Як забудовники та їх лобісти в парламенті блокують законопроект №8124?
Ви колись бачили країну, яка вперто руками й ногами відбивається від іноземних інвестицій та поліпшення умов для бізнесу?
Зараз саме це робить Україна. Вірніше, її частина, до якої входять забудовники і їх лобісти у Верховній Раді.
Вони почали “збивати на злеті” законопроект №8124, що може радикально підняти Україну в рейтингу сприятливості інвестклімату Doing Business.
Цей рейтинг уже давно став своєрідним KPI не тільки для нашого уряду, але й для урядів більшості країн, що розвиваються.
“Недоліком” проекту називають скасування пайової участі у інфраструктурі населеного пункту.
За версією забудовників, за рахунок пайової участі будується інфраструктура населених пунктів, яка залишиться без фінансування.
Але дослідження Мінрегіону показало: насправді, кошти від пайової участі не йдуть на інфраструктуру, або їх цільове використання неможливо відслідкувати.
За 18 років існування пайовий внесок показав практично нульову ефективність. Де всі ці садочки, школи, клініки, інститути, стадіони, побудовані за рахунок пайових внесків? Яка частка старих мереж була замінена?
Прихильники пайової участі стверджують, що завдяки ній наповнюються бюджети міст. Насправді ж частка пайового внеску в бюджеті міста складає не більше 1%.
У випадку житлових будинків сплачують пайовий внесок не забудовники, а ми з вами. Сума пайового внеску одразу закладена в кошторис, тобто вартість квадратного метра.
Окрім цього, ми часто чуємо, що сьогодні немає альтернативи пайовій участі, що є відвертою маніпуляцією. Наведу конкретний приклад можливого компенсатора.
Перший – податок на нерухомість, який лише у м. Києві у 2017 році дав бюджету 449,3 млн грн, що на 63% більше, ніж у 2016.
Другий приклад – плата за оренду землі, яка за останні декілька років зросла майже на 70% і дала бюджетам ну дуже пристойні надходження.
І ще одне, найгірше – так звану сплату пайової участі перетворили на корупційну схему.
Близький до місцевої влади бізнес користується значними привілеями та несправедливими конкурентними перевагами: наприклад, безпідставною відстрочкою або розстроченням платежу (тільки у Києві рахунок заборгованості по таким платежам йде на мільярди), непрозорим нарахуванням платежу, вибірковим доступом до зарахування витрат на інфраструктуру для зменшення платежу у якості пайової участі.
Саме тому бізнес-гіганти використовують депутатів, що “валити” №8124.
Великі забудовники, які й так не сплачують пайові внески, мають чималі можливості для цього, у тому числі кошти на піар.
Проти №8124 дуже активно виступає партія “Удар”, яку власне пов’язують з великими забудовниками, зокрема в столиці, та Асоціація великих міст, яку очолює мер Києва.
Що може протиставити таким “голіафам” малий та середній бізнес?
Він не представлений у владі, не знає, чого конкретно хоче від держави, а якщо й розуміє, то не має жодних важелів впливу.
А реформа, спрямована на захист інтересів малого бізнесу практично автоматично тягне за собою невдоволення великих гравців, які б не хотіли зайвої конкуренції. Тому для протидії такій реформі включаються згадані вище потужні ресурси великого бізнесу.
Виходить, основна “проблема” №8124 в тому, що він захищає інтереси малого та середнього бізнесу в Україні та прибирає чинні корупційні схеми.
А також створює передумови для здешевлення кредитів, обмежує сваволю мажоритарних акціонерів, здешевлює будівництво заводів та житла, зменшує транзакційні витрати та містить чимало інших корисних ініціатив.
Які ще закиди на адресу законопроекту ми чуємо?
Крім скасування пайової участі, каміння летить в ідею впровадження нового способу забезпечення виконання зобов’язань – довірчу власність.
Для критики використовують все, що потрапляє під руку: і вирвані з контексту цитати юристів позаминулого століття, і підручники для студентів 12-річної давнини, і популістичні кліше.
Основна теза: довірча власність як спосіб забезпечення – це продукт англо-саксонської системи права і він не може бути використаний в українській системі права, яка належить до континентальної сім’ї.
Однак насправді, ця теза не є правдивою. І інститут цей відомий ще з римського права, і існує він у значній кількості країн з континентальною системою права.
Більше того, він є обов’язковим для кожної країни-члена ЄС.
Загалом питання про запровадження інституту довірчої власності як способу забезпечення уже давно не актуальне – Україна зобов’язана це зробити відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС. Питання лише у тому, яким чином його врегулювати.
Врешті-решт Україні критично потрібен новий надійний інструмент для відновлення кредитування.
На превеликий жаль, регулювання застави містить чимало прогалин, які дозволяють недобросовісним боржникам не повертати кредити.
При цьому спроби “латання” дірок у законодавстві щодо застави викликають скажений спротив у депутатів, за якими якраз і стоїть той бізнес, який не завжди хоче розраховуватися з боргами.
У результаті добросовісні позичальники вимушені платити і за себе, і за того, хто вирішив борг не повертати.
Новий та надійний інструмент забезпечення повернення боргів зміг би відновити кредитування та потенційно знизити процентні ставки для бізнесу.
Третім за популярністю “мінусом” проекту згадують обмеження прав мажоритарних акціонерів у публічних акціонерних товариствах. Такі акціонери будуть вимушені стати прозорішими у питаннях укладення угод із афілійованими компаніями і виборі аудитора.
Природно, що це не подобається великим гравцям, які воліли б і надалі зберегти можливість зловживання своїми правами.
Але нічим зарадити не можемо: публічне акціонерне товариство на те і публічне, що права та інтереси усіх без винятку акціонерів мають дотримуватися та контролюватися державою. Якщо хто-небудь бажає закритості та менших витрат, тому пряма дорога до зміни типу товариства на приватне.
Ще нам закидають, що обсяг законопроекту надто великий. Кажуть, що варто було законопроект розділити на кілька окремих частин і розглядати їх окремо.
Тут відповідь зовсім проста: пробували, не спрацювало. Значна частина ініціатив з проекту №8124 уже роками лежить окремими законопроектами у парламенті без жодних перспектив.
Невеликі законопроекти не видаються надто важливими і на них ніхто не звертає увагу. Як результат, за рік-два вони застарівають і втрачають свою актуальність.
Лише об’єднаний комплексний законопроект №8124 викликав інтерес депутатів та експертів, лише об’єднаний законопроект почали детально читати та обговорювати, лише об’єднаний законопроект отримав шанси на потрапляння у порядок денний парламенту.
Крім того, об’єднання усіх ініціатив у межах одного законопроекту має одне логічне підґрунтя – усі вони базуються на кращих практиках, описаних у методології рейтингу Doing Business, що ведеться Світовим банком.
І наостанок. Ухвалити проект закону потрібно до 1 травня. Це дуже і дуже стислий термін, практично нереальний. З іншого боку, це можливість довести, що депутати стоять не на боці великих гравців рику нерухомості, маніпуляторів та популістів, а на боці малого бізнесу та іміджу держави.
Якщо ж наші обранці таки не ухвалять законопроект, то бізнес не отримає очікуваних змін, а громадяни відновлення кредитування.
Скажу більше, Україна, може просісти в рейтингу Doing Business вже цієї осені. І це нашкодить не лише іміджу, а й перетвориться на сильний аргумент для опозиції перед виборами.
Отож, панове депутати, не підведіть.
О.Гончарук для Економічної Правди.