Ініціатори та розробники транспортних стратегій в Україні протягом останнього десятиліття спрямовували більшу частину своїх зусиль на спроби реалізувати можливості нашої країни як потенційного міжнародного транзитного перехрестя, використовуючи її особливості та ресурси. При цьому питання системного розвитку внутрішньої транспортної інфраструктури було другорядним.
В Україні часто забували, що основа сучасної економіки – мобільність. Мобільність населення, швидке транспортування сировини та енергоносіїв, оперативна доставка виготовленої продукції – саме спільний внесок цих складових створює відчутну додану вартість для будь-якої економіки. В XXI столітті транспорт, одночасно з інноваційністю, стає основним каталізатором економічного росту. Без сучасної транспортної інфраструктури існування сильної економіки України ні теоретично, ні практично не можливе.
Якісні та продумані внутрішньодержавні дороги, водні та авіамаршрути – один з найсильніших стимулів для розвитку економіки
Світовий досвід успішних країн, які вибудували фактично зразкові внутрішні транспортні коридори – Німеччини, США, Японії – на конкретних прикладах доводить: якісні та продумані внутрішньодержавні дороги, водні та авіамаршрути – один з найсильніших стимулів для розвитку економіки. Варто лише зазначити, що мобільність населення в Україні в 6,5 разів нижча, ніж в країнах Євросоюзу. І навіть приєднанням до європейського співтовариства країн ця проблема не вирішиться. Ми повинні вибудовувати внутрішні коридори, забезпечувати сучасні умови їх спорудження та експлуатації, наситити ринок України сучасним транспортом. Це допоможе країні економити значний час на переміщення як людей, так і вантажів. А час – найдорожчий з невідновлювальних ресурсів.
Україні потрібні реальні проекти. Влада багато років припускалася фундаментальної помилки: пропонувала до реалізації необґрунтовані, економічно недоцільні інвестиційні проекти. Варто згадати, приміром, проект із спорудження автодоріг на умовах концесії. Ця державна ініціатива була однією з найбільш розрекламованих серед міжнародних інвесторів. Але жоден проект не лише не почав реалізовуватися – не знайшлося навіть просто зацікавлених інвесторів. При цьому, побудова нового автобану Київ – Біла Церква, який не потребує космічних витрат, навіть не розглядався як перспективний для реалізації. І це при тому, що така траса не лише вдвічі скоротила б час на перевезення вантажів та людей, а й розвантажила один з найбільш інтенсивних транспортних коридорів України – трасу Е95 на південному підході до Києва. Додатково такий автобан забрав би на себе й частину руху з Київської окружної дороги.
Україні потрібні реальні проекти
Навіть наше експертне середовище ще не вилікувалося від колишньої “гігантоманії”. Ми пропонуємо до реалізації проекти, що потребують колосальних коштів та гігантських ресурсних (зокрема – часових) витрат. Але забуваємо, що для таких проектів головне, що потрібно, – отримати довіру інвестора. Ми пропонуємо вкладати гроші в економіку, яка ще не довела свою здатність мислити категоріями доцільності, вигоди та соціальної значущості не на словах.
Сподіваюсь, дискусія в рамках першого «Українського інфраструктурного форуму» допоможе правильно розставити акценти та поглянути на транспортну стратегію України не лише як на країну-транзитера, а й як на комфортне середовище, де люди можуть зручно і швидко пересуватися між містами.