети.
2. Продавати пластикові пакети за ціною, нижчою граничної. Гранична ціна залежить від щільності пластикового пакету та встановлюватиметься Кабміном.
3. Будь-яким чином схиляти споживачів купувати пластикові пакети. Одночасно вони будуть зобов’язані пропонувати споживачам замінники пластикових пакетів.

Разом з тим обмеження на реалізацію пластикових пакетів не будуть застосовуватися у разі необхідності пакування свіжого м’яса, риби, птиці та виробів з них, сипучої або замороженої продукції.

Громадські організації вже давно борються за обмеження імпорту, виробництва та обігу тонких поліетиленових пакетів в Україні. Так, зокрема, петиція до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Міністерства екології та природних ресурсів України з цього приводу вже набрала необхідні 25 тисяч голосів. Це означає, що її розглянуть урядовці.

«Середня тривалість життя одного пакета становить близько 100 років, хоча використовуємо ми його лише 20 хвилин. Більшість пакетів потрапляють на сміттєзвалища або розносяться вітром по території країни, оскільки рівень їхньої переробки становить менше 1 %. Від пакетів щороку помирає близько одного мільйона птахів та 100 тисяч інших тварин. Також вони становлять загрозу людському здоров’ю, оскільки їх частки можуть потрапляти у харчі та воду. При цьому для виробництва пакетів використовують невідновлювані ресурси – 35 літрів нафти на 1000 пакетів», – пишуть автори звернення.

Щороку кожен українець використовує близько 500 поліетиленових пакетів, тоді як у ЄС цей показник наближається в середньому до 90 пакетів,  – йдеться в петиції.

У зв’язку з цим автори звернення просять заборонити безкоштовне розповсюдження поліетиленових пакетів у місцях продажу товарів та створити умови на ринку для появи альтернатив поліетиленовим пакетам, а саме: паперових пакетів, багаторазових сумок, біопакетів рослинного походження.

За матеріалами biz.liga.net

Київ уже декілька років не може затвердити новий Генеральний план. Ціна повільності чиновників і депутатів – занадто висока.

Понад половина українських міст не має актуального Генерального плану – стратегічного документу розвитку будь-якого населеного пункту. Столиця – не виключення. Звідси постійна авральна боротьба з хаотичними забудовами, перевантаженими автошляхами, комунальними колапсами і т.д. Це нескінченний марафон неефективного використання наших з вами коштів місцевою владою та її неспроможність у формуванні стратегічних цілей та постановці тактичних завдань.

Чому так і що потрібно, аби цей марафон мав початок і кінець, а ми – мешканці міста – за це не платили?

Насамперед – актуальний Генеральний план.

Саме він має забезпечити порядок у розбудові населеного пункту та стати серйозним запобіжником від руйнування архітектурного ансамблю, появи незаконних об’єктів, транспортних та комунальних колапсів. Якби Київ його мав, то отримання дозволу на будівництво «будинка-монстра» на Подолі було б неможливе, а забудова рекреаційних зон на кшталт озера Качиного на Позняках – була б чітко ідентифікована, як порушення.  За наявності чітких правил несумлінні забудовники втратять можливість створювати житлові хащі типу «гетто», що ростуть як гриби не лише на окраїнах міста, а й навіть в історичному центрі. Київська влада любить говорити про стратегію, але не любить діяти стратегічно. Тому ми є свідками, як стратегічний рух підмінюється тактичними стрибками в різні боки.

Парадоксальність ситуації в тому, що місто має генеральний план. Навіть – два. Перший, який розроблявся з 1997 року і був прийнятий у 2002 році, – фактично мав діяти до 2020 року. Та другий, розробляти який почали за часів мерства ще Леоніда Черновецького, продовжили при Олександрі Попові і переробляють вже за Віталія Кличка, – на період до 2025 року. Так от, ці плани передбачають кардинально різний стратегічний підхід до розвитку міста.

Генплан Києва до 2020 року передбачає розвиток Києва і приміської зони за рахунок приєднання до нього 10 адміністративних районів області (Боярки, Вишневого, Ірпеня, Вишгорода і т.д.). Але Генплан-2020 не був узгоджений з територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, Київською обласною радою, Київською обласною державною адміністрацією. А новий проект Генплану-2025 (який до речі вже не збігається з реальністю, ще не вступивши в дію), передбачає розвиток міста за рахунок використання власних площ – тобто фактично через ущільнення забудови 50-70 років минулого століття.

