Про відродження Державної житлово-комунальної інспекції або “залишитись мав би тільки один”

23-12-2020

Питання якості житлово-комунальних послуг завжди привертає увагу. Багато хто з нас, споживачів, стикався з незадовільною якістю житлово-комунальних послуг, неправомірними діями суб’єктів природних монополій. Не дивно, що питання підвищення якості житлово-комунальних послуг не оминули увагою і народні депутати.

Нещодавно було презентовано законопроекти №4403 та №4404, які пропонують вирішити питання неналежної якості житлово-комунальних послуг шляхом створення ще одного державного контролюючого органу – Державної житлово-комунальної інспекції. Ці законопроекти є відозміненою версією проекту № 2100, який був розроблений у минулому році Мінрегіоном. Стосовно цього законопроекту Державна регуляторна служба України прийняла рішення про відмову у його погодженні через невідповідність ключовим принципам державної регуляторної політики: доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, а також через порушення вимог щодо недопущення прийняття регуляторних актів, які не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти. 

Мабуть, саме через вагомість і обгрунтованість висловлених ДРС зауважень, через неможливість створення Держжитлокомунінспекції без дублювання функцій інших державних органів, суб’єктом законодавчої ініціативи законопроекту, зареєстрованого у Верховній Раді України за № 2100, став народний депутат Кучеренко О. Ю., а не Кабінет Міністрів України. 

Втім, отримавши численні зауваження у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, законопроект №2100 був повернутий суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання. Серед висловлених до нього зауважень окремо відмітимо втручання в повноваження Кабінету Міністрів України, невідповідність запропонованого поняття державного нагляду (контролю) існуючому в законодавстві, внесення в профільні закони зайвого дублювання та надмірної деталізації правового регулювання відповідних суспільних відносин тощо.

Видозмінений законопроект № 2100 тепер отримав другий шанс на ухвалення у вигляді законопроектів №4403 та №4404. Зауваження, які стали підставою для повернення законопроекту № 2100 на доопрацювання, у законопроектах №4403 та №4404 суб’єкт законодавчої ініціативи не врахував і вони залишаються актуальними. 

Втім дискусійною є сама ідея створення Держжитлокомунінспекції. Які ж аргументи на користь створення Держжитлокомунінспекції були озвучені на вищезгаданій презентації і чому вони, на наш погляд, не є переконливими?

Аргумент 1. Наразі існує лише державний орган, відповідальний за формування державної політики в сфері житлово-комунального господарства, в той час як орган відповідальний за її реалізацію відсутній.

Це звісно ж не так. Відповідно до свого Положення, Мінрегіон забезпечує формування та реалізує державну житлову політику державну політику у сфері житлово-комунального господарства. А ось політику у сфері контролю житлово-комунального господарства та у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель Мінрегіон дійсно лише формує. Однак це зовсім не означає що цю політику не реалізовують інші органи влади. 

Так, державний нагляд (контроль) за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку комунальних послуг здійснюється шляхом перевірки стану виконання суб’єктами природних монополій та суб’єктами господарювання на суміжних ринках вимог закону та/або ліцензійних умов, відповідно до порядку контролю за дотриманням ліцензійних умов. І в цій частині законодавством обов’язки вже покладено, зокрема, на державний орган, яким є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

Аргумент 2. Відсутність органу, який би був арбітром між органами місцевого самоврядування, виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.

Це також не відповідає дійсності, і йдеться навіть не про суд (лат. arbiter — суддя-посередник). Справа в тому, що Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про захист прав споживачів» покладено захист прав споживачів житлово-комунальних послуг на Держпродспоживслужбу. Якщо згаданого органу недостатньо, можна також згадати “арбітражні” повноваження НКРЕКП, яка здійснює розгляд звернень споживачів щодо дій суб’єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів, в тому числі і між такими суб’єктами господарювання

Аргумент 3. Жахливий стан контролю за якістю питної води. 

Слід звернути увагу авторів законопроекту, що Кабінетом Міністрів України на Держпродспоживслужбу покладено реалізацію державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення та здійснення контролю (нагляду) за дотриманням вимог санітарного законодавства, і Держпродспоживслужба здійснює нагляд за здійсненням підприємствами водопостачання контролю за якістю питної води в процесі її добування, обробки та у розподільних мережах. Саме тому пунктом 3 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 року, Держпродспоживслужбі доручається посилити контроль за системами водопостачання і водовідведення населених пунктів.

