За матеріалами delo.ua.
Малий та середній бізнес зараз просто закладає підвищення тарифів у ціну своєї продукції. Але держава, яка взяла курс на енергонезалежність, може і має це змінити. Як це зробити — пояснює керівник сектору “Енергетика” BRDO Олексій Оржель.
Найдешевша енергія — та, яку не виробили та не спожили. Держава повинна стимулювати всі категорії споживачів на дії, що підвищують енергоефективність.
Офіс ефективного регулювання BRDO проаналізував українське законодавство з енергоефективності з фокусом на малий та середній бізнес (МСБ) і виявив, що механізми заохочення до енергоефективних заходів для них практично відсутні.
Сам сектор МСБ насамперед сконцентрований на поточній бізнес-діяльності. У нього просто не вистачає часу, можливості та коштів для такого типу інвестицій як енергоефективність.
Великий бізнес вже починає потроху просуватися в цьому напрямку, адже краще вміє рахувати гроші та розуміє переваги енергоефективного споживання. Зазвичай, великі компанії вже мають у своєму штаті енергетичний офіс або головного енергетика чи залучають підрядну організацію для енергетичного аудиту.
А от малий та середній бізнес поки не дуже замислюється над питаннями енергоефективності. Коли тарифи збільшуються, МСБ просто закладає ці додаткові витрати у вартість свого товару чи послуги. Це позначається на кінцевому споживачі — собівартість зростає, конкурентоспроможність товару знижується. Для держави в цілому така ситуація також є негативною, оскільки жодним чином не сприяє зниженню енергоспоживання у країні.
З погляду підходів та уваги держави, сектор МСБ доречно було б прирівняти до житлового господарства. Більше того, часто вони є безпосередніми сусідами, адже розміщення бізнесу на перших поверхах житлових будинків є поширеною практикою. Отже, держава має так само заохочувати бізнес до енергоефективності, упровадити регулювання таких заходів, а потім, звісно, якісно контролювати. Якщо говорити про аналогії з житловим сектором, то логічним стимулюванням могло б бути окреме фінансування з Фонду енергоефективності та запровадження кредитних пільг.
Злий полісмен
Функцію “батогів” або інструментів регулювання може взяти на себе, скажімо, запровадження прогресивних тарифів, коли кожна нова “порція” енергії для невиробничого малого бізнесу (наприклад, готельний бізнес) продається за більш високим тарифом.
За аналогією з тим, як для населення споживання понад 100 кВт•год коштує значно дорожче, так і для невиробничого бізнесу варто диференціювати вартість за об’ємом залежно від масштабу бізнесу.
З іншого боку, прогресивні тарифи суперечать інтересам постачальників енергії, що зацікавлені побільше продати. Тому держава для балансу власних витрат та інтересів учасників ринку має запровадити диференційоване “тарифне меню” для різних сегментів споживачів, зокрема й для МСБ.
Ще один можливий “батіг” — екологічний податок, що накладається за перевищення нормативу використання енергетичних ресурсів через низьку енергоефективність.
Добрий полісмен
Повернемося до “пряників”: якщо йдеться про малий та середній бізнес як виробництво, то потрібно запропонувати йому на нове енергоефективне обладнання пільги: митні та податкові.
Більше того, держава може і повинна застосовувати податкові пільги для українських виробників такого обладнання. Щоб стимулювати внутрішнього виробника, вони цілком можуть бути більшими від тих, що надаються на імпорт. Це стимулюватиме створення самих ринків такого виробництва і відповідно ширшого використання енергоефективного обладнання.
Сільському господарству, для прикладу, де МСБ займає біля 85%, теж потрібні стимулюючі державні програми. Наразі бажаючих фінансувати операційну діяльність сільгоспвиробників є достатньо, але от з питаннями переоснащення, наприклад, переходу з газового опалення на альтернативне — все набагато складніше. Мова і про кредитні програми, і про стимулювання переходу на більш ефективні та економічно обґрунтовані схеми споживання енергії, переоснащення.
Що наразі заважає застосуванню таких механізмів? Незбалансованість чинного законодавства
Законом України “Про енергозбереження” (ст. 16) передбачені податкові пільги для:
1. Виробників енергозберігаючого обладнання, техніки і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів.
2. Виробників обладнання для використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії і альтернативних видів палива.
3. Підприємств, які використовують устаткування, що працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії, альтернативних видах палива.
4. Підприємств, які використовують енергозберігаючі основні фонди, у вигляді підвищених норм амортизації таких фондів.
Разом з тим Податковий та Митний кодекси суттєво обмежують коло вказаних вище пільг. Вони мають місце лише у випадку, якщо ці товари застосовуються платником податків для власного виробництва і якщо ідентичні товари не виробляються в Україні. Крім того, ці товари мають бути передбачені затвердженим КМУ переліком.
Застосування підвищених норм амортизації енергозберігаючих основних фондів Податковий кодекс взагалі не передбачає. При цьому перелік видів енергозберігаючого обладнання, до якого застосовуються підвищені норми амортизації, мали бути встановленні на виконання розпорядження КМУ від 11.02.2009 № 159-р.
Варто зазначити, що уряд постановою від 30.03.2016 №293 створив особливі (пріоритетні) умови імпорту енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих виробів за проектами демонстрації японських технологій. Проте аналогічних привілеїв для імпорту з інших країн, крім Японії, наразі законодавством не передбачено. Що, звісно, стримує розповсюдження енергоефективних та енергозберігаючих технологій в Україні. Та й японські технології стикаються у нас з низкою бюрократичних перешкод при імпорті.
Загалом сьогодні склалась досі дивна ситуація: малому та середньому бізнесу простіше здобути грантову допомогу від міжнародних установ, ніж від власної держави. Так, Агентством ООН з питань промислового розвитку (ЮНІДО) за підтримки Глобального Екологічного Фонду (ГЕФ) реалізується проект “Підвищення енергоефективності та стимулювання використання відновлюваної енергії в агрохарчових та інших малих та середніх підприємствах (МСП) України”, чим вже скористались деякі вітчизняні виробники.
Звісно, можна всюди розповідати про те, що “енергоефективність — наше все”, але, за великим рахунком, вторинне законодавство досі не створено, а те, що вже передбачено законами, часто також не працює.
Дуже хочеться сподіватися, що нещодавно прийняті закони, зокрема про комерційний облік комунальних послуг та енергоефективність будівель, дадуть поштовх для покращення ситуації не тільки в житловому секторі, а й для енергомодернізації малого та середнього бізнесу. Саме держава повинна виробити системний підхід, що матиме довгостроковий позитивний ефект.