Аналітика
30.10.2023

У світі зростає попит на морепродукти. Чи є майбутнє в української аквакультури?

Як світ та Європа синхронізують зростання бізнесу з вимогами ЄЗК та інших “зелених” стратегій? З якими проблемами зіштовхуються вітчизняні представники аквакультурного бізнесу? Як уряд може допомогти українським виробникам подолати відставання від інших виробників у світі? 

Міжнародний попит на морепродукти зростає, а аквакультура відіграє ключову роль в його задоволенні. Кілька цифр на підтвердження: у 2022 році обсяг світового ринку галузі становив 75,6 мільйонів тонн, до 2028 року він, за підрахунками міжнародних експертів, досягне 100,3 мільйона тонн. На жаль, український ринок наразі відстає від світового за рівнем технологічності та темпами зростання: в 2020 році ми виробили усього лише 0,02% продукції аквакультури в світі. 

Водночас потенціал в української аквакультури – величезний, і її розвиток має стати однією з пріоритетних задач сьогодення. Трендом майбутнього може стати марикультура України, адже природні та кліматичні умови нашого краю ідеально сприяють її розвитку.

Як світ та Європа синхронізують зростання бізнесу з вимогами ЄЗК та інших “зелених” стратегій? З якими проблемами зіштовхуються вітчизняні представники аквакультурного бізнесу? Як уряд може допомогти українським виробникам подолати відставання від інших виробників у світі? 

 

Світовий ринок аквакультури зростатиме. Як не нашкодити планеті?

За оцінкою Комітету рибного господарства продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), середньорічний показник споживання водних біоресурсів та виробленої з них продукції у світі у 2018 – 2020 роках становив 20,5 кілограма на душу населення, з яких майже 52% – продукція аквакультури. Відповідно до прогнозів, у 2030 році цей показник має становити вже 21,2 кілограма.

На сьогодні світова аквакультура є спрямованою на технологічність, стає більш конкурентоспроможною та адаптивною, залучаючи інвестиції та сприяючи інноваціям. Зростання попиту на морепродукти підштовхує ринок до розвитку. Здатність аквакультури вирощувати різноманітні водні види в контрольованому середовищі ідеально узгоджується з потребою в стабільному та надійному постачанні морепродуктів. Цей фактор забезпечує значний внесок у глобальну продовольчу безпеку та економічне зростання успішних гравців ринку.

Крім задоволення продовольчих потреб, аквакультура відіграє певну роль у відновленні здоров’я та стійкості морської екосистеми, не завдає їй шкоди порівняно з промисловим рибальством, тому є безумовно важливим інструментом blue transformation. Блакитна трансформація  – це сукупність політик, які дозволять світу досягнути цілей sustainable blue economy. Стійка блакитна економіка, в свою чергу, це важлива складова світового зеленого курсу загалом та Європейського зеленого курсу (ЄЗК) зокрема, необхідна для досягнення екологічних і кліматичних цілей всього людства. Вона включає низку економічних напрямків і відповідних політик, які разом визначають, чи відповідає використання ресурсів океану вимогам сучасності.

Пошук компромісу між задоволенням потреб користувачів водних ресурсів для цілей аквакультури у морських, солонуватих та прісноводних водоймах,  ефективністю та ощадливістю використання вод, а також забезпечення продовольчої безпеки є ключовими питаннями у сприянні сталому розвитку блакитної економіки та аквакультури.

Як регулює розвиток ринку аквакультури ЄЗК?

Аквакультурі в межах розвитку стійкої блакитної економіки в ЄС приділяється особлива увага.

Наразі продукція аквакультури становить лише 25% споживання морепродуктів у ЄС, а аквакультура ЄС становить менше 2% її світового виробництва. Проте Європа налаштована це змінити: розвиток стійкої блакитної економіки є одним з напрямків Зеