Саморегулювання як форма управління та самоконтролю підприємницьких об’єднань у світовій практиці суттєво зменшує адміністративний тиск на бізнес і сприяє підвищенню стандартів бізнес-діяльності, а відтак – кращому захисту інтересів споживачів.
В Україні законодавство дозволяє створення саморегулівних організацій у 15 видах діяльності. По факту, утворено лише 20 СРО у 5 видах: оціночна діяльність, оцінка земель, землеустрій, архітектурна діяльність та професійна діяльність на ринку цінних паперів. Водночас, десятки об’єднань та асоціацій, що мають ознаки та функції саморегулівних, не можуть набути офіційного статусу, оскільки для них це не передбачено законодавством.
Проблематику впровадження та функціонування саморегулювання в Україні представники влади, бізнесу, громадськості та експертних кіл обговорювали 3 листопада під час Круглого столу “Саморегулювання в Україні: баланс інтересів бізнесу, влади та споживачів” в рамках Публічного діалогу #PROДіалог.
«В Україні сьогодні відсутній цілісний підхід до саморегулювання. 39 нормативно-правових акти, що складають регуляторне поле, не дають змоги визначити ні цілі саморегулювання, ні статус саморегулівної організації. У більшості видів діяльності саморегулювання формально неможливе через відсутність спеціального законодавства, для деяких видів допускається створення СРО, але не передбачена процедура. Наприклад, у сфері реклами, аудиторської діяльності, охоронної діяльності», – відзначив Провідний аналітик BRDO Ігор Лавриненко, презентуючи результати дослідження якості регулювання сфери – Зелену книгу “Саморегулювання в Україні”.
Так, туристична галузь, де потужні об’єднання та асоціації діють вже не перший рік та цілком спроможні до здійснення саморегулювання, реалізують аналогічні СРО повноваження, але по суті не можуть набути такого статусу.
Там, де повноваження делегуються СРО, вони хаотично варіюються в кожному окремому виді діяльності. Це провокує зловживання посадовими особами/органами СРО делегованими їм владними повноваженнями. Зокрема, в будівельній галузі, де допустити до здійснення професійної архітектурної діяльності може лише СРО, а вона почасти відмовляє громадянам, які не є членами організації з незаконних підстав або висуває необґрунтовані вимоги щодо страхування професійної відповідальності.
«Головною проблемою, чому сьогодні ми говоримо про дерегуляцію, саморегулювання, її озвучують повсюдно, – це недовіра бізнесу до держави. А чи є довіра бізнесу один до одного, щоб можна було спільно домовитись про спільні вимоги, додаткові до державних і спільно фінансувати організацію, яка буде контролювати їх дотримання? У мене є сумніви. Якщо б ця довіра була, у нас би вже виникли ефективні саморегулівні організації», – акцентувала Голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна.
«Регулювання СРО – дуже делікатний процес. Важливо зберегти баланс і контроль над процесом – з одного боку, не відібрати повноваження у органів влади, з іншого боку, дати можливість саморегулівним організаціям розвиватися, впроваджувати власні вимоги і правила», – зауважив Шевкі Аджунер, директор ЄБРР в Україні.
«Є розуміння того, що починати треба не з закону, а з формування політики. В результаті і стане зрозуміло потрібен закон взагалі чи ні, та як саме повинна будуватись державна політика у сфері саморегулювання», – голова BRDO Олексій Гончарук.
У заході взяли участь представники Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Торгово-промислової палати України, Професійної асоціації учасників ринків капіталу та деривативів, ГС «Аграрний Союз України», Фітосанітарної Асоціації України, бізнесових, експертних кіл і громадськості.