Наявність цих двох стратегічних документів (чинного і проекту) призводить до ситуації, коли основні формальні рішення приймаються з посиланням на чинний Генплан-2020, а окремі тактичні рішення в частині розробки детальних планів територій – з посиланням на проект Генплану–2025.

На мій погляд, є ціла низка причин, які призвели до такої ситуації в столиці.

По-перше, традиційне для України нормотворче неузгодження. Зокрема, терміни дії генпланів та рішення 2011 року про безстроковість дії генпланів. На думку юристів тепер складно прийняти новий Генплан, адже законодавство передбачає не заміну документу цілком, а внесення змін у вже існуючий.

По-друге, складнощі з розробкою історико-архітектурного опорного плану, який є частиною Генплану і передбачає межі охоронних зон і режими, які повинні працювати на території пам’яток архітектури. До слова, на території Києва Мінкультом обліковується щонайменше 3600 пам’яток.

По-третє, сумбурність рішень щодо зонінгу (план зонування території за призначенням та обмеженнями). Спочатку передбачалося створення плану зонування території (проект вже є розробленим) та ключення його до Генерального плану. Хоча потім рішення змінили, вирішили затвердити новий Генплан, а потім вже – зонінг. Сьогодні щодо зонінгу так і нічого і не ухвалили.

І, нарешті, відсутність політичної волі на рівні місцевої влади щодо прийняття єдиної стратегії і відміни «ручного управління» містом. Адже наразі більшість рішень, щодо розвитку міста приймаються не на стратегічному рівні Генплану, а на підставі тактичних – так званих детальних планів територій (менших за площею схем).

На думку влади, оперування детальними планами територій «динамічніше і зручніше» для інвесторів. Але при цьому не враховується глобальний масштаб, довготривалий вплив на інфраструктуру і соціальне забезпечення рівня життя.

Використовуючи детальні плани територій, забудовник погоджує з місцевою владою лише окремі території під забудову, без комплексного бачення. Так і з’являються «житлові гетто». І при цьому, що логічно, забудовник зацікавлений у спорудженні виключно прибуткових об’єктів – житлових мегакомплексів, торгово-розважальних та офісних центрів. Вся соціальна інфраструктура, комунальні мережі, транспортна інфраструктура залишається поза реалізацією проектів за детальними планами територій.

За прогнозами ООН у 2050 році 66% населення землі житиме у містах. На даний момент цей показник досягає 54%. Щорічно населення міст збільшується на 68 мільйонів. Тобто, урбанізація становитиме щонайменше 180 тисяч людей на день найближчі декілька десятиліть. І Київ не є винятком. За показником урбанізації столиця України рухається абсолютно в загальносвітовому тренді.

За даними експертів за останні 7 років постійне населення столиці зросло більш ніж на 200 000 – до 2,9 млн киян. Фактична чисельність становить майже 4 млн осіб. При цьому, розрахунки розвитку приватного транспорту за Генпланом-2020, який розроблявся з 1997 року, передбачають наявність майже 750-тисячного транспортного автопарку станом на 2020 рік.

Але вже зараз, за даними Нацполіції, офіційно зареєстрована кількість транспорту в Києві сягнула 1,2 млн транспортних засобів. На 60% більше від прогнозованого. Саме на стільки виросло і навантаження на дорожню інфраструктуру. А це – затори, відсутність парковок, переповнений громадський транспорт.

Києву терміново необхідний новий, реальний та адекватний Генплан. Місто не зможе існувати при одночасній реалізації двох концепцій і при ручному управлінні. Марафон має бути завершено.

2 липня відбувся круглий стіл “Професійне ліцензування лікарів: виклики впровадження” за участю заступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського, Глави BRDO Олексія Гончарука та за підтримки Американської торговельної палати.

Головною метою круглого столу було обговорення ключових елементів системи професійного ліцензування лікарів: тривалості та змісту перехідного періоду, формування Ліцензійної ради, інших важливих аспектів, пов’язаних з імплементацією Концепції.

Олександр Лінчевський зазначив, що впровадження професійного ліцензування – це не лише нова система доступу до лікарської професії, а, перш за все, важливий крок на шляху докорінної зміни відносин між лікарями та суспільством. Концепція передбачає новий підхід як до навчання нових лікарів, які лише починають здобувати медичну освіту, так і перехідний період для тих лікарів, які вже працюють.

