6 липня 2016 року відбудеться круглий стіл “Створення реєстру майнових прав як механізм попередження подвійних продажів квартир”.
Олена Шуляк, керівник сектору “Будівництво” Офісу ефективного регулювання (BRDO) візьме участь у заході. Тема її виступу: “Можливості для створення єдиного реєстру майнових прав на житло, що будується”.
Мета круглого столу – обговорити існуючу проблему подвійних продажів на ринку первинної нерухомості; розробити дієві заходи захисту інвесторів; визначити напрямки можливих змін законодавства.
Питання до обговорення:
Організатором заходу виступає Асоціація інвесторів житла – незалежне об’єднання осіб, які вклали свої кошти в будівництво житла.
Участь в круглому столі візьмуть представники органів законодавчої та виконавчої влади, юристи, експерти ринку нерухомості, громадські активісти, інвестори.
Детальніше про захід за посиланням.
Ефективні реформи в Україні можеть забезпечити лише принципові зміни в системі прийняття рішень. Про це заявив Голова Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олексій Гончарук, розпочинаючи експертне обговорення “Концепція ефективного розвитку системи прийняття рішень”. З його слів, на часі перехід від фрагментарних косметичних змін в системі державних рішень до принципово нових підходів, перш за все у сфері реформування регуляторної політики. Захід організовано BRDO на базі Києво-Могилянської бізнес-школи.
Відкриваючи обговорення, Іван Міклош, співголова Стратегічної групи радників з питань реформ при Кабінеті міністрів, наголосив на абсурдності сучасної системи прийняття рішень щодо ключових питань в різних центрах відповідальності, які часто не узгоджують політику. Також він зауважив, що здійснення реформ це, в значно більшій мірі, політична, ніж технічна проблема.
Олексій Гончарук презентував Концепцію ефективного розвитку системи прийняття рішень, підготовлену експертами Офісу. Відповідно до концепції, 10 базових реформ покликані перетворити інертну, застарілу систему державного управління регуляторною політикою на ефективний інструмент розвитку держави. Серед основних – реформування системи контролю/нагляду, запровадження єдиної адміністративної процедури, спрощення доступу до ринків, переорієнтація на циклічність планування регуляторної політики, поетапний перехід на довготривалий період планування та функціональну переорієнтацію в системі регуляторів – від паперів до економічних політик.
“Ми напрацювали системне бачення змін в прийнятті рішень державою, я вдячний представникам міжнародної групи стратегічних радників Міклоша/Бальцеровича, з якими Офіс розпочав активну співпрацю, за підтримку наших реформаторських починань. Сьогоднішнє обговорення підтвердило, що період “quick wins” повинен залишитися в минулому. Настав час визначати стратегічні пріоритети і формувати бачення на період довготривалого планування розвитку”, – зазначив Олексій Гончарук.
Під час презентації Голова BRDO також продемонстрував експертам робочий прототип інформаційно-аналітичної системи для систематизації даних та управління регуляторною політикою “Простір”. Можливості системи, продемонстровані на конкретних прикладах, викликали жваву дискусію серед експертів і підтвердили актуальність подальшої роботи над створенням єдиного інформаційного простору для роботи регуляторів, бізнесу та громадськості.
За результатами обговорення експерти домовилися продовжити активні консультації з метою доопрацювання концепції ефективного регулювання, розробленої Офісом, яка в подальшому ляже в основу підготовки вже узгодженого пакету системних реформ регуляторної сфери.
Довідково
Експертне обговорення організоване Офісом ефективного регулювання (BRDO) 29 червня на базі Києво-Могилянської бізнес-школи. Модератором і основним доповідачем виступив Голова BRDO Олексій Гончарук.
Серед основних учасників: старший радник з економічних групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні Олександр Шкурла, керівник проектів та програм Управління процесного менеджменту НБУ Тетяна Дячук, керівник Європейського інформаційно-дослідного центру Роман Кобець, голова правління Центру громадської експертизи Любомир Чорній, член Всеукраїнського об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця» Олександр Пліва та інші провідні експерти, які мають досвід в інституційних реформах державних органів.
Ілюстраційні матеріали до Концепції ефективного розвитку системи прийняття рішень (до обговорення):
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2016/06/Concept_10Steps_v5_comics.pdf”]
29 червня відбудеться експертна дискусія “Концепція ефективного розвитку системи прийняття рішень”, організована Офісом ефективного регулювання (BRDO).
Захід проходитиме у приміщенні Києво-Могилянської бізнес-школи в місті Києві.
До участі в обговоренні BRDO залучає провідних експертів, які працюють в Україні та мають досвід в інституційних реформах державних органів.
Експерти планують обговорити низку проблемних питань у системі прийняття державних рішень. Зокрема, серед основних тем на обговорення виносяться:
– можливі вектори реформування системи прийняття ефективних рішень центральними органами влади України;
– ефективність прийняття рішень у контексті регуляторної політики: вимірюванність, своєчасність та орієнтація на покращення бізнес-клімату.
Початок о 17:00.
В Україні створені передумови для початку енергоефективної модернізації та більш активного використання енергозберігаючих технологій. Ця теза стала основним висновком за підсумками панельної дискусії “Хто, як і чим утеплить ваші будинки? Чи готові українські виробники до приходу інвестицій на ринок енергоефективності?”. Спілкування проходило в рамках форуму “Фонд енергоефективності. Ключовий START-UP УКРАЇНИ”, який був організований Міністерством регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України спільно з компанією А7 CONFERENCES. Модератором панелі, присвяченій модернізації ЖКГ та можливостям українських виробників будматеріалів виступила керівник сектору “Будівництво” Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олена Шуляк.
Форум “Фонд енергоефективності. Ключовий START-UP УКРАЇНИ” став площадкою для обміну думками та діалогу у сфері енергоефективності між владою, бізнесом, міжнародними партнерами, експертним середовищем, місцевим самоврядуванням, громадськістю. У роботі форуму взяли участь Прем’єр-мінстр України Володимир Гройсман, Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко, міністри Уряду, народні депутати України, Голова групи підтримки України з Європейської комісії Пітер Вагнер, представники місцевої влади, керівники ТОП-100 українських і міжнародних компаній у сфері енергоефективності, українські виробники енергоощадної продукції, іноземні інвестори, представники міжнародних фінансових корпорацій, а також посольств іноземних держав.
Як зазначила Олена Шуляк на початку обговорення в рамках дискусійної панелі, загальний житловий фонд становить майже один мільярд квадратних метрів, а середній вік житлових будинків в Україні – майже 42 роки. Більшість цих будівель потребують термомодернізації. Такі масштаби вимагають не лише коштів, а й можливостей насичення ринку якісними і бажано – вітчизняними будматеріалами.
Заступник Міністра фінансів України Сергій Марченко розповів присутнім про реальні кроки, які були розроблені державою для підтримки як виробників, так і громадян України з метою ефективної реалізації програм з енергоефективності. Продовженням роботи сесії став виступ пані Крістіани Хагенедер, представника GIZ (DEUTSCHE GESELLSCHAFT FÜR INTERNATIONALE ZUSAMMENARBEIT), яка поділилася з учасниками дискусії не лише інформацією про можливу підтримку українських реформ у сфері енергозбереження, а й практичним німецьким досвідом з цього питання. Учасники дискусії відмітили схожість стартової ситуації зі станом житлового фонду, який був вже модернізований у ФРН, і зазначили, що досвід німецької сторони буде надзвичайно корисним.
Віце-прем’єр-міністр, Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко наголосив, що створений Фонд енергоефективності є кроком до європейських стандартів виробництва, постачання та споживання енергії в Україні. Про реальні досягнення учасники дискусії отримали інформацію безпосередньо від місцевої влади – депутата Київської міської ради Володимира Гончарова та заступника міського голови міста Долина Володимир Смолій.
Зокрема, Володимир Смолій поділився конкретним досвідом міста Долина Івано-Франківської області, яке, попри статус невеликого районного центру, за останні роки має одні з найвагоміших здобутків в Україні у сфері енергоефективності. Доповідач зазначив, що завдяки реалізації муніципальної стратегії сталого розвитку в сфері енергоспоживання до 2020 року у місті був запроваджений ефективний енергоменеджмент. Без будь-яких капітальних інвестицій місцевій владі вдалося скоротити споживання енергоресурсів не менш ніж на 10%. Після проведення енергоефективних заходів у бюджетних будівлях – лікарнях, школах, дитсадках тощо, рівень споживання енергії скоротився на 20%. На сьогодні місцевою владою вже була проведена термомодернізація 30 багатоповерхівок (30% багатоквартирного жилого фонду міста із 20-ма тисячами жителів). За 3 роки рівень термомодернізації планується довести до 60%. Також Смолій поділився досвідом щодо формування нормативно-правової бази з питань енергоефективності та залученням коштів із різних джерел для реалізації муніципальних програм.
