Оригінал: “Новое время“
Реформи – це, в першу чергу, переродження системи і реінженіринг менталітету.
Будь-які зміни виносять на світло багато бруду, в якому, як в прихованій від суспільства «зоні комфорту» ховається корупція та некомпетентність влади. І система «вмикає» весь свій супротив реформуванню, щоб зберегти «все як є і звично всім». І апелює система виключно на підставі «наплоджених» нею ж документів та правил, абсолютно ігноруючи той факт, що в демократичному суспільстві головною метою існування влади є добробут та права громадян, а основним документом – Конституція.
В Україні наразі найвищий рівень безробіття, найменші зарплати в регіонах, наднизький для Європи рівень забезпечення житлом. Але якихось активних дій, щодо створення нових підприємств чи будівництва нових об’єктів ми не спостерігаємо. За 25 років незалежності, спираючись в основному на радянські принципи тотального контролю та планової економіки, нашими чиновниками було «наплоджено» велику кількість регуляцій, мета яких – створювати умови для викачування грошей з бізнесу та громади.
Один з найрозповсюдженіших принципів в регулюванні започаткування бізнесу – підвищувати вартість входу на ринок, щоб нові гравці не конкурували з компаніями, котрі платять хабарі цим же чиновникам. Саме за таким принципом і діє пайова участь
Один з найрозповсюдженіших принципів в регулюванні започаткування бізнесу – підвищувати вартість входу на ринок, щоб нові гравці не конкурували з компаніями, котрі платять хабарі цим же чиновникам. Саме за таким принципом і діє пайова участь. Звичайно, влада «ховає» свою зацікавленість тезами про необхідність розвитку інфраструктури та мереж. Можливо, це було справедливо 20 років тому, коли інфраструктурні компанії належали державі. Маніпуляцією буде сказати, що пайовий внесок критичний для розвитку інженерної інфраструктури міст. Більшістю інфраструктури міст, наразі, володіють приватні компанії. Київенерго, Київводоканал, Укртелеком, Київгаз, облгази та обленерго вже давно увійшли в склад найбільших фінансово-промислових груп нашої країни – більшість підприємств належать приватним власникам (як правило, ми їх називаємо «комунальними олігархами»). Принципи власності змінилися, а контраргументи – ні. Бо так вигідно. Бо так можна маніпулювати громадою: на тарифи вплинути не можна, бо компанії приватні, а збирати гроші на «розвиток інфраструктури» – потрібно, бо 20 років тому це були комунальні підприємства.
Бути цивілізованим на 42%
Скасування пайового внеску не може мати значного впливу на місцеві бюджети – за даними Державного казначейства, наприклад, в 2016 році він складає тільки 0,2% від запланованих доходів місцевих бюджетів. Так, у 2015 році в Україні було зібрано 793 млн грн. внеску (з котрих Київ – 333 млн. грн., 42% від усіх надходжень по Україні) при плані 486 млн. грн.
Особливий цинізм полягає в тому, що противники реформи часто маніпулюють: мовляв пайова участь є вагомим джерелом наповнення бюджетів розвитку міст. Проте, вони є далеко не виключним джерелом видатків на розвиток – місцева влада, відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України, самостійно визначає, яку частку своїх спрямувати на розвиток. На практиці ж видно що розвиток міста у місцевих адміністрацій далеко не в пріоритеті і обмежується тільки коштами пайового внеску, що складають, не більше 1,8% доходів міста. В більшості міст ще менше: Київ – 1,5%, Львів – 1,72%, Харків – 0,29%, Миколаїв – 0,02%. Як результат, – маємо вбогий зовнішній вигляд та стан міст і селищ.
В той же час, в жодній з сусідніх європейських країн не існує такого поняття як пайова участь, а якість інфраструктури і комфорт життя набагато вище через те, що видатки міст спрямовані безпосередньо на цільові функції місцевих адміністрацій – забезпечення міського середовища та інфраструктури комфортних для його мешканців.
Інвестор чекає – громада потерпає
Відміна пайової участі – це, в першу чергу, інвестиційна привабливість країни. За розрахунками фахівців Світового Банку її відміна може залучити в країну 2-3,3 мільярдів доларів додаткових інвестицій щорічно. Відстоюючи відміну збору з інвестицій» можновладці використовують кожного українця. І щоб захистити свої, підганятимуть будь-які тези.
