В Україні ведення будівельного бізнесу ускладнюється низкою чинників, серед яких особливої уваги потребує недосконала правова база. Рахунок нормативно-правових актів, частина з яких безнадійно застаріла, іде на тисячі. Про зміни правил на будівельному ринку України редакція журналу Prof Build спільно з порталом нерухомості «МЕтри» спілкувалися з керівником сектору «Будівництво» Офісу ефективного регулювання Оленою Шуляк.
Офіс ефективного регулювання, або, як його ще називають, BRDO, створено за ініціативи Мінекономіки, Світового банку та уряду Канади. Розкажіть, будь ласка, про ідею заснування цієї організації.
Сама ідея створити незалежну організацію, що аналізуватиме державне регулювання та, зокрема, регуляторний тиск на бізнес, виникла після знайомства українських урядовців з регуляторною системою Великої Британії. Тож не дивно, що BRDO (абревіатура англійського перекладу назви Better Regulation Delivery Office) була взята з прототипу ‒ британської організації, яка працює в цій країні вже багато десятиліть.
Які завдання стоять перед вашою організацією, зокрема в будівельному напрямі, і яким чином ви їх вирішуєте?
Головне наше завдання – налагодити діалог між бізнесом та державою щодо розробки регуляторних правил. Такий діалог потребував незалежного посередника, якому б довіряли і представники бізнес-середовища, і представники регуляторів. Звичайно, такий посередник мусив вести виключно професійний діалог як з позиції знання регуляторної політики держави, так і з доскональним розумінням потреб бізнесу та обізнаністю з його проблемами.
Саме такий підхід BRDO застосовує до вирішення своїх завдань: досконально вивчити всі «підводні течії» надзвичайно захаращеної різними нормативними документами регуляторної системи України, «оцифрувати» наслідки запровадження тих чи інших регуляторних норм у конкретних показниках, напрацювати компромісне взаємовигідне вирішення проблем, що впливають як на роботу бізнесу, так і на державу. І це стосується не лише будівельного ринку, який для мене є «рідним», а й для всіх стратегічних напрямів діяльності Офісу – від загальної системи контролю та нагляду за діяльністю підприємств в Україні до окремих регуляторних кейсів у сільському господарстві, транспорті, сфері інформаційних технологій, енергетиці тощо.
А які інструменти застосовуєте для вирішення цих завдань?
Способи вирішення цих питань різні – від скасування застарілих норм, розробки пакетів законодавчих змін до чинних нормативно-правових актів до аналізу та оцінки регуляторного впливу різних законодавчих ініціатив. Для прикладу, лише у 2016 році Офісом був підготовлений аналіз чинного регуляторного поля, за результатами якого Кабміном було скасовано понад 400 застарілих нормативно-правових актів, які діяли ще з часів СРСР. Деякі датувалися 30-ми роками минулого століття. Це сукупно, за нашими оцінками, дозволило бізнесу економити кілька мільярдів гривень щорічно на виконанні безглуздих та неефективних регуляторних вимог. Лише в будівельній галузі ми домоглися скасування понад 100 застарілих нормативно-правових актів з ознаками регуляторних.
Ваша оцінка роботи команди з моменту створення BRDO…
Моя команда – це справжні експерти: юристи із глибоким розумінням державної нормотворчості та бізнес-діяльності, аналітики, маркетологи, висококваліфіковані фахівці в галузі технічного регулювання та стандартизації.
Ми розпочали роботу, коли ніхто в цій країні не мав чіткого розуміння регуляторного поля України. Лише для будівництва ми ідентифікували майже 3 тис. законних та підзаконних актів, які могли встановлювати правила на ринку. Просто уявіть: 3 тис. документів, які могли містити бодай одну норму, що впливала на діяльність і яку необхідно було знати, виконувати, витрачати кошти та час на організацію та звітування. Більше того, у разі порушення вона передбачала різний ступінь відповідальності ‒ від адміністративної до кримінальної. І головне – ніхто не лише не намагався в цьому розібратися, а й навіть не. здогадувався про таке «цунамі» регуляторного впливу.
Яким чином вашій команді вдалося впоратися з цим завданням?
Офіс розробив власну методику аналізу регуляторних актів, спираючись на досвід кращих практик Великої Британії та європейських країн, і проаналізував регуляторне поле для всіх ключових секторів економіки з точки зору BRDO. Лише в секторі будівництва ми звузили кількість регуляторних актів до 1170. Ми чітко зазначили нормативно-правові акти, норми яких впливають на бізнес і мають ним враховуватися. Усе інше – це додаткові «папірці», що, як правило, просто «засмічують» регуляторне поле, не маючи ніякого впливу на нього. Як наслідок, нам вдалося за 2 роки домогтися скасування значної кількості застарілих документів в усіх секторах сукупно.
Наскільки Офіс зумів вплинути на правила будівництва в Україні на нормативно-правовому рівні?
Наші експерти взяли участь у розробці багатьох законопроектів, які впливають на правила будівництва. Це не лише регуляторні норми, а й захист інвестицій, переведення частини дозвільних процедур в електронні сервіси і навіть система технічного регулювання. Наприклад, 6 вересня профільний комітет Верховної Ради підтримав законопроект щодо захисту приватних інвесторів в об’єкти нерухомості, який ми розробляли спільно з Мінрегіонбудом, Мінюстом та профільним комітетом парламенту. Результат прийняття цього законопроекту – підвищення захисту інвестицій усіх громадян України та їхніх прав на отримання квартир у новобудовах. Досі це було болючою проблемою.
Ще однією болючою проблемою в Україні для забудовників є підключення до мереж та відносини з монополістами, які подекуди, як-то кажуть, викручують їм руки. Яким чином можна вирішити це питання?
Питання штучних монополій – одне з найболючіших у країні. Про це говорять навіть наші європейські партнери. Їх дуже дивує, коли вони постійно стикаються зі штучною монополізацією, аналізуючи ринок України. Навіть там, де її не може бути, за їхніми переконаннями, взагалі.
З проблемою природних, а інколи і штучно створених монополій мали справу свого часу більшість розвинених країн. І саме держава відіграла значну роль у вирішенні цього питання, встановивши нагляд за діяльністю таких монополій. І тут я хочу наголосити: нагляд, а не контроль. Держава виступила арбітром і посередником між постачальниками монопольних послуг та їх споживачами. Спільно були узгоджені єдині для всіх правила, за виконанням яких і наглядає держава. Це – єдиний шлях. Нещодавно ми зробили перші кроки щодо запровадження таких принципів. Офіс брав участь у розробці нових правил щодо підключення до електромереж. Я, як людина із значним досвідом девелопера та забудовника, розумію: ці правила недосконалі. Але це – перший крок. І головне: держава повинна навчитися виконувати свою головну функцію у цьому питанні – здійснювати нагляд за виконанням правил, а не втручатися в їх реалізацію.
Нині забудовники в Україні здебільшого мають сплачувати пайовий внесок. Природно, він лягає на собівартість квадратного метра, а отже, зрештою його оплачують покупці житла. Втім, власники нових квартир постійно стикаються з проблемою місцевої інфраструктури – відсутністю дитячих садочків, шкіл, поліклінік тощо. Водночас забудовники лобіюють скасування пайової участі. Зрозуміло, ситуацію з розвитком інфраструктури це аж ніяк не покращить. Тож чи є в BRDO бачення вирішення цієї проблеми?
