Оновлення топографо-геодезичної основи: поховати не можна відновити

16-02-2018

Чи впливає на життя міст і всієї України розроблення топографічних карт та планів? Який сьогодні стан топографо-геодезичного забезпечення в державі? Як відновити активність у цій галузі для потреб просторового планування? Пошуком відповідей на ці та інші питання зараз займаються експерти BRDO.

Ненадійний фундамент

Кожному відома формула: щоб зробити державу успішною, треба підвищити її інвестиційну привабливість. Ми переконані, що одним з інструментів залучення інвесторів у сферу будівництва є відкрита, доступна та якісна містобудівна документація. Остання ж розробляється на основі саме топографічних карт та планів.

Ці документи відображають сучасний стан місцевості: існуючі будівлі, споруди, дорожню мережу, інженерні комунікації, рельєф тощо. Оскільки ці об’єкти мають властивість з плином часу змінюватись, то і топографо-геодезичну основу необхідно періодично оновлювати. Відповідно до вимог законодавства, періодичність таких робіт в залежності від характеру місцевості становить від 15 років для гірських, лісових і степових територій до 5 років для густонаселених (міських) територій.

На жаль, існуючі топографічні карти та плани були видані ще в 80-х – 90-х роках, коли українські міста мали дещо інший вигляд. А з таким застарілим «фундаментом» важко якісно планувати розвиток територій на майбутнє.

Що сталося з топографією?

При детальному вивченні причин такої недбалості виявилося декілька.

  1. Численні реорганізації профільного відомства. Центральний орган виконавчої влади, який мав формувати та реалізовувати політику у сфері картографії, – Головне управління геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) – був створений у 1991 році. Саме на перші роки його існування припадає пік видання більшості топографічних карт та планів населених пунктів. З тих пір Укргеодезкартографія кілька разів пройшла реорганізацію, з самостійного органу перетворившись на один з департаментів Держземагентства, а пізніше – Держгеокадастру. Цей факт як ніщо інше красномовно відображає місце топографо-геодезичних робіт в системі пріоритетів держави.
  2. Разом з пониженням статусу профільного органу послідовно зменшувалося бюджетне фінансування, необхідне для систематичного оновлення топографо-геодезичної основи, до 2000 року досягнувши позначки «0».
  3. Традиційний для України фактор – недосконалість законодавства. Безперечно, з швидким розвитком технологій нормативно-правова база у цій галузі є однією з перших, які мають крокувати в ногу з часом. Утім, вона так само залишається на рівні 90-х років.
  4. Вартість топографо-геодезичних робіт. Назвати середню вартість таких робіт складно, адже це залежить від площі та особливостей місцевості, на якій їх необхідно провести. Разом із цим, за допомогою Порталу публічних закупівель «Prozorro» можна встановити, що вона варіюється від десятків до сотень тисяч гривень. Для невеликих громад така сума є просто непідйомною. Про це свідчить і кількість закупівель – за понад 2 роки (з жовтня 2015) було проведено всього 237 закупівельних процедур у сфері топографо-геодезичних робіт. При цьому, наприклад, Київська міська державна адміністрація замовляла роботи 17 разів, а більшість інших населених пунктів – один раз або жодного.
  5. Вкрай хаотичне, фрагментарне оновлення топографічної основи на місцях і відсутність єдиної актуальної бази даних такої інформації.

Більшість департаментів містобудування, замовляючи генеральні плани населених пунктів, плани їх зонування, чи-то в цілях економії або ж з інших причин дозволяють виконавцям розробляти містобудівну документацію без оновлення топографічних планів, використовуючи карти 25-річної давності. А при детальному плануванні територій мікрорайонів або кварталів топографо-геодезична основа виготовляється на відносно невеликі масиви, тим самим позбавляючи цей процес систематичного характеру. Таким чином, в населеному пункті може бути розроблено топографічні плани лише на один або декілька фрагментів території.

«Такі невеликі роботи сьогодні в Україні здійснюють переважно приватні суб’єкти господарювання, які мають в своєму штаті сертифікованих інженерів-геодезистів. З 1999 року законодавчо закріплено обов’язок геодезистів безоплатно передавати копії матеріалів виконаних робіт для зберігання до галузевого архіву – Державного картографо-геодезичного фонду України (Держкартгеофонд). Утім роблять це одиниці», – коментуює ситуацію експерт сектору “Будівництво” BRDO Олег Пілат.

Держкартгеофонд мав стати єдиною базою, яка б зберігала усі наявні в Україні дані топографічного та картографічного характеру і яку можна було б використовувати для оновлення топографо-геодезичної основи певної місцевості або її виготовлення на більшу територію. Кабмін у своїй постанові передбачив, що картографічна  інформація,  що є державною власністю і передана  до  Держкартгеофонду, надається у користування на договірних засадах,  причому, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування – безоплатно. Але через те, що наповнення Держкартгеофонду зупинилося, сьогодні така інформація зберігається в різних органах виконавчої влади, місцевого самоврядування (замовників робіт) та десятків геодезистів (виконавців).

Інколи бувають навіть ситуації, що топографо-геодезична основа міста була оновлена, але внаслідок зміни керівництва та ключових працівників, нові очільники міста навіть не знають, що такі роботи були проведені.

На шляху до змін

Оскільки проблема комплексна, то і вирішувати її слід відповідно. Наразі одним із перших кроків до цього є спроба системно вдосконалити закон “Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність”. Проект цього закону  нещодавно був опублікований на сайті Держгеокадастру, але, на жаль, активного обговорення його не проводиться.

Навряд без залучення громадськості до підготовки законопроекту можливо створити умови, за яких відбуватиметься реальний розвиток топографо-геодезичної галузі. Не завадить провести на цю тему широкий діалог у професійній спільноті, щоб почути не тільки геодезистів та картографів, але й інших користувачів планових матеріалів: архітекторів, будівельників та  землевпорядників.

Чому б Держгеокадастру не почати розробку продукту, аналогічного геопорталу “PMAP” для топографічних карт та планів чи землевпорядної документації?”, –  як приклад можливих пропозицій наводять представники команди BRDO.

У Держгеокадастра достатньо можливостей для створення відкритого інтернет-ресурсу, на якому можна розміщати відомості з геоприв’язкою про створені карти чи планову документацію.  Подібний інструмент, принаймні, задовольнить наявний на сьогодні запит зацікавлених осіб на таку інформацію і послужить комунікатором між ними та авторами документації.

У керівників центральних органів влади у сфері земельних ресурсів завжди є вибір: або стати тією силою, яка знайде в собі рішучість реально реформувати галузь задля її інклюзивного розвитку, або зачинитись від громадськості і тим самим в черговий раз переконати суспільство, що органи державної влади залишились закритими для діалогу у цій сфері.

Юристка Аліса Войтенко, спеціально для BRDO

Партнери