Від садочку до парковки: хто насправді платить за благоустрій українських міст

19-08-2016

киев

Джерело: delo.ua

Ми всі є власниками наших “малих батьківщин”. Ми живемо, мало не щодня стверджуючи: “Це — моє місто!”. Але чи до кінця ми розуміємо, як і за рахунок чого повинен підтримуватися розвиток міст?

Фінансування розвитку міської інфраструктури є великою проблемою в багатьох містах, але особливо гостро вона стоїть у населених пунктах, що розростаються та, зокрема, у районах, яким доводиться витрачати великі кошти на будівництво інфраструктури для обслуговування новобудов.

Не буває державних грошей

“Не буває ніяких “державних” грошей. Бувають лише гроші платників податків”. Чітка і зрозуміла фраза Маргарет Тетчер наповнює розумінням стосунки влади та громадянина. Саме наші особисті кошти через податки та інші виплати на утримання держави та загального майна повинні підтримувати нашу власність у гарному стані.

В Україні будь-який забудовник або власник об”єкту, який має плани збудувати або реконструювати будівлю, повинен подбати про оновлення інфраструктури навколо. Заради цього законодавчо запроваджено так званий механізм пайового внеску (участі) в розвитку інфраструктури. Щороку забудовники та власники будівель сплачують до місцевих бюджетів десятки та сотні мільйонів гривень. При цьому ці витрати включаються в остаточну ціну житла для кінцевого власника — домогосподарства. А в реалії дороги та комунікації так і залишаються без модернізації.

Домогосподарства є спільними користувачами інфраструктури населених пунктів. Утримання та розвиток інфраструктури як колективного блага має здійснюватися за рахунок спільних вкладень всіх її користувачів, акумульованих за допомогою місцевих бюджетів населених пунктів.

Місцеві бюджети мають три основні шляхи отримання коштів на модернізацію інфраструктури: міжбюджетні трансферти (“перекладання з однієї кишені в іншу”), запозичення (які потрібно буде повертати), місцеві податки та збори. Саме останні й формують головну ресурсну базу для відновлення та розвитку інфраструктури наших міст.

“Не буває ніяких “державних” грошей. Бувають лише гроші платників податків”

Збір у вигляді пайового внеску на розвиток інфраструктури населених пунктів, встановлений Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” у розмірі до 4% загальної кошторисної вартості будівництва об”єкта для житлової нерухомості й до 10% — для нежитлових споруд, фактично є разовим, “вступним” внеском нових користувачів міської інфраструктури. Нові об’єкти інфраструктури, що створюються за рахунок даного внеску, надходять у користування всіх мешканців населеного пункту.

У теорії — всі повинні бути в рівних умовах перед законом. А на практиці… Один забудовник сплачує понад 5 мільйонів гривень на розвиток інфраструктури, а іншому за подібний об”єкт поряд місцева влада враховує побудову власного підземного паркінгу чи дитячу площадку в дворі для майбутніх мешканців як сплачений внесок на розвиток інфраструктури.

Прогулюючись бруківкою Андріївського узвозу Києва, проїжджаючи трамваєм вузенькими вуличками Львова, підіймаючись Потьомкінськими сходами Одеси, ми дуже часто пишаємося нашими містами, але дуже рідко думаємо — як фінансуються такі об”єкти? І навіть не всесвітньовідомі пам”ятки, а базові об”єкти міської інфраструктури. За рахунок чого ростуть міста та села? А головне — чому мегаполіс Лондон чи невеличкий німецький Вупперталь спроможні підтримувати гарний стан міста, а будь-який український населений пункт — ні? І чому, отримуючи мільйони гривень з кожного нового об”єкта, навіть у Києві ремонт доріг та комунікацій біля новобудов — скоріше виняток, ніж правило? А поява нового соціального закладу (дитсадка, школи, лікарні) стає подією навіть не року, а десятиріччя для житлового масиву. І будується такий об”єкт за кошти бюджету, а частіше навіть — приватних інвесторів.

Внесок внікуди

Недосконалість законодавчого врегулювання питання про сплату пайового внеску забудовниками відкриває широкі можливості для корупції. Законом передбачено лише граничні показники для нарахування чиновниками пайового внеску — до 4 та 10 відсотків — в залежності від призначення об”єкту. Тобто, скільки повинен заплатити конкретний замовник будівництва або реконструкції — предмет домовленості між ним та чиновниками. А будь-яке питання, яке вирішується чиновниками особисто, без чітких критеріїв — це “годівниця”.

За оцінками аналітиків Офісу ефективного регулювання (BRDO), які базуються на даних статистики введення в експлуатацію об”єктів будівництва та даних Мінрегіонбуду про середню вартість квадратного метру, загальна потенційна сума пайового внеску на розвиток інфраструктури за підсумками 2015 року повинна була складати орієнтовно 3,1 мільярд гривень. За фактом бюджети різних рівнів отримали… 793 мільйони. Майже 2,3 мільярди гривень зникли. Враховуючи факт, що за сплатою будь-яких внесків від великих платників податків ДФС веде прискіпливе спостереження, — забудовники мали змогу на законних підставах (з урахуванням рішень чиновників) не сплачувати. Можливі корупційні домовленості зменшили шанси українців отримати нову інфраструктуру на 75%…

За рейтингом якості інфраструктури World’s most livable cities, який обраховується аналітиками The Economist Intelligence Unit, Київ зараз знаходиться в останній десятці зі 140 міст світу. Ні в одному з міст, що знаходяться вище Києва у цьому рейтингу (за винятком Дубліна, який займає 46 місце), взагалі не стягується збір у вигляді пайової участі в розвитку місцевої інфраструктури. І всі ці міста розвиваються, модернізуються та створюють комфортне середовище для домогосподарств та туристів.

