17 квітня 2018 року о 11:00 в Klitschko EXPO відбудеться відкрита галузева нарада «Безпечність будівель та споруд: проблеми застарілої нормативної бази та фальсифікату в будівництві».
У заході візьмуть участь:
Під час наради планується обговорення проблем, пов’язаних із застарілістю нормативної бази, відсутністю стандартів, гармонізованих із європейськими, фальсифікатом будівельної продукції, особливостями тендерних процедур і ринкового нагляду, із ключовими учасниками ринку. Враховуючи великий суспільний інтерес щодо стану безпеки будівель і споруд, під час наради також відбудеться обговорення плану дій щодо покращення ситуації на ринку.
Організатори івенту:
Місце: Klitschko EXPO (Київ, вул. Велика Васильківська, 55)
Час: 11:00 – 14:30, 17 квітня 2018 р.
Реєстрація за посиланням.
Акредитація ЗМІ на [email protected]
Зараз команда BRDO працює над переглядом регулювання забудови приаеродромної території. Проблема є резонансною, адже за даними Мінінфраструктури станом на березень 2018 року Державіаслужбою винесено 115 рішень про припинення будівельних робіт на об’єктах, більшість з яких збудована, а в провадженні судів вже знаходяться десятки судових спорів за позовами Державіаслужби до замовників будівництва на приаеродромних територіях.
На круглому столі в Конфедерації будівельників України експерт сектору “Будівництво” BRDO Ірина Бардасова представила шляхи її вирішення: “Недоліки регулювання спричиняють конфлікт будівельної та авіаційної галузей: з одного боку при будівництві без погоджень уповноважених з авіаційних питань органів та підприємств виникають порушення вимог з безпеки авіації та ризики втрати сертифікації аеродромами, з іншого – отримання додаткових погоджень є штучним бар’єром для здійснення будівельної діяльності та спричиняє значну втрату часу та відповідно коштів суб’єктами містобудівної діяльності”, – зазначила Ірина Бардасова.
У Києві, для того щоб дотриматись всіх вимог з безпеки авіації при новому будівництві необхідно отримати 7 погоджень, витративши на це біля 18 місяців. Чи готові представники бізнесу чекати стільки часу? “Для того, щоб авіаційна та будівельна галузі працювали в тандемі необхідно прибрати штучні бар’єри для здійснення будівельної діяльності, а саме скасувати обов’язок замовників будівництва отримувати окремі погодження , а вимоги з безпеки авіації включити до містобудівної документації та зазначати відповідні обмеження забудови у містобудівних умовах та обмеженнях”, – зазначила Ірина Бардасова. Представники бізнесу, будівельної галузі та експерти зазначили, що правильно відкориговане законодавство значно покращить ситуацію в галузі, а суспільство та бізнес відчують позитивний результат.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/04/Avya_-preza_KBU_03042018.pdf”]
4 квітня 2018 року вступає в силу Закон України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин» №2042 від 18.05.2017. За оцінкою BRDO, його впровадження створює умови для функціонування системи дієвого контролю за безпечністю харчової продукції, проте ефективна реалізація Закону потребує значних фінансових ресурсів від держави, а також прийняття біля 30 підзаконних актів.
Закон запроваджує низку позитивних новел у галузі. Зокрема, повертає інструменти для якісного контролю за продукцією, що ввозиться на територію України, на лінію державного кордону. Так, визначаються вимоги до облаштування прикордонних інспекційних постів для безпосереднього контролю, відбору зразків та дослідження продукції кваліфікованим персоналом. Зараз такий контроль формально здійснюється співробітниками Митної служби, що елементарно не мають для цього технічної можливості.
Закон також вводить нові інструменти регулювання – загальний документ на ввезення та загальний ветеринарний документ на ввезення, які підтверджуватимуть проходження державного контролю оператором ринку.
Окрім того, норми Закону встановлюють ризик-орієнтований підхід до контролю у галузі та створюють більш сприятливі умови для сумлінного бізнесу. Так, державний контроль за впровадженням системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (HACCP) дозволить знизити витрати бізнесу на оснащення підприємств для виконання санітарних вимог.
Для забезпечення своєчасного контролю передбачається розширення кола осіб для здійснення окремих заходів держконтролю. Крім того, бізнес чітко розумітиме державні вимоги до себе. Законом передбачено, що Мінагрополітики має затвердити форми актів державного контролю, що застосовуються державними інспекторами/державними ветеринарними інспекторами під час контролю.
Наразі необхідно зосередити зусилля над вирішенням низки суттєвих проблем, що ставлять під загрозу ефективне впровадження документу. По-перше, передбачити фінансові інструменти для облаштування прикордонних інспекційних постів, належного матеріально-технічного забезпечення інспекторів тощо. По-друге, напрацювати необхідну нормативну базу для реалізації Закону. По-третє, передбачити гармонізацію галузевого законодавства відповідно до Регламенту ЄС 2017/625, що також визначає повноваження фітосанітарного контролю.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/04/Dajdzhest_29.03.18.pdf”]
Діюча в Україні система інспекцій не здатна попереджати ризики. Результатом зволікання із впровадженням інспекційної реформи є численні пожежі, що загрожують життю та безпеці громадян. Важливою складовою реформи також має стати забезпечення доступності інформації про перевірки та їх результати.
Вже сьогодні на сайті https://inspections.gov.ua, розробленому BRDO, можна знайти інформацію про перевірки ТРЦ, заплановані на 2018 рік. Більш того, вже з квітня ДСНС вноситиме сюди інформацію про результати своїх перевірок. На виконання доручення Прем’єр-міністра України, розпочнеться процес із внесення інформації про позапланові перевірки торговельних центрів.
«Метою діяльності інспекції має бути не виявлення порушення та покарання порушника, а реальне зниження ризиків. Це докорінна перебудова роботи органу, що буде супроводжуватись створенням інструментів для самоконтролю бізнесу. Зібрана за допомогою онлайн-системи статистика дозволить побудувати матриці ризиків та спланувати управління ними. Інформація про перевірки та їх результати має бути доступною онлайн, аби кожна людина мала можливість оцінювати власні ризики», – впевнений Голова BRDO Олексій Гончарук.
