Оригінал: “Новое время“
Реформи – це, в першу чергу, переродження системи і реінженіринг менталітету.
Будь-які зміни виносять на світло багато бруду, в якому, як в прихованій від суспільства «зоні комфорту» ховається корупція та некомпетентність влади. І система «вмикає» весь свій супротив реформуванню, щоб зберегти «все як є і звично всім». І апелює система виключно на підставі «наплоджених» нею ж документів та правил, абсолютно ігноруючи той факт, що в демократичному суспільстві головною метою існування влади є добробут та права громадян, а основним документом – Конституція.
В Україні наразі найвищий рівень безробіття, найменші зарплати в регіонах, наднизький для Європи рівень забезпечення житлом. Але якихось активних дій, щодо створення нових підприємств чи будівництва нових об’єктів ми не спостерігаємо. За 25 років незалежності, спираючись в основному на радянські принципи тотального контролю та планової економіки, нашими чиновниками було «наплоджено» велику кількість регуляцій, мета яких – створювати умови для викачування грошей з бізнесу та громади.
Один з найрозповсюдженіших принципів в регулюванні започаткування бізнесу – підвищувати вартість входу на ринок, щоб нові гравці не конкурували з компаніями, котрі платять хабарі цим же чиновникам. Саме за таким принципом і діє пайова участь
Один з найрозповсюдженіших принципів в регулюванні започаткування бізнесу – підвищувати вартість входу на ринок, щоб нові гравці не конкурували з компаніями, котрі платять хабарі цим же чиновникам. Саме за таким принципом і діє пайова участь. Звичайно, влада «ховає» свою зацікавленість тезами про необхідність розвитку інфраструктури та мереж. Можливо, це було справедливо 20 років тому, коли інфраструктурні компанії належали державі. Маніпуляцією буде сказати, що пайовий внесок критичний для розвитку інженерної інфраструктури міст. Більшістю інфраструктури міст, наразі, володіють приватні компанії. Київенерго, Київводоканал, Укртелеком, Київгаз, облгази та обленерго вже давно увійшли в склад найбільших фінансово-промислових груп нашої країни – більшість підприємств належать приватним власникам (як правило, ми їх називаємо «комунальними олігархами»). Принципи власності змінилися, а контраргументи – ні. Бо так вигідно. Бо так можна маніпулювати громадою: на тарифи вплинути не можна, бо компанії приватні, а збирати гроші на «розвиток інфраструктури» – потрібно, бо 20 років тому це були комунальні підприємства.
Бути цивілізованим на 42%
Скасування пайового внеску не може мати значного впливу на місцеві бюджети – за даними Державного казначейства, наприклад, в 2016 році він складає тільки 0,2% від запланованих доходів місцевих бюджетів. Так, у 2015 році в Україні було зібрано 793 млн грн. внеску (з котрих Київ – 333 млн. грн., 42% від усіх надходжень по Україні) при плані 486 млн. грн.
Особливий цинізм полягає в тому, що противники реформи часто маніпулюють: мовляв пайова участь є вагомим джерелом наповнення бюджетів розвитку міст. Проте, вони є далеко не виключним джерелом видатків на розвиток – місцева влада, відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України, самостійно визначає, яку частку своїх спрямувати на розвиток. На практиці ж видно що розвиток міста у місцевих адміністрацій далеко не в пріоритеті і обмежується тільки коштами пайового внеску, що складають, не більше 1,8% доходів міста. В більшості міст ще менше: Київ – 1,5%, Львів – 1,72%, Харків – 0,29%, Миколаїв – 0,02%. Як результат, – маємо вбогий зовнішній вигляд та стан міст і селищ.
В той же час, в жодній з сусідніх європейських країн не існує такого поняття як пайова участь, а якість інфраструктури і комфорт життя набагато вище через те, що видатки міст спрямовані безпосередньо на цільові функції місцевих адміністрацій – забезпечення міського середовища та інфраструктури комфортних для його мешканців.
Інвестор чекає – громада потерпає
Відміна пайової участі – це, в першу чергу, інвестиційна привабливість країни. За розрахунками фахівців Світового Банку її відміна може залучити в країну 2-3,3 мільярдів доларів додаткових інвестицій щорічно. Відстоюючи відміну збору з інвестицій» можновладці використовують кожного українця. І щоб захистити свої, підганятимуть будь-які тези.
Друга спроба відмінити «побори з інвестицій» в будівництві (пайову участь в розвитку інфраструктури) у Верховній Раді 18 жовтня також стала фальш-стартом. Для розгляду не вистачило часу. І одночасно – «система» відреагувала, адже виник реальний ризик зміни усталених і комфортних для чиновників ще з радянських часів принципів та правил.
Пайову участь в розвитку інфраструктури необхідно відміняти. Терміново потрібно знищувати остаточні рудименти недорозвинутої економіки «перехідного періоду» з метою створення комфортних умов для бізнесу та розвитку суспільства, а не для звичного існування клану можновладців.
Що таке пайова участь за суттю? Уявіть собі, що у супермаркеті вам запропонують надати перелік покупок і одразу попрохають сплатити додатково від 4 до 10 відсотків «на придбання нової каси». Звичайно, додадуть, що соціально незахищені громадяни звільнені від такої сплати. І чітко аргументують – старі каси перевантажені і, щоб вам було зручно, необхідно придбати нову… Абсурдно і смішно? А саме це і є, за суттю, пайова участь. Відчувши таке ставлення, ви, як покупець, просто підете до іншого супермаркету, де власник сам встановить каси, і купуватиме там. Перший супермаркет, цілком зрозуміло швидко збанкрутіє. Так і з інвестором, який знайде більш комфортні умови для своїх капіталовкладень. Конкуренція переможе.
Головна мета законопроекту 3610 в частині про скасування пайової участі – зробити нашу країну врешті інвестиційно привабливою для розвитку нового бізнесу і сформувати рівні правила для всіх учасників ринку
Головна мета законопроекту 3610 в частині про скасування пайової участі – зробити нашу країну врешті інвестиційно привабливою для розвитку нового бізнесу і сформувати рівні правила для всіх учасників ринку. Від цього, в першу чергу, виграє споживач та громада. Інвестиції означають більше робочих місць з вищою платнею, більші бюджетні надходження від податків тощо. І це – стратегічне рішення на багато років задля розвитку громади. Адже, основна мета існування місцевої влади у всіх цивілізованих країнах – підвищувати добробут мешканців міста, а для цього потрібно залучити до міста інвестиції та робочі місця. Це необхідно змусити зрозуміти і наших чиновників.
І знову про рейтинги
Наразі Україна займає найнижчу серед країн регіону позицію в рейтингу «Doing business» – 82 місце, на рівні Гватемали, Фіджі, Узбекистану та Тонга. Окрім України пайову участь з забудовників стягують всього кілька країн світу. Приміром, щоб побудувати завод з виробництва електроніки в України потенційному інвестору через пайову участь доведеться витратити мінімум на 10% більше ніж в будь-якій сусідній країні. Не дивно що за такої ситуації інвестиції і робочі місця провідних світових корпорацій дістаються сусіднім країнам.
Відповідно, це відображає складова рейтингу Doing Business – «Складність отримання дозволів на будівництво», де Україна посідає одну з найгірших позицій серед країн світу (частина Dealing with construction permits: 140 місце зі 180 можливих). Це рівень економік Мікронезії та Сьєра -Леоне. І якщо за нормативними строками отримання дозволів та кількістю кроків необхідних для цього наша країна випереджає всіх найближчих сусідів, то по сукупній вартості цього процесу ми чи не на найгірших позиціях. Так, вартість дозвільних процедур в нашій країні складає 15,2% від вартості будівництва, де 10% – пайова участь, то в Польщі це 0,3%, в Росії – 1,6%, Словаччині – 0,1%, Угорщині – 0,4%, Румунії – 2,3%, а середнє по регіону 4,4%.
Одні платять тричі, обрані – домовляються
Максимальна ставка пайової участі для житлового будівництва, котре й створює основне навантаження на інфраструктуру (87% усієї нерухомості побудованої в Києві – житло), в 2,5 рази менше ніж для виробничих площ. Більше того, щоб дізнатися точну суму нарахованої пайової участі, забудовнику потрібно особисто прийти на прийом до відповідного чиновника. Буде зайвим розповідати, що така схема – прямий шлях до корупції. За звичай, для «обраних» забудовників житла в українських містах діють особливі правила – місцева влада часто звільняє від сплати пайової участі. Наприклад, нещодавно, Бюджетна комісія Київради звільнила від сплати 30 млн грн пайової участі компанію «Київміськбуд». Тому пайова участь не має нічого спільного з ефективним регулюванням розвитку міста, натомість є одним з найбільших джерел корупції в містах.
