За матеріалами jurliga.ligazakon.ua
Правовий статус криптовалют є наріжним каменем регулювання криптовалют. Більше того, у 2014 році Національний банк України відніс Bitcoin до грошових сурогатів. Але 22 березня 2018 року НБУ офіційно скасував цей лист, яким було встановлено статус Bitcoin як грошового сурогату.
Від визначення того, чим з правової точки зору є криптовалюта, залежить питання:
– цивільних прав на криптовалюти та їх судового захисту;
– застосування криптовалют в цивільному обороті;
– оподаткування операцій з криптовалютами тощо.
У 2014 році НБУ Листом №29-208/72889 (Лист НБУ) визначив, що «Bitcoin є грошовим сурогатом, який не має забезпечення реальної вартості». Таким чином, НБУ відніс Bitcoin до грошових сурогатів (найбільшу за капіталізацією та найвідомішу з криптовалют), і саме на цю позицію посилалася судова практика.
Це мало значне негативне значення для розвитку криптовалют в Україні, оскільки відповідно до ст. 32 ЗУ «Про Національний банк України»: «Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються».
Більше того, Листом НБУ було визначено, що:
1. «уповноважені банки не мають правових підстав для зарахування іноземної валюти, отриманої від продажу Bitcoin за кордоном»;
2. «діяльність з купівлі-продажу Bitcoin за долари США або іншу іноземну валюту має ознаки функціонування так званих “фінансових пірамід” та може свідчити про потенційну залученість у здійсненні сумнівних операцій відповідно до законодавства про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму».
Разом з цим, через три роки НБУ переглянув своє ставлення до криптовалют. У листопаді 2017 року НБУ, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг опублікували прес-реліз, у якому зазначили, що «криптовалюта не може бути визнана грошовим сурогатом».
Однак, прес-реліз не є офіційним документом НБУ, і доречним кроком разом з опублікуванням прес-релізу було б офіційне відкликання Листа НБУ. Однак цього не сталося.
Саме через це вже у 2018 році (після прес-релізу НБУ про те, що криптовалюти не є грошовим сурогатом), є судова практика, в якій Bitcoin розглядається як грошовий сурогат (справа № 521/4115/18).
Зрештою, 22 березня 2018 року НБУ видав Лист N 40-0006/16290, яким відніс Лист НБУ про визнання Bitcoin грошовим сурогатом до таких, що втратили актуальність. Відтак, можна сподіватися, що відповідний Лист НБУ та Роз’яснення НБУ перестануть застосовуватися, і у власників криптовалют відпадуть ризики визнання криптовалют грошовими сурогатами.
Отже, скасування Листа НБУ є позитивним кроком, однак питання того, чим же криптовалюти є, і як класифікуються та оподатковуються операції з ними, лишаються вкрай актуальними.
Регулювання ринку криптовалют аналізують в секторі ICT Офісу ефективного регулювання (BRDO). Результати аналізу у формі Зеленої книги мають бути опубліковані в кінці травня.
Про це 20 квітня 2018 року заявив Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів під час першого Всеукраїнського форуму “Захищений Споживач – Конкурентоспроможний Бізнес – Європейський вибір України”.
Організаторами форуму виступили Міністерство економічного розвитку і торгівлі України за партнерства FORBIZ та BRDO.
– Останні два роки ми разом з нашими європейськими партнерами ведемо системний перегляд регуляторних актів для підвищення ефективності регуляторного поля та зменшення регуляторного тиску на бізнес. За 2017 рік переглянули більш як актів 2000 актів, а до 2021 року плануємо переглянути ще близько 5000 регулювань. Це дозволить нам не тільки синхронізуватись з європейською практикою, але і розпочати еру створення нового стандарту регулювання та правил, а також підвищити рівень довіри між бізнесом, державою та споживачем, – зазначив Степан Кубів.
Керівник проекту «EU4Business», FORBIZ Маттіас Хальдер зазначив, що перегляд регуляторного поля в Україні дозволить спільними зусиллями органів влади, експертів та усіх зацікавлених сторін перейти до формування принципово нового регуляторного середовища в країні, яке буде орієнтоване на передові практики та матиме свій позитивний ефект для споживачів.
– Захищений споживач – одне з основних правил у процвітаючому бізнесі. Ми бачимо підтримку і прогрес від наших урядових партнерів та з боку європейського бізнес середовища. Спільне формування зусиль призведе до формування кардинально іншого середовища в країні та матиме свої позитивні результати, – наголосив Маттіас Хальдер.
Презентація відбулась під час I Всеукраїнського з’їзду інженерів з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна.
– Ми пропонуємо створити єдину Державну електронну систему для обліку, зберігання та використання технічних відомостей про об’єкти нерухомого майна, відмінних від земельних ділянок. Мова в першу чергу про відомості, які містяться у матеріалах інвентаризації будівель та приміщень, – зазначив експерт сектору “Будівництво” BRDO Олег Пілат.
Експерт BRDO також зазначив, що створення електронної системи значно скоротить строки отримання офіційних відомостей про технічні характеристики нерухомості за наявності даних до 5 хв., вони будуть розміщені в Єдиному джерелі офіційних відомостей, в цілому система стане зручніше, швидше та прозоріше для роботи інвентаризаторів.
Більш детальніше з презентацією можна ознайомитись за посиланням.
За матеріалами delo.ua.
В Україні розпочалась реформа фінансування медичної системи, яка дозволяє приватним лікарям претендувати на державний бюджет. Не виключено, що саме цей факт стимулюватиме лікарів відкривати свої практики.
З початку квітня в рамках запуску першого етапу реалізації медичної реформи кожен українець може самостійно обрати лікаря первинної ланки — педіатра, терапевта чи сімейного лікаря. Працювати такі лікарі можуть як в державних (поліклініки, стаціонари, фельдшерсько-акушерські пункти), так і приватних закладах. Передбачається створення і приватних кабінетів сімейних лікарів.
Бюджет перерахованих закладів буде формуватися залежно від кількості пацієнтів, які оберуть того чи іншого лікаря.
Як раніше писало Delo.UA, для кожного лікаря є рекомендована кількість пацієнтів — для педіатрів 900 дітей, для терапевта 1 800, а для сімейного лікаря 2 000 пацієнтів.
Базовий тариф також вже відомий. За річне ведення лікарем одного пацієнта (працездатну людину віком від 18 до 39 років) у 2018 році буде нараховано 370 грн. Далі йдуть коефіцієнти. Дитина від 0 до 5 років рахується з коефіцієнтом 4. Від 6 до 17 років — коефіцієнт 2,2. З 40 до 64 років — 1,2. І старше 65 — 2.
