Сплячий гігант. Чому відстає європейська “оборонка” і наскільки це проблема для України

Чи може Європейський Союз замінити Україні постачання американської зброї, чому в Європі так повільно зростає її виробництво та якою може бути роль України у європейському ОПК – у статті журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Після трьох років великої війни, і попри титанічні зусилля щодо розвитку власного оборонно-промислового комплексу, Україна залишається критично залежною від постачань зброї з-за кордону.

“33-34% всієї зброї в Україні сьогодні – це вітчизняне виробництво, зі 100% того, що нам потрібно на рік. І це серйозне зростання, бо було менше 10… Біля 30% – це Європа. І десь більше 30%, біля 40% – Сполучені Штати Америки”, – зазначив 15 січня президент України Володимир Зеленський.

Така залежність може стати критичною для України вже в найближчому майбутньому – під час переговорів про завершення війни, якщо новий американський президент Дональд Трамп вирішить надміру тиснути не лише на Москву, а й на Київ. Не кажучи вже про те, що команда Трампа в принципі скептично налаштована щодо надання Україні зброї.

І ця проблема стосується не лише нашої країни. Як писало РБК-Україна, у цілій низці країн не виключають прямого нападу Росії на європейських членів НАТО вже за кілька років.

Як постійно заявляє Трамп, європейські країни повинні вирівняти торговий баланс зі США, інакше він запровадить торгові тарифи. Крім того, в рамках НАТО європейські члени альянсу мають витрачати на оборону значно більше – 5% від ВВП. Якщо ж цього не відбудеться, лідер США погрожував не захищати Європу у випадку російської агресії. Та навіть при всій неймовірності такого сценарію, у самих Штатів запаси зброї не безмежні, потрібно поповнювати власні запаси – взамін того озброєння, яке надійшло Україні в часи Байдена.

Тож європейському оборонно-промисловому комплексу потрібно з одного боку переозброювати саму Європу, поповнювати арсенали, з іншого – продовжувати постачання зброї Україні. 8 лютого голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європа потребує сплеску в обороні.

“Новий політичний цикл позначає початок нової ери в європейській обороні. Після трьох років путінської війни ми збільшили наше військове виробництво, але цього недостатньо. Ми маємо зробити більше, – заявила вона на пресконференції у Польщі.

Цілі амбітні і зрозумілі, але їх досягти не так просто.

Замало потужностей

За словами Зеленського, європейські партнери України можуть збільшити виробництво власної зброї в два-три рази, але поки цього не роблять.

Лише 20-25% зброї, яку Україна отримує від Євросоюзу, виробляють у самих країнах ЄС. Решту купують за кордоном. Такі дані озвучив новий єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс в грудні минулого року.

Поточні можливості європейського ОПК відверто дивують – і, звичайно, не в позитивному значенні. Ось кілька наочних прикладів щодо можливостей європейської оборонки.

Так, найпотужніша економіка Європи, Німеччина, може виробляти на рік лише 40-50 танків “Леопард” останньої модифікації – 2А8, зазначив у інтерв’ю ARD Ральф Кетцель, керуючий директор KMW, компанії виробника “Леопардів”. За його словами, на початку 90-х у компанії була змога випускати по одному танку на день (тобто близько 365 на рік). При цьому покупців німецьких танків вистачає. Зокрема, по кількадесят машин замовили Угорщина та Норвегія. Але виробничих потужностей недостатньо. Як наслідок, від замовлення до поставки одного танка проходить близько двох років.

Станом на весну 2024 року Франція виробляла шість самохідних гаубиць “Caesar” на місяць. У листопаді того ж року Міноборони країни повідомило про збільшення виробництва до 12 одиниць на місяць – всього 144 на рік. Це офіційні дані Міноборони Данії, яке замовило їх для України. Цикл виробництва однієї гаубиці було зменшено вдвічі, але він все одно складає 15 місяців.

Та мабуть, найбільш показовим у цьому плані є кейс обіцяного Україні мільйона артилерійських 155-мм снарядів, який мав надійти до березня 2024 року. Боєприпаси зрештою надійшли – але аж у листопаді.

“Коли ми обіцяли до весни вийти на рівень 1 мільйона снарядів на рік – то не знали, якою є реальна потужність виробництва, і вона була не такою великою, як ми думали. Зараз ми вже маємо цю виробничу потужність”, – пояснював у листопаді минулого року головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель в інтерв’ю Європейській правді.