Друга спроба відмінити «побори з інвестицій» в будівництві (пайову участь в розвитку інфраструктури) у Верховній Раді 18 жовтня також стала фальш-стартом. Для розгляду не вистачило часу. І одночасно – «система» відреагувала, адже виник реальний ризик зміни усталених і комфортних для чиновників ще з радянських часів принципів та правил.
Пайову участь в розвитку інфраструктури необхідно відміняти. Терміново потрібно знищувати остаточні рудименти недорозвинутої економіки «перехідного періоду» з метою створення комфортних умов для бізнесу та розвитку суспільства, а не для звичного існування клану можновладців.
Що таке пайова участь за суттю? Уявіть собі, що у супермаркеті вам запропонують надати перелік покупок і одразу попрохають сплатити додатково від 4 до 10 відсотків «на придбання нової каси». Звичайно, додадуть, що соціально незахищені громадяни звільнені від такої сплати. І чітко аргументують – старі каси перевантажені і, щоб вам було зручно, необхідно придбати нову… Абсурдно і смішно? А саме це і є, за суттю, пайова участь. Відчувши таке ставлення, ви, як покупець, просто підете до іншого супермаркету, де власник сам встановить каси, і купуватиме там. Перший супермаркет, цілком зрозуміло швидко збанкрутіє. Так і з інвестором, який знайде більш комфортні умови для своїх капіталовкладень. Конкуренція переможе.
Головна мета законопроекту 3610 в частині про скасування пайової участі – зробити нашу країну врешті інвестиційно привабливою для розвитку нового бізнесу і сформувати рівні правила для всіх учасників ринку
Головна мета законопроекту 3610 в частині про скасування пайової участі – зробити нашу країну врешті інвестиційно привабливою для розвитку нового бізнесу і сформувати рівні правила для всіх учасників ринку. Від цього, в першу чергу, виграє споживач та громада. Інвестиції означають більше робочих місць з вищою платнею, більші бюджетні надходження від податків тощо. І це – стратегічне рішення на багато років задля розвитку громади. Адже, основна мета існування місцевої влади у всіх цивілізованих країнах – підвищувати добробут мешканців міста, а для цього потрібно залучити до міста інвестиції та робочі місця. Це необхідно змусити зрозуміти і наших чиновників.
І знову про рейтинги
Наразі Україна займає найнижчу серед країн регіону позицію в рейтингу «Doing business» – 82 місце, на рівні Гватемали, Фіджі, Узбекистану та Тонга. Окрім України пайову участь з забудовників стягують всього кілька країн світу. Приміром, щоб побудувати завод з виробництва електроніки в України потенційному інвестору через пайову участь доведеться витратити мінімум на 10% більше ніж в будь-якій сусідній країні. Не дивно що за такої ситуації інвестиції і робочі місця провідних світових корпорацій дістаються сусіднім країнам.
Відповідно, це відображає складова рейтингу Doing Business – «Складність отримання дозволів на будівництво», де Україна посідає одну з найгірших позицій серед країн світу (частина Dealing with construction permits: 140 місце зі 180 можливих). Це рівень економік Мікронезії та Сьєра -Леоне. І якщо за нормативними строками отримання дозволів та кількістю кроків необхідних для цього наша країна випереджає всіх найближчих сусідів, то по сукупній вартості цього процесу ми чи не на найгірших позиціях. Так, вартість дозвільних процедур в нашій країні складає 15,2% від вартості будівництва, де 10% – пайова участь, то в Польщі це 0,3%, в Росії – 1,6%, Словаччині – 0,1%, Угорщині – 0,4%, Румунії – 2,3%, а середнє по регіону 4,4%.