Для того щоб нова фінансова система запрацювала, лікарям і пацієнтам необхідно підписати декларацію. Дані будуть заноситися до системи eHealth, на основі чого новий орган — Національна служба здоров’я України (НСЗУ) — буде рахувати кому і скільки потрібно заплатити.
Якого лікаря обрати та в який заклад (приватний чи державний) звернутися обиратиме сам пацієнт. З державними закладами все більш-менш зрозуміло — декларація укладається з лікарями поліклінік, до яких всі звикли. Тільки працюватимуть вони по-новому, за описаним вище алгоритмом. Але хто такі приватні сімейні лікарі, де вони є, звідки мають з’явитися і навіщо — питання відкрите.
Приватні сімейні лікарі — це фізичні особи-підприємці, або юридичні особи, що працюють за кодом КВЕД “Загальна медична практика” (86.21). У прес-службі Міністерства охорони здоров’я пояснили: зараз приватні сімейні лікарі не працюють з державою, і окремої ліцензії на надання первинної медичної допомоги не існує. Видається загальна ліцензія на ведення медичної практики. Її можуть отримати як великі приватні клініки, так і окремі лікарі, що бажають відкрити особистий кабінет.
“З середини року будемо бачити по заключенню контрактів з НСЗУ, як активно будуть приватні заклади та лікарі-ФОПи входити в систему. Представники приватних закладів декларують, що готові агресивно виходити на ринок — побачимо по результатах”, — уточнили у МОЗ.
Щоб оформити такий вид господарської діяльності, потрібно мати силу волі та наполегливість. Про це свідчить досвід тих, хто вже з цією задачею впорався. Причому зареєструватися як ФОП — досить просто. Складніше з процедурами, які необхідно пройти, щоб створити відповідні умови для роботи лікаря.
Ірина Геращенко, приватний сімейний лікар з практикою у Харкові, поділилася власним досвідом відкриття недержавного кабінету лікаря.
Сама Ірина, до слова, переселенка, — працювала у Широкіно. Ще до воєнних дій зголосилася брати участь у пілотному проекті по впровадженню сімейної медицини, започаткованому ще у 2012 році. За фахом — терапевт. Після проходження курсів при Донецькому медуніверситеті отримала спеціалізацію з сімейної медицини. До 2015 року працювала сімейним лікарем у Донецьку.
“Спочатку пацієнти сімейних лікарів, ще у пілотному проекті, сприймали “в штики”, з недовірою. Але в процесі роботи все змінилося. Держава виділила кошти, на які нам у амбулаторію придбали і новий автомобіль, і фізіотерапевтичне обладнання, і кардіограф, і телекард для телемедицини — з ним можна було прямо у хворого вдома робити кардіограму і через телефон надсилати в центр”, — розповіла лікар.
У 2015 році з початком активних бойових дій лікар переїхала до Харкова. Маючи звання лікаря вищої категорії та великий досвід роботи, Ірина думала, що в Харкові із легкістю влаштується на роботу.
Як виявилось — нічого подібного. Вакансій по Харкову для лікарів немає, навіть у передмісті. Тому вирішила сама собі створити робоче місце.
“Звернулася у інформаційно-аналітичний відділ при Харківському обласному відділі охорони здоров’я, спершу шукала вакансію у держклініці, а потім поцікавилася, як можна відкрити приватний кабінет сімейного лікаря. І вони надали всю інформацію”, — розповіла Ірина Геращенко.
Спершу потрібно оформитись як фізична особа-підприємець (ФОП). Це буквально за один день. У Харкові це добре організовано у Центрі надання адмінпослуг. Подаєш документи — паспорт, код і заяву, і вже на наступний день отримуєш свідоцтво про те, що ти ФОП. Відразу після подачі документів на ФОП варто звернутися до податкової, зареєструватись там. У випадку Ірини це — спрощена система оподаткування, 2 група платників податків.
Далі потрібно орендувати приміщення. Якщо твердо вирішили цим займатися — про це потрібно подумати в першу чергу. Бо до приміщення є ряд вимог і побажань — щоб воно було віддаленим від інших лікувальних закладів, мало зручне розташування для пацієнтів.
“Моя перевага — знаходжуся на околиці Харкова, це спальний район. Найближча поліклініка — далеченько, треба з двома пересадками їхати. Це людям незручно. А тут — багатоповерхівки, багато шкіл, садочків, дітей. І в одній з багатоповерхівок якраз здавалося в оренду приміщення, яке я й орендувала”, — уточнила приватний лікар.
Відповідність обраного приміщення нормам повинен підтвердити підрозділ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (раніше ці функції виконувала Санепідстанція). До них також потрібно звернутися із заявою. Представники цього відомства повинні зробити необхідні заміри: на радіацію, рівень освітленості, воду на аналіз. Ці “послуги” обійшлися пані Ірині у 2 300 гривень. Якщо все нормально — підпишуть акт.
Далі потрібно отримати довідку про матеріально-технічний стан кабінету сімейного лікаря. Міністерством охорони здоров’я розроблені і затверджені табелі, де вказано базове необхідне оснащення такого кабінету. Ці документи є у вільному доступі на сайті МОЗ.
“Далі пакет документів — свідоцтво про ФОП, договір оренди, довідка про санітарно-епідеміологічне обстеження кабінету, довідка про матеріально-технічний стан — надіслала у відділ адміністративних послуг при МОЗ (кур’єрською доставкою). І упродовж двох тижнів на сайті МОЗ з’явився запис про те, що “наказом Міністерства охорони здоров’я видана ліцензія на провадження господарської діяльності з медичної практики за спеціальністю “Загальна практика, сімейна медицина” на моє ФОП”, — підсумувала Ірина.
Свій шлях до приватного лікарського кабінету наша героїня подолала самостійно. Натомість за допомогою Платформи ефективного регулювання можна полегшити собі життя, дізнавшісь про всі необхідні процедури та документацію для відкриття кабінету лікаря, навіть не навідуючи консультативні центри МОЗ чи держадміністрації. На цьому сервісі оберіть розділ “Для бізнесу”, далі — “Як відкрити бізнес”, знайдіть кейс “Як відкрити кабінет сімейного лікаря” і дайте відповідь на невелике опитування щодо своїх намірів і наявних ресурсів, аби зрозуміти, що ще вам потрібно оформити для відкриття власної справи.
