За матеріалами 24tv.ua.

В уряді заявили про готовність до впровадження нового мобільного інтернет-стандарту 4G. Що потрібно зробити в цьому напрямку, а що вже зроблено – досліджував сайт “24”.

Не кажу, що більше нічого не потрібно їм інвестувати, потрібно. Але є певні об’єкти, де вже є обладнання для підтримки 4G. Потрібне на певному рівні перезавантаження, дозавантаження, придбання певного софту – і вперед. Звісно, що на багатьох об’єктах потрібно буде встановлювати повністю нове обладнання, а це час,
– пояснив фахівець.

Він нагадав – ми бачили, як впроваджувався 3G, він не одномоментно з’явився скрізь, а місто за містом. Так само, вірогідно, буде і з 4G .

Що потрібно від громадян

Мати відповідні гаджети, які підтримують стандарт 4G. За різними оцінками в середньому 30-40% абонентів по Україні (цифри різняться у різних операторів) користуються смартфонами. У великих містах пропорція ще більше в бік смартфонів. Всі вони підтримують 3G, а багато – вже і 4G.

Отже, можна говорити, що вже багато сотень тисяч людей зможуть користуватись 4G,
– уточнив Кубраков.

Що потрібно від держави

Надати ліцензії операторам мобільного зв’язку, розподілити частоти і продати їх на аукціоні тим же операторам.

Вже відомо, що мобільний інтернет 4 покоління працюватиме в діапазонах у 1800 та 2600 МГц. Причому з перерозподілом перших частот ще треба попрацювати, а 2600-частоти вже вільні. До всього на ліцензіях для українських мобільних операторів держбюджет отримає за мінімальними підрахунками 6,3 мільярда гривень.

Перспектива впровадження

Олександр Кубраков висловив сподівання, що до кінця року конкурс буде проведений і оператори зможуть отримати частоти для впровадження 4G.

Великий шлях позаду, співпрацювали з консалтинговою компанією, ринком, регулятором, операторами. Напрацювали план по використанню частотного ресурсу, вибору частот під різні технології. Незабаром відбудеться аукціон і оператори, отримавши частоти, зможуть впровадити 4G,
– відзначив він.

Уряд підтримує впровадження нового стандарту, заява прем’єр-міністра підтверджує цю готовність. Досі було багато нюансів, питань, чому саме ці частоти. Тепер це позаду.

“Але я би не казав, що нині це просто технічне питання. 3G у нас впроваджувалося кілька разів, вперше про це заявили у 2007 році, потім у 2009, а тільки в 2014 році він був проведений. Сподіваюсь, що зараз такого не буде, бо не можна порівняти ситуацію тоді і зараз. Але давайте дочекаємось”, – підсумував фахівець.

Автор: Яніна Ткачук

За матеріалами biz.nv.ua.

Чому держава не поспішає забезпечити рівний доступ до Інтернету своїм громадянам?

Закон про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж був підписаний Президентом в лютому, а опублікований в березні. І це була перемога. Був зроблений великий крок, покликаний подолати цифровий розрив в нашій країні.

Україна зберігає одне з останніх місць по доступності населенню широкосмугового доступу (ШСД) до Інтернету. Глибина його проникнення в Україні в рази нижче країн-сусідів. За даними регулятора (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації – НКРЗІ), показник склав лише 11,8 підключень на 100 осіб, в Польщі — 19, в Білорусі — 31, в Німеччині — 37.

Найсумніше в нашій ситуації — кількість абонентів фіксованого ШСД в Україні зростає дуже повільно. Так, за даними Міжнародного союзу електрозв’язку, кількість підключень фіксованого ШСД в світі виросла на 11.35% в 2016/2015 роках, тоді як темпи зростання в Україні в 1 кварталі 2017 збільшилися всього на 3.34% у порівнянні з 1 кварталом 2016 (з 4898 тис. абонентів до 5062 тис.). Якщо такі темпи збережуться, то технологічне відставання тільки поглибиться, і Україна буде залишатися серед країн “третього світу”.

І якщо у великих містах отримати ШПД можна без проблем, то жителі сільської місцевості в більшості своїй позбавлені цієї базової послуги. Тобто, не менше третини населення взагалі не мають можливості підключитися до фіксованого ШСД.

Та й в міській місцевості все далеко від ідеалу. Є проблеми з балансоутримувачами, окремими населеними пунктами і навіть будинками. Ситуація, коли з міста “видавлювали” альтернативних провайдерів, даючи преференції одному обраному, на щастя, вже в минулому, однак на рівні будинків подібна “селекція” все ж має місце. Результат — один провайдер, з захмарними цінами на свої послуги і сумнівною якістю. Чому не допускають інших гравців? Так вирішили в ОСББ або ЖЕКу. Аргументації немає. Як немає і пояснень (з розрахунками) від природних монополістів, чому за право розмістити своє обладнання на одній опорі електроосвітлення в місті-мільйоннику провайдер повинен сплатити 1000 грн. Або чому в сусідніх областях такий розліт за цінами розміщення обладнання на опорах електропередач: в Херсонській 2,5 грн., а в Одеській 5,1 грн.

Прийнятий закон знімає можливості таких маніпуляцій, зобов’язує надавати рівний доступ усім охочим. Це підвищить конкуренцію і покращить якість послуг. Законом обумовлені максимальні ціни на розробку і видачу техумов по доступу (0,5 мінімальної заробітної плати (МЗП), зараз 1600 грн. )Та щомісячні плати за доступ до елементів інфраструктури (наприклад до 0,3% МЗП за опору електропередач). Як бачимо, маніпуляції при визначенні розміру плати за доступ, а саме 1000 грн за доступ до однієї опори, а зазвичай доступ необхідний не менш, ніж до ста опор, будуть неможливі, адже 1600 грн. — це максимальна одноразова плата сума за доступ до інфраструктури, без різниці, 10 опор там або 300.

Але щоб цей закон запрацював, Мінінфраструктури, Мінрегіону, Міненерго, НКРЕКП і НКРЗІ повинні розробити Правила надання доступу до інфраструктури і Методики визначення плати. Правила після обговорення затверджуються Кабміном, а Методики — на рівні міністерств і відомств.

З огляду на те, що закон опублікований на початку березня, в перших числах червня Правила і Методики повинні були бути затверджені. Але… цього, звичайно ж, не сталося. Терміни затвердження цих нормативних документів переносилися вже не раз, і, на жаль, велика ймовірність, що будуть переноситися і далі. Адже зацікавленість з боку чиновників в якнайшвидшому ухваленні цих документів мало помітна.