За результатами системного перегляду регуляторних актів, вже на першому етапі можна зазначити – неефективне регулювання є там, де є винятки в обхід загальних правил
За результатами системного перегляду регуляторних актів, вже на першому етапі можна зазначити – неефективне регулювання є там, де є винятки в обхід загальних правил. Щоб уникнути зловживань необхідно створити умови, коли корупція неможлива. В першу чергу – прибрати підстави для виникнення «рішення питань через подяку». Вже лише заради цього варто прибрати пайову участь, скориставшись світовим досвідом.
До того ж за користування інфраструктурою населення і бізнес платять тариф, в котрий вже має бути включено вартість розвитку, амортизації та підтримання мереж. Але, оскільки зустрічається твердження, що органам місцевого самоврядування не вистачає коштів на підтримання і розширення інфраструктури, можна зробити висновок, що такі органи місцевого самоврядування або встановили неправильний тариф або витратили кошти заплачені за користування мережами на перехресне фінансування інших статей своїх бюджетів. Обидва випадки є проявом некомпетентності місцевої влади і не можуть бути підставою для існування додаткового збору.
Розвиток інфраструктури населених пунктів в розвинутих країнах здійснюється виключно за рахунок податку на нерухомість, а не “вхідного мита” за проект.
В Україні такий податок на нерухомість уже запроваджено з 2015 року. І він насправді є набагато ефективнішим, ніж те, що вимагають регуляторні органи на рівні 4-10% від вартості будівництва.
За оцінками Центру економічної стратегії, податок на нерухомість тільки стосовно до власників квартир Києва (площа апартаментів, за які потрібно платити – понад 60 кв.м) при ставці 2,4% повністю компенсує заплановані надходження від пайового внеску (план по Києву на 2016 р . – 281 млн. грн.).
Принаймні скасувати принцип подвійного оподаткування, який порушує правові норми, нічого не заважає.
Влада – менеджер, а не каста «рішал»
Стаття 13 Конституції України чітко визначає: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом», а стаття 42 додає: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція». Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. За 25 років незалежності влада так і не звикла, що Основний Закон України – це не лише набір декларативних тез, а головна суспільно-політична угода між владою та суспільством. Це – головний державний контракт на працевлаштування чиновницької касти, який регламентує права та зобов’язання. І жоден підзаконний нормативно-правовий акт не може суперечити такому контракту.
Одним з аргументів «справедливості» пайової участі влада наводить аргумент, що «не всі платитимуть, бо є багато винятків». Закон “Про регулювання містобудівної діяльності” визначає десять категорій об’єктів, при будівництві яких пайова участь не сплачується, а також дозволяє органам місцевого самоврядування взагалі звільняти забудовника від сплати пайової участі або зменшувати розмір пайової участі (закон встановлює лише максимально можливий розмір – 4% від кошторисної вартості для житлової та 10% для комерційної). Отже, чинне законодавство передбачає можливість (без чітких критеріїв) чиновнику самостійно визначати, скільки потрібно заплатити.
Одна людина може вирішити, хто платитиме 10% відсотків за новий торгово-розважальний центр, а хто – не платитиме взагалі, бо «правильно домовився» із владою. І інфраструктура та зручність для громади тут абсолютно ні до чого. А важливо, що можна оперувати «пирогом в корупційній годівниці» в сумі щонайменше 3,1 мільярдів гривень на рік. Стає більш зрозумілим, чому можновладці так відстоюють збереження існуючого порядку, прикриваючись інтересами громади?
Частину розрахунків надано Олександром Кашко, економістом Центру економічної стратегії
Президент України оновив склад Національної ради реформ – консультаційного органу при голові держави, що відповідає за напрацювання ключових перетворень в економічному і політичному житті держави.
До її складу увійшов і Голова Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук. Про це йдеться у відповідному Указі № 614 «Про забезпечення впровадження єдиної державної політики реформ в Україні».
Детальніше ознайомитись з текстом указу можна тут http://www.president.gov.ua/documents/4712016-20650
17 жовтня 2016 року відбудеться круглий стіл щодо проблематики Угоди про Спільний авіаційний простір ЄС і України (“відкрите небо”). Сергій Хижняк, експерт сектору «Транспорт» Офісу ефективного регулювання братиме участь у заході.
Круглий стіл проходитиме з 11:00 до 13:00 у конференц-залі готелю “Воздвиженський”.
На події заплановано:
– обговорення проблеми підписання Угоди,
– обговорення імплементації нормативно-правових актів ЄС у сфері цивільної авіації в Україні,
– обговорення готовності українських перевізників і аеропортів до роботи за європейськими стандартами,
– презентація дослідження “Європи без бар’єрів” на основі аналізу законодавства та серії опитувань і глибинних інтерв’ю з представниками українських і європейських інституцій, бізнесу, експертами.
Деталі:
http://europewb.org.ua/anons-kruglyj-stil-chy-buty-ukrayini-v-aviatsijnomu-prostori-yes/
Processed with VSCOcam with g3 preset
Український парламент продовжив мораторій на продаж землі до 2018 року. Прийняття закону про обіг земель до кінця грудня 2016 року, що є контрольним маяком для отримання чергового траншу Міжнародного валютного фонду, не сталося. Про наслідки такої ситуації для аграрного ринку України журналісти сайту “24” запитали у фахівців агропромислового сектору.
Мораторій продовжили на рік. Хоча окремі політичні персонажі наполягали на тривалішому терміні – щонайменше 5 роках. Дискусій і політичних спекуляцій довкола питання продажу землі в Україні існує чимало. Камінь спотикання – в Україні досі не прописані “правила”, за якими землю можна продавати без шкоди національній безпеці і без збитку для держскарбниці.
Як пояснив у коментарі сайту “24” керівник сектору “Сільське господарство” Офісу ефективного регулювання Андрій Заблоцький, поки що Україна не готова на 100% до відкриття ринку землі у тому вигляді, в якому це передбачає скасування мораторію: повністю відкрити ринок земель сільськогосподарського значення для купівлі та продажу і створення вільного ринку. Існує ряд питань, які потребують законодавчого узгодження. І недоцільно, не вирішивши їх, відкривати ринок землі.
Це питання відмерлої спадщини, зонування тощо. Але основні – це встановлення критеріїв щодо продажу земель сільськогосподарського призначення, певних “запобіжників”: чи матимуть право іноземці купувати таку землю, який обсяг земель можна продавати в одні руки, який порядок тощо,
– пояснив фахівець.
Ще одна велика проблема, за словами Заблоцького, – у сільгосппідприємств, які сьогодні працюють на цьому ринку, немає достатньої кількості коштів, щоб викупити більшу частину тих земель, яку вони обробляють.
Є питання з фінансуванням, кредитуванням великих сільськогосподарських підприємств. Адже, щоб ринок почав функціонувати, потрібне фінансування, потрібна не лише пропозиція, а й попит,
– уточнив він.
Експерт погодився, що є багато нарікань, що мораторій, фактично, не дозволяє селянам розпоряджатись своїм майном. Але він нагадав, що земля, з одного боку, є фактором виробництва, з іншого – активом.
Активом – для людей, які її тримають, фактором – для компаній, які вирощують на ній сільськогосподарську продукцію. Тому такий баланс має бути збережений, і це, на мій погляд, є основним завданням держави,
– сказав Заблоцький.
Втім, неготовність земельного ринку до відкриття зовсім не спрощує життя АПК з точки зору розвитку економіки.
Як відзначив у коментарі сайту “24” генеральний директор Асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Тарас Висоцький, продовження мораторію на продаж землі на рік – це найгірше, що могло статися. Плюсів у такому рішенні фахівець не вбачає жодного.
Якби мораторій продовжували хоча б на 7 років, це була б якась довгострокова стабільність, певні визначені правила гри, що діють на найближчі 7 років. А мораторій на рік – це повна невизначеність для галузі. Мінімальні зміни, окупність чи інші аспекти бізнес-плану визначаються терміном хоча б 5 років,
– пояснив Висоцький.
Звідси випливають мінуси. Перший – непрогнозованість ситуації з ринком землі. Другий – зберігається існуючий стан, тобто величезна неефективність використання земельних ресурсів та відсутність якісного стрибка галузі.
В Україні ніхто не розуміє скільки у нас земель, хто ними користується, хто платить податки… Звідси третій мінус – недоотримання коштів бюджетами сільських та селищних рад, які на 90% формуються із земельних податків,
– уточнив експерт.
“Четвертий: за таких умов говорити про валове зростання виробництва чи інвестиції не доводиться, і “драйвером” чи “локомотивом” економіки агропромисловий комплекс, на жаль, не стане мінімум до 2018 року”, – підсумував Висоцький.