Згідно з даними Держкомстату України за 2015 рік, всього 12,1% домогосподарств Києва проживають в будинках, побудованих після 1991 року. Більше 50% всього наявного житлового фонду було побудовано в 70-80-х роках минулого століття, середньозважений вік житлового фонду в Києві перевищує 38,5 років.

Безумовно, різні серії житла споруди часів УРСР мають відмінності в експлуатаційних характеристиках, і мають різну ступінь фізичного зносу. Істотна частина домогосподарств зіткнеться з необхідністю проведення капітальної реконструкції свого житла (або придбання нового) вже в найближчі роки, оскільки популярні серії масової житлової забудови 1960-70-х років розраховані на термін експлуатації 50-70 років, і цей термін добігає кінця. За існуючим законодавством ці домогосподарства будуть зобов’язані сплатити разовий збір у вигляді пайової участі на розвиток інфраструктури м.Києва в складі своїх витрат на реконструкцію чи придбання житла. Решта домогосподарств Києва цей збір платити не будуть; у той же час всі домогосподарства будуть платити періодичний збір на розвиток інфраструктури, у вигляді податку на нерухомість.

Загальна потенційна сума пайового внеску на розвиток інфраструктури за підсумками 2015 року повинна була складати орієнтовно 3,1 млрд грн. За фактом бюджети різних рівнів отримали… 793 млн

Основним джерелом утримання інфраструктури загального користування у більшості країн світу виступає податок на нерухомість. Завдяки сплаті цього податку мешканці населених пунктів виступають інвесторами власного комфортного життя і співвласниками. На відміну від збору у вигляді пайового внеску, податок на нерухоме майно обраховується чітко за законом та передбачає значно менші можливості корупційних дій. А головне — це стабільне джерело для модернізації міст.

Оскільки разовий збір у вигляді пайової участі безпосередньо пов’язаний зі створенням об’єкта нерухомості, періодичні внески домогосподарств на розвиток інфраструктури логічно співвідносити з періодичними зборами з об’єктів нерухомості. Законодавством України такі періодичні збори встановлені в якості податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Соціальна відповідальність та інфраструктурні “безбілетники”

Аналітики підрахували співвідношення сплати “пайового внеску” та податку на нерухомість. За їх висновками, власник нового чи реконструйованого житла в Києві в даний час платить “вступний” збір на розвиток інфраструктури в такому розмірі, який власники існуючого житла платять за 808 років. Очевидно, таке співвідношення ніяк не може бути обґрунтоване життєвим циклом об’єктів нерухомості (нагадаємо — це близько 50 років), і фактично встановлює дискримінацію власників нового чи реконструйованого житла, що прямо заборонено статтею 24 Конституції України.

Існуюча політика стягування пайового внеску і податку на нерухомість з житла призводить до неминучої деградації міської інфраструктури. За фактом, ті домогосподарства, житло яких поки не вимагає реконструкції або поновлення, є “безбілетниками” в користуванні загальною інфраструктурою.

На жаль, радянський принцип “жити від зарплатні до зарплатні” знайшов своє чітке відображення і в ставленні до інфраструктури. Наша влада не може перерости себе й зрозуміти різницю між стратегічним баченням, спланованим розвитком та швидким “залатуванням дірок” за рахунок бізнесу та громади. І ми свідомо чи підсвідомо підігруємо їм. Адже це зручно, коли ти всім розказуєш про “своє місто”, забуваючи, що за “своїм” потрібно самому і доглядати. І у відповідь на байдужість до свого майна громадян наша влада відповідає популістськими діями…

Перекладати проблеми оновлення міської інфраструктури на забудовників та домогосподарства, які потребують нового житла чи реконструкції існуючого — це абсолютно алогічний підхід до залатування дір. Ми всі повинні зрозуміти — це не є проблема когось іншого. Це — наше особисте питання. Адже, як зазначалося вище, протягом найближчих років лише серед киян щонайменше 50 відсотків мешканців багатоповерхівок можуть отримати платіжки за модернізацію житла…

Відміна пайового внеску на розвиток інфраструктури не лише скасувала б можливість використання корупційних схем уникнення від сплати, а й звільнила б будівельників, а фактично — домогосподарства у підсумку — від своєрідного податку “на інвестиції”. Адже фактично будь-який власник, який будує або реконструює об”єкт, виступає інвестором. А будівельна галузь забезпечує замовленнями та робочими місцями ще понад 30 сфер економіки. І попри те, що за останні десятиріччя рівень будівництва скоротився більш ніж в 3 рази (у 1990 році внесок будівельної галузі у ВВП України складав 8%, а за підсумками 2015 року — лише 2,3%), наші державні мужі вимагають сплачувати з кожного об”єкту до 10% “на розвиток”…

З урахуванням ефективності адміністрування податків і зборів, доцільно повністю скасувати збір у вигляді пайової участі, зосередивши зусилля на стягування періодичних зборів у вигляді податку на житлову нерухомість. Це єдиний, на наш погляд, шлях відновити міську інфраструктуру. Адже насправді ми — власники наших міст. І лише нам потрібно слідкувати за нашим майном.

Партнери

  • logo_eu4b
  • logo_forbiz
  • partner3
  • partner4
  • logobg-1240x
  • partner5
  • partner1