Для того, щоб прискорити старт роботи закону, BRDO розробив проекти семи з десяти необхідних нормативно-правових актів, допрацював і погодив їх з провідними телекомунікаційними асоціаціями, такими як — Українська асоціація операторів зв’язку “Телас”, Інтернет Асоціація України та Асоціація “Телекомунікаційна Палата України” і в травні-червні передав проекти всім зацікавленим центральним органам виконавчої влади. Деякі документи, такі як Правила надання доступу до інфраструктури об’єкту будівництва, Правила надання доступу до інфраструктури будинкової розподільчої мережі та Правила надання доступу до інфраструктури об’єкту електроенергетики вже готуються до розміщення на веб-сайтах міністерств для їх громадського обговорення.

У той же час Методики розрахунку вартості (для всіх видів інфраструктур), а також Правила надання доступу до інфраструктури об’єкту транспорту продовжують вивчатися і узгоджуватися підрозділами різних Міністерств. Тобто їх прийняття затягується без виразних причин.

Варто відзначити, що особливості бюрократичної процедури такі, що якщо ми хочемо хоча б з наступного року зняти бар’єри для розвитку широкосмугового інтернету в нашій країні, то вже в серпні підзаконні акти повинні пройти рівень підрозділів центральних органів виконавчої влади та розміщені на їх веб-сайтах для громадського обговорення. Адже всі документи повинні пройти узгодження НКРЗІ, а Правила ще і Держспецзв’язку. Також всі нормативно-правові акти повинні бути узгоджені Державною регуляторною службою Мін’юстом, і тільки тоді затверджені Кабміном (Правила) і різними міністерствами (Методики).

Ми сподіваємося, що нинішня затримка в міністерствах пов’язана з відпускним сезоном, і що незабаром ми побачимо завзяття чиновників, і вже до середини серпня всі проекти документів будуть надані на обговорення громадськості. Інакше складається картина, що всі — від енергетиків і транспортників до начальника ЖЕКу — зацікавлені в консервації непрозорої системи з масою сірих провайдерів, високих тарифах і низькій якості інтернету для населення.

За матеріалами Економічна Правда.

Навіщо потрібна довірча власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язань

Якби люди не довіряли один одному, їм довелося б жити по кишені

Герберт Прокноу

Одним з основоположних елементів ринкової економіки та правової системи є ще давньоримський принцип Pacta sunt servanda (договори повинні виконуватись).

Однак в українських реаліях дефіцит ділової культури, специфічний досвід первинного накопичення капіталу та серія девальвацій допомогли вітчизняній бізнес-спільноті сформулювати свою максиму: “Борги віддають лише боягузи”.

Як наслідок ми отримали перевантаженість та неефективність державної виконавчої служби і широке застосування неофіційних засобів стягнення боргів на межі, а подекуди і поза межею законності.

При цьому законодавство, що регулює найбільш поширений засіб забезпечення виконання зобов’язань, – заставу – на практиці показало приголомшливу неефективність.

Для тих, хто хоче отримати загальне уявлення, яким чином заставодержателі залишаються “з носом”, рекомендується ознайомитись із відхиленим ВРУ законопроектом №2286а, що був безуспішною спробу “залатати” деякі прогалини законодавства про заставу.

Чи є варіанти вирішення проблеми невиконання зобов’язань? Здається, що так.

Допомогти, напевно, зможе повномасштабне впровадження системи приватних виконавців як альтернативи та конкурента неповороткої державної виконавчої служби, реформа законодавства у сфері банкрутства і вдосконалення регулювання іпотеки.

Але навіть описаних вище реформ може виявитись недостатньо. Тому ще одним шляхом вирішення проблеми цілком може стати запровадження довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язань, альтернативного заставі. Мова йде про механізм, відомий на Заході під назвою fiduciary transfer of title. За ним боржник для забезпечення виконання своїх зобов’язань передає кредиторові у власність якесь своє майно, за аналогією з тим, як майно передають кредиторові у заставу.

Передане майно кредитор може продати лише у випадку, якщо боржник не виконає своїх зобов’язань, причому надлишок з виручених коштів має бути повернений боржникові.

На перший погляд, описаний механізм надзвичайно нагадує заставу. Єдиним винятком є те, що право власності на об’єкт належить кредиторові.

Ця відмінність і є головною перевагою інституту довірчої власності перед заставою – кредиторові, як правило, не потрібно буде звертатися до суду чи до виконавчої служби з метою звернення стягнення на майно, передане у довірчу власність. Він це зможе зробити самостійно та від свого імені.

При цьому боржник буде позбавлений можливості застосувати більшість існуючих механізмів, які б заблокували звернення стягнення, оскільки він не матиме права власності на таке майно.

Однак, має цей механізм забезпечення і свої недоліки. Головний з них – якраз наявність у кредитора права власності. Адже психологічно боржникові буде досить важко погодитись віддати своє майно.

Тим паче, що фінансове становище кредитора або ж його репутація можуть бути не надто привабливими. Та й баланс інтересів у цих відносинах явно нерівномірний – кредитор має істотні переваги та потенційну можливість зловживати своїми правами.

Саме тому регулювання статусу довірчого власника має бути надзвичайно обережним, а застосування довірчої власності на практиці природно буде обмежуватися випадками, коли у боржника немає іншої можливості одержати кредит.

Напевно, більшість юристів, які читають цей текст, ще з самого початку зрозуміли: довірча власність як спосіб забезпечення є продуктом англо-саксонської системи права. Тому у багатьох виникли сумніви у можливості її імплементації в українське законодавство.

Із такими сумнівами можна погодитись, але оптимізму додає той факт, що країни ЄС з континентальною системою права досить легко змогли інтегрувати transfer of title у своє законодавство.

Більше того, відповідно до Директиви 2002/47/EC, можливість передання майна у довірчу власність як спосіб забезпечення повинна бути впроваджена кожною державою – членом ЄС. Ще більш цікавим є той факт, що Україна теж зобов’язалася виконати згадану вище Директиву, відповідно до умов Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Саме тому запровадження довірчої власності стало одним з важливих частин комплексного законопроекту №6540, розробленого експертами уряду і  BRDO та  покликаного істотно поліпшити інвестиційний клімат нашої країни.

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/08/KREDYTORY.pdf”]

Чи буде імплементація інституту довірчої власності в Україні легкою? З впевненістю можна стверджувати, що ні. Запровадження нового способу забезпечення вимагатиме внесення змін у податкове законодавство, норми бухобліку та банківського резервування.

З чистого аркуша доведеться також формувати і судову практику. Чи варта справа таких зусиль? Видається, що так. Але умовою цього має бути ефективна та обережна робота парламенту – надто цікавий та серйозний інструмент буде запущено у обіг.

За матеріалами delo.ua.

Вже два місяці як набув чинності закон про доступ до інфраструктури. Цей документ наводить порядок у стосунках між операторами і провайдерами з однієї сторони та власниками інфраструктури (будинок чи електроопора) з іншої сторони. Щоб закон запрацював, влада мала ще до червня прийняти декілька підзаконних актів. Однак документи досі не прийняті через супротив двох відомств.