Відкриття кабінету сімейно лікаря експерти BRDO відзначили як “середнього рівня складності”. В залежності від наявності приміщення, договору на оплату комунальних послуг, від виду оподаткування, наявності використання найманої праці лікарю потрібно буде пройти від 7 процедур, зібрати від 15 необхідних документів і отримати в результаті реєстрації від 9 документів.
Всього на відкриття приватної практики лікарю потрібно мінімум 26 тис. грн.
“На базове обладнання піде не менше 20 тис. грн”,— розповідає Ірина і додає, що купувати його не складно. Щось можна придбати через інтернет, є різні інтернет-магазини з продажу медичного обладнання, щось — навіть через онлайн-майданчик OLX. Пошук і закупка тривали десь півтора місяці, паралельно з проведенням ремонту у орендованому приміщенні та реєстрацією у держорганах.
Ще в 1 тис. грн обійдеться набір ліків, прописаного у табелі матеріально-технічного оснащення.
5 тис. грн піде на всі офіційні оплати для реєстрації. “Це мінімально необхідна сума, 26 тис. грн. Але все залежить від обладнання, оренди приміщення і тд.”,— розповідає Ірина.
Зареєструвати бізнес недостатньо — потрібно, щоб він почав працювати. Необхідно, щоб про вас дізналися пацієнти. Що для цього можна зробити?
По-перше — це яскрава вивіска, у випадку Ірини це “Домашній лікар”.
Далі, за її словами, вона розповсюдила чимало листівок з інформацією про те, що відкрився кабінет лікаря, де вказано також адресу та контактний телефон. Листівки розміщувала на інформаційних дошках у під’їздах будинків та інших спеціальних місцях. Ще один можливий спосіб — оголошення на OLX та інших подібних інтернет-майданчиках.
І зовсім не зайвим буде зробити свій сайт, бо дуже багато людей шукають інформацію в інтернеті.
У МОЗ підкреслюють, що зараз лікарі-ФОПи сплачують ЄСВ та мають ті самі права на пенсію, що і всі інші працівники в Україні. Але податкове навантаження на працівників ФОПів значно нижче — це означає, що у лікаря заливається більше коштів, адже податки нищі.
Ірина Геращенко, вже маючи практику приватного лікаря, роздумує над питанням, чи варто підписувати договори з пацієнтами на обслуговування, що будуть фінансуватися за рахунок держбюджету.
“Чимало людей цікавляться, чи можна зі мною заключити таку декларацію на обслуговування, передбачену медичною реформою. З одного боку, для приватного сімейного лікаря як я — це дуже вигідно. Якщо я наберу собі нехай навіть 500 людей, а не 2000, як передбачено для державних лікарів, то ці гроші на їхнє медичне обслуговування будуть мені надходити на мій рахунок, на мій кабінет. Я як ФОП зможу сама розподіляти, яка частина грошей на оренду, яка на зарплату мені, все інше — на аналізи, медикаменти тощо”, — пояснила вона.
Але разом з тим лікар має сумніви, чи дійсно прийдуть за пацієнтами ці гроші.
“Обов’язки перед людьми на себе візьму, а як воно вийде — не ясно. Тому сумніваюсь. Як приватний підприємець зараз я беру з людей гроші за свої послуги. Якщо підпишу декларацію чи договір — з людей гроші не братиму, їх повинна буде перерахувати держава. Але чи дійсно держава це зробить — питання”, — уточнила лікар.
Втім, якщо система запрацює так, як це передбачено реформою, проблем з оплатою не повинно виникнути.
У 15 видах діяльності українське законодавство дозволяє створювати саморегулівні організації (СРО). По факту, утворено лише 20 СРО у 5 із 15 видів. Десятки об’єднань та асоціацій (на різних ринках), що прагнуть стати саморегулівними, не можуть набути офіційного статусу, оскільки для них це не передбачено законодавством.
Саморегулювання – не новий інститут для України. Однак в нашій країні ми спостерігаємо псевдосаморегулювання, оскільки ніде й нічим не визначено що це за явище, немає закріплених і загальноприйнятих принципів саморегулювання, відсутні єдині базові процедури. Не існує цілісного та системного підходу до впровадження і здійснення саморегулювання. Це все призводить до точковості регулювання, різноманітності проявів саморегулювання та створює перешкоди для його поширення.
39 нормативно-правових актів, що сформували відповідне регуляторне поле, не дають змоги визначити ні ключових ознак саморегулівної діяльності, ні цілей саморегулювання, ні особливостей статусу саморегулівної організації. У більшості видів діяльності саморегулювання формально неможливе через відсутність спеціального законодавства (наприклад, рекламна, охоронна, банківська діяльність тощо). У деяких випадках допускається створення СРО, але не передбачена відповідна процедура (наприклад, туризм). Як наслідок сьогодні:
А між тим, у світовій практиці, саморегулювання як форма управління та самоконтролю підприємницьких об’єднань суттєво зменшує адміністративний тиск на бізнес і сприяє підвищенню стандартів бізнес-діяльності, відтак – кращому захисту інтересів споживачів.
Експерти BRDO дійшли висновків, що зміни в сфері саморегулювання потрібно починати не з закону, а з формування державної політики. За результатами обговорень та консультацій з усіма стейкхолдерами, ми підготували проект Концепції реформування інституту саморегулювання в Україні. Її ухвалення задекларує та дасть старт єдиній державній політиці саморегулювання, а також – створить основу для подальшого нормативного забезпечення реалізації такої політики. Закликаємо міністрів підтримати проект Концепції саморегулювання на найближчому засіданні Уряду.
Україні потрібна повноцінна інспекційна реформа! BRDO розробив проект постанови, що передбачає створення загальнодержавної ІТ-системи оцінки ризиків у всіх сферах державного контролю бізнесу!
Що отримає країна?
Закликаємо Кабінет міністрів на найближчому засіданні ухвалити проект постанови, розроблений BRDO спільно з Мінекономрозвитку! Інспекційна реформа – необхідний крок на шляху до ефективної сервісної держави.
20 квітня відбудеться дискусійна панель “Саморегулювання в Україні – в центрі системи споживач”, яка пройде в рамках Всеукраїнського форуму “Захищений Споживач – Конкурентоспроможний Бізнес – Європейський вибір України”.
Учасники сесії обговорять такі питання:
Форум проводить Міністерство економічного розвитку і торгівлі України за партнерства BRDO та FORBIZ.
Деталі форуму за посиланням.