Експерт з питань АПК Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Олег Нів’євський, коментуючи сайту “24” продовження мораторію на продаж землі, також наголосив, що бізнесу потрібна визначеність. А її мораторій якраз і не забезпечує.
Відсутність визначеності у земельних відносинах є негативним чинником для інвестицій. Землю не можна використати у заставу. Власники землі так і залишаються у “кріпацькому” стані: мають ділянки, але не можуть ними скористатись. Це матиме наслідки і для доходів населення,
– пояснив він.
За словами аналітика, світова практика показує: дозвіл продавати-купувати землю призводить до зростання вартості землі, а якщо є вартість – то люди могли б отримати і вищу орендну плату. Тобто, людей позбавили заробітку, резюмує експерт.
Крім того, обіг землі, купівля-продаж, за міжнародним досвідом, позитивно впливає на зростання продуктивності в сільському господарстві.
Земля за рахунок важелю “купівля-продаж” переходить від менш ефективного до більш ефективного сільськогосподарського підприємства. Відповідно – це ще одні втрачені можливості для сільського господарства зростати більш швидкими темпами,
– констатував Нів’євський.
Мораторій на продаж землі зберігає наявність величезної корупції у земельних відносинах, наголосив Нів’євський.
Особливо це стосується державних земель, яких у нас понад 10 мільйонів гектарів – це розмір декількох європейських країн. І коли державні землі передаються в оренду, невідомо, що на них вирощують, хто і на яких умовах нею володіє – ця невизначеність породжує корупцію. І подальша невизначеність цю корупцію продовжує,
– пояснив він.
Олег Нів’євський вважає, що головних причин затягування формування ринку дві.
Нерішучість уряду – політики бояться робити рішучі кроки і брати на себе відповідальність за ці рішення. А земельна реформа – якщо не ключове, то принаймні в трійці ключових питань для держави. З іншого боку, як я вже казав, ринок державних земель – джерело великої корупції. Хтось на цьому збагачується, і так просто не хоче їх позбуватися,
– пояснив фахівець.
Андрій Заблоцький нагадав, що у мораторії зазначено – має бути розроблений і поданий закон України про обіг земель сільськогосподарського призначення, який скасує дію мораторію. Є кілька варіантів такого закону. Щоправда, єдиної концепції поки що немає.
Уряд має зараз сконцентруватися на визначенні отих “запобіжників”, які регулюватимуть обіг земель. Бо є ще й значна частка державних земель. І нещодавно пропонувалось, щоб держава спочатку ввела на ринок державні землі, а згодом – повністю скасувала мораторій. У нас є достатньо кваліфікованих фахівців, які можуть оцінити всі ризики. Є Держгеокадастр, який володіє необхідною інформацією,
– зауважив експерт Офісу ефективного регулювання.
І наостанок – головний “смаколик” і інтрига: що скаже МВФ?
Цікаво було б почути реакцію Міжнародного Валютного Фонду на такий крок української влади. У Меморандумі записано, що земля є одним з основних активів, які, фактично, не використані в Україні. І запровадження ринку землі було одним зі структурних маяків Меморандуму,
– нагадав Нів’євський.
Втім, реакція МВФ – головний біль тих, хто прийняв рішення про продовження мораторію.
А українському АПК тим часом треба буде “провисіти” у такому стані ще рік. Андрій Заблоцький констатує: де-факто сьогодні ринок землі в Україні є, але він у “сірому” стані.
Кардинальних зрушень за найближчий час не буде. Ринок функціонуватиме так само, як і функціонував. Остання статистика показала, що компанії, які мають можливість, і сьогодні нарощують свої земельні банки: з 2013 року цей процес був зупинився, а зараз – активізувався,
– підсумував експерт.
Скасування цінового державного регулювання лібералізує ринок нотаріальних послуг, а отже — знизить вартість нерухомості.
Регуляторна система України формувалася через нагромадження алогічних та парадоксальних рішень майже 25 років.
Окремі з них ми за інерцією сприймаємо без аналізу, не задумуючись про наслідки.
Проте ці наслідки не лише безглузді — вони стримують розвиток ринкових відносин.
Десятиріччями державні служби нав’язували правила бізнесу, аргументуючи це виконанням міжнародних зобов’язань або захистом чиїхось інтересів — держави чи соціально незахищених верств населення.
Громадяни сприймали ці тези на віру. Регуляторний тиск здавався їм чимось далеким, тим, що стосується лише бізнесу і великих грошей.
Однак системний аналіз загального регуляторного впливу на ринок доводить, що державне регулювання тяжіє над економікою в цілому, а окремі регуляторні рішення навіть “влазять у кишеню” до звичайних громадян і сприяють корупції.
Ось приклад. У 1998 році набув чинності указ президента “Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій”.
Там є норма про цінове регулювання діяльності приватних нотаріусів при вчиненні правочинів з об’єктами нерухомості. Близько 20 років тому державний регулятор встановив норму про мінімальну вартість послуг для державних і приватних нотаріусів — 1% від суми угоди з придбання чи продажу нерухомості.
Це було зроблено для того, щоб державним і приватним нотаріусам не довелося конкурувати, щоб “не ображати” нікого з них. Однак ця норма перекреслила можливе формування ринкових правил у сегменті нотаріальних послуг.
Чим це шкідливо для нотаріусів?
По-перше, приватні нотаріуси змушені пропонувати “перевіреним” клієнтам можливість неофіційного повернення певної суми від вартості послуг.
Тобто нотаріус домовляється з клієнтом, що поверне йому частину коштів, яка становить той самий 1% від суми угоди, назад після оформлення договору. Приватний нотаріус може це зробити, бо це його зароблені кошти. Таким чином він забезпечує собі “вдячного” клієнта, який прийде до нього ще раз.
По-друге, державні нотаріуси стають непотрібними, бо їм важче чи взагалі неможливо вдатися до такої махінації. Вони зобов’язані взяти фіксовану ставку держмита незалежно від суми трансакції і передати її в держбюджет.
Коли мова йде про великі суми, клієнти змушені звертатися до приватних нотаріусів і домовлятися про “ринкові” умови.
Чим це неприємно для клієнта-громадянина?
Один процент від суми угоди доведеться заплатити не тільки у випадку купівлі чи продажу нерухомості, а й у випадку дарування та оформлення кредитного договору на придбання житла. Тобто ви позичаєте гроші на житло у банку, бо у вас їх нема, але все одно мусите заплатити нотаріусу.
Результати такого регулювання: сторони не зацікавлені у прозорості угод, особливо на вторинному ринку, державні нотаріальні контори стають збитковими для бюджету, а нотаріуси замість забезпечення законності угод ініціюють корупційні дії, аби втриматися на висококонкурентному ринку нотаріальних послуг.
Виходить, що таке державне цінове регулювання послуг нотаріусів не має сенсу. Воно спрямоване лише на підтримку окремих груп через неринкові методи, тому приречене перетворитися на гальмо для розвитку сектора.
Це призведе до того, що кінцевий споживач не отримуватиме якісних послуг за адекватну платню. Звісно, ринок знайде можливість відновити конкуренцію, але тільки через порушення закону та корупцію.
У будівельній галузі і на ринку нерухомості таких вад не бракує. Серед найочевидніших — корупція при виділенні земельних ділянок для забудов, непрозоре нарахування пайового внеску на розвиток інфраструктури, надскладні та дорогі процедури підключення до інфраструктурних мереж.
Через недолуге державне регулювання кожен такий елемент створює широке поле для корупції і підвищує вартість житла: пайовий внесок — на 4%, підключення до мереж — на 5-10%, корупція при відведенні землі — на 15%.
Усі ці “переплати” компенсуємо ми з вами, купуючи нерухомість за неадекватними цінами. При цьому ринок не отримує достатніх інвестицій. Як наслідок, одна з базових інфраструктурних галузей — будівельна — за 20 років зменшила свій внесок у ВВП України майже втричі: з 8% на початку 1990-х до 2,6% у 2015 році.
Скасування цінового державного регулювання — один з кроків на шляху до лібералізації ринку, а отже — зниження вартості нерухомості і залучення до фінансування будівельних проектів більшого обсягу інвестицій.
Однак будь-які реформи повинні проводитися через глибинний аналіз наслідків. Це моє переконання. Саме тому ми запрошуємо до співпраці всі сторони, які стикаються з неефективним регулюванням.
Ми готові обговорювати всі аргументи “за” і “проти” збереження цінового регулювання для нотаріусів. Ми не хочемо повторювати кроки чиновників: або зарегулювати до нестями, або відмовитися від будь-якого нагляду за діяльністю, відкривши скриньку Пандори шахрайства та недобросовісної діяльності.
Наша мета — створити ефективне регулювання, яке лібералізуватиме ринок, але в першу чергу — захищатиме інтереси громадян.