На заваді розвитку в Україні фіксованого широкосмугового доступу (ШСД) до мережі інтернет давно стоїть одне комплексне питання — доступ до інфраструктури. Побудова телекомунікаційної мережі потребує використання вже існуючої інфраструктури: стовпи, каналізація, будинки. Однак чіткого регулювання умов, на яких власник об’єкта інфраструктури має надати до неї доступ оператору телекомунікації, в Україні до недавнього часу не було.

Оператори і провайдери часто стикалися з відмовою у доступі до інфраструктури чи завищених цінах. Це негативно впливало на розвиток ШСД, оскільки конкретний об’єкт інфраструктури часто є безальтернативним для побудови мережі. Саме ці проблеми має вирішити закон про доступ до інфраструктури, який набув чинності 4 червня 2017-го.

Але реалізація прийнятих норм передбачає затвердження підзаконних актів — Правил та Методик нарахування плати за доступ до кожного виду інфраструктури. Для їх ухвалення у відповідних міністерствах створено ряд робочих груп. Але процес дуже затягнувся — вони мали бути ухвалені ще декілька місяців тому. Чому так сталося, Delo.UA розповів юрист сектору IT та Телеком Офісу ефективного регулювання BRDO Гліб Щеголь.

Як телеком-ринок сприйняв закон про доступ до інфраструктури? Чи були норми, які викликали невдоволення у провайдерів?

Закон був розроблений профільним комітетом Верховної Ради і врахував більшість побажань операторів телекомунікацій. Асоціації і бізнес підтримують нововведення, що запроваджуються законом, і з нетерпінням чекають на його реалізацію.

А як до цього закону поставились власники інфраструктури?

Будь-який бізнес, а особливо український, негативно ставиться до втручання держави у власну діяльність. Тим більше намагаються уникнути втручання держави монополісти, а власники інфраструктури, природньо, є монополістами, хтось на рівні багатоквартирного будинку, хтось на рівні міста чи області.

Тому практично всі обмеження, які встановлює закон, сприймаються ними в штики.

Закон зобов’язує надавати економічно обґрунтовані і рівні для всіх учасників умови доступу, що обмежує можливості монополістів використовувати своє становище для здійснення зловживань.

В парламенті звучали аргументи, що закон про доступ до інфраструктури дозволить інтернет-провайдерам покращити якість покриття, розвивати бізнес в регіонах, забезпечити здорову конкуренцію і навіть знизити вартість послуг. Від провайдерів навпаки лунали думки, що встановлені законом граничні тарифи є зависокими, тому кінцеві споживачі усе ж таки будуть платити більше. Хто з них має рацію?

Сьогодні складно визначити, чи є тарифи завищеними: власники інфраструктури до вступу закону в дію відмовлялися обґрунтовувати власні тарифи. Прийняття методик розрахунку тарифів якраз направлене на виправлення цієї ситуації: власники будуть зобов’язані розкрити витрати, пов’язані з додатковим навантаженням від телекомунікаційних мереж, і тарифи компенсуватимуть ці витрати з певною маржою на прибуток. Це справді знизить вартість прокладання мережі, що повинно зробити економічно вигідним надання послуг широкосмугового доступу в інтернет у місцевостях з низькою густотою населення. Це, відповідно, дасть поштовх до розвитку у регіонах.

Рівні умови доступу також однозначно сприятимуть росту конкуренції. Щодо зростання чи зниження цін для кінцевого споживача: зростання однозначно чекати не слід, адже закон не зобов’язує власників інфраструктури піднімати ціни, якщо вони нижчі, ніж граничні тарифи, лише знизити ті, що перевищують.

При цьому, звісно, навряд чи провайдери знизять вже існуючі тарифи для абонентів. Проте вони матимуть певний “запас міцності” у випадку зростання витрат через інфляцію, наприклад, що дозволить зберігати стабільні тарифи протягом довшого часу.

Як раніше отримували доступ до різних видів інфраструктури? Хто встановлював вартість на конкретні об’єкти інфраструктури?

До прийняття закону питання доступу до інфраструктури не регулювались (за виключенням доступу до кабельної каналізації електрозв’язку, яка належить операторам/провайдерам телекомунікацій).

Власники інфраструктури на власний розсуд встановлювали розмір плати за доступ.

Наприклад, у липні цього року КП “Київміськсвітло” за підключення до власних опор електроосвітлення на ділянці 3 км запросило у провайдера телекомунікацій майже 300 тис. грн (це приблизно 1 тис. грн за підключення до однієї опори).

Що конкретно передбачено в проектах Правил та Методик нарахування плати за доступ до кожного виду інфраструктури?

Наприклад, Правила зобов’яжуть власника надавати відповіді на запити у чітко обумовлений термін, а не затягувати по півроку “неправильним” операторам. Також у власників буде право відмовити у доступі лише за відсутності технічної можливості, що можна перевірити, звернувшись до відповідних експертних організацій.

Раніше ж можна було отримати відмову без жодних пояснень і обґрунтувань.

Інший документ — Методики — визначає механізм формування та встановлення розміру плати за доступ до елементів інфраструктури. Тобто вказує, які витрати власник може включити до розрахунку вартості доступу, а також зобов’язує власника показати ці розрахунки. Таким чином можна буде оцінити, завищені чи занижені граничні тарифи і прийти до економічно обґрунтованих. При цьому ціна, розрахована згідно методики, буде однаковою для всіх, що розвине конкуренцію.

Чому відбувається затягування з боку Мінрегіонбуду та Міненергетики?

Почалося затягування ще навесні — перші робочі групи були створені лише в середині травня, деякі взагалі лише в кінці липня. Закон же був опублікований ще 4 березня і передбачав прийняття актів до 4 червня. Незважаючи на регулярні засідання робочих груп, обговорення проектів постанов триває надзвичайно довго, оскільки дискусії точаться майже навколо кожного пункту.

Представники підприємств-власників інфраструктури та відповідних міністерств нарікають, що закон є недосконалим, в ньому не враховані їх інтереси (хоча представники усіх зацікавлених міністерств входили до робочої групи по розробці закону, а сам документ погоджувався відповідними міністерствами).

Насправді інтерес власників інфраструктури полягає в можливості самостійно ухвалювати рішення про доступ до власної інфраструктури того чи іншого суб’єкта господарської діяльності та самостійно встановлювати розмір плати за доступ до інфраструктури.

Наприклад, представники власників інфраструктури, до яких прислухаються відповідні органи, просувають такі формулювання правил і методик, за якими технічні умови повинні видаватися на кожний елемент інфраструктури. Тобто для прокладання мережі в межах одного кварталу разова плата за доступ до електроопор може скласти більше 80 тис. грн. Якщо дозволити подібні формулювання, ціна ШСД до інтернету справді в рази підвищиться. Таким чином буква закону буде збережена, але дух закону повністю зневажено.

