Офіс ефективного регулювання BRDO проаналізував онлайн-сервіси, створені на основі відкритих державних даних, і встановив, що до 16 мільйонів осіб користуються цими ресурсами щомісяця. Аналіз кількості користувачів відкритих даних проводився за допомогою платформи SimilarWeb у період з листопада 2024 року по січень 2025 року.
У межах політики відкритих даних державні органи публікують великі масиви машиночитаних даних у вільному доступі, а бізнес і громадські організації трансформують їх у корисні сервіси для громадян. Проаналізувавши наявні онлайн-сервіси в Україні, експерти BRDO умовно поділили їх на дві основні групи:
За результатами аналізу BRDO, протягом трьох місяців з листопада 2024 року по січень 2025 року від 3,3 до 5,5 мільйона осіб щомісяця користувалися сервісами, створеними на основі відкритих даних, а від 9,1 до 10,7 мільйона користувачів – сервісами, що використовують відкриті дані. Загальна кількість користувачів онлайн-сервісів, які так чи інакше залучають відкриті дані, становила від 11,6 до 16,2 мільйонів осіб щомісяця, що становить 39-55% від усіх українських інтернет-користувачів.
«Я сам є користувачем сервісів, що використовують оприлюднені державою дані. Вони допомагають мені як в роботі – в аналізі ринків, ефективності політик, так і в особистому житті – якщо треба перевірити авто, компанію тощо. Чим більше держава буде публікувати даних, тим кращі рішення зможуть ухвалювати люди та бізнеси», – прокоментував Ігор Самоходський, керівник сектору ICT BRDO.
П’ятірку найбільш популярних категорій сервісів, створених на основі або з використанням відкритих даних за останні три місяці очолили:
Лідерами сервісів у категорії «Медицина» є платформа для пошуку та бронювання ліків в аптеках Tabletki.ua, довідник лікарських препаратів Compendium та ресурс для перевірки ліків «Ліки Контроль». Ці сервіси використовують Єдиний державний реєстр лікарських засобів для надання інформації про ліки та пошук аналогів, що продаються під іншими назвами.
Популярними сервісами у категорії «Бізнес» є аналітична онлайн-система для бізнесової аналітики, конкурентної розвідки та перевірки контрагентів YouControl, сервіс пошуку державних даних Opendatabot і платформа доступу до закупівельної та корпоративної інформації Clarity Project. Усі вони інтегрують велику кількість державних реєстрів для формування досьє на юридичних осіб.
Цього року до аналізу вперше увійшов маркетплейс транспортних засобів Auto.Ria, який лідирує у категорії «Автомобілі». В якості додаткової послуги сервіс пропонує перевірку автомобілів у базах Міністерства внутрішніх справ. Зі списком популярних сервісів у кожній категорії можна ознайомитися за посиланням.
Для оцінки кількості користувачів сервісів на основі відкритих даних було використано показник Deduplicated Audience платформи SimilarWeb. Сервіси були категоризовані за тематикою, а для врахування перетинів аудиторій у межах кожної категорії кількість користувачів визначалася таким чином: нижня межа оцінки відповідала найбільшому показнику в категорії, а верхня – сумі всіх показників у категорії. Загальні верхні та нижні оцінки кількості користувачів для України були розраховані шляхом підсумовування відповідних значень за всіма категоріями. Важливо зазначити, що аналіз мав обмеження, зокрема відсутність даних щодо користувачів мобільних застосунків та чат-ботів.
Доповнення від 26.03.2025:
Методологія оцінки кількості користувачів відкритих даних базується на алгоритмах платформи SimilarWeb, які аналізують трафік за допомогою машинного навчання та непрямих показників. Якщо власники сайтів не інтегрували свої аналітичні системи з платформою, дані розраховуються за екстраполятивними моделями, що може впливати на точність аналізу. Крім цього, SimilarWeb не враховує активність користувачів, які взаємодіють із сервісами виключно через API, віджети або мобільні застосунки без веб-версії. Це може призводити до недооцінки аудиторії окремих платформ. Водночас використання SimilarWeb дозволяє отримати узагальнений репрезентативний зріз популярності сервісів, створених на основі відкритих даних, а також оцінити загальні тенденції їх використання.
Зокрема, за інформацією громадської організації «Збережи Дніпро», у період з листопада 2024 року по січень 2025 року сайт системи SaveEcoBot відвідали понад 368 тис. користувачів (79% – з мобільних пристроїв, 21% – з десктопів). Водночас віджети якості повітря SaveEcoBot, встановлені на сторонніх сайтах, переглянули понад 496 тис. користувачів.
Ці показники відрізняються від даних, наведених в аналізі BRDO, що зумовлено особливостями методології оцінки користувачів відкритих даних на платформі SimilarWeb.
24,9% ФОП та юридичних осіб зазначили, що представники влади зловживають регуляторними нормами. Такі дані дослідження BRDO щодо регуляторного тиску на бізнес, у якому взяли участь 807 представників бізнесу з усієї України.
Хто брав участь у дослідженні?
Найактивніше взяли участь в опитуванні представники підприємств Києва (11,1%), Дніпропетровської (8,3%), Київської (7,2%), Львівської (6,1%) та Харківської (6,1%) областей. Серед опитаних переважають юридичні особи (69,5%), частка ФОП становить 30,5%.
Які найбільші перепони для ведення бізнесу в Україні?
Серед проблем, які опитувані вважають найбільшими перепонами для ведення бізнесу, переважає збройна агресія з боку РФ (60,2% респондентів). Окрім цього, у топі – недосконале законодавство у сферах, де бізнес провадить свою діяльність (56,3%), і велика кількість дозволів, які необхідно отримувати для ведення бізнесу (34,6%).
Які держоргани створюють найбільше перепон для бізнесу?
За результатами опитування, з-поміж 27 запропонованих в опитуванні держорганів України найбільше перепон для ведення бізнесу, за твердженням опитаних, створюють:
2,8% респондентів ствердно відповіли про перешкоди для бізнесу від місцевих органів влади. Показово, що місцеві органи влади мають більше негативного впливу на діяльність ФОП (4,2%), ніж на бізнес юридичних осіб (2,9%).
При цьому 7% опитуваних зазначили, що не стикалися із перешкодами у своїй взаємодії із державними органами.
До чого тут BRDO?
BRDO долучається до дерегуляційних ініціатив протягом майже 10 років. З 2023 року команда BRDO бере участь у роботі Міжвідомчої робочої групи (МРГ) з дерегуляції щодо перегляду сфер державного нагляду та контролю. Діяльність МРГ спрямована на скасування застарілих і неактуальних інструментів державного регулювання з метою поліпшення бізнес-клімату в Україні. Це стосується агросфери, містобудування, енергетики, охорони здоров’я, охорони довкілля, захисту прав споживачів та багатьох інших секторів. Експерти готують аналітику, допомагають визначити пріоритетність і реалізовувати рішення МРГ, зокрема розробляти нормативно-правові акти.
Загалом МРГ за два роки роботи переглянула 1323 інструментів регулювання, з яких 141 уже скасовано. Реалізація рішень МРГ щодо скасування застарілих інструментів регулювання дозволить зекономити українським підприємцям 21,3 млрд гривень, сотні тисяч годин робочого часу і, як наслідок, – створити нові робочі місця.
Одним із результатів роботи став законопроєкт №5837 «Про основні засади державного нагляду (контролю)», який Верховна Рада України підтримала в першому читанні у жовтні 2024 року. Законопроєкт спрощує співпрацю між бізнесом і державою та передбачає менше перевірок для застрахованих підприємців, аудит як попереджувальний захід, залучення бізнесу до громадських рад в органах контролю, цифровізацію процесів і відповідальність керівників регуляторних органів за порушення процедур.
Наразі законопроєкт очікує на друге читання. Закликаємо народних депутатів ухвалити документ якнайскоріше.
Дослідження провела команда BRDO спільно з Центром розвитку інновацій на замовлення Міністерства економіки в межах проєкту EU4Business: SME Policies and Institutions Support (SMEPIS), що реалізується Ecorys у консорціумі з GIZ, BRDO та Civitta за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Ознайомитися з дослідженням можна за посиланням: https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2024/11/Deregulation-survey-SMEPIS-1.pdf
Реалізація великих інвестиційних проєктів в Україні залежить від забезпечення страхування воєнних ризиків. Своєю чергою вартість і доступність такого страхування залежить від надійності даних про ризики обстрілів.
До того ж така інформація важлива для моніторингу та контролю коштів на проєкти відбудови.
І так, час для дискусії щодо балансу ризиків та прозорості даних про пошкоджене й знищене майно вже настав.
Воєнні ризики стали однією з причин зниження бізнес-активності в Україні. Так, зокрема, в стратегіях розвитку та бізнес-планах почали враховувати ризики пошкодження чи знищення майна, бойових дій чи окупації територій. Це призводить до нерентабельності значної кількості проєктів іще на етапі планування.
