BRDO проводить комплексний аналіз ведення бізнесу в Україні “Regional Doing Business” за методологією Світового банку на замовлення Уряду. Мета дослідження – моніторити на постійній основі діловий клімат у 24 областях України та Києві. В майбутньому це допоможе зменшити регуляторний тиск на представників бізнесу.
Дослідження проводиться за п’ятьма напрямами: Одержання дозволів на будівництво; Оформлення земельної ділянки під об’єктом нерухомості; Приєднанню до електромережі; Створення підприємства; Податки.
На базі отриманих результатів експерти BRDO сформують рейтинг по всім областям України. Запрошуємо представників бізнесу долучитися до дослідження. Анкети слід заповнювати з розрахунку на обласний центр, у якому ви ведете бізнес.
Детальніше про дослідження.
24 травня Кабінет Міністрів схвалив 9 проектів змін в рамках “Дерегуляційного дня”, розроблених Міністерством економічного розвитку. Експерти BRDO долучалися до розробки норм.
“Результатом Дерегуляційного дня стала лібералізації системи державного нагляду (контролю), яка дозволить скоротити кількість контактів органів контролю та бізнесу та суттєво зменшити корупційні ризики”, – заявив перший віце-прем’єр Степан Кубів.
Так, зокрема, на пропозицію Мінекономрозвитку Уряд схвалив запровадження публічної інтегрованої бази перевірок, а саме Порядок функціонування інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю). Це зробить діяльність контролюючих органів більш прозорою, прогнозованою та підзвітною. Ця система зможе забезпечити доступ громадськості, суб’єктів господарювання, органів державної влади, органів місцевого самоврядування до відомостей про заходи державного нагляду (контролю) з використанням мережі Інтернет. Відтепер органи державного нагляду (контролю) зобов’язані будуть не пізніше 15 жовтня року, внести відомості щодо запланованих заходів державного нагляду (контрою), а 17 жовтня система автоматично оприлюднюватиме проект плану комплексних заходів державного нагляду (контролю).
“Мета амбітна, але цілком досяжна – найефективніша інспекційна система в Европі. Завдання на цей рік – старт он-лайн системи (Інтегрованої бази перевірок) та реальне запровадження ризикоорієнтованого підходу”, – зазначив Голова BRDO Олексій Гончарук.
Також Уряд схвалив методику, за допомогою якої органи контролю зможуть визначати допустиму частоту перевірок бізнесу. Така методика забезпечить єдиний підхід до розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а також уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю).
Уряд також ухвалив Порядок здійснення комплексних планових заходів державного нагляду (контролю). Порядок встановлює процедуру проведення планових заходів контролю комплексно, тобто одночасно всіма контролюючими органами.
“Ми очікуємо, що ці рішення дозволять скоротити кількість контактів органів контролю та бізнесу на 15-30%, а нова методика дозволить перейти до системи перевірок бізнесу заснованій на менеджменті ризиків”, – пояснив у своєму виступі перший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов.
Третя ініціатива – Мінекономрозвитку та Державна регуляторна служба отримали право проводити моніторинг за дотриманням контролюючими органами основних норм Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. Це рішення дозволить підсилити захищеність бізнесу від контролюючих органів шляхом залучення Мінекономрозвикту та ДРС до до перевірок за ініціативою підприємства.
Було вдосконалено процедуру подання документів в електронній формі до органу ліцензування. Згідно з рішенням, встановлюється уніфікована процедура – електронні документи (або скан-копії у форматі PDF) подаються до органу ліцензування через Єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи органів ліцензування. Надані в електронній формі документи більше не потрібно дублювати на паперових носіях.
Нарешті було ухвалено рішення про відкриття публічного доступу до інформації про містобудівну документацію через новий веб-сервіс на сайті Мінрегіонбуду. Це рішення дозволить отримати відомості про містобудівну документацію за кілька хвилин, оперативно визначити перспективну територію для інвестування. Інформація буде доступна по 29,5 тис. населених пунктів.
В результаті Дерегуляційного дня Кабінет Міністрів також ухвалив Стратегію розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року. Її реалізація сприятиме закріпленню системного підходу до формування і реалізації державної політики у цій сфері та створенню сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможного малого і середнього бізнесу (МСБ).
Переформатування регуляторних правил на ринку цементу не можливе без активного залучення учасників цього ринку – від постачальників сировини до державних інституцій-регуляторів. На цьому наголосила Олена Шуляк, керівник сектору Будівництво Офісу ефективного регулювання BRDO на сьогоднішній VIІ Міжнародній конференції «UkrCemFor 2017: Цементна промисловість. Найкращі практики. Перспективи розвитку».
Олена Шуляк зауважила, що наразі BRDO проводить системний перегляд регуляторного поля ринків, започаткований за дорученням Першого Віце-Прем’єр-міністра Степана Кубіва у 2016 році. І саме зараз експерти Офісу розпочали роботу над аналізом двох взаємопов’язаних ринків будівельної галузі – ринком бетону та залізобетонних конструкцій і ринком цементу.
«Ринки цементу та бетону в Україні сукупно генерують 18 мільярдів гривень щорічно, і абсолютно логічно, що ці сегменти, як і більшість в будівельній галузі, мають проблеми з актуальним та ефективним державним регулюванням”, – прокоментувала Олена Шуляк та додала, що сегмент цементу і залізобетонних виробів – основа українського будівництва і його результат.
За оцінками аналітиків BRDO, ці ринки генерують майже 1200 підприємств. На ринок, як стверджують експерти Офісу, впливають 15 нормативно-правових актів, з яких 53% – потребують нагальної актуалізації.
На думку експерта, сьогодні є необхідність відкрито обговорювати з учасниками ринку проблематику регуляторного поля та спільними зусиллями напрацьовувати зміни, які можуть зменшити регуляторне навантаження на бізнес, переформатувати правила та зробити процеси формування регуляторної політики в Україні максимально прозорими та збалансованими між інтересами держави та бізнесу.
“Саме для цього ми спільно з партнерами започаткували кампанію Пулічного Діалогу в рамках якої результати дослідження регуляторного ринку в форматі Зелених книг презентуємо та обговорюємо з учасниками ринків. Цей процес абсолютно відкритий і кожен може до нього долучитись. Всю необхідну інформацію можна знайти на спеціально створеній платформі ефективного регулювання PRO”, заначила Олена Шуляк.
Експерти BRDO вже підготували перший проект пропозицій щодо вдосконалення регуляторного поля для ринку бетону та залізобетонних конструкцій. На черзі – робота над ринком цементу. Безпосередня участь представників бізнесу, який працює на цих ринках зробить роботу максимально збалансованою та ефективною – на цьому етапі експерти виступають не лише як розробники моделі нового регулювання, а й як посередники між позиціями держави та бізнесу.
Презентація за посиланням [gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/05/Konferentsyya_TSeMent.pdf”]
Довідково
«UkrCemFor 2017» вже в сьомий раз став майданчиком для дискусій та об’єднав ключових гравців цементної промисловості не тільки України, але й Європи. Захід має на меті акцентувати увагу на важливих аспектах – зростанні ринку цементу України, якості продукції та використанні новітніх технологій виробництва цементу та будівельних матеріалів.
Санітарні паспорти для базових станцій мобільних операторів та провайдерів телекомунікацій, які необхідно було отримувати при їх будівництві та модернізації, відсьогодні скасовано. З такою ініціативою виступили експерти BRDO спільно з Мінохорони здоров’я, Мінекономіки, Мінюстом, ДРС та асоціаціацією “Телас”.
“Це на 1 місяць скоротить строк будівництва і введення в експлуатацію станцій та дасть змогу бізнесу економити 5,500 грн на кожному санітарному паспорті”, – зауважив керівник сектору “ІТ і Телеком” BRDO Олександр КУБРАКОВ та додав, що у місті-мільйоннику один мобільний оператор встановлює до 2,500 станцій, витрачаючи на санітарні паспорти в середньому 13,7 млн грн.
На думку експерта таке рішення сприятиме покращенню рівня мобільного зв’язку для користувачів та наблизить розгортання 4G мережі в Україні.
Сьогодні також скасовано ще одну з перешкод для впровадження 4G, а саме адаптовано до європейських показників норми електромагнітного випромінювання. Дані норми не переглядались з 1996 року та були реальним бар’єром до впровадження 4G в Україні, адже чим менше потужність базової станції, тим більшу їх кількість потрібно для покриття однієї і тієї ж території.
Мобільні оператори можуть розраховувати на спрощену процедуру спорудження і введення в експлуатацію базових станцій мобільного зв’язку. Щогли більше не будуть кваліфікуватися, як будівлі. Щоб ввести їх в експлуатацію не потрібно подавати купу декларацій для Державної будівельно-архітектурної інспекції (ДАБІ).
Експерти BRDO на робочій зустрічі в Державній регуляторній службі (ДРС) відстояли рішення дерегуляційного Кабміну від 26 листопада 2016 року щодо спрощення згаданої процедури, яке ДАБІ спільно з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України намагались нівелювати новими проектами регуляторних актів.
“Запропоновані зміни знову запроваджували необхідність операторам телекомунікацій реєструвати в ДАБІ декларації про початок виконання будівельних робіт, а також декларації про готовність об’єкта до експлуатації. А це повертає старі корупційні схеми і суперечать вимогам п. 90 Плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності”, – зауважив керівник сектору IT Олександр Кубраков.
BRDO звертає увагу керівництва ДАБІ на неприпустимість підготовки проектів актів, що несуть високі корупційні ризики та повертають раніше скасовані бар’єри.
Очікуємо, що узгоджені на згаданій зустрічі проекти постанов КМУ “Про внесення змін до постанови КМУ від 13 квітня 2011 р. № 461 і 466”, а також “Про затвердження Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію” будуть ухвалені в редакції, яка не суперечить чинному законодавству та відповідають дерегуляційному рішенню Уряду.
May 2017
[gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2017/05/Dajdzhest_5-2.pdf”]
За матеріалами www.business.ua
Роздрібний ринок електроенергії – одна з складних економічних макросистем в Україні. Вона дотична до кожного споживача. Щодня ми відчуваємо вплив монополії енергокомпаній і не можемо відмовитись від послуг. Навіть якщо вони нас не задовольняють. Що потрібно зробити, щоб реформа цієї застарілої системи нарешті відбулась, а технології йшли в ногу з потребами споживача?
Нещодавно Верховна Рада прийняла Закон «Про ринок електричної енергії». Щоб він запрацював, потрібен ще цілий пакет підзаконних актів. Щодо чинних регуляторних актів — їх аж ніяк не можна назвати дієвими. Ми провели аналіз регуляторного поля ринку роздрібної енергетики. Його результати скомпоновані у «Зелену Книгу».
Результати невтішні. Ефективність державного регулювання ринку вкрай низька. У 96% випадків досягти задекларованих державою цілей не вдається.
Базові принципи, основа для побудови ефективного ринку це:
Наше державне регулювання не в змозі втілити жоден з них. Для кожного з 19 напрямків присутніх на ринку бізнес-процесів, були вибрані критерії, по яким оцінювалась ефективність. Це не абстрактні слова та лозунги, а цифри та індикатори.
Права споживачів? Ми бачимо підвищення тарифів, але не якості послуг. Щодо розвитку та безпеки енергетики — якісне оновлення основних фондів не відбувається, незважаючи на значну зношеність мереж та постійне зростання тарифів. Втрати в українських електричних мережах вдвічі більші за аналогічні показники в європейських країнах. Нерівномірність графіку навантаження зростає.
Щодо впливу на сфери, де може з’явитись конкуренція. Роздрібний ринок формується з послуг розподілу та постачання електричної енергії. Розподіл – це мережі обленерго, вони є природними монополіями. Будувати поруч такі ж самі стовпи недоцільно. А ось постачання може бути конкурентною послугою. Потрібне ефективне державне регулювання, яке дозволить будь-якому трейдеру отримати доступ до ринку. Головне, щоб він відповідав сертифікаційним вимогам. Трейдер, використовуючи інфраструктуру природної монополії, може обслуговувати споживачів. Умовно кажучи, він з одним комп`ютером може бути ефективним, ніж природна монополія з великим абонентським відділом. Важливо, що саме споживач обиратиме собі постачальника, а ціна формуватиметься за домовленістю сторін. Ще одна послуга – облік. Як встановлювати лічильники, так і знімати їх показники може не тільки обленерго, а й третя сторона. Ці незначні в ціні послуги — складові ринку постачання. А на ньому і можливо, і необхідно створювати конкуренцію.
Природні монополії повинні бути прибутковими, нормально функціонувати та розвиватись. Це питання тарифоутворення, і тут роль регулятора визначальна. Він і створений саме тому, що ринок електроенергії є ринком природних монополій. Нажаль, це регулювання часто неефективне — тарифи зростають, якість послуг — ні. Ситуація стає безнадійною: за результатами кінця 2016 року, заборгованість за спожиту електроенергію за чотири роки виросла в 2,5 рази до 26,8 млрд грн.
Неякісні послуги — яскравий маркер неефективності природних монополій. Одним з варіантів вирішення проблеми — встановлення стимуюючого регулювання. Але тут є об’єктивний фактор — зростання тарифів. Тому довіра суспільства до регулятора та його незалежність від впливу власників обленерго — найнеобхідніша передумова зміни регуляторної моделі. При цьому, критичним завданням регулятора є необхідний контроль за ефективністю використання коштів обленерго, отриманих в нових умовах. Нажаль, поки регулювання недостатньо прозоре та незалежне. Як результат — маємо лише розмови про стимулюючий тариф. А от у світі він уже довів свою ефективність.
Ситуація патова: ми «з’їдаємо» той незначний запас, що у нас був на спрацьованих основних фондах. А кожну спробу реформи сприймають як «проштовхування» інтересів олігархів.
Із ростом тарифів змінюється споживач. Він стає більш ефективним та дисциплінованим. Елементарні речі — замінити звичайні лампи на енергозберігаючі, використовувати енергоощадну техніку. Навіть просто вимикати світло, коли воно непотрібне. Все це може мати значний фінансовий ефект як для домогосподарств, так і для бізнесу.
В результаті неефективна монополія продає енергії менше, але фіксовані витрати не змінюються. «Кращий» споживач стає заручником все гіршої монополії. Він платить більше за гіршу послугу. Чим більше автономним стануть споживачі, тим дорожче буде коштувати обслуговування централізованої енергетичної системи.
Це буде вигідно і бізнесу, і домогосподарствам.
Якщо сьогодні – завтра природні монополії не перебудують свою бізнес-модель, споживачів буде втрачено. Через ціну вони будуть відмовляться від послуг.
Ми будемо пропонувати в «Білій книзі» (вона буде створена за результатами обговорення з бізнесом і профспільнотою проблем, окреслених в «Зеленій книзі») саме цю можливість: щоб малий та середній бізнес використовував свою енергію та продавав надлишки в єдину мережу по стимулюючому тарифу. В багатьох галузях малий та середній бізнес займає 100%. Йдеться не про разове створення потужності, а про розгортання нової системи, яка будується на принципово іншій логіці, знизу до гори.Зменшаться втрати під час передачі енергії від точок виробництва електричної енергії до споживача. З часом, це призведе до зменшення собівартості продукції українського виробника.
Хоча сьогодні енергія з відновлювальних джерел — не найдешевший варіант, але собівартість її виробництва стрімко наближається до ціни традиційної енергії. Час, коли ці ціни перетнуться, неминуче наближається.
Розподілена генерація, розгортання мереж, де можливе управління попитом із використанням новітніх технологій, де споживач, активний учасник роздрібного ринку, а не статист без вибору — все це світові тренди.
Останніми роками зменшується споживання електроенергії.
Великий бізнес через погіршення стану в економіці споживає все менше і менше. Трохи збільшувалося споживання електроенергії населенням, але зараз воно умовно стабільне.
Ми прогнозуємо, що приріст споживання може статись внаслідок заміщення споживачем інших видів енергоресурсу електричною енергією або ж через появу нового значного споживача на ринку. Наприклад, розповсюдження електроопалення, збільшення кількості електрокарів та іншого електротранспорту.
Сільське господарство активніше використовує власні ресурси (біогазові установки, сонце, вітер), а для опалення птиці та худоби переходять з газу на електричну енергію. Виходить міксова модель: своє продукують, а енергію з центральної мережі споживають на економних тарифах (мультизональні лічильники, нічне споживання).
Україна змінюється разом зі світом, а він стрімко переходить на інші моделі стосунків клієнт-мережа. Регуляторна база повинна бути доопрацьована. Перед державою стоїть декілька задач: забезпечити ефективне стимулювання природних монополій, а де можливо – створити на ринку можливості для конкуренції.
Потрібно впровадити вторинне законодавство, яке б не створювало перешкод і розширювало вибір споживача. Наприклад, збільшення тарифного меню. Зараз розподільна компанія надає споживачу лише три варіанта: єдиний тариф, денний/нічний чи зональний тариф (пік/полупік/нічний тариф). В світі бізнесу пропонується до 10 тарифних меню. Якщо я сплачую наперед на три місяці, це для трейдера великий плюс. Він пропонує менші тарифи. Якщо мені потрібні обсяги споживання в певній час доби, а в інші я не споживаю — трейдер також може запропонувати кращі тарифні умови.
В рамках регуляторних пропозицій необхідно пропонувати легкий вхід на ринок нових гравців, чітку й прозору відповідальність учасників ринку, жодного зловживання зі сторони монополії. Все це — для збільшення числа трейдерів та опцій для споживачів.