Чи зверталися ви до Олександра Данченка, який очолює профільний комітет парламенту, та до заступника глави АП Дмитра Шимківа щодо затягування із прийняттям підзаконних актів, без яких зміни не запрацюють?

Питання виконання Кабміном та центральними органами виконавчої влади положень закону щодо розробки правил та методик розглядалось на черговому засіданні комітету Данченка 21 червня. Це розкрило проблеми комунікацій всередині міністерств: наприклад, представники Міністерства інфраструктури лише на цьому засіданні усвідомили необхідність розробки відповідних актів, хоча представники BRDO ще за місяць до того повідомляли міністерство про готовність надати власні напрацювання і брати участь у роботі відповідної робочої групи.

Засідання комітету дало певний поштовх у процесі розробки нормативних актів, проте жоден документ, навіть узгоджений робочою групою, ще не був висунутий на громадське обговорення, яке повинне тривати мінімум місяць перед прийняттям акту.

Спілкувалася Ірина Гудзь

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
• туристичний збір;
• земельний податок;
• орендна плата за земельну ділянку;
• ставки єдиного податку для 1 групи та для 2 групи.

1. За 2017 рік було змінено розміри ставок лише 17% місцевих податків, що регулюються органами місцевого самоврядування. Варто зауважити, що податкове навантаження на малий бізнес за останній рік різко зросло у зв’язку із збільшенням мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Та лише третина регіонів здійснили хоча б крок, аби зменшити податковий тиск на бізнес;
2. У 2017 році вступила в дію новий розмір мінімальної заробітної плати – 3200 грн. Це прямо пропорційно призвело до збільшення розмірів податку на нерухоме майно та єдиного податку для 2 групи платників. Сама формула розрахунку не змінилась – 20% від мінімальної заробітної плати. Якщо у цифрах, то в той час, як у 2016 році платники 2 групи мали сплачувати в середньому 275 грн, у 2017 це уже 640 грн. Тобто, відбулось збільшення податкового навантаження на 132%, що погіршило бізнес-клімат для малого бізнесу по всій країні. Аби виправити ситуацію, у Харкові, Одесі та Сумах, – відповідно до рішень місцевих рад, ставка податку була знижена з 20% до 10%. У Тернополі та Білій Церкві той самий податок був зменшений до 15%. Відповідно, якщо порівнювати з попереднім роком, то для підприємців Харкова, Одеси і Сум ставка податку зросла лише на 16%, для Тернополя і Білої Церкви – на 74%. Ці приклади дій місцевої влади по зменшеню податкового тиску на підприємців, однозначно  позитивно впливають на бізнес-клімат у згаданих регіонах.
3. За аналогією, Біла Церква зменшила ставку єдиного податку для 1 групи платників з 10% до 8%. Таким чином, зміни у сплаті у порівнянні з попереднім роком залишились невідчутними. Це є черговим прикладом  дій місцевої влади, спрямованих на зменшення податкового тиску.
4. Позитивно вплинуло на розвитку бізнесу також зменшення у семи обласних центрах ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.  Розмір цього податку, як було зазначено раніше,  напряму залежить від розміру мінімальної заробітної плати, яка у 2017 році різко збільшилась. Тому органи місцевого самоврядування намагаються зменшити податковий тиск на бізнес за рахунок зменшення ставок податків.

За матеріалами biz.nv.ua.

У 2017 році індекс інвестиційної привабливості України досяг максимуму за останні шість років – 3,15 бала за 5-бальною шкалою.

Таке рішення винесла Європейська Бізнес Асоціація після проведеного опитування серед керівників 142 найбільших міжнародних і українських компаній.

При цьому торішній індекс у червні становив 2,88 бали. Останній раз позначка індексу перетнула кордон у 3 бали лише наприкінці 2011 року.

Результати опитування показали, що негативні настрої бізнесменів не зникли, але ослабли.

Про те, внаслідок чого Україні вдалося поліпшити інвестиційну привабливість, що це означає для бізнесу і як підвищити інвестиційний клімат в країні, НВ Бізнес опитав ключових експертів.

Олексій Гончарук, керівник Офісу ефективного регулювання(BRDO): 

Якщо говорити взагалі про клімат, то у мене немає ейфорії або якогось враження, що щось дуже сильно змінилося. Але поступово ситуація дійсно поліпшується, удосконалюються підходи влади зараз. З’являються такі речі, як автоматичне відшкодування ПДВ. Торік ми дуже сильно вдосконалили інспекційну систему. І дуже сподіваємося, що восени вже запрацює принципово нова, повністю в онлайні, система перевірок.

Крім цього, в 2017 році ми маємо вирости в рейтингу Doing Business, тому що дуже багато точкових ініціатив було здійснено.

Тому моя загальна оцінка: кращає, але не критично. Для того, щоб бізнес насправді це відчув, потрібно відновити кредитування, потрібно нарешті звільнити землю і природні ресурси і дозволити їм бути повноцінною частиною громадського обороту. Тому що зараз, навіть якщо ти володієш якимось кар’єром, ти не можеш залучити кредитні ресурси, для того щоб поставити там нову лінію. Тому що держава все ще дозволами тебе тримає в зашморгу.

Для того, щоб бізнес міг повноцінно розвиватися, потрібно все ж повноцінно переходити на ринкові відносини. Земля має бути товаром. І режим використання природних ресурсів має бути таким, щоб був конкретний власник, який конкретно відповідає за якість їх використання. Але в той же час може повноцінно ними розпоряджатися.

Сьогодні для іноземного інвестора важливі три речі. Перше – це розуміння того, що якщо ти вільно вклав свої кошти, то так само можеш їх звідси вільно і забрати. Щоб я не боявся, що їх у мене заберуть, націоналізують або просто заморозять.

Друге – це розуміння чинних правил. Тобто, як поводити себе в цій країні, щоб у мене не було проблем.

І третє – це стабільність. Це те, чого вони хочуть. Стабільні прогнозовані правила і вільний рух капіталу, який дозволить їм бути мобільними. Якщо я сьогодні сюди якісь кошти вклав, то я маю можливість прибуток звідси вивести без проблем. Це три ключові речі, які потрібні зараз іноземним інвесторам.

Для розбудови сучасної економіки необхідний широкосмуговий доступ до інтернету (ШСД). При цьому багато років на заваді розвитку фіксованого ШСД в Україні стоїть одне питання – доступ до інфраструктури. Експерти сектору ІТ&Телеком BRDO розробили 7 з 10 нормативно-правових акти, необхідних для вільного доступу операторів та провайдерів до інфраструктурних об’єктів.