Є такий відомий рейтинг якості інфраструктури World’s most livable cities, який обраховується аналітиками The Economist Intelligence Unit. Згідно з цим рейтингом Київ знаходиться в останній десятці зі 140 міст світу. Цікаво те, що в жодному з міст, що розташувалися вище Києва у цьому рейтингу (за винятком Дубліна, який посідає 46-те місце), взагалі не стягується збір у вигляді пайової участі в розвитку місцевої інфраструктури. Слід зазначити: в усіх містах, що входять до сотні найзручніших, нормально розвиваються і соціально-інженерна інфраструктура, і будівництво.
За даними Державного казначейства, наприклад, у 2016 році дохід від пайового внеску становив лише 0,2% від запланованих доходів місцевих бюджетів. На практиці видно, що розвиток міста у місцевих адміністрацій далеко не в пріоритеті і обмежується коштами пайового внеску, що становлять не більше 1,8% доходів міста. А в більшості міст ‒ ще менше: Київ ‒ 1,5%, Львів ‒ 1,7%, Харків ‒ 0,3%, Миколаїв ‒ 0,02%. А найголовнішим є те, що пайовий внесок не є виключно цільовим – він потрапляє до загальної «скарбниці» місцевої влади і може бути використаним на будь-які потреби. Як результат, маємо вбогий зовнішній вигляд та стан міст і селищ.
Особливий цинізм полягає в тому, що противники реформи часто маніпулюють: мовляв, пайова участь є вагомим джерелом наповнення бюджетів розвитку міст. Проте вони є далеко не єдиним джерелом видатків на розвиток: відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України місцева влада самостійно визначає, яку частку своїх доходів спрямувати на розвиток.
Виходить, пайовий внесок ‒ це звичайнісіньке «залатування дірок» у некомпетентному менеджменті?
Так, і цьому є яскрава ілюстрація. Максимальна ставка пайової участі для житлового будівництва (4%), яке й створює основне навантаження на інфраструктуру (87% усієї нерухомості, побудованої в Києві, – житло), у 2,5 рази менша, ніж для виробничих площ та комерційних об’єктів. І логіка лише одна – у підприємців, які створюють робочі місця, на думку чиновників, має бути більше грошей, отже, і віддати вони повинні більше… Я впевнена, що ринок рухають лібералізація правил і розвиток конкуренції, а не додаткові побори. Повірте, коли на ринку нерухомості розпочинається боротьба за споживача, забудовник більше, ніж місцева влада, зацікавлений у розвитку якісної інфраструктури в районі його діяльності. Адже зручні дороги та прибудинкові території з парками, вільні місця у дитячих садках та школах, медичні заклади поруч – це конкурентна перевага, яка залучає клієнтів та підвищує цінність нерухомості.
Можливо, варто перейняти досвід розвинених країн, де на розвиток інфраструктури спрямовуються надходження від оподаткування нерухомості?
В Україні такий податок на нерухомість уже запроваджено з 2015 року. І насправді він є набагато ефективнішим, ніж те, що вимагають регуляторні органи на рівні 4–10% від вартості будівництва.
За оцінками Центру економічної стратегії, податок на нерухомість тільки щодо власників квартир Києва (площа апартаментів, за які потрібно платити, ‒ понад 60 кв.м) при ставці 2,4% повністю компенсує заплановані надходження від пайового внеску. Але це – інші державні підходи. Це – відхід від звичної «порішальної» моделі взаємодії влади з бізнесом до ефективного державного адміністрування та менеджменту.
Виробникам будматеріалів доводиться працювати в умовах посиленої конкуренції на внутрішньому ринку. Як ви вважаєте, яким чином зміниться ситуація з набуттям чинності угоди про Асоціацію з ЄС?
Ці зміни відчують насамперед українські споживачі. Ми отримаємо не лише доступ до якісної продукції з інших країн, виготовленої за сучасними екологічними нормами та технологіями. Україна, відповідно до економічної частини угоди, поширить на громадян європейські правила захисту споживачів. Це – серйозний крок.
Чи посилиться конкуренція на українському ринку будматеріалів?
Безумовно, конкуренція посилиться. Українські виробники будуть змушені інвестувати значні кошти в переоснащення підприємств та виробництво для переходу на європейські стандарти. Але це природний процес, який необхідно пройти. Надалі інвестовані кошти скасують більшість нетарифних бар’єрів для доступу до світових ринків.
Як ви вважаєте, чи зможуть вітчизняні виробники швидко адаптуватися до нових реалій?
Я вважаю, що не всі. Насамперед це стосується підприємств та галузей, які застосовують застарілі енергоємні технології. Але тут потрібна розробка спеціальної внутрішньої стратегії для підтримки виробників у кожному окремому випадку. Ми повинні зрозуміти, що відкриття ринків – це незворотний та неминучий процес у глобалізованому світі. Нашим виробникам варто усвідомити, що ще 2‒3 роки «закритого» ринку нічого не вирішують. Колесо історії не зупинити, і аби виробляти конкурентну продукцію, треба працювати над питанням модернізації підприємств. Тим більше, в Україні є всі передумови для успіху на зовнішніх ринках. Адже наша країна ‒ одна з найбагатших у Європі ресурсних баз, що має відносно недорогий та кваліфікований робочий ресурс, зручне логістичне розташування тощо.
Спілкувалися Ростислав Гоменюк і Світлана Шах
Процес запущено. 3 жовтня було покладено початок реформуванню саморегулювання та розвитку співрегулювання в Україні.
Уже більше десяти років навколо теми саморегулювання точаться дискусії:
… і безліч інших не менш гострих питань. А відповідей в рази більше. Та попри застереження скептиків, експертам BRDO все ж вдалось знайти точки дотику і почати предметні обговорення зі стейкхолдерами процесу.
За одним столом зібрались представники діючих саморегулівних організацій (СРО), громадських об’єднань та асоціацій у різних секторах економіки. Участь у заході також взяли представники Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, що відповідальне за реформу.
Відбулась презентація Зеленої книги “Саморегулювання в Україні” та результатів опитування по даній темі. А далі – розбір польотів і аналіз реальних кейсів. В ході палких обговорень прийшли до висновків, що саморегулювання – потрібне, та сьогодні воно неефективне.
“Саморегулювання на папері” – так охарактеризували учасники зустрічі стан речей сьогодні. У 15 видах діяльності законодавство передбачає утворення СРО, та лише у 5 видах вони існують. 20 організацій зараз наділені статусом саморегулівних, але переважно це не більше, ніж формальність. На запити Офісу до таких структур надійшло лише 5 відповідей. У частині випадків відсутні навіть контактні дані. Виникає багато запитань “Навіщо?”
“Споживачі – це всі ми, споживачі – це найбільший економічний прошарок, який впливає майже на будь-яке приватне або державне економічне рішення…” – відомим висловом Дж. Кеннеді Павло Міхайліді акцентував увагу на тому, хто мав би бути основним замовником саморегулювання в країні. Поступово окреслили і мету обговорюваного явища – підвищення безпечності товарів, робіт і послуг на відповідних ринках.