Жваву дискусію, яка переросла в сесію запитань та відповідей, визвали доповіді вітчизняних виробників та реалізаторів будівельних матеріалів, яких представляли власники та керівники підприємств Наталія Єремєєва, Олександр Радченко, Юрій Тіхонов і Олексій Біленко. До цієї дискусії активно долучався Володимир Гончаров.
“Дискусія пройшла надзвичайно ефективно – лише обмін думками зайняв 2 години. І при цьому – я навіть не очікувала такої активності від учасників – зала була весь час повною, навіть не вистачало місць для слухачів”, – зазначила Олена Шуляк.
Експерт BRDO також зазначила, що панельна дискусія стала репрезентативним відображенням стану сфери енергоефективності в Україні.
“Ми почули думки влади про стратегічні реформи, шляхи фінансування та держану підтримку, отримали бачення від наших іноземних партнерів і консультантів. А, найголовніше, створили платформу для прямого спілкування держави, виробників, регуляторів ринку та кінцевих споживачів. Як бонус від себе відмічу розкриття конкретних успішних кейсів із впровадження енергоефективних технологій в Україні на муніципальному та корпоративному рівнях”, – підсумувала модератор дискусії.
За підсумками дискусії учасники намітили низку напрямків для подальшого опрацювання. Важливим елементом успішної держави повинна стати реалізація стратегії енергоефективної країни. В цьому зацікавлені всі сторони – від держави до виробника і споживача. При цьому, учасники зазначили, що є певні елементи гальмування реформ в секторі. Зокрема лише на даний момент у Верховній Раді знаходяться понад 30 законопроектів, які стимулюватимуть енергоефективне споживання та виробництво матеріалів. Окремо під час сесії намітили вектори вдосконалення регуляторної політики у сфері – від запровадження маркування матеріалів за класами енергоефективності до зниження контролю держави шляхом передачі частини повноважень до експертних організацій. Також, на думку фахівців, важливо проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу з регіонами та безпосередньо із кінцевими споживачами щодо важливості проблематики енергоефективності.
Джерело: liga.net
Система державного регулювання України переобтяжена надмірними повноваженнями органів влади. Величезна кількість державних структур, яким надані регуляторні повноваження під гаслом захисту прав споживачів та державних інтересів, в більшості не виконують ці функції, а просто продукують величезну кількість паперів та, за рахунок заплутанності, несистемності, наявності великої кількості суперечливих норм у різних регуляторних актах, нерідко стають корупційними осередками.
Владні структури, яким надані регуляторні повноваження, здебільшо займаються каральними перевірками, а не регулюванням ринків з метою забезпечення їх розвитку. За даними Міжнародної фінансової корпорації, Україна і Таджикистан стали за підсумками 2013 року двома країнами, де перевірки мають тотальний характер. Щорічно перевірялися 95% суб’єктів господарської діяльності. Лише за 2014 рік було в Україні було проведено 594 974 перевірки підприємств (навіть попри те, що у другому півріччі було введено мораторій на перевірки бізнесу).
Централізована система встановлення правил/стандартів ведення професійної діяльності та вимог до продукціїї не лише є фактором стримування розвитку бізнесу, а й спадком застарілої системи управління часів СРСР. Постійний ріст кількості контролюючих органів та їх тотальний контроль над підприємцями позитивно не позначився за останні 20 років на зміні показників якості та ефективності, що свідчать про істотне поліпшення для споживачів.
Недостатня ефективність діяльності, низький рівень компетенції, надзвичайна інертність реакції на запити ринку (як споживачів, так і підприємців), відсутність реальних об’єктивних механізмів зворотнього зв’язку між підприємницьким співтовариством і органами влади та високі витрати на нагляд і контроль з боку держави стають реальними бар’єрами для модернізації як економіки, так і стандартів продукції. Крім того, це призводить до постійного збільшення витрат держави та підприємств на підтримку неефективної системи контролю.
Світова практика розвитку регуляторної сфери передбачає передачу частини прав щодо встановлення правил і контролю над ними від держави самим підприємцям або із залученням громадськості. Таким чином працює принцип саморегулювання – виконання функцій регулювання діяльності учасників ринку самими учасниками ринку.
Цей принцип є одним з найефективніших методів скорочення державного регулювання та витрат на здійснення функцій контролю та нагляду.
Вперше термін «саморегулівна організація» (self-regulatory organization) було використане у законодавстві США у 1934 році за часів політики Нового курсу Т. Рузвельта в Законі про ринок цінних паперів (Securities Exchange Act of 1934), відповідно до якого окремим об’єднанням та організаціям на фондовому ринку надали статус СРО. З того часу законодавче вживання саме терміна «саморегулівна організація» в західних країнах, здебільшо, обмежується сферою фінансових послуг та регулювання ринку цінних паперів. При цьому, організації утворені за таким принципом, можуть існувати також і в інших галузях підприємництва, проте цей термін щодо них не вживається в правових нормах.
В країнах з молодою демократією Східної Європи та колишнього СРСР можна побачити іншу ситуацію. Інститут СРО був утворений у різних сферах підприємництва, що стало наслідком того, що термін «саморегулівна організація» почав вживатись в багатьох галузях. Навіть чітко можна помітити тенденцію: організації вважаються саморегулівними, якщо галузевим законодавством передбачено можливість утворення СРО та встановлені певні вимоги до них. А організації, які хоча й мають схожість із СРО, але утворені в інших галузях, такого статусу не мають.
Сьогодні в Україні немає єдиної концепції законодавчого регулювання діяльності таких організацій, і, як наслідок, єдина модель саморегулювання також відсутня. При цьому, окремі принципи саморегулювання закладені в галузевому законодавстві України. Так, наприклад, досить тривалий час (щонайменше з 1996 року) діє положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку (в чинній на даний момент редакції від 2009 року).
Як вже було зазначено, уніфікованого нормативно-правового акта, який би регламентував особливості організації та діяльності саморегулівних організацій в Україні ще не прийнято.
В червні 2016 року було зроблено значний крок до упорядкування цього питання. На засіданні в офісі ЄБРР в Києві було презентовано Концепцію базового законопроекту про саморегулівні організації (СРО). Концепція було підготовлена спільними зусиллями Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Європейського банку реконструкції та розвитку, Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН і експертного та громадського середовища.
Концепція базового закону про СРО в Україні передбачає еволюцію від закону про громадські об’єднання до законодавчого регулювання діяльності репрезентативних саморегулівних організацій (тобто таких, що реально можуть репрезентувати галузь з урахуванням інтересів усіх (або значної більшості) учасників ринку). Також концепція передбачає трансформацію в подальшому репрезентативних СРО та професійних об’єднань в елемент регуляторної сфери із передачею державою таким структурам більшості регуляторних повноважень в галузі у відповідності із спеціальними законами.
Концепція також окреслює основні принципи реєстрації звичайних та репрезентативних СРО, розкриває окремі принципи діяльності. Так, наприклад, пропонується ввести 2 принципи реєстрації репрезентативних СРО: процедурний та пайовий. Процедурний принцип полягає в тому, що при реєстрації репрезентативної саморегулівної організації виділяється час, протягом якого інші об’єднання мають право оскаржити реєстрацію. Пайовий принцип реєстрації одразу передбачає необхідність об’єднання підтвердити, що до його складу входять понад 50% учасників галузевого ринку.
Контрольну та координуючу функцію за діяльністю СРО, пропонується покласти на Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Міністерство юстиції та Державну регуляторну службу України. А спеціальними законами – функції можуть бути закріплені за галузевими міністерствами.
Сам базовий закон про саморегулівні організації, на думку розробників концепції, має складатися з чотирьох базових розділів і повинен: окреслювати загальні положення закону; уточнювати питання щодо утворення та реєстрації СРО; визначати права, обов’язки та діяльність СРО; описувати вимоги до оргструктури СРО. Також в законі повинні бути зазначені необхідні зміни до чинних нормативно-правових актів України для впровадження реформ в цій сфері.
За умови успішного впровадження, саморегулювання дозволить знизити державні витрати, здійснювати більш професійний контроль за якістю послуг, перенести фокус власне з державного контролю за функціонуванням у бік нагляду за результатами діяльності. Безпосередня участь представників бізнесу та громадськості у встановленні норм, правил та стандартів в галузі допоможе більш ефективно створювати регулювання у відповідних сферах. Це зможе гарантувати розвиток бізнесу та економіки. Крім цього, важливим фактором виступатиме підвищення відповідальності учасників ринку за свої дії шляхом безпосередньої комунікації із споживачами без посередництва держави.
Прийняття закону про саморегулівні організації – це значний крок вперед до “розумного регулювання” ринку. Цілком зрозуміло, що розглянута концепція базового закону потребує значної експертної роботи, але результатом такої праці державних органів, експертів, представників бізнесу і громадськості може стати реальне підгрунтя для формування сучасної регуляторної політики. У виграші будуть всі – від споживачів та виробників, до держави.