До обговорення проекту Концепції було залучено членів експертних груп МОЗ України за різними напрямами.

“Концепція закладає нові правила гри в “довгу”. Сьогодні спільно з професійною спільнотою необхідно напрацювати практичні механізми досягнення тієї якості підготовки та ліцензування спеціалістів, до якої прагнемо”, – підкреслив Олексій Гончарук.

Під час роботи в командах лікарі напрацювали та презентували своє бачення принципів формування та роботи Ліцензійної ради, а також етапів перехідного періоду для практикуючих лікарів.

Активне обговорення викликало питання формування персонального складу та функцій Ліцензійної ради, яка має стати тим органом, що контролюватиме процес видачі, підтвердження та анулювання ліцензії на лікарську практику.

Усі учасники круглого столу погодилися, що запровадження професійного ліцензування – це вкрай необхідні зміни, які сприятимуть підвищенню якості надання медичної допомоги та рівня довіри до лікарської професії.

Обговорення проекту Концепції професійного ліцензування лікарів з усіма зацікавленими сторонами продовжується. За результатами обговорення будуть підготовані узагальнені матеріали.

Олена Шуляк, член правління Офісу Ефективного Регулювання (BRDO), співвласник Midland Development Ukraine оцінює скорочення витрат на будівництво та експлуатацію об’єктів до 33% за умови системного впровадження BIM у вітчизняній будівельної галузі.

«Застосування BIM (Building Information Modeling) для проектування, будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних та цивільних об’єктів будівництва стало фактично обов’язковою практикою в розвинених країнах. Як показує міжнародна практика, застосування BIM дозволяє оптимізувати терміни будівництва на 20%, збільшити контроль над витратами на 30 і більше %, скорочує вартість будівництва на 20, а в деяких випадках до 33%», – розповідає О. Шуляк.

Вона зазначила, що вже сьогодні BIM дозволяє експортувати проектні послуги українських компаній за кордон. А в перспективі експорт таких послуг може зрости у 1,5-2 рази.

«Зарубіжні інвестори, що виходять або планують працювати на ринку України, зацікавлені у швидкій і якісній реалізації проекту з прозорим контролем всіх процесів. BIM може стати серйозною конкурентною перевагою для вітчизняних проектних, інжинірингових та інших компаній при участі в тендерах», – звертає увагу керуючий партнер компанії CBMforum Юлія Двораківська.

Сьогодні в Україні, за словами Ю. Двораковської, активно розвивається застосування BIM в середовищі архітекторів, проектувальників, інженерів – функціонують навчальні організації, є компанії, в яких створені й успішно працюють на закордонного замовника повноцінні BIM-департаменти. Актуальним лишається системне впровадження прогресивної, визнаної у всьому світі технології управління проектами з боку власників і топ-менеджерів українських компаній.

BIM (Building Information Modeling або Building Information Model) – це підхід до зведення, оснащення, забезпечення експлуатації та ремонту будівлі (до управління життєвим циклом об’єкта), який передбачає збір і комплексну обробку в процесі проектування всієї архітектурно-конструкторської, технологічної, економічної та іншої інформації про будівлю з усіма її взаємозв’язками і залежностями, коли споруда і все, що має до неї відношення, розглядаються як єдиний об’єкт.

Інформаційне моделювання будівель отримало державну підтримку у багатьох країнах. У Великобританії в 2011 була опублікована “Урядова стратегія будівництва”. Згідно з документом, застосування BIM в усіх проектах з державною участю, починаючи з 2016-го, є обов’язковим. Аналогічна ситуація – у Данії, Фінляндії, Норвегії, Нідерландах. Європарламент підтримує впровадження таких правил для інших членів ЄС. Активно впроваджується в США, Канаді, Китаї, країнах Південно-Східної Азії, Китаї.

Нагадаємо: 9 жовтня 2018 року відбудеться конференція BIMEX Innovation Polygon 2018. Більше 20 спікерів та експертів представлять кейси та практичний досвід роботи з BIM, обговорять проблеми впровадження, досвід роботи з BIM-технологіями, результати і практичні кейси українських компаній і промислових підприємств.