Планується, що у 2025 році в країнах ЄС буде вироблено близько 2 мільйонів снарядів, що навіть не покриває витрати України, не кажучи вже про поповнення арсеналів у самій Європі.

Для України ситуацію ускладнює те, що напряму з бюджету ЄС не можна купувати зброю чи інвестувати у її виробництво поза межами Євросоюзу, що могло б бути тимчасовим виходом, поки у ЄС не з’являться нові виробництва. Це можливо лише за кошти окремого “Європейського фонду миру” чи за заморожені російські активи. Однак, цих коштів не так багато. За словами Єврокомісара з питань оборони Андрюса Кубілюса, у 2025 році Україна від ЄС отримає близько 30 мільярдів євро і сама вирішить, скільки з них використати на закупівлю зброї.

Європейська оборонка та США – чи є загроза блокування

Оборонна промисловість Європи загалом є досить самодостатньою, хоча ступінь її автономії різниться від країни до країни, сказав РБК-Україна керівник сектору “Оборонна політика” Офісу ефективного регулювання BRDO Тарас Ємчура.

“Франція історично прагнула стратегічної незалежності й намагалася сама виробляти весь спектр озброєнь, проте такий підхід є надзвичайно коштовним. Більшість інших держав Європи роблять ставку на військово-технічне співробітництво, оскільки нині дуже мало видів зброї можна створити силами лише однієї країни”, – сказав Ємчура.

За його словами, навіть США долучили до проекту винищувача F-35 понад 20 країн. Такі розробки надто дорогі і для найбагатшої держави світу. “Тож оборонна індустрія країн НАТО, включно з США, є взаємозалежною екосистемою, і, на мою думку, таке співробітництво триватиме й надалі”, – зазначив експерт.

Водночас, для американських зброярів Європа є потужним ринком збуту. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у 2019-2023 роках приблизно 55% всього європейського імпорту зброї припадало саме на Штати – переважно це бойові літаки, вертольоти та ППО.

На думку політика, надзвичайного і повноважного посла Романа Безсмертного, у ЄС є достатньо можливостей шляхом поступок у низці сфер домовитися з президентом США щодо зброї, а також інших аспектів двосторонньої торгівлі.

“Вирішення питання сальдо має безліч способів. В тому числі, зміна структури споживання, відповідні кроки Центробанку Європи, Резервної системи США. Це не привід для гвалту, який здіймає Дональд Трамп, але це в його стилі”, – сказав Безсмертний YouTube-каналу РБК-Україна.

Чому у Європі так повільно збільшують виробництво зброї

ОПК в Євросоюзі має декілька застарілих проблем. Довгий час країни Євросоюзу скорочували оборонні видатки. Особливо протягом десятиліття з 2008 по 2018 роки.

“Якщо порівнювати оборонні витрати ЄС зі США чи Китаєм, дійсно помітно, що Європа довгий час інвестувала у власну оборону менш охоче”, – сказав виданню Ємчура. Це особливо видно, якщо подивитися не на весь оборонний бюджет, а на інвестиції в закупівлю нових систем озброєнь і R&D (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).

За даними Єврокомісії, у період з 2006 по 2022 роки інвестиційний дефіцит у цій сфері складав 425 мільярдів євро в постійних цінах 2024 року. Тож нових оборонних підприємств просто не відкривалося. Уже наявні працювали далеко не на повну потужність. До того ж значна частина оборонної продукції з ЄС йшла і досі йде на експорт у треті країни за довгостроковими контрактами.

Все змінила, хоч не одразу, російська агресія проти України в Криму і на Донбасі, згодом – і повномасштабне вторгнення. За даними Європейського оборонного агентства, з 2018 року витрати на закупівлю нових систем озброєнь і R&D стабільно ростуть. А в у 2023 році вони склали рекордні 26% оборонних бюджетів або понад 100 млрд євро в абсолютних цифрах. Це втричі більше, ніж було у 2014 році.

Але цього все ще мало. У 2023 році США витратили на оборонні дослідження й розробки 129 мільярдів євро, тоді як країни ЄС разом – лише 11 мільярдів.

“Та якщо звернути увагу на динаміку, нинішня Європа значно випереджає себе вчорашню. Теперішні темпи зростання свідчать, що європейська оборонна індустрія набирає обертів, – переконаний Ємчура, – Це великий, інертний процес, який підпорядковується законам ринку, але вже зараз є очевидним, що Європа рухається у правильному напрямку”.