В інтересах України зараз стимулювати малий та середній бізнес до виробництва електроенергії та продажу надлишків в мережу. Для цього необхідно переглянути й оптимізувати систему державної підтримки та передбачити на законодавчому рівні спрощену процедуру продажу електроенергії такими виробниками за стимулюючими цінами.
Підключення до електромережі забирає у представників малого та середнього бізнесу в Україні в середньому 281 день. За показником «Підключення до системи електропостачання» в рейтингу Doing Business наша країна наразі знаходиться на 130 місці зі 188. Через неефективне регулювання галузі, приєднання до мережі у поточному році взагалі неможливе. За оцінками Офісу ефективного регулювання BRDO, наслідком такої ситуації може стати падіння України на останні місця рейтингу за даним показником за підсумками 2017 року.
Проблематику регулювання роздрібного ринку електричної енергії представники влади, бізнесу, громадськості та експертних кіл обговорювали 18 травня під час Круглого столу «Роздрібний ринок електроенергії: регулювання навмання?» в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
«Кожен четвертий з 94 законодавчих актів, що визначають правила роботи на ринку обсягом 152 млрд грн, є незаконним або неактуальним. У 96% випадків державне регулювання галузі електроенергії не досягає своїх цілей. Ринок має працювати за системними нормами та інструментами, вплив яких можна математично прорахувати, незалежно від лобістських преференцій», – відзначив Керівник сектору «Енергетика» BRDO Олексій Оржель, презентуючи результати системного перегляду якості регулювання роздрібного ринку електричної енергії на предмет ефективності, корупційних ризиків, сприятливості для бізнесу та доцільності.
За даними дослідження, якість електропостачання в Україні в 14 разів гірша, ніж в ЄС, втрати – у 2 рази вищі. Чинне законодавство не здатне забезпечити баланс інтересів на роздрібному ринку електроенергії, забезпечити безперешкодний доступ до електропостачання і прийнятну ціну на електроенергію для споживачів, а також ефективність діяльності для енергокомпаній.
Голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна переконана: «Поточна ситуація на ринку – свідчення того, що правильна модель взаємодії досі не була знайдена. Спроби точкових змін – щось дорегулювати, підправити – не вирішують проблем, адже не дають нової якості процесу. Потрібен комплексний системний підхід, з врахуванням балансу інтересів усіх учасників ринку, якісної оцінки регулювання. Тільки такі рішення дадуть можливість бізнесу розвиватися, а отже, зростати українській економіці».
Заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості з питань європейської інтеграції Наталія Бойко наголосила на важливості спільних зусиль з реформування галузі та висловила підтримку запропонованому підходу: «Ми підтримуємо ініціативу BRDO, що ефективні рішення мають ґрунтуватися на чітких розрахунках. Тільки маючи змогу оцінити регуляторний вплив, можливо якісно імплементувати стратегію розвитку енергетичної галузі у бік ринкових конкурентних відносин».
Зважаючи на прийняття ВРУ Закону «Про ринок електричної енергії» та необхідність імплементації біля 50 підзаконних актів, що мають бути повністю спроваджені протягом 2-х років, проведений BRDO аналіз створює підґрунтя для застосування комплексного та системного підходу до розробки вторинного законодавства.
На цьому також наголосив Голова підкомітету з питань електроенергетики та транспортування енергії Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Лев Підлісецький: «Нарешті закон про ринок електроенергії можна вважати прийнятим де-юре, але попереду нас чекає тяжка робота. Фактично, ми маємо заново створити ринок роздрібної енергії, чітко прописати механізми. Зараз є лише зобов’язання споживача прийняти ту якість і ціну товару, яку йому дають. Ми маємо прийти до того, коли кожен споживач зможе сам обирати постачальника послуг. Це можливо тільки за конструктивної участі всіх сторін ринку».
Участь у заході взяли біля 100 представників профільних міністерств, бізнесових, експертних кіл і громадськості. Результати обговорення будуть опрацьовані та ляжуть в основу формування законодавчих змін на ринку електроенергії.
Довідково:
Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Державна регуляторна служба ініціювали публічні консультації як невід’ємний елемент регуляторної реформи, щоб правила для бізнесу стали ефективними та зрозумілими, а процес їх прийняття – прозорим та відкритим. Незалежний аналітичний центр BRDO став організатором публічних консультацій та розробником аналітичних матеріалів у рамках ініціативи EU4Business\FORBIZ.
Публічний Діалог між владою та бізнесом має за мету вдосконалення державного регулювання та поліпшення бізнес-клімату в країні.
Україна входить в ТОП-10 країн світу з виробництва металу, але щороку витрачає понад 1 млрд грн на придбання будівельних металоконструкцій за кордоном. 80% українського металу продається в якості сировини, і лише з 20% виробляють готову продукцію.
Які регуляторні зміни потрібно впровадити, аби розкрити виробничий потенціал ринку металоконструкцій та стимулювати розвиток бізнесу? Як прибрати бар’єри для виходу на міжнародні ринки та прискорити гармонізацію національних стандартів із європейськими?
Відповіді та шляхи вирішення проблем ринку держава та бізнес спільно шукатимуть 25 травня 2017 року в рамках Круглого столу “Залізний стандарт: металоконструкції між вчора та завтра”.
У заході візьмуть участь:
Геннадій Зубко, Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України
Х’юг Мінгареллі, Посол, Голова Представництва ЄС в Україні
Максим Нефьодов, Перший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України
Ксенія Ляпіна, Голова Державної регуляторної служби України
Лев Парцхаладзе, Заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України
Володимир Носов, Генеральний директор Укрстальконструкція
Андрiй Озейчук, член ради директорів Українського Центру Сталевого Будівництва
Володимир Адріанов, Заступник Директора Українського науково-дослідного і проектного інституту стальних конструкцій ім. Шимановського
Олексій Гончарук, Глава BRDO
Олена Шуляк, Керівник сектору “Будівництво”, BRDO
Представники бізнесу
Експерти BRDO провели системний перегляд якості регулювання ринку, результати якого представили у аналітичному дослідженні – Зеленій книзі “Системний перегляд держрегулювання ринку “Будівельні металеві конструкції”, що і стане предметом дискусії під час заходу. Висновки дослідження свідчать, що потужна галузь із значною доданою вартістю та величезним потенціалом до зростання сьогодні регулюється застарілими радянськими нормами, які не дозволяють ринку розвиватися та впроваджувати сучасні технології у будівництві. Детально – на www.regulation.gov.ua.
Долучайтеся до діалогу! Результати обговорення стануть основою формування конкретних законодавчих змін на ринку.
Місце: м. Київ, Мінрегіон (вул. Велика Житомирська, 9)
Час: 10:00 – 12:00, 25 травня 2017 р. Програма заходу тут.
Реєстрація на захід за посиланням. Детальна інформація за номером: 063 440 47 07.
Акредитація ЗМІ проходить до 18.00 24 травня 2017 року за номером 099 256 59 56.
[email protected], 590-47-96.
Довідково:
Ініціаторами регуляторної реформи є Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Державна регуляторна служба за сприяння BRDO. Підтримку процесу надає ЄС в рамках ініціативи EU4Business/ FORBIZ.
Публічний Діалог між владою та бізнесом має за мету вдосконалення державного регулювання та поліпшення бізнес-клімату в Україні.
У 96% випадків регулювання у галузі електроенергії не досягає цілей. Якість електропостачання в Україні в 14 разів гірша, ніж в ЄС, втрати – у 2 рази вищі, а ціни на електроенергію постійно зростають. Аби підключитися до електромережі, українському МСБ потрібен 281 день, а подекуди це взагалі неможливо.
Як прибрати бар’єри для ефективного регулювання галузі? Як досягти конкурентного балансу за умов монополізованого ринку? Коли в Україні буде можлива smart енергетика?
Відповіді та шляхи вирішення проблем роздрібного ринку електроенергії держава та бізнес спільно шукатимуть 18 травня 2017 року в рамках Круглого столу «Роздрібний ринок електричної енергії: регулювання навмання?».
У заході візьмуть участь:
Експерти BRDO провели системний перегляд якості регулювання ринку, результати якого представили у аналітичному дослідженні – Зеленій книзі «Регулювання роздрібного ринку електричної енергії». Висновки свідчать, що чинне держрегулювання геть не досягає своїх цілей: не здатне ні забезпечити права споживачів на прозорий доступ до електромереж та виправдану ціну за електроенергію, ні ефективність діяльності енергокомпаній. Детально – на www.regulation.gov.ua.
Долучайтеся до діалогу! Результати обговорення стануть основою формування конкретних законодавчих змін на ринку електроенергії.
Місце: м. Київ, IQ Business Center (м. Київ, вул. Болсуновська, 13-15)
Час: 10:00 – 12:00, 18 травня 2017 р.
Програма заходу тут.