BIMEX Innovation Polygon 2018 пройде за підтримки:

Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства,

Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

Експертного партнера: Офіс ефективного регулювання (Better Regulation Delivery Office)

Галузевого партнера: Український центр сталевого будівництва

Профільного партнера: ТОВ «Системний інноваційний сервіс»

Партнера: Асоціація «Об’єднання Фінансових Установ» (AFI)

Партнера: RED Community

Регіонального медіа-партнера: КиевВласть

ВЗЯТИ УЧАСТЬ У BIMEX 2018: http://bimexpo.org/contacts.html

Акредитація преси: [email protected]

+380 63 126 40 10

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/07/Dajdzhest_June_2018.pdf”]

BRDO та СУП розпочинають регіональний аналіз легкості ведення бізнесу.  За результатами дослідження буде складено другий рейтинг Regional Doing Business.  Дослідження базується на методології Світового Банку, яку адаптовано до регіональної специфіки країни.

Regional Doing Business є щорічним дослідженням та вимірює сприятливість інвестиційного клімату в усіх регіонах України станом на 01 липня відповідного року.

«Рейтинг враховує ті компоненти, на які реально можуть впливати і змінювати місцеві органи влади: отримання дозволів на будівництво, оформлення земельної ділянки, приєднання до електромереж, започаткування бізнесу, сплата місцевих податків, із нового – електронні сервіси. Опитування буде проводитися серед представників місцевого бізнесу, що дозволить оцінити реальний бізнес-клімат в окремих регіонах і порівняти їх між собою», – зазначила виконавчий директор СУП Катерина Глазкова.

” Окрім загальних шести напрямів ми ще проаналізуємо виконання регіонами рекомендацій, які надавали наші експерти минулого року за результатами першого Regional Doing Business. Рекомендації були надані усім регіонам та спрямовані на полегшення діалогу між владою та бізнесом, зменшення адміністративного навантаження на бізнес і підвищення інвестиційної привабливості регіонів. Тож подивимось, хто прислухався до наших порад”, – зазначив Голова BRDO Олексій Гончарук.

Загальний рейтинг вимірюється за сумою балів, набраною регіоном у кожному з шести компонентів.

Максимальна кількість балів, які кожен окремий регіон може набрати у кожному окремому компоненті – 100 балів. Загальна максимально можлива кількість балів – 600. Результати рейтингу будуть презентовані на початку осені.

Запрошуємо представників бізнесу долучитися до дослідження та надати свої відгуки щодо ведення бізнесу.

Ознайомитись з методологію можна тут:

https://regulation.gov.ua/rating/doing-business20

 

Заповнити анкети аналізу легкості ведення бізнесу можна тут:

https://goo.gl/forms/rVa9GEk0lSVovfQz2

Оформлення земельної ділянки https://goo.gl/forms/UPT0Rjqjjkfb2rgq1

Одержання дозволів на будівництво https://goo.gl/forms/3WMrRR2nO7iBO2KD3

Започаткування бізнесу https://goo.gl/forms/oXeqqAkMkHH8LsCg1

Приєднання до електромереж  https://goo.gl/forms/tWFUrQVeknra1SWN2

 

Результати минулорічного рейтингу тут:

https://regulation.gov.ua/rating/doing-business

За матеріалами: abcnews

Щонайменше п’ять останніх років серед народних депутатів витає ідея створення адресного реєстру. Чи потрібен він Україні і як реєстр зможе допомогти забудовникам.

Представників місцевої влади  майже позбавили права прописувати власні, часто заплутані та нездійсненні процедури присвоєння будівельної та поштової адреси. Так, за ініціативою Офісу ефективного регулювання було ухвалено постанову, що скасувала вимогу обов’язкового отримання будівельної адреси (№327). Крім цього, ВР у першому читанні прийняла законопроект №7085, який має докорінно змінити порядок присвоєння поштових адрес збудованим об’єктам. Отож, є надія, що у адрес не буде одразу кількох господарів, а у чиновників зникне підґрунтя до корупції.

Розпочати будівництво стало простіше?

По-перше, скасування обов’язку отримання будівельної адреси має полегшити життя забудовників. Раніше, для того, щоб розпочати процес отримання адреси на будівництво, забудовнику було необхідно зібрати пакет документів, звернутися до органу місцевого самоврядування і чекати на рішення. В середньому процедура тривала близько місяця і дещо затягувала процес будівництва.

