За матеріалами delo.ua.
Чи просто відкрити в Україні такий вид діяльності, як стрільбище? І так, і ні. Що для цього потрібно — з’ясовували BRDO та delo.ua
Кожна Олімпіада приносить Україні медалі зі стрілецьких видів спорту, отже — маємо серйозний спортивний потенціал та великий попит на тренувальні бази. З іншого боку — в українському суспільстві активно обговорюється тема права громадян на самозахист за допомогою зброї та володіння зброєю. Щоб стати власником зброї, як мінімум необхідно вміти з нею поводитись. Це ще одна частина суспільного запиту на навчальні стрільбища.
Чи просто відкрити в Україні такий вид діяльності, як стрільбище? І так, і ні. Проблемних питань існує не одне.
Перше питання, з яким стикаються активісти “руху за зброю” і права на збройний самозахист для українців — наша держава не має закону про зброю.
Адвокат адвокатського об’єднання “Ореховський та Коломієць” Віталій Коломієць навів один з аргументів влади щодо відмови в забезпеченні прав громадян на збройний захист — “в українців не той менталітет, українці не готові”. І задав резонне питання: “А хто і де цих українців готує?”. Замкнуте коло — українці не мають, де готуватися до поводження зі зброєю. А щоб з’явилися такі спеціальні місця — немає чіткої процедури для їх створення.
Військовий офіцер із позивним “Бекас” планує відкрити стрільбище офіційно. На думку Бекаса запит у суспільстві на стрільбища великий.
“Зброї зараз багато на руках у людей. Вона застосовується за стрільбищах, які не контролюються державою. І 80% стрільбищ у нас — стихійні. На пальцях можна перерахувати офіційні стрільбища у цілій країні. Через відсутність закону про зброю не врегульовано і нормативно-правові акти, які відповідають за відкриття такого виду діяльності, як стрільбище”, — відзначив він.
Віталій Коломієць погодився, що попри те, що держава не сприяє створенню тирів і стрільбищ, є чимало громадських і бізнесових ініціатив щодо створення таких закладів, які б позитивно впливали як на зброярську культуру, так і на рівень територіальної оборони та підготовку українських спортсменів. Але 90% таких ініціатив вмирають у протистоянні з дозвільною системою МВС. Бо фактично контролюючи видачу зброї, держава не поспішає врегульовувати цей напрямок діяльності. Тому відбувається чимало юридичних колізій, коли складно визначити, що є законним, а що ні.
Проблема в тому, вважає Бекас, що держава боїться дати стрілецьку зброю у цивільні руки. Держава виступає монополістом у питанні доступу до зброї, і через “свої” фірми не пускає у цей бізнес усіх бажаючих.
“Законодавством визначено, що приватний підприємець чи юридична особа може відкрити такий вид діяльності як спеціальний (ред. — той, що потребує ліцензування). Він відноситься до закону про приватний бізнес спеціального виду діяльності, куди входять ігрові автомати, наприклад. І структура, за якою має працювати цей бізнес, прописується наказом міністерства внутрішніх справ. Тобто держава передала ці повноваження міністерству, але механізм цього регулювання не прописаний. Тому вони щороку можуть корегувати наказ, змінюючи умови. Відповідно, одного року я можу підпадати під умови, наступного — ні, і вони можуть забрати у мене ліцензію”, — пояснив він.
Ринок, стрілецька культура і закон
Власник стрілкового комплексу у Києві Андрій Семидідько не згодний з тим, що проблема саме у відсутності закону про зброю або у намаганні держави зберегти за собою монополію на ринку навчання стрільбі. Немає чого боятися державу. Інша справа — поріг входження, прибутковість бізнесу і рівень бізнес-навичок у сучасних підприємців, вважає Семидідько.
Ми взяли старий ДОСААФівський тир, вклали біля $150-200 тис. І за 4 роки ще не “відбили” ці гроші. А у нас заповненість — 80%. І ми вчимо інших підприємців, бачимо, що досить слабкий у них рівень. Так, закону немає. Але є тлумачення законодавства — що дозволено, а що — ні. І не потрібні великі гроші для отримання дозволу, — пояснив він.
Монополізація ринку правоохоронною системою — також проблема. Але — не дозвіл на діяльність. І не зважаючи на проблеми у регулюванні “стрілецької” сфери, відкрити такий бізнес все ж реально.
Що потрібно, щоб відкрити стрільбище
Андрій Семидідько розповів деталі — що ж практично треба зробити для відкриття стрілецького полігону: знайти відповідну земельну ділянку, збудувати необхідні об’єкти, забезпечити норми безпеки. Мати стартовий капітал від $300 тис. І приготуватися, що вкладене буде повертатися досить тривалий час.