Однією з причин незадовільного стану протипожежної безпеки в Україні є те, що за чинним законодавством перевіряючі органи, зокрема ДСНС, змушені перевіряти суб’єкти господарювання, а не об’єкти. Тобто, замість того, аби перевіряти торговельні центри, стадіони чи дитячі садочки, перевіряють юридичних осіб.
Які проблеми це викликає?
Вирішити ці проблеми на підзаконному рівні неможливо – потрібні зміни на рівні закону.
Детальніше – тут.
Електроенергія – найважливіший для економіки ресурс. Україна має значний генеруючий потенціал, проте основні потужності зношені, технологічно застарілі та екологічно небезпечні. Висока концентрація ринку суттєво обмежує можливості для конкуренції та змін. Україна намагається побудувати нову ринкову модель, однак численні бар’єри ставлять під сумнів перспективи реформування.
Як створити конкуренцію на монополізованому ринку? Чи вдасться запровадити принципи вільного ринкового ціноутворення? Що необхідно для створення рівних умови для імпорту електроенергії? Як стимулювати активність споживачів та розвиток альтернативної енергетики?
Відповіді держава та бізнес спільно шукатимуть в рамках дискусії «Ризики та бар’єри на шляху реформування ринку генерації». Експерти BRDO провели системний перегляд регулювання ринку, який презентують у Зеленій книзі «Регулювання ринку виробництва електричної енергії».
До участі запрошені:
Представники бізнесу та громадськості
Детальніше – на www.regulation.gov.ua. Долучайтеся до діалогу!
Місце: м. Київ, Inveria flowspace (вул. Володимирська, 49А)
Час: 11:00 – 12:30, 10 квітня 2018 р.
Програма заходу тут.
Реєстрація за посиланням. Детальна інформація за номером: 063 440 47 07.
Акредитація ЗМІ на [email protected].
Міністерство освіти і науки оприлюднило Проект плану реалізації експерименту з впровадження електронного підручника та електронної платформи. Документ окреслює обсяг робіт, механіку і послідовність дій із впровадження в Україні електронних підручників та функціональних модулів Національної освітньої електронної платформи.
У рамках експерименту планується вивчити використання дослідних зразків електронних підручників у навчальному процесі, запустити нові процедури експертизи державної експертизи, відбору, фінансування електронних підручників, ввести спочатку в дослідну, а потів повноцінну експлуатацію Національну освітню електронну платформу.
За результатами експерименту буде сформовано стратегію розвитку електронних підручників та електронної платформи, пакет нормативно-правових документів, які регулюють національний ринок електронних підручників.
Проект плану реалізації експерименту буде обговорений зі стейкхолдерами процесу.
До 30 березня Міністерство освіти і науки прийматиме листи зацікавлення від розробників програмного забезпечення, постачальників технічних рішень і контенту, комерційних і неприбуткових компаній, наукових і дослідницьких установ, які хотіли б взяти участь у розробці Національної освітньої електронної платформи.
У цих листах зацікавлені суб’єкти мають запропонувати власні пропозиції щодо створення модулів і контенту для Національної освітньої електронної платформи згідно із Проектом плану реалізації експерименту з впровадження е-підручника і е-платформи.
Пропозиції мають містити загальний опис бачення і підходу, напрямків реалізації, конкретних завдань і заходів, етапів і термінів реалізації, необхідні ресурси, орієнтовний бюджет реалізації. Важливо надати емпіричний досвід і кейс-стаді, які аргументують необхідність застосування саме запропонованого підходу.
Не пізніше 6 квітня Міністерство освіти і науки розгляне надіслані пропозиції та представить громадськості деталізований план подальших дій.
Листи зацікавлення і питання щодо Проекту плану реалізації експерименту надсилайте за адресою: [email protected].
Чи може штучний інтелект замінити колективний або ж одноособовий орган влади? Традиційно в нашій країні президентські вибори стають приводом до політичних торгів на тему чергової зміни політичного режиму з посиленням або ж послабленням президента чи парламенту.
При цьому, як засвідчила практика, інколи цей маятник цілком можна розгойдати до крайнощів на кшталт авторитаризму. Політичний устрій у таких умовах розглядається як виріб із пластиліну, якому можна надати будь-якої форми, залежно від поточного співвідношення сил основних політичних гравців.
Такі політичні торги залишаються, практично, без жодного змістовного аналізу з боку академічної науки, оскільки ні історія, ні філософія, ні політологія не дають чіткої відповіді на запитання, як має бути структурована влада. Прихильників західного лібералізму вперто збиває з пантелику Лі Куан Ю, чиє усміхнене обличчя поглядає з полиць ледь не кожної української книгарні. Тим часом апологетам “сильної руки” постійно доводиться нагадувати трагічну історію становлення СРСР та невтішні тренди розвитку наших сусідів.
Однак, якщо відкинути історичні паралелі, вирішення проблеми оптимальної концентрації влади значною мірою залежить від відповіді на ключове запитання: хто наділений вищою здатністю (та більшою вірогідністю) приймати оптимальні й ефективні рішення: колектив чи окремий індивід?
Відповідь на це запитання намагалися дати і стародавні греки (наприклад, Аристотель вважав, що група приймає рішення на рівні, як мінімум, не гіршому, ніж найкращий її член), і колективна мудрість українського народу (“одна голова добре, а дві — краще”; “скільки голів, стільки й умів”).
Проте більш-менш достовірна відповідь стала доступною лише протягом кількох останніх десятиліть, коли за роботу взялися професійні психологи. Саме тоді виявилося, що, як це часто траплялося раніше, ні народ, ні Аристотель не мали жодного уявлення, про що вони говорять. Але про все по черзі.
Спрут у владі
Наскільки вірогідне прийняття оптимальних рішень одноособовим лідером держави? Насамперед тут одразу треба відкинути варіант реально одноособового процесу прийняття рішень таким лідером. Річ у тому, що одна людина, приймаючи рішення, може ефективно аналізувати лише невелику кількість факторів. Зі збільшенням складності проблеми аналіз втрачає сенс, і тут уже варто покладатися лише на інтуїцію. Враховуючи складність та багатоманітність сфер, якими доводиться керувати потенційному авторитарному лідеру, він навіть теоретично не може бодай на мінімально допустимому рівні одноособово керувати державою (якщо, звісно, ця держава — не острів, населений кількома десятками аборигенів).
Тому самовпевненим вождям-диктаторам ми дамо спокій, проте поглянемо на інший, менш екзотичний тип прийняття рішень — прийняття рішень ієрархічними групами. Суть такої групи полягає в тому, що проблема і можливі шляхи її вирішення обговорюються у досить широкому колі радників, проте рішення приймає лідер одноособово, після групової дискусії. Зазначена вище модель більш адекватно відображає режим “освіченої диктатури” в сучасному складному світі. Отож чи є недоліки в цій моделі?
Як з’ясувалося, є, і чимало. Навіть якщо відкинути потенційні індивідуальні вади одноособового керівника (недоліки сприйняття, виховання, освіти або досвіду), залишиться низка помилок, яких припускаються практично всі лідери.
Для початку: до поради котрого з радників, на вашу думку, лідер дослухається насамперед? Може, найрозумнішого?
Зовсім ні.
Зазвичай найбільше шансів бути успішним у того радника, котрий демонструє більше впевненості у своїй пораді. Це правило працює й тоді, коли така впевненість жодним чином не корелюється зі зваженістю та оптимальністю самої поради (тобто коли впевненість — безпідставна).
Протилежний ефект спостерігається тоді, коли лідер не має своєї думки щодо проблеми. У такому разі лідери схильні пристати на пораду радника навіть тоді, коли цей радник має менше знань і досвіду у відповідній проблематиці, ніж сам лідер.
Ще одне типове явище — негативний природний відбір серед радників одноособового керівника. Як вивили дослідники, порада радника, котра виявилася помилковою, істотно знижує вагу останнього в очах лідера. При цьому порада, котра виявилася правильною, лише трохи підіймає авторитет радника в очах керівника.
Тобто завоювати авторитет лідера надто складно, а втрачається він миттєво. Як наслідок, лідер акумулює навколо себе радників, що керуються стратегією надання розмитих і неоднозначних порад, які б не давали приводу до звинувачень у майбутньому.
Крім того, якщо лідер справді шукає порад, він схильний більше довіряти тому радникові, котрий раніше погоджувався з думкою самого лідера. А це означає що з часом такий лідер неминуче потрапить у теплу ванну своїх ілюзій, підтримуваних найближчим оточенням.
Крім того, щоб бути успішними, і лідер, і його команда мусять одночасно мати розвинені когнітивні навички та свідомість. Відсутність таких якостей у лідера не може компенсувати жодна команда радників. І навпаки — геній із командою посередностей прийматиме переважно хибні рішення.
Нарешті, отримання людиною влади істотно змінює її поведінку. Як докладно показали дослідження Dacher Keltner, людина, отримавши владу, схильна поводитися більш імпульсивно й егоїстично, брехати, порушувати правила, яких, на її думку, мусять дотримуватись інші, та навіть … забирати цукерки, призначені для дітей (розумію, смішно, але факт).
Здавалося б, прихильникам сильного парламенту є чого радіти. Підтверджуються їхні підозри, що всі історичні жахи авторитаризму — це не тимчасова вітчизняна специфіка, а науково підтверджена закономірність.
Однак чи є істотні переваги в колективного прийняття рішень?
Уся влада радам?
З погляду оптимальності рішень, такі переваги виявилися зовсім не очевидними.
По-перше, колективи зазвичай не тільки не виправляють помилок своїх членів, а, навпаки, посилюють.
По-друге, прийняття рішень групою цілком залежить від абсолютно випадкових чинників. Наприклад, часто вирішальне значення має позиція того, хто першим висловив свою думку.
По-третє, якщо члени колективу перед обговоренням схилялися до якоїсь однієї точки зору, то результатом обговорення буде лише істотне посилення їхньої впевненості в такій точці зору. Як наслідок, колектив без жодної видимої причини радикалізується.
По-четверте, групи надають великого значення інформації, що відома всім членам групи, і часто ігнорують інформацію, яка відома лише окремим членам колективу. Цей недолік особливо виражений тоді, коли час для прийняття рішення групою обмежений невеликим відтинком.
А ще — іронічно виглядає те, що члени групи, які не мали можливості обговорити проблему між собою, часто роблять висновок, набагато ближчий істини, ніж висновок групи, яка мала можливість обговорити проблему.
Нарешті, чи не основний недолік колективного прийняття рішень — його повільність. Наприклад, парламент украй рідко розглядає законопроект швидше, ніж 6 місяців. Така неквапливість повністю суперечить сучасним трендам: у приватному секторі (навіть коли йдеться про величезні корпорації) відлік часу для прийняття рішень іде на години, хвилини, а часом — і на секунди. Компанія, яка не може приймати рішення швидко, миттєво випадає з конкурентного ринку.
З погляду швидкості, одноособовий керівник може дати фору будь-якому парламенту. Хоча, ніде правди діти, подекуди країнам-невдахам випадають правителі, що зволікають із прийняттям рішення до останнього через свої психічні особливості.
Як неважко помітити, і колективи рівноправних учасників (виборці на референдумі, парламент), і ієрархічні групи (одноособовий керівник та його радники) самі собою недосконалі й запрограмовані робити помилки. Тому, з погляду правильності та ефективності рішень, проблема не так у тому, хто приймає рішення (ієрархічна чи рівноправна група), а в тому, як робота таких груп налаштована.
Наприклад, на прийняття правильних рішень групою позитивно впливає участь особи, котра активно обстоює позицію, відмінну від думки більшості. При цьому якщо група розуміє, що учасник групи зайняв таку позицію лише у зв’язку зі своїм статусом офіційного опонента, позитивний ефект від такої участі стрімко падає. Звідси урок для парламенту: опозиційні фракції лише тоді позитивно впливають на якість прийняття рішень парламентом, якщо причиною їх опонування стає реальний аналіз ініціативи, а не заперечення у зв’язку з політичною боротьбою, безвідносно до суті проблеми.