Складнощі полягали ще і в тому, що порядок присвоєння адрес на законодавчому рівні не врегульований – місцеві ради самостійно розробляють і затверджують власні порядки, тож немісцевим забудовникам доводилося щоразу керуватися новою для них процедурою.

Тепер місце розташування об’єкту будівництва визначатиметься за кадастровим номером та місцезнаходженням земельної ділянки, на якій розташовуватиметься об’єкт. Це рішення очікуване і цілком слушне, адже всі зацікавлені особи, в тому числі і органи державного архітектурно-будівельного контролю, на етапі будівництва зможуть знайти ділянку і всю інформацію про неї на Публічній кадастровій карті. Постійна поштова адреса присвоїться уже після прийняття об’єкта в експлуатацію.

“Прийняття цього цього рішення є безумовним плюсом. Будівельна адреса – це навіть не стільки питання забудовника, скільки питання безпеки покупця. Основний ризик полягав у тому, що будівельна адреса відрізнялась від кінцевої адреси об’єкта. І фактично всі договори, які укладалися, можна було ігнорувати та заново продавати квартири, такі випадки не поодинокі, – коментує девелопер Сергій Овчинніков. – Тому рішення закріпляти будівництво за кадастровим номером є плюсом, але, на жаль, це не вирішує проблему до кінця. Треба було піти ще далі і одразу присвоювати будівництву кінцеву адресу”.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Налог на недвижимость: платить придется больше

По-друге, оскільки постанова №327 спрямована на дерегуляцію будівельної галузі, вона повинна підвищити позицію України у рейтингу Світового банку DoingBusiness за компонентом “Отримання дозволів на будівництво”. За прогнозами команди BRDO, законодавча новела дозволить Україні увійти в першу десятку країн за цим показником, що полегшить залучення іноземних інвестицій в економіку країни.

Більше того, ініціативи щодо врегулювання питання адрес пішли ще далі. Про плани законодавців щодо процедури присвоєння адрес вже закінченим будівництвом об’єктам розповідає експерт BRDO Таїсія Барингольц: “У законопроекті №7085, що нещодавно пройшов в парламенті у першому читанні і готується до наступного розгляду, є окрема стаття, яка регулює порядок надання адрес закінченим об’єктам. Туди якраз увійшли ініціативи BRDO щодо присвоєння адрес у спрощеному порядку. Так, доопрацьованим проектом закону №7085 передбачається, що орган місцевого самоврядування або місцева державна адміністрація присвоюють адресу на підставі повідомлення органа державного архітектурно-будівельного контролю (далі – ДАБІ). Тобто коли об’єкт приймається в експлуатацію, забудовник в залежності від класу наслідків (відповідальності) об’єкта надає органу архітектурно-будівельного контролю декларацію про готовність об’єкта до експлуатації або заяву про видачу сертифіката. Як тільки орган ДАБІ реєструє у себе декларацію або видає сертифікат, відповідне повідомлення направляється в орган місцевого самоврядування або державну адміністрацію, які самостійно в 5-денний строк приймають рішення про присвоєння адреси. Таким чином, ніяких додаткових документів від фізичних або юридичних осіб не вимагатиметься. Всі необхідні відомості будуть витребуватися від державних органів у порядку інформаційної взаємодії”.

За словами експертки, законопроект №7085 зараз активно доопрацьовується в “будівельному” комітеті Верховної Ради. Редакція, яка врешті вийде, буде відрізнятися від того, що ми можемо наразі бачити на офіційному сайті парламенту, в бік спрощення процедури.

Чи потрібен Україні адресний реєстр?

Ми щиро радіємо з приводу чергових законодавчих послаблень для українського бізнесу, але виникає логічне запитання: і це все? Чи стане постанова Кабміну №327 поштовхом до розгляду питання про створення повноцінного профільного законодавства та єдиного державного реєстру адрес?