Якщо детальніше, то для відкриття стрілецького об’єкту існують певні норми. Лінії вогневого рубіжу мають бути 500-1500 метрів залежно від виду зброї, який використовується. Має бути наявна також зона відчуження і так звані перехвати — щоб куля на вильоті не зашкодила людям, які можуть бути навколо. Тому в місті, де вже щільна забудова, знайти ділянку в 150-300 метрів, плюс щоб там була зона відчуження — складно. По житомирській трасі є полігон “Снайпер”, де була 300-метрова дистанція з зоною відчуження. Але з часом місцева влада віддала під забудову навколишні ділянки, і нині полігон не має дозволу на роботу, оскільки зникла зона відчуження. Зараз там є лише невеликі бруствери, де можлива стрільба з пістолету, але не з гвинтівки, — уточнив Семидідько.
Оснащення стрільбища також передбачає наявність обвалування — насип ліворуч і праворуч, для запобігання вильоту куль. Обвалівка може бути також споруджена з бетону чи дерева, але зазвичай використовують ґрунт. Висота валу має бути біля 5 метрів, довжина від 150, а ширина основи — біля 10 метрів. Відповідно, це величезний об’єм ґрунту, який часто потрібно знайти і привезти.
Крім того, для стрільбища необхідна збройова кімната, хоча б навіс над вогневим рубежем, адміністративна зона, парковка, туалети. У місті стрільба на відкритих полігонах заборонена. Для продажу боєприпасів на полігоні та для можливості видачі зброї для навчання на стрільбищі потрібна капітальна споруда, яка має відповідати нормам дозвільної системи, як для відкриття магазину: капітальні стіни, решітки. Обов’язкові — збройова кімната і сигналізація.
Бекас у своєму бізнес-плані розрахував орієнтовну вартість стрілецького комплексу, який буде складатися з 5 рубежів для різних видів зброї — короткої, карабінів, зброї з оптикою, мисливський рубіж і кіл-хаус (спеціальний критий полігон для прицільної стрільби — ред.). Це напівкритий тир під нарізну і гладкоствольну мисливську зброю. За його підрахунками створити такий комплекс орієнтовно коштуватиме від 2 млн грн.
Алгоритм для майбутнього власника стрільбища
Експерти BRDO провели аналітичну роботу щодо спрощення алгоритму відкриття такого виду діяльності, як стрільбище. На Платформі ефективного регулювання є кейс “Стрільбище”.
Наприклад, громадянин хоче відкрити стрільбище за кодом КВЕД “Діяльність спортивних клубів” (93.12). Він відповідає наступним умовам: є приватною особою-підприємцем, планує використовувати найману працю, є платником єдиного податку, використовуватиме реєстратор розрахункових операцій, також уже має орендоване приміщення з укладеними договорами про комунальне обслуговування, планує обладнання складу для зберігання зброї. У такому випадку цьому підприємцеві потрібно буде пройти 17 процедур, зібрати для їх проходження 49 документів і отримати в результаті 17 документів.
Керівник сектору “Контроль і нагляд” BRDO Володимир Головатенко відзначив, що стрільбище це — terra incognita для сучасного бізнесу на ринку дозвілля та спорту в Україні.
“Існує формула дульної енергії кулі з визначенням маси кулі та початкової швидкості, але невідома формула відкриття стрільбища в умовах існуючого законодавства, яка б розрахувала швидкість подолання дозвільних процедур, а отже “кінетичну енергію” бізнесу при взаємодії з регуляторними органами”, — констатував експерт.
Якщо взяти за приклад потенційного підприємця, що планує відкрити стрілецький бізнес з нуля — потрібно буде зібрати 61 документ, пройти мінімум 18 процедур і отримати 19 документів, без яких легально відкрити стрільбище неможливо, порахував Володимир Головатенко. Уявіть, яка має бути швидкість у такого підприємця?
Тим, кого не лякає така непроста процедура, експерт підказує, як можна управляти швидкістю: якщо декілька етапів проходити одночасно, то приймати перших клієнтів можна буде вже за 3 місяці, а якщо отримувати і подавати документи поступово — клієнти з’являться тільки через півроку.
Даний бізнес-кейс, підготовлений BRDO, є спробою полегшити вихід на один із найзатребуваніших ринків, акцентував Головатенко. Кейс містить всі етапи і процедури дозвільного характеру, а також специфічні вимоги, такі як:
- обов’язкові вимоги до сховища для зберігання зброї;
- вимоги до ключів від збройової кімнати;
- вимоги до сейфів для зберігання зброї;
- обмеження щодо зберігання зброї;
- вимоги до приміщення стрілецького тиру та до території стрільбища;
- порядок списання бойових припасів до зброї тощо.