Загальний висновок — без оптимальних процедур обговорення, цілеспрямованого формування складу груп та вдумливого аналізу рівня експертизи їх членів і ієрархічні, і рівноправні групи зможуть приймати оптимальні рішення лише виключно за позитивного збігу обставин.
Однак проблема полягає в тому, що групи (як із лідером, так і без) вкрай рідко можуть налаштувати себе самостійно. Найчастіше групи недостатньо цінують думку найкращого експерта в групі та дають завищену оцінку найменш обізнаному раднику.
Я від Цукерберга
Якщо людина заздалегідь запрограмована на хибні рішення, то чи не настав час замінити її чимось іншим?
За прогнозами, вже у найближче десятиліття людина може перестати писати програми, оскільки із завданням кодування цілком здатен упоратися штучний інтелект. А тут варто згадати, що програмний код і законодавство мають надзвичайно багато спільного: і те й інше — алгоритми, правила поведінки. Більше того, програмний код навіть трохи складніший, оскільки у разі помилки програма однозначно перестає працювати правильно. А у разі помилки в законодавстві завжди є шанс відступити від буквального тлумачення норми й застосувати безліч інших різновидів тлумачень (системне, телеологічне, історичне і т.п.), які б наділили сенсом навіть абсолютно бездарно написаний закон.
І справді, останнім часом дедалі частіше прийняття рішень делегують штучному інтелекту. Деякі інноваційні компанії вже вводять його до складу органів управління, а органи влади — у механізм прийняття рішень, що базуються на обробці великих масивів даних. У сфері правосуддя штучний інтелект може спрогнозувати поведінку злочинця та обрати оптимальне покарання або ж оцінити вірогідність того, що підозрюваний не буде переховуватися від слідства. Чат-боти успішніше за людей впорюються з консультуванням та відповідями на запити громадян і навіть їх рекрутингом на військову службу. При цьому йдеться про вже працюючі алгоритми. Сфери, в яких алгоритми вже готові до застосування, але поки що не дозволені людиною, ще ширші. Тут і перевірка підстав для надання соціальної допомоги, прийняття рішення про надання пільгового кредиту бізнесменові-початківцю, надання візи чи дозволу на імміграцію, вибір об’єкта для інспекційної перевірки тощо.
Постає логічне запитання: чи може штучний інтелект замінити колективний або ж одноособовий орган влади?
З погляду вибору оптимальних рішень, штучний інтелект видається чи не найкращим засобом. Алгоритм не обтяжений зобов’язаннями перед партнерами по партії, не думає про переобрання на повторний термін і повністю позбавлений когнітивних вад людини.
Але людина не була б людиною, якби шукала прості шляхи. Тому маємо іншу проблему — дослідження вказують, що нам, людям, не подобається, коли складні рішення за нас приймають алгоритми. Навіть якщо такі рішення будуть більш оптимальними й ефективними. Навіть якщо складне рішення виявилося, з погляду наслідків, помилковим, це часто не заважає людям почуватися цілком задоволеними.
А органи влади, як стало зрозуміло з наведених вище досліджень, — це не завжди місце для прийняття оптимальних рішень. Як правило, це генератори рішень, які є продуктом політичного (часто ситуативного) компромісу. Хоча такі рішення і не є ідеальними, проте вони, як і будь-який компроміс, легше сприймаються як обов’язкові до виконання.
Проте зазначений висновок зовсім не означає, що алгоритмам не місце у системі органів влади. Штучний інтелект цілком спокійно зможе перебрати на себе левову частку обов’язків органів влади, пов’язаних із виконанням другорядної або ж підготовчої роботи: збиранням даних, відповідями на запити про надання інформації чи розподілом завдань серед підлеглих.
Політична вага такого члена парламенту або ж уряду може бути значно більшою, ніж політична вага його рядового людського колеги. Алгоритм може виконувати роль орієнтира, відступ від пропозицій якого потребує докладного обґрунтування та аргументації. Більше того, дискусія з участю штучного інтелекту навряд чи зводилася б до відвертих політичних розбірок і зміщувала б урядові чи парламентські дискусії від невпинного піару до обговорення суті проблематики.
За такого розвитку подій свідченням невідворотних змін стануть рекламні слогани розробників софту на кшталт “Воно працює”, “Тому що таки послідовне”, “Ці залізяки нічого не крали” або ж “Візьми і зроби”.
Думки, висловлені в цій публікації, відображають винятково точку зору автора
15 березня 2018 року відбулося засідання Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВРУ, на якому прийнято важливе рішення рекомендувати Верховній Раді України взяти за основу законопроект № 5448 в повторному першому читанні.
Офіс ефективного регулювання доклав багато зусиль для удосконалення редакції законопроекту № 5448, який дозволить йому стати “Національним органічним стандартом”.
За пропозиціями Офісу, в законопроекті удосконалено механізм державного контролю за органічним сегментом, вимоги до акредитації органів сертифікації та їх відповідальність за неналежне виконання делегованих державою повноважень, а також деталізовано положення про сертифікацію суб’єктів господарювання у частині розширення бізнес процесів, які підпадають під органічну сертифікацію.
Запропоновані правки базуються на Регламентах ЄС 834/2007, 889/2008 та позитивно вплинуть на ринок органічної продукції в Україні.
У результаті прийняття законопроекту, ринок органічної продукції стане на крок ближче до успішного розвитку. Це надасть можливість офіційно з’явитись першому українському виробнику сертифікованому за українськими вимогами. Держава нарешті зможе належним чином контролювати виробництво та обіг органічної продукції та захищати права споживачів.
Верховна рада підтримала законопроект #7085 у першому читанні. Він містить пропозиції експертів BRDO щодо ідентифікації об’єкта нового будівництва та присвоєння адреси добудованому об’єкту:
Також у законопроект включено пропозиції експертів BRDO щодо внесення змін до Закону України «Про архітектурну діяльність». Відтепер виконавцям робіт (послуг) зі створення об’єктів архітектури не можна відмовити у проведенні професійної атестації, якщо вони не вступили до саморегулівної організації, яка цю атестацію проводить.