За оцінками Світового банку, 2024 року бізнес України потребував 400 млн дол. на страхування воєнних ризиків. На тлі цих потреб у нашій країні поступово напрацьовується практика страхування воєнних ризиків.
У листопаді 2023 року стартувала програма Unity, покликана забезпечити доступне страхування постачання зерна та інших продовольчих товарів. Із початку 2024 року програму розширили на всі судна, що перевозять невійськові вантажі. Це допомогло підтримати економіку України та пожвавити експорт.
Агенція з гарантій інвестицій MIGA, що належить до групи Світового банку, надала 185 млн дол. гарантій політичних ризиків, включно з воєнними, для українських компаній.
Урядове агентство США з міжнародного розвитку DFC 2024 року надало 357 млн дол. для страхування та перестрахування політичних ризиків.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) запустив програму для перестраховиків розміром у 110 млн євро, яка допоможе українським страховикам надати покриття на більш як мільярд євро для транспортних засобів і товарів у дорозі.
Українські страхові компанії також пропонують послуги страхування бізнесу, транспортних засобів, життя та здоров’я від воєнних ризиків.
Механізми є, й вони полегшують життя українському бізнесу.
Вартість страхування визначають на основі статистичних даних про частоту настання ризикових подій. Наразі внески за страхування воєнних ризиків можуть становити 3–4% річних від суми інвестицій (за умови залучення міжнародних перестраховиків).
За відсутності доступної статистики страхові компанії часто завищують ціни. Це передусім характерно для міжнародних компаній та організацій, які сприймають усю територію України як зону активних бойових дій.
Доступ до достовірної статистики щодо обстрілів наразі обмежений. Звісно, страховики можуть налагодити моніторинг офіційних повідомлень органів влади чи медійних ресурсів, але цей підхід є складним, дорогим і ненадійним.
Натомість їм необхідна інформація про ймовірність уражень і масштаби наслідків з урахуванням географії, типів об’єктів, близькості до типових цілей тощо.
Інформація про воєнні пошкодження цивільних об’єктів акумулюється в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна (РПЗМ). Відповідно до статті 14 Закону України «Про компенсацію…», ці дані мають бути відкритими та загальнодоступними.
Громадські організації, зокрема BRDO, з часу створення РПЗМ наполягають на його оприлюдненні у формі відкритих даних, наголошуючи на важливості прозорості та підзвітності у відбудові.
Та попри заклики громадськості Міністерство розвитку громад і територій України й досі не оприлюднило даних РПЗМ через позицію деяких інституцій українського сектору безпеки й оборони, який вбачає в цьому ризики.
Ризики, пов’язані з оприлюдненням даних про пошкодження та руйнування, справді є. Зокрема це може допомогти РФ оцінювати результативність ракетних обстрілів.
Позицію сектору безпеки й оборони, який пропонує обмежити доступ до інформації РПЗМ, залишивши дані в дуже скороченому й узагальненому вигляді, можна зрозуміти.
Парадоксально, але через суперечності між громадськістю та сектором безпеки й оборони жодних даних наразі не оприлюднюють, і страхові компанії змушені покладатися на неформальні джерела. Як компроміс РНБО пропонує створити спеціалізовану платформу з інформацією про можливі російські обстріли для авторизованих користувачів страхового ринку в усьому світі. Реалізація цього проєкту потребуватиме значних часових і фінансових ресурсів, а також знівелює сьогоднішні спроби обмежити доступ до інформації.
Пошук форми, в якій користувачі отримають необхідні дані без компрометування чутливої інформації, є передусім завданням Мінінфраструктури як розпорядника цієї інформації.
Серед можливих рішень може бути:
Навіть узагальнена статистика буде кращою, ніж цілковита відсутність інформації.
Бізнес і галузеві асоціації мають визначити свої потреби в даних і активно долучитися до адвокації, адже доступність даних безпосередньо впливає на їхні фінансові результати. Насамперед це стосується страхового бізнесу та проєктів зі значними капітальними інвестиціями.
Своєю чергою громадськості в наступних адвокаційних кампаніях слід наголошувати на важливості даних реєстру для стимулювання бізнес-активності та залучення інвестицій. Адже адвокація оприлюднення даних РПЗМ, орієнтована виключно на забезпечення прозорості відбудови, наразі не принесла відчутних результатів.
Чи може Європейський Союз замінити Україні постачання американської зброї, чому в Європі так повільно зростає її виробництво та якою може бути роль України у європейському ОПК – у статті журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Після трьох років великої війни, і попри титанічні зусилля щодо розвитку власного оборонно-промислового комплексу, Україна залишається критично залежною від постачань зброї з-за кордону.
“33-34% всієї зброї в Україні сьогодні – це вітчизняне виробництво, зі 100% того, що нам потрібно на рік. І це серйозне зростання, бо було менше 10… Біля 30% – це Європа. І десь більше 30%, біля 40% – Сполучені Штати Америки”, – зазначив 15 січня президент України Володимир Зеленський.
Така залежність може стати критичною для України вже в найближчому майбутньому – під час переговорів про завершення війни, якщо новий американський президент Дональд Трамп вирішить надміру тиснути не лише на Москву, а й на Київ. Не кажучи вже про те, що команда Трампа в принципі скептично налаштована щодо надання Україні зброї.
І ця проблема стосується не лише нашої країни. Як писало РБК-Україна, у цілій низці країн не виключають прямого нападу Росії на європейських членів НАТО вже за кілька років.
Як постійно заявляє Трамп, європейські країни повинні вирівняти торговий баланс зі США, інакше він запровадить торгові тарифи. Крім того, в рамках НАТО європейські члени альянсу мають витрачати на оборону значно більше – 5% від ВВП. Якщо ж цього не відбудеться, лідер США погрожував не захищати Європу у випадку російської агресії. Та навіть при всій неймовірності такого сценарію, у самих Штатів запаси зброї не безмежні, потрібно поповнювати власні запаси – взамін того озброєння, яке надійшло Україні в часи Байдена.
Тож європейському оборонно-промисловому комплексу потрібно з одного боку переозброювати саму Європу, поповнювати арсенали, з іншого – продовжувати постачання зброї Україні. 8 лютого голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європа потребує сплеску в обороні.
“Новий політичний цикл позначає початок нової ери в європейській обороні. Після трьох років путінської війни ми збільшили наше військове виробництво, але цього недостатньо. Ми маємо зробити більше, – заявила вона на пресконференції у Польщі.
Цілі амбітні і зрозумілі, але їх досягти не так просто.
За словами Зеленського, європейські партнери України можуть збільшити виробництво власної зброї в два-три рази, але поки цього не роблять.
Лише 20-25% зброї, яку Україна отримує від Євросоюзу, виробляють у самих країнах ЄС. Решту купують за кордоном. Такі дані озвучив новий єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс в грудні минулого року.
Поточні можливості європейського ОПК відверто дивують – і, звичайно, не в позитивному значенні. Ось кілька наочних прикладів щодо можливостей європейської оборонки.
Так, найпотужніша економіка Європи, Німеччина, може виробляти на рік лише 40-50 танків “Леопард” останньої модифікації – 2А8, зазначив у інтерв’ю ARD Ральф Кетцель, керуючий директор KMW, компанії виробника “Леопардів”. За його словами, на початку 90-х у компанії була змога випускати по одному танку на день (тобто близько 365 на рік). При цьому покупців німецьких танків вистачає. Зокрема, по кількадесят машин замовили Угорщина та Норвегія. Але виробничих потужностей недостатньо. Як наслідок, від замовлення до поставки одного танка проходить близько двох років.
Станом на весну 2024 року Франція виробляла шість самохідних гаубиць “Caesar” на місяць. У листопаді того ж року Міноборони країни повідомило про збільшення виробництва до 12 одиниць на місяць – всього 144 на рік. Це офіційні дані Міноборони Данії, яке замовило їх для України. Цикл виробництва однієї гаубиці було зменшено вдвічі, але він все одно складає 15 місяців.
Та мабуть, найбільш показовим у цьому плані є кейс обіцяного Україні мільйона артилерійських 155-мм снарядів, який мав надійти до березня 2024 року. Боєприпаси зрештою надійшли – але аж у листопаді.
“Коли ми обіцяли до весни вийти на рівень 1 мільйона снарядів на рік – то не знали, якою є реальна потужність виробництва, і вона була не такою великою, як ми думали. Зараз ми вже маємо цю виробничу потужність”, – пояснював у листопаді минулого року головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель в інтерв’ю Європейській правді.
Планується, що у 2025 році в країнах ЄС буде вироблено близько 2 мільйонів снарядів, що навіть не покриває витрати України, не кажучи вже про поповнення арсеналів у самій Європі.