Україна — не Америка
За інформацією Віталія Коломійця, у наших сусідів у Польщі та Угорщині їхні уряди виділяють значне фінансування на відкриття тирів і стрільбищ. А у США, наприклад, тирів і стрільбищ є понад 16 000.
Андрій Семидідько розповів, що Олександр Мілюков привіз 20 років тому в Україну Міжнародну конфедерацію практичної стрільби — це всесвітня мережа колишніх і чинних працівників правоохоронних органів, яка вдосконалює свої навички стрільби. І за 20 років він “доріс” до того, що входить до Європейської МКПС.
“І Олександр мені у бесіді так і сказав — у нас в Україні немає ринку. У американців, наприклад, є платоспроможний попит — на $100, умовно, американець може вирішувати, чи витратити їх цього тижня на кіно, боулінг чи на стрільбище. І таких людей в Америці біля 50 мільйонів. Тобто є ринок, який постійно стимулює надання таких послуг. Тоді будуються стрільбища, виготовляється зброя, набої тощо. У нас з 2 мільйонів стволів ринок — максимум 5-7 тисяч осіб. З яких більша частина — особиста охорона, в тому числі перших осіб держави, — пояснив Семидідько.
Він наголосив, що основний принцип власника зброї — або ти реаліст, і від тебе все залежить, або ти покладаєшся на державу. Якщо хочеш бути незалежним вільним громадянином — ти йдеш у дозвільну систему, отримуєш дозвіл, купуєш зброю — і тренуєшся. А якщо немає бажання — ти покладаєшся на державу.
Існує ще й інший аспект — після Революції гідності чимала кількість людей накупила зброї, офіційно. Минуло три роки — необхідно продовжувати дозвіл на неї. Але замість цього чимала кількість із них воліють поставити зброю на комісію в збройний магазин, ніби для продажу.
“Задаю питання — а який настріл у твоєї рушниці? Максимум — 200 патронів. Значить, він не тренувався. Значить, зброя просто стояла в сейфі. Немає або бажання, або доходів — одне тренування біля 2-3 тисяч гривень коштує. Тому це не держава нам забороняє. Це відсутність внутрішньої стрілецької культури. Будь-якій державі вигідніше, щоб зброї не було, був слухняний громадянин, а бюджет витрачався на фінансування поліцейських”, — пояснив Семидідько.
Отже питання мотивації прихильників стрільби — не останнє у списку питань на тему “чому так мало офіційних стрільбищ в Україні”. А щодо дозволів від правоохоронної системи — юрист дійшов цікавих висновків.
Чому стрільбище мало відрізняється від стадіону
Віталій Коломієць відзначив, що з точки зору закону стрільбище від стадіону суттєво не відрізняється. Щонайменше, на його думку, “ліцензування” стрільбищ і тирів дозвільною системою МВС є незаконним втручанням в господарську діяльність. Проаналізувавши чинне законодавство, що стосується “стрілецького” бізнесу, юрист дійшов до таких висновків.
- Кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом. Господарська (підприємницька) діяльність тирів і стрільбищ не заборонена законом.
- Обмеження підприємницької діяльності повинно встановлюватися законом, а не підзаконним актом.
- Господарська діяльність стрільбища і тиру як закладу фізичної культури і спорту не є ліцензійним видом діяльності та не потребує отримання ліцензії. Ліцензується лише діяльність з виробництва та торгівлі зброєю і боєприпасами невійськового призначення.
- Виключний перелік документів дозвільного характеру в сфері господарської діяльності встановлюється законом. Дозвіл на функціонування тиру, стрільбища, який вимагає Національна поліція, не включено до зазначеного переліку. У зв’язку з цим вимога отримати такий дозвіл не є законною.
Україна тільки стала на шлях врегулювання питання цивілізованого та безпечного доступу громадян до зброї та взагалі збройової культури. І він не буде легким. Але для того, щоб вміти себе захистити, потрібно не лише купити зброю, отримавши дозвіл. Потрібні навички. А для їх напрацювання — потрібні час і гроші. Жодне корисне практичне вміння не приходить нізвідки. А суспільний та бізнесовий інтерес та активне відкриття офіційних стрільбищ цілком зможе посприяти позитивним зрушенням і підняти на більш високий рівень збройову культуру українців, якщо це буде їм потрібно.