За матеріалами 24tv.ua
У більшості людей, які вперше чують “таймшер”, це слово викликає або подив, або сміх, або і те й інше одночасно. Однак, для декого з українців “таймшер” є символом шахрайства на чималу суму грошей.
Чому одна з найпопулярніших у світі (здебільшого в США та ЄС) туристичних послуг із 50-річною історією та щорічним оборотом на десятки мільярдів доларів, в Україні перетворилася на виманювання грошей?
Для початку з’ясуємо, в чому ідея “таймшеру”. Уявіть собі, що ви разом із десятьма своїми друзями придбали у спільну власність житло на березі Середземного моря або в не менш затишному місці на рідній Одещині.
Як співвласники ви домовилися про те, хто і коли має право користуватися відповідним приміщенням. Зазвичай зобов’язання фіксуються на тривалий термін (наприклад, 5 років) і передбачається, що протягом вказаного періоду одна особа може користуватись житлом 1-2 рази на рік у визначені проміжки часу (як правило, від кількох днів до місяця).
Оце і є договір таймшеру у класичному його розумінні. У більш сучасному значенні договір таймшеру зазвичай означає не повноцінне право власності, а право довгострокового користування житлом.
Через туристичну компанію договір таймшеру може укладатися в індивідуальному порядку з усіма охочими та включає також право обміну своєї частки, її продаж, користування пов’язаними послугами тощо.
Проте в Україні через відсутність бодай якогось законодавчого регулювання таймшер став засобом навішування локшини на вуха довірливих потенційних відпочивальників.
В Україні шахрайство, пов’язане з таймшером, було особливо актуальним у 90-х та 2000-х роках.
За класичною схемою клієнт спочатку відповідав на декілька невинних, на перший погляд, питань “соціологічного опитування” в якомусь супермаркеті. Якщо з відповідей ставало зрозуміло, що людина є прихильником відпочинку за кордоном, їй незабаром телефонували з радісною звісткою про виграш у конкурсі та здобуття сертифікату на тривалий відпочинок за символічні гроші (хоча інколи сума могла становити і кілька тисяч доларів). Операція завершувалася в офісі фірми, де людині, яка прийшла за своїм “виграшем”, з використанням агресивного маркетингу та психологічного тиску підсовували на підпис “договір таймшеру” – залізну “гарантію” прав на халупу десь на краю землі. Відмовитися від договору і повернути сплачені гроші, як правило, можна було лише в теорії.
При цьому форми шахрайства були різними. Дехто з клієнтів вважав, що платить за туристичну поїздку, хоча насправді платіж за договором оформлювався як клубний внесок, що сам по собі не давав права на туристичну подорож.
Інших чекало розчарування від прибуття у місце відпочинку, де замість показаних на презентації розкішних готелів пропонувалося житло економ-класу.
Тобто, так чи інакше сплачена за відповідні послуги сума у кілька разів перевищувала їхню реальну ринкову вартість. Водночас договори таймшеру формально відповідали усім вимогам законодавства, що створювало серйозні труднощі для притягнення шахраїв до відповідальності.
Судова статистика підтверджує, що відповідні кримінальні справи є поодинокими. В одній з них, датованій 2013 роком, Шевченківський районний суд міста Києва розглядав обставини діяльності групи осіб, яка протягом 2001-2006 років згідно з матеріалами обвинувачення заволоділа коштами 131 громадянина майже на 1 мільйон гривень шляхом виманювання “членських внесків” за їхню участь у “туристичному клубі”.
Однак, остаточного рішення у цій справі прийнято не було: після виявлення процесуальних недоліків у матеріалах обвинувачення суд вирішив повернути кримінальну справу на додаткове розслідування. Швидше за все, ця історія закінчилася нічим, так само, як і багато інших, що взагалі не дійшли до суду.
Незважаючи на те, що починаючи з 90-х років таймшер був переважно предметом маніпулювань та обману, ця сфера і досі залишається поза увагою держави. У результаті маємо ошуканих споживачів та незахищений чесний бізнес, який не має змоги розвивати справжню послугу таймшеру в законних та дружніх до клієнта умовах. Відповідно, бізнес втрачає потенційні гроші і ще раз переконується, що бути чесним – не вигідно.
Однак, незабаром все може змінитися на краще. BRDO разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України розпочинає роботу над імплементацією Директиви 2008/122/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 січня 2009 року про захист споживачів у зв’язку з деякими особливостями договорів щодо використання, продажу і обміну права тимчасового проживання (таймшеру) та продуктів, пов’язаних з довгостроковими відпустками.
Впровадження зазначеної Директиви у національне законодавство України передбачене Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.
Одним із прикладів цивілізованого регулювання договорів таймшеру, передбачених Директивою 2008/122/ЄС, є право споживача протягом 14 днів після підписання договору таймшеру відмовитися від нього без будь-яких пояснень та сплати штрафних санкцій.
Існування лише одного такого правила забезпечило би зважений поінформований вибір споживача та зламало би схеми, які зазвичай базуються на швидкому підписанні договору та неможливості подальшого повернення коштів.
Ми прагнемо захистити чесний бізнес, який би цілком задовольняв інтереси споживачів. А кожен вдоволений споживач – це крок до вдоволеної України!
Автор: Влад Пінчук, експерт BRDO
Про це сьогодні йшлось на відкритій галузевій нараді «Безпечність будівельних споруд: проблеми застарілої нормативної бази та фальсифікату в будівництві», яка організована BRDO та УЦСС за підтримки Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Ініціатори заходу зауважили, що сьогодні стає нормою використання матеріалів, що не відповідають вимогам безпечності та довговічності. Конструкції та роботи з монтажу мають низку якість, а фальсифікат та контрафакт заполонили ринок. На фоні недієвого ринкового нагляду та загальної проблеми ринку в частині застарілої нормативної бази це гальмує розвиток галузі та несе потенційну загрозу безпеці громадян, а тому потребує нагального вирішення.
«Недієвість механізмів ринкового нагляду в Україні, відсутність адекватної відповідальності органів сертифікації, так і виконавців робіт за допуск на ринок та використання неякісної продукції, а також політика превалювання ціни над якістю призвели до появи на ринку неякісних товарів та послуг, – зазначила Олена Шуляк, керівник сектору «Будівництво» BRDO.