Реєстрація на захід за посиланням.
Детальна інформація за номером: 063 440 47 07.
Ініціаторами регуляторної реформи є Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Державна регуляторна служба за сприяння BRDO. Підтримку процесу надає ЄС в рамках ініціативи EU4Business/ FORBIZ.
Публічний Діалог між владою та бізнесом має за мету вдосконалення державного регулювання та поліпшення бізнес-клімату в Україні.
За матеріалами Українська Правда
Без ефективної держави не можна ні перемогти у війні, ні подолати корупцію, ні залучити інвестиції, ні зробити економіку конкурентоспроможною на світовому ринку.
Здається, це всі розуміють. Саме тому реформа державного управління визначена одним з ключових пріоритетів України.
З одного боку, це виконання суспільного замовлення на ефективне, відповідальне та відкрите урядування; з іншого – ефективна держава є зобов’язанням України відповідно до договору про асоціацію з ЄС.
Згідно з показниками Індексу світової конкурентоспроможності Світового економічного форуму за 2015 рік, Україна посідає 130 місце серед 144 країн у категорії “ефективність уряду”, 103 місце в категорії “прозорість формування державної політики” та 115 місце в категорії “тягар державного регулювання”.
Іншими словами, ми маємо надзвичайно великий та неефективний державний апарат.
Щоб окреслити найважливіші кроки реформи, 3 березня 2017 року в Клубі Кабміну зібралося більше 120 людей – вищі держслужбовці, співробітники офісів реформ, громадські експерти, науковці, керівники великих консалтингових, юридичних та рекрутингових компаній. Стратегічна сесія мала доволі характерну назву – “Державне управління: Перезавантаження”.
Учасники зійшлися в тому, що ремонтом тут не обійтися: потрібно міняти всю систему. Робота протягом цілого дня довела наявність спільного бачення основних проблем та кроків їх вирішення. Так само не знайшлося особливих суперечностей із вже затвердженою урядом Стратегією реформи державного управління.
Залишилося взяти і зробити.
Які саме проблеми та рішення є першочерговими? Яким має бути новий державний апарат нової країни та як цього досягти?
ЕФЕКТИВНІСТЬ УРЯДОВИХ РІШЕНЬ
Почнемо згори. Уряд в цілому має бути ефективним, тобто досягати своїх цілей з оптимальним використанням ресурсів та за умови мінімального побічного негативного впливу.
Отже, щоб зрозуміти, чи є ефективними рішення Уряду, потрібно мати вимірювану ціль, чітко розуміти, які витрачаються ресурси, та оцінити побічний вплив від реалізації рішення. Для роботи з цими показниками держава має регуляторну систему – проте в Україні вона здебільшого імітаційна і не дозволяє реально контролювати якість рішень.
Тепер про цілі. Тактичні чи стратегічні, вони точно мусять бути вимірюваними, інакше неможливо буде оцінити прогрес у їх досягненні.
Дослідження Офісу ефективного регулювання протягом останнього року показує, що для більш ніж 95 відсотків регуляторних документів неможливо встановити цілі їх прийняття. Це характеризує систему загалом. За таких умов про якісний аналіз ефективності рішень не йдеться.
Для виправлення ситуації потрібно запровадити цивілізований процес формування політики (прийняття політичних рішень), зокрема:
– Уряд повинен мати реалістичну стратегію, що передбачала б реальні вимірювані цілі, їх пріоритетність та способи досягнення. Кожна ціль повинна унікальну мітку (тег). Кожне рішення уряду, що приймається, повинно також мати теги, що дасть можливість бачити всі рішення, які приймаються для досягнення цілі, та оцінювати їх комплексно.
– Для оцінки досягнення кожної цілі мають бути визначені ключові показники. Незадовільний/небажаний стан має визначатись як проблема, що має бути основою для прийняття рішень.
– Процес прийняття рішень має бути інклюзивним, проте чітко структурованим: (а) обговорюватись повинне перш за все рішення по суті, а вже потім його імплементація (проект нормативного акту), (б) публічні консультації повинні бути упорядкованими та передбачати надання обов’язкового зворотного зв’язку на кожну пропозицію.
– Має бути реальна система моніторингу за імплементацією рішення (чи правильно воно впроваджене).
– Результативність рішення (динаміка ключових показників) має ретельно відстежуватись.
– Нові рішення на цю ж тему мають прийматися лише на основі аналізу проблеми з урахуванням уже прийнятих актів.
Очевидно, що для реалізації процесу формування політики уряд повинен бути інституційно спроможним, зокрема, мати зручні процедури. Існуючі урядові процедури схожі на систему стоп-кранів, що стимулює учасників процесу до мінімізації персональних ризиків, а не до пошуку ефективних рішень.
Для виправлення ситуації структуру Уряду потрібно перебудувати, адекватно розподіливши між учасниками ролі, повноваження та ресурси для їх реалізації, зокрема:
1) центральні органи виконавчої влади повинні реалізовувати політику та в жодному разі не бути суб’єктами її формування. Функції надання адмінпослуг, управління майном та інспектування не мають поєднуватись в одному органі;
2) міністерства повинні формувати політику, координувати – але не брати безпосередньої участі в її реалізації. Підготовлені міністерствами політичні рішення мають передаватися до Секретаріату кабміну для їх погодження з іншими зацікавленими міністерствами;
3) Секретаріат Кабінету Міністрів на етапі погодження рішень забезпечує координацію між міністерствами, а після ухвалення політичного рішення готує проект нормативного акту. Процес погодження має проводитись за допомогою чек-листів (контрольних таблиць), в яких кожне міністерство не матиме можливості виходити за межі своєї компетенції;
4) Кабмін ухвалює підзаконні нормативні акти та проекти законів;
5) Верховна Рада розглядає законопроекти та ухвалює закони. Закони врегульовують лише найважливіші правовідносини без надмірної деталізації процедур. Внесення законопроектів депутатами, що входять до складу коаліції, потрібно стати виключенням, а не правилом.
Окремої уваги заслуговує необхідність вдосконалення існуючих адміністративних фільтрів, таких як: реєстрація відомчих нормативних актів (юстування), оцінка дотримання регуляторних процедур, антикорупційна експертиза, гендерна експертиза, оцінка відповідності міжнародним зобов’язанням України (зокрема, Угоді про асоціацію з ЄС) тощо. Вони мають бути максимально деполітизовані, автоматизовані та передбачати можливість зручного неполітичного арбітражу.
Водночас, доцільним є запровадження наступних правил для стимулювання якості регулювання:
а) принцип “one in two out” (за кожну нову регуляцію вартістю 100 гривень має бути скасовано регуляцій на 200);
б) заборона приймати правила, що погіршують/встановлюють нові правила для бізнесу після 1 липня поточного року;
в) усі нові правила для бізнесу вступають в дію одночасно з 1 січня наступного року.
Це значно підвищить передбачуваність нормативних актів та спонукатиме до спрощення регулювання.
Насамкінець, ефективність урядових рішень чітко детермінована якістю інформаційного забезпечення уряду. Тому вкрай потрібна якісна інформаційна система, що супроводжувала б процес прийняття рішень та містила, зокрема:
– структуровану інформацію, що є основою для ухвалення рішень (у тому числі і стратегічну аналітику, макропрогнози, економічні моделі тощо);
– зручні механізми взаємодії між учасниками процесу формування політичних рішень;
– систематизовані дані про прийняті рішення, результати моніторингу успішності їх імплементації та оцінки їх ефективності.
У найближчій перспективі створити таку систему самотужки державний апарат навряд чи спроможний. Тому, важливо, щоб ця система була не просто державною, а публічною – тобто справою сього суспільства.
Державний апарат має взяти на себе адміністрування та зобов’язання нею реально користуватися для прийняття рішень. Усе інше – якісна інформація та аналітика, оцінка та моніторинг, інноваційні підходи тощо – це справа бізнесу та громадянського суспільства.
ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ МІНІСТЕРСТВ
Яким має бути умовне ідеальне ефективне міністерство? Спробуємо окреслити “очікування”:
Міністерство – це центральний орган виконавчої влади, сконцентрований на аналізі та розробці політики (policy, не плутати з politics – на жаль, у нашій мові ще немає сталого слова), із чітко визначеними місією, цілями та сферою відповідальності, де впроваджена чітка система оцінювання ефективності роботи та відповідальність міністрів за це.
Міністерства позбавлені невластивих повноважень – управління державними компаніями та державним майном, надання адміністративних послуг, контрольно-наглядових функцій тощо; усі ці функції відокремлені та перенесені в інші центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ).
Міністерства не мають статусу юридичних осіб. Єдина юридична особа – Кабінет міністрів України, в якому міністерства є окремими відокремленими підрозділами.
Проведено аналіз функцій, які можна або децентралізувати (передати органам місцевого самоврядування), або ж віддати у приватний сектор. Таким чином, діяльність кожного міністерства спрямована на виконання 3-5 ключових функцій.