Побудова телекомунікаційної мережі потребує використання наявної інфраструктури: опори електроживлення, кабельна каналізація, тунелі, будинки та інше. Однак чіткого регулювання умов, на яких власник об’єкта інфраструктури має надати до неї доступ оператору телекомунікації, в Україні до недавнього часу не було. Оператори і провайдери часто стикалися з відмовою у доступі до інфраструктури чи завищених цінах. Тариф за підключення лишався непрозорим і дискримінаційним. Це негативно впливало на розвиток ШСД, оскільки конкретний об’єкт інфраструктури часто є безальтернативним для побудови мережі. Оператори та провайдери телекомунікацій не могли розвивати власні телекомунікаційні мережі, надавати послуги з доступу до інтернету у сільській місцевості та на “депресивних” територіях.

Для вирішення цієї проблеми було прийнято Закон №1834-VIII, що набрав чинності 04.06.2017 р. Він визначає умови надання доступу до об’єктів інфраструктури. Але реалізація норм Закону передбачає затвердження Правил надання доступу та Методик нарахування плати за доступ до кожного виду інфраструктури.

Фахівці BRDO разом з представниками провідних телекомунікаційних асоціацій, таких як Українська асоціація операторів зв’язку “Телас”, Інтернет Асоціація України та Асоціація “Телекомунікаційна Палата України” з травня працюють в робочих групах міністерств, дотичних до питання доступу до інфраструктури, та вже розробили проекти майже всіх необхідних нормативно-правових актів. Наразі, деякі з цих документів вже готуються для оприлюднення на веб-сайтах відповідних центральних органів виконавчої влади для їх громадського обговорення. Ми сподіваємося, що найближчим часом розроблені Правила та Методики будуть затверджені та набудуть чинності.

Це унеможливить ситуацію, коли, наприклад, в Херсонській області розмістити обладнання на опорі електропередачи коштує оператору телекомунікацій 2,5 грн, а в сусідній Одеській – 5,1 грн. Також це підвищить конкуренцію і покращить якісь послуг.  

Прийняття цих Правил та Методик поставить крапку у проблемі, що стримувала розвиток широкосмугового доступу до мережі інтернет, та дасть поштовх для розвитку ринку телекомунікацій та пов’язаних із ними галузей української економіки.

Всього 47% українських міністерств та відомств спроможні проводити публічний діалог.

25 липня BRDO презентував Рейтинг міністерств і відомств “Спроможності до діалогу”. У ньому викладені результати аналізу того, як центральні органи виконавчої влади виконують вимоги до відкритості та доступності інформації про свою регуляторну діяльність. За висновками дослідження, виконують ці вимоги, в середньому, всього на 47%.

Рейтинг складено на основі аналізу 51 центрального органу виконавчої влади станом на 1 липня 2017 року.

За результатами дослідження “Спроможності до діалогу”, рейтинг очолили Міністерство регіонального розвитку з 55-ма балами із 58-ти можливих та Державна аудиторська служба з 49-ма балами.

Аутсайдерами виявилися Державне космічне агентство України з 23 балами, Міністерство молоді та спорту з 24 балами та Міністерство юстиції – 26 балів.

“Неможливо здійснювати регуляцію, не радячись з суспільством та бізнесом. Відмовки “сайт зламався”, “пошта не працює”, “співробітник пішов у відпустку” неприпустимі. Уявіть: ви приходите на роботу 2 січня, а виявляється, що правила змінилися 1 січня. Щоб до них адаптуватися, у вас була новорічна ніч. Бізнесу важливо знати про плани міністерств та відомств не раз на рік, а постійно тримати руку на пульсі, реагувати на пропозиції в режимі онлайн, адаптуватися до них та бути повноцінними учасниками діалогу”, – зазначив Ігор ЛАВРИНЕНКО, провідний аналітик BRDO.  

“Міністерства та відомства мають розуміти, якщо не дотримано процедуру консультацій, регуляторний акт може бути скасовано. Порада проста – виконувати українське законодавство”, зауважив Максим Малашкін та продовжив, що правильна позиція – ініціювати комплексний аналіз регулювання по ринках у форматі Зелених і Білих книг, як це зараз робить BRDO. Далі проводити публічне обговорення досліджень на круглих столах із залученням різних органів державної влади, бізнесу, експертів. Міністерство регіонального розвитку вже активно долучається до цього формату”, – повідомив Державний секретар Міністра регіонального розвитку Максим МАЛАШКІН.

BRDO розробляє Зелені Книги – аналітичні документи, присвячені проблемам регулювання українських ринків. На їх основі будуть написані Білі Книги, які ляжуть в основу змін до законодавства. Свої коментарі і пропозиції можна залишити за посиланням: regulation.gov.ua.

“Державні інституції декларують, що готові обговорювати свої рішення з бізнесом, але часто це більше схоже на монолог влади. Ми не знаємо, чи наші рекомендації побачили і врахують. Але ми кінцеві бенефіціари регуляторних змін, ми знаємо ситуацію зсередини і наповнюємо бюджет країни. Компанії “Спілки українських підприємців” (СУП) в 2015-16 році сплатили 14 млрд грн податків. Влада має бути бізнес орієнтованою, тільки так ми можемо говорити про економічний розвиток України”, – виконавча директорка Спілки Українських Підприємців (СУП) Катерина ГЛАЗКОВА.

Багато відомств ставляться до виконання вимог формально, викладають важливі документи в pdf, а шукати такий документ чи працювати з ними неможливо. Міністерства не інформують суспільство про свої плани, вносять зміни до регуляторних актів заднім числом. Деякі інституції просто не вважають свої регуляторні акти регуляторними. Існує також проблема взаємодії між органами, які формують політику і тими, хто її реалізує. Наприклад, архівна служба готова до діалогу, а міністерство нічого не робить 3-5 місяців, рік. Буває і навпаки.

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/07/REJTYNG-SPROMOZHNIST-DO-DIALOGU-1.pptx”]

“Уряд здійснює кроки, спрямовані на покращення комунікації: інформує про проекти рішень, роз’ясненює їх. Для цього створена єдина інформаційна платформа – Єдиний голос. Консультації проводяться, вже сьогодні є обов’язок звітувати, чи враховані пропозиції громадськості. Супровідні документи мають бути зрозумілі і написані доступною мовою”, – Заступниця директора Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю, завідуюча відділом сприяння розвитку громадянського суспільства та комунікацій з громадськістю Наталія ОКША.

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/07/Rejtyng-tsentralnyh-organiv-vykonavchoyi-vlady.0.pdf”]

“Для того, щоб посилити захист громадян та представників бізнесу при прийнятті регуляторних актів, важливо прийняти Законопроект про публічні консультації та Законопроект про адміністративну процедуру. А також ухвалити обов’язкову відповідальність за недотримання консультаційних процедур”, – Євген ШКОЛЬНИЙ, експерт Центру Політико-правових реформ.