«Будівельний ринок – один з ключових секторів для економіки країни, зважаючи на його потенціал для розбудови інфраструктури. Через певні проблеми в галузі, зокрема в гармонізації євростандартів в будівництві є відставання у проектуванні за Єврокодами в Україні, і, як наслідок, – недостатнє залучення міжнародних інвестицій, складності з виходом вітчизняних виробників на ринок ЄС», – зазначив Вячеслав Колісник, Виконавчий директор Українського Центру Сталевого Будівництва.
Заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Лев Парцхаладзе зауважив, що його відомство розуміє, наскільки зараз важливо врегулювати всі проблеми застарілого законодавства та зупинити навалу фальсифікату в галузі. На думку заступника Міністра це сприятиме розвитку галузі в цілому та виходу України на новий європейський рівень будівництва.
«Ми не будемо просто констатувати проблеми. Міністерство повністю згодне і підтримує пропозицію щодо створення міжвідомчої робочої групи і я готовий її очолити. Вона буде займатися переглядом застарілої нормативної бази та напрацює перелік необхідних національних стандартів, які потрібно оновити в першу чергу. Крім цього, одним з її першочергових завдань буде напрацювання механізмів відновлення дієвого контролю та нагляду за ринком будівельних матеріалів», наголосив Лев Парцхаладзе.
Детально ознайомитись з презентованою проблематикою можна за посиланням:
Проблеми фальсифікату в будівництві та Нормативна база в будівництві: зріз по сьогоденню
Багато років вирощувався міф, що саме завдяки пайовому внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури вирішуються питання розвитку міст.
Завдяки пайовому внеску, будуються садки та лікарні, змінюються старі мережі й реставруються історичні будівлі.
Проте, реальна ситуація інша. Дослідження Мінрегіону виявило: насправді, кошти від пайової участі або не витрачаються на інфраструктуру, або їх цільове спрямування неможливо відслідкувати. За 18 років існування пайовий внесок показав практично нульову ефективність. Пайовий внесок в бюджеті міста складає не більше 1%, а на таку суму в переважній більшості населених пунктів неможливо побудувати жодного дитсадка, школи чи стадіону. У випадку житлових будинків його взагалі сплачують не забудовники, а ми з вами, бо сума пайового внеску одразу закладена в кошторис, тобто у вартість квадратного метра житла.
Попри такі очевидності, ініціатива скасування пайової участі, яка закладена в урядовому законопроекті №8124, викликала шалений опір та супротив. За версією прихильників цього збору, а ними є в переважній більшості потужні бізнес-холдинги та представники асоціації міст, інфраструктура населених пунктів залишиться без фінансування.
Виникає логічне запитання, з якого дива великий бізнес раптово розпочав перейматися та вболівати за інфраструктуру? Відповідь проста: великі гравці на ринку нерухомості пайову участь “живими” грошима практично не сплачують, здійснюючи зарахування своїх витрат на окремі частини проектів, які можуть бути навіть віддалено віднесені до інфраструктурних, адже чинні правила таке дозволяють “провернути”. Якщо ж таких витрат немає, домовляються про відстрочення платежу, а там, трапляється, і взагалі уникають сплати. Лише в Києві заборгованість з таких платежів обраховується вже в мільярдах.
Ось і виникає ситуація, коли великі “гравці” знаходять різні можливості уникнути сплати, а малі та середні – змушені дотримуватися правил. В результаті такої ситуації реальні платежі лягають на малий бізнес, який не має тісних зав’язків з місцевою владою та не має жодних важелів впливу. А великі гравці таким чином позбавляються від зайвої конкуренції за рахунок меншої собівартості побудованих метрів.
За своєю суттю, пайовий внесок, фактично, додатковий збір з інвестицій. Він був узаконений у 2000 році в грошовій оцінці. Тоді в законі України Про планування і забудову територій були включені норми, що його розмір становить 10% загальної кошторисної вартості для нежитлових будівель та 4% для будівництва або реконструкції житлових будинків. Однак вирішити інфраструктурні завдання міст він так і не допоміг: садки, школи, клініки, інститути, стадіони в столиці й регіонах, побудованих за рахунок пайових внесків так і не з’явилися.
У чому ж підступ? Чому так наполегливо місцеві влади і забудовники тримаються за цей інструмент? Пайовий внесок перетворився в “договірний” пункт, демонструючи всі ознаки корупційного інструменту. Сама заплутана та непрозора процедура обрахунку величини пайового внеска, начебто й придумана для ручного управління і ставить значну перепону для конкурентного вільного ринку. Місцеві ради, в ручному режимі, вирішують, кому знизити розмір пайового внеску, кому взагалі провести залік, за рахунок створеного об’єкта інфраструктури. Чинне законодавство передбачає можливість (без чітких критеріїв) чиновнику самостійно визначати, скільки потрібно заплатити. Одна людина може вирішити, хто платитиме 10% відсотків за новий торгово-розважальний центр, а хто – не платитиме взагалі, бо “правильно домовився” із владою. І інфраструктура та зручність для громади тут абсолютно ні до чого.
Однак, в разі житла, сума пайового внеску вже акумульована забудовником, він вклав її в кошторис, а значить, в ціну квадратного метра. А забудовнику – якщо пощастить, якщо його аргументи для представників місцевої влади будуть “цікаві й переконливі” – цю суму “зарахують”, він не буде переводити її в бюджет міста. А покупець квартири оплатить обов’язково свою частку пайового внеску!
Хочу звернути увагу, що мова йде не тільки про новобудови. Одна з наших проблем – застарілий житловий фонд. Нового житла насправді не так багато. В цілому по Україні, лише 3,3% квартир знаходяться в будинках, побудованих після 2000 року, в столиці цей показник трохи вище, 6,2%. А понад 50% житлового фонду – це будівлі різних серій часів СРСР, ті самі “хрущовки” й “панельки”. Їх жителі найближчим часом зіткнуться з необхідністю проведення капітальної реконструкції свого житла, оскільки популярні серії масової житлової забудови 1960-70-х років розраховані на термін експлуатації 50-70 років, і цей термін добігає кінця. І, за чинним законодавством, вони теж будуть зобов’язані сплатити разовий збір у вигляді пайової участі на розвиток інфраструктури, в складі своїх витрат на реконструкцію / придбання житла.
Скасування пайового знижує сумарні інвестиції в проект на 4% для житла і на 10% для комерційних об’єктів, в тому числі для промисловості. Цей простий крок робить житло доступнішим, а регіон привабливішим для інвестицій.