Організаційні структури міністерств переглянуті та оптимізовані відповідно до функцій та завдань (основна із яких – аналіз та формування політики у сферах відповідальності). В міністерствах та інших ЦОВВ не більше чотирьох управлінських рівнів.
Запроваджено систему стратегічного планування на основі аналізу політики.
Функції міністра та державного секретаря чітко розмежовані, законодавчо унормовані та впроваджені. Повноваження делеговані разом із відповідальністю як інституційно – департаментам, так і працівникам міністерств.
Департаменти міністерств є основними центрами аналізу та формування державної політики в сферах їх відповідальності, а директори департаментів – кращі експерти у відповідних галузях і, по суті, головні люди в міністерствах.
Робота в міністерствах є цікавою, привабливою та престижною. За створення “здорової атмосфери” в міністерстві відповідає державний секретар, проводяться щорічні опитування працівників міністерств для об’єктивного аналізу стану справ.
3-5% від фонду оплати праці направляється на навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, навчальні програми є сучасними та відповідають викликам державної служби. Вибір навчальних закладів відбувається за прозорими конкурсами. Функції обслуговування міністерств, розвитку ІТ систем тощо централізовано з метою консолідації бюджетів та збільшення ефективності виконання допоміжних функцій міністерств та інших ЦОВВ.
Отаке бачення ефективних міністерств. Що ж заважає? Нижче – “реальність”:
Відсутність політичної волі для реформування, інституційна, фахова та лідерська неспроможність до реформування. Нечітка структура кабміну, міністерств та інших ЦОВВ, нечітка система підзвітності та відповідальності інших ЦОВВ. Бюрократичні бар’єри, складність процедур та погоджень, в тому числі міжвідомчих.
Досі паперовий документообіг. Надмірна кількість адміністративних рівнів у системі управління, недосконалі організаційні структури, які не відповідають основним завданням міністерств, а саме – аналізу та формуванню державної політики у сферах відповідальності, наявність та надмірність непрофільних функцій.
Відсутність чіткого розподілу між профільними підрозділами аналізу та формування політики (front office) та допоміжними підрозділами (back office). Низький рівень горизонтальної взаємодії як в міністерствах, так між ними.
Нечіткий розподіл функцій між міністрами, їх заступниками, державними секретарями та керівниками структурних підрозділів. Надмірна централізація повноважень, розмитість відповідальності.
Відсутність чіткого розуміння: для чого потрібні певні міністерства, які їх “продукти”, користь для суспільства?
Дублювання функцій між міністерствами, з одного боку, і відсутність відповідального міністерства за певні сфери формування державної політики, з іншого (наприклад, в сфері політики зайнятості чи політики державної служби). Немає визначених місій та цілей діяльності міністерств.
Невисока кваліфікація персоналу, закостенілість та консерватизм радянських “традицій” управління, консерватизм, опір будь-яким змінам. Відсутність відповідальності за результат, догмат процесів над результативністю. Низька мотивація, не престижність.
Відсутність навичок сучасного менеджменту (управління проектами та процесами тощо). Відсутність свободи прийняття рішень, страх брати на себе відповідальність: система карає ініціативу. Відсутність якісної та чіткої процедури вироблення та прийняття рішень. Низький рівень системи професійного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.
Низька якість підготовки проектів нормативно-правових актів (НПА), аргументація рішень на основі існуючих НПА, а не “як потрібно бути”, суперечності між НПА.
Неефективність використання коштів; підготовка фінансових планів “бухгалтерією”, а не профільними підрозділами. Відсутність стратегічного планування та середньострокового бюджетного планування, в тому числі на основі стратегій та бюджетних програм.
Низька комунікація функцій, завдань та результатів роботи міністерств. Не пояснюється громадськості – що робиться, для чого та які результати?
Недосконалість Закону про доступ до публічної інформації, недостатність інформації та нечітка структура сайтів міністерств. Неефективна система роботи зі зверненнями громадян, велика кількість яких просто паралізує профільну роботу міністерств. Відсутність автоматизації роботи із зверненнями та дорученнями.
Фактично ми маємо справу із системою менеджменту, що на десятки років відстає від управлінських практик у приватному бізнесі.
Причому накопичений у приватному секторі досвід організаційних трансформацій дозволяє достатньо швидко перетворити пострадянські міністерства на сучасні компактні та ефективні органи. Потрібні лише воля і рішучість, бо всі інші ресурси для повного перезавантаження є в наявності.
Рецепт один – просто взяти і зробити.
Проектну групу реформи міністерств повинен особисто очолити прем’єр-міністр. Робочі групи з реформування треба створити в кожному міністерстві.
Далі є два варіанти: або проектна група проїжджає “бульдозером” і виконує реформування всіх міністерств по черзі “під ключ” разом із робочими групами міністерств – або робочі групи міністерствах проводять зміни за затвердженою методикою та під наглядом та методичними рекомендаціями центральної проектної групи.
Звичайно, основою для такого перетворення мусять бути відповідні нормативно-правові документи. Доведеться внести зміни в закони про Кабмін, про ЦОВВ, про держслужбу, а також прийняти низку урядових постанов, у тому числі про принципи побудови управляння та типову оргструктуру міністерств.
УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ
Світ нині змінюється навіть не щохвилини, а щосекунди. Якщо приймати рішення, виходячи з поточних потреб – ми програємо, бо орієнтуючись на теперішній час, залишаємось у минулому. Останнім часом розуміння управління персоналом в організаціях змінилось: зараз ми говоримо не про “кадрові питання”, а про управління людським капіталом.
Водночас державна служба на десятки років відстає від бізнесу у сфері управлінської культури.
Рішення згори вниз, чітка ієрархія, директивність, дублювання функцій, побоювання та уникнення відповідальності за будь-що, в тому числі й за себе, безініціативність, фокус на виконавській дисципліні та підпорядкованості… Саме те, що свого часу, більше ста років тому, створило дійсно потужну систему державного управління провідних держав світу – вже не відповідає потребам сучасності.
Зараз державна служба, на жаль, є архаїчною і незрозумілою “субстанцією”, що не викликає довіри в суспільства, неприваблива для потенційних кандидатів, закрита та не відповідає сучасним вимогам, не кажучи про очікування щодо майбутнього.
Отже, перед державною службою у сфері управління людським капіталом існують наступні виклики:
1) Мати потужний бренд роботодавця, бренд держслужби, що приваблював би як найкращих експертів з ринку, так і молодь, що відкрита до нових проектів і бажає розпочати свою кар’єру саме в органах державної влади.
2) Визначити та визнати суспільну ролі держслужбовця, його профіль (компетенції), створити корпус професійних держслужбовців.
3) Бути відкритою системою, змінити імідж “закритого клубу” на образ сучасної організації з можливостями легшого входу для потенційних кандидатів, прозорою та інтерактивною процедурою відбору на вакансії без надлишку бюрократії.
4) Запровадити сучасну систему оплати праці, що враховує внутрішню справедливість та ринковий рівень заробітної плати, базується не на тривалості знаходження на посаді, а на результатах діяльності, прив’язана до цілей організації.
5) Запровадити нову культуру лідерства та прийняття рішень, горизонтальні комунікації замість вертикальних, особисту відповідальність та проактивність замість виключно виконавської дисципліни, делегування замість директивності, наступництво замість регламентованого просування по службі, культуру розвиваючого зворотного зв’язку та “вільного” менеджменту.
6) Мати внутрішню систему менторства та експертизи, що розповсюджується на різні органи державної влади, впровадити центр досконалості та ротаційні програми між різними міністерствами.
7) Мати сучасну й практичну систему розвитку професійних навичок та компетенцій, що враховує досвід не тільки держслужби, а й приватного сектору. Трансформувати Національну академію державного управління (НАДУ) та створити сучасну “школу управління” для держслужбовців.
8) Створити ефективну та комплексну систему оцінки діяльності, що визначає рівень розвитку компетентності, результативність на підставі ключових показників ефективності, пов’язана з системою оплати праці та розвитку держслужбовців.
9) Проаналізувати процеси та функції органів державної влади, створити оптимальну організаційну структуру та відповідно визначити оптимальну кількість необхідного персоналу.
Виклики задають напрямок для розвитку, і є певність, що державна служба має потенціал для таких змін. Що ж заважає?
– Бюрократизація та звичка працювати за старими “комфортними” правилами та стандартами, неготовність держслужбовців до змін, перш за все, себе самих.
– Директивність, непрозорість системи управління на держслужбі, відсутність понять “розвиток”, “лідерство” та професійного наступництва (просування за рангом, а не за результатом), усталена практика прийняття рішень (“традиції, під які всі адаптуються”), патріархальність управління.
– Відсутність волі до змін у керівників та ініціативи у підлеглих, уникання відповідальності як за рішення, так і за дії (“васал мого васала – не мій васал”).