23 червня 2016 р. відбудеться “Український форум з енергоефективності ’16” під назвою “Фонд енергоефективності. Ключовий START-UP УКРАЇНИ”
Олена Шуляк, керівник сектору “Будівництво” Офісу ефективного регулювання (BRDO) модеруватиме третю панельну дискусію “Хто, як і чим утеплить наші будинки? Чи готові українські виробники до приходу інвестицій на ринок енергоефективності?”.
“Український форум з енергоефективності ’16” проходитиме у НСК Олімпійський за підтримки Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Фонду енергоефективності. Співорганізатор – A7 CONFERENCES.
Мета форуму – дати чіткі відповіді на питання щодо роботи Фонду енергоефективності, його цілей та завдань, необхідної законодавчої бази, потенціалу впровадження, очікуваного політичного, соціального та економічного ефекту, фінансових інструментів, а також продемонструвати конкретні технічні рішення щодо енергоефективних заходів у житловому секторі. Учасники Форуму дізнаються як саме буде працювати Фонд і як долучитись до цього процесу.
Серед ключових спікерів Форуму – Володимир Гройсман – Прем’єр-міністр України.
Учасники заходу – керівники ТОП-100 українських і міжнародних компаній у сфері енергоефективності, українські виробники енергоощадної продукції, іноземні інвестори, представники міжнародних фінансових корпорацій, а також посольств іноземних держав. Зокрема, у Форумі візьмуть участь GIZ, Ощадбанк України, Укргазбанк, BNP Paribas, Райффайзен Банк Аваль, Епіцентр, AртБудСервіс, Danfoss, IBC SolarAustria.
Більше інформації – на сайті Форуму.
Локальні агропродовольчі ринки – це важливий крок до зменшення тіньової торгівлі продуктами харчування, вважає керівник сектору “Сільське господарство” Офісу ефективного регулювання (BRDO) Андрій Заблоцький. На його думку, в Україні давно назріло питання створення системи локальних агропродовольчих ринків. Його практичне вирішення дозволить нам запровадити загальноприйняту європейську практику та заповнить прогалини в правовому полі для більш цивілізованих та відповідальних відносин між продавцями і покупцями. Окрім цього, це крок до створення системи мотивації для зменшення тіньового сектору в торгівлі продуктами харчування власного виробництва.
Наразі у світі існують три основні рівні реалізації харчових продуктів:
Таким чином, існуюча сьогодні концепція локальних аграрних ринків – це фактично перехідна ланка для виробників, які вже готові виробляти не лише для себе, але ще не готові вийти на національний рівень.
З огляду на це, BRDO активно долучається до розвитку даного напряму. Ми підтримуємо концепцію створення системи локальних ринків не просто як місць продажу, а як системи розвитку торгівельних відносин на місцевому рівні. І ця система має бути набором інструментів для стимулювання розвитку відповідального ставлення продавця до свого продукту, його якості й безпечності та, безумовно, забезпечення інших базових цивілізованих вимог. Зокрема, простежуваності, відсутності дискримінації та захисту законних інтересів всіх учасників ринку.
Експерти Офісу взяли безпосередню участь у розробці ініційованного Мінагрополітики законопроекту “Про локальні агропродовольчі ринки”, прийняття якого дозволить вирішити вищезгадану проблематику та загалом позитивно вплине на розвиток бізнес-середовища в Україні. Є сподівання, що законопроект увійде у порядок денний законодавців найближчим часом та стане прогресивною інновацією впроваджуваних в Україні реформ.
Роздержавлювати підприємства та установи ветеринарної і фітосанітарної сфери треба з розумом, вважає Богдан Андрющенко, експерт Офісу ефективного регулювання (BRDO). Роздержавлення лікарень і лабораторій, які рудиментарно лишилися в системі, де практично вже не має державних підприємств, що потребували б відповідного обслуговування – це вимога часу. Тим більше в умовах, коли бюджетні видатки на їх забезпечення щороку зменшуються. Підтвердженням тому є цьогорічне фінансування, яке не покриває навіть п’ятої частини від потреби сфери ветеринарії та фітосанітарії. На часі і зміна стосунків у системі, коли держава замість утримання мережі повинна перейти до закупівлі необхідних послуг у уповноважених установ будь-якої форми власності.
При цьому державний інтерес вимагає, щоб мережа і лікарень, і лабораторій як приватних установ продовжила своє профільне існування. Наявність такої повноцінної сфери – це, крім іншого, ще й необхідний елемент системи безпеки держави в частині безпечності харчових продуктів та попередження розповсюдження хвороб, спільних для тварин і людини.
Саме тому, приватизація установ ветеринарної та фітосанітарної сфери не може відбуватися на загальних умовах, а виключно із визначеними законом особливостями: збереження профілю установ; першочергове право трудових колективів на викуп; участь у державних програмах моніторингу і т.д.
Зрозуміло, що і під приватизацію повинні йти не всі установи: зокрема, інститути національного рівня, а також ряд спеціалізованих установ центрального та обласного рівнів мають залишитися в державній власності для забезпечення арбітражу, відпрацювання методик і правил та багато чого іншого.
Офіс ефективного регулювання підтримує саму ідею такої приватизації та необхідність встановлення чітких, прозорих процедур і обмежень на рівні закону. Ми продовжимо участь і в обговореннях, і у відпрацюванні нещодавно презентованого проекту закону “Про внесення змін до Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” щодо врегулювання процесу приватизації підприємств та установ ветеринарної та фітосанітарної сфери. Для ветеринарної і фітосанітарної сфери такий закон дуже потрібен. Але саме як окремий закон, а не зміни до існуючого.
Свого часу, подібним чином вдалось вирішити проблематику функціонування колгоспів, адже саме завдяки прийняттю Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” вдалося провести їх роздержавлення. Це надало можливість тим, хто працював отримати свою частку майна і землі та стало першоосновою для подальшої діяльності підприємств вже в ринкових умовах. Зрозуміло, що не все відбувалося гладко, але загальнодержавні правила були створені і запрацювали.
Спільно з Денисом Малюською
Що спільного між реформами та сексом? Перше, що спадає на думку, — звичайно, той факт, що в українських реаліях акцент робиться саме на процесі, відводячи результатові другорядну роль. Однак у наведених явищ є ще одна, менш помітна спільна риса: проведення реформ у нас відбувалося переважно хаотично, похапцем, без належної теоретичної бази, а техніка вдосконалювалася лише з часом, на власних помилках, та й далеко не у всіх.
Проте якщо в інтимних справах проблему системного й наукового підходу людство вирішує впродовж тисячоліть (і Камасутра тут є доброю ілюстрацією), то у питаннях реформування українського законодавства аналогічний підхід починає використовуватися лише тепер, та й то далеко не завжди належним чином.
Безперечно, українське правове поле потребує істотної модернізації, оскільки зараз, по суті, воно становить собою надзвичайно своєрідний кітч законів тоталітарного СРСР, “шедеврів” нормотворчої техніки початку 1990-х і результатів роботи “скаженого принтеру” нульових задля якоїсь чергової “нагальної” й “життєво необхідної” тактичної потреби (кредиту, безвізового режиму, виборів, призначення генпрокурора тощо). При цьому результати такої нормотворчості оцінюють, у кращому разі, не до, а після прийняття відповідного закону. Частіше — не оцінюють взагалі.
Спробуємо оглянути, яким чином системно і послідовно можна перетворити українську систему законодавства на зрозумілу, прозору та ефективну систему правил поведінки. На щастя, ми не перші на цій планеті, хто зіштовхнувся з такою проблемою, і певні орієнтири у світовій практиці вже напрацьовані.
Як ЦЕ роблять у світі
Світова практика знає цілу низку способів системного перегляду застарілого й недосконалого законодавства. Одним із найпоширеніших є застосування моделі стандартних коштів (SCM), якою заміряється адміністративний тягар, що лягає на бізнес внаслідок запровадження правил. Цей спосіб передбачає підрахунок кількості суб’єктів, які змушені вчиняти певні дії (подавати звіти, реєструватися, проходити перевірки тощо), та їхніх грошових витрат, пов’язаних із виконанням правил (включно з витратами на заробітну плату персоналу й необхідність залучення та оплати послуг третіх осіб). Результат застосування цього методу — визначення найбільш обтяжливих законів, перегляд яких, відповідно, є пріоритетним. Крім того, створений державою масив інформації дозволяє їй ставити вимірювані цілі (наприклад, зменшити бюрократичні витрати підприємців на 30%) та контролювати їх досягнення.
Метод гільйотини (guillotine) застосовується тоді, коли треба перевірити відповідність величезного масиву законодавства певним чітким критеріям. При цьому, як правило, використовується лояльний до бізнес-спільноти підхід — презумпція непотрібності регулювання, коли бізнесові не потрібно доводити обтяжливість регулювання. Натомість кожен державний орган мусить довести спеціально створеній комісії (комітетові, групі експертів) необхідність кожного наявного регулювання, а якщо йому це не вдається зробити, такий акт підлягає скасуванню. Найчастіше метод гільйотини використовувався для перегляду системи дозволів і ліцензій (Кенія) та регулювання підприємницької діяльності (Хорватія, Мексика). Однак, наприклад, Швеція у 1980-тих роках використала метод гільйотини для скасування всіх незареєстрованих у спеціальному порядку нормативних актів. Це привело до анулювання істотної частки законодавства (наприклад, у сфері освіти близько 90% актів були автоматично скасовані). При цьому слід також враховувати, що метод гільйотини зазвичай не є самодостатнім механізмом. Як правило, це лише початковий етап реформування — очищення законодавства і створення передумов до використання інших механізмів вдосконалення правової системи. Першу спробу застосувати “гільйотину” в Україні зробили 2005 р.