Яскравий приклад – Чернігів, який ризикнув піти на істотне зниження пайового внеску, з 10% до символічних 0,01% для нежитлових приміщень в 2017 році. В результаті тільки за минулий рік в Чернігові було побудовано 10 нежитлових приміщень проти всього двох об’єктів за 2013-16 роки. А обсяг інвестицій в модернізацію та виробництво досяг 20 млн грн, при 3 млн грн за 2013-16 роки.
Альтернативою наповнення місцевих бюджетів є податок на нерухоме майно. Фактичне надходження сум пайової участі в 2017 році – 793,4 млн. Податок на майно наповнив бюджет в 2017 році 449,3 млн грн, це на 63% більше, ніж в 2016.
Але найголовніше – податком на майно знімається протиріччя пайового внеску. Адже за логікою цього інструменту, за розвиток інфраструктури платять головним чином “нові члени громади”: ті, хто купують квартири в новобудовах, реконструює будинки або інвестують в комерційні об’єкти. Сьогодні покупець квартири в новобуді або власник приміщення, який наважиться реконструювати старий будинок, заплатять в сотні разів більше, за того, хто проживає в добротному, що не вимагає ремонту, будинку.
Покажемо це на цифрах. У 2017 році міський бюджет Києва поповнився на 449,3 мільйонів за рахунок податку на нерухомість. Фізичні особи за своє житло сплатили 32,7 млн грн, а загальний житловий фонд столиці на початок 2017 року сягнув 63,4 млн кв. м. Тобто, в середньому квадрат існуючого житла приніс до бюджету 0,51 грн.
Підрахунки демонструють, що нові власники квартир у Києві одноразово сплачують в середньому 450,76 грн з квадратного метру пайового внеску.
Виходить, що в минулому році розмір пайового внеску перевищував у 884 рази податок на нерухомість – 450,76 грн проти 0,51 грн. За таких умов, власник квартири в новобудові чи в реконструйованому житлі в Києві платить “вступний” збір на розвиток інфраструктури в такому розмірі, який власники “старого” житла заплатили б за 884 роки.
Очевидно, таке співвідношення ніяк не може бути обґрунтоване життєвим циклом об’єктів нерухомості, і фактично встановлює дискримінацію власників нового/реконструйованого житла, що прямо заборонено Конституцією України.
Рано чи пізно, питання сплати своїх 4% відсотків постане перед багатьма українцями. Середній вік житлового фонду в країні перевищує 42 роки. Якщо міста і країна в цілому мають намір вирішувати питання реновації/реконструкції застарілого фонду вони повинні скасувати практику вирішення проблем ремонту інфраструктури шляхом багаторазового обкладання поборами та зборами інвесторів, та тих, хто хоче відремонтувати стару будівлю.
За користування інфраструктурою населення і бізнес платять тариф, в котрий вже має бути включено вартість розвитку, амортизації та підтримання мереж. Розвиток інфраструктури населених пунктів в розвинутих країнах здійснюється виключно за рахунок податку на нерухомість, а не “вхідного мита” за проект. Може варто більш ефективно використовувати наявні можливості та ресурси, ніж намагатися якомога більше “вичавлювати” з громадян та інвесторів?
Про це заявила керівник сектору «Будівництво» BRDO Олена Шуляк під час V міжнародної конференції «Лізинг в Україні: Нові можливості та виклики».
– Станом на 2017 рік, коефіцієнт мультиплікації в загальнонаціональному масштабі за експертною оцінкою BRDO складає 6,76 грн., а кожна гривня, вкладена в будівельні роботи, призводить до зростання економіки України на 6,76 грн, саме так працює мультиплікаційний ефект, – зазначила Олена Шуляк.
Численні міжнародні дослідження, що опираються на статистичні спостереження та математичні моделі, свідчать, що саме інвестування в житлову нерухомість – один з основних чинників росту ВВП. Саме фінансування житлового сектору більше впливає на макроекономічну ситуацію та має високий коефіцієнт мультиплікації. За оцінками експертів, будівельна галузь впливає на діяльність понад 20 суміжних і виступає більшим двигуном розвитку національної економіки, ніж нежитлові інвестиції.
Експерти BRDO підрахували, що інвестування 80 мільярдів гривень в житлову нерухомість, а саме такий рівень сьогодні становить фундаментальний незадоволений попит на житло в Україні, призведе до загального росту економіки щонайменше на 540,8 млрд гривень.
– Необхідні нові фінансові інструменти для задоволення наявного попиту, які дозволять розширити можливість купувати нерухомість. Сьогодні менше 10% домогосподарств мають змогу придбати житло без залучення кредитних ресурсів. Створення передумов для розширення можливостей українців у придбанні житла одночасно стимулюватиме й економічний розвиток, – зазначила Олена Шуляк.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/04/Preza_Lvov_Fynans2018_pravky-1.pdf”]
Як забудовники та їх лобісти в парламенті блокують законопроект №8124?
Ви колись бачили країну, яка вперто руками й ногами відбивається від іноземних інвестицій та поліпшення умов для бізнесу?
Зараз саме це робить Україна. Вірніше, її частина, до якої входять забудовники і їх лобісти у Верховній Раді.
Вони почали “збивати на злеті” законопроект №8124, що може радикально підняти Україну в рейтингу сприятливості інвестклімату Doing Business.
Цей рейтинг уже давно став своєрідним KPI не тільки для нашого уряду, але й для урядів більшості країн, що розвиваються.
“Недоліком” проекту називають скасування пайової участі у інфраструктурі населеного пункту.
За версією забудовників, за рахунок пайової участі будується інфраструктура населених пунктів, яка залишиться без фінансування.
Але дослідження Мінрегіону показало: насправді, кошти від пайової участі не йдуть на інфраструктуру, або їх цільове використання неможливо відслідкувати.
За 18 років існування пайовий внесок показав практично нульову ефективність. Де всі ці садочки, школи, клініки, інститути, стадіони, побудовані за рахунок пайових внесків? Яка частка старих мереж була замінена?
Прихильники пайової участі стверджують, що завдяки ній наповнюються бюджети міст. Насправді ж частка пайового внеску в бюджеті міста складає не більше 1%.
У випадку житлових будинків сплачують пайовий внесок не забудовники, а ми з вами. Сума пайового внеску одразу закладена в кошторис, тобто вартість квадратного метра.
Окрім цього, ми часто чуємо, що сьогодні немає альтернативи пайовій участі, що є відвертою маніпуляцією. Наведу конкретний приклад можливого компенсатора.
Перший – податок на нерухомість, який лише у м. Києві у 2017 році дав бюджету 449,3 млн грн, що на 63% більше, ніж у 2016.