Оригінал: “Економічна правда”
Які документи і норми слід перевірити у будівельної компанії, щоб добровільно не стати жертвою вельми дорогого розіграшу?
Про законодавчі тонкощі будівельної сфери “Громадському радіо” розповідає Олена Шуляк, керівник сектора «Будівництво» Офісу ефективного регулювання.
Василь Шандро: Наскільки змінилися умови будівництва в Україні на рівні законодавства, норм і вимог?
Олена Шуляк: Дуже багато документів у цій сфері потребують перегляду. Частина із них приймалися ще при Радянському Союзі. Будівництво починається із відведення земельної ділянки і закінчується оформленням права власності на майно.
Одним із основних є Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», який був прийнятий у 2011 році. Одна норма у ньому почала діяти тільки із 1 січня 2015 р. Вона говорить про те, що наразі в Україні неможливо відвести земельну ділянку під будівництво або змінити її цільове призначення, якщо на територію, де розташована ділянка, не розроблений детальний план території.
У Києві лише близько 15% території міста покрито містобудівною документацією, у всій Україні — близько 45-50%. Ні місцевими, ні загальним бюджетом не передбачені кошти на розроблення детальних планів територій.
Щоб відвести ділянку, інвестор може укласти трьохсторонній договір, і він фінансуватиме розробку плану. У цьому разі він буде вимагати, щоб ділянка, яку він планує забудувати, була мінімально обтяжена, тобто щоб на неї не попали об’єкти соціальної сфери.
Через це деякі інвестори не можуть відвести ділянки і будують без дозвільних документів з розрахунком, що коли продадуть квартири, ніхто вже не зможе їх знести.
Люди часто плутають два поняття — покупця квартири й інвестора, який поділяє ризики забудовника і легко може втратити вкладені гроші.
Тетяна Трощинська: Чи має забудовник нести відповідальність за те, що він здійснює активні забудови, але не забезпечує соціальну інфраструктуру для мешканців, і школи, садочки, поліклініки, розташовані поруч, просто не справляються із великою кількістю людей?
Олена Шуляк: Є так званий податок на інвестиції, який забудовники називають «легалізованим хабарем». Це пайовий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Кожен забудовник, крім того, що він за власні кошти будує інженерні мережі, повинен сплатити місту 4% від кошторису будівництва для житлової нерухомості і10% — для комерційної.
Цей податок — один із найкорупційніших внесків у будівельній галузі. На сайті Київської міської ради можна побачити, що станом на 1 жовтня 2016 року вже сплачено 381 млн грн. Усі ці кошти мають витрачатися на соціальну сферу, але я піднімала аналітику — за останні 3-5 років було введено в експлуатацію тільки один дитячий садочок.
Тобто забудовники платять, але місто нічого не робить із цими коштами. З іншого боку, ця система дуже неприваблива для інвесторів, тому що у сусідніх країнах Європи такий податок відсутній взагалі.
Василь Шандро: Про що би мав запитати потенційний покупець, щоб постфактум не виникло неприємних несподіванок?
Олена Шуляк: Є базові правила: якщо ви хочете інвестувати у житло, необхідно перевіряти документи у забудовника. Найперше це документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою. Також потрібно дивитися, як була затверджена проектна документація, чи проходила вона експертизу, і чи отримав забудовник дозвіл на будівництво. На жаль, перевірити якість того, з чого зроблене житло, дуже важко.
Якщо ми подивимося на те, що зараз будують — ми повернулися назад років на двадцять. Забудовники змушені за рахунок якості коригувати ціну. На це прикро дивитися, тому що наші діти і внуки будуть жити у «панельках», яких зараз дуже багато збудовано у всіх районах.
Практично перестало будуватися житло преміум та комфорт-класу. Коли люди вибирають житло, то практично не цікавляться висотою стелі і матеріалами, з яких вироблені панелі — в першу чергу вони дивляться на ціну.
Тетяна Трощинська: Чому не приходять іноземні забудовники?
Олена Шуляк: Я вважаю, що люди, які купують квартири, і є нашим основним внутрішнім інвестором, і їх треба в першу чергу захищати. Юристи прорахували, що кожна 5 угода має ознаки того, що це подвійний чи потрійний продаж квартири.
Також буває, що людина купує квартиру, наприклад, на 10 поверсі, а проектом передбачено 7 поверхів.
Щоб захистити внутрішніх інвесторів, ми пропонуємо уряду механізм створення реєстру, який би формувався на основі даних забудовників. Коли забудовник отримує всю дозвільну документацію і здійснює законне будівництво — тільки після того, як він формує реєстр на продаж квартир, йому цей продаж дозволяється. Це вбило б подвійні, потрійні перепродажі і не дозволило б забудовнику змінювати технічні характеристики.
Будівельна галузь не одну економіку витягла з прірви кризи. Здавалося б, Україна могла не вигадувати велосипед, а озброїтися напрацьованим досвідом, однак замість цього у нас у Києві, Львові, чи й у невеликих містах виникають “точки кипіння” у вигляді скандальних забудов: незаконні торгові центри або 20-поверхівки замість заявлених 5-поверхівок. Чому так — розбиралися журналісти сайту “24”.
Про тонкощі, нюанси і підводні камені регуляції і держконтролю сфери будівництва сайту “24” розповіла керівник сектора “Будівництво” Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олена Шуляк.
Фахівці BRDO проаналізували кількість регуляторних і нормативних документів, які застосовуються у сфері будівництва. Попередньо це 986 актів. Із них 111 було прийнято за часів Радянського Союзу. 90 – не пройшли перевірку за критерієм законності. 48 – не пройшли перевірку за критерієм актуальності. Це вже дає деяке розуміння, чому все непросто.
Але крім цього будівництво – дуже складна процедура, що складається з ряду процесів.
На кожному етапі створення об’єкта нерухомості забудовник змушений вибирати – законно йому діяти або йти на певні порушення,
– зазначила Олена Шуляк.
На всьому шляху виробництва будівельного об’єкта забудовник повинен отримувати багато дозволів та погоджень, і коли доходить до відповідальності, складно сказати, хто насправді винен.
Приклад – будівництво торгового центру на транспортній розв’язці всередині кільця метро Героїв Дніпра в Києві. У забудовника є повний пакет дозвільних документів. Але станція метро руйнується, кожен день фіксуються нові тріщини. Хто буде нести відповідальність в разі аварійних ситуацій? Забудовник, у якого є всі законні документи? Чи Київська міськадміністрація, яка підписувала договір оренди землі? Або проектант? І якщо щось, пов’язане з безпекою і здоров’ям громадян станеться – винного буде знайти складно. Серед сотень підписів на узгодженнях і дозволах бракуватиме того, хто в разі чого, візьме відповідальність за те, що діється,
– говорить експерт.
Щоб зрозуміти, як все відбувається і де виникають корупційні та інші ризики – запрошуємо в подорож під назвою “Будівництво об’єкта нерухомості”.
З 1 січня 2015 року згідно з чинним законодавством неможливо отримати землевідведення під нове будівництво або змінити цільове призначення земельної ділянки під проведення будівельних робіт, в разі відсутності розробленої містобудівної документації у вигляді детального плану території або зонінгу.
Якщо говорити про Київ, який останнім часом активно і хаотично забудовується, то детальними планами територій покрито не більше 15% міста. Періодично ми можемо спостерігати, як спалахують скандальні протести або обговорення з громадськістю детальних планів територій (Рибальський півострів, Оболонська набережна),
— пояснила експерт.
Здавалося б, у чому проблема: розроби містобудівну документацію, обговори з усіма учасниками процесу, надай інформацію в публічному доступі – і розвивай місто без скандалів і протестів.
На жаль, витрати на розробку детальних планів територій не передбачені ані державним, ані місцевим бюджетами. У зв’язку з цим муніципальна влада змушена працювати за схемою, яка має як позитивні, так і негативні сторони. Для вирішення проблеми розробки таких планів укладається тристоронній договір між інвестором (особа, яка має намір відвести земельну ділянку), замовником (департамент архітектури) і виконавцем (спеціалізована проектна організація, яка буде виконувати роботи).
Очевидно, що не всі інвестори готові платити за розробку цієї документації, тому великий масив земельних ділянок практично заморожений для реалізації проектів будівництва в Києві. У разі готовності і бажання інвестора розвивати проект він завжди буде брати участь в процесі, вивчати будь-які можливості того, щоб детальний план території, в який потрапляє цікава йому ділянка, не включав, як мінімум, об’єкти соціальної сфери.
Бажання будь-якого представника будівельного бізнесу – максимально комерціалізувати земельну ділянку. Коли містобудівна документація розробляється за кошти інвестора, очевидно, що в першу чергу, будуть враховуватися його побажання, в іншому випадку, він ніколи не погодиться фінансувати такого роду витрати,
– пояснила Олена Шуляк.
Розробка детальних планів в часовому проміжку займає 6-8 місяців. І навіть якщо інтерес інвестора позначений ділянкою в 1 га, місто нав’язує йому розробляти документацію на 20 чи 50 гектарів. І інвестор змушений за це платити. Відповідно, збільшується і сума інвестицій, і термін розробки документації, і, відповідно, термін реалізації всього проекту з будівництва об’єкта нерухомості.
Після розробки документація в обов’язковому порядку проходить громадські слухання і повинна бути затверджена на сесії міськради. Зрозуміло, що термін від початку розробки до затвердження плану території збільшиться ще на 3-4 місяці. І ці 3-4 місяці завжди найскладніші, в одній точці повинні зійтися і політичні інтереси, і інтереси громадськості, і інтереси міської влади.
Коли детальний план затверджений на сесії місцевої ради, можна переходити до процедури землевідведення або зміні цільового призначення ділянки. У Києві процедура землевідведення займе, як мінімум 9 місяців, а то і 2-3 роки.
Далі відбувається процедура оформлення відносин. Якщо не брати до уваги аукціони, і говорити про зміну цільового призначення або відведення земельної ділянки, то експерти BRDO порахували, що по Києву, наприклад, потрібно зібрати 55 паперових документів і 17 разів зустрітися з землевпорядниками і чиновниками. З урахуванням “пропускної” здатності системи, на це піде ще роки 2, а може і 3.
Отже, 1 рік на розробку детальних планів території, 2-3 роки – землевідведення. І щасливий інвестор, щоб виконувати всі процедури і правила, викладені в законодавстві, через 3-4 роки зможе приступити до етапу проектування. Втратити 4 роки, коли попит на житлову нерухомість є саме зараз?
У всіх будівельних компаній сьогодні горизонт планування дуже короткий і входити в такі довгограючі речі – ризиковано. Тому забудовнику доводиться вибирати: він буде чесним, буде дотримуватися всі дозвільні процедури, не порушуючи законодавство, або ризикне, поступиться чесністю, але швидше побудує житловий будинок, продасть квартири, і нехай це буде в статусі незаконного будівництва.
У нашій країні, як не парадоксально, чим більше чесність, тим вище ризики,
– озвучила Олена Шуляк одну з причин появи недобросовісних забудовників.
Після оформлення всіх документів на землю департамент архітектури може видати містобудівні умови і обмеження. Згідно з законодавством цей документ видається упродовж 7 днів і безкоштовно. Але насправді, щоб їх отримати, потрібно зробити певний ряд дій. Наприклад, укласти договір з проектною організацією, яка зробить містобудівний розрахунок плюс зібрати ряд документів, передбачених законодавством. Тільки після цього департамент архітектури видасть документ – містобудівні умови і обмеження, де буде вказано, які техніко-економічні показники на ділянці в складі конкретного проекту можна реалізувати: поверховість, кількість метрів, вимоги до благоустрою. Без цього документа не можна приступити ні до проектування, ні до отримання технічних умов на електрозабезпечення, водопостачання тощо.
Далі потрібно йти по технічні умови, їх видають монополісти. Користуючись своїм становищем, тільки від них залежить наскільки адекватні ТУ отримає забудовник, найчастіше вони видаються з дуже великими обтяженнями.
Наприклад, пояснила експерт, монополіст легко маніпулює відсутністю необхідних потужностей для підключення об’єкта і пропонує за рахунок інвестора побудувати об’єкти інженерних мереж, прокласти кабель, взяти участь в реконструкції. Іноді ці витрати настільки невиправдані, що можуть ставити під сумнів весь проект. І тут, зрозуміло, включаються корупційні механізми, які дозволяють знизити такі обтяження.
Після отримання всіх вихідних даних обрана проектна організація приступає до проектування об’єкта.
Зараз в Україні всі об’єкти діляться на 5 категорій складності. I-III – стосується індивідуальних забудов, невеликих будинків. IV-V стосується великих комерційних, промислових, інфраструктурних та житлових об’єктів. Для перших трьох категорій немає потреби проходити експертизу проекту, отримувати дозвіл на будівництво, достатньо заповнити декларацію і зареєструвати її в ДАБК. Для IV-V категорії обов’язкове експертиза проекту і отримання дозволу на будівництво об’єкта.
Зрозуміло, що забудовник, пройшовши до цього кілька “кіл пекла” (відвів земельну ділянку, оплатив детальний план території, заплатив за оптимізацію техумов) хоче якомога швидше і дешевше будувати. І починаються зловживання тим, що “граються” категоріями. А між 3 і 4 категоріями дуже тонка грань. Якщо у забудовника є найменша можливість довести, що об’єкт належить до 3-ої, а не до 4-ої категорії, він вибере 3-ю. Тому що так не потрібно витрачати додатковий час і ресурси на експертизу і дозвіл. А в будівництві часовий ресурс іноді важливіше, ніж фінансовий.
Недобросовісні забудовники завжди навмисне занижують категорію. Наприклад, якщо це великий житловий комплекс, його розбивають на фази, черги, під’їзди, де кожен під’їзд підходить під 3 категорію, а весь житловий комплекс насправді навіть не 4, а 5 категорії складності. Це ще одне зловживання,
– відзначила Олена Шуляк.
Після того, як отримані всі дозвільні документи – потрібна декларація або дозвіл, можна безпосередньо приступати до будівельних робіт. Згідно із законодавством, більше не потрібні ніякі документи. Але існують ще місцеві порядки. І згідно з ними в деяких містах, в Києві, наприклад, обов’язково потрібно перед початком будівельних робіт отримати ордер на порушення благоустрою. А це ще один контакт з чиновниками, додатковий час, кошти і корупційний момент.
Нагляд і контроль за веденням будівництва здійснює інспекція державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК). ДАБК проводить, як планові перевірки, так і позапланові.
За словами Олени Шуляк, в 2015 році по всій Україні було близько 20 тисяч перевірок ДАБК. Тільки 3-4 тисячі з них – планові. У будь-який момент до забудовника може прийти ДАБК, подивитися, чи порушуються державні будівельні норми і правила. І ДАБК може зупинити будівництво без звернення до судових інстанцій в разі виявлення ними невідповідностей.
Тому дивно чути, коли говорять, що в Києві маса незаконного будівництва і місцева влада нічого не може з цим зробити. Якщо запитати у будівельників, то почуєте багато прикладів, коли ДАБК зупиняв будівництво через те, що піддашшя було побудоване не під тим кутом, який заявлений в проектній документації, – зауважила експерт.
Більш того, багато будівельних держнорми виглядають в сучасних реаліях як мінімум дивно. Наприклад, при проектуванні будівництва житлового будинку обов’язково потрібно передбачити майданчики для вибивання килимів, сушіння білизни, які сучасному жителю великого міста ні до чого. Забудовник обходить такі норми через Міністерство регіонального розвитку: скликається спеціальна експертна рада, яка може дозволити відступити від такої норми. Але чи не простіше було б змінити самі ДБН? До речі, в плані дій нашого уряду є пункт про перегляд ДБН, але поки ні самі плани перегляду, ні терміни будівельному ринку не зрозумілі.
Після закінчення будівництва подаються документи в ДАБК, де видається сертифікат відповідності, який стосується безпосередньо введення в експлуатацію будівлі. Паралельно забудовник закінчує виконання технічних умов та здає виконані роботи по мережах монополістам, і це ще одне “коло пекла” для забудовника. Іноді 2-3 роки може тривати передача новозбудованих мереж експлуатуючій компанії.
Згідно з чинним законодавством, перед тим, як будівля вводиться в експлуатацію, повинен бути сплачений пайовий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Законодавчо його гранична межа встановлена на рівні 4% від кошторисної вартості будівництва для житлової нерухомості і 10% – для комерційної. Але органи місцевого самоврядування мають право зменшувати цей внесок, зараховувати його в рахунок побудованих мереж або взагалі – звільнити від його сплати.
Пайовий внесок має дві особливості. По-перше, пайова участь за своєю суттю є податком на інвестиції або, як кажуть забудовники, легалізованим хабарем. Тобто забудовник платить органам місцевого самоврядування 10% від вартості будівництва за своє право реалізувати об’єкт на території міста. Друга: цей внесок є одним з найбільш корупційних у всій сфері будівництва,
– пояснила фахівець.
Якщо говорити про Київ, заборгованість по внесках до бюджету міста становить більше 1,5 мільярда гривень. Це говорить про те, що забудовники завжди користувалися можливістю отримати документи на об’єкт, не заплативши пайову участь. З іншого боку, якщо зробити нехитрі розрахунки на підставі того, скільки вводилося в експлуатацію житлової та комерційної нерухомості, порахувати суму внеску до сплати і порівняти з тими надходженнями, які місто отримало у вигляді пайового внеску, то побачимо корупційну можливість, що обчислюється для Києва сотнями мільйонів гривень, а для України – мільярдами.
Ми порахували по всій Україні за підсумками 2015 року, цей діапазон для зловживань був близько 1,6 мільярда гривень,
– уточнила Олена Шуляк.
Через такий високий внесок пайової участі, особливо для комерційної нерухомості Україна перебуває на 158 місці за критерієм вартості дозвільних процедур в рейтингу Doing Business. Ми сусіди по цьому показнику з африканськими країнами. Для прикладу, Молдова за цим показником входить в топ-50. В європейських країнах такого внеску в принципі немає.
Ініціатив щодо скасування пайової участі було кілька – і урядові, і депутатські. Але сьогодні уже жовтень 2016 року, а це важливе для галузі та інвестиційної привабливості країни питання так і не вирішене.
Органи місцевого самоврядування та Асоціація міст виступають проти скасування пайового внеску. Мотивують це тим, що за ці кошти розвивається інфраструктура міста.
Ми задавали Асоціації міст просте запитання: за 25 років незалежності України ви зібрали мільярди гривень у вигляді пайового внеску. Чи є статистика про те, як витрачалися зібрані з забудовників гроші? У Києві останній дитсадок ввели в експлуатацію в 2015 році, він був єдиним за останні 3 роки,
– уточнила експерт.
Замість підсумку: проблем у будівельній галузі України накопичилося чимало. Про це, до речі, свідчать і цифри. За даними аналітиків BRDO в 90-х роках внесок будівництва в ВВП країни був 8%. У 2005 – 4,7%. У 2015 – 2,2%. Така ж тенденція за кількістю зайнятих людей.
В Україні 1 мільярд квадратних метрів житла. Після 2000 року побудовано лише 15%.
За даними Конфедерації будівельників України, перші 5 місяців 2016 року будівельна галузь продемонструвала 9% зростання. А напередодні – 50% падіння.
Дуже велика проблема в тому, вважає Олена Шуляк, що в уряді і парламенті нашої країни немає лобіста, в хорошому сенсі слова, який відстоював би розвиток будівельної галузі. Таке враження, що керівники нашої країни просто не розуміють її важливість. Замість цього в суспільстві і ЗМІ створюється образ нечесного будівельника-негідника, єдина мета якого – засипати озеро, зрівняти із землею парк і побудувати там торговий центр.
Але є надія, що все зміниться. Ми ж реформуємося.
10 жовтня 2016 р. відбудеться круглий стіл на тему “Реформування дозвільної системи у сфері будівництва як засіб ефективної боротьби з незаконними забудовами”.
Олена Шуляк, керівник сектору “Будівництво” Офісу ефективного регулювання братиме участь у заході та виступатиме.
У рамках круглого столу відбудеться обговорення Законопроекту 4733-1 та внесення до нього змін щодо категорій складності будівельних об’єктів на класи наслідків.
Питання для обговорення:
• Незаконні та проблемні будівництва: причини та наслідки;
• Діюча дозвільна система як фактор поширення самочинних забудов;
• Реформа містобудівного законодавства: спроби встановлення балансу інтересів;
• Законопроект 4733-1 як оптимальна модель компромісу між громадянами та забудовниками та ефективний механізм боротьби з незаконними забудовами;
• Друге читання законопроекту 4733-1: як врахувати раціональні пропозиції.
• Що дасть нова дозвільна система будівництву.
До участі запрошені:
Захід розпочненться о 10:00 за адресою: вул. Богдана Хмельницького 17/52 (Конференц-зал БЦ «Леонардо», 2пов.)
З ПИТАНЬ УЧАСТІ звертатися до Галини Шпакевич, департамент комунікацій, +38 067 797 06 81; [email protected]
АКРЕДИТАЦІЯ ЗМІ – Ольга Тараненко, +38095 518 48 33, [email protected]
«Інвестору важливо знати вартість та термін приєднання до електромереж. Проте, вирішення цих питань досі займає дуже багато часу», – керівник сектору “Енергетика” BRDO Олексій Оржель. Про це та низку інших актуальних питань говорили на прес-брифінгу “Приєднання до електромереж: пропозиції до законопроекту 4493 “Про ринок електричної енергії України”.
Проблема приєднання до електромереж – це одна з ключових перепон, які відлякують якісних інвесторів від України. Скрутна ситуація частково відображається рейтингом Doing Business, де за приєднанням до електромереж Україна посідає 137 місце серед 189 країн. Рішення цієї проблеми вже знайдене і воно навіть загалом сприймається як ліцензіатами, так і НКРЕКП. Однак, щоб реформа стала врешті-решт успішною, потрібно слідкувати, щоб низка критичних точок цієї реформи виконувались.
“На сьогодні ви повинні витратити купу часу, сил та нервів для того, щоб хоча б дізнатись, на яких умовах вас можуть приєднати. Навіть гроші не можуть прискорити цей процес. А обов’язковою умовою сьогоднішніх процедур приєднання є безпосереднє залучення інвестора до обговорення складних технічний деталей, у яких він за визначенням не орієнтується. Ми пропонуємо увесь процес «замкнути» всередині ліцензіатів. Повинна бути послуга “під ключ”. За бажанням інвестор може залучатись до технічного процесу, але за замовчуванням споживач повинен просто зайти на сайт ліцензіату, вказати точку на мапі, де він хоче приєднатись, та у визначений термін отримати своє приєднання”, – говорить Dmytro Boyarchuk, координатор напрямку Програма USAID “Лідерство в економічному врядуванні”.
“Ми знаємо десятки випадків, коли іноземні інвестори відмовлялись будувати виробничі потужності в Україні саме через проблему приєднання до електромереж. Проблема абсолютно штучна і рішення для неї вже давно було розроблено незалежними експертами. Однак поточний стан справ, який передбачає індивідуальну домовленість між замовником та монополістом, приносить непогані “чайові”, а тому впроваджувати зміни ніхто не поспішає”, – каже Andriy Gerus, колишній член НКРЕКП, а нині член Правління Бізнес-ради Ціна держави.
Незалежні експерти для рішення проблеми приєднання до електромереж пропонують запровадити так звану двоставкову методику приєднання. Суть її полягає в тому, що вартість приєднання розраховується на основі двох ставок – ставка за 1кВт приєднуваної потужності (на відповідному класі напруги та з урахуванням завантаженості мереж), та ставки за 1 км ліній електропередач. Такій підхід дає можливість миттєво дати відповідь на питання, скільки буде коштувати приєднання у заданій точці, та зорієнтує, в який термін це приєднання може бути виконане.
“Для того, щоб планувати свою діяльність, інвестору важливо отримати відповідь на два питання: скільки буде коштувати приєднання та скільки часу займе його виконання. На жаль, в Україні вирішення цих питань займає дуже багато часу. Зрозуміло, що за таких умов ніяке бізнес-планування не можливе, а інвестор відкриває виробництво у тих юрисдикціях, де таких проблем не існує. Важливо відмити, що небезпечним моментом взаємовідносин з точки зору корупційних ризиків було отримання замовником технічних умов на приєднання – у новій концепції технічні умови отримувати буде не потрібно», – говорить Олексій Оржель, керівник сектору «Енергетика» Офісу ефективного регулювання (BRDO).
Пропозиція незалежних експертів по двоставковій методиці приєднання до електромереж береться до уваги ліцензіатами та НКРЕКП і навіть на сьогодні на офіційному рівні ця методика вже розглядається як така, яку можна взяти за основу. Однак залишаються суперечності з приводу ставки за 1кВт приєднуваної потужності. Громадськість наполягає на тому, що ставка за 1кВт приєднуваної потужності повинна розраховуватись на основі реальних затрат та з урахуванням класу напруги, завантаження трансформаторів і участі у максимумі. НКРЕКП та ліцензіати пропонують оцінювати ставку на основі вартості активів та усереднену для усієї країни чи області. За попередніми розрахунками ставка 1кВт приєднуваної потужності на основі вартості активів буде вища за собівартість виконання приєднання. Оцінка на основі реальних затрат буде ближча до реальності і при цьому отриманих грошей теж буде вистачати для якісного та вчасного виконання приєднань.
“За нашими оцінками, методика розрахунку ставки 1кВт приєднуваної потужності, яка пропонується ліцензіатами та підтримується НКРЕКП, може давати дещо завищену ставку. Краще розраховувати на основі реальної собівартості виконання робіт з індексацією на інфляцію. У цьому випадку коштів на виконання буде вистачати, а ліцензіати навіть зможуть офіційно заробляти”, – говорить Олег Палайда, директор проектної організації «Мережі та системи».
