Коли українці (зокрема, ФОПи) за кордоном стають податковими резидентами

Тимур Михайлов, експерт Офісу ефективного регулювання BRDO, у своїй статті пояснює, за яких обставин українські громадяни, що виїхали за кордон, стають податковими резидентами країн, у яких мешкають. Адже часто цей статус змінюється автоматично, і людина може про це не знати.

Загальний опис ситуації

Команда Офісу ефективного регулювання BRDO адвокує питання залишення в Україні податкової резидентності українців, які працюють віддалено та як ФОПи з європейських країн, зокрема ІТ-працівників.

У травні BRDO та Асоціація IT Ukraine України звернулись до Міністерств фінансів Болгарії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини з проханням не змінювати податкове резидентство біженців-підприємців, які опинилися в цих країнах. Результатом нашої адвокації є роз’яснення, яке ми нещодавно отримали від Мінфіну Польщі. Раніше ми направляли звернення до Уряду України, в якому наголосили на необхідності формулювання заклику до інших країн про необхідність збереження українських податків в Україні.

Як відомо, через війну значна кількість українців була вимушена евакуюватися за кордон. Здебільшого це — жінки та діти, які наразі мешкають в країнах ЄС та користуються для можливості легального перебування на території ЄС статусом тимчасового захисту. 

При цьому, ані загальноєвропейське, ані національне законодавство країн перебування не містять окремих правил щодо визначення податкової резидентності біженців, а саме від неї залежить визначення країни декларування та сплати податків. Наприклад, на цю мить у польському податковому законодавстві немає спеціальних правил для іммігрантів з України стосовно податкового резидентства, натомість діють загальні правила. 

Залежно від обставин, кожен з українців під тимчасовим захистом в ЄС по-різному вирішує проблему коштів, необхідних для підтримання існування за кордоном. 

Зокрема, можна виділити такі категорії:

• ті, що знайшли роботу, працюють та отримують доходи в країні перебування;
• ті, що працюють віддалено на українській роботі або як ФОПи;
• ті, що не працюють та отримують дохід у формі допомоги від інших держав або стипендії тощо;
• ті, що живуть за рахунок збережень і не отримують доходи, або існують за рахунок коштів, які періодично отримують з України.

Складність визначення податкової резидентності

Питання визначення податкової резидентності — комплексне та непросте. Наприклад, існують численні випадки судових процесів,  в ході яких податкові органи Великої Британії, Швейцарії або США визначали російських олігархів своїми резидентами та обкладали податками.

Визначення податкової резидентності залежить від взаємодії між правилами національного законодавства країни перебування та положеннями міждержавних угод.

До прикладу, закон про оподаткування доходів фізичних осіб (Polish income tax act) Республіки Польща передбачає, що особа є резидентом цієї країни за наявності хоча б однієї з двох ознак: перебування на території Польщі понад 183 дні або знаходження центру життєвих інтересів у Польщі.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень передбачено інший порядок визначення резидентності відповідно:

1. Особа вважається резидентом тієї країни, де має постійне житло. Якщо є постійне житло в обох країнах, то особа вважається резидентом тієї держави, де знаходиться її центр життєвих інтересів.
2. Якщо не можна визначити, де центр життєвих інтересів особи – резидентність визначається за державою, де особа звичайно проживає.
3. Якщо особа звичайно проживає в обох державах — вона є резидентом тієї країни, у якій має громадянство.
4. Якщо особа є громадянином двох держав, питання вирішується за взаємною згодою. 

Отже, вирішальним є визначення держави, в якій знаходиться центр життєвих інтересів. При цьому, термін «центр життєвих інтересів» є оціночним, як і термін «держава, де особа звичайно проживає». 

Наприклад, спірним є питання визначення центру життєвих інтересів особи, яка більше половини року (більше 183 днів) знаходиться на території певної держави, але працює віддалено на роботодавця в інший державі. Питань також додає вимушеність перебування в цій державі, а також можливість в цифрову епоху жити політичним та соціальним життям іншої держави, комунікуючи віддалено.

Аналогічні правила містить і Модельна конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) та ООН щодо уникнення подвійного оподаткування. Тобто така конструкція є загальновизнаним стандартом і передбачається міждержавними угодами між Україною та Німеччиною, Чехією, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією тощо.

Отже, обов’язок сплати податків по суті залежить від оцінки податківцем у країні перебування, де саме знаходиться центр життєвих інтересів особи. 

Ми маємо обережний оптимізм, що податкові органи європейських країни не будуть схильні вдаватись до виключно фіскального тлумачення податкового резидентства біженців. Хоча в такій ситуації українські податкові органи, найімовірніше, вдавались би до тлумачення ситуації на користь збільшення надходжень до українського бюджету.

У цій ситуації можна очікувати, що думки про визначення центру життєвих інтересів та набору формальних ознак для цього можуть розійтись навіть в межах органів та посадових осіб однієї й тої самої країни.

Окремо звернемо увагу на вимушеність перебування українських біженців за кордоном. В новітній історії вже була ситуація, коли через пандемію COVID-19 було оголошено локдаун, заблоковані перельоти між країнами. На цю ситуацію OECD видала рекомендацію не вважати осіб, які вимушено перебували понад 183 дні на території певної держави внаслідок локдауну, її податковими резидентами.

Уряд та Парламент України нещодавно розпочали консультації з OECD, щоб аналогічні рекомендації були видані і щодо українців, які були вимушені покинути свої домівки через війну.

Невизначеності та ризики

Така ситуація породжує невизначеність із низки питань:

• чи треба оподатковувати доходи українців, які працюють віддалено та отримують доходи на українські рахунки, в країні перебування, адже їх центр життєвих інтересів скоріше знаходиться в Україні;
• чи треба оподатковувати в Україні доходи українців, які працюють закордоном, понад ставку, сплачену в країні перебування (доходи з джерел в країні перебування зазвичай оподатковуються в ній);
• чи треба оподатковувати в Україні виплати в якості допомоги від іноземних держав.

Практичні поради

1. Допоки країна, де ви перебуваєте, не визначиться з переліком формальних критеріїв, які спростять визначення центру життєвих інтересів українських біженців, ви точно не зможете визначити, чи будете вважатись резидентом країни перебування. Або допоки це питання не буде вирішене на рівні ЄС та OECD.
   1. Такими формальними критеріями можуть бути: проживання понад 183 дні, наявність банківського рахунку, робота на працедавця в країні перебування, навчання в країні перебування, навчання дітей в країні перебування, наявність власності в країні перебування, проживання сім’ї тощо.

2. Зберігайте усі документи про витрати в країні перебування, а також ті, які підтверджують «вимушеність», щоб залишати податкову резидентність України (небезпека для життя, зруйноване житло, окупація міста проживання або періодичні обстріли та ін.).
3. Заздалегідь готуйте «фабулу», версію, чому ви вважаєте, що центр ваших життєвих інтересів зберігся в Україні. Наприклад, ви вимушено покинули країну та плануєте повернутись одразу ж, як буде безпечно, ви працюєте віддалено, дивитесь новини, спілкуєтесь з близькими, що залишились в Україні, не дивитесь новини та не слідкуєте за політичним та суспільним життям країни тимчасового перебування.
4. Звертайтесь до податкових органів країн перебування, щоб вони своїми роз’ясненнями підтвердили вашу позицію.
5. Звертайтесь до місцевих бухгалтерів, юристів та податкових консультантів та морально готуйтесь декларувати та доплачувати податки в країні перебування.

Опубліковано в AIN.ua