Другий приклад – плата за оренду землі, яка за останні декілька років зросла майже на 70% і дала бюджетам ну дуже пристойні надходження.
І ще одне, найгірше – так звану сплату пайової участі перетворили на корупційну схему.
Близький до місцевої влади бізнес користується значними привілеями та несправедливими конкурентними перевагами: наприклад, безпідставною відстрочкою або розстроченням платежу (тільки у Києві рахунок заборгованості по таким платежам йде на мільярди), непрозорим нарахуванням платежу, вибірковим доступом до зарахування витрат на інфраструктуру для зменшення платежу у якості пайової участі.
Саме тому бізнес-гіганти використовують депутатів, що “валити” №8124.
Великі забудовники, які й так не сплачують пайові внески, мають чималі можливості для цього, у тому числі кошти на піар.
Проти №8124 дуже активно виступає партія “Удар”, яку власне пов’язують з великими забудовниками, зокрема в столиці, та Асоціація великих міст, яку очолює мер Києва.
Що може протиставити таким “голіафам” малий та середній бізнес?
Він не представлений у владі, не знає, чого конкретно хоче від держави, а якщо й розуміє, то не має жодних важелів впливу.
А реформа, спрямована на захист інтересів малого бізнесу практично автоматично тягне за собою невдоволення великих гравців, які б не хотіли зайвої конкуренції. Тому для протидії такій реформі включаються згадані вище потужні ресурси великого бізнесу.
Виходить, основна “проблема” №8124 в тому, що він захищає інтереси малого та середнього бізнесу в Україні та прибирає чинні корупційні схеми.
А також створює передумови для здешевлення кредитів, обмежує сваволю мажоритарних акціонерів, здешевлює будівництво заводів та житла, зменшує транзакційні витрати та містить чимало інших корисних ініціатив.
Які ще закиди на адресу законопроекту ми чуємо?
Крім скасування пайової участі, каміння летить в ідею впровадження нового способу забезпечення виконання зобов’язань – довірчу власність.
Для критики використовують все, що потрапляє під руку: і вирвані з контексту цитати юристів позаминулого століття, і підручники для студентів 12-річної давнини, і популістичні кліше.
Основна теза: довірча власність як спосіб забезпечення – це продукт англо-саксонської системи права і він не може бути використаний в українській системі права, яка належить до континентальної сім’ї.
Однак насправді, ця теза не є правдивою. І інститут цей відомий ще з римського права, і існує він у значній кількості країн з континентальною системою права.
Більше того, він є обов’язковим для кожної країни-члена ЄС.
Загалом питання про запровадження інституту довірчої власності як способу забезпечення уже давно не актуальне – Україна зобов’язана це зробити відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС. Питання лише у тому, яким чином його врегулювати.
Врешті-решт Україні критично потрібен новий надійний інструмент для відновлення кредитування.
На превеликий жаль, регулювання застави містить чимало прогалин, які дозволяють недобросовісним боржникам не повертати кредити.
При цьому спроби “латання” дірок у законодавстві щодо застави викликають скажений спротив у депутатів, за якими якраз і стоїть той бізнес, який не завжди хоче розраховуватися з боргами.
У результаті добросовісні позичальники вимушені платити і за себе, і за того, хто вирішив борг не повертати.
Новий та надійний інструмент забезпечення повернення боргів зміг би відновити кредитування та потенційно знизити процентні ставки для бізнесу.
Третім за популярністю “мінусом” проекту згадують обмеження прав мажоритарних акціонерів у публічних акціонерних товариствах. Такі акціонери будуть вимушені стати прозорішими у питаннях укладення угод із афілійованими компаніями і виборі аудитора.
Природно, що це не подобається великим гравцям, які воліли б і надалі зберегти можливість зловживання своїми правами.
Але нічим зарадити не можемо: публічне акціонерне товариство на те і публічне, що права та інтереси усіх без винятку акціонерів мають дотримуватися та контролюватися державою. Якщо хто-небудь бажає закритості та менших витрат, тому пряма дорога до зміни типу товариства на приватне.
Ще нам закидають, що обсяг законопроекту надто великий. Кажуть, що варто було законопроект розділити на кілька окремих частин і розглядати їх окремо.
Тут відповідь зовсім проста: пробували, не спрацювало. Значна частина ініціатив з проекту №8124 уже роками лежить окремими законопроектами у парламенті без жодних перспектив.
Невеликі законопроекти не видаються надто важливими і на них ніхто не звертає увагу. Як результат, за рік-два вони застарівають і втрачають свою актуальність.
Лише об’єднаний комплексний законопроект №8124 викликав інтерес депутатів та експертів, лише об’єднаний законопроект почали детально читати та обговорювати, лише об’єднаний законопроект отримав шанси на потрапляння у порядок денний парламенту.
Крім того, об’єднання усіх ініціатив у межах одного законопроекту має одне логічне підґрунтя – усі вони базуються на кращих практиках, описаних у методології рейтингу Doing Business, що ведеться Світовим банком.
І наостанок. Ухвалити проект закону потрібно до 1 травня. Це дуже і дуже стислий термін, практично нереальний. З іншого боку, це можливість довести, що депутати стоять не на боці великих гравців рику нерухомості, маніпуляторів та популістів, а на боці малого бізнесу та іміджу держави.
Якщо ж наші обранці таки не ухвалять законопроект, то бізнес не отримає очікуваних змін, а громадяни відновлення кредитування.
Скажу більше, Україна, може просісти в рейтингу Doing Business вже цієї осені. І це нашкодить не лише іміджу, а й перетвориться на сильний аргумент для опозиції перед виборами.
Отож, панове депутати, не підведіть.
О.Гончарук для Економічної Правди.
Україна входить в шістку найбільших виробників меду в світі та щороку забезпечує до 5% світового виробництва. Бджільництво має величезний експортний потенціал, а також є галуззю, що сприяє розвитку малого та середнього бізнесу в сільській місцевості. При цьому український ринок є переважно «сірим», де лише 2% меду виробляється зареєстрованими суб’єктами господарювання. Профільний закон має низку недоліків та не охоплює всіх аспектів регулювання, необхідних для повноцінного розвитку ринку.
Як створити систему повноцінного обліку та простежуваності на ринку меду? Що необхідно для встановлення прозорих правил виходу на ринок? Як запровадити правові механізми взаємодії та принципи добросусідства між агровиробниками та бджолярами? Які регуляторні зміни потрібні ринку? Чи дозволить гармонізація українського законодавства зі стандартами ЄС збільшити експорт української продукції?