Аргумент 4. Велика кількість застарілого житлового фонду, що призводить до підвищених вимог щодо контролю за періодичністю проведення капітальних ремонтів. 

Ось тут слід окремо зупинитись, оскільки існуючу проблему, на відміну від згаданих вище, дійсно потрібно якимось чином вирішувати. Однак, навіть якщо створити нескінченну безліч різноманітних інспекцій, і навіть окрему “Державну інспекцію перевірки періодичності проведення капітальних ремонтів житлового фонду” разом з територіальними органами у кожному населеному пункті України, це ніяким чином не вирішить проблему нездійснення капітальних ремонтів. 

Контроль міг би допомогти, якби відповідальне підприємство або організація – управителі або ОСББ – збирали кошти на проведення капітального ремонту і здійснювали їх нецільове використання, однак фактично спостерігається зовсім інша картина. Кошти на проведення капітальних ремонтів у ціну послуги з управління багатоквартирним будинком не включається, а загальна вартість проведення капітального ремонту багатоквартирного будинку обумовлює необхідність їх досить тривалого збирання. Ті далекоглядні ОСББ, які тривалий час на окремі рахунки акумулювали кошти для проведення капітального ремонту мали дуже сильно про це пошкодувати у 2014-2015 роках, через інфляційне знецінення гривневих заощаджень.  

Так яким чином підвищений контроль вирішить питання періодичності проведення капітальних ремонтів? Більш доцільним виглядає направлення коштів, передбачених на створення та функціонування Державної житлово-комунальної інспекції, на фінансову допомогу із безпосереднього здійснення цих капітальних ремонтів, а не на контроль за періодичністю їх проведення. До того ж контроль може бути ефективним лише якщо за непроведення капітального ремонту будуть штрафувати дійсно відповідальних за його проведення осіб – самих співвласників багатоквартирного будинку. Однак наскільки це відповідає заявленій авторами законопроекту меті захисту споживача?

Аргумент 5. Споживачам житлово-комунальних послуг немає куди звернутись для захисту своїх прав, в тому числі, від порушень з боку суб’єктів природних монополій. 

Для спростування цього твердження крім повноважень вказаних вище НКРЕКП і Держпродспоживслужби, які вже здійснюють захист прав споживачів житлово-комунальних послуг, слід згадати про повноваження Держенергонагляду та Антимонопольного комітету України.

Держенергонагляд здійснює державний енергетичний нагляд в електроенергетиці та у сфері теплопостачання і серед його прямо передбачених законом  повноважень – нагляд за забезпеченням надійного та безпечного постачання електричної та теплової енергії споживачам. В свою чергу, на АМКУ покладено здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. 

Отже, насправді існує ціла низка органів, до повноважень яких віднесено захист прав споживачів від порушень з боку виконавців житлово-комунальних послуг і які ці повноваження здійснюють вже станом на сьогодні. Саме тому постановка питання відсутності державного органу, який реалізує державну політику у сфері контролю житлово-комунального господарства є просто некоректною. І якщо є прогалини у питаннях здійснення контролю житлово-комунального господарства наразі доцільнішим виглядає доповнити функції вже існуючих органів державного нагляду, що є більш ефективним і не таким обтяжливим для бюджету. 

В контексті збільшення видатків Державного бюджету не можна не відмітити, що передбаченої авторами законопроекту суми в 43,3 млн. грн щорічно буде явно недостатньо для повноцінної роботи нової інспекції, особливо в перший рік створення, враховуючи потреби у транспортних засобах, приміщеннях, забезпечення офісною технікою як центрального апарату, так і його чотирьох територіальних органів. Крім того, характер створюваного органу передбачає проведення заходів контролю в різних населених пунктах, при цьому витрати на ці заходи значно перевищуватимуть видатки на відрядження, наведені у фінансово-економічному обгрунтуванні.

Таким чином, відповідні законопроекти потребують значного доопрацювання, в той час як сама ідея створення Держжитлокомунінспекції є досить дискусійною. У разі необхідності додаткові повноваження у сфері нагляду (контролю) житлово-комунального господарства виглядає більш доцільним і необтяжливим для державного бюджету покласти на вже створені і функціонуючі державні органи, зокрема, на Держпродспоживслужбу та Держенергонагляд. 

Водночас запропоноване законопроектами створення ще одного державного органу відчутно не впливатиме на поточний стан заявлених до вирішення проблем – захисту прав споживачів, непроведення капітальних ремонтів, незадовільної якості питної води, і якості житлово-комунальних послуг загалом.

Партнери