Розуміння, що роботи попереду багато, є і в самому Євросоюзі.

“Таке збільшення (бюджетів) є недостатнім і не компенсує недостатні інвестиції в минулому, що створило потенціал і промислові прогалини. Тому важливо обговорити з державами-членами, як можна усунути ці прогалини”, – йдеться у відповіді Єврокомісії на запит РБК-Україна.

Крiм того, подекуди стоїть питання кваліфікованих кадрів, збереження інженерної школи, доступу до окремих критично важливих ресурсів.

Що планує робити Євросоюз

У ЄС всі ці проблеми розуміють, намагаються їх усунути, але процеси йдуть дуже повільно. Тільки навесні 2024 року Єврокомісія розробила Стратегію розвитку оборонного комплексу. Вона передбачає збільшення закупівель обладнання та зброї всередині ЄС. Крім того, планується виділити флагманські оборонні проекти і забезпечити доступ оборонних компаній до фінансування.

В нинішньому складі Єврокомісії з’явився окремий комісар з питань оборони та космосу – представник Литви Андрюс Кубілюс. Його завдання – координувати втілення стратегії в життя.

Єврокомісія до березня планує представити “Білу книгу” щодо майбутнього європейської оборони. Очікується, що цей документ стане основою для прийняття державами-членами необхідних рішень вже у червні на плановому саміті Євросоюзу.

Важливою у цьому плані була неформальна зустріч лідерів Євросоюзу 3 лютого, у Брюсселі, присвячена питанням оборони.

“По факту, ця зустріч говорить про реалізацію зовсім інших підходів у розвитку оборонно-промислового комплексу Європи. Там з’явилася зовсім нова фраза “Україна буде отримувати допомогу стільки скільки треба і тим, що Україні потрібно”. Тобто, нове керівництво Європи розуміє нинішню ситуацію. Більше того, вони не говорять більше “якщо”, а кажуть як вирішувати перше, друге, третє, четверте”, – відмітив Роман Безсмертний.

Також планується посилити співпрацю з тими членами НАТО, які не входять до Євросоюзу. Крім США, це зокрема Канада, Велика Британія, Норвегія. Як відповіли РБК-Україна в Єврокомісії, посилення європейської оборони зробить НАТО сильнішим.

Ще більший акцент робиться на узгодженості зусиль різних країн-членів. Крім того, однією з цілей ЄС є підтримка держав-членів у виконанні їхніх національних і міжнародних зобов’язань, особливо тих, які взяті перед НАТО.

“Для забезпечення координації на регулярній основі організовуються міжштатні обміни з Міжнародним секретаріатом НАТО, зокрема для визначення питань, які вимагатимуть подальших роз’яснень або втручання. Як було оголошено в Європейській оборонно-промисловій стратегії, розширена співпраця з НАТО з питань оборонної промисловості забезпечується спеціальним структурованим діалогом, розпочатим у 2024 році”, – йдеться у відповіді на запит РБК-Україна.

Ще минулого року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що у європейський оборонно-промисловий комплекс необхідно інвестувати 500 мільярдів євро протягом найближчих років. Андрюс Кубілюс менш амбіційний – у грудні він закликав закласти на оборону близько 100 мільярдів євро у наступному семирічному бюджеті ЄС.

Але знайти таку суму – завдання непросте, особливо на тлі можливої торгової війни зі США, що може сильно вдарити по європейських економіках. Знайти кошти можна, збільшивши дефіцит бюджетів у країнах-членах ЄС. Проблема в тому, що бюджетні правила ЄС не дозволяють країнам надміру його збільшувати. Втім, за даними Politico, фон дер Ляєн планує дозволити збільшувати дефіцит, як виняток саме для оборонних видатків.

В контексті приватних виробників зброї розглядається ще кілька варіантів:

• Випуск спільних боргових зобов’язань або пільгові кредити для оборонних компаній від Європейського інвестиційного банку.
• Кредити від приватних банків

Це загальна концепція, однак щодо деталей є багато розбіжностей.

По-перше, де закуповувати обладнання для нових оборонних підприємств. Це можна робити всередині Євросоюзу – і тоді це матиме більший ефект. Услід за великими підприємствами, будуть розвиватися менші – їх підрядники. Однак тоді нарощування оборонних потужностей буде повільнішим. За такий підхід виступає, зокрема, Франція.