Важливо також, що пропонована двоставкова методика відкриває можливість для отримання послуги приєднання онлайн. Розрахунок вартості приєднання на основі двох наперед відомих ставок для заданої районної електромережі дає можливість автоматично, за допомогою онлайн калькулятора оцінити скільки буде коштувати приєднання, якщо воно буде виконано у даній точці.
3 жовтня 2016 року об 11:00 відбудеться прес-брифінг “Приєднання до електромереж: пропозиції до законопроекту 4493 “Про ринок електричної енергії України”.
Олексій Оржель, керівник сектору “Енергетика” Офісу ефективного регулювання, візьме участь у заході.
Приєднання до електромереж – це одна з ключових перепон, яка відлякує якісних інвесторів від України. Скрутна ситуація частково відображається рейтингом Doing Business, де за приєднанням до електромереж Україна посідає 137 місце серед 189 країн.
Рішення цієї проблеми вже знайдене і воно загалом сприймається як ліцензіатами, так і НКРЕКП. Однак, щоб реформа стала успішною, потрібно слідкувати за виконанням низки критичних умов, зокрема, за ціноутворенням підключення на основі реальних затрат (а не на основі вартості активів ліцензіатів).
Про це та інші аспекти вирішення проблеми приєднання до електромереж йтиметься під час прес-бирфінгу.
Спікери:
– Andriy Gerus член Правління Бізнес-ради Ціна держави;
– Олександр Карпенко, експерт Reanimation Package of Reforms;
– Dmytro Boyarchuk, координатор напрямку Програма USAID “Лідерство в економічному врядуванні” (ЛЕВ);
– Олег Палайда, директор проектної організації “Мережі та системи”.
Місце проведення: Український кризовий медіа – центр, вул. Хрещатик, 2.
Як зробити так, щоб на ринку, де не було конкуренції взагалі в силу існування природної монополії, вона зявилася? На думку Голови Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олексія Гончарука, для цього потрібна якщо не державна програма, то точно план осмислених дій, спрямованих на те, щоб така конкуренція з’явилася. Про це він говорив в ході виступу на круглому столі, який був присвячений перспективам розвитку конкуренції в енергетиції.
Олексій Гончарук вважає це найскладнішим завданням, якщо говорити про конкурентне регулювання взагалі. І це величезне і дуже складне завдання для Антимонопольного комітету. Він висловив сподівання, що Комітет має чіткий і дієвий action plan з цього приводу.
«Наявність такого зрозумілого плану, таких дороговказів, на нашу думку, значно пришвидшить виникнення конкуренції на цих ринках», – зауважив він та додав, що регулювання не буде ефективним, якщо бізнес не розумітиме, для чого це робиться і що від них хочуть. Тому комунікація в цій царині має бути чи не основним завданням.
Голова Офісу також наголосив, що важливим елементом у цьому процесі є регулятор. Проте, він є не більше і не менше ніж елемент всієї інфраструктури, всієї системи державного регулювання.
За словами Олексія Гончарука, те, що наш регулятор незалежний – не означає, що він висить у вакуумі і робить, що хоче. Він абсолютно точно залежний від вимог законодавства, а вимоги регуляторного законодавства дуже чітко окреслені, зокрема – законом про засади державної регуляторної політики. Там написано, як будь-який суб’єкт влади має поводитися з бізнесом для того, щоби бізнес відчував адекватність з боку держави.
Це, насамперед, зрозумілість правил поведінки, прогнозованість та обґрунтованість. Передбачуваність і обґрунтованість рішень регулятора в енергетиці є запорукою, в тому числі, виникнення конкуренції, притоку інвестицій, розвитку галузі та впровадження нових стандартів ефективного регулювання.
Тріщина на станції метро «Героїв Дніпра» як індикатор «захворювання» регулювання будівництва
Будівельна галузь у будь-якій країні світу – одна з тих, які перебувають під значним регуляторним впливом з боку держави. І це цілком природньо. Всі етапи – від проектування до використання об’єкту – впливають на безпеку та збереження життя людей. Заплутані та непрозорі регуляторні норми, застаріле технічне регулювання стали якщо не причиною, то каталізатором виникнення надзвичайної ситуації в метрополітені столиці.
Недобросовісні забудовники та чиновники, використовуючи недолугість українського регуляторного законодавства, поставили під загрозу не лише транспортну систему Києва, а й найцінніше – людське життя. Керівник сектору «Будівництво» Офісу ефективного регулювання Елена Шуляк вважає, що перегляд регуляторного законодавства – кропіткий, складний та тривалий процес, але він повинен бути саме процесом – постійним та ефективним. Історія сучасної незалежної України такий процес оминула.
«Норми, якими керуються будівельники та чиновники, створені ще в 60-70 роках, вони не враховують сучасні реалії. Це змушує бізнес і державних чиновників шукати «обхідні маневри», які б узаконювали невиконання безпекових норм. І наслідок цього ми бачимо наочно на Оболоні», – каже експерт.
Офіс ефективного регулювання вважає, що реформа регуляторної сфери в будівництві повинна передбачати чітке розмежування відповідальності за дії. І відповідальність повинна бути чітко визначена не лише між архітектором, проектантом та забудовником, а й враховувати відповідальність держслужбовця та чиновника.
Кожне порушення повинне мати ім’я та прізвище. Будь-який випадок корупції та відхід від безпекових норм – мати конкретного відповідача. Через тріщину в метрополітені на Оболоні чітко видно – регуляторна система української будівельної галузі – «хвора».
Симптоми дуже тривожні:
– запроваджений державою принцип «колективної безвідповідальності»;
– наявність «обхідних» адміністративних маневрів за принципом «якщо заборонено регулюванням, але дуже хочеться, то можна домовитися»;
– непрозорі правила виділення земельних ділянок під забудову;
– застарілі ДБН, тощо…
Найстрашніше, що результатами такої «політики» можуть стати сотні людських життів. Тому експерти Офісу закликають: реформа регулювання повинна стати державним пріоритетом. Це не лише віртуальні місця в рейтингах та яскраві прес-релізи про досягнення. Це – безпека та людські життя!
У Кабміні задумались над питанням ефективного регулювання цін на продукти харчування і розробили спеціальну постанову. Як саме планують навести лад у регулюванні цін — з’ясовували журналісти сайту “24”.
Державне регулювання цін у нинішньому його вигляді неефективне і з цим потрібно щось робити. Але проблем там накопилось стільки, що придумати швидкий єдиний інструмент їх рішення – просто неможливо. І в експертному середовищі, і в уряді є розуміння, що “розгрібати” ці авгієві стайні треба поступово.
Першим таким кроком стала постанова Кабінету Міністрів України “Про реалізацію пілотного проекту щодо ціноутворення на товари і послуги у сфері виробництва та реалізації продовольчих товарів”, яка набере чинності вже 1 жовтня. Відповідно неї, вже за тиждень українські фермери, виробники продуктів харчування, а також торгові мережі звільняються від обов’язкової декларації (фактично – дозволу) на зміну цін і примусового обмеження націнки.
Проблем з регулюванням ціноутворення у нас навіть декілька – пояснив у коментарі сайту “24” експерт сектору сільського господарства Офісу ефективного регулювання (BRDO) Богдан Андрющенко, який спільно з колегами проводив аналіз регуляторного впливу та М-тест до вищезгаданої постанови.
Перша: база для цінового регулювання – досить давній винахід. Нинішнє законодавство України у цьому питанні отримало норми “у спадок” і суттєвих змін не зазнавало ледь не з 20-х років минулого століття.
Друга: у системі державного управління існує величезний апарат, який покликаний це управління здійснювати. Але він недієздатний: вже два роки як перебуває у стадії ліквідації спеціальний орган, що контролював ціноутворення, – державна цінова інспекція.
Третя проблема – із всього арсеналу інструментів для регулювання ціноутворення, що існують в світі, у нас звикли використовувати прямі і найгрубіші – фіксування цін, обмеження рентабельності виробника, встановлення торгівельної надбавки тощо. Вони дієві для планової економіки, а для тонких налаштувань ринкової економіки вони малопридатні.
Сумніви щодо ефективності існуючого прямого цінового регулювання зокрема підтверджує і той факт, що попри його застосування і ціни на продукти, що підпадають під державне регулювання, і ціни на нерегульовані продукти зростають приблизно однаково, і це зростання корелює із загальним індексом споживчих цін.