Бульдозерний підхід (bulldozer approach), навпаки, заохочує бізнес визначати найпроблемніші частини законодавства та ініціювати їх скасування. Бульдозерним цей підхід називають тому, що він дозволяє спільними зусиллями багатьох представників приватного сектора скасувати ті норми, які за інших умов влада не наважилася б виключити. Його не використовують для системного та всеосяжного перегляду законодавства. Тут може йтися, швидше, про точкові зміни найболючіших регуляторних вимог, причому для орієнтиру береться переважно лише досвід і враження підприємців. Прикладом застосування цього методу є створення “Бульдозерного комітету” у Боснії і Герцеговині, який розробив і супроводжував впровадження пакету з 50 різних реформаторських ініціатив. Аналогом застосування підходу в Україні є створення “Планів з дерегуляції”, зібраних із побажань бізнес-середовищ.
Під час реінжинірингу процесів (process re-engineering) акцент робиться на оптимізації процедур. Спочатку наявні процедури описуються й аналізуються, а потім — удосконалюються шляхом скасування зайвих етапів, зменшення переліку необхідних документів, а також якомога повнішим впровадженням IT технологій. Типовий приклад реінжинірингу — принцип “єдиного вікна”, приклади впровадження якого є майже в кожній цивілізованій країні (включно з Україною), але такий підхід також не є самодостатнім.
Під час істотної трансформації моделі урядування інколи застосовують підхід “викинь та побудуй” (scrap-and-build) — тобто повний перегляд регуляторної системи, включно з її основоположними принципами і підходами до взаємодії між владою та бізнес-спільнотою. Як правило, модель використовується для радикальних змін законодавства (всього або окремого блоку) і його написання “з чистого аркуша”. Результатом застосування такого підходу часто стають великі кодифіковані нормативні документи. Підхід “викинь та побудуй” зазвичай є результатом переосмислення підходу до регулювання, що властиво для країн, у яких змінюються ідеологічні підходи до оцінки економічних процесів (наприклад, перехід від планової економіки до ринкової). Цей підхід потребує істотних ресурсів для своєї реалізації і важко впроваджується у країнах, що розвиваються. Тому випадки успішного застосування такого принципу часто пов’язані зі значною зовнішньою експертною та ресурсною підтримкою процесу реформування. Прикладом в Україні можна вважати імплементацію євродиректив.
Поетапне скасування (staged repeal), або ж автоматичне відкликання (automatic revocation) полягає у складанні розкладу, за яким переглядається або скасовується законодавство, грунтуючись на даті його прийняття. Мета цього процесу — скасування або внесення змін до застарілого законодавства задля його модернізації. Такий метод використовувався, як правило, у розвинених країнах англо-саксонської системи права (Австралія, Канада, Нова Зеландія).
Окремої уваги заслуговують прийоми запровадження умови перегляду (reviewclause) та “умови заходу сонця”(sunsetclause). Умова перегляду полягає в тому, що під час прийняття якого-небудь акту в такий акт із самого початку включається умова, що він підлягає перегляду (з можливим повним скасуванням) через певний час або з настанням події.
Трохи радикальніша “умова заходу сонця”, яка передбачає встановлення дати, з якої нормативний акт автоматично втрачає чинність. Єдиний шанс “врятувати” такий акт після настання дати скасування — внести зміни до нього. По суті, “умова заходу сонця” перекидає тягар доведення з “реформаторів” на “консерваторів”: саме ті, хто бажає залишити все як є, зобов’язані довести ефективність закону і переконати в цьому більшість у парламенті. “Умова заходу сонця” може застосовуватися не тільки до законів, а й до державних органів або програм. Так, наприклад, у штаті Техас установи (крім університетів, судів та органів, передбачених конституцією) підлягають автоматичній ліквідації через 12 років їх існування, якщо парламент не прийме рішення про продовження їх діяльності. Для забезпечення функціонування такої системи створено спеціальну комісію, котра вивчає діяльність установи і дає рекомендації парламенту або продовжити термін існування органу на наступні 12 років (як правило, за умови певних вдосконалень), або ліквідувати, об’єднати з іншим органом чи змінити певні функції (наприклад такі, що дублюють функції інших органів). Незграбним прикладом застосування такого прийому в Україні є заборона на відчуження сільськогосподарської землі, скасування якої прив’язане до конкретної дати, але постійно переноситься законодавцем.
Більш екзотичним є запровадження прийомів “OneIn — OneOut” або “OneIn—TwoOut”, відповідно до яких регулювання, що накладає додатковий фінансовий тягар на бізнес, не може бути прийняте без скасування вже наявного, яке покладає такий самий (або навіть удвічі більший) тягар на бізнес. Цей принцип наразі діє у Великобританії.
Як ЦЕ звикли робити в нас
Ідея системного перегляду законодавства — приваблива, з погляду публічного іміджу “реформатора”, а тому вже кілька разів використовувалася українськими можновладцями. Першу спробу такого перегляду було зроблено одразу після Помаранчевої революції на виконання указів президента України “Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” і “Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики”. Такий перегляд часто називали “регуляторною гільйотиною”, хоча він мав надто мало спільного з реальним методом гільйотини, відомим у світовій практиці. Як наслідок: (1) “гільйотину” проводила не незалежна інституція, а, фактично, кожен державний орган (або орган місцевого самоврядування), який і видавав відповідний акт; (2) ніхто не доводив ані доцільності, ані недоцільності існування кожного окремого акта; (3) перегляд відбувався за розмитим критерієм “відповідності принципам державної регуляторної політики”; (4) перегляд відбувався одночасно на всіх рівнях державної вертикалі: тобто нижчі ланки перевіряли відповідність своїх актів актам вищого рівня, не маючи жодного уявлення, чи не буде такий акт вищого рівня теж скасований. Як неважко здогадатися, така “регуляторна гільйотина” практично не вплинула на реальне життя, хоча, у кращих традиціях бюрократії, було відзвітовано про неймовірну кількість скасованих регуляторних актів. Відтоді традиція вимірювати успішність регуляторної політики кількісними показниками, а не якісними, міцно увійшла в життя української держави.
Таким самим шляхом (і з тими самими наслідками) проблему намагалися врегулювати після чергової зміни президента. Наприкінці 2010р. було розроблено і прийнято Закон України “Про прискорений перегляд регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування”, відповідно до якого знову очікувалося, що унтер-офіцерська вдова сама себе відшмагає, і доручалося органам місцевого самоврядування переглянути свої регуляторні акти на предмет відповідності принципам державної регуляторної політики. Як із подивом пізніше дізналася влада, далеко не всі органи місцевого самоврядування розуміли ці принципи, а ще менше їх розуміло, що таке “регуляторний акт”. Природно, ніхто, окрім тих, хто проводив чергову “гільйотину”, реальних змін не помітив, а оцінок впливу чергової реформи не проводили.
Теоретично, поточна оцінка ефективності нормативно-правових актів і їх перегляд мають проводитися в Україні й тепер, відповідно до Закону України “Про основні засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Однак виконання цього закону, принаймні в частині перегляду, за великим рахунком, зводиться до порожніх формальностей, що виконуються державними чиновниками без будь-якого результату.
Фактична відсутність працюючого механізму системного перегляду регуляторного законодавства призвела до хаотичного виникнення численних ініціатив із застосування різних методів перегляду законодавства. Так, наприклад, традиційним є для України складання регулярних уже згаданих дерегуляційних планів уряду, якими передбачається скасувати кількість регуляцій, встановлених законодавством, на певний відсоток. Такого роду мету ставили як у часи Януковича (скасувати 50% різновидів господарської діяльності, що ліцензуються), так і в порівняно недавньому минулому (Стратегія 2020, План дерегуляції). До чого призводить постановка такої мети? Відповідь очевидна: оскільки державний апарат завжди рухається у напрямку найменшого опору, то виконання урядових планів зводиться до пошуку і скасування тих дозволів, які існують тільки на папері, а в реальному житті не видаються, або ж до скасування дозволів, котрі є найменш проблемними для бізнесу.
Ще один улюблений прийом законотворців — не скасування дозвільної процедури, а її перейменування, що дає змогу задекларувати зменшення кількості дозволів або ліцензій, не згадуючи про те, що їх було просто перейменовано, наприклад у сертифікати. Тому виникає поширений у нашій країні парадокс: чимало дозволів скасували — а бізнес “покращень” не відчув.