Одні платять тричі, обрані – домовляються
Максимальна ставка пайової участі для житлового будівництва, котре й створює основне навантаження на інфраструктуру (87% усієї нерухомості побудованої в Києві – житло), в 2,5 рази менше ніж для виробничих площ. Більше того, щоб дізнатися точну суму нарахованої пайової участі, забудовнику потрібно особисто прийти на прийом до відповідного чиновника. Буде зайвим розповідати, що така схема – прямий шлях до корупції. За звичай, для «обраних» забудовників житла в українських містах діють особливі правила – місцева влада часто звільняє від сплати пайової участі. Наприклад, нещодавно, Бюджетна комісія Київради звільнила від сплати 30 млн грн пайової участі компанію «Київміськбуд». Тому пайова участь не має нічого спільного з ефективним регулюванням розвитку міста, натомість є одним з найбільших джерел корупції в містах.
За результатами системного перегляду регуляторних актів, вже на першому етапі можна зазначити – неефективне регулювання є там, де є винятки в обхід загальних правил
За результатами системного перегляду регуляторних актів, вже на першому етапі можна зазначити – неефективне регулювання є там, де є винятки в обхід загальних правил. Щоб уникнути зловживань необхідно створити умови, коли корупція неможлива. В першу чергу – прибрати підстави для виникнення «рішення питань через подяку». Вже лише заради цього варто прибрати пайову участь, скориставшись світовим досвідом.
До того ж за користування інфраструктурою населення і бізнес платять тариф, в котрий вже має бути включено вартість розвитку, амортизації та підтримання мереж. Але, оскільки зустрічається твердження, що органам місцевого самоврядування не вистачає коштів на підтримання і розширення інфраструктури, можна зробити висновок, що такі органи місцевого самоврядування або встановили неправильний тариф або витратили кошти заплачені за користування мережами на перехресне фінансування інших статей своїх бюджетів. Обидва випадки є проявом некомпетентності місцевої влади і не можуть бути підставою для існування додаткового збору.
Розвиток інфраструктури населених пунктів в розвинутих країнах здійснюється виключно за рахунок податку на нерухомість, а не “вхідного мита” за проект.
В Україні такий податок на нерухомість уже запроваджено з 2015 року. І він насправді є набагато ефективнішим, ніж те, що вимагають регуляторні органи на рівні 4-10% від вартості будівництва.
За оцінками Центру економічної стратегії, податок на нерухомість тільки стосовно до власників квартир Києва (площа апартаментів, за які потрібно платити – понад 60 кв.м) при ставці 2,4% повністю компенсує заплановані надходження від пайового внеску (план по Києву на 2016 р . – 281 млн. грн.).
Принаймні скасувати принцип подвійного оподаткування, який порушує правові норми, нічого не заважає.
Влада – менеджер, а не каста «рішал»
Стаття 13 Конституції України чітко визначає: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом», а стаття 42 додає: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція». Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. За 25 років незалежності влада так і не звикла, що Основний Закон України – це не лише набір декларативних тез, а головна суспільно-політична угода між владою та суспільством. Це – головний державний контракт на працевлаштування чиновницької касти, який регламентує права та зобов’язання. І жоден підзаконний нормативно-правовий акт не може суперечити такому контракту.
Одним з аргументів «справедливості» пайової участі влада наводить аргумент, що «не всі платитимуть, бо є багато винятків». Закон “Про регулювання містобудівної діяльності” визначає десять категорій об’єктів, при будівництві яких пайова участь не сплачується, а також дозволяє органам місцевого самоврядування взагалі звільняти забудовника від сплати пайової участі або зменшувати розмір пайової участі (закон встановлює лише максимально можливий розмір – 4% від кошторисної вартості для житлової та 10% для комерційної). Отже, чинне законодавство передбачає можливість (без чітких критеріїв) чиновнику самостійно визначати, скільки потрібно заплатити.
Одна людина може вирішити, хто платитиме 10% відсотків за новий торгово-розважальний центр, а хто – не платитиме взагалі, бо «правильно домовився» із владою. І інфраструктура та зручність для громади тут абсолютно ні до чого. А важливо, що можна оперувати «пирогом в корупційній годівниці» в сумі щонайменше 3,1 мільярдів гривень на рік. Стає більш зрозумілим, чому можновладці так відстоюють збереження існуючого порядку, прикриваючись інтересами громади?
Частину розрахунків надано Олександром Кашко, економістом Центру економічної стратегії