Для України ситуацію ускладнює те, що напряму з бюджету ЄС не можна купувати зброю чи інвестувати у її виробництво поза межами Євросоюзу, що могло б бути тимчасовим виходом, поки у ЄС не з’являться нові виробництва. Це можливо лише за кошти окремого “Європейського фонду миру” чи за заморожені російські активи. Однак, цих коштів не так багато. За словами Єврокомісара з питань оборони Андрюса Кубілюса, у 2025 році Україна від ЄС отримає близько 30 мільярдів євро і сама вирішить, скільки з них використати на закупівлю зброї.
Оборонна промисловість Європи загалом є досить самодостатньою, хоча ступінь її автономії різниться від країни до країни, сказав РБК-Україна керівник сектору “Оборонна політика” Офісу ефективного регулювання BRDO Тарас Ємчура.
“Франція історично прагнула стратегічної незалежності й намагалася сама виробляти весь спектр озброєнь, проте такий підхід є надзвичайно коштовним. Більшість інших держав Європи роблять ставку на військово-технічне співробітництво, оскільки нині дуже мало видів зброї можна створити силами лише однієї країни”, – сказав Ємчура.
За його словами, навіть США долучили до проекту винищувача F-35 понад 20 країн. Такі розробки надто дорогі і для найбагатшої держави світу. “Тож оборонна індустрія країн НАТО, включно з США, є взаємозалежною екосистемою, і, на мою думку, таке співробітництво триватиме й надалі”, – зазначив експерт.
Водночас, для американських зброярів Європа є потужним ринком збуту. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у 2019-2023 роках приблизно 55% всього європейського імпорту зброї припадало саме на Штати – переважно це бойові літаки, вертольоти та ППО.
На думку політика, надзвичайного і повноважного посла Романа Безсмертного, у ЄС є достатньо можливостей шляхом поступок у низці сфер домовитися з президентом США щодо зброї, а також інших аспектів двосторонньої торгівлі.
“Вирішення питання сальдо має безліч способів. В тому числі, зміна структури споживання, відповідні кроки Центробанку Європи, Резервної системи США. Це не привід для гвалту, який здіймає Дональд Трамп, але це в його стилі”, – сказав Безсмертний YouTube-каналу РБК-Україна.
ОПК в Євросоюзі має декілька застарілих проблем. Довгий час країни Євросоюзу скорочували оборонні видатки. Особливо протягом десятиліття з 2008 по 2018 роки.
“Якщо порівнювати оборонні витрати ЄС зі США чи Китаєм, дійсно помітно, що Європа довгий час інвестувала у власну оборону менш охоче”, – сказав виданню Ємчура. Це особливо видно, якщо подивитися не на весь оборонний бюджет, а на інвестиції в закупівлю нових систем озброєнь і R&D (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).
За даними Єврокомісії, у період з 2006 по 2022 роки інвестиційний дефіцит у цій сфері складав 425 мільярдів євро в постійних цінах 2024 року. Тож нових оборонних підприємств просто не відкривалося. Уже наявні працювали далеко не на повну потужність. До того ж значна частина оборонної продукції з ЄС йшла і досі йде на експорт у треті країни за довгостроковими контрактами.
Все змінила, хоч не одразу, російська агресія проти України в Криму і на Донбасі, згодом – і повномасштабне вторгнення. За даними Європейського оборонного агентства, з 2018 року витрати на закупівлю нових систем озброєнь і R&D стабільно ростуть. А в у 2023 році вони склали рекордні 26% оборонних бюджетів або понад 100 млрд євро в абсолютних цифрах. Це втричі більше, ніж було у 2014 році.
Але цього все ще мало. У 2023 році США витратили на оборонні дослідження й розробки 129 мільярдів євро, тоді як країни ЄС разом – лише 11 мільярдів.
“Та якщо звернути увагу на динаміку, нинішня Європа значно випереджає себе вчорашню. Теперішні темпи зростання свідчать, що європейська оборонна індустрія набирає обертів, – переконаний Ємчура, – Це великий, інертний процес, який підпорядковується законам ринку, але вже зараз є очевидним, що Європа рухається у правильному напрямку”.
Розуміння, що роботи попереду багато, є і в самому Євросоюзі.
“Таке збільшення (бюджетів) є недостатнім і не компенсує недостатні інвестиції в минулому, що створило потенціал і промислові прогалини. Тому важливо обговорити з державами-членами, як можна усунути ці прогалини”, – йдеться у відповіді Єврокомісії на запит РБК-Україна.
Крiм того, подекуди стоїть питання кваліфікованих кадрів, збереження інженерної школи, доступу до окремих критично важливих ресурсів.
У ЄС всі ці проблеми розуміють, намагаються їх усунути, але процеси йдуть дуже повільно. Тільки навесні 2024 року Єврокомісія розробила Стратегію розвитку оборонного комплексу. Вона передбачає збільшення закупівель обладнання та зброї всередині ЄС. Крім того, планується виділити флагманські оборонні проекти і забезпечити доступ оборонних компаній до фінансування.
В нинішньому складі Єврокомісії з’явився окремий комісар з питань оборони та космосу – представник Литви Андрюс Кубілюс. Його завдання – координувати втілення стратегії в життя.
Єврокомісія до березня планує представити “Білу книгу” щодо майбутнього європейської оборони. Очікується, що цей документ стане основою для прийняття державами-членами необхідних рішень вже у червні на плановому саміті Євросоюзу.
Важливою у цьому плані була неформальна зустріч лідерів Євросоюзу 3 лютого, у Брюсселі, присвячена питанням оборони.
“По факту, ця зустріч говорить про реалізацію зовсім інших підходів у розвитку оборонно-промислового комплексу Європи. Там з’явилася зовсім нова фраза “Україна буде отримувати допомогу стільки скільки треба і тим, що Україні потрібно”. Тобто, нове керівництво Європи розуміє нинішню ситуацію. Більше того, вони не говорять більше “якщо”, а кажуть як вирішувати перше, друге, третє, четверте”, – відмітив Роман Безсмертний.
Також планується посилити співпрацю з тими членами НАТО, які не входять до Євросоюзу. Крім США, це зокрема Канада, Велика Британія, Норвегія. Як відповіли РБК-Україна в Єврокомісії, посилення європейської оборони зробить НАТО сильнішим.
Ще більший акцент робиться на узгодженості зусиль різних країн-членів. Крім того, однією з цілей ЄС є підтримка держав-членів у виконанні їхніх національних і міжнародних зобов’язань, особливо тих, які взяті перед НАТО.
“Для забезпечення координації на регулярній основі організовуються міжштатні обміни з Міжнародним секретаріатом НАТО, зокрема для визначення питань, які вимагатимуть подальших роз’яснень або втручання. Як було оголошено в Європейській оборонно-промисловій стратегії, розширена співпраця з НАТО з питань оборонної промисловості забезпечується спеціальним структурованим діалогом, розпочатим у 2024 році”, – йдеться у відповіді на запит РБК-Україна.
Ще минулого року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що у європейський оборонно-промисловий комплекс необхідно інвестувати 500 мільярдів євро протягом найближчих років. Андрюс Кубілюс менш амбіційний – у грудні він закликав закласти на оборону близько 100 мільярдів євро у наступному семирічному бюджеті ЄС.
Але знайти таку суму – завдання непросте, особливо на тлі можливої торгової війни зі США, що може сильно вдарити по європейських економіках. Знайти кошти можна, збільшивши дефіцит бюджетів у країнах-членах ЄС. Проблема в тому, що бюджетні правила ЄС не дозволяють країнам надміру його збільшувати. Втім, за даними Politico, фон дер Ляєн планує дозволити збільшувати дефіцит, як виняток саме для оборонних видатків.
В контексті приватних виробників зброї розглядається ще кілька варіантів:
Це загальна концепція, однак щодо деталей є багато розбіжностей.
По-перше, де закуповувати обладнання для нових оборонних підприємств. Це можна робити всередині Євросоюзу – і тоді це матиме більший ефект. Услід за великими підприємствами, будуть розвиватися менші – їх підрядники. Однак тоді нарощування оборонних потужностей буде повільнішим. За такий підхід виступає, зокрема, Франція.
Польща, Нідерланди та Німеччина – за те, щоб купувати обладнання поза межами ЄС. Тоді частина коштів природньо піде за межі Євросоюзу, але нові оборонні потужності можна буде створити швидше.
Ще одне джерело суперечок: яким чином залучати країни, що не входять у ЄС: Великобританію, Норвегію, Канаду, а також США. З одного боку, можна розвивати більш-менш автономний європейський ОПК, який буде менш залежним від вибриків Трампа. З іншого – залучення США до нових оборонних проектів – це спосіб задобрити нового господаря Білого дому.
Ринок озброєнь суттєво відрізняється від будь-якого іншого. Ззовні здається, що це звичайний конкурентний ринок: багато постачальників і багато країн-покупців. Проте на мікрорівні ситуація зовсім інша.
“У компанії, яка виробляє озброєння, зазвичай є лише один клієнт – уряд. Так само й уряд за багатьма номенклатурними позиціями має лише одного постачальника, оскільки вигідніше уніфікувати логістику, технічне обслуговування та життєвий цикл спроможностей під одну платформу на десятиліття”, – пояснив Ємчура.
Це робить ринок оборонної промисловості унікальним, де співпраця між державою та промисловістю є ключовою. І саме тому найбільшим стимулом для інвестицій в оборону є чітка і довгострокова політика урядів.
“Багаторічні оборонні бюджети, стабільні замовлення та підтримка через урядові програми створюють необхідну базу для розвитку. Для приватного сектору додатковими мотиваціями є податкові пільги, державно-приватні партнерства та сприяння експорту”, – наголосив Ємчура.
А для обох секторів критично важливим є прозоре планування, яке дозволяє не лише виробляти сучасне озброєння, але й забезпечити його ефективне обслуговування та інтеграцію на багато років вперед. І тут немає простих рецептів, усе одночасно і просто, і складно.
В теорії можна було б запланувати витрати наперед і гарантувати принаймні частину контрактів, але ситуація дуже динамічна. Технології змінюються, характер війни еволюціонує, і те, що було актуальним ще півроку тому, може втратити цінність через появу нових технологій у противника.
“На мою думку, найбільшим стимулом буде регулярний, відкритий та чесний діалог між замовником і постачальником, а також дотримання домовленостей обома сторонами”, – резюмував Ємчура.
Як не дивно, у цій ситуації Європу може врятувати Україна. Так само як на полі бою Сили оборони знищують російські війська, аби вони не напали на країни ЄС, у сфері ОПК українські підприємства вже стали важливою частиною європейської оборонки.
Існують два важливі чинники, які зближують Україну із ЄС у військово-промисловій сфері. Перший – це український досвід ведення сучасної війни. Другий – прагнення українських оборонних компаній масштабуватися, а цього без регулярного експорту й сталого доступу до фінансування досягти досить важко.
Якщо у ЄС є кошти, але немає виробничих потужностей, то в Україні часто навпаки – потужності з’явилися, особливо, у приватному секторі, але держава не завжди має кошти. За даними урядового проекту ZBROYARI, українські виробники здатні виготовити втричі більше озброєння та військової техніки, ніж може закупити бюджет.
Вихід – у прямих закупівлях європейськими партнерами української зброї для потреб Сил оборони. Першою такий підхід запропонувала Данія, але згодом до неї долучилася низка інших країн – у минулому році за “данською моделлю” Сили оборони отримали зброї майже на 538 млн євро.
В подальшому мова може йти про трансфер технологій та ліцензійне виробництво української зброї за кордоном чи тристоронні договори, коли частина продукції йде країні-партнеру, а решта Україні.
Вже зараз розуміння що робити є, але бюрократичні процеси у ЄС можуть відтягувати навіть найкращі ініціативи на роки. Звісно, щось по мірі своїх сил і бюджетів намагається зробити кожна країна окремо. Та загалом у нинішній буремній ситуації зволікання загрожує фатальними наслідками.
При написанні матеріалу використовувалися дані Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Європейського оборонного агентства, заяви президента України Володимира Зеленського, голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, єврокомісара з питань оборони і космосу Андрюса Кубілюса, матеріали ARD, Європейської правди, Politico, Financial Times, відповідь Єврокомісії на запит РБК-Україна та коментарі керівника сектору “Оборонна політика” Офісу ефективного регулювання BRDO Тараса Ємчури.
Міністерство оборони України розширює цифрові можливості для військовозобов’язаних. Відтепер через мобільний застосунок Резерв+ можна подати запит та отримати електронне направлення на військово-лікарську комісію (ВЛК) — без необхідності особистого відвідування територіальних центрів комплектування (ТЦК).
Реалізація сервісу відбулася у співпраці з Міністерством оборони України, Міністерством охорони здоров’я, Генеральним Штабом ЗСУ та за підтримки Офісу ефективного регулювання BRDO.
Як отримати електронне направлення?
Невдовзі можливість отримати електронне направлення стане доступною і для тих, кому вручили паперову повістку на ВЛК.
«Ми даємо військовозобов’язаному можливість не ходити до ТЦК, не збирати папірців. Якщо всі дані вже є в системі, вони мають бігати замість людини. Це перший етап великої реформи ВЛК, яку ми реалізуємо у 2025 році. Наша мета — створити зручну і прозору систему ВЛК. Щоб цей процес працював зрозуміло, справедливо, в інтересах військовозобов’язаного», – зазначила заступниця міністра оборони України з питань цифровізації Катерина Черногоренко.
Для запуску цієї функції Міністерство оборони України затвердило зміни до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України та ініціювало зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, які підтримані Урядом.
Це перший крок масштабної реформи ВЛК, яка не лише цифровізує процеси, а й робить їх зрозумілими, швидкими та зручними для військовозобов’язаних.
Наступний етап реформи передбачає інтеграцію інформаційних систем Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я. Восени 2025 року військовозобов’язані зможуть самостійно обирати медичний заклад для проходження ВЛК через Резерв+.
Як обʼєднати можливості українських інноваційних компаній та створити простір для спільної роботи та обміну досвідом? Читайте в авторській колонці Олександра Напольських, експерта Офісу ефективного регулювання BRDO спеціально для Економічної Правди.
Інновації рухають країни вперед. Вони рятують життя, полегшують повсякденні процеси, стимулюють економічне зростання, стають незамінними в багатьох сферах.
В Україні ми бачимо інновації у використанні дронів, штучного інтелекту та ведення війни за допомогою програмного забезпечення. Це ті механізми, які допомагають нашим військовим ефективно вести боротьбу і перемагати на полі бою.
Водночас, виклики, з якими зіштовхнулась наша країна, не обмежується полем бою: вони є рушійною силою для інновацій у сфері енергетики, медицини, біопротезування.
Це все стало можливим завдяки науковцям та новаторам. А що буде, якщо акумулювати їхні можливості в одному місці та дати простір для спільної роботи та обміну досвідом? Для цього існують наукові парки. Більше про них та їхній розвиток в Україні далі.
Наукові парки (НП) – це підприємства, які створюють заклади вищої освіти та/або наукові установи спільно з бізнесом.
НП стимулюють інноваційний розвиток країни, адже об’єднують в одному місці новаторські ідеї, ресурси для проведення досліджень та капітал. Це сприяє створенню нових виробничих моделей, конкурентоспроможних продуктів та їхній подальшій комерціалізації.
Сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 37 наукових парків. Лише 5 із них проводять активну господарську діяльність.
Наразі розбудова НП є елементом Стратегії цифрового розвитку інновацій України WINWIN 2030. Стратегію цифрового розвитку інновацій до 2030 року створено з ініціативи Міністерства цифрової трансформації України у співпраці з Міністерством освіти і науки України та Офісом ефективного регулювання BRDO, за підтримки Проєкту USAID «Кібербезпека критично важливої інфраструктури України».
Секторальні стратегії структуровані за підтримки проєкту Good Governance Fund «Інноваційна екосистема», що фінансується UK International Development.
Зважаючи на те, що більшість закладів вищої освіти та наукових установ належать державі, то наукові парки є легальним механізмом для плідного державно-приватного партнерства.
Вони прискорюють впровадження наукових ідей у виробництво, підтримують інноваційне підприємництво та залучають приватний капітал, необхідний для фінансування прикладних досліджень. Тобто таких, які вже завтра можуть бути застосовані в реальному секторі економіки. Самі по собі наукові знання чи інноваційні рішення не мають реальної цінності, допоки вони не впроваджені у виробництво або не використовуються споживачами як повсякденні інструменти.
За наявної моделі здійснення прикладних наукових досліджень, бізнесу вигідніше запросити науковця до себе в штат або отримати послугу від нього напряму, не залучаючи заклади вищої освіти (ЗВО) або наукові установи (НУ). Це є наслідком високого фіскального навантаження та забюрократизованих процедур державних освітніх та наукових установ. Як результат, науковець просто відкриває ФОП та йде у бізнес. Це спричиняє значне вимивання інтелектуального капіталу з української науки.
Наукові парки стають базою для створення потужної інноваційної інфраструктури, розвитку наукоємних стартапів, ЗВО та НУ, сприяють зростанню інтелектуального капіталу та продуктивності праці.
Запропонована реформа наукових парків створить умови для співпраці бізнесу та науки на зручних ринкових умовах.
Попри всі переваги НП як майданчика для взаємодії науки та бізнесу, формування НП як інституцій в Україні не відбулося. Причини такі:
Відповідно, покращити ефективність НП можна за двома основними векторами змін.
Перша ключова зміна – це зменшення податкового навантаження на НП. Друга – дерегуляція діяльності та вдосконалення нормативно-правових актів. Законопроєкти для запровадження цих змін були розроблені Міністерством освіти і науки спільно з Міністерством цифрової трансформації й Офісом ефективного регулювання BRDO.
Наразі триває громадське обговорення – ознайомитися із текстом законопроєкту, а також надіслати свої зауваження і пропозиції до нього можна на вебсайті МОН.
Які очікувані результати імплементації змін для держави та громадян?
Ми говоримо про користь змін для самих наукових парків, але що ж це зробить для держави? За попередніми експертними розрахунками BRDO, це:
За даними Державної митної служби України, протягом 2021-2023 років наукові парки не імпортували обладнання, товарів і послуг. Це означає, що запровадження митних пільг не призведе до втрат у бюджеті.
Але з митними пільгами наукові парки зможуть закуповувати дороговартісне обладнання, яке дозволить створювати нові продукти та технології. Щодо податкових надходжень, то наразі лише кілька наукових парків активно працюють, і сума сплачених податків є незначною (до 5 млн грн на рік).
Запровадження пільг дозволить:
Тому запровадження пільг допоможе створити умови для їхнього розвитку, що в майбутньому призведе до суттєвих фінансових надходжень та економічного зростання.
Наукові парки можуть стати не лише економічним, але й соціальним проривом, який закладе основу для сталого зростання країни у довгостроковій перспективі. В Україні є потужний науковий потенціал, який може створювати конкурентноздатні продукти та послуги, приносити користь країні та репрезентувати її на міжнародних майданчиках. Тож необхідно розвивати те, що маємо, створювати умови для молоді, яка хоче працювати в науці, реалізовуючи свій потенціал саме в Україні.
Співавторка: Марія Краснощок, консультантка МОН з розвитку інноваційної екосистеми та міжнародної НТІ співпраці від проєкту UIHERP Світового Банку
28 січня Київський авіаційний університет презентував концепцію наукового парку, який має стати осередком для розробки рішень у сферах deep tech, цивільних БПЛА, кібербезпеки, defense tech, штучного інтелекту й інших. До події приєднався виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO Олексій Дорогань, який розповів про важливість змін до законодавства, що допоможуть зробити наукові парки ефективними.
Очікується, що наукові парки можуть залучити понад 500 млн грн інвестицій та створити 1500 робочих місць. Однак зарегульованість діяльності, надмірне податкове навантаження і відтік людського капіталу цьому заважають. Щоб змінити ситуацію, Міністерство освіти і науки України розробило концепт Science.City – однієї з ініціатив в межах Стратегії цифрового розвитку інновацій України WINWIN 2030. Команда BRDO долучалася до цієї роботи.
Мета Science.City – обʼєднати зусилля науки, бізнесу та держави, адже інновації є запорукою зростання економіки та конкурентоспроможності України на міжнародній арені. Наразі лише 5 з-понад 42 наукових парків активно провадять діяльність. Щоб стимулювати роботу наукових парків в Україні, необхідно змінити чинне законодавство і запровадити податкові пільги.
«Концепція Science City – це результат напрацювань BRDO спільно зі стейкхолдерами. Наша команда надсилала запити до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України та Державної митної служби України, аналізувала статистику, надану Міністерством освіти і науки України, реєстр наукових парків. Після ретельного дослідження ми виявили, що наукові парки не стають обʼєднавчою ланкою для науки та бізнесу з різних причин. Для вирішення цієї проблеми спільно з Міносвіти та Мінцифри розроблено законопроєкт комплексних змін до законодавства. Запровадження цих змін підвищити економічну свободу й ефективність наукових парків, а також зменшити чимало ризиків. Ці дерегуляційні кроки є необхідними для побудови моделі, де бізнес та наука активно співпрацюють, а не діють окремо один від одного», – зазначив Олексій Дорогань під час панельної дискусії.
Нагадаємо, що 15 січня 2025 року відбулася подія Science City. Connecting Business and Science, присвячена презентації Science.City і громадському обговоренню запропонованих законодавчих змін. Консультації з представниками влади, науковими парками та бізнесом для врахування всіх пропозицій щодо покращення НПА тривають.
Офіс ефективного регулювання BRDO запускає серію матеріалів про судові рішення щодо створення та розповсюдження порноматеріалів. Ініціатива реалізується на підтримку законопроєкту №12191 з декриміналізації порнографії в Україні. Перший матеріал аналізує вирок районного суду на Одещині, де жінку засудили за публікацію дорослого контенту у Telegram. Суд послався на міжнародну конвенцію 1923 року, яку Україна ніколи не підписувала.
У мотивувальній частині вироку зазначено, що підсудна створювала фото- та відеоматеріали порнографічного характеру і розміщувала їх у месенджері за гроші:
«Відповідно до ч.1 ст.1 Міжнародної конвенції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними від 12 вересня 1923 року покаранню підлягає виготовлення або зберігання творів (…) або інших порнографічних предметів, з метою їх продажу чи розповсюдження, або ж громадського їх виставлення (…)
ОСОБА_4 (…), будучи обізнаною із зазначеними нормативними актами (…) створювала фото- та відеопродукцію порнографічного характеру з метою їх подальшого збуту, які виготовляла особисто, шляхом фото- та відеозйомки своїх статевих органів, у вульгарно-натуралістичній, цинічній та непристойній формі, фіксувала свої оголені статеві органи у наближеному ракурсі (…) на встановленому в додатку «Telegram» власному каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2», доступ до якого надавала за грошові кошти».
Попри це, України немає серед країн-підписантів згаданої Конвенції на сторінці депозитарію ООН. Україна ніколи приєднувалася до неї та не підтверджувала її чинність у порядку правонаступництва. Це підтвердив і Секретаріат ООН, про що Міністерство закордонних справ України поінформувало Міністерство внутрішніх справ України ще у 2023 році.
Додатково суд послався на Закон України «Про захист суспільної моралі», який втратив чинність за понад рік до вчинення правопорушення, та на Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, яка не регулює розповсюдження контенту через месенджери та соціальні мережі.
«Українські суди виносять вироки, посилаючись на норми права, що не діють в Україні. За останні три роки з’явилось близько 40 вироків щодо порнографії із однаковими обвинуваченнями. Тобто окремим суддям не хочеться навіть займатись обгрунтуванням того, чому визнають людину злочинцем. І судять при цьому за діяння, що не містять суспільної небезпеки. Це дуже поганий симптом судової та правоохоронної системи», – прокоментував Ігор Самоходський, керівник сектору ICT BRDO.
Протягом 2022-2024 років зафіксовано 39 випадків, коли судові вироки посилались на Конвенцію сторічної давності про заборону порнографії, що не діє в Україні. Крім того, під час обговорення проєкту нового Кримінального кодексу України науковці також зверталися до цього документа.
На третьому році війни представники правоохоронної системи надалі витрачають ресурси на переслідування українців за інтимні фото й відео замість того, щоб спрямувати ці ресурси на боротьбу з реальними загрозами. Нові справи щодо порнографії, які відкриває Національна поліція, лише підтверджують цю тенденцію.
BRDO разом з низкою громадських організацій виступають проти кримінального переслідування українців за виготовлення і збут порнографічних матеріалів. У листопаді 2024 року у парламенті був зареєстрований законопроєкт №12191 щодо декриміналізації порнографії в Україні. Водночас BRDO підтримує наявність відповідальності за виготовлення дитячого порно, розповсюдження матеріалів серед неповнолітніх, публічної демонстрації порнографії, торгівлі людьми чи поширення дорослого контенту без згоди.
У межах проєкту «Порнобарометр» за 9 місяців 2024 року до українських судів надійшло 1104 обвинувальних актів, що на 75% більше за аналогічний період 2023 року.
За прогнозом BRDO, декриміналізація порнографії може принести бюджету 509 млн грн податків. Для цього потрібно ухвалити законопроєкт №12191 та забезпечити співпрацю Державної податкової служби і Бюро економічної безпеки.
15 січня 2025 року в Києві відбувся захід «Science City Ecosystem. Connecting Business and Science», що мав на меті представити проєкт Science.City – одну з ініціатив в межах Стратегії цифрового розвитку інновацій України WINWIN 2030. Подія зібрала понад 100 учасників, зокрема представників державного сектору, наукової спільноти, інноваційно активного бізнесу та міжнародних організацій. Основну увагу було надано трансформаційному потенціалу наукових парків у сприянні економічному та технологічному розвитку України.
Мета ініціативи Science.City — об’єднати зусилля науки, бізнесу та держави для створення мережі сучасних наукових парків, які стануть платформою для розвитку інновацій, стартапів і залучення інвестицій.
«Інновації — основа економічного зростання та конкурентоспроможності країни. Але без якісної освіти їхній розвиток неможливий. Саме тому трансформація системи освіти — один із наших пріоритетів, а створення ефективних наукових парків є важливою частиною цього процесу. Зараз в Україні зареєстровано 37 наукових парків, з яких лише 5 провадять інноваційну діяльність. Саме тому ми працюємо над проєктом Science.City, який стане каталізатором розвитку наукових парків, створить умови для взаємодії науки, освіти та бізнесу, забезпечуючи прозорість і підтримку на кожному етапі розвитку», — зазначив Михайло Федоров, Віцепрем’єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій — Міністр цифрової трансформації.
Наукові парки, створені на базі закладів вищої освіти та науково-дослідних установ, мають величезний потенціал як каталізатори інновацій та трансформації наукових ідей у реальні виробничі результати. Проте їхній потенціал значною мірою нереалізований через низку бар’єрів: фіскальний тиск, складний і тривалий процес закупівель, регуляторні обмеження та недостатнє залучення приватного капіталу.
«Науковий парк — це не просто інструмент для розвитку інновацій в закладах вищої освіти і наукових установах, а фундамент для майбутнього, у якому українська наука є конкурентоспроможною на світовій арені. Завдяки цій реформі ми не лише зменшимо відплив інтелектуального капіталу з науки в приватний сектор, але й створимо зручний легальний механізм для ефективної взаємодії між наукою та бізнесом. Запропоновані зміни будують шлях до цифровізації та прозорості в науковій сфері, перетворюючи наукові парки на драйвери економічного зростання України», — зазначив Оксен Лісовий, Міністр освіти і науки України.
Для усунення цих бар’єрів під час заходу були представлені проєкти нормативно-правових актів, розроблені Міністерством освіти і науки України спільно з BRDO за сприяння проєкту «Підтримка цифрової трансформації», що фінансується USAID і UK Dev. Запропоновані зміни спрямовано на створення сприятливішого середовища для інновацій, що передбачають зменшення податкового навантаження, спрощення процедур реєстрації, запровадження пільг на імпорт обладнання, а також інтеграцію наукових парків у правовий режим Дія.City.
«Наукові парки є каталізаторами інновацій, сприяючи впровадженню новітніх технологій, продуктів і послуг, створених в університетах та науково-дослідних інститутах. Законодавчі зміни допоможуть суттєво активізувати їхню діяльність, забезпечуючи умови для ефективного трансферу технологій та комерціалізації результатів наукових досліджень. В умовах сучасних викликів, як-от глобалізація, цифрова трансформація та війна, розвиток наукових парків є стратегічним кроком для забезпечення стійкого розвитку та конкурентоспроможності України, створення національної економіки інноваційного типу», — наголосив Денис Курбатов, Заступник міністра освіти і науки України.
Особливу увагу під час заходу надали податковим стимулам, які допоможуть залучити приватний капітал у наукові розробки. Завдяки цим ініціативам вдасться зменшити витрати на дослідження та прискорити виведення нових технологій на ринок.
«Підтримка наукових парків сприяє розвитку високотехнологічних секторів економіки, створенню робочих місць у наукомістких галузях та залученню інвестицій. Усі ці цілі відображають концепцію, закладену у Дія.City. Саме тому ми вбачаємо розширення простору Дія.City на діяльність наукових парків важливим кроком для зміцнення економіки України в умовах глобальної конкуренції», — зазначив Заступник міністра цифрової трансформації України Олександр Борняков.
Міжнародні партнери акцентували на важливості проєкту для економічного відновлення України. Вони наголосили, що Science.City має потенціал для зміцнення позицій України як регіонального лідера в галузі інновацій, залучаючи інвестиції та створюючи робочі місця у високотехнологічних галузях.
«Розширюючи партнерства та спрощуючи процеси, Science.City залучатиме інвестиції приватного сектору, сприятиме створенню регіональних інноваційних центрів та підвищенню доходів науковців — усе це допоможе Україні досягти амбітних цілей стратегії WINWIN 2030», — зазначила Джулі А. Конен, директорка Місії USAID в Україні.
«Science.City може відігравати важливу роль в інтеграції України у світовий ринок високих технологій та у залученні міжнародних партнерів до спільних проєктів. В умовах триваючого повномасштабного російського вторгнення та війни проти України, економіка країни потребує інноваційних підходів для посилення розвитку та стійкості. Наукові парки мають значний потенціал у досягненні цієї мети, сприяючи інноваціям, створюючи синергію між різними галузями та підтримуючи відновлення і зростання», — зазначив директор з програм розвитку Посольства Великої Британії в Україні Стефан Коссофф.
Очікується, що ухвалення законопроєкту дозволить комплексно реформувати процес провадження інноваційної діяльності закладами вищої освіти та науковими установами через створення сприятливих умов для функціонування інституту наукових парків. Це дасть змогу збільшити кількість активних наукових парків із 5 до 15 за три роки, залучити 500 мільйонів гривень інвестицій і збільшити доходи закладів вищої освіти та наукових установ до 750 мільйонів гривень щороку. Реалізація цих ініціатив також забезпечить створення понад 1500 нових робочих місць у науково-технічній сфері.
«Наукові парки — це не просто території, а потужні інноваційні екосистеми, де наука, освіта та бізнес об’єднуються для створення майбутнього. Вони є рушійною силою економічного зростання, адже саме тут народжуються нові технології та бізнес-моделі. Саме в науковому парку Львівської політехніки ми успішно впровадили модель трансферу технологій не тільки з університету в бізнес, а з бізнесу до університету з метою трансформації освіти, яка готуватиме фахівців, здатних не лише генерувати ідеї, а й впроваджувати їх у життя та створення нових наукових груп та шкіл. Лише за умови тісної співпраці університетів, наукових установ та бізнесу ми зможемо побудувати інноваційну економіку, здатну конкурувати на світовому рівні», – поділився досвідом генеральний директор Наукового парку Львівської політехніки Назар Подольчак.
Захід організовано Міністерством освіти і науки України спільно з Міністерством цифрової трансформації України за сприяння проєкту «Підтримка цифрової трансформації», що фінансується USAID і UK Dev. Партнер проєкту — Офіс ефективного регулювання BRDO.
У серпні 2024 року в рамках інтенсиву «Training for Trainers» викладачі українських університетів отримали можливість підготуватись до запуску нового open data курсу «Журналістика даних». Курс став важливим етапом для підготовки майбутніх фахівців у сфері відкритих даних.
Олена Герасименко, доцент кафедри публічного адміністрування та управління бізнесом факультету управління фінансами та бізнесу Львівського національного університету імені Івана Франка відзначила, що курс із журналістики даних чудово адаптується до різних аудиторій, навіть у межах дисципліни вільного вибору для студентів з 19 факультетів. Матеріали дозволяють подати інформацію у доступній та деколи навіть у розважальній формі, щоб задовольнити різні очікування студентів – від гуманітаріїв до тих, хто має більш прикладні інтереси.
Загалом слухачами курсу з журналістики даних стали близько 80 студентів у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Національному університеті «Запорізька політехніка» та Українському католицькому університеті.
Ганна Комарницька, доктор економічних наук, професор та завідувачка кафедри публічного адміністрування та управління бізнесом факультету управління фінансами та бізнесу Львівського національного університету імені Івана Франка додала, що курс із журналістики даних – надзвичайно цінний, особливо для магістрів різних спеціальностей. Навчальні матеріали дозволяють адаптувати тематику до потреб аудиторії та викладання. Вони є не лише корисними, але й практичними і забезпечують викладачів повним набором ресурсів – від презентацій до лабораторних завдань.
Протягом навчання студенти оволоділи всіма етапами створення інформаційних матеріалів, починаючи від роботи з даними і до їх візуалізації. Результатом стали наукові статті та проєкти з використанням відкритих даних, зокрема у Запорізькій політехніці та ЛНУ ім. Івана Франка.
Олена Решота, доцент кафедри публічного адміністрування та управління бізнесом факультету управління фінансами та бізнесу Львівського національного університету імені Івана Франка зазначила, що завдяки курсу із журналістики даних студенти першого курсу навчання здійснили аналіз відкритих даних у своїх наукових дослідженнях. Результатом цієї діяльності стала спільно підготовлена наукова стаття, присвячена оцінці прогресу у досягненні цілей сталого розвитку в Україні, яка наразі перебуває на стадії публікації.
У рамках збору відгуків і пропозицій щодо курсу «Журналістика даних» викладачі університетів запропонували кілька ідей, як зробити навчальні матеріали ще більш корисними для студентів. Зокрема, вони наголосили, що для майбутніх фахівців у сфері відкритих даних важливо навчитися працювати з геопросторовою інформацією, уміти правильно використовувати і трактувати дані з супутникових знімків, а також опанувати техніки запиту на публічну інформацію та доступу до неї.
Ці зміни допоможуть зробити курс ще більш прикладним для студентів, які прагнуть працювати з відкритими даними та створювати якісні матеріали.
Наталія Островська, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Національного університету «Запорізька політехніка» прокоментувала, що курс надзвичайно ґрунтовний і відповідає найвищим очікуванням як студентів, так і викладачів. Матеріалу та важливої інформації так багато, що в майбутньому можна розділити навчання на різні рівні за складністю.
Галина Волинець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Національного університету «Запорізька політехніка» доповнила, що курс із журналістики даних добре і логічно складений, із величезною кількістю корисних матеріалів українською та англійською мовами. І непогано було б певні навчальні блоки запроваджувати вже для студентів першого року навчання, поступово ускладнюючи теми та інтегруючи матеріали в інші дисципліни.
Курс із журналістики даних відкриває нові можливості для студентів, а також сприяє розвитку відкритих даних в Україні, що є важливим кроком для цифрової трансформації.
Курс з відкритих даних «Журналістика даних» розроблено за підтримки Міністерства цифрової трансформації України та за сприяння Проєкту «Підтримка цифрової трансформації», що фінансується USAID і UK Dev. Партнер у реалізації проєкту — Офіс ефективного регулювання BRDO.
Не потрібно бути військовим експертом, аби зрозуміти простий, але дуже важливий факт: для виживання України як держави нам потрібні люди, зброя та ресурси. Те, що для одних звучить як чергова банальщина, для інших є щоденним викликом і нетривіальним завданням, що не має простого рішення.
Протягом останніх десяти років я ретельно стежу за динамікою відносин між державними замовниками та підприємствами оборонно-промислового комплексу. Попри симбіоз двох секторів, назвати їхні відносини партнерськими буде перебільшенням.
Кількість державних замовлень із 2022 року сягнула астрономічних значень. Навіть складна бюрократія та обмеження щодо норм прибутку не змогли зупинити зростання галузі. Особливо відчутно це у сфері БПЛА.
Так, 2022 року було лише сім українських сертифікованих постачальників безпілотників, тоді як станом на літо 2024-го їх кількість становила вже 87, а загальна кількість українських компаній, долучених до виробництва безпілотних систем, за різними оцінками, зросла до 500.
Водночас справедливо буде зазначити, що держава створила сприятливі умови для масштабування виробництва, особливо у сфері безпілотних технологій. Було розроблено понад 20 революційних законів і нормативно-правових актів, якими скасували ПДВ і мито на комплектуючі для БПЛА, спростили допуск нових систем озброєння до експлуатації, збільшили маржинальність державних контрактів до 25% (у країнах НАТО цей показник — 17%), запровадили цілу низку реально робочих механізмів закупівель.
Упродовж останніх трьох років дрони купували всі: волонтерські фонди й органи місцевого самоврядування, військові частини та Держспецзв’язку, міністерства й закупівельні агенції, мережі АЗС і навіть релігійні громади.
Маховик індустрії набрав шалених обертів. Якщо 2023 року міністр оборони на зустрічі з виробниками заявляв: «Скільки б ви не виробили, я у вас усе куплю», то вже 2024-го виробники БПЛА кажуть про значний надлишок виробничих потужностей і досить активно просувають ідею дозволу на експорт.
Безумовно, ідея експорту, на перший погляд, виглядає дуже привабливою. Експортні контракти не обмежені рівнем прибутку. Наприклад, як заявляв Тарас Чмут, комплекс БПЛА, який у нас продається за 220 тис. дол., за кордоном може коштувати 500 тис. дол. Налагодження експорту — це додатковий валютний виторг, робочі місця та інвестиції. Це також можливість більше інвестувати в розроблення та масштабувати виробництво, що своєю чергою знизить собівартість продукції, але покращить її якість.
Загалом очікується, що завдяки експорту державний бюджет на закупівлі може зрости, а собівартість військової продукції — знизитися, й це дасть змогу постачати нашим захисникам більше зброї. Водночас у неформальних розмовах із окремими представниками країн-партнерів і в деяких медіа висловлюються побоювання щодо потенційних репутаційних ризиків. На їхню думку, відкриття експортного вікна для українського озброєння може стати додатковим аргументом для тих, хто вимагає зменшити чи припинити військову допомогу нам. Мовляв, чому інші країни мають надавати зброю безоплатно, якщо Україна здатна сама її вигідно продавати?
Такі наративи, навіть якщо вони неофіційно артикульовані, можуть упливати на суспільні настрої в країнах-союзниках, де є певна втома від тривалої війни. Тому врахування цих ризиків є важливим у формуванні стратегії подальшого розвитку українського військового експорту та його публічного сприйняття.
Навіть незначне падіння обсягів допомоги, приміром, на 5–10% у грошовому еквіваленті, означатиме мільярди недоотриманої зброї. Це буде дуже відчутно, й компенсувати цю втрату не вийде.
Інше питання: куди ми збираємося експортувати й кого витіснимо з цих ринків? Так, справді, українські безпілотні системи часто дешевші й ефективніші, ніж західні аналоги, а це означатиме, що компанії країн-партнерів можуть втрачати прибутки через нашу присутність на інших ринках. Як на це відреагують ради директорів найбільших оборонних гігантів, лобісти яких уже не перший рік переконують політиків у столицях держав-партнерів надавати нові пакети допомоги Україні? Зараз для багатьох із них наша держава — це можливість отримати нові контракти. Але що буде, коли Україна стане не можливістю, а конкурентом?
Зменшення обсягів військової допомоги через російський вплив на суспільні настрої в наших союзників — це лише один із потенційних негативних сценаріїв.
Інші ризики ховаються в частині геополітичних наслідків експортних контрактів. Поняття «колективний Захід» є надто спрощеним і не відображає різноманіття політичних поглядів і мережі партнерств, вибудуваних окремими країнами. Ставлення наших союзників до різних країн і регіонів може істотно різнитися. Хитросплетіння інтересів на Близькому Сході, присутність Китаю на Африканському континенті, політичне різноманіття Південної Америки — це дипломатичне мінне поле, на якому дуже легко схибити.
Я впевнений, що є модальності міжнародної передачі озброєння, які можуть посилити позицію України, а не навпаки.
Для початку слід чітко визначити, які саме завдання стоять перед Україною. Серед основних:
Якщо з першими двома цілями все досить очевидно, то питання посилення наших союзників слід розкрити детальніше.
Досвід російсько-української війни продемонстрував серйозну неефективність деякого озброєння, особливо якщо йдеться про безпілотні системи чи засоби точного ураження. Ймовірність військового конфлікту між Росією та НАТО за сьогоденної динаміки — це лише питання часу.
Саме Україна насамперед зацікавлена в тому, щоб наші союзники були до такого конфлікту готові. Якщо говорити серйозно, то це якоюсь мірою наша пряма відповідальність. Ми, безумовно, маємо знайти формати партнерства, в межах яких армії країн НАТО отримають ефективні засоби протистояння Росії.
Важливо зазначити, що всі вищезгадані цілі можливі лише за умов глибоких партнерських проєктів.
Якщо говорити про експорт озброєння як механізм зовнішньої політики, то слід дещо під іншим кутом розглянути доступні нам інструменти. Нижче проаналізовано лише деякі моделі, що є альтернативами експорту, в порядку спадання їхньої пріоритетності.
Ця модель є найбажанішою і найефективнішою для України. Виглядає вона так: іноземні уряди напряму чи через оборонні інституції укладають контракти з українськими виробниками щодо постачання озброєння для наших Сил оборони.
Звучить як фантастика, але саме завдяки ініціативі Мінстратегпрому ZBROYARI, а також зусиллям Міноборони та Агенції оборонних закупівель, вже вдалося залучити близько 700 млн дол., і це точно не останні угоди в такому форматі. Загалом проєкт планує залучити 10 млрд дол.
Уряд Данії проявив лідерство та підтримку, започаткувавши таку практику. Так було укладено контракти на закупівлю САУ «Богдана». Нещодавно Велика Британія оголосила тендер на закупівлю БПЛА для України в межах Коаліції дронів. До участі в тендері запросили також українських виробників. По суті, це той самий експорт, адже це кошти іноземних країн, які потрапляють у нашу економіку, однак уся продукція залишається в Україні.
Продовження моделі залучення коштів союзників на виробництво в Україні могло б відбуватися у форматі, де уряди наших союзників укладали б контракти з українськими компаніями, в межах яких половина продукції йшла б на потреби наших Сил оборони, а половина надходила б країні, що профінансувала контракт.
Це значною мірою зняло б репутаційні проблеми, пов’язані з експортом зброї, й водночас посилило б збройні сили тих, хто готовий інвестувати в нашу перемогу. У такому форматі це більше схоже на безпекову угоду, а не на торгівлю.
Розміщення представництв іноземних компаній, які здійснюватимуть ремонт, а в перспективі також складання й модернізацію західних зразків озброєння, прибуток від яких повертатиметься до їхніх юрисдикцій, — не зовсім та ідея, що виглядає привабливою для українських виробників. Та й західним компаніям вона може видатися ризикованою, проте не позбавленою сенсу.
1977 року США дозволили використання частини пакета допомоги FMF (Foreign Military Finance) для ізраїльських компаній. Виробництва танка «Меркава» та винищувача Lavi стали одними з перших проєктів, профінансованих у такий спосіб.
Щороку частка американських коштів у ізраїльському ВПК зростала, як і присутність американських компаній. Бізнес США, чудово розуміючи механіку роботи системи FMF, знаходив способи заснувати компанію в Ізраїлі чи придбати частку в чинному підприємстві, аби отримати американські контракти. Вони ж згодом стали лобістами розширення такого формату фінансування.