Впродовж останнього року також були окремі спроби системно підійти до перегляду законодавства. Так, прихильники з’явились у концепції “викинь та побудуй” з елементами “заходу сонця”. Вони зареєстрували у Верховній Раді України законопроект №3766 “Про зміну системи регулювання економіки”, відповідно до якого розробники пропонують скасувати дію положень одразу 90 законів у частині, що регулює господарську діяльність. При цьому Кабінетові міністрів України доручається підготувати і подати на розгляд парламенту законопроекти, які б запровадили нове регулювання.
Однак навряд чи стане панацеєю одночасне скасування великої кількості чинних законів задля їх заміни новими. У держави просто немає ресурсу, щоб у стислі терміни розробити величезний обсяг якісно нового законодавства і навчитися його застосовувати.
Певним різновидом згаданої вище концепції є законопроект №4650 “Про внесення змін до Закону України “Про правонаступництво України” щодо скасування дії актів СРСР на території України”, що пропонує викинути частину (ще радянського) законодавства, оскільки нове вже розроблене і введене в дію.
Знову досить гучно звучать заклики до проведення “гільйотини”. Навіть президент України під час призначення нового уряду пожалкував, що “дерегуляційна гільйотина” досі не завалилася на голови бюрократів. Не зовсім упевнені, чи президент справді мав на увазі саме конкретний спосіб системного перегляду законодавства, чи просто вибрав гарну метафору, аби підкреслити рішучість у своєму бажанні полегшити регуляторний тягар, що лягає на бізнес.
Хай там як, але наразі наслідком хаотичного регулювання в умовах непрацюючої регуляторної системи маємо:
— вкрай неякісне регуляторне поле, ефективність якого неможливо оцінити, на якому можна спостерігати “регуляторні міражі” (коли цілі інституції існують лише на папері, а не в реальному житті, або коли держава регулює відносини, яких у реальному житті не існує) та “регуляторних перевертнів” (коли під виглядом одного регулювання існує декілька різних);
— регуляторів, які часто страждають на “регуляторну шизофренію” (коли держава/регулятор не усвідомлює своєї ролі і, як наслідок, виступає одночасно і регулятором, і власником активу, і гравцем на ринку, вступаючи у відносини сама з собою);
— систему, хвору на хронічну “регуляторну тахікардію” (система працює з постійним пришвидшенням ритму, але від цього “пацієнт” почувається дедалі гірше).
Найгірше в такій ситуації, що в умовах цієї напівфейкової регуляторної системи виховано вже не одне “покоління” молодих державних службовців, тому її умовність і штучність сприймаються як належне. Дійсний зміст системи — ефективне регулювання — фактично, втрачений, а на зміну йому міцно прийшла “дерегуляція”, в парадигмі якої ефективність вимірюється кількістю скасованих документів або дозволів.
Значно ефективнішим у цьому випадку могло б бути застосування методології SCM та взяття за мету зменшення витрат бізнесу на бюрократичні процедури (compliance costs). Хоча застосування цього критерію (як і будь-якого іншого, що оцінює якість регулювання) набагато складніше і потребує значної державної спроможності.
Як ЦЕ слід робити
Незважаючи на вище описані вади вітчизняного реформування, однозначним позитивом є усвідомлення керівництвом Міністерства економічного розвитку та торгівлі і Державної регуляторної служби необхідності перезавантаження регуляторної системи. Підтвердження цього — ряд важливих кроків, зроблених ще восени минулого року:
— за підтримки уряду Канади, Групи Світового Банку та Єврокомісії створено згадану вище незалежну інституцію — Офіс ефективного регулювання BRDO (www.brdo.com.ua), на який покладено завдання посилити спроможність держави у процесі перетворення регуляторної системи;
— вдосконалено процедуру оцінки проектів регуляторних актів (затверджено Методику проведення М-тесту) на предмет вартості регулювання, що запроваджується. Але найголовніше, що відбулося, — це зміна дискурсу. Ідеологія ефективного регулювання — орієнтованість на якісні, а не на кількісні показники — повільно, але впевнено повертається у порядок денний керівництва держави.
Що потрібно робити далі
1. Насамперед — потрібне усвідомлення “картинки майбутнього”, тобто відповіді на запитання: яку конкретно систему ми хочемо побудувати? Для цього Офісом розробляється Концепція ефективного регулювання, яка найближчим часом буде представлена керівництву уряду. Після затвердження Концепції впродовж найближчих місяців її потрібно деталізувати до рівня вимірюваних операційних планів на найближчі 3 роки. Це позбавить необхідності складати щорічні дерегуляційні плани.
Поступовий перехід від моделі “дерегуляції” до моделі “кращого регулювання” (наприклад, див. Regulatory Policies in OECD Countries. From Interventionism to Regulatory Governance, OECD, 2002) дозволить зробити систему більш стабільною і передбачуваною.
2. Необхідно якнайшвидше забезпечити здатність держави рахувати якісні показники регулювання. Для цього, зокрема, мають запрацювати уже впроваджені процедури оцінки вартості регулювання (М-тест) та з’явитися оцінка регуляторного впливу (regulatory impactassessment) не лише актів уряду, а й законопроектів. Завдання це не просте, але тільки в такий спосіб можна досягти усвідомлення цілей регулювання і чітко окреслити проблеми, на вирішення яких спрямоване регулювання. Це значно зменшить поле для відверто популістських та лобістських ініціатив і відкриє можливість для реального застосування інструментів тонкого налаштування системи, таких як, наприклад, “onein — twoout” або “sunsetclause”.
3. Уряду необхідно якнайшвидше затвердити комплексну програму системного перегляду чинних регуляторних актів, засновану на презумпції непотрібності регулювання та необхідності його вимірюваності. Перегляд має бути побудований як публічний та інклюзивний процес, проміжні результати якого були б видні якнайшвидше.
Добрим зразком комплексної програми могла б бути європейська REFIT.
4. Необхідно нарешті змінити ставлення до держави з вузького (державний апарат як такий) на більш широке (система впорядкованих відносин, у яких держава-апарат є лише одним із суб’єктів, поряд із громадськими та бізнес- об’єднаннями). Початися це має зі створення спільного інформаційного поля держави та бізнесу. В умовах, коли кожен орган державної влади (суб’єкт законодавчої ініціативи), запроваджуючи регулювання, виходить із різних даних, ефективне регулювання неможливе. Тут у пригоді може стати приклад створення спеціальної он-лайн платформи Kafka в Бельгії, яка б давала можливість громадськості долучитися до процесу реформування бюрократичних процедур і пропонувати шляхи для спрощення господарської діяльності та скасування зайвих норм і правил.
Звісно, згаданими ініціативами не вичерпуються всі можливі, і, на перший погляд, їх впровадження може призвести до “уповільнення реформ в Україні”. Однак, за умови належної імплементації, ці ініціативи дадуть нам упевненість, що такі “реформи” не стануть черговим “покращенням”, і дозволять побудувати усвідомлене регулювання, а це, своєю чергою, допоможе щороку збільшувати його ефективність і вибудовувати довіру як основу для ведення бізнесу в Україні.
Оригінал публкації: “Дзеркало тижня“
До 10% нормативно-правових актів у аграрній сфері є незаконними. Такого висновку дійшли експерти Офісу ефективного регулювання (BRDO) під час здійснення системного перегляду регуляторних актів. Про це заявив Андрій Заблоцький, керівник напрямку “Сільське господарство” BRDO в ході виступу на панельній дискусії “Державні інновації в аграрно-продовольчій сфері”, яка відбулась у рамках «Українського інноваційного агропромислового форуму’16″.
За його словами, сьогодні діє майже 1,4 тис. різних законів, постанов та інших нормативних актів, що регулюють аграрний напрям. З них 152 прийняті ще за часів СРСР. Близько 10% від їх загальної кількості – незаконні. Ще 25% потребують термінового перегляду.
“Аналіз українського законодавства, який ми систематично проводимо відповідно до кращих практик ЄС, показав, що при прийнятті та розробці нормативних актів часто не враховуються інтереси всіх учасників економічних процесів – суспільства, бізнесу і держави”, – зауважив експерт.
У більшості випадків жодні розрахунки щодо впливу регулювання на агросектор взагалі не проводились, У зазначив Андрій Заблоцький та додав, що Офіс ефективного регулювання готує пропозиції щодо усунення цих “прогалин” в законодавстві. Він наголосив, що експерти BRDO завжди відкриті до пропозицій від бізнесу, готові їх опрацьовувати, доносити позицію до профільних міністерств та відомств, а також допомагати в розробці відповідних законодавчих ініціатив.
“Сьогодні є потреба в інноваційному підході до впровадження розумного регулювання в агропромисловому секторі. В агропромисловому секторі відбулося декілька хвиль дерегуляції, які скасували або значно спростили більше 30 регуляторних інструментів. Але в окремих випадках непродумана дерегуляція пішла не на користь ринку. Тому зараз важливо робити це системно і продумано”, – зауважив експерт.
