За матеріалами nv.ua
СРСР помер. Але справа його живе. Влада і люди мають кардинально інші погляди на містобудування
Візьмімо програми розвитку міст, плани забудови та схеми планування. Приміром, Київ. Чи має столиця актуальну програму розвитку? Нажаль, ні. І це – головна причина конфліктів між городянами та владою, яка дозволяє будівництво не тільки у скверах, парках, історичних ареалах, а й просто там, де комусь зручно.
Отак живеш собі, маленький сквер біля дому, автостоянка. І тут в один день виявляється, що земельна ділянка, на якій розташований сквер, має статус під забудову, а її власник сумлінно платить податки та готує проект. І замість автостоянки у найближчі роки має вирости свічка.
Так місто розвиватись не може. І без нормального планування воно росте стихійно та неефективно, і чи не кожен великий проект провокує супротив громад. Болючий приклад – забудова «Сінного ринку», яка є наслідком відсутності дієвого механізму захисту історичної забудови, а саме історико-архітектурного опорного плану. Саме він визначає охоронні межі та режими використання історичних територій.
Аналогічна ситуація з розробленням детальних планів територій, якими не охоплена більша частина міста.
Така ситуація ніби й не на руку самій владі, бо без належної містобудівної документації не можна проводити земельні аукціони. Відповідно, бюджет не отримує свої сотні мільйонів гривень. Тим часом місцева влада і далі по клаптикам розробляє містобудівну документацію.
Щоправда, є і позитив. Київ має оцифрований містобудівний кадастр. Та цього замало для розвитку великого міста, яке має існувати в одній реальності не лише з громадянами, а ще й з бізнесом. А саме інвесторами, особливо закордонними. Для останніх перегляд містобудівної документації – це перший крок при ухваленні рішення про можливі інвестиції до тієї чи іншої країни. Інвесторам важливо знати, де плануються дороги, станції метро, які ділянки під які цілі виділені, де які мережі та в якому вони стані. У Києві відповіді на всі ці запитання поки «розпорошені». Прикро, що столиця, яка мала б слугувати прикладом для всієї країни, поки дуже далека від ідеалу.
Не краща ситуація і в інших містах та селищах України. І це попри те, що з травня 2017 року всі види містобудівної документації отримали статус відкритих даних. І органи містобудування та архітектури повинні були зібрати ці відомості, включаючи адреси сайтів, де вони опубліковані. Та знайти ці відкрити дані зараз – ще той квест.
В рамках проекту «Відкрите просторове планування» експерти BRDO спробували це зробити. Дані критичні.
Оприлюднено менше чверті (24,2%) всієї містобудівної документації. Її вигляд інколи просто вражає. Наприклад, на одному з сайтів розміщено фото схеми селища, причому дуже поганої якості.
Загалом, лише 76,2% населених пунктів мають генеральні плани, а побачити на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних data.gov.ua можна лише 14 з них. Якість та актуальність містобудівної документації в масштабах країни демонструє така цифра: 64,4% схеми з планування територій розроблені ще за часів СРСР.
Яскравий приклад – генплан селища у Закарпатській області, датований 1962 роком. Тобто з часів дебютного концерту “Rolling Stones” в містобудівній документації закарпатського села нічого не змінювалося.
Чи адекватно це у 2018 році? Певно, що ні.
Наразі подібні «перли» зібрані на платформі pMAP. Та в майбутньому для України важливо створити відкриту та прозору онлайн систему. Щоб на одному ресурсі була доступна вся можлива інформація: гео-, водний, лісовий кадастри, плани розвитку територій, генплани, рішення місцевих органів по виділенню землі і т.д. Тут створення pMAP – це черговий крок для досягнення цієї мети, спосіб спонукати долучити архітекторів до співпраці. В планах – створити кабінети для всіх областей, куди ті самостійно будуть вносити графічні та текстові дані.
Невдовзі українці, яким цікава містобудівна документація, отримають доступ до відкритої інформації, незалежно від того, де її розмістять чиновники. Цей механізм безперечно підвищить відповідальність місцевої влади та допоможе планувати майбутнє громад. Але й самі громадяни мають бути активними.
Ніхто не знає проблеми наших міст і селищ краще за нас самих.