Стимулююче регулювання в енергетиці: що це і кому вигідно

Навіщо в українській енергетиці запровадили RAB-регулювання і як це вплине на стан інфраструктури.

Відновлення незалежності України енергосистема, значна частина об’єктів якої була створена у 60-80-х роках, зустріла у не найкращій формі. Відсутність інвестицій у розвиток та модернізацію протягом 90-х суттєво погіршила стан справ.

Стабілізувати галузь вдалось на початку 2000-х, коли уряд провів перші прозорі приватизаційні конкурси з продажу обленерго (тіньова “приватизація” відбувалась ще в 90-х через механізми створення штучної заборгованості та інші “сірі” схеми).

Нові власники обленерго не поспішали вкладати власні кошти у розвиток, а використовували їх радше як “дійних корів”.

Таке ставлення до енергокомпаній залишається і донині: для власників більш привабливими є інвестиції в інші сектори економіки, де гарантоване швидке повернення капіталу, що не скажеш про електричні мережі.

Джерелом дуже скудних інвестицій в основні фонди були і залишаються кошти, отримані через тариф на розподіл — від споживачів електричної енергії. Звичайно, цих ресурсів не вистачало навіть на підтримку існуючого стану мереж, тож вони продовжували стрімко деградувати.

Радикально збільшити надходження тарифних коштів було неможливо, оскільки влада стримувала зростання цін на електроенергію, дотуючи інші сектори економіки та населення. Як результат, на сьогодні зношеність обладнання енергокомпаній перевищує 70%.

Спроба реформування

У 2012-2013 роках для всіх стало очевидним, що продовження звичної політики призведе до подальшої деградації мереж ОЕС України, що спричинить погіршення якості постачання електроенергії споживачам. Відтоді НКРЕКП почала напрацьовувати нормативну базу для переходу до так званого RAB-регулювання.

RAB – це регуляторна база активів (від англ. Regulatory Asset Base). Термін відомий в Україні як “стимулююче регулювання”. RAB-регулювання – це тарифоутворення на основі довгострокового (3-5 років) регулювання тарифів, призначеного стимулювати залучення інвестицій для будівництва та модернізації електричних мереж, а також ефективність витрат електророзподільних компаній. 

Перша спроба запровадити RAB-регулювання відбулась у 2017 році, коли був остаточно сформований пакет нормативно-правових актів, що регулюють цей аспект діяльності енергокомпаній.

Тоді постановою № 972 від 27.07.2017 НКРЕКП затвердила норму доходу на регуляторну базу активів на рівні 12,5%. Перші рішення про перехід обленерго на стимулююче тарифоутворення повинні були прийматись в квітні 2018 року.

Тут треба розуміти ще один момент. Крім норми доходу, ключовим параметром для тарифоутворення при стимулюючому регулюванні є та сама база активів, що фігурує в абревіатурі RAB, тобто грошова оцінка вартості основних фондів компанії, що використовуються в основній діяльності.

Активи умовно розділяють на “старі”, тобто створені до переходу на стимулююче регулювання, та “нові” — відповідно, після переходу.

Для переходу на RAB-регулювання енергорозподільчі компанії провели оцінку активів, за результатами якої вартість обленерго (у доларах) у 2-8 разів перевищила ціну, яка була сплачена власниками за ці компанії при приватизації.

Враховуючи високу базу активів енергорозподільчих компаній та затверджену норму доходів (12,5%), зростання роздрібних цін на електроенергію за результатом запровадження реформи становило б від 10 до 25%, що викликало хвилю обурення як фахівців галузі, так і споживачів та уряду. Тому реформа в такому вигляді так і не була реалізована.

У 2020 році НКРЕКП відновила роботу з запровадження RAB-регулювання і запропонувала інший підхід: норму доходу на регуляторну базу активів на рівні 1% для “старих” активів та 15% для “нових”.

Практично одразу в пресі розпочалась кампанія з критики такого підходу. До авторів цих матеріалів, яких складно запідозрити в незаангажованості, натхнення прийшло майже одночасно і принесло практично однакові аргументи.

Вони емоційно стверджували, що, якщо регулятор не зрівняє норми доходу на старі і нові активи, енергетичну галузь чекає колапс, споживачі залишаться без енергії, і взагалі “все пропало”.

Тобто, двадцять років власники практично не інвестували власні кошти у розвиток і підтримку мереж — і все було добре, а тепер без встановлення бажаної для фінансово-промислових груп норми доходу — усе різко рухне.

На ці панічні матеріали хочеться відповісти наступне: основним принципом RAB-регулювання є стимулювання власників енергокомпаній інвестувати кошти в обладнання електричних мереж.

Ще раз: стимулювання інвестувати власні або запозичені кошти. В уяві ж власників обленерго RAB-регулювання — це зібрати кошти з споживачів за нормою доходу 6-8-10…%, вкласти їх в обладнання і після цього, напевно у вдячність, збирати кошти з тих же споживачів за ще вищою ставкою. Чудовий бізнес!

Загалом, інвестиції у інфраструктурні компанії є супернадійними, особливо якщо ці компанії є монополіями на ринку. Навіть більш надійними, ніж депозит в умовному швейцарському банку. Проте, у якому банку є такі відсоткові ставки?

Ще одним з аргументів прибічників високої норми доходу є досить маніпулятивне твердження, що отримані кошти будуть використані на розвиток інфраструктури в “перспективних районах”, що дозволить знизити вартість приєднання для нових споживачів.

На перший погляд, звучить красиво, але диявол, як завжди, криється в деталях.

Перше — хто буде визначати “перспективність” тих чи інших районів і чи не будуть нові мережеві об’єкти несподівано з’являтись насамперед там, де це необхідно наближеним до власників або керівників компаній бізнесменам?

Друге — порушується базовий принцип “кожен платить за своє”, тобто частина вартості приєднання нових споживачів буде перекладатись на вже існуючих, що, враховуючи і так високі ціни на електроенергію для промисловості, навряд чи сподобається бізнесу та добре вплине на інвестиційний клімат.

Також треба розуміти, що структура споживання за останні десятиріччя кардинально змінилась: зникли сотні населених пунктів, велика кількість промислових споживачів припинила або суттєво скоротила діяльність, мережі колись потужних енерговузлів тепер практично не затребувані.

Збирати плату за обслуговування нікому не потрібних мереж ані технічно, ані економічно недоцільно. Навпаки, треба здійснити оцінку необхідності утримання таких мереж та включення їх до бази активів.

За результатами консультацій НКРЕКП пішла на деякі поступки, проте зберегла принцип роздільності норми доходу: 3% для “старих” активів та 16,74% для “нових”. Але ці поступки фінансово-промисловим групам накладають на НКРЕКП ще більшу відповідальність в частині жорсткого контролю над дотриманням компаніями вимог щодо покращення якості послуг для споживачів.

Проте, я думаю, ця війна ще далека до завершення. Під різними “соусами” власники енергорозподільчих компаній будуть намагатись домогтись свого.

Залишається лише побажати регулятору і в подальшому дотримуватись виваженого підходу в цьому питанні та пам’ятати, що основний принцип діяльності подібних компаній в світі звучить як “постачальник ресурсів існує для споживача”, а не навпаки.

За матеріалами epravda.com.ua