Більше акцентів буде розставлено на наступних зустрічах із зацікавленими сторонами. Діалог розпочато. Співпраця на черзі. Результати обговорення стануть основою формування конкретних законодавчих змін у сфері.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/10/Prezentatsiya-ZK.pdf”]
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/10/Rezultaty-opytuvannya-SRO.pdf”]
З березня 2018 року розпочнеться запровадження положень нового закону про ринок електричної енергії, зокрема нових положень в частині приєднання до електричних мереж. Саме імплементація статті 21 Закону має зробити приєднання до мережі простішим. Однак для того, щоб нові правила приєднання до мереж запрацювали, до 11 березня 2018 НКРЕКП мусить затвердити необхідні регуляторні документи, як того вимагає Закон. Якщо Регулятор цього не зробить, Закон у цій частині працювати не буде. Про це розповів Лев Підлісецький, народний депутат України, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Нові правила покликані забезпечити для споживачів прозорі та економічно обґрунтовані ставки приєднання. Однак останнє слово у визначенні методик та тарифів залишається за НКРЕКП. Зокрема, НКРЕКП має прийняти три базові акти – це Кодекс системи розподілу, Методика формування плати за приєднання та Ставки плати за приєднання. Створено спеціальний координаційний центр, який має забезпечити імплементацію Закону. “Вже через місяць, якщо все буде у відповідності до графіку, і з’являться принаймні проекти документів, то можна буде побачити, що там прописано, і що з цим робити”, – розповів Лев Підлісецький.
Додаткові проблеми створює те, що через відсутність кворуму, НКРЕКП через 2 місяці може стати недієздатним. “Тобто не будуть переглядатися необхідні технічні рішення, які переглядаються Регулятором, і ми взагалі гальмуємо напрацювання тих необхідних документів в частинні приєднання до мережі. І насправді стаття 21 Закону України “Про ринок електричної енергії” – це з однієї сторони великий крок. З іншої сторони – треба зробити і другий крок – треба вимагати її виконання”, – підкреслив Олексій Оржель, керівник сектору “Енергетика” Офісу ефективного регулювання (BRDO).
Олексій Оржель також зазначив, що для малого та середнього бізнесу нові правила приєднання до мереж є особливо важливими. “Ще 31 січня поточного року, ми всі були шоковані, від рішення НКРЕКП, коли вивели дуже великі ставки для нестандартного приєднання. Ринок просто не зміг прийняти ті ставки, які запропонував Регулятор. Надалі стала така ситуація, що на діапазонах потужності 160 кВт – 5 МВт ми по суті не маємо приєднання.
Ми маємо листи роз’яснення НКРЕКП на Обленерго, про те, що вони мають виконувати цю дію відповідно до старих правил, проте як показує фактаж на місцях, цього дуже часто не відбувається. І є спекуляція саме тієї позиції, що немає вартості цього приєднання, вони готові підписувати договори приєднання, проте не даючи відповідну вартість. І тоді у нас з’являється логічне питання – в країні на певному діапазоні потужності, а це саме потужності середнього бізнесу, будівельного бізнесу, невеликого промислового виробництва, взагалі немає приєднання. Тобто майже рік і навіть більше у нас на цьому діапазоні не буде приєднання. Можемо констатувати таку проблематику на сьогодні через дії Регулятора”, – він пояснив. “Індикатор підключення до мереж – це один з показників того, чи легко працювати бізнесу, і чи буде він працювати. Бізнесу хочеться прозорості, ми хочемо, щоб була рівність серед учасників, і щоб умови були якнайкращі, тим більше що в рейтингу Doing Business ми посідаємо 80 місце”, – зазначив Андрій Єрашов, cпівголова Комітету з розвитку підприємництва Спілки українських підприємців.
Для того, щоб максимально захистити інтереси споживачів та бізнесу зокрема, у співпраці з Офісом ефективного регулювання, представники владних органів та бізнесу, напрацювали низку додаткових рішень. «Найкраще, те що ми змогли систематизувати, найкраще те, що ми бачимо для впровадження, ми зібрали у Білій книзі і пропонуємо її для подальшої реалізації”, – зазначив Олексій Оржель. Зокрема рішення стосуються спрощення приєднання до електромереж, конкурентного постачання, встановлення прозорих цін на електроенергію, ліцензування електророзподільних компаній. “У частині оптимізації влади, у Білій книзі ми пропонуємо перехід технічної експертизи, яка сьогодні здійснюється енергонадзором, безпосередньо у повноваження Регулятора. І маю надію на те, що ця ідея може надати Україні фахового, ефективного Регулятора”, – розповів пан Оржель.
“Зараз надзвичайно важливе питання Енергетичного регулятора. Якщо воно не буде вирішено, то імплементація і закону про ринок електроенергії, і ініціатива щодо спрощення підключення до мереж під великим питанням. І ми закликаємо і Президента і Кабінет Міністрів і Верховну Раду створити номінаційну комісію”, – підкреслила Тетяна Темнюк, менеджер з питань стратегічного розвитку (паливно-енергетичний комплекс) Американської торгової палати в Україні.
За матеріалами 24tv.ua.
Батьки малюків у Києві, Львові та багатьох інших містах України стикаються з необхідністю записувати дитину в дитсадок відразу після виписки з пологового будинку. Державних дошкільних навчальних закладів не вистачає. Рішенням проблеми запросто можуть стати приватні дитячі садки.
Але для того, щоб такому закладу почати нормально функціонувати в рамках закону – треба пройти ті самі пекельні кола.
Якщо ви задумали долучитися до вирішення питання організації дошкільного виховання і навчання дітей – експерти Офісу ефективного регулювання (BRDO) за підтримки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України створили зручний інструмент для тих, хто не знає, з чого почати: там вже зібрана вся інформація та прописана покрокова інструкція, що, як і де потрібно зареєструвати і оформити, аби отримати всі необхідні дозволи на діяльність. На порталі PRO-платформа потрібно вибрати кейс “Дитсадок” і слідувати інструкціям.
Отже, якщо у ваші плани входить реєстрація навчального закладу на умовах сплати єдиного податку, приміщення буде орендоване з комунальними послугами, включеними у договір, при цьому ви плануєте забезпечувати малюків харчуванням, а оплату приймати і готівкою, і через платіжні системи – то для реєстрації вам необхідно буде пройти 16 процедур, зібрати для цього 35 обов’язкових документів, і отримати в результаті 11 підтверджуючих документів. А потім – пройти 23 етапи для створення бізнесу. Не так і просто. Але і це ще не все.
Керівник “Фрьобель Центру” Любов Кузнєцова розповіла у коментарі сайту “24”, що їхній освітньо-виховний заклад уже півтора року бореться за отримання ліцензії на діяльність дитячого садка.
Щоб її отримати, потрібно вже мати відповідне приміщення, педагогічний колектив, матеріально-технічну базу: іграшки, матеріали, методички, відповідні плани.
Наше завдання було – створити дитячий садок європейського зразка. Під це завдання ми довго шукали підходяще приміщення, щоб окреме, яке б відповідало вимогам. Коли знайшли, з’ясувалось, що туди потрібно багато інвестувати, відремонтувати, привести в норму територію тощо,
– розповіла Кузнєцова.
Наступний етап – підключення до мереж. “Фрьобелівцям” не вдалося домовитися про гаряче водопостачання. І холодну воду довго підключали. До центрального опалення заклад теж так і не підключили. Це Поділ, старий район, потужності не вистачає. Знайшли вихід – встановили котел. Але це навіть плюс – дає певну свободу, тепер можна самим контролювати температуру і витрати. Щоправда, вартість котла не така й маленька.
По електропостачанню – нам сказали, що можуть надати лише 25 кіловат. А це дуже мало. За нормами це мало б бути 50 кіловат. І за ці 25 вже вимагали грошей. Тобто, у них наче й цих 25 нема, за них треба було “повоювати”,
– відзначила керівник “Фрьобель Центру”.