BRDO розробив новинку в індексі вареника! Відтепер онлайн сервіс дає можливість користувачу порівняти індекс вареника в Україні та інших європейських країнах. Ціна продуктів, з яких можна зліпити вареник, в нашій країні виявилася найнижчою.
“В Україні вареник найдешевший. Проте, ми можемо дозволити собі купити найменшу їх кількість. У Фінляндії, наприклад, за свою зарплатню жителі можуть купити 1 482 порції, в Німеччині 1 409, в Польщі – 836. А у нас на середню зарплату можна купити лише 271 порції вареників, за даними Держстату. І 212 порцій за даними торговельних мереж”, – зауважив голова BRDO Олексій ГОНЧАРУК.
Також ми порівняли відповідні показники і для українських регіонів. Найвищий рівень відповідної купівельної спроможності в Києві, аустсайдером є Чернігівська область. В регіонах західної України складові вареника є найдешевшими, особливо на Тернопільщині, але це збалансовують і невисокі зарплати. Найгірша ситуація в областях, що оточують столичний регіон. Близкість до Києві «сприяє» швидшому відтоку більш кваліфікованих кадрів і гальмує зростання зарплати на місцях, а ціни там, в свою чергу, значно вищі за західноукраїнські.
На онлайн сервісі також доступний інфляційний калькулятор, що дозволяє оцінити, як з часом змінювалися ціни в країні.
Як це працює? Онлайн сервіс автоматично збирає дані з відкритих джерел (Держстат, НБУ, Світовий банк, Євростат) та представляє їх у зручному вигляді:
BRDO планує і далі вводити нові інструменти, які допоможуть аналізувати зв’язок інфляції та інших показників. Незабаром ми запустимо індекс доступності житла. Детальніше: https://regulation.gov.ua/inflation
На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складала 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив 400 мільярдів доларів.
Через особливості ринку криптовалют встановити обсяг українського ринку точно неможливо, а грунтовний аналіз його обсягів не проводився. При цьому у 2017 році Україна була у ТОП-10 країн за кількістю користувачів Bitcoin, за оцінками forklog.consulting та axon.partners. Беззаперечним є факт зростання інтересу українців до ринку криптовалют та збільшення операцій на ринку, про це свідчить в тому числі зростання об’ємів торгів та торгових пар на популярній українській біржі криптовалют KUNA.
При цьому ринок в Україні розвивається в умовах правової невизначеності. Це створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Наприклад, НБУ у своїх листах 2014 року надавав роз’яснення, що Bitcoin є грошовим сурогатом, і суди посилаються на відповідні листи при розгляді справ. Використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Однак разом з цим у 2017 році була спільна заява фінансових регуляторів, яка каже про неможливість визначення правової природи криптовалют, у якій значиться, що криптовалюти не є грошовим сурогатом, при цьому така спільна заява не оформлена у вигляді офіційного документу та не має юридичного статусу.
Питання класифікації та оподаткування операцій, бухгалтерського обліку, ліцензування чи інших обмежень щодо діяльності з криптовалютами також не мають однозначного вирішення в рамках поточного законодавства. Можна стверджувати, що ринок криптовалют активно розвивається без державного регулювання. При цьому держава має визначити:
BRDO розпочинає перегляд ринку криптовалют в Україні та закликає всіх, кому небайдужа дана тема, приєднуватися.
Інтернет-телебачення з використанням OTT (Over the top)-технології* поступово перетворюється на альтернативу традиційним видам доставки аудіовізуального контенту. Динаміка приросту ринку аудіовізуальних медіа послуг із застосуванням технології OTT в світі складає більше 20% щороку, і, за експертними прогнозами, у 2022 р. загальний дохід компаній, що надають послуги за технологією OTT досягне 83 млрд дол., що вдвічі більше показників 2016 р.
В Україні частка аудіовізуальних послуг з використанням OTT-технології складає біля 2% ринку, що поки небагато порівняно з супутниковим, кабельним та ефірним ТБ. Чинне законодавство у сфері телебачення і радіомовлення не враховує зміни в аудіовізуальному секторі та не забезпечує комплексного регулювання для учасників ринку, що використовують сучасні технології. Це провокує негативні наслідки для перспективного сегменту: спотворення конкуренції на ринку, ризики протиправного використання контенту та загрози інформаційній безпеці держави.
Проблематику ринку представники влади, бізнесу, громадськості та експертних кіл обговорювали 16 березня під час Круглого столу «Ринок ОТТ-відеоконтенту: сучасні технології VS застарілі закони». Організатором заходу виступив BRDO за підтримки EU4Business\FORBIZ в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
«Створити ефективні засади взаємодії у будь-якій сфері можливо лише через діалог з учасниками ринку. Для розвитку сучасних інноваційних ринків принципи відкритої конкуренції та рівних прав є вкрай важливими», – зазначила Секторальний менеджер з питань конкуренції й економіки Представництва ЄС в Україні Ірина Губарець.
BRDO проаналізував регуляторне поле галузі та презентував результати у Зеленій книзі «Ринок ОТТ-відеоконтенту». «Розвиток ринку в Україні стримується неспроможністю держави вчасно адаптувати законодавство, наразі воно не дозволяє у повному обсязі ідентифікувати послуги ОТТ-провайдера як надавача програмної послуги. Натомість маємо високий рівень піратства та нерівні умови діяльності українських провайдерів порівняно з іноземними в питаннях оподаткування та забезпечення інформаційної безпеки держави», – наголосив керівник сектору IT&Telecom BRDO Олександр Кубраков.
Так, ОТТ-провайдери – нерезиденти при наданні своїх послуг на території України не сплачують податки з доходів від господарської діяльності. Одночасно, на них не поширюються вимоги щодо розповсюдження іноземних телепрограм та контенту, стосовно яких в Україні встановлені обмеження.
З причини того, що в Україні не здійснюється облік ОТТ-провайдерів, встановити точну кількість таких операторів неможливо, як і кількість домогосподарств, що отримують їхні послуги. Окрім того, ринку притаманна нерівність умов діяльності провайдерів, що надають послуги з використанням різних технологій.