Відкриті реєстри є показником прозорості влади. Якщо говорити про адресний реєстр, ведення якого, до речі, є звичайною практикою багатьох європейських держав, то це багатофункціональний продукт, що крім сприяння прозорості може виконувати наступні завдання:

Уніфікація даних. Реєстри, які створені і сьогодні працюють в Україні, – Реєстр речових прав на нерухоме майно, Земельний кадастр, Реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, бази даних органів місцевого самоврядування для “прописки-виписки” – можуть містити різні варіації адреси одних об’єктів нерухомості, через що у громадян нерідко виникають проблеми з реєстрацією прав на нерухоме майно, їм доводиться пройти через не одне коло бюрократичного пекла, щоб навести лад в документах. Адресний реєстр в прив’язці до інших реєстрів покликаний запровадити єдиний підхід для обліку і обміну адресними даними, тим самим полегшивши всім нам життя.

Ресурс для цілей просторового планування. Адреси є одним з типів даних, з якими працює просторове планування. В межах певних вулиць розробляються детальні плани територій, можуть встановлюватися межі адміністративно-територіальних одиниць тощо. Як правило, адресний реєстр також є компонентом містобудівних кадастрів (Київ, Львів, Рівне), що спрощує користування геопорталами для населення.

Допоміжний інструмент для комунальних та інших служб. Швидка медична допомога, служба з надзвичайних ситуацій, аварійні водоканалів, обленерго та інші міські сервіси працюють з GPS-навігаторами або доступними в інтернеті картами, які далекі від досконалості. Тож поки Ілон Маск в США тестує безпілотні електрокари, українська “швидка” досі втрачає час, плутаючи адреси на Google-картах. В такому випадку, погодьтеся, точність адресних даних набуває трохи більшої ваги, не кажучи вже про виклики недалекого технологічного майбутнього.

Запобіжник вчинення махінацій із нерухомістю. За допомогою функціоналу адресного реєстру можна, зокрема, унеможливити реєстрацію недобросовісними забудовниками прав на один об’єкт нерухомості за різними адресами та навпаки – дублювання адрес при проведенні реєстрації.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: “Киевэнерго” создала онлайн-карту размещения электросетей

Досягнення окремих українських міст зі створення адресних реєстрів, звичайно, дуже похвальні. Але, на жаль, це не вирішує питання на рівні країни. Інструментом визначення єдиного підходу до найменування об’єктів нерухомості може стати створення єдиного державного реєстру адрес. Це, в свою чергу, потребує законодавчого врегулювання процедури присвоєння адрес, інакше місцеві ради будуть й надалі встановлювати кожна свій порядок і стандарти адресних даних.

“Сьогодні відсутній єдиний порядок присвоєння адрес. Більше того, на законодавчому рівні не визначені органи, які їх присвоюють. Згідно з Конституцією України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Але такого закону, який би регулював процедуру, немає, – пояснює Таїсія Барингольц. – Не слід також забувати, що присвоєння адрес є адміністративною послугою. В статті 5 Закону України “Про адміністративні послуги” сказано, що орган, який надає послугу, а також строки її надання, перелік документів, які необхідно подати, підстави для відмови і таке інше – все це має встановлюватися на рівні закону. Проте на сьогоднішній день закон подібних правил не містить. Виходячи з цього, кожен орган місцевого самоврядування зараз встановлює порядок присвоєння адрес на власний розсуд. Ми зустрічали навіть таке поняття як резервування адреси: орган місцевого самоврядування спочатку за плату “бронює” адресу за певним заявником, а потім своїм рішенням її присвоює, штучно ускладнюючи весь процес. При цьому так зване резервування є обов’язковим етапом та, імовірно, несе в собі корупційні ризики”.

Законодавчий контекст

Щонайменше п’ять останніх років серед народних депутатів витає ідея створення адресного реєстру. Одним із останніх з цього приводу було голосування в першому читанні за проект закону № 4322а, що передбачав обов’язок органів місцевого самоврядування реєструвати свої акти з питань найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території населених пунктів, в Єдиному державному адресному реєстрі, порядок ведення якого мав визначити уряд. Втім, в серпні 2014 року розгляд законопроекту відклали і парламентарі до нього більше не повертались.

Натомість питанням розроблення концепції адресного реєстру зайнялось Міністерство юстиції України. Вже понад рік над нею працює робоча група, до якої, крім посадовців Мін’юсту, долучилася і команда експертів з Центру регістрів Литви, де система обліку адрес працює більше десяти років.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Защитит ли нотариальное заверение договора аренды земли от рейдерства

За словами заступника Міністра юстиції з питань державної реєстрації Олени Сукманової, наразі вже підготовлена робоча версія концепції створення реєстру адрес.