За словами Кузнєцової, дуже багато питань виникає стосовно вимог щодо приміщення, більшість з яких розроблялись ще у 50-х роках. Наприклад, радянські вимоги щодо величезної спальні, наявності гігантської кухні з 5 мийками – в сучасному світі втратили актуальність.
Головна вимога ще з радянських часів – щоб групи були ізольовані, щоб одна з одною не контактували, на випадок інфекцій, наприклад. Зараз ці норми у нас не змінились. Але такий підхід не відповідає сучасним світовим тенденціям. Бо ж навики комунікації і соціалізації так і отримують – у спілкуванні, між старшими і молодшими, з різними вихователями,
– пояснила Кузнєцова.
Державні стандарти щодо їжі – теж застарілі. Немає передбачених норм, коли у дитини непереносимість глютену чи лактози, чи інше особливе харчування. Деякі батьки хочуть взагалі вегетаріанську кухню своїй дитині. Але це розмаїття законом не передбачено. І його важко погодити.
У дитячих садках Києва офіційно перебуває 65% всіх дітей дошкільного віку міста — порахували фахівці Офісу ефективного регулювання.
На ресурсі sadik.ua в Києві зареєстровано 296 дитячих центрів розвитку дитини, там же зареєстровані 159 приватних дитячих садків. Офіційно в Києві з ліцензіями працює тільки 34 приватних дитячих садків. За нашими оцінками, 40% дошкільних приватних закладів могли б працювати як повноцінні дитячі садки. Натомість центри розвитку працюють не більше 4 годин на день і їм не потрібна ліцензія,
– уточнила експерт BRDO Олена Шуляк.
Причина такого напівлегального існування, за оцінками експертів, саме у складності процедури ліцензування для потенційних власників приватних дитсадків.
“Якщо прибрати хоча б половину необхідних дозволів і дати можливість підприємцям відкривати приватні садочки, то вони почнуть конкурувати між собою в якості і надання відповідних умов, і харчування, і навчальних програм”, – висловив думку заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лев Парцхаладзе під час обговорення кейсу “Приватний дитсадок” на Start Business Challendge.
Співвласник і заступник генерального директора навчально-виховного комплексу “ЯМБ” Ярослав Колесник у коментарі сайту “24” відзначив, що на сьогодні в Україні було б актуально розділити формати дитячих садочків, дати їм право жити, і щоб батьки чітко розуміли різницю. Відповідальність за різні формати має бути різною, і батьки мають знати, що контролюється, а що – ні.
Якщо ви готові робити дитсадок у повному розумінні цього слова: з ігровими майданчиками, з повноцінним власним харчуванням і відповідним персоналом кухні, а також – з художнім керівником, логопедом, психологом, вчителем англійської мови, хореографом, якщо готові утримувати такий персонал і площу – Колексник не бачить особливих проблем це робити.
Але це, дійсно, дуже великі витрати. Наприклад, наш комплекс, де дитячий садок і початкова школа, тільки за оренду землі сплачує місту 300 тисяч гривень на рік. За тепло – ще близько 100 тисяч гривень на місяць. У нас 8 груп по 10 дітей, на кожну – вихователь і помічник, кожен отримує заробітну плату,
– уточнив підприємець.
Інший варіант – приватний дитсадочок у багатоквартирному будинку. Ця форма живе і процвітає у Європі, зокрема. І там немає “совкових” норм щодо розміру кватирки і кольору плінтуса. При такому форматі дитсадка їжа може замовлятись десь у кейтерінговій компанії чи приноситись із собою з дому, але тоді батьки мають усвідомлювати цю відповідальність. Якщо у дитсадка немає власного майданчика, і діти гуляють просто у дворі, то санстанція не може контролювати його безпечність, батьки теж повинні це розуміти. Це спрощений варіант, але багато хто сьогодні зацікавлений у такому форматі.
Разом з тим повинні бути чіткі норми, наголосив Колесник, які виконуються обов’язково усіма. Принаймні, на квадратні метри на одну дитину. Якщо дитина вчиться і відпочиває в обмеженому просторі, в одній кімнаті, спить на триярусному ліжку, не має достатнього розміру майданчика для ігор, це впливатиме на її розвиток. Освітлення – теж має відповідати визначеним вимогам, це важливо.
“Але і повноформатний приватний садочок теж повинен бути з вимогами до площі, до харчування, з розрахованими калоріями. Є батьки, які прагнуть саме такого формату. Якщо садочок готовий взяти це на себе – це можна робити. Важко це чи не важко – дорогу подолає той, хто йде”, – впевнений співвласник НВК.
Підприємці і експерти сходяться в одному: держава повинна сприяти розвитку приватних дитячих садків. І не обмежуватися лише контролем. У Мінрегіонрозвитку пообіцяли, зокрема, найближчим часом вирішити питання застарілих ДБНів. А у BRDO сподіваються що, PRO-платформа сприятиме потенційним власникам приватних дитсадків у відкритті їхнього бізнесу. Як він розвиватиметься – інша історія, але вже навіть це позитивний сигнал.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/10/Dajdzhest_27.09.17-1.pdf”]
Саморегулівні організації (СРО) у світовій практиці – це підприємницькі асоціації, добровільні об’єднання, які встановлюють для своїх членів формальні правила у веденні бізнесу. З одного боку, вони створювались для захисту інтересів і прав споживачів товарів (робіт або послуг) членів саморегулівних організацій. Для реалізації даної мети були встановлені додаткові норми, правила і підвищені стандарти діяльності, утворені фонди для відшкодування шкоди тощо.
З іншого боку, саморегулівні організації працюють для підвищення конкурентоспроможності та захисту ділової репутації на ринку, адже у такий спосіб забезпечувалися й інтереси самих членів СРО. Тому мета СРО полягає не тільки у здійсненні “регулювання для регулювання”, а й у встановленні підвищених стандартів, додаткових правил, норм діяльності для їх членів і контролю за їх дотриманням з метою забезпечення ділових інтересів членів СРО та задоволення інтересів споживачів. Вперше поняття було використане у законодавстві США за часів політики Нового курсу Т. Рузвельта.
В Україні на сьогодні утворено 20 саморегулівних організацій у 5 видах діяльності із 15, де це дозволено законодавством. Ще десятки громадських об’єднань та асоціацій мають всі ознаки СРО, але не можуть набути офіційного статусу. Чому виникає така диференціація? За яким принципом в Україні законодавець “дозволяє” саморегулювання одним та обмежує інших? Чи потрібне взагалі саморегулювання та хто сьогодні є його замовниками? Яким воно повинно бути? … Питань дуже багато. Відповіді на них будемо шукати разом з бізнесом, експертами та владою.
Місце проведення: м. Київ, вул. Хорива, 55 К.
Час: 14:00 – 16:00, 3 жовтня 2017 року.
Реєстрація на захід за посиланням. Детальна інформація: [email protected] або за номером 096 827 91 33.
Відповідно до нового Закону «Про ринок електричної енергії» Національна комісія, що здійснює держрегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), має ухвалити низку підзаконних актів, що дозволять ефективніше регулювати роздрібний ринок електроенергії та зроблять процедуру підключення до мереж доступною та прозорою. Для цього залишилося 5 місяців.
Чи отримає Україна нові процедури приєднання? Чи можлива лібералізація роздрібного ринку електроенергії без ротації НКРЕКП? Як бізнесу та споживачу уникнути надмірного тиску?
Про це йтиметься на прес-конференції «Ринок електроенергетики: Новий закон vs Cтарі правила», яка відбудеться у середу, 4 жовтня 2017 року, о 9.00, УКМЦ.