Також, Андрій Заблоцький висловив думку, що Україна як провідний експортер зернових в світі просто не має права мати діюче регулювання, прийняте ще за часів Радянського Союзу. В більшості випадків таке регулювання є застарілим та потребує термінового перегляду, особливо враховуючи початок дії Угоди про зону вільної торгілві з ЄС.
Експерт закликав надавати пропозиції з вдосконалення держрегулювання не тільки щодо аграрної сфери. Адже по п’яти секторам економіки, які відстежують фахівці Офісу, налічується більше 9 тисяч різного роду нормативних актів, які мають прямий вплив на ведення бізнесу в Україні.
Джерело: Delo.ua
Незаконна рубка лісів та збут деревини, розкрадання і контрабанда лісоматеріалів стали для України серйозною проблемою. Нечітко прописані закони та масштабна корупція ще більше підливають масла у вогонь. Сьогодні реальний обсяг незаконних рубок в сотні разів перевищує офіційно зафіксований, який, за оцінкою Держлісагентства, становить 24,1 тис. куб. м. Це ще одне свідчення неефективного регулювання галузі, що призводить до злочинно нераціонального використання цього природного ресурсу.
За різними даними, на ліси припадає близько 16-17% від загальної площі країни (близько 10,6 млн гектарів), що значно менше, ніж середній показник по Європі (35,4%). Тому, на відміну від багатьох європейських країн, ліс в Україні виконує передусім екологічні функції, а державна політика має бути спрямована на збільшення залісненої площі. Ця позиція, до речі, була вчергове задекларована у підписаній у Верховній Раді України Коаліційній угоді (цей документ серед іншого передбачав повернення формування державної політики лісокористування до компетенції Міністерства екології та природних ресурсів). Однак державну політику у сфері використання лісів досі формує Мінагропромполітики, метою якого є передусім розвиток виробництва, а не захист лісу як екосистеми.
За останні декілька років щорічні обсяги відтворення лісів становили в середньому 50 тис. га (у 2015 р., наприклад, було відтворено 60,4 тис. га, в тому числі лісорозведення проведено на площі 2,5 тис. га). Але через незаконні рубки цього виявилося замало для приросту. Протягом минулого року офіційно зафіксовано близько 8 тисяч випадків незаконних рубок. Знищення та пошкодження деревостанів сягає 32,3 тис. куб.м. Це надзвичайні масштаби. Тільки у порівнянні з 2014 року цифру збільшено майже вдвічі. За даними Держстату, збиток від незаконної рубки лісів виріс з 47,6 млн грн у 2014 до 114,2 млн грн у 2015. При цьому треба розуміти, що статистика в основному включає незаконні рубки, які здійснюються місцевим населенням, а тому ці дані не можуть претендувати на повну достовірність. Зазвичай офіційні показники є заниженими.
Проблеми лісового господарства та шляхи їх вирішення
Щоб розібратися у причинах такої, прямо скажемо, “нездорової” ситуації у галузі, треба уважно подивитися на сучасну практику ведення лісового господарства та законодавчі реалії. Недоліків можна виявити чимало. Перший з яких — це неякісне нормативне регулювання.
В Україні розмір санкцій за “лісові” злочини не є адекватним та не змінювався з часу набрання чинності Кримінальним кодексом, незважаючи на збільшення обсягів незаконно добутої деревини протягом останніх років. Особливо це стосується розмірів штрафів за незаконну рубку лісу, які на сьогодні складають від 850 до 1700 грн. Крім того, немає дієвих механізмів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб, які причетні до незаконної лісогосподарської діяльності. Превентивна функція відповідальності залишається не реалізованою.
Однак удосконалення відповідальності — лише один із аспектів проблеми. Важливим законодавчим інструментом для боротьби з браконьєрськими рубками є посилення контролю за обігом деревини та запровадження системи електронного обліку лісу. Фіксувати усі рубки, в тому числі незаконні, в Україні збираються не один рік, проте необхідна система, впровадження якої почалось у 2013 році, досі належним чином не функціонує. Це при тому, що електронний облік деревини залишається чи не єдиним можливим способом ефективно відслідковувати рубки дерев у лісгоспах та їх подальше перевезення — як по країні, так і за кордон. Основною проблемою впровадження системи є те, що до неї включена лише частина лісокористувачів. Подолання цієї проблеми унеможливить продаж нелегальної деревини, адже у спеціальних чіпах буде закладено всю необхідну інформацію про деревину: породу, назву сортименту, сорт, а також дані про те, коли і хто її зрубав. У результаті будь-яка колода без чіпу автоматично буде сприйматися як наслідок нелегальної рубки.
Таким чином, маркування деревини полегшить роботу лісовій охороні та працівникам правоохоронних органів з виявлення незаконно добутої сировини. В ідеалі після повного впровадження системи продати дерево без чіпа та відповідних документів буде неможливо.
Ускладнить продаж краденого лісу і система сертифікації сировини. Сертифікат буде гарантією не лише екологічності деревини, але й підтверджуватиме, що вирубка лісу не була самовільною. Також сертифікація дасть можливість покупцю та фіскальним органам зрозуміти, звідки прийшов товар та хто його реалізовує. Варто зазначити, що існуюча вже понад 10 років в Україні система сертифікації поки не може вирішити проблему махінацій під час вирубки лісу — знову ж таки, через її фрагментарність. На сьогодні площа сертифікованих лісів складає 3,147 млн га, тобто близько 30% лісів. В ідеалі, коли сертифікація охопить весь лісовий фонд країни, продавати несертифіковану деревину на зовнішньому і внутрішньому ринку України буде неможливо.
Як продавати ліс?
Каменем спотикання на шляху до детінізації галузі є також система купівлі-продажу лісу. Сьогодні значна частина останнього продається за прямими договорами, без ознак конкуренції, що перешкоджає встановленню справедливої ціни на деревину, відкриває можливості для маніпулювання обсягами деревини та стимулює її нелегальний продаж. У підсумку ми отримуємо не лише корупційну ренту та нечесну конкуренцію на ринку, але й спотворене уявлення про вітчизняний ринок лісоматеріалів.
Як бачимо, практика реалізації деревини, яка існує в Україні, заважає не просто розвитку галузі, але й формуванню політики збереження лісу як екологічного активу. Ситуацію можна і потрібно змінювати шляхом запровадження конкурентних інструментів реалізації деревини — аукціонів. У Європі досвід, практика проведення аукціонів для реалізації природних ресурсів є поширеною. Наприклад, основним методом торгівлі деревиною у Великобританії є електронні аукціони, доступ на які можуть отримати всі бажаючі. У Литві оптовий продаж деревини — а це 90% від загальних обсягів — також реалізується лише на аукціонах, що проводяться на електронному майданчику Генеральної дирекції державних лісів Литви. Позитивним моментом такого механізму є те, що продаж деревини здійснюється цілком прозоро, за ринкової ціною, від чого держава лише виграє.
До подібного висновку, схоже, прийшли і в Уряді. Так, в Кабміні вже кілька місяців серйозно обговорюється ініціатива врегулювати ринок необробленої деревини шляхом введення її продажу через аукціони за ринковими цінами. Зокрема, згідно з пропозицією, аукціон має відбуватися у два етапи:
За нашими оцінками, ці дуже правильні ініціативи безумовно допоможуть зменшити обсяг незаконних рубок, але для досягнення стійких позитивних результатів у лісовому секторі цього все ж таки буде замало.
Справа в тому, що сучасне нормативне поле дозволяє “легалізувати” незаконні вирубки і уникати за це відповідальності. Найпопулярнішим інструментом “легалізації” були і залишаються “псевдосанітарні рубки”, які в останні роки складають майже 50% всіх рубок. Тому до моменту наведення порядку в їх регулюванні ініціатива Кабінету Міністрів України щодо мораторію на проведення санітарних рубок є абсолютно виправданою. Це допоможе протягом періоду дії мораторію побачити реальні обсяги та закономірності ринку деревини.
Ефективне регулювання лісового господарства можливе за умови системного підходу. Потрібна і адекватна система санкцій, і дієві механізми забезпечення невідворотності покарання, і система обліку та контролю за обігом деревини, і система сертифікації, і комплексний підхід до управління лісовими ресурсами, що не є можливим окремо від інших природних ресурсів. Так, наприклад, якщо виправити недоліки механізмів притягнення до відповідальності без зміни системи обліку та контролю за обігом деревини, або якщо виправити систему її сертифікації без зміни підходу до формування політики у сфері раціонального (комплексного) використання природних ресурсів, то відчутних якісних змін не відбудеться, а правильні ідеї можуть бути дискредитовані.
Важливо розуміти, що система правил поводження з лісом має складатися з фрагментів, що поєднані між собою органічно. Інакше забезпечити раціональне використання лісових ресурсів не вийде.
Керівник сектору “Сільське господарство” Офісу ефективного регулювання (BRDO) Андрій Заблоцький вважає, що новий регламент зберігання зерна суттєво сприятиме створенню прозорих і ефективних правил гри на ринку. Так експерт прокоментував ініціативу щодо створення робочої групи з розробки регламенту “Зберігання зерна та продуктів його переробки”.