За експертною оцінкою, засади діяльності суб’єктів ринку телебачення і радіомовлення, визначені в Законі України «Про телебачення і радіомовлення», не відповідають вимогам часу та потребують нагальних змін.
З цим погоджується Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олег Черниш: «Для вирішення проблемних питань та запровадження європейських стандартів у сфері аудіовізуальних медіа-послуг, необхідно створити прозору та фінансово необтяжливу процедуру виходу на ринок для вітчизняних та іноземних ОТТ-провайдерів, завдяки впровадженню реєстраційного та/або повідомного принципу регулювання», – відзначив він.
Реалізація цього дозволить:
– отримувати послуги гарантованої якості споживачам;
– забезпечити виконання вимог щодо інформаційної безпеки держави;
– побудувати дієві механізми протидії піратству.
«Технологічні ринки є драйверами змін, тому дуже важливо запровадити для них ліберальні зрозумілі правила, що сприятимуть розвитку, добросовісній конкуренції та залученню інвестицій», – підсумувала Голова правління Асоціації правовласників та постачальників контенту Наталія Клітна.
Нагадаємо, що 14 грудня 2017 року, у ВРУ було зареєстровано проект Закону про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (№ 7397), яким останній викладається у новій редакції, як Закон України «Про аудіовізуальні медіа-сервіси».
У заході взяли участь Голова правління Асоціації «Телекомунікаційна палата України» Тетяна Попова, представники Ініціативи «Чисте небо», бізнесових, експертних кіл і громадськості.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2018/03/Presentation_OTT_final_2018-03-15.pptx”]
За матеріалами 24tv.ua.
Чим менше вільної землі у місті, тим вона дорожча, і тим вищі будівлі, які зводять на ній. Це аксіома для мегаполісів. Київ ще не став містом хмарочосів, але й не є виключенням – тут все частіше з’являються висотні будівлі та проекти, які можуть такими стати.
Чи очікувати буму таких будівель? Які особливості такого будівництва та чи має Україна відповідні правила для їхнього зведення? Про реалії та перспективи висотного будівництва роздумували разом з керівником сектору “Будівництво” BRDO Оленою Шуляк.
Україна на 51 місці (із 174 країн) за загальною кількістю висотних будівель та на 49 місці з переліку 59 країн, де є будівлі понад 150 метрів.
У 2017 році в світі було побудовано 144 хмарочоси, понад 200 метрів заввишки. Це найбільша за всю історію кількість надвисоких будівель, які були введені в експлуатацію за рік. Середня висота таких об’єктів виросла на 6 метрів і досягла 244 метрів.
В Україні середня висота “хмарочосів” досягає 132,6 метрів. Єдиний проект, який має шанс перевищити цю позначку, – це будівля багатофункціонального комплексу Sky Towers у Києві. З урахуванням шпилю найвища точка комплексу може опинитися на висоті 220 метрів, коли він буде добудований,
– розповіла Олена Шуляк.
Проект комплексу Sky Towers, який будують у Києві
Подібні “висотки” – це справжнє високотехнологічне архітектурно-інженерне диво. Експерти кажуть, щоб його спроектувати та побудувати, необхідно забезпечити наявність цілої низки умов: висококваліфікованого інженерного ресурсу, технологій сучасного проектування та будівництва, доступ до сучасних високоякісних будівельних матеріалів, фінансових можливостей.
Проте, в Україні, наприклад, найвищий баштовий кран, який був задіяний на будівництві, досягає висоти 200 метрів. Він розміщений у Запоріжжі і зайнятий на будівництві мостів. А для будівництва “хмарочосів” необхідно мати взагалі спецтехніку, яка працює за іншим принципом.
Крім того, важливо не тільки побудувати, але й утримувати “хмарочос”.
Олена Шуляк розповідає, що утримання хмарочосу істотно дорожче за звичайну “висотку”. Ключовими факторами здорожчання є подача води на верхні поверхи та витрати на обслуговування швидкісних ліфтів.
У 632-метровому хмарочосі “Шанхайська башта” кабіни ліфтів переміщуються зі швидкістю майже 74 кілометри на годину, це 20,5 метрів на секунду. Зрозуміло, що обслуговування такого механізму – не з дешевих. І це одна із причин відсутності у нас таких будівель, зазначила експерт BRDO.
Втім, це не головне питання. У BRDO переконані, що хронічною для України є проблема застарілої, а в більшості випадків відсутньої системи будівельних норм і стандартів для висотного будівництва.
У нас діють технічні норми та стандарти середини минулого століття. Вони дозволяють будувати споруди не вище 100 метрів, а це 25-30 поверхів. Саме тому, будівлі, які перевищують цю позначку мають статус експериментальних проектів. І Sky Towers – саме один із них,
– коментує Олена Шуляк та зауважує, що і саме експериментальне будівництво чинним законодавством теж не врегульовано і це суттєва прогалина в регуляторній політиці.
Досвід “експериментів” з висотним будівництвом є різний. Можна навести приклад, який вже став класичним. Так, у бразильському місті Сантос недалеко від Сан-Паулу, уздовж берегової лінії розташований квартал з кривими багатоповерховими будинками.
Криві висотки у бразильському Сантосі
До 1968 року місцевими будівельними нормами не передбачалося жодних спеціальних умов на тип фундаменту, який може бути використаний для багатоповерхових будівель. В ідеалі, фундамент будівлі повинен досягати породи, яка в цьому регіоні залягає на глибині близько 50 метрів. Але ці будівлі на набережній побудовані до внесення поправок в нормативи, і їхній фундамент складає всього 4-5 метрів. Після того, як покосилася перша будівля, прийшло усвідомлення, що практика розміщення висотних будівель на невеликому фундаменті не може тривати, і вимога глибокого фундаменту для висотних будівель була додана до будівельних норм. Сьогодні у Сантосі близько 90 будинків які вже “відхилилися” від вертикалі на відстань 0,5-1,8 метри. Попри це люди, як і раніше, живуть у своїх квартирах, хоча вони й мають справу зі щоденними труднощами: зсувами меблів, неможливістю налити чашку кави до країв тощо.