Аналіз відкритості міністерств оцінювався за чотирма маркерами:

• Чи здатна влада бути прогнозованою, тобто заздалегідь планувати регуляторну діяльність та інформувати суспільство про правила, які вона хоче змінити?
• Чи здатна влада залучати і враховувати пропозиції стейкхолдерів під час розробки та ухвалення регуляторних актів?
• Чи здатна влада інформувати суспільство про свою регуляторну діяльність?
• Чи здатна влада оцінювати ефективність чинного регулювання?

Далі BRDO підготує аналітичні матеріали, листи-роз’яснення, як органам влади краще комунікувати свою регуляторну діяльність.

[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/07/Spromozhnist-do-dialogu.3.pdf”]

За матеріалами biz.nv.ua.

Виходячи з будинку можна буде перевіряти тільки наявність телефону. Без гаманця можна буде обійтися.

З 12 липня Кабінет Міністрів України прибрав бар’єри для розвитку ринку мобільних платежів. За оцінками Офісу ефективного регулювання (BRDO) вже через два роки обсяг цього ринку досягне 17 млрд грн.

У половині країн світу мобільний рахунок може бути використаний для оплати товарів і послуг, а також для грошових переказів. Наприклад, проїзд у метро в Празі можна оплатити за допомогою СМС. За сервіси Apple ви теж можете розрахуватися в Сінгапурі без банківської карти – достатньо лише мобільного телефону. І так далі.

В Україні ця сфера абсолютно не розвинена не через небажання операторів, а через регуляторні бар’єри. До недавнього часу через недосконалість законодавства кошти з мобільного рахунку фактично можна було використовувати тільки на послуги зв’язку.

Причиною цього були:

– порядок сплати 7,5% пенсійного збору з мобільного зв’язку (сплачувався, навіть якщо кошти не йшли на мобільний зв’язок);

– необхідність особистого візиту абонента в офіс оператора для здійснення операції (зобов’язання ідентифікуватися при поверненні коштів).

Фактично ці дві норми (при тому підзаконні) блокували появу цілого ринку.

4 липня 2017 року уряд прийняв Постанову №462, яка прибрала зазначені два бар’єри (вступила в законну силу 12 липня).

У найближчі місяці для українців стане реальністю:

– оплата в магазині і транспорті за допомогою SMS/QR-коду/USSD,

– переказ грошей з мобільного рахунку на банківську карту.

Залишилося лише почекати, коли оператори мобільного зв’язку налагодять відповідні процеси. А вони обіцяють зробити це якомога швидше. Більше того, вони в цьому зацікавлені, адже як результат у них виросте середній дохід на абонента (який в Україні дуже низький).

Варто також підкреслити, що мобільні платежі будуть доступні абонентам без смартфонів. За допомогою SMS або USSD навіть у глухому селі без 3G і смартфона можна буде розрахуватися без гаманця – за допомогою звичайного телефону.

Це особливо актуально для розвитку безготівкових платежів в Україні, оскільки в Україні на майже 30 тисяч населених пунктів лише 11 тисяч банківських відділень.

Мобільні платежі будуть корисні для багатьох українців, так як в Україні лише 53% населення мають банківський рахунок (у сусідній Польщі ця цифра 78%). У них з’явиться ще один зручний спосіб розрахунків.

Проект Постанови №462 готував BRDO разом з представниками Мінекономрозвитку. Після прийняття Постанови було проведено круглий стіл, в якому взяли участь представники трьох операторів, Мінекономрозвитку, НБУ, Регуляторною служби і т.д.

За підсумками обговорення було виділено наступні регуляторні питання, які потребують врегулювання для сталого розвитку ринку мобільних платежів:

– випуск електронних грошей небанківськими фінансовими установами;

– можливість дистанційної ідентифікації;

– електронний фіскальний чек;

– ліміти на операції з електронними грошима.

Їх вирішення дозволить говорити не просто про ринок платежів, а про комплексний ринок мобільних фінансових сервісів (що включає в себе кредитування і т.д.).

У вівторок, 25 липня 2017 року о 10:30, відбудеться презентація аналітичного дослідження здатності центральних органів виконавчої влади до публічного діалогу, на основі якого сформовано рейтинг міністерств і відомств “Спроможності до діалогу”.

Дослідження сфокусоване на тому, як українські міністерства виконують вимоги до відкритості та доступності інформації про свою регуляторну діяльність. За висновками дослідження, виконують ці вимоги, в середньому, всього на 47%.

Учасники презентації:

• Заступник голови Державної регуляторної служби Олег Мірошниченко;
• Заступник директора Департаменту інформації та комунікації з громадськістю, завідуюча відділом Секретаріату КМУ Наталя Окша;
• Представниця Відділу взаємодії із засобами масової інформації Мінрегіону Сніжана Шульга;
• Виконавчий директор Спілки Українських Підприємців (СУП) Катерина Глазкова;
• Експерт Центру Політико-правових реформ Євген Школьний;
• Провідний аналітик BRDO Ігор Лавриненко.

Місце проведення: Український антикризовий медіа-центр (Український дім Україна, вул. Хрещатик, 2).
Вхід за редакційними посвідченнями.
Запрошуємо взяти участь у заході!

За матеріалами delo.ua.

Печатки на документах більше не обов’язкові для підприємців. Відсьогодні чиновників, фіскалів та банкірів будуть притягати до адміністративної відповідальності за вимогу засвідчувати договори відбитком печатки.

У березні Верховна Рада підтримала законопроект № 4194, який скасовує обов’язкову наявність печатки підприємства на офіційних документах. У квітні закон підписав президент, а 19 квітня його опублікували в офіційному виданні.

При цьому ще в 2014 році до Господарського та Цивільного кодексів внесли зміни, згідно з якими мати печатку стало правом, а не обов’язком підприємця. Тобто сторони угоди отримали право вирішувати, чи повинен договір бути скріплений печаткою або достатньо підписів уповноважених осіб.

“Не дивлячись на законодавчі зміни 2014-го, на практиці одиниці договорів між суб’єктами господарювання укладалися без скріплення підписів печатками, – розповідає старший юрист ЮК “Алексєєв, Боярчуков і партнери” Інна Рудник. – Це пов’язано, зокрема, з нормами інших нормативно-правових актів. у більшості випадків документ без відбитка печатки не приймався в органах фіскальної служби, банківських установах тощо. Сторонам було простіше поставити печатку і убезпечити себе від можливих ризиків. В результаті спрощення відкриття і ведення бізнесу було виключно декларативним”.

Також, попри те, що з 2014-го використання печаток стало добровільним, Кодекс України про адміністративні правопорушення містив адмінвідповідальність за “порушення правил виготовлення та порядку обліку і зберігання печаток та штампів”.

Що змінюється

Суб’єкт господарювання надалі має право використовувати у своїй діяльності печатку, але її використання не є обов’язковим. Наявність або відсутність відбитку печатки підприємства на документі не створює юридичних наслідків.