Шляхи вирішення проблем галузі держава та бізнес спільно шукатимуть 20 квітня 2018 року під час регіонального Круглого столу «Ринок виробництва меду: від традицій до світового експорту» у Рівному.
У заході візьмуть участь:
Офіс ефективного регулювання (BRDO) провів системний перегляд якості регулювання ринку та представив результати у аналітичному дослідженні – Зеленій Книзі, що стане предметом дискусії під час круглого столу.
Програма заходу тут.
Місце проведення: м. Рівне, ОДА (Майдан Просвіти)
Час: 15.00 – 17.00, 20 квітня 2018 року.
Реєстрація на захід за посиланням. Детальна інформація за номером: 063 440 47 07.
Акредитація ЗМІ – на [email protected].
Долучайтеся до діалогу! Результати обговорення стануть основою формування конкретних законодавчих змін на ринку. Детально – на www.regulation.gov.ua
У Верховній Раді зареєстровано 4 законопроекти, розроблені за участі BRDO, які допоможуть реформувати лісову галузь. Законопроекти №8246, №8238, №8239, №8240 спрямовані на створення Державного фонду розвитку лісового господарства.
З 2016 року кошти на фінансування лісової галузі з державного бюджету майже не виділялися, закривалося 5-7% потреб.
Удосконалення системи фінансування та розвитку лісового господарства, передбачене в законопроектах, дозволить:
У випадку ухвалення законопроектів, вже з 1 січня 2019 року наповнення Державного фонду розвитку лісових ресурсів за рахунок спеціального фонду державного бюджету (при зарахуванні рентної плати від рубок головного користування) становитиме 632,8 млн грн. Більшою мірою це забезпечить потреби у фінансуванні лісової галузі.
Нагадаємо, що в минулому році, експерти BRDO підготували аналіз проблем регулювання ринку деревини в Україні, оформлений у Зелену Книгу.
Згідно з новим Законом «Про ринок електричної енергії», до 1 липня 2019 року Україна має змінити модель функціонування ринку електроенергії відповідно до вимог Третього енергетичного пакету ЄС. Її впровадження мало б означати вільне ринкове ціноутворення, зменшення впливу держави, конкуренцію та можливість продажу електроенергії за двосторонніми договорами. Проте за поточних ринкових умов в Україні, реформування може привести до суттєвого погіршення ситуації у галузі та загрожує дискредитацією процесу євроінтеграції.
Шляхи вирішення проблем ринку представники влади, бізнесу та громадськості обговорювали 10 квітня під час Круглого столу «Ризики та бар’єри на шляху реформування ринку генерації». Організатором заходу виступив BRDO за підтримки EU4Business\FORBIZ та МЕРТ, в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
Ліцензію на виробництво електроенергії на українському ринку мають 406 суб’єктів, проте частка 5 найбільших гравців складає 92% сукупного обсягу оптового ринку електроенергії (ОРЕ). Держава контролює майже всі операції на ринку, що спотворює ринкову модель та унеможливлює конкурентний розвиток. Послабити концентрацію на ринку можна за рахунок імпорту та будівництва нових потужностей. Проте ані держава, що виробляє 67% електроенергії, ані приватний сектор не зацікавлені в появі нових сильних гравців.
«Перехід до вільного ринку в умовах високої концентрації є дуже ризикованим кроком. Через зміну механізмів ціноутворення кінцева ціна електроенергії для бізнесу зросте щонайменше на 30%, навіть не враховуючи інфляцію та інші фактори, що впливатимуть на тарифи для кінцевих споживачів, зокрема, впровадження RAB-регулювання. Зменшити ціновий шок дозволить відмова від перехресного субсидіювання, але це спричинить двократне зростання тарифу для населення», – зауважує керівник сектору «Енергетика» BRDO Олексій Оржель.
Імпортер, як повноцінний конкурент вітчизняній генерації, не може зайти на ринок до зняття низки адміністративних, економічних і технічних бар’єрів. Зокрема, необхідні синхронізація бірж, створення умов для імпорту в Бурштинський острів та об’єднання ОЕС України з ENTSO-E. Останнє потребує оновлення генеруючих потужностей, що зношені на 80%, та відповідності європейським технічним вимогам та екологічним стандартам, а отже – значних капіталовкладень.
«Україна обрала європейський шлях розвитку, отже, має виконувати свої зобов’язання в рамках реформи енергетичної сфери. У галузі багато об’єктивних проблем, однак побудувати конкурентний ринок можливо лише за умови реалізації повного комплексу необхідних кроків. Зокрема, напрацювання якісної підзаконної бази для ринку електроенергії, оздоровлення енергетичного регулятора та АМКУ з метою орієнтації на потреби споживачів, а також створення умов для експортно-імпортного обміну», – переконаний керівник департаменту програм допомоги “Енергетика, транспорт та навколишнє середовище” Представництва ЄС в Україні Йоганнес Баур.
Поява нових великих виробників в поточній ситуації є сумнівною, адже строк окупності такої інвестиції складає більше 20 років. Більш того, діюча генерація не зацікавлена в появі конкурентів та може ситуативно пропонувати нижчі ціни, чим блокуватиме вхід на ринок нових суб’єктів. Особливо, у разі можливого встановлення їм надбавок на підвищення екологічності, покриття боргів «старого» ринку тощо. Такі доплати включатимуться до тарифу на передачу та, в кінцевому рахунку, лягатимуть на споживача, створюючи ілюзію конкурентної ціни електроенергії на добу наперед та внутрішньодобовому ринку.
На необхідності виваженого підходу наголосив Перший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов: «Реформа ринку електроенергії є пріоритетом, зважаючи на її визначальний вплив на умови ведення бізнес-діяльності в країні. Наше завдання – не сліпе накладання Третього енергопакету, що призведе до негативних наслідків, а реалізація механізмів для конкурентного розвитку галузі. Тут має бути спільна комплексна робота усіх відповідальних органів».
За оцінкою BRDO, позитивного ефекту від імплементації Третього енергетичного пакету в Україні можна досягти виключно за умов:
– посилення антимонопольних вимог до учасників ринку генерації;
– створення можливостей для відкриття імпорту і будівництва нових приватних ТЕС;
– відходу від практики перехресного субсидіювання між різними категоріями споживачів.
В іншому випадку, в умовах обмеженого державного втручання, посилюється чутливість ринку до цінових коливань та зловживань, що відобразиться на кінцевому споживачі.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/04/GB-Power-Generation-4.pptx”]