Як приклад можна привести ціну на хліб, один з найбільш зарегульованих товарів. За останні роки щорічна динаміка цін на хліб відповідає загальній інфляції із відхиленням на рівні близько 2%.
| 2013 | 2014 | 2015 | 2016
(І півріччя) |
|
| Хліб, % зростання ціни | 2,4 | 26,4 | 45,7 | 13 |
| Індекс споживчи хцін , % по Україні (всі групи товарів) | 0,5 | 24,9 | 43,3 | 16,5 |
Більше того — підприємці, яким таким чином “регулюють” ціни і, відповідно, їхні доходи, навчились обходити ці кострубаті вимоги. А отже – неефективне регулювання шкодить, в першу чергу тим, хто прагне працювати легально, заганяючи бізнес “у тінь”.
Щоб цього досягти – потрібно розуміти, які саме інструменти в системі регулювання ціноутворення не працюють, які – працюють і корисні, а які – навпаки, заважають.
Але для прийняття відповідних рішень бракує інформації.
Саме для цього уряд і запроваджує пілотний проект. Головна ідея цього пілоту полягає в тому, щоб на певний термін призупинити дію окремих інструментів цінового регулювання і подивитися, що відбудеться, та які наслідки матиме. На основі отриманих даних буде прийняте відповідне рішення,
— каже Богдан Анрющенко.
Оскільки в українському законодавстві немає можливості призупинити дію акту, просто сказати “від сьогодні він не діє”, то був обраний такий спосіб як пілотний проект. Це, власне, і є постанова Кабміну “Про реалізацію пілотного проекту щодо ціноутворення на товари і послуги у сфері виробництва та реалізації продовольчих товарів”: на умовних три місяці не застосовувати ті вимоги, які є зараз, і які експерти визначили як потенційно некоректні в сучасних умовах економіки. Ці вимоги наступні.
1. Декларування відпускної ціни.
Якщо виробник прагне за місяць змінити її більше, ніж на 1%, він змушений подавати комплект документів про це і довести, що це потрібно.
Зараз можливість працювати у цього інструменту дуже обмежена. Він базується на висновках державної цінової інспекції, яка вже два роки у стадії ліквідації. Тому суб’єкт, який схоче виконати цю вимогу – не зможе цього зробити,
– пояснив Андрющенко.
2. Обмеження торгівельної надбавки.
По ряду продуктів у нас діє норма, що торгова мережа не може виставляти торгову надбавку вище 15%. Для підприємців це збиток, вважає Андрющенко. Стандартна торгівельна надбавка, щоб утримувати приміщення, платити зарплати тощо, складає плюс-мінус 25%. А держава каже – ні, 15. Які дії суб’єкта господарювання? Він знаходить, як це обійти. І способів дуже багато – від маніпуляцій до перекладання відповідальності.
Наприклад, є інформація, що суб’єкти, які хочуть поставляти у певні мережі свою продукцію, змушені сплачувати різницю між встановленою торгівельною надбавкою і тією, яка необхідна цьому закладу. Формально все красиво. Але по суті — ні,
— пояснив експерт.
3. Встановлення рентабельності.
Якщо раніше все було державне і державним підприємствам держплан визначав, що вони повинні зробити, в якій кількості і кому віддати, то логічно було встановлювати і певні нормативи як орієнтир. Зараз, коли суб’єкт підприємництва самостійно визначає, що виробляти і скільки – сенсу в такій вимозі значно менше, відзначив Андрющенко.
Головне завдання вищеописаного пілотного проекту уряду – отримати інформацію про те, які наслідки матиме призупинення дії цих окремих вимог з регулювання. Експерти наголошують – оскільки це саме пілотний проект, він обмежений у часі. Але це зовсім не значить, що ціни зростуть до захмарних висот. Може статися і навпаки – за відсутності непотрібного регулювання бізнес зможе урівноважити ціни на окремі види товарів.
Наслідком цього, в якомусь сенсі, експерименту має стати визначення цінорегулюючих норм, які не працюють і заважають розвитку бізнесу в Україні.
Ієрархія процесу наступна: рішення про впровадження пілотного проекту прийняв Кабмін. Але воно є достатнім для діючого законодавства держави. Виконувати рішення уряду будуть органи місцевої влади, які приймали свої нормативні акти – розпорядження, і дію яких необхідно також призупинити.
Тому експерти наголошують: запуску самого проекту має передувати досить велика підготовча робота. Для того, щоб мати можливість отримати результати (і інформацію, відповідно), потрібно отримати адекватний зріз сучасного рівня цін, точку відліку, і розробити методологію процесу моніторингу. Зайнятися цим доведеться обласним адміністраціям і управлінням статистики, під керівництвом Мінекономіки. Далі відбуватиметься відстеження і аналіз інформації, яку отримуватимуть в ході дії пілотного проекту. На основі цього аналізу стане зрозуміло – які саме норми цінового регулювання не діють або діють неефективно. І вже потім уряд прийматиме управлінське рішення — що робити з державним ціно регулюванням: відміняти, вносити зміни чи розробляти і приймати інший закон.
Є ризик, зауважив експерт, що популісти,які роками цією темою вдало спекулювали та використовували її як головний інструмент передвиборчих маніпуляцій, почнуть знову створювати напруження, ма6ніпулюючи темою можливого підняття цін. Але варто зауважити, що на ціни впливають безліч факторів, і, насамперед, це ринок і споживачі. Тому це явище навряд чи носитиме системний характер.
Позитивний момент – виробникові за відсутності непотрібного регулювання не треба буде обманювати свого споживача: вдаватися до різного роду маніпуляцій типу “акція!”, зменшувати вагу товару, використовувати менш якісну сировину тощо,
— пояснив Андрющенко.
Таким чином, пілотний проект щодо ціноутворення має на меті визначити, в яких питаннях державне ціно регулювання заважає розвитку бізнесу і як його змінити, аби воно було ефективним інструментом для захисту інтересів споживачів і не заважало розвитку підприємництва.
За словами Богдана Андрющенка, це вже десята схожа спроба. Але зараз виглядає так, що шанси, що пілотний проект спрацює і почнеться рух у напрямку до ефективного регулювання – досить високі.
Офіс ефективного регулювання (BRDO) вітає схвалення важливих рішень у сфері енергетики. Зокрема, прийняття законопроекту № 2966-д “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” та підтримки в першому читанні законопроекту № 4493 “Про ринок електричної енергії в Україні”.
Довгий час фактором невизначеності у секторі енергетики була саме відсутність рішень по цим надзвичайно важливим галузевим законопроектам, – каже керівник сектору “Енергетика” Олексій Оржель. Він вважає, що ці рішення сприятимуть реформуванню галузі та налагодженню ефективного регуляторного поля у цій сфері.
Проте, експерти сектору звертають увагу на проблемні аспекти. Зокрема, йдеться про відсутність гарантії повної незалежності енергетичного регулятора. На їх думку, це важливо з урахуванням періоду «глибокого» реформування галузі та підготовки важливого вторинного законодавства відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та майбутнього закону «Про ринок електричної енергії в Україні». Бо саме незалежність цього арбітра та формування ним балансу інтересів у взаємовідносинах між гравцями ринку, державою та споживачами є визначальним у реалізації ефективного регулювання енергетичної галузі.
6-7 жовтня 2016 відбудеться Київський міжнародний економічний форум “Україна: напередодні четвертої промислової революції”
Олексій Гончарук, Голова офісу ефективного регулювання (BRDO) братиме участь у заході та виступатиме у сесії «Регіональні інвестиції – mission possible».
Київський міжнародний економічний форум (КМЕФ) – постійно діючий міжнародний майданчик, де експерти разом із представниками міжнародного бізнесу та влади шукають відповіді на ключові питання, що стоять перед українською економікою на шляху її розвитку, визначають стратегії імплементації кращого світового досвіду, а також будують нові партнерські стосунки для міжнародної торгівлі та глобальних інвестицій.
Тематика КМЕФ 2016 буде максимально наближеною до практики залучення до країни інвестицій задля участі України в глобальних процесах розвитку четвертої промислової революції, яка стала лейтмотивом цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі.
Цьогорічний форум змінює формат – особлива увага буде приділятися В2В зустрічам, в ході яких кожен з учасників матиме можливість познайомитись з потенційними бізнес-партнерами та досягти домовленостей про подальшу співпрацю.
КМЕФ-2016 чекає на 1000 гостей, а саме: українських та закордонних бізнесменів, представників українського політикуму та громадянського суспільства, успішних реформаторів з інших країн, визначних економістів, послів та науковців. Приєднуйтесь!
Організатори Київського міжнародного економічного форуму: Асоціація інноваційного розвитку України, Фонд Василя Хмельницького K.Fund та УСПП
Більше інформації про КМЕФ 2016, програма та спікери – на сайті
Для участі у заході, будь ласка, реєструйтесь за посиланням http://kmef2016.ticketforevent.com
Оргкомітет КМЕФ: +38 (044) 496-30-36, [email protected]