“Втрата юридичної сили не означає заборону на використання печаток. Підприємці як і раніше зможуть використовувати печатки, однак з юридичної точки зору, печатка буде виконувати виключно декоративну функцію”, – пояснює Денис Малюська, заступник голови Офісу ефективного регулювання BRDO.

Жоден державний орган або орган місцевого самоврядування не може вимагати наявності печатки підприємства (або підприємця) на документі, який подається такому органу. Це стосується навіть тих випадків, коли наявність відбитка печатки обумовлена підзаконним актом (наприклад, постановою КМУ).

Копія документа, яку підприємство подає в держорган або орган місцевого самоврядування, вважається завіреної в установленому порядку, якщо на ній стоїть підпис уповноваженої особи або особистий підпис фізособи-підприємця. Чиновники не мають права вимагати нотаріального засвідчення копії документа (якщо така вимога не встановлено законом).

Але законодавчі зміни не торкнулися статусу печаток осіб, які не вважаються суб’єктами господарювання (наприклад, органи державної влади та місцевого самоврядування, нотаріуси, арбітражні керуючі та т. Д.). “Тому ці особи продовжують використовувати печатки без будь-яких змін”, – підкреслює Малюська.

Які санкції за вимогу печаток

Посадові особи надалі не можуть вимагати від підприємців наявності печатки на документах. Інакше чиновників можна буде притягнути до адміністративної відповідальності. А штраф згідно із законом складає від 50 до 100 неоподатковуваних податком мінімумів, тобто від 850 грн до 1 700 грн.

“Якщо у підприємця в будь-якому держустанові не приймуть документ без відбитка печатки, він має право звернутися до суду для притягнення суб’єкта владних повноважень до відповідальності. Слід зазначити, що штраф виплачується на користь держави. І якщо неправомірною відмовою вам завдали збитків, то слід ініціювати окрему суперечку про їх стягнення з чиновника “, – пояснює Рудник.

Чи виникнуть проблеми через відсутність печатки

У багатьох країнах печатки вже давно не використовуються, пояснив для Delo.UA молодший юрист компанії Investment Service Ukraine Максим Пирогов. “При укладанні зовнішньоекономічних контрактів іноземні контрагенти часто дивуються наявності на договорі печатки. В Україні ж договір або довіреність, які не завірені печаткою, ніхто не буде сприймати серйозно”, – говорить Пирогов.

За його словами, переконати компанію-контрагента, що наявність печатки не обов’язково, можна буде без особливих проблем. Але ось довести це держоргану складно. “Можна оскаржити рішення про відмову прийняти документи в суді. Але це трата часу і додаткових коштів. Для підприємств набагато легше купити печатку і працювати з нею, ніж постійно доводити щось держслужбовцям”, – говорить юрист. Він запевняє, що для держорганів необхідно розробити новий спосіб завірення документів.

Щоб захиститися від шахрайства або рейдерства без печаток, експерт BRDO Денис Малюська радить при укладанні важливих договорів вимагати підписання договору контрагентом у вашій присутності, підписи на таких договорах варто завіряти нотаріально. Крім того, експерт рекомендує уважно вивчати дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Мобільні платежі працюють на розвиток економіки у 93 країнах світу, охоплюючи 411 млн користувачів. Їх перевага перед банківськими фінансовими послугами – у більшій зручності, простоті, доступності 24/7 та незалежності від наявності банківської картки та POS-терміналу. Все, що потрібно для розрахунку за допомогою мобільного платежу, – бути абонентом оператора мобільного зв’язку та мати прив’язаний до номера телефону рахунок.

В Україні такий ринок практично відсутній, незважаючи на розвинену мережу послуг мобільного зв’язку, яким користується переважна більшість українців, та лише 53% населення, що має банківський рахунок – а отже, доступ до банківських послуг.

Експерти Офісу ефективного регулювання (BRDO) провели аналіз законодавчого регулювання ринку, що знаходиться на перетині телекомунікаційних та фінансових послуг, і виявили два регуляторних бар’єри, що заважали розвитку ринку мобільних платежів в Україні:

1. Відсутність механізму відшкодування коштів зі збору для телеком-операторів при поверненні невикористаних коштів споживачам при сплаті збору на державне пенсійне страхування (затверджено Постановою КМУ № 1740 від 3.11.1998 р.)
2. Обов’язкова реєстрація користувачів при поверненні коштів з мобільного рахунку (затверджено Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 р.)

Спільно з Мінекономрозвитку BRDO підготував проект Постанови, що прибирає ці бар’єри. Після публічного обговорення і погодження документу, 4 липня 2017 р. Кабінет Міністрів прийняв зміни до постанов №1740 та №295. Після офіційної публікації, зміни вступлять в силу. Таким чином, з’являється можливість використовувати мобільний рахунок для оплати послуг і товарів, грошових переказів та інших мобільних фінансових послуг.

«За нашими оцінками, за два роки послугою мобільних платежів в країні будуть користуватися не менше 15% абонентів мобільного зв’язку або 7,8 млн людей. За таких умов, річний об’єм ринку може скласти більше 650 млн дол. США або 17 млрд гривень. Сервіс мобільних платежів суттєво збільшить доступ населення до фінансових послуг і сприятиме більшому проникненню безготівкових розрахунків», – відзначив Керівник сектору «IT та Телеком» BRDO Олександр Кубраков, презентуючи результати відповідного дослідження під час Круглого столу «Мобільні платежі: нові можливості для кожного» в рамках Публічного діалогу #PROДіалог, що відбувся 13 липня.

Важливо, що послуга буде доступна в найбільш віддалених куточках країни, де не представлені відділення банків та немає покриття мережею 3G, адже підтвердження платежу можна буде отримати і за допомогою SMS.

Потенціал нового сервісу відзначив Перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов: «Мобільні платежі – це не тільки доступна альтернатива для населення, але й нові можливості для розвитку бізнесу: швидкі платежі, більша пропускна спроможність, можливість скоротити свої витрати – тобто, сервіс має чітке економічне обґрунтування».

Більш того, розвиток ринку мобільних платежів стане одним з важливих напрямків реалізації проекту Cashless economy, презентованого НБУ у 2016 році. «Мобільні сервіси однозначно є рухом у майбутнє. Для нового ринку маємо створити таке законодавче поле, що не матиме зайвих регуляцій, але сприятиме цивілізованому розвитку підприємництва», – переконана Голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна.

При цьому експерти BRDO відзначають, що для подальшого розвитку ринку, має бути врегульована низка питань, зокрема:

– проблема дистанційної ідентифікації користувача;

– ліміти на операції з електронними грошима для ідентифікованих і неідентифікованих користувачів;

– право на випуск електронних грошей.

Участь у заході взяли мобільні оператори, представники НБУ, Державного агентства з питань електронного урядування в Україні, бізнесу, експерти та громадськість.