Жителі цих бразильських висоток навіть не можуть спокійно налити каву
Питання висотної забудови також тісно пов’язане з інфраструктурними проблемами міст. Адже для забезпечення “супербудівель” потрібне чітке розуміння транспортного та інженерного забезпечення.
Забезпечення функціонування хмарочосу – це ще одне проблемне питання, на яке відповіді в Україні поки немає. Адже введення в екплуатацію такої будівлі – це і розбалансування мереж, і навантаження на транспорт, і питання паркомісць. Наприклад, за проектом Sky Towers, який будується майже в самому серці Києва, в офісному центрі зможуть одночасно працювати близько 17 000 працівників. А самим проектом передбачено лише 850 паркомісць. Уявіть скільки часу люди витрачатимуть на пошук місця для парковки?
– акцентувала Олена Шуляк.
За прогнозами ООН, у 2050 році 66% населення Землі житиме у містах. Сьогодні цей показник перевищує 54%. Щорічно населення міст збільшується на 68 мільйонів. Тобто, урбанізація становитиме щонайменше 180 тисяч людей на день найближчі декілька десятиліть. Саме тому, процес “росту міст вгору” за рахунок висотної забудови – неминучий. Це – реальність найближчого майбутнього. І дуже важливо бути готовим до цього.
Олена Шуляк впевнена, що попереду – важкий, але важливий шлях. Необхідно терміново розробити і запровадити норми для висотного будівництва, проаналізувати можливості побудови “хмарочосів” в українських містах та створити передумови для уникнення інфраструктурних “колапсів”. BRDO готове надати експертно-аналітичну підтримку цьому процесу, бо скільки очі на проблему не закривай, вона не зникне.
Автор:
Межі адміністративно-територіальної одиниці для когось є умовною лінією, за якою закінчується місто. У той же час для фахівців з просторового планування, землеустрою та кадастру це поняття уособлює цілий пласт наболілих проблем, що не вирішуються роками, проблем, наслідки яких відбиваються на нас усіх.
Що насправді розділяють межі?
Межі адміністративно-територіальних одиниць розділяють цілком реальні речі – повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з розпорядження землями. Саме в цих кордонах ми маємо право обрати бажану для приватизації або оренди земельну ділянку та звернутися до відповідного органу для її надання. Саме це питання – “Де закінчується місто?” – одним із перших задасть собі інвестор, плануючи вкласти кошти у перспективне будівництво, щоб розпочати перемовини з владою.
Межі адміністративно-територіальних одиниць впливають на можливість встановлення нормативно-грошової оцінки земель, формування земельного податку, а отже – наповнення місцевих бюджетів. Оскільки земельний податок сплачується у бюджет територіальної громади, на якій розташована земельна ділянка. А це і майбутній розвиток інфраструктури населених пунктів, і безліч інших актуальних проблем, які вирішуються за бюджетний кошт.
Нарешті, межі адміністративно-територіальних одиниць визначають територію, яка стане полем діяльності фахівців з містобудування. Адже як можна здійснювати просторове планування, не знаючи “фронт робіт”?
Але часто межі, точніше, їх відсутність або невизначеність, можуть мати деструктивний вплив, коли на розпорядження одним і тим самим земельним масивом претендує декілька органів. Це якраз той випадок, коли кордони розділяють людей, а інколи – і цілі громади.
Яскраво проілюструвати подібну ситуацію можна на прикладі міста Херсона. Інтерес до кордону цього міста виник після приватизації 36-ма фізичними особами на підставі наказу начальника обласного Держгеокадастру земельних ділянок по 2 гектари під особисте селянське господарство. Ділянки межували безпосередньо з одним із спальних мікрорайонів Херсона.
За інформацією Херсонської міської ради інвентаризація земель міста проводилася в 60-х роках минулого століття, додаткові території приєднувалися в 1984-му та 1989-му. Протягом років незалежності кордони міста не визначалися, а проект землеустрою щодо встановлення меж адміністративно-територіальної одиниці взагалі не був розроблений.
За таких обставин можна звернутися до наявної містобудівної документації та Публічної кадастрової карти.
Станом на 15.02.2018 р. до Державного земельного кадастру внесено відомості по 674 адміністративно-територіальних одиницях. Утім, на кадастровій карті вони не відображені. У випадку з Херсоном Держгеокадастр лише відмежував масив, про який йшлося вище, в окрему кадастрову зону, що знаходиться нібито за межами населеного пункту, включивши туди також кілька десятків ділянок сільськогосподарського призначення, виділених ним у 2013 році.
Водночас Генеральний план Херсона відносить спірну територію до міських земель.
Що цікаво, новий геопортал “Громада”, який, до речі, також наповнює Держгеокадастр, визначає одну половину спірного земельного масиву як місто, другу – як територію за його межами.
Таким чином, через невизначеність меж Херсона земельні ділянки, якими розпорядився начальник обласного Держгеокадастру “підвисли у повітрі” – міська влада і чиновники Держгеокадастру розуміють межу Херсона по-різному і, природно, кожен тягне ковдру на свій бік.
Що може стати регулюючим фактором за таких обставин? Відповідь традиційна: якісне законодавство та відкриті дані.
Більше геопорталів хороших і різних
Загалом наповнення згаданого геопорталу “Громада” приємно здивувало. Ресурс, в першу чергу, створювався для висвітлення передачі земельних ділянок об’єднаним територіальним громадам (ОТГ), та в ньому знайшлося місце і межам районів та населених пунктів. Очевидно, що про точне відображення ста відсотків меж ще не йдеться, але така ініціатива Держгеокадастру тішить.
Разом із цим діє і Геопортал адміністративно-територіального устрою України, розроблений за дорученням Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Виходить, тепер маємо цілих два геопортали, які містять відомості про адміністративно-територіальні одиниці, хоча згідно з чинним законодавством веб-ресурсом, на якому повинні відображатися їх межі, має бути саме Публічна кадастрова карта. Однак, меж там немає.