– Непрозора та складна система оплати праці , невідповідність зарплати ринковому рівню, забагато доплат, надбавок, що базуються не на результаті конкретного службовця, а прив’язані до свят або стажу роботи.
– Непрозорість та надзвичайна складність процедури відбору, заангажованість конкурсів на посади, невідповідність членів комісій, що визначають переможця, бажаній рольовій моделі держслужбовця.
– Відсутність позитивного іміджу держслужби на ринку праці, у суспільстві; і як результат – непривабливість для високопрофесійних експертів та молоді.
– “Незвільняємість” неефективно працюючого працівника – відсутність у керівників інструментів для формування власної команди (особливості законодавства фактично не дозволяють звільнити держслужбовця). У результаті – створення закритої системи, що не розвивається.
– Дублювання функцій, відсутність чіткого розподілу зон відповідальності, нерозвинута міжвідомча комунікація.
– Орієнтованість на дії замість орієнтованості на результат, “робити заради робити”, відсутність чіткого планування та системи управління продуктивністю.
– Відсутність поняття “чиновник” як професії, і як результат – відсутність системи практичної підготовки за сучасними стандартами, відповідно до реальних потреб та функцій, “теоретичні лекції замість інтерактивної практики”, відсутність державного замовлення.
– Відсутність об’єднуючої ідеї, бачення, місії та цінностей держслужби, чіткої стратегії розвитку.
– Невідповідність сучасним вимогам навчання в НАДУ, непрактичність і несистемність навчання, неактуальність знань.
– Традиційний формат кадрової служби та кадрового супроводження замість сучасної системи управління персоналом, що включає весь спектр відповідних функцій.
– Неавтоматизовані, паперові процеси, відсутність сучасних автоматизованих систем управління.
Усі зазначені проблеми є результатом закритості системи державної служби, відсутності волі до змін. Для того, щоб зміни відбулись, має змінитися бачення в людей, що вже зараз працюють на держслужбі, у керівників міністерств та інших ЦОВВ.
Але, не чекаючи на зміни в світогляді, вже зараз можливо створити умови для трансформації державної служби. Деякі з яких є достатньо радикальними, проте вкрай необхідними.
1. Розробити стратегію управління людським капіталом, що відповідає стратегії міністерства (держслужби в цілому), розробити візію, місію, цінності державної служби.
2. Ліквідувати Національне агентство з питань державної служби (НАДС) і створити інституцію, яка би виконувала роль методолога і стратега для держслужби.
3. Створити в міністерствах і ЦОВВ ефективні департаменти персоналу, які впровадять інструменти повного циклу управління талантами.
4. Створити модель цінностей і компетенцій для міністерств і прив’язати до них системи пошуку оцінки та розвитку персоналу.
5. Впровадити культуру проектного управління, інструменти управління цілями і стратегічного управління.
6. Відокремити департаменти персоналу від НАДС у питаннях розробки та впровадження компетенцій, цінностей, програмного забезпечення тощо.
7. Провести організаційно-функціональний аналіз по вертикалі (всередині міністерств) і по горизонталі (між міністерствами), прибираючи всю зайві процеси та узгодження, оптимізувати процеси та чисельність.
8. Створити професійний інститут, який навчатиме сучасним навичкам і компетенціям, необхідним на держслужбі.
9. Передати бюджети НАДС на навчання і розвиток міністерствами і ЦОВВ, дати їм можливість самостійно розпоряджатися.
10. Створити єдину базу вакансій і кандидатів – єдиний кадровий портал.
11. Автоматизувати підбір та оцінку персоналу.
12. Радикально спростити звільнення.
13. Полегшити конкурс, прибрати довідки та інші ускладнюючі фактори.
14. Ліквідувати конкурсні комісії, передати відповідальність держсекретарям та HR департаментам, які будуть керувати процедурою.
15. Ввести можливість наймати на державну службу на контракт через secondment (тимчасове відрядження з основного місця роботи для виконання певного обсягу робіт).
16. Ввести обов’язкову ротацію як інструмент управління кар’єрою.
17. Розробити і запровадити єдиний центр послуг за наступними функціями: фінанси, юридичне забезпечення, ІТ, управління майном.
18. Впровадити систему управління ефективністю, що базується на компетенціях, цілях і ключових показниках ефективності, розробити нову систему мотивації, прив’язувати премії, бонуси і пільги до ключових показників ефективності.
19. Розробити бренд держслужби та пов’язаний з ним бренд держслужбовця.
20. Впровадити систему управління репутацією та корпоративною культурою, розробити стандарт внутрішньої комунікації.
АГЕНТИ ЗМІН – РЕФОРМАТОРСЬКІ КАДРИ
Зміни стали новою нормою нашого життя, а стабільність вважається великою розкішшю.
Впровадження змін в будь якій організації, а тим паче на державному рівні, можна порівняти із проведенням військової кампанії: визначення задачі, підготовка плану, оцінка ситуації, розгортання сил – і багато маленьких і великих битв кожного дня. Для проведення реформ, у першу чергу, знадобляться люди абсолютно нових якостей.
Хто ж вони – агенти змін?
Ось 8 їхніх ключових характеристик і компетенцій: чітке бачення; терпимість, але разом із тим наполегливість; вміння задавати незручні питання; обізнаність та вміння вести за собою власним прикладом; вміння будувати відносини на основі довіри; вміння працювати зі своїм ресурсним станом; розуміння інших та емпатія.
Що мусять зробити агенти змін у кожному відомстві?
Сформувати цілісне та системне бачення, сформувати команду, що проводитиме зміни. Визначити екосистему для взаємодії. Запровадити проектний підхід із визначеними етапами та показниками ефективності. Розробити комунікаційну платформу для підтримки кожного етапу змін. Спланувати “швидкі перемоги” та налагодити комунікацію.
Як залучити агентів змін на державну службу?
Широка національна комунікаційна кампанія буде успішною лише тоді, коли формальні, за посадою, лідери самі стануть фактичними ключовими агентами змін.
Важливим мотиваційним фактором є можливість особистого розвитку – постійно діюча програма навчання. Зрозуміло, соціальний пакет також має бути конкурентним на ринку праці. Але є ще один важливий фактор: реальна можливість впливати на зміни в країні.
Перші команди агентів змін запустять пілотні проекти в різних відомствах. Починати треба там, де сам міністр має перспективне бачення та працює у тандемі з сильним державним секретарем.
Поступово на основі пілотних проектів вибудується національна концепція стандартів впровадження змін. А далі вже можна організувати конкурс на найкраще втілений проект, платформу по обміну найкращими практиками, внутрішній рекрутинг агентів змін всередині органів влади тощо.
ПІДСУМКИ
Можливо, у статті забагато спеціальних термінів із жаргону фахівців з управління. Можна було би все це вичистити, спробувавши перекласти щоденні реалії сучасного корпоративного управління у приватному секторі – усім знайомою старою бюрократичною мовою 50-річної давнини.
Автори вирішили цього не робити, аби підкреслити розрив між управлінськими культурами держави та бізнесу. Цей розрив є єдиною справжньою проблемою. Усе інше – наслідки.
Наразі реальних перешкод для швидкої трансформації державного управління немає. Треба просто взяти і зробити, вже маючи під рукою всі необхідні ресурси – тисячі фахівців, значні кошти міжнародної технічної допомоги.
Підтвердженням такої можливості є не лише вдалий досвід інших країн Центральної та Східної Європи, але й багато успішних пілотних проектів в Україні – в окремих департаментах різних міністерств, у Національному банку тощо.
Реформа державного управління – ключова реформа України. Без її впровадження всі інші реформи просто неможливі – їх не буде кому здійснювати.
Зрозуміло, що робити, як робити, а також наявні всі необхідні ресурси.
Не вистачає одного – рішучості. Просто взяти і зробити.
Роман Бондар, Олексій Гончарук, Валерій Пекар, Ольга Прохоренко, Володимир Семеніхін, Оксана Семенюк, Сергій Сорока, спеціально для УП
Електроенергія – критично важливий товар для функціонування економіки. При цьому кожен четвертий з 94 законодавчих актів, що визначають правила роботи на ринку, є неактуальним та/або незаконним. Чинне державне регулювання не здатне забезпечити баланс інтересів на роздрібному ринку електроенергії та забезпечити безперешкодний доступ до електропостачання і прийнятну ціну на електроенергію для споживачів, а також ефективність операційної діяльності та умови для розвитку енергокомпаній.
Такі висновки аналітичного дослідження «Роздрібний ринок електричної енергії», підготованого Офісом ефективного регулювання у форматі Зеленої книги. Експерти BRDO провели системний перегляд якості регулювання ринку та проаналізували норми, що регулюють правовідносини його учасників, на предмет ефективності, корупційних ризиків, сприятливості для бізнесу та доцільності.