“Очікуємо постанову Кабінету Міністрів, яка повинна затвердити саме міжвідомчий склад робочої групи (а не тільки в рамках Мін’юсту) для того, щоб оформити це як законодавчу ініціативу і подати до парламенту як законопроект про створення реєстру адрес. Це досить складний і тривалий процес, оскільки необхідно вирішити багато питань, зокрема, як технічно повинен працювати цей реєстр, як краще застосувати європейський досвід, тощо”, – сказала заступник Міністра юстиції.

Окрім того, вона зазначила, що скасування будівельних адрес є позитивом. “Інколи наявність будівельної адреси приводила до порушень прав суб’єктів господарювання, а також громадян і кредиторів. Особливо коли присвоюється поштова адреса, будівельна адреса змінюється і не завжди це відбувається правильно. Як наслідок люди не можуть правильно оформити квартиру, кредитори втрачають право іпотеки на ці об’єкти нерухомості. Тому сподіваємося, що найближчим часом ми будемо мати єдиний реєстр адрес, який поставить крапку у цьому питанні, – додала Олена Сукманова. – Крім цього, хочемо висловити подяку керівнику проекту ЄС “Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні” Довідасу Віткаускасу та команді експертів з Центру реєстрів Литви”.

Мін’юст адмініструє понад два десятки реєстрів, що по-різному обліковують адресні дані. Ось чому очільники Міністерства як ніхто інший усвідомлюють необхідність створення єдиного державного адресного реєстру і залучають до нього провідних європейських фахівців.

Але це проблема доволі складна і комплексна. Який порядок присвоєння поштових адрес потрібно взяти за основу? Як повинен виглядати єдиний державний адресний реєстр і хто його вестиме? Відповіді на ці запитання, ймовірно, слід шукати у тісній співпраці з представниками місцевої влади, оскільки саме органи місцевого самоврядування та державні адміністрації можуть отримати повноваження з ведення реєстру та користуватимуться новими процедурами.

Дерегуляційні процеси в Україні повернули на порядок денний питання про присвоєння адрес об’єктам нерухомості. Вони створюють сприятливе тло для запровадження реєстру. Це реформа технічна, але важлива для уніфікації електронних сервісів і пришвидшення та убезпечення операцій з нерухомістю. А поки що, як це не прикро, про правильність своєї адреси можна запитати хіба що у Siri.

В березні 2018 р. ВРУ ухвалила в першому читанні проект «Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів» (далі – законопроект №5495). Ним пропонується обмежити внутрішнє споживання необроблених лісоматеріалів до 20 млн кубометрів/рік, а також посилити адміністративну та кримінальну відповідальність за незаконну вирубку лісу та подальший його експорт поза митним контролем (контрабанду).

Разом з цим, розглядається скасування Наказу №42 Держкомлісгоспу, яким затверджено «Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини», що сьогодні фактично є єдиними правилами, які регулюють доступ до ринку сировини.

BRDO підтримує концепцію прозорого регулювання ринку деревини, тому наголошує на першочерговій необхідності введення електронного обліку деревини та формування зрозумілих правил доступу до ринку лісу, а потім посилення відповідальності за незаконні рубки та нелегальний обіг деревини.

Запропоновані зміни за умови скасування правил торгівлі деревиною призведуть до хаосу та блокування ринку. Посилення відповідальності за умови відсутності чітких правил гри не сприятиме формуванню цивілізованого ринку, залученню інвестицій у деревообробку та раціональному використанню лісів. Тому спочатку необхідно розробити і прийняти закон, що регулюватиме торгівлю деревиною, та запровадити електронний облік деревини.

Більш того, законопроект №5495 порушує Регламент ВРУ і Бюджетний кодекс через відсутність належного обґрунтування, а також не відповідає нормам СОТ через відсутність обґрунтування застосування обмеження.

За оцінкою BRDO, закладене формулювання про «внутрішнє обмеження споживання деревини» не тільки дозволятиме продовжувати вирубку, а й збільшить межі дозволеного у 2.5 рази, зокрема через відсутність уніфікованої термінології в законодавстві. Крім того, через законодавчі вади є неможливою реалізація запропонованого посилення кримінальної відповідальності, а поширення адміністративних правопорушень на перевезення і зберігання незаконно зрублених дерев є дублюванням положень іншого законодавства.