Висловлюємо подяку засновнику iHUB Дмитру Подолєву за партнерство та підтримку розвитку технологічної стартап-індустрії в Україні.

За матеріалами delo.ua.

Малий та середній бізнес зараз просто закладає підвищення тарифів у ціну своєї продукції. Але держава, яка взяла курс на енергонезалежність, може і має це змінити. Як це зробити — пояснює керівник сектору “Енергетика” BRDO Олексій Оржель.

Найдешевша енергія — та, яку не виробили та не спожили. Держава повинна стимулювати всі категорії споживачів на дії, що підвищують енергоефективність.

Офіс ефективного регулювання BRDO проаналізував українське законодавство з енергоефективності з фокусом на малий та середній бізнес (МСБ) і виявив, що механізми заохочення до енергоефективних заходів для них практично відсутні.

Сам сектор МСБ насамперед сконцентрований на поточній бізнес-діяльності. У нього просто не вистачає часу, можливості та коштів для такого типу інвестицій як енергоефективність.

Великий бізнес вже починає потроху просуватися в цьому напрямку, адже краще вміє рахувати гроші та розуміє переваги енергоефективного споживання. Зазвичай, великі компанії вже мають у своєму штаті енергетичний офіс або головного енергетика чи залучають підрядну організацію для енергетичного аудиту.

А от малий та середній бізнес поки не дуже замислюється над питаннями енергоефективності. Коли тарифи збільшуються, МСБ просто закладає ці додаткові витрати у вартість свого товару чи послуги. Це позначається на кінцевому споживачі — собівартість зростає, конкурентоспроможність товару знижується. Для держави в цілому така ситуація також є негативною, оскільки жодним чином не сприяє зниженню енергоспоживання у країні.

З погляду підходів та уваги держави, сектор МСБ доречно було б прирівняти до житлового господарства. Більше того, часто вони є безпосередніми сусідами, адже розміщення бізнесу на перших поверхах житлових будинків є поширеною практикою. Отже, держава має так само заохочувати бізнес до енергоефективності, упровадити регулювання таких заходів, а потім, звісно, якісно контролювати. Якщо говорити про аналогії з житловим сектором, то логічним стимулюванням могло б бути окреме фінансування з Фонду енергоефективності та запровадження кредитних пільг.

Злий полісмен

Функцію “батогів” або інструментів регулювання може взяти на себе, скажімо, запровадження прогресивних тарифів, коли кожна нова “порція” енергії для невиробничого малого бізнесу (наприклад, готельний бізнес) продається за більш високим тарифом.

За аналогією з тим, як для населення споживання понад 100 кВт•год коштує значно дорожче, так і для невиробничого бізнесу варто диференціювати вартість за об’ємом залежно від масштабу бізнесу.

З іншого боку, прогресивні тарифи суперечать інтересам постачальників енергії, що зацікавлені побільше продати. Тому держава для балансу власних витрат та інтересів учасників ринку має запровадити диференційоване “тарифне меню” для різних сегментів споживачів, зокрема й для МСБ.

Ще один можливий “батіг” — екологічний податок, що накладається за перевищення нормативу використання енергетичних ресурсів через низьку енергоефективність.

Добрий полісмен

Повернемося до “пряників”: якщо йдеться про малий та середній бізнес як виробництво, то потрібно запропонувати йому на нове енергоефективне обладнання пільги: митні та податкові.

Більше того, держава може і повинна застосовувати податкові пільги для українських виробників такого обладнання. Щоб стимулювати внутрішнього виробника, вони цілком можуть бути більшими від тих, що надаються на імпорт. Це стимулюватиме створення самих ринків такого виробництва і відповідно ширшого використання енергоефективного обладнання.

Сільському господарству, для прикладу, де МСБ займає біля 85%, теж потрібні стимулюючі державні програми. Наразі бажаючих фінансувати операційну діяльність сільгоспвиробників є достатньо, але от з питаннями переоснащення, наприклад, переходу з газового опалення на альтернативне — все набагато складніше. Мова і про кредитні програми, і про стимулювання переходу на більш ефективні та економічно обґрунтовані схеми споживання енергії, переоснащення.

Що наразі заважає застосуванню таких механізмів? Незбалансованість чинного законодавства

Законом України “Про енергозбереження” (ст. 16) передбачені податкові пільги для:

1. Виробників енергозберігаючого обладнання, техніки і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів.

2. Виробників обладнання для використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії і альтернативних видів палива.

3. Підприємств, які використовують устаткування, що працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії, альтернативних видах палива.

4. Підприємств, які використовують енергозберігаючі основні фонди, у вигляді підвищених норм амортизації таких фондів.

Разом з тим Податковий та Митний кодекси суттєво обмежують коло вказаних вище пільг. Вони мають місце лише у випадку, якщо ці товари застосовуються платником податків для власного виробництва і якщо ідентичні товари не виробляються в Україні. Крім того, ці товари мають бути передбачені затвердженим КМУ переліком.

Застосування підвищених норм амортизації енергозберігаючих основних фондів Податковий кодекс взагалі не передбачає. При цьому перелік видів енергозберігаючого обладнання, до якого застосовуються підвищені норми амортизації, мали бути встановленні на виконання розпорядження КМУ від 11.02.2009 № 159-р.

Варто зазначити, що уряд постановою від 30.03.2016 №293 створив особливі (пріоритетні) умови імпорту енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих виробів за проектами демонстрації японських технологій. Проте аналогічних привілеїв для імпорту з інших країн, крім Японії, наразі законодавством не передбачено. Що, звісно, стримує розповсюдження енергоефективних та енергозберігаючих технологій в Україні. Та й японські технології стикаються у нас з низкою бюрократичних перешкод при імпорті.

Загалом сьогодні склалась досі дивна ситуація: малому та середньому бізнесу простіше здобути грантову допомогу від міжнародних установ, ніж від власної держави. Так, Агентством ООН з питань промислового розвитку (ЮНІДО) за підтримки Глобального Екологічного Фонду (ГЕФ) реалізується проект “Підвищення енергоефективності та стимулювання використання відновлюваної енергії в агрохарчових та інших малих та середніх підприємствах (МСП) України”, чим вже скористались деякі вітчизняні виробники.

Звісно, можна всюди розповідати про те, що “енергоефективність — наше все”, але, за великим рахунком, вторинне законодавство досі не створено, а те, що вже передбачено законами, часто також не працює.

Дуже хочеться сподіватися, що нещодавно прийняті закони, зокрема про комерційний облік комунальних послуг та енергоефективність будівель, дадуть поштовх для покращення ситуації не тільки в житловому секторі, а й для енергомодернізації малого та середнього бізнесу. Саме держава повинна виробити системний підхід, що матиме довгостроковий позитивний ефект.