Результати аналізу свідчать, що більшість інструментів регулювання обрані неправильно, а процедури їх застосування містять значні недоліки, багатьом нормам притаманна стихійність та неструктурованість. Проблеми поглиблюються впливом низки чинників політичного та економічного характеру, що призвів до появи негативних трендів розвитку електроенергетичної галузі:
Запропонована редакція Зеленої книги спрямована на пошук та аналіз проблем, пов’язаних із застосуванням інструментів регулювання роздрібного ринку електричної енергії, в тому числі природних монополій, зокрема: ліцензування, контролю ціноутворення, обсягів ринку та якості товарів (послуг), що на ньому реалізуються.
Публікація дослідження започатковує онлайн-консультації в рамках Публічного діалогу за даною проблематикою. Результати консультацій і низки круглих столів зі стейкхолдерами галузі ляжуть в основу пропозицій до зміни регуляторних правил та системного реформування ринку електричної енергії.
Заходьте на Платформу ефективного регулювання regulation.gov.ua, знайомтесь з дослідженням «Роздрібний ринок електричної енергії» та долучайтеся до обговорення!
Ваша думка дуже важлива для створення кращого регулювання та сприятливого бізнес-середовища в Україні!
Фотографії полисілих Карпатських гір або фур з кругляком з південних областей стали символами катастрофи в лісовому господарстві. І аргументом продовження мораторію на експорт лісу. Але чи врятує заборона сам ліс?
– Мораторій вводився, щоб захистити нашу природу. Наскільки ефективним виявився цей інструмент?
– Коли держава захищає свої ресурси, включно з лісом, вона може обирати різні види обмежень. Наприклад, ліцензування, квотування, експортне мито або заборону на експорт. Заборона – інструмент, що обмежує найбільше. Хоча він і може застосовуватися згідно з нормами ВТО, але лише у випадку, якщо є загроза національній безпеці або з метою збереження природних ресурсів. Саме з цим аргументом у нас і запроваджують мораторій. І тепер, перш ніж його знімати чи продовжувати, держава має відповісти на ряд важливих питань.
Що держава отримала від мораторію – доходи чи витрати, і в якому розмірі? Чи вдалося досягти ефекту перерозподілу між внутрішніми виробниками? Деревообробники стверджували, що мораторій дозволить ефективно залучати інвестиції та створити якісно нові виробництва. Але чомусь їх число не зростає.
– Але чому? Минулого року почали працювати “Українські лісопильні”, які залучили в Рівненську область близько 20 млн євро інвестицій…
– Є поодинокі приклади, але системного росту галузі, який мав спостерігатися при введенні мораторію, ми так і не побачили. І потрібно виявити причину, чому так сталося.
Ще два важливих моменти. Мораторій в цілому дає сильний ефект захисту для внутрішнього виробника, і при цьому нівелює витрати цього виробника, які збільшилися з інших економічних причин. Але головний момент – це ефект споживача. Чи був корисним цей мораторій кінцевому споживачу.
Найбільший споживач – деревообробна промисловість. Потрібно усвідомлювати, скільки деревини вона споживає, яку саме, потрібно прорахувати як вплине доступ до ресурсу на ріст галузі протягом мінімум 5, а то й 10 років. На ці питання, а також на питання про вплив на них мораторію відповіді немає! Просто немає цифр, про який аналіз і прогноз може йти мова? А це основа для ухвалення будь-яких рішень.
– Але ж є статистика експорту….
– Там теж не все добре. Ми порівняли статистику експорту ділової деревини – нашу і європейську – і виявили значні розбіжності. За 2015-й, коли вперше було запроваджено мораторій на вивезення лісу кругляка, українська сторона декларувала значно більші дані експорту паливної деревини (дров), ніж Європа. А ось експорт необроблених лісоматеріалів – нижчий за дані європейської статистики. Причому різниця між дровами й діловою деревиною – ті самі 0,55 млн куб, але за нашими даними, ми більше експортували дров, а за даними – ділової деревини… Це і є сірий експорт.
– Як же можливі такі “лазівки” на кордоні?
– Проблема в тому, що у нас поки немає ніде чіткого визначення товарних категорій деревини. З 100 товарних позицій у 50% немає чітких визначень… Суб’єкти господарювання найчастіше визначають якісні і технічні характеристики предмету угод (деревини) в сертифікаціях до них. Не існує навіть опису, що таке оброблена деревина! До цього року, поки не було видано наказ Держлісагентства, під класифікацію “дрова” підпадала навіть цільно-оброблена деревина. Зараз є обмеження в два метри довжини. Як наслідок, ріжуть ділову деревину по два метри або роблять надсічку на колоді – і експортують як “дрова”.
До речі, саме невизначеністю лісу як товару можна пояснити збитки від незаконних рубок лісу, що зростають. У порівнянні з 2011-м збитки зросли на 77,5%, з 49 до 87 млн грн. При цьому, лише 5-7% справ за таким браконьєрством розглядаються правоохоронними органами. Найчастіше вони до суду навіть не доходять, у зв’язку з неможливістю довести склад злочину. За весь 2016-й рік по всій Україні по незаконним рубкам як адмінправопорушенням було передано до суду аж 15 справ. З них сім повернули з причини неправильно складеного протоколу, вісім було розглянуто. Але по жодній справі не було притягнуто до адмінвідповідальності жодну людину! А у 2015-му за результатами розглянутих справ було нараховано штрафних санкцій аж на 185 грн. Як кримінальне правопорушення такі рубки взагалі не розглядаються, адже Кримінальний кодекс в статтях про незаконні рубки немає визначення розміру істотної шкоди. Дана проблема потребує якомога скорішого ухвалення законодавчих змін, безкарність буде лише збільшувати ріст незаконних рубок.
– Чи покращило ситуацію в галузі впровадження системи чіпування деревини?
– Перш за все, потрібно розуміти, що ця система тільки почала створюватися. Облік деревини запроваджено лише на підприємствах Держлісагентства, це 73% всього лісового фонду. Решта – оборонні держпідприємства, комунальні підприємства, Чорнобиль – все ще не використовують бирки.
– Але чіп обов’язковий для експорту?
– На жаль, ні. Згідно з директивами ЄС, обов’язковим є сертифікат відповідності, але поки загальна система обліку деревини в Україні не запроваджена, в законодавстві чіпи не прописані. Хоча вже є проект постанови Кабміну про це.
В Україні для ефективного функціонування галузі системи обліку життєво необхідні. Облік лісів і облік деревини. Облік лісів, своєрідний перепис, востаннє проводився в 1996 році. Ця робота має фінансуватися з бюджету за постановою Кабміну. Але за всі ці роки кошти не виділялися. Хоча саме цей облік – основа лісового кадастру. А будь-який інвестор, якого ми бажаємо залучити в цю галузь, має розуміти об’єм і якість ресурсу та мати доступ до відкритої і перевіреної інформації…
Ще одна гостра проблема, також пов’язана з фінансуванням – відновлення фондів. Вік лісів в більшості господарств такий, що його потрібно активно “зменшувати” від 60 років. Але бюджетування на посадку де-факто немає, особливо в південних областях, де лісгоспи мають менший дохід, ніж в північних областях.
– Невже лісгоспи настільки збиткові?
– Щорічно лісові господарства поповнюють бюджети всіх рівнів на 3,2 млрд грн. Проте суми, які виділяють з держбюджету на відновлення фондів, постійно зменшуються. Так, у 2015-му році було виділено приблизно 53%, у 2016 цей показник значно знизився – до 8,5% від запиту, в бюджеті 2017-го й того менше – біля 5%.
– Але проблема з часом буде лише посилюватися. Які шляхи вирішення пропонують?
– Розглядається ідея об’єднання 312 лісгоспів – і відносно багатих північних, і бідних південних, щоб потім із загального бюджету фінансувалися нові посадки по всій Україні. Але формат нового утворення – теж предмет обговорення. Наприклад, при створенні корпорації можуть виникнути складнощі. Нашим законодавством поки недостатньо прописаний механізм створення таких об’єднань на основі держпідприємств, тому можливі ризики при управління, перерозподілі доходів, сплаті дивідендів тощо. До того ж приблизно 70 закладів, ті ж дослідницькі інститути, і 40 лісгоспів фінансуються напряму з держбюджету. Як їх включати в корпорацію? На нашу думку, найбільш прописаною сьогодні формою об’єднання є публічне акціонерне товариство.
Як варіант фінансування відновлення лісів пропонується також створити спеціальний держфонд. Якщо лісова галузь дає в бюджет 3,2 млрд грн щорічно, а на відновлення необхідно 1 млрд грн, то його потрібно віддати – це логічно.
Який з варіантів – об’єднання лісгоспів чи створення фонду буде прийнято, покаже час.
– Чи є приклади бажання приватного капіталу брати участь в лісопосадках?