Учасники:
Лев Підлісецький, Народний депутат України
Олексій Оржель, Керівник сектору «Енергетика» BRDO
Андрій Гундер, Президент Американської торгової палати в Україні*
Андрій Єрашов, Співголова Комітету з розвитку підприємництва, Спілка Українських Підприємців
Місце проведення: Український кризовий медіа-центр (Хрещатик, 2).
Реєстрація учасників за посиланням “Ринок енергопостачання: Новий закон vs Cтарі правила“.
Акредитація ЗМІ здійснюється до 18.00 3 вересня на [email protected]
Запрошуємо взяти участь у заході!
За оцінкою експертів BRDO цьогоріч мають бути враховані реформи одразу в 5 компонентах, що історично стане найкращим показником України за весь період її оцінювання. Це дозволяє прогнозувати зростання у рейтингу Doing Business 2018 на 7 пунктів.
“Проривом України має стати зростання орієнтовно на 70 пунктів у компоненті “одержання дозволів на будівництво”. Сподіваюсь, що наш рекорд ніхто не поб’є, і ми будемо країною, яка за цим компонентом показала найкращий прогрес у світі”,- зазначив голова BRDO Олексій Гончарук. Він зауважив, що суттєвий просування очікуємо і за компонентами “започаткування бізнесу”, “реєстрація майна”, “захист міноритарних акціонерів” та “сплата податків”.
Ключові зміни в рейтингу, які позначаться на позиції України:
будівництво: зменшення вартості технічного нагляду у будівництві та зменшення розміру пайової участі у інфраструктурі Києва
сплата податків: зменшення розміру єдиного соціального внеску (відбулось ще у 2016 році)
започаткування бізнесу: зменшення строку на реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю
реєстрація майна: зменшення строку на підготовку грошової оцінки земельної ділянки
захист міноритарних акціонерів – запровадження інформування громадськості про укладення угоди із заінтересованістю.
BRDO прогнозує, що через технічні особливості методології не будуть зараховані реформи, які були проведені напередодні закінчення періоду оцінювання. Йдеться про такі як вимога про наявність вищої освіти у архітекторів та інженерів технагляду, а також скасування вимоги отримувати вихідні дані у Державної служби з надзвичайних ситуацій. Швидше за все не врахують реформи у сфері міжнародної торгівлі у частині товарів подвійного використання і реєстрації прав на землю в частині сервісів Державного земельного кадастру.
“Ми переконані, що ці кроки будуть зараховані вже в наступному рейтингу”, -зауважив Голова BRDO Олексій Гончарук. Він також висловив сподівання, що наступний рейтинг враховуватиме і зміни, що закладені у законопроекті №6540, який дозволить увійти Україні в топ-40 країн рейтингу Doing Business.
№6540 – це законопроект, який BRDO розробляли спільно з Міністерством економічного розвитку та торгівлі. Він змінює стратегію точкових змін на комплексний підхід. Зараз законопроект пройшов усі профільні комітети, очікується на внесення до порядку денного.
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/10/BRDO.-DOING-BUSINESS.-ONE-PAGE-18.09.2017.pdf”]
Ознайомитись з потенційним ефектом від законопроекту можна за посиланням http://db.brdo.com.ua/
Довідково: Рейтинг Світового банку Doing Business — це результат щорічного дослідження, що оцінює простоту ведення підприємницької діяльності на базі 10 індикаторів в 189 країнах. Компоненти рейтингу оцінюють нормативні акти, що регулюють діяльність малих і середніх підприємств протягом усього життєвого циклу, та їх фактичне використання на практиці.
Задля покращення бізнес-клімату в Україні та підвищення позицій України у рейтингу Doing Business, Мінекономрозвитку спільно з BRDO, розробило дорожню карту, що складається з 43 пунктів. Дорожня карта затверджена Розпорядженням КМУ 1406 від 16 грудня 2015 року.
Україна входить у топ-8 найбільших виробників зерна, формуючи 3% від світового виробництва зернових. У 2016/2017 маркетинговому році було зібрано 66 млн тон зернових, що більше ніж у двічі перевищує внутрішнє споживання країни. Експорт склав 43,9 млн т, що є абсолютним рекордом для України, та вивів її на 2-ге місце серед світових експортерів зерна після США.
Однак неефективність регулювання, нерозвиненість транспортної інфраструктури, відсутність механізмів забезпечення належного зберігання зерна та державної підтримки гальмують розвиток галузі. Шляхи вирішення проблем ринку представники влади, бізнесу та експертних кіл обговорили 27 вересня під час круглого столу «Український ринок зерна: ефективне регулювання для світового лідерства» в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
Відкриваючи захід, Заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Олена Ковальова акцентувала: «Розвиток ринку зерна є надважливим для України. Це потужний фактор стабільності економіки та гарантія продовольчої безпеки не тільки нашої країни, а й багатьох інших. Тому ми маємо знайти розумний баланс між регуляцією та дерегуляцію та спільно знайти ті рішення, які дозволять підвищити ефективність галузі та забезпечити інтереси виробників».
Офіс ефективного регулювання BRDO провів ґрунтовний аналіз регулювання галузі та презентував його у Зеленій книзі. «Виробництво зернових формує 4.5% ВВП України, у загальному товарному експорті частка зернових становить 16,7%. Це кожний 6-й долар валютної виручки нашої країни. При цьому, з 56 регуляторних актів на ринку зерна 22 акти, або 40% всього нормативного поля, є незаконними або неактуальними. 80% статей Закону України «Про зерно та ринок зерна» потребують суттєвих змін. Через прогалини законодавства та неефективність інструментів регулювання галузі бізнес і країна втрачають мільйони дол. США щомісяця», – відзначив керівник сектору “Сільське господарство” BRDO Андрій Заблоцький, презентуючи результати дослідження.
З 32 тис. суб’єктів господарювання на ринку зерна більше 71% – це малі та середні товаровиробники. При цьому, вони продукують лише 17% валового виробництва зернових. Основні причини – низька врожайність, погане технічне оснащення та обмеженість доступу МСП до фінансових ресурсів і сучасних технологій. До слова, середня врожайність в Україні складає біля 40 ц/га, тоді як в Китаї та Бразилії – 52-56 ц/га, а в США показник є вдвічі вищим за український – 82 ц/га. Так, брак заходів економічного стимулювання МСП з боку держави суттєво стримує розвиток сектору.
На цьому також наголосив Аташе з економічної співпраці, соціального та регіонального розвитку Представництва ЄС в Україні Боріс Філіпов: «В рамках Угоди про Асоціацію України з ЄС ми допомагаємо українському Уряду створити кращий бізнес-клімат, зокрема через проект EU4Business\FORBIZ. Аби повноцінно реалізувати потенціал України на міжнародному ринку, вкрай важливо зробити більш сприятливими умови для роботи бізнесу, передусім МСП, скасувавши застарілі норми, що не відповідають інтересам виробників».
Розвитку ринку зерна заважає й низка інших істотних проблем. Зокрема, відсутність дієвих механізмів простеження якості зерна та забезпечення його належного зберігання, незахищеність інтересів поклажодавців, невідповідність законодавства вимогам ЄС щодо визначення якості та класифікації зерна і продуктів його переробки, а також фітосанітарних заходів. Прибутковість виробництва зернових для с/г виробників прямо залежить від ефективності інфраструктури та логістики. Обмеження на перевезення автошляхами та нерозвиненість річкової інфраструктури провокують ситуацію, коли попит на залізничні перевезення в 2-3 рази перевищує пропозицію. Через затримки з подачею вагонів та брак зерновозів 1 млн тон зерна несвоєчасно вивозиться з елеваторів, а збитки бізнесу оцінуються в 1 млн дол. США щомісяця.