За його словами, сьогодні динамічний розвиток зернового ринку України та його лідируючі позиції в світовому експорті потребують змін в частині удосконалення регулювання зберігання зерна та продуктів його переробки. Тому на часі розробка нового регламенту щодо зберігання зерна і продуктів його переробки, який дозволить привести у відповідність до найкращих міжнародних практик існуючу в Україні систему.
“Основною метою розробки нового регламенту має стати впровадження прозорих, ефективних та стимулюючих для ринку правил гри”, – зазначив Андрій Заблоцький та додав, що одночасно даний регламент має розв’язати та/або спростити ряд існуючих питань, як, наприклад, поділ зерна на класи для потреб експорту, умови змішування зерна для формування товарної партії та інше.
Експерт зауважив, що позиція Офісу ефективного регулювання щодо цього питання однозначна – будь-які перепони для руху зерна та продуктів його переробки, не пов’язані із безпосереднім дотриманням достатнього рівня безпечності та захистом інтересів українських виробників і споживачів, мають бути усунені.
Джерело: РБК-Україна
Більше половини пасажирських перевезень в Україні виконують саме автобуси. Залізниця на рік перевозить 390 млн пасажирів, в той час як автомобільний транспорт перевозить в 7,5 разів більше – понад 3 млрд пасажирів в рік, і це без урахування нелегальних перевезень. З урахуванням нелегалів, які стали давно звичним явищем на всіх сегментах автобусних перевезень, пасажиропотік перевищує 5 млрд. Навіть за офіційною статистикою в середньому кожен житель України користується автобусами приблизно 70 разів на рік. Але українські автобусні перевезення нагадують Африку за якістю і Європу за цінами.
Автобусні перевезення традиційно знаходяться в тіні українського інформаційного простору. Темі автобусних перевезень у нас в країні приділяється дуже мало уваги – на відміну від залізниць і авіації, де майже кожна подія привертає увагу журналістів і громадськості.
Хоча в Європі за останні 10 років ринок автобусних перевезень дуже динамічно розвивається, у нас в країні ситуація на цьому ринку дуже далека від Європи і швидше дуже нагадує Африку і країни, що розвиваються у Південно-Східній Азії. У Європі після дерегуляції ринку, що відбулася кілька років тому, і створення умов для його розвитку, автобуси зайняли нішу найдешевшого і досить комфортного виду транспорту. Тепер цілком реально за 5-10 євро на зручному автобусі проїхати через кілька країн ЄС, хоча на поїзді така поїздка обійдеться зазвичай разів у 10 дорожче.
У нас в країні ситуація інша. Всім добре відомо, що в українському суспільстві прийнято давати негативні оцінки роботи державної залізниці, яку кожен громадянин, що мало-мальськи розуміється на економіці, поспішає звинуватити в монополізмі та низькому рівні сервісу. Незважаючи на те, що саме державні залізниці України дають можливість кожному пасажиру в будь-який час за 10 євро проїхати 1 115 км в поїзді з Харкова до Львова. У Європі за такі гроші в кращому випадку можна зробити кілька поїздок по місту або придбати акційний квиток на міжміський переїзд на поїзді.
Приватний сектор
На відміну від державних залізниць, ринок автобусних перевезень у нас в країні повністю приватний. На ньому зараз працюють понад 20 тис. приватних автоперевізників і, відповідно, про монополію на перший погляд говорити недоречно.
Навіть у сегменті міських автобусних перевезень, де в розвинених країнах домінують муніципальні компанії, у нас в країні основну роль грають приватники, диктуючи свою волю міській владі і не піклуючись про рівень сервісу для пасажирів. Тільки деякі міста, зрозумівши зроблену раніше помилку з поспішної приватизацією міських автобусних парків, почали відроджувати муніципальні міські автобуси та перебувають у процесі переходу до європейської моделі міських перевезень.
На ринку регулярних автобусних перевезень можна виділити кілька основних сегментів: міжнародні, міжміські міжобласні, міжміські внутрішньообласні, приміські та міські перевезення.
Нелегальна половина
У нашій країні експлуатується понад 160 тисяч автобусів, з яких тільки половина займається легальними перевезеннями. Рівень сервісу за рідкісним винятком залишає бажати кращого. Найчастіше поїздки на наших автобусах просто небезпечні для життя пасажирів, про що свідчать невтішні дані статистики автокатастроф за участі автобусів.
Справедливості заради треба визнати, що на ринку все ж є кілька перевізників, що надають послуги, які мають європейський рівень сервісу і використовують нові сучасні автобуси. В основному вони працюють на маршрутах з Києва у великі обласні центри – особливо вони облюбували маршрут Київ-Одеса. Саме на цьому маршруті, що пролягає по легендарній трасі Е95, автобуси, завдяки сучасній швидкісній автостраді, прокладеній по найкоротшій трасі, мають значну перевагу перед поїздами.
Однак таких перевізників можна порахувати на пальцях однієї руки. Решта – віддають в основному перевагу або автобусам малого класу, побудованим на основі вантажівок, або ж взагалі автобусам, переробленим з вантажних фургонів. Через брак альтернативи пасажири змушені погоджуватися на таке перевезення, хоча ціни на міжміські автобусні маршрути вже давно досягли європейського рівня.
Корупційні схеми
Парламент, уряд і профільне міністерство десятиліттями не хочуть помічати вакханалію, що відбувається на автобусному ринку. Багато чиновників зацікавлені і замішані в корупційних схемах, пов’язаних з діяльністю цього ринку, а самі перевізники їх в цьому тільки щедро заохочують. Навіть легальні автоперевізники, постійно нарікаючи на низький тариф, уникають надання об’єктивних даних про пасажиропотік, доходи та витрати.
Міністерство і профільні асоціації ніколи не дивилися на ринок автобусних перевезень з позиції пасажирів і не враховували їх інтереси. Чиновники звикли ставитися до пасажира виключно з позиції, що його інтереси нікому не цікаві і єдине, що від нього вимагається – оплатити проїзд перевізнику.
Не те щоб всі інші наші органи влади завжди орієнтовані на потреби споживача, але на ринку, де є три сторони – регулятор, перевізники і пасажири – інтереси останніх ніхто ніколи не захищав. Відсутність позиції ж громадянського суспільства з даного питання дозволяло регулятору і перевізникам це з легкістю робити.
Цивілізована реальність
Вирішити ситуацію на ринку автобусних перевезень можна. У той же час, очевидно, що зробити на ринку революцію в короткі терміни не вдасться. Нові правила роботи ринку здатні стати хорошим стимулом для його трансформації, підвищення якості послуг, що надаються, і створення реальної конкуренції.
1. Дерегуляція і перехід до повідомлювального принципу відкриття міжміських автобусних маршрутів – створення реальної конкуренції на міжобласних і внутрішньообласних маршрутах довжиною понад 100 км.
Всі автобусні маршрути зараз розподіляються між перевізниками через конкурси, тобто чиновники в кабінетах вирішують, скільки і в який час має бути рейсів, наприклад, на міжміському маршруті Київ-Одеса. Такий підхід не тільки стримує конкуренцію між перевізниками, а й стимулює корупцію за отримання більш зручного часу відправлення автобуса. Більш того, регулюючи кількість рейсів, держава не регулює тарифи, і перевізник на свій розсуд може встановлювати ціни на штучно обмежену пропозицію послуги.
Оптимально, щоб перевізники самостійно формували розклад і тільки в повідомчому порядку повідомляли про нього в уповноважене державне відомство. Пасажири тільки виграють від того, що, наприклад, о 7:00 з Києва до Одеси відправлятиметься не один, а п’ять чи десять автобусів. Кожен зможе вибрати оптимальне для себе співвідношення ціни і якості, а також підшукати більш зручну автостанцію відправлення.
2. Стимулювання автоперевізників до використання більш нових і сучасних автобусів на міських та приміських маршрутах.
Європейський досвід показує, що регулювання ринку міських і приміських автобусних перевезень, на відміну від міжміських, має бути. Це необхідно, щоб не перевантажувати міську інфраструктуру і мати можливість впроваджувати сучасні системи оплати проїзду.
Зараз правила видачі допусків перевізників на міські та приміські маршрути ставлять лише мінімальні вимоги до автобусів, як по комфортності, так і по екологічності. Єдиною вимогою екологічності є відповідність двигуна давно застарілому в Європі стандарту Євро-2, а такий важливий параметр для пасажирів з обмеженою мобільністю і жінок з дитячими колясками, як автобуси з низькою підлогою, взагалі не приймається в розрахунок при розподілі дозволів.
У результаті при проведенні конкурсу перевізник, що пропонує повністю нові автобуси з двигуном Євро-6 та низькою підлогою знаходиться абсолютно в рівних позиціях з перевізником, який пропонує високопольні автобуси з двигуном Євро-2.