– Лісовий кодекс визнає приватну власність, і рано чи пізно ми до цього прийдемо. Але зараз рано про це говорити. Сьогодні приватних лісів – менш ніж 0,1% від загальної площі. Та й у більшості країн ліси – це ресурс, аналогічний надрам і воді, тобто загальнонаціональний. Варіант державно-приватного партнерства, коли бізнес бере на себе витрати на посадку і охорону ділянок? Малоймовірно, щоб приватний інвестор пішов на такі проекти, віддачу від яких він побачить за 50 років. Скоріше інвестору може бути цікаво займатися обробкою деревини, меблевим виробництвом тощо.
І оскільки ліс – це ресурс, то завдання держави – створити систему з вільним і зрозумілим доступом до цього ресурсу, від використання якого надходили б податки. Недосконалість законодавства поки призводить до того, що зараз ліс є ресурсом лише для окремих груп осіб…
Які цілі ставить держава? Стимулювати розвиток внутрішнього виробництва? Дати преференцію вітчизняному інвестору чи пільги усім? Держава має визначати об’єм, який вона випускає на ринок і доступ для певних категорій інвесторів.
У ті бізнеси, які створювалися за останнім роки, закладалася модель з необмеженим доступом до ресурсу. Що, визнаймо, недалекоглядно з боку держави. З плюсів – доступ до ресурсу вже відбувається через аукціони.
– Повернімось до експорту. Деревину для таких поставок купляють на аукціонах?
– Не завжди. Відбувається заготівля деревини, потім вона надходить на аукціони. Хто і з якою метою там купляє – для виробництва чи на експорт – не відслідковується. Але найголовніше, з виставленого на торги викупляється лише 30-40%. А далі – законодавчо прописано, що деревина, яка не реалізована на аукціонах, передається за прямими угодами держпідприємствам. Найчастіше учасники аукціону свідомо завищують ціну, щоб деревину не розкуповували, аукціон не відбувся, і вони могли її викупити самостійно і напряму.
– Тобто поки ще аукціони недостатньо ефективний інструмент?
– Він потребує підсилення. Через аукціони необхідно реалізовувати всю необроблену деревину. І вкрай важливо нарешті прописати деревину як товарну категорію. Поки що у нас ліс – лише ресурс, який потрібно охороняти.
А що таке ліс, коли його зрубали, в який момент він стає товаром, як визначати його вартість і як враховувати – не прописано жодним документом. Аналогічна проблема була в більшості пострадянських держав. Але, наприклад, Росія в 2014-му вирішила її, коли прописала в Лісовому кодексі деревину як товар і ввела електронний облік як лісу (що росте), так і лісу (товару). Зараз у нас готується постанова Кабміну про вдосконалення торгівлі деревиною. Продовжується робота над створенням загальної системи електронного обліку. Необхідно також внести зміни в Лісовий і Карний кодекси. Про все це ми розпочали діалог у четвер з регуляторами і учасниками ринку в рамках круглого столу “Регуляторні хащі: Ліс – товар чи ресурс?”, де презентували аналітичне дослідження проблематики ринку і можливих шляхів її рішення. Деталі на сайті, приєднуйтеся.
Збитки від незаконних рубок в Україні за 5 років зросли на 77%, загалом досягнувши 300 млн грн. При цьому єдиний розмір штрафу, незалежно від обсягу такої вирубки, складає всього 170 грн. За 2016 рік до суду подано 15 справ про адміністративні правопорушення.
Це лише один з аспектів проблематики регулювання лісової галузі, яку представники влади, бізнесу, громадськості та експертних кіл обговорили 27 квітня в Києві на Круглому столі «Регуляторні хащі: ліс – товар чи ресурс?» в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
Офіс ефективного регулювання BRDO провів ґрунтовний аналіз проблематики галузі та презентував його у Зеленій книзі “Регулювання ринку деревини”. “50% актів, що регулюють ринок деревини, провокують високі корупційні ризики через неактуальність, а 6 з 44 актів є відверто незаконними. Нинішнє правове регулювання не здатне забезпечити облік лісів та їх використання, безсиле перед незаконними рубками, не забезпечує ефективних механізмів охорони лісу та прозорої реалізації деревини“, – відзначив керівник сектору “Сільське господарство” BRDO Андрій Заблоцький.
Відкриваючи захід, перший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов наголосив на необхідності скорішого введення електронного обліку деревини: «Найближчим часом ми плануємо запровадити державну електронну систему обліку в якості пілотного проекту на рік. Проект відповідної Постанови Кабміну вже підготовлено. Регуляторні правила мають бути ефективними, передбачуваними. Без емоцій, лише після аналізу даних з прогнозом впливу на бізнес».
Перелічені проблеми поглиблюються гострою недостатністю бюджетного фінансування галузі, що забезпечує лише на 8% від потреб. До прикладу, у Білорусі воно складає 9 дол./га, у Польщі – 17,5 дол./га, а в Україні лише 0,3 дол./га. За таких обсягів фінансування знадобиться 40 років аби досягти показника лісистості країни на рівні 20%.
При цьому в країні досі відсутня стратегія розвитку у сфері лісових відносин, що визначає пріоритетні напрямки поводження з лісом для держави та бізнесу. На першочерговості цього завдання наголосила Голова Державного агентства лісових ресурсів України Христина Юшкевич. «Сьогодні Держлісагенство, за експертної допомоги австрійських колег, робить перші кроки зі створення власної лісової політики України. Це неможливо без якісного аналізу нормативних актів, і ми дуже вдячні BRDO за експертну допомогу за цим напрямком», – зауважила пані Юшкевич.
Представник Місії ЄС в Україні Ніколас Бердж наголосив на важливості проведення регуляторної реформи: «Європа зацікавлена в стабільності та економічному розвитку України, а він можливий лише за умови ефективних регуляторних змін до законодавства, в тому числі у лісовій галузі. Спільне завдання зараз – знайти баланс між цінністю лісу як природного ресурсу для майбутніх поколінь і внеском ринку деревини в зростання економіки».
Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Державна регуляторна служба ініціювали публічні консультації як невід’ємний елемент регуляторної реформи, щоб правила для бізнесу стали ефективними та зрозумілими, а процес їх прийняття – прозорим та відкритим. Незалежний аналітичний центр BRDO став організатором публічних консультацій та розробником аналітичних матеріалів у рамках ініціативи EU4Business\FORBIZ.
Публічний Діалог між владою та бізнесом має за мету вдосконалення державного регулювання та поліпшення бізнес-клімату в країні.
Офіс ефективного регулювання долучився до впровадження міжнародних клінічних протоколів в Україні. Про це розповів голова BRDO Олексій Гончарук в ході прес-конференції, організованої Міністерством охорони здоров’я спільно з Міністерством юстиції України та фахівцями в галузі охорони здоров’я.
Українські медичні протоколи попереднього зразка застаріли, не відповідають кращим світовим практикам або дублюються іншими регуляторними актами. Офіс ефективного регулювання надав МОЗ допомогу в розробці новаторського проекту наказу, який дозволяє нашим лікарям застосовувати доказову медицину, а не медицину авторитетів. Клінічні протоколи дозволять змінювати систему на потреби пацієнта, а не навпаки. Рішення про їх запровадження набуде чинності в п’ятницю, 28 квітня.
“Дослідження BRDO показали, що українське регуляторне поле засмічене – 35% актів застарілі, неактуальні та неефективні. Офіс ефективного регулювання спільно з МОЗ України розробили проект наказу, який є новаторським з юридичної точки зору. Це один з рідкісних випадків, коли суб’єкти господарювання – заклади охорони здоров’я та лікарі – приватні підприємці зможуть напряму використовувати іноземне регулювання – процедуру лікування, – Олексій Гончарук, голова BRDO (Офіс ефективного регулювання).
Заступник Міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський наголосив, що впровадження доказових клінічних протоколів несе за собою переваги як для лікарів і пацієнтів, так і для системи охорони здоров’я в цілому. “Це дозвільний наказ. Він нарешті дає право лікарям використовувати ефективні методи діагностики та лікування. Цей наказ – це захист для лікаря, він позбавляє необхідності лікувати за застарілими стандартами. Відповідно, виграє пацієнт, який отримує дійсно якісну медичну допомогу. Система починає орієнтуватися на потреби пацієнта, а не адаптовуватися під можливості закладів охорони здоров’я”.
Медичні протоколи – лише частина неефективного та застарілого регулювання в сфері охорони здоров’я. BRDO ініціював перегляд Санітарних правил і норм, значна частина з них повинна бути скасована, оскільки втратила актуальність, є незаконною, або дублює вимоги інших актів. Ми працюємо над зменшенням застосування, а в ідеалі прагнемо скасувати інститут “висновків санітарно-епідеміологічної експертизи”.
В роботі також проект постанови Кабміну, яким лікарям буде спрощено доступ до діяльності з медичної практики без зменшення вимог до її якості.