Вирішити існуючі проблеми галузі, за висновками BRDO, допоможуть наступні заходи:
За оцінкою експертів BRDO, врегулювання цих проблемних питань дозволить на 10-12% скоротити адміністративні та логістичні витрати для бізнесу, передусім МСП, дозволить системі функціонувати з меншими ризиками, підвищити ефективність та збільшити прибутковість галузі.
Участь у заході також взяли Голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів Володимир Лапа, Голова Національної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку Тимур Хромаев, депутат Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Леонід Козаченко, Заступник голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Олександр Бакуменко, Віце-президент Української Зернової Асоціації Олена Замятіна, Ірина Душник, Комітет зернових та олійних культур ЄБА та представники бізнесу.
В Україні 71 тис. підприємців змушені використовувати РРО (касові апарати). BRDO ініціює перегляд регулювання даної сфери, бо хоче дати підприємцям альтернативу у вигляді електронних апаратів: комп’ютерів, ноутбуків, планшетів чи мобільних пристроїв.
Ініціатива також спрямована на очищення ринку РРО від корупційних схем. Зокрема, через відмову від обовязкових платежів, які несуть в собі корупційні ризики. Щоб здешевити використання чинних РРО для бізнесу, ми плануємо спростити умови підключення до РРО та скасувати зайвої звітності, яка повязана із використанням касового апарату.
Із найближчих кроків, які BRDO спільно з Міністерством економічного розвитку та торгівлі України підготував у цьому руслі – зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1336 від 23 серпня 2000 р. Вона визначала умови проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, якими дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів. Із прийняттям цих змін значна кількість малих підприємств, що здійснюють роздрібну торгівлю через засоби пересувної торговельної мережі (на ринках, ярмарках, території сіл, у їдальнях і буфетах загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ та ін.) зможуть працювати без реєстраторів розрахункових операцій за умови річного обсягу продажу до 500 тис. грн. Тобто, проектом змін передбачено збільшення граничного рівня з 200 тис. грн до 500 тис. грн.
Відповідний проект постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000р. №1336” оприлюднено на сайті Мінекономрозвитку за посиланням.
Кінцева вартість газу для населення України за 2013-2016 рр. зросла в 4 рази. Втрати газу в українських розподільчих мережах в 4 рази вищі, ніж в країнах ЄС. Більше 50% ресурсу продається в неконкурентних умовах. За оцінкою Офісу ефективного регулювання BRDO, державне регулювання роздрібного ринку природного газу у 87% не досягає своїх цілей.
Положеннями Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 р. було передбачено повномасштабне функціонування ринку до 2017 р. По факту, на сьогодні ринок природного газу досі не лібералізовано. Більш того, Постанова КМУ №187 від 22.03.2017, якою подовжено покладання спеціальних обов’язків на постачальників, фактично блокує створення конкурентного ринку газу, адже відрізає населення від можливості обирати постачальника послуг і закріплює монополію облгазів. За офіційними даними НКРЕКП, за минулий рік змінити постачальника вдалося 2 побутовим споживачам.
Проблематику регулювання галузі представники влади, бізнесу, громадськості та експертних кіл обговорювали 22 вересня під час Круглого столу «Лібералізація ринку поставок природного газу: виклики і можливості» в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
«Кожен четвертий законодавчий акт на ринку обсягом 8 млрд дол. США є незаконним або неактуальним. У 87% держрегулювання в галузі не досягає своїх цілей. Яскравий приклад – Методика розрахунку витрат газу у період відсутності гарячого водопостачання, що не спирається на жодну законодавчу норму. Це те, з чим стикаються більшість містян влітку. Якщо вам відключили гарячу воду, а газовий лічильник у квартирі не встановлено, то вартість послуг автоматично збільшується в 1,5 рази», – відзначив Керівник сектору «Енергетика» BRDO Олексій Оржель, презентуючи результати системного перегляду якості регулювання роздрібного ринку природного газу на предмет ефективності, корупційних ризиків та доцільності.
На важливості ефективного регулювання газового сектору також наголосив Голова департаменту «Енергетика, транспорт та навколишнє середовище” Представництва ЄС в Україні Йоганнес Баур: «Дуже важливо, аби склад національного регулятора ротувався, аби орган був діючим та прозорим. Галузевий закон на ринку газу було прийнято в Україні ще в 2015 р., він цілком відповідає нормам Енергетичного пакету ЄС, але досі не впроваджений. Для розвитку галузі необхідно лібералізувати ринок і консолідувати просування реформи, щоб споживачі мали можливість обирати постачальника послуг».
Окремим проблемним аспектом на ринку є також облік газорозподільчих мереж, більшість з яких досі не пройшли аудит. Тобто, наразі держава навіть не володіє повною інформацією про обсяги мереж та їхній стан в регіонах. За оцінкою експертів BRDO, для вирішення проблем ринку потрібні наступні міри:
У заході взяли представники Міністерства енергетики й вугільної промисловості України, ВРУ, НАК «Нафтогаз України», Асоціації газового ринку України, Асоціації виробників і постачальників газового обладнання, Асоціації «Укртеплокомуненерго», бізнесових, експертних кіл і громадськості.
Результати обговорення з учасниками круглого столу будуть опрацьовані та ляжуть в основу формування законодавчих змін на ринку природного газу.
– Правосуддя не зупинеться!
– Я якщо я запропоную правосуддю печиво?
– Правосуддя розгляне Вашу пропозицію.
Альф та Кейт. Серіал “Альф”
За матеріалами biz.nv.ua.
Запровадження стандарту доказування “більшої вірогідності” примусить суддів “зважувати” переконливість кожного з доказів, нарешті втілюючи у життя класичний образ Феміди з вагами у руках.
Змінити Конституцію, оновити склад Верховного Суду України, прийняти нові редакції трьох процесуальних кодексів – масштаби активності держави у сфері правосуддя мають безпрецедентний характер
За таких умов головне завдання громадськості – стежити, щоб гучні реформи не перетворювались на імітацію. Не на те, що англійською вдало називають “smoke and mirrors”, а на заходи, які б реально поліпшували ключові процедури правосуддя. Однією з таких ключових речей є процедура доказування.
У судовому спорі вона базується на двох основних постулатах: тягар доказування та стандарт доказування.
Тягар доказування відповідає на запитання “чиї доводи будуть враховані судом лише за наявності доказів” і, відповідно, “чиї доводи будуть враховані судом без жодних доказів”. Наприклад, у спорі “чи є життя на Марсі”, суд повинен погодитись, що життя є, якщо відповідач не доведе протилежне.
У свою чергу, стандарт доказування відповідає на запитання, “коли надані докази можуть вважатися достатніми, щоб суд міг ними обґрунтувати своє рішення”. Наприклад, дослідження, зроблені марсоходами, ознак життя на Марсі не виявили. Цього достатньо, щоб констатувати відсутність життя на Марсі? А якщо відповідач у якості доказів наведе древні легенди про життя на Марсі, які можуть мати певне історичне підґрунтя?
Під час кримінального процесу такі питання врегульовані досить чітко. Доводити обвинувачення повинна прокуратура. І якщо вона що-небудь не доведе – суд буде тлумачити обставини на користь підсудного, бо “тягар доказування на стороні обвинувачення”.
