Критичні мінерали й Україна: як конвертувати стратегічний дефіцит США та ЄС у конкурентну перевагу
Глобальний ринок критичних мінералів (CRM) остаточно перетворився на камінь спотикання в геополітичних відносинах держав. Новина про намір Дональда Трампа створити стратегічний запас критичної сировини на суму 12 млрд дол. для зменшення залежності від Китаю — не просто чергова ініціатива. Контроль ланцюгів постачання перестає бути винятково економічним питанням і стає складовою національної безпеки. Вашингтон сигналізує: епоха безтурботної залежності від імпорту з КНР завершена. У цій новій глобальній архітектурі безпеки Україна має всі шанси стати «новим центром стійкості» для Заходу.
Від декларацій намірів до практичного капіталу
США розглядають Україну як одного з потенційних постачальників критичної сировини. Україна та США вже підписали угоду про створення спільного фонду відбудови, який інвестуватиме у видобуток корисних копалин, зокрема критичних, а також у супутню інфраструктуру чи переробку — виключно в Україні. Ключовим інструментом тут є Американсько-український інвестиційний фонд відбудови (AURIF), створений на засадах паритетного управління між урядом України та американською корпорацією DFC. Створення фонду стало першим реальним кроком у реалізації «мінеральної угоди», що дозволило запустити інструменти дерискінгу, страхування воєнних ризиків та пільгове фінансування проєктів глибокої переробки.
На сьогодні цей механізм уже перейшов до активної фази: завершено перший цикл відбору інвестиційних заявок, у якому проєкти з видобутку та переробки критичних мінералів посідають ключове місце.
У січні 2026 року уряд України офіційно визначив переможця конкурсу на розробку великого літієвого родовища «Ділянка Добра» (Кіровоградська область). Переможцем стала компанія Dobra Lithium Holdings JV, LLC, акціонерами якої є міжнародна інвестиційна фірма TechMet та американська The Rock Holdings. Коли такі великі міжнародні інвестори розпочинають проєкти з видобутку в Україні, це означає одне — Україна на практиці інтегрується в ланцюги постачання США, а не лише на словах.
Співпраця з Україною дозволить США досягти трьох фундаментальних цілей:
Руйнування китайського «ресурсного шантажу». США критично залежать від Китаю в постачанні стратегічних металів (80–100 % за окремими позиціями). Україна спроможна замінити китайський імпорт за критичними позиціями з американського списку CRM, зокрема щодо титану, цирконію та гафнію.
Реалізація повного циклу видобутку та переробки на «дружній території» (friend-shoring). Інтерес США полягає в перенесенні переробних потужностей із Китаю до надійних партнерів. Україна пропонує не лише сировину, а й інтегровані кластери, де видобуток і глибока переробка поєднані в один ланцюг.
Синхронізація визначення переліку критичних матеріалів. Це створює можливість забезпечити довгострокову стійкість постачання літію та графіту для виробництва батарей і систем збереження енергії.
Європейський вектор та стратегічна автономія
Поки США готують фінансові інтервенції, ЄС закладає нормативний фундамент. Регламентом (ЄС) 2024/1252 запроваджується механізм створення стратегічних запасів. Держави-члени повинні визначити суб’єктів господарювання, відповідальних за формування резервів, обсяг яких розраховується на основі середньодобового імпорту. Це зобов’язання гарантує безпечний рівень сировини на випадок перебоїв.
Сьогодні ми спостерігаємо народження нової геоекономічної реальності. Саміт лідерів Італії та Німеччини в Римі (січень 2026 року) офіційно проголосив курс на стратегічну автономію Європи. План дій щодо критичної сировини прямо називає подолання залежності від Китаю питанням виживання європейської промисловості. Це «вікно можливостей», яким мають скористатися українські проєкти, отримуючи статус «стратегічних проєктів ЄС».
Наш «козир» у великій грі
Можна припустити, що українські запаси критичних мінералів і є тим стратегічним «козирем», про який згадує президент Трамп у контексті глобальної економічної ваги. Прямий інтерес США в Україні — це створення «безпечної гавані» для видобутку та переробки CRM.
Саме ці ресурси мають стати фундаментом для великої угоди, у якій Україна є рівноцінним партнером. Залучення американських інвестицій у сектор критичних мінералів повинно стати головним двигуном нашої промислової політики: відродження наявних потужностей і будівництво нових виробництв, створення тисяч робочих місць та перехід до економіки високих технологій. Це наш шлях до справжньої суб’єктності, за якої українські надра працюють на спільну з партнерами обороноздатність і водночас використовуються для розбудови нової індустріальної потужності всередині країни.
Центральним елементом цієї нової стратегії має стати створення сировинних кластерів. Ми відходимо від застарілої моделі «експорту руди» на користь інтегрованих виробничих комплексів, де весь цикл — від видобутку та збагачення руд до створення металів, оксидів і виготовлення готових виробів — замкнений у єдиний технологічний ланцюг, втілений українськими сировинними кластерами.
Для внутрішньої економіки України це означає кардинальну зміну структури ВВП: замість продажу дешевої сировини ми капіталізуємо додану вартість усередині країни. Розвиток таких кластерів стимулює суміжні галузі — від машинобудування та енергетики до сервісних ІТ-рішень. Це тисячі високотехнологічних робочих місць, розширення податкової бази громад і нові замовлення для української науки. Таким чином, Україна перетворюється із сировинного придатка на технологічний хаб із високим промисловим потенціалом, інтегрований у внутрішній ринок безпеки США та ЄС.