При проведенні конкурсів на міських і приміських маршрутах необхідно віддавати перевагу перевізникам, які використовують більш екологічні автобуси і надають більш високий рівень сервісу. Особливу увагу необхідно приділити автобусам, які працюють на альтернативних видах палива: автобуси з гібридним приводом, автобуси з двигуном, що працює на зрідженому природному газі (метан), і електробуси.
3. Впровадження тахографів і ефективного механізму контролю інформації з них.
У країнах ЄС тахографи використовуються вже майже 30 років і довели свою ефективність. Цей прилад на постійній основі фіксує швидкісний режим руху і дозволяє залучити водія до відповідальності не тільки за перевищення швидкості безпосередньо перед місцем знаходження інспектора ДАІ або трансінспекціі, а й на всьому протязі маршруту.
Застосування такого приладу робить перевищення безпечної швидкості просто невигідним для водія. Крім цього, тахограф дозволяє контролювати дотримання водієм режиму праці та відпочинку, що також значно підвищує безпеку пасажирських перевезень.
4. Європейський принцип взаємин автобусних перевізників і автостанцій.
Зараз перевізники змушені залишати до 30% вартості квитка автостанції. Оскільки цей збір встановлений не в абсолютному значенні, а у відсотку від вартості квитка, пасажири довгих рейсів змушені істотно переплачувати автостанції за досить убогий сервіс. Автостанційний збір може становити 100-150 гривень за квиток на довгому маршруті, і 10-20 гривень на короткому. При цьому набір послуг, які пасажир і перевізник отримують на автостанції, ніяк не залежить від вартості квитка і тривалості рейсу – той же туалет, ті ж каси, та ж зона очікування, те ж табло з розкладом рейсів.
Станційної збір необхідно замінити платою за в’їзд на автостанцію, що дозволить не тільки впровадити європейські правила регулювання роботи автостанцій, а й дасть можливість перевізникам запропонувати пасажирам більш гнучку систему тарифів.
Плата за в’їзд автобуса на автостанцію – прийнятий в країнах ЄС стандарт – не прив’язана до вартості квитка, а залежить від розмірності автобуса і його часу знаходження на автостанції.
Потрібно пам’ятати, що автовокзали і автостанції, як правило, є монополіями. Щоб уникнути зловживанням монопольним становищем ставки плати повинні бути публічною офертою і узгоджуватися з органами місцевого самоврядування.
Також автостанції повинні отримати право надання знижок для перевізників, що виконують, наприклад, більше 500 рейсів з автостанції в місяць. Знижки повинні бути неперсоналізовані і пропонуватися всім перевізникам, відповідним чітко прописаним критеріям.
5. Впровадження європейського підходу до допуску перевізників на ринок пасажирських перевезень.
Європейські правила передбачають вимоги до фінансової спроможності автоперевізника, а також визначають відповідальність перевізника за перевезення і впроваджують поняття “доброчесності перевізника”.
Крім цього, необхідно перейти від вимог до кількості автобусів в парку автоперевізника, який хоче вийти на ринок, до поняття “мінімальної кількості крісел”. Наприклад, в Туреччині діє вимога мінімум 300 крісел.
Тобто перевізник сам вибирає, який парк заявити: 5-6 автобусів великої місткості або 10-12 малої. Це стало хорошим стимулом для широкого використання автобусів великої місткості, які набагато безпечніше для пасажирів. Там же діє правило, яке дозволяє використовувати автобуси малої місткості тільки на міжміських маршрутах протяжністю менше 100 км.
Хоча повне впровадження нових правил і стандартів займе якийсь час, не викликає жодного сумніву, що запропоновані кроки здатні показати перші результати досить швидко. І у нас з’являється шанс побачити на наших дорогах все більше і більше нових, сучасних автобусів.
Нові правила будуть стимулювати вихід на ринок автоперевізників з сучасними автобусами, а пасажири зможуть отримувати гідний рівень сервісу за доступну ціну, подорожуючи по просторах нашої прекрасної країни.
Вирішенню законодавчих неузгодженностей, які виникли після набуття чинності Законом України “Про ліцензування видів господарської діяльності”, була присвячена нарада у Державній регуляторній службі України, що проходила в Києві 6 червня 2016 року.
Прикінцевими та перехідними положеннями вищезазначеного закону, який набув чинності майже рік тому – 28 червня 2015 року, встановлено, що видані строкові ліцензії на певні види господарської діяльності є безстроковими. В той же час, цей же закон зазначає, що деякі види господарської діяльності ліцензуються відповідно до інших нормативно-правових актів, які передбачають встановлений строк дії ліцензії.
Таким чином, ліцензії, отримані суб’єктами господарювання до набрання чинності ЗУ “Про ліцензування видів господарської діяльності” є безстроковими, а ліцензії, отримані після набрання чинності цим законом, – мають обмежений строк дії, встановлений у спеціальних нормативно-правових актах. Такі норми ставлять суб’єктів господарювання в однакових сферах господарської діяльності у нерівне становище.
“Неузгодженності між різними нормативно-правовими актами, які інколи виникають та ставлять представників бізнесу в нерівні умови, доводять правильність твердої позиції ДРС України щодо постійного аналізу регуляторного впливу. Ми, як експертна організація, підтримуємо всі ініціативи державного регулятора, який відповідально ставиться до виконання своїх функцій і залучає бізнес, громадськість та фахівців з регуляторної політики для оперативного вирішення проблем в регуляторній сфері”, – зазначив на нараді експерт сектору “Ринковий нагляд да контроль” BRDO Леонід Литвиненко.
З метою обрання єдиної позиції до обговорення вищезазначеного колізійного питання Державна регуляторна служба України залучила представників органів ліцензування, громадських організацій та експертів.
У результаті було запропоновано декілька способів вирішення цієї проблеми. Як зазначили експерти, одним із найефективніших шляхів є підготовка відповідних змін до Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності”.
Офіс ефективного регулювання (BRDO) нагадує всім представникам бізнесу, що згідно із ЗУ “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, регулятори повинні періодично відстежувати результативність регуляторних актів та забезпечувати їх перегляд. Також, стаття 6 цього закону надає право громадянам особисто відслідковувати регуляторний вплив та надавати пропозиції щодо перегляду нормативних актів.
Про це йшлось в рамках круглого столу “Оптимізація процедури підключення до елекромереж: конкретні кроки до пошуку узгодженого рішення постачальників та користувачів”, який відбувся на днях у Сумах. Влада, бізнес, громадськість та представники енергокомпаній обговорили згадану проблематику. Представники Офісу ефективного регулювання BRDO долучились до заходу.
“Підключення до електромереж – одне із найбільш вразливих місць вітчизняного ринку енергетики. Сьогодні за темпами та прозорістю даної процедури Україна посідає 137 місце у світовому рейтингу, що, безумовно, впливає на зниження її інвестиційної та бізнесової привабливості”, – зазначив керівник сектору енергетики Офісу ефективного регулювання BRDO Олексій Оржель та додав, що в рамках децентралізації дане питання має бути одним із пріоритетних для регіональної влади.
У свою чергу, керівник апарату Сумської облдержадміністрації Дмитро Живицький зауважив, що дана проблематика давно на порядку денному регіону, саме тому облдержадміністрація виступила ініціатором проведення такого круглого столу.
“Я був членом підприємницьких громадських організацій і членом обласної ради підприємців. І знаю, що 50% спілкування влади та підприємців фокусується на проблемах підключення до електромереж та співпраці з постачальними підприємствами”, – сказав він.
З його слів “Сумиобленерго”, користуючись своїм монопольним становищем, не тільки не йде на зустріч підприємцям, а й свідомо ускладнює та вповільнює процес їх підключення. А це негативно впливає на роботу бізнесу, собівартість товарів та інвестиційний клімат області.
“Ми прагнемо налагодити співпрацю в цьому руслі, яка була б вигідна, як енергопостачальним компаніям, так і бізнесу, а також вирішити це питання як у законодавчій площині, та і на рівні області”, – наголосив Дмитро Живицький.
Голова Офісу ефективного регулювання BRDO Олексій Гончарук розповів учасникам круглого столу, що в ще в грудні минулого року за безпосередньої участі експертів Офісу було розроблено відповідний законопроект, який спрямований на реформування порядку приєднання до електромереж.
“Сьогодні строк приєднання споживачів становить 263 дні, а вартість цієї процедури дорівнює майже 800% від ВВП на душу населення. Це практично унеможливлює розвиток бізнесу, особливо малаго та середнього, і реалізацію інвестиційних проектів по всій території України. Саме тому, експерти Офісу розробляючи законопроект опиралися на кращі регуляторні практики в цій сфері. Зараз він знаходиться в профільному комітеті Верховної Ради ми сподіваємось, що найближчим часом буде прийнятий”, – наголосив Олексій Гончарук.
Учасники круглого столу вирішили офіційно звернутися до народних депутатів від Сумщини, аби ті підтримали законодавчі ініціативи, які поліпшать ситуацію з підключенням та позитивно вплинуть на взаємовідносини компаній-монополістів із підприємцями та бізнесом.