Фінансова неспроможність мати телефон (зокрема, мобільний) є одним із критеріїв оцінки бідності. Через низький рівень доходів окремі категорії українських споживачів не можуть користуватися послугами голосового зв’язку.
За даними Держстату, цей показник становить 1,7% населення, або приблизно 700 000 осіб. Для порівняння, у країнах ЄС це в середньому 0,3% населення (наприклад, у Швейцарії, Норвегії, Франції — 0%; у Греції та Італії — 0,3%, у Румунії — 1,4%). Лише в Болгарії показник є більшим, ніж в Україні, і становить 2,5%.
Про це йдеться у Зеленій книзі “Ринок голосових телекомунікаційних послуг”, розробленій експертами сектору IT&Telecom BRDO.
Відсутність можливості скористатися голосовим зв’язком (тобто розмовами телефоном — стаціонарним чи мобільним — без застосування мережі інтернет) сьогодні означає неможливість сконтактувати з екстреними службами, зокрема швидкою допомогою чи гарячою лінією НСЗУ, знайомими та близькими, ускладнений пошук роботи тощо. Окрім величезних ризиків під час пандемії та карантину, це призводить до самотності й відчуження людини.
Держава забезпечує громадян правом на доступ до голосових послуг через регулювання цін і надання пільг абонентам фіксованого зв’язку. При цьому, фіксовані послуги (стаціонарного телефонного зв’язку) залишаються дорожчими за мобільні.
У свою чергу, обсяг ринку фіксованого зв’язку щороку скорочується в середньому на 7%. Із 2013 року в Україні значно швидше, ніж в інших країнах, зменшується кількість нових підключень до фіксованої телефонії. Рівень використання стаціонарних телефонів скорочується з 2012 року, а вже в найближчі роки можна очікувати повної відмови від такого способу зв’язку.
Серед основних проблем фіксованого зв’язку:
- падіння попиту, спричинене конкуренцією з боку мобільних операторів, які надають ширший спектр послуг без обмежень місця надання;
- перебої в наданні послуг через пошкодження телефонних ліній;
- регульована державою ціна на послуги не покриває собівартість;
- дороге будівництво мережі та ускладнене впровадження нових технологій через застаріле регулювання.
Водночас, протягом 2010-2019 років обсяг українського ринку мобільного зв’язку зріс із 24 млрд грн у 2010 році до 41,9 млрд грн у 2019 році. Порівняно з 2018 роком ринок зріс на 19,7%.
При цьому, 97% абонентів обслуговуються найбільшими українськими операторами мобільного зв’язку — “Київстар”, “Vodafone Україна” та Lifecell.
Проте галузь мобільного зв’язку теж має певні проблеми, зокрема:
- дороге будівництво мереж, що пов’язано з доступом до інфраструктури та отриманням права проходу;
- пенсійний збір у розмірі 7,5% ціни на послуги;
- втрати через регулювання ставок міжнародного інтерконекту;
- проблеми, пов’язані з радіочастотним ресурсом: відсутність технейтральності, низькі норми випромінювання тощо.
«Державне регулювання голосового зв’язку застаріло на десятиліття – як технологічно, так і ідеологічно. Наприклад, держава досі вважає універсальною послугою лише фіксований зв’язок. Законодавство регулює ціни на такий зв’язок і гарантує пільги. При цьому, держава обкладає «податком на розкіш» мобільний зв’язок, який є головним способом голосової комунікації для українців. Таким чином, знижується цінова доступність популярної послуги. В Зеленій книзі ми описали наявні проблеми та шляхи їх вирішення», — наголосив Ігор Самоходський, керівник сектору ICT BRDO.
Завантажити презентацію до Зеленої книги. [gview file=”https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/Rynok-golosovyh-poslug.pdf”]