Стандарт доказування теж більш-менш зрозумілий – усі обставини тлумачать на користь підсудного. А тому докази прокуратури повинні бути настільки переконливими, щоб не викликати жодних сумнівів. У англо-саксонській системі це називають “beyond a reasonable doubt”, тобто “поза розумним сумнівом”.
Вказані правила обґрунтовані загальновизнаним постулатом – краще виправдати сто винних, аніж засудити одного невинного.
Але у цивільних та господарських спорах питання тягаря та стандартів доказування маємо врегулювати на принципово інших підходах.
Для держави обидві сторони спору є рівними і, за невеликими виключеннями, не існує жодних підстав, щоб надавати перевагу будь-якій з них. Саме тому у багатьох країнах у таких випадках застосовується стандарт доказування “більшої вірогідності”. Суд оцінює кожен факт окремо і враховує, або ж не враховує його в залежності від того, докази якої з сторін є більш переконливими.
Наприклад, повертаючись до нашої ілюстрації з життям на Марсі, суд оцінить доказ наявності там життя – легенди, а також його відсутності – аналізи марсоходів. Й у своєму рішенні констатує саме останній варіант, оскільки аналізи марсоходів є більш переконливим доказом.
При цьому, слід враховувати, що:
1 суд не встановлює 100% істину. Можливо, життя на Марсі й існує, але суду потрібно вирішити спір тут і тепер, а не очікувати десятки років, допоки Марс дослідять детально.
2 висновки суду мають значення тільки для сторін спору. У спорі між іншими сторонами і з іншими доказами суд, теоретично, може прийти до висновку про існування життя на Марсі.
Наявність різних стандартів доказування у кримінальних та цивільних справах робить можливим та допустимим наявність цілком протилежних висновків судів щодо однакових життєвих ситуацій.
Наприклад, у кримінальному процесі вина підсудного у зґвалтуванні не завжди може бути доведеною. У прокуратури може не виявитись достатньо доказів, щоб стовідсотково довести провину.
Але у цивільному процесі позов потерпілої від зґвалтування про стягнення матеріальної та моральної шкоди суд цілком може задовольнити. Адже доказів, яких недостатньо для стандарту “поза розумним сумнівом”, може виявитись більш ніж достатньо для стандарту “більшої вірогідності”. Для цього слід лише переконати суд, що версія зґвалтування є більш переконливою, ніж відсутність зґвалтування, або зґвалтування не відповідачем, а іншою особою.
Але усе вище наведене – це реалії більшості розвинених країн.
А яким чином питання тягаря та стандарту доказування у некримінальних справах вирішується українським законодавством? За невеликим виключеннями, – практично ніяк.
Наші правила зводяться до того, що усі мають доказувати усе. А результати такого доказування суд оцінить на власний розсуд і правосвідомість. Якщо прокуратура не змогла довести справу до обвинувального вироку – практично жодних шансів у потерпілого на примусове стягнення компенсації шкоди немає.
Запровадження стандарту доказування “більшої вірогідності” стало однією з реформ, включених до законопроекту №6540. Така реформа примусить суддів “зважувати” переконливість кожного з доказів. Таким чином, нарешті втілюючи у життя класичний образ Феміди з вагами у руках.
Наслідком такої практики неминуче стане більша відкритість, зрозумілість та прогнозованість судового процесу.
20 вересня Офіс ефективного регулювання BRDO представив PRO Платформу для якісно нового формату взаємодії держава-бізнес онлайн. В рамках StartBusinessChallenge BRDO зібрав представників влади, що створюють правила для бізнесу, та підприємців, які працюють за цими правилами, аби разом вдосконалити умови бізнес-діяльності в Україні.
«Покращення бізнес-клімату та створення більш сприятливих умов для підприємців в Україні – один із пріоритетів Уряду. При цьому важлива не тільки кількість бізнес-проектів, а й те, наскільки бізнес може бути успішним та стимулювати розвиток економіки країни. Заради цієї мети Уряд налаштований на якісні та професійні дії, за підтримки Офісу ефективного регулювання і наших європейських партнерів», – зазначив Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, відкриваючи захід.
PRО Платформа містить низку унікальних інструментів для бізнесу: покрокові інструкції для започаткування власної справи, процедури отримання дозволів, розрахунку витрат на регуляторні вимоги тощо. Відтепер підприємцям не потрібно витрачати час та зусилля на пошук необхідної інформації. Достатньо відповісти на кілька профільних запитань на PRO та отримати check-list необхідних кроків: які документи потрібно зібрати, скільки часу займає кожна процедура, куди звертатися тощо. Отже, ресурс є потужним стимулом для розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.
На важливості підтримки МСП наголосив Керівник Програм співробітництва Представництва ЄС в Україні Бeренд де Гроот: «МСП є рушійною силою та основою європейської економіки, що створює 85% нових робочих місць. В Україні бізнес потребує цілеспрямованої підтримки Уряду, адже має недостатньо можливостей для розвитку, нормативна база є дуже складною. Ми вітаємо створення Платформи, яка дозволить налагодити відкритий і прозорий діалог між владою та бізнес-спільнотою. ЄС приділяє особливу увагу підтримці зусиль українського Уряду для покращення ділового середовища в рамках ініціативи EU4Business, зокрема проекту FORBIZ».
Сьогодні PRO Платформа дозволяє користувачам отримати детальні інструкції із започаткування власної справи за 15-ма найбільш затребуваними напрямками. Серед них, зокрема, ресторан, служба таксі, приватний дитячий садок, міні-пекарня, кабінет сімейного лікаря, провайдер послуг доступу до Інтернет; зарядна станція для електромобілів, навчальні курси, зелена електростанція тощо.
«Зараз відкрити бізнес в Україні – це реальний challenge. Довго, дорого, сумнівно. Ми пропонуємо прості відповіді на складні питання на платформі PRO. Приймайте цей челлендж, робіть свою справу, будуйте бізнес. Ми будемо поруч і зробимо все, щоб держава та її сервіси були максимально зручними», – зазначив Голова BRDO Олексій Гончарук.
Участь у заході також взяли Міністр інфраструктури Володимир Омелян, в.о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Лев Парцхаладзе, Голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна, перший заступник Голови Держагентства з питань електронного урядування Олексій Вискуб.
Учасники #StartBusinessChallenge від влади та бізнесу спільно визначили перепони та шляхи спрощення процедур для 6 бізнес-кейсів в рамках робочих у форматі World cafe та напрацювали механізми для відкриття бізнесу в Україні онлайн.
PRO Платформа також містить окремий розділ з низкою робочих інструментів для більш ефективної діяльності органів влади. До проекту вже долучилися органи місцевої влади та громадські організації Вінниці, Миколаєва, Чернівців.
До кінця 2017 року BRDO планує розробити 30 бізнес-кейсів, а також адаптувати їх до регіональної специфіки, адже процедури для відкриття бізнесу на місцевому рівні мають свою специфіку. Детальніше – regulation.gov.ua.
За матеріалами epravda.com.ua.
Україна займає друге місце в Східній Європі за показником наявних запасів скляної сировини.
Більшість родовищ, а їх близько 100, мають підтверджені запаси в 5 млн тон кожне. А подекуди і в рази більше. Наприклад, у Новоселівському родовищі, поблизу Харкова, оцінка запасу сягає 18,03 млн т.