Польща, Нідерланди та Німеччина – за те, щоб купувати обладнання поза межами ЄС. Тоді частина коштів природньо піде за межі Євросоюзу, але нові оборонні потужності можна буде створити швидше.

Ще одне джерело суперечок: яким чином залучати країни, що не входять у ЄС: Великобританію, Норвегію, Канаду, а також США. З одного боку, можна розвивати більш-менш автономний європейський ОПК, який буде менш залежним від вибриків Трампа. З іншого – залучення США до нових оборонних проектів – це спосіб задобрити нового господаря Білого дому.

Справа не лише в грошах

Ринок озброєнь суттєво відрізняється від будь-якого іншого. Ззовні здається, що це звичайний конкурентний ринок: багато постачальників і багато країн-покупців. Проте на мікрорівні ситуація зовсім інша.

“У компанії, яка виробляє озброєння, зазвичай є лише один клієнт – уряд. Так само й уряд за багатьма номенклатурними позиціями має лише одного постачальника, оскільки вигідніше уніфікувати логістику, технічне обслуговування та життєвий цикл спроможностей під одну платформу на десятиліття”, – пояснив Ємчура.

Це робить ринок оборонної промисловості унікальним, де співпраця між державою та промисловістю є ключовою. І саме тому найбільшим стимулом для інвестицій в оборону є чітка і довгострокова політика урядів.

“Багаторічні оборонні бюджети, стабільні замовлення та підтримка через урядові програми створюють необхідну базу для розвитку. Для приватного сектору додатковими мотиваціями є податкові пільги, державно-приватні партнерства та сприяння експорту”, – наголосив Ємчура.

А для обох секторів критично важливим є прозоре планування, яке дозволяє не лише виробляти сучасне озброєння, але й забезпечити його ефективне обслуговування та інтеграцію на багато років вперед. І тут немає простих рецептів, усе одночасно і просто, і складно.

В теорії можна було б запланувати витрати наперед і гарантувати принаймні частину контрактів, але ситуація дуже динамічна. Технології змінюються, характер війни еволюціонує, і те, що було актуальним ще півроку тому, може втратити цінність через появу нових технологій у противника.

“На мою думку, найбільшим стимулом буде регулярний, відкритий та чесний діалог між замовником і постачальником, а також дотримання домовленостей обома сторонами”, – резюмував Ємчура.

Україна як рятівник Європи

Як не дивно, у цій ситуації Європу може врятувати Україна. Так само як на полі бою Сили оборони знищують російські війська, аби вони не напали на країни ЄС, у сфері ОПК українські підприємства вже стали важливою частиною європейської оборонки.

Існують два важливі чинники, які зближують Україну із ЄС у військово-промисловій сфері. Перший – це український досвід ведення сучасної війни. Другий – прагнення українських оборонних компаній масштабуватися, а цього без регулярного експорту й сталого доступу до фінансування досягти досить важко.

Якщо у ЄС є кошти, але немає виробничих потужностей, то в Україні часто навпаки – потужності з’явилися, особливо, у приватному секторі, але держава не завжди має кошти. За даними урядового проекту ZBROYARI, українські виробники здатні виготовити втричі більше озброєння та військової техніки, ніж може закупити бюджет.

Вихід – у прямих закупівлях європейськими партнерами української зброї для потреб Сил оборони. Першою такий підхід запропонувала Данія, але згодом до неї долучилася низка інших країн – у минулому році за “данською моделлю” Сили оборони отримали зброї майже на 538 млн євро.

В подальшому мова може йти про трансфер технологій та ліцензійне виробництво української зброї за кордоном чи тристоронні договори, коли частина продукції йде країні-партнеру, а решта Україні.

Вже зараз розуміння що робити є, але бюрократичні процеси у ЄС можуть відтягувати навіть найкращі ініціативи на роки. Звісно, щось по мірі своїх сил і бюджетів намагається зробити кожна країна окремо. Та загалом у нинішній буремній ситуації зволікання загрожує фатальними наслідками.

При написанні матеріалу використовувалися дані Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Європейського оборонного агентства, заяви президента України Володимира Зеленського, голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, єврокомісара з питань оборони і космосу Андрюса Кубілюса, матеріали ARD, Європейської правди, Politico, Financial Times, відповідь Єврокомісії на запит РБК-Україна та коментарі керівника сектору “Оборонна політика” Офісу ефективного регулювання BRDO Тараса Ємчури.