“Отримання земельної ділянки для будівництва у безпосередній близькості до межі населеного пункту це додатковий ризик для інвестора. Ніхто не гарантує, що сусідня громада не заявить свої права на цю територію”, – коментує ситуацію керівник сектору “Будівництво” BRDO Олена Шуляк, – “У зв’язку з тим, що межі населених пунктів могли бути встановлені ще у радянські часи, часто трапляються ситуації, коли точність цієї межі не можна підтвердити на 100 %. Наприклад, межі міста Києва, за часів незалежності офіційно не встановлені до цього часу. Якщо вже столиця подає такий приклад зволікання, то й інші міста не квапляться уточнювати свої межі”.
Така ситуація цілком в дусі українських реалій і зовсім не дивує. Але було б не зайвим повернутися до нормального стану речей. Приміром, слід все ж відобразити на Публічній кадастровій карті інформацію про межі тих 674 адміністративно-територіальних одиниць, що внесені до Державного земельного кадастру. Наступним кроком може стати оцифровка кордонів, які були реально визначені, але їх в кадастрі немає.
По решті населених пунктів можна визначити межі системно по всій Україні на підставі індексних кадастрових карт. Для того, щоб уникнути таких ситуацій як в Херсоні та правильно виявити кордон адміністративно-територіальної одиниці, при комплексній роботі важливо використовувати дані меж сільських та селищних рад, колишніх колгоспів і радгоспів.
Після проведення цих робіт відомості про кордони адміністративно-територіальних одиниць мають відображатися на Публічній кадастровій карті окремим шаром. При натисканні на місто, селище або село повинна бути представлена інформація про те, коли була встановлена межа і яким рішенням якого органу вона затверджена. При кліку на населені пункти, кордони яких встановлені на підставі індексних кадастрових карт, ця інформація також має бути вказана.
Такі припущення не претендують на істину в останній інстанції, але вони продиктовані досвідом пошуку відомостей про межі міст, а запропонована модель була б зручна у використанні.
Законодавчий контекст
Сьогодні норми чинного законодавства, які регулюють встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць, можна перелічити на пальцях однієї руки. Це окремі статті Конституції України, Земельного кодексу, Законів України “Про землеустрій” та “Про Державний земельний кадастр”.
Але зміст і цих небагатьох норм викликає занепокоєння у спеціалістів.
Так, 14 лютого 2018 року Громадська організація “Асоціація фахівців землеустрою України” провела всеукраїнський круглий стіл на тему “Проблеми встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць та об’єднаних територіальних громад”. Під час обговорення обурення викликали переважно вимоги до матеріалів проекту землеустрою, викладені в ст. 46 Закону “Про землеустрій”. За словами фахівців, які займаються встановленням і зміною меж на практиці, неточність вимог даної статті (як-то, наприклад, про включення до проекту землеустрою копії генерального плану без уточнення, чи потрібні всі матеріали генплану, які складають не одну сотню сторінок, або тільки частини документа тощо) призводить до двоякого її тлумачення під час державної експертизи землевпрядної документації, в результаті чого в двох подібних випадках один проект землеустрою успішно проходить експертизу, а інший – ні.
Окремий пласт складають проблемні питання, які законодавчо не врегульовані взагалі: як бути, коли не вдається знайти ще радянські документи, які вказують на місце проходження меж населеного пункту, або якщо, як це іноді буває, встановлено не межі, а тільки загальну площу адміністративно-територіальної одиниці, або ж що робити, коли межа міста ділить присадибні ділянки навпіл.
Ці питання, а також проблема погодження меж з сусідніми громадами, нерідко затягують процес встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць на роки без перспектив коли-небудь бути завершеним.
Відео з круглого столу можна переглянути тут і тут.
Видається, що всі недоліки законодавчого регулювання процедури встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць має вирішити окремий профільний закон. Тим більше, що адміністративно-територіальна реформа вже давно назріла: по всій державі створюються ОТГ відповідно до Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, натомість Конституція України досі не згадує їх як складові системи адміністративно-територіального устрою, що ставить під загрозу легітимність процесів, що наразі відбуваються.
Думку про необхідність прийняття профільного закону поділяють і в Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.
“Засади адміністративно-територіального устрою та питання встановлення та зміни меж регулюються різними законодавчими актами: Конституцією, Земельним кодексом, Законом “Про землеустрій”. На практиці це породжує ряд проблем, тому позиція членів профільного Комітету чітка, ці питання мають регулюватися окремим законом”, – коментує головний консультант Комітету Юрій Гарбуз.
Власне, днями для цього вже було зроблено перший крок – Кабінет Міністрів подав на розгляд парламентарів проект Закону “Про засади адміністративно-територіального устрою України”.
Поки що документ тільки надійшов до профільного Комітету, тож про глибокий аналіз тексту говорити рано. “Законопроект наразі ще детально не вивчався. Імовірно, в нього будуть вноситися деякі зміни, але в цілому Комітет підтримує прийняття такого закону”, – підтверджує пан Гарбуз.
У той же час на загальні недоліки документу вже вказує кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка Роман Марусенко: “Важливо продивитись пояснювальну записку, там докладно описані реальні проблеми. І потім зіставити з проектом, подивитися, що і як реалізовано. Побіжно проглянувши, не бачу вирішення усіх заявлених в записці питань”. Отже, у законопроекті є над чим попрацювати та є що обговорити, щоб довести його до ладу та внести на пленарне голосування.
Разом з тим, строк повноважень чинного складу парламенту поступово спливає. Якщо з такою ж швидкістю, як подавався цей проект, він буде розгладитись – тоді він просто не буде прийнятий цим складом Верховної Ради. Тож, важливо не тільки професійно опрацювати проект закону, але й активізувати роботи по його адвокації у парламенті.
Чим швидше будуть вирішені правові прогалини, тим менше будуть виникати випадки, подібні до ситуації у Херсоні. Чим скоріше ми встановимо та покажемо реальні межі населених пунктів у відкритому доступі, тим менше спокуси у ділків виділяти земельні ділянки з порушенням прав громад.
Авторка – Аліса Войтенко