Проте, використовуються ці вражаючі багатства досить дивно. Щороку 2% видобутої сировини переробляються на низькоякісну продукцію, яку не може використовувати наша будівельна промисловість через застарілу технологію, яка не змінювалась з початку 19 сторіччя.
Ще 18% купує Білорусія. А от інші 80% експортуються до Росії. Минулого року експорт до цієї країни становив 300 тисяч тон на суму 6 млн доларів США.
І це в той час, коли на внутрішньому ринку є запит на 3,4 мільярди квадратних метрів сучасного будівельного скла. Коли 245 млн тон розвіданих запасів сировини. Коли запасів років так на 130, а то й більше.
Натомість, минулого року імпорт якісного скла лише на виготовлення склопакетів сягнув 314 тисяч тон. А ті 673 тони скла, які у нас таки виготовили того ж минулого року (методом витягування та лиття з шліфуванням), пиляться на складах.
Причина проста — вони не можуть використовуватися в сучасному будівництві за технічними нормами Євросоюзу, на які країна зобов’язалася перейти в рамках Асоціації з ЄС.
Українські будівельники та вітчизняні виробники вікон давно адаптувалися до такої ситуації і просто імпортують скло з тієї ж Росії та Білорусі, перекачуючи щорічно майже 80 мільйонів доларів до економік цих країн.
Але така модель врешті-решт лягає тягарем на плечі громадян. Адже всі валютні коливання та зростання цін на сучасні вікна покривають саме вони.
Щорічний приріст світового виробництва листового скла становить 7%. Середній рівень споживання скла на одну особу в світі диференційований в залежності від рівня розвитку економіки.
Так, наприклад, для країн, що мають перехідну або економіку, що розвивається, рівень споживання становить від 3 до 5 кг на особу. В розвинутій Європі це 18-28 кг, в залежності від країни.
Україна в аутсайдерах: виробляє орієнтовно 3,5 кг на особу і споживає менше 5 кг на громадянина. При цьому з тих 3,5 кг, що виробляються — сучасного флоат-скла немає. Тобто, закривається попит на сучасне скло за рахунок імпорту на всі 100%.
Відсутність сучасного виробництва скла в Україні пов’язують з бізнес-логікою виробників — ніби заводи будують там, де є ринок, сировина і прибуток. Але цифри, які проаналізовані вище і факти, про які далі, спростовують це.
Наприклад, в Білорусі функціонує низка сучасних склозаводів, при чому запаси сировини сягають 10% від українських. Білоруси імпортують майже 80% сировини для скла, і це не заважає іноземним інвесторам, які там працюють.
Ще один приклад — Казахстан, запаси якого оцінюють на рівні 13-28 мільйонів тон. Так от, ця країна планує за два роки на кошти інвесторів побудувати завод, потужністю 140 тисяч тон на рік. Інвестори — ОАЕ, Кувейт, Китай і Великобританія.
Ці проекти — результати реалізації державної політики щодо забезпечення внутрішнього попиту та розвитку промисловості.
Україна, яка у різні часи мала 30 скляних заводів, так і не спромоглась на подібну підтримку. Жоден з цих заводів більше ніж “сіре” скло невисокої якості не видавав. А ті чотири, які виробляли листове скло та один завод у Луганську, що виготовляв скло сучасним методом, без підтримки довго не проіснували.
Власне тому, Україна залишається сировинним придатком на глобальному ринку. Країна віддає левову частку доданої вартості і велику кількість робочих місць економікам інших країн.
Експортуючи сировину, отримуємо 6 млн доларів, а імпортуємо потім на 80-90 млн доларів готової скляної продукції, можливо виготовленої з нашої ж сировини.
Сьогодні світова практика демонструє, що для стабільного забезпечення країни склом власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла з потужністю 200 квадратних метрів/годину на кожні 1 млн населення.
Тобто для України необхідно щонайменше 40 таких ліній. Для їх будівництва країна має всі передумови, за виключенням комфортного бізнес-клімату для інвестора та зрозумілих і ефективних регуляторних правил функціонування бізнесу в цьому сегменті.
Йдеться про хронічну “радянську школу” правил та норм, яка вводить українських виробників в залежність від імпорту. Особливо це стосується сегменту сучасних енергоефективних віконних систем. Вирішити їх проблему можна, як і проблему ринку загалом — залучивши системного інвестора та впровадивши прозорі та дружні правила для бізнесу,
Для цього варто зробити декілька простих регуляторних та організаційних кроків.
По-перше, необхідно забезпечити прозорий та некорупційний доступ до розробки кар’єрів зі скляною сировиною. Прибрати звичну для можновладців в цій царині корупцію і створити стимулюючі умови для справжніх виробників.
По-друге, треба забезпечити спеціальні умови виділення землі та підключення до інженерних мереж для інвесторів в галузі, які є критичними для розвитку України.
По-третє, гарантувати безпеку інвестицій через ефективну нормативну базу.
По-четверте, створити передумови для вигідного функціонування на ринку. Наприклад, спрямувати державну програму енергоефективності на продукцію вітчизняного виробництва: компенсувати через “теплі кредити” не всі вироби, а лише ті, які вироблені з українського скла і на українських підприємствах.
По-п’яте, розпочати на державному рівні переговори з інвесторами, попередньо провівши аналіз топ-виробників скла в світі. Наприклад, з ТОП-10 світових виробників листового скла можливо не варто вести перші перемовини з ATEC Holding (працює в Білорусі), Asahi Glass, Saint-Gobain, Pilkington, Guardian (які мають виробництво в РФ, і не зацікавлені у втраті українського ринку).
Серед перспективних інвесторів турецький Sisecam та Taiwan Glass, що мають спільні міждержавні проекти з Польщею, країнами Балтії.
І тоді, можливо, в українську економіку вдасться повернути щонайменше 70 мільйонів валюти щорічно, яку Україна сплачує іншим країнам за імпорт скла. Якщо докласти трохи зусиль можна ще і отримати 200 млн євро прямих інвестицій, які інвестор витратить на спорудження сучасного заводу з виробництва скла.
Україна входить у топ-8 найбільших виробників зерна та має потенціал до світового лідерства з експорту зернових. Однак неефективність регулювання, нерозвиненість транспортної інфраструктури, відсутність механізмів забезпечення належного зберігання зерна та державної підтримки гальмують розвиток галузі.
Які регуляторні зміни допоможуть повністю реалізувати виробничий потенціал країни? Як вирішити логістичні перепони та скоротити витрати для ефективного ведення бізнесу на ринку зерна? Чи дозволить гармонізація українського законодавства зі стандартами ЄС збільшити експорт?
Шляхи вирішення проблем галузі держава та бізнес спільно шукатимуть 27 вересня 2017 року під час Круглого столу “Український ринок зерна: ефективне регулювання для світового лідерства”.
У заході візьмуть участь:
Офіс ефективного регулювання (BRDO) провів системний перегляд якості регулювання ринку, результати якого представ у аналітичному дослідженні – Зеленій Книзі, що стане предметом дискусії під час Круглого столу. Детально – на www.regulation.gov.ua.
Програма заходу тут.
Місце проведення: м. Київ, НСК “Олімпійський” (вул. Велика Васильківська, 55, Хол Чемпіонів).
Час: 10.00 – 12.00, 27 вересня 2017 року.
Реєстрація на захід за посиланням. Детальна інформація за номером: 063 440 47 07.
Акредитація ЗМІ – на пошту [email protected] або за номером 099 256 59 56.
Долучайтеся до діалогу! Результати обговорення стануть основою формування конкретних законодавчих змін на ринку.