До 1991 року частка FMF, що йшла на локалізовані виробництва чи спільні зі США підприємства, становила 25%. 2009-го її законодавчо закріпили на рівні 26,3%. Така політика принесла взаємовигідні результати, й нині ізраїльські оборонні компанії та їхній науковий доробок є важливими елементами ключових американських оборонних програм, таких як F-35.
Одним із взаємовигідних і зрозумілих форматів українського експорту було б обмеження щодо продажу виключно через NSPA (NATO Support and Procurement Agency) — Агентство НАТО з технічного обслуговування та постачання. Після задекларованого нами курсу на євроатлантичну інтеграцію логічним кроком була б наша інтеграція в системи постачання Альянсу. Це потребує значних інвестицій для впровадження необхідних виробничих стандартів і стандартів контролю якості, відповідної кодифікації продукції, дорогих процедур випробування тощо. Але це той формат прозорої та чесної конкуренції, який буде зрозумілим для наших партнерів і матиме довгостроковий стратегічний вплив на українські відносини з НАТО через побудову взаємозалежностей.
Наразі не існує заборони створювати спільні підприємства, але й стимулів для такого формату взаємодії немає. Воєнні ризики, проблеми судової та правоохоронної систем, режими оподаткування та обмеження щодо виведення прибутку стоять на заваді такій співпраці.
Україні слід розглянути можливість створення спеціальних економічних режимів функціонування таких підприємств, митні преференції та форми виробництва, в яких частина продукції виготовлятиметься в Україні, а частина — за її межами, зокрема для експорту до інших країн.
Така диверсифікація дасть змогу зменшити ризик втрати критичних технологій унаслідок російських атак. Водночас це спосіб залучити інвестиції й експортувати українську продукцію без фактичного перетину українського кордону. Концепт складний і містить багато ризиків, але однозначно вартий уваги.
У сучасному світі немає відмінності між експортом системи озброєння та надсиланням архіву документації на її створення. Дедалі більшої цінності набуває програмне забезпечення або масиви даних для навчання штучного інтелекту.
На жаль, часто українські технології залишають територію України несанкціоновано — через роботу недружніх розвідок чи банальну релокацію виробництва. Проблема лежить не тільки в площині роботи наших спецслужб щодо запобігання витоку такої інформації, а й у практичніших речах. Наприклад, у визначенні вартості немайнових прав, захисті інтелектуальної власності чи механізмі виплати роялті для конструкторів або розробників бойових систем.
Ми маємо змогу експортувати оборонні технології в нематеріальному світі. Система ситуаційної обізнаності Delta, яку розробляє Міністерство оборони, вже привертає увагу наших союзників і має значний потенціал щодо продажу ліцензій на її використання.
Масиви відеофайлів із камер наших FPV безцінні для навчання моделей штучного інтелекту, а налагоджена система виробництва, коли наші союзники на своїх потужностях виготовлятимуть ліцензійні українські системи, сплачуючи відповідні роялті конструкторам, — гарний спосіб отримувати прибуток і масштабуватися.
***
Запропоновані в цій статті підходи є лише концептуальним описом багаторівневих рішень у сфері військово-технічного співробітництва. Це довгий шлях, і виробники та держава зможуть подолати його лише разом.
Офіс ефективного регулювання BRDO оголошує тендер на послуги підрядника з проведення дослідження та підготовки аналітичного звіту «Антикорупційний та соціальний вплив відкритих даних в умовах повномасштабного вторгнення РФ».
Наша мета – оцінити, як відкриті дані сприяють боротьбі з корупцією та вирішенню соціальних викликів в Україні під час повномасштабної війни.
Вимоги до виконавців:
1) Попередній досвід розробки схожих чи аналогічних звітів;
2) ФОП або юридичні особи із видом діяльності за КВЕД 72.20;
2) Розробка звіту із чіткими строком (до 90 календарних днів) та етапами виконання поставлених завдань.
Деталі конкурсного відбору за посиланням.
Дедлайн початку робіт: 30 січня 2025 року.
Кінцевий термін подання пропозиції: 19 січня 2025 року, до 18:00.
Вибір підрядників буде здійснений на основі оцінки наданої інформації про релевантний досвід та попередні результати роботи.
Підготовка аналітичного звіту «Антикорупційний та соціальний вплив відкритих даних в умовах повномасштабного вторгнення РФ» реалізується за підтримки Міністерства цифрової трансформації України та сприяння проєкту «Підтримка цифрової трансформації», що фінансується USAID і UK Dev. Партнер у реалізації проєкту – Офіс ефективного регулювання BRDO.
Офіс ефективного регулювання BRDO підрахував, що у 2024 році вартість традиційних різдвяних страв зросла на 22,7% порівняно з минулим роком. Найбільше подорожчали капуста, картопля, буряки та продукти для куті – пшениця, родзинки та горіхи. Для розрахунку індексу було використано актуальні ціни великих продовольчих мереж.
Різдво – одне з найважливіших свят в Україні, коли родини збираються за святковим столом. Цього року для приготування 12 традиційних страв українці витратять в середньому 1188 грн.
Найбільше подорожчали овочі: капуста (+221%), картопля (+151%), буряк (+86%). Також суттєво зросли ціни на пшеницю (+69%), родзинки (+55) та горіхи (+35), які є головними інгредієнтами для приготування куті.
Втім, деякі продукти подешевшали. Зокрема, гречка (-42%), морква (-35%), томатна паста (-20%) та короп (-16%).
«Ціни на овочі, основу багатьох традиційних різдвяних страв, значно зросли через цьогорічний неврожай, посухи, брак робочої сили, підвищення вартості дизпального та ускладнення з логістикою. Особливо постраждали регіони, де ведуться бойові дії, зокрема Херсонська та Запорізька області, що були основними постачальниками цієї продукції, а руйнування Каховської ГЕС залишило без зрошення 94% систем у Херсонській, 74% у Запорізькій і 30% у Дніпропетровській областях. Загалом близько 5 млн гектарів землі стали непридатними для використання. Попри часткове здешевлення деяких продуктів, вартість різдвяного кошика продовжує зростати на тлі війни, інфляції, яка за звітом Національного Банку до кінця 2024 року становитиме 9,7%, та природних чинників, – зазначила Ірина Грузінська, керівниця сектору «Сільське господарство».
«Цьогорічний індекс «різдвяного кошика» показав проблеми доступу до даних цін на українські продукти. Ціни на продукти – це важливий інструмент аналітики. Їх можна використовувати для статистики, моніторингу змін і створення корисних сервісів. Ми в BRDO зацікавлені, щоб дедалі більше інформації було оприлюднено у формі відкритих даних. Це стосується і цін на продукти», – прокоментував Ігор Самоходський, керівник сектору ICT Офісу ефективного регулювання BRDO.
«Попри виклики воєнного часу, український бізнес продовжує працювати, а значна макрофінансова підтримка від наших міжнародних партнерів допомагає зберігати економічну стабільність. Так, ми бачимо зростання індексу “різдвяного кошика”, проте це не має нас лякати чи зупиняти. Завдяки згуртованим зусиллям приватного сектору, уряду та партнерів ситуація залишається керованою, а економіка має потенціал для відновлення навіть у цих складних умовах», – прокоментував Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO.
Для розрахунку індексу «різдвяного кошика» експерти BRDO використовували актуальні ціни великих провольчих мереж з національним покриттям (Сільпо, Варус та Ашан). До аналізу включено продукти, необхідні для приготування 12 традиційних різдвяних страв: куті, узвару, пісного борщу і голубців, тушкованої капусти, квасолі, маринованих грибів, печеного коропа, оселедця, пампухів, різдвяного калача та вареників із капустою.
Під час підготовки індексу команда BRDO зіткнулася з низкою викликів. Зокрема, на деяких ресурсах були відсутні повні дані про ціни на продукти, що значно ускладнило аналіз. Експерти BRDO використовували актуальні дані з продовольчих мереж і спиралися на власні розрахунки попередніх років.
Уточнення: у первинній редакції матеріалу помилково було вказано зростання вартості різдвяного кошика на 306 грн. При цьому всі інші дані були подані коректно. Ми прибрали згадку про 306 грн, залишивши решту матеріалу без змін.
«Створення GovTech Alliance of Ukraine — це стратегічно важливий крок, який не лише сприятиме ефективній співпраці держави з бізнесом, а й створить можливості для залучення міжнародних контрактів з урядами інших країн. Це зміцнює позиції України як цифрового лідера на глобальному рівні. Разом з українським бізнесом ми просуватимемо наші govtech-рішення у світ, адже успішний бізнес — це основа сильної економіки. Вітаю команду GTA UA із цим досягненням та бажаю збільшення кількості учасників альянсу. Рухаймося вперед, розбудовуючи співпрацю!» — Валерія Іонан, заступниця Міністра цифрової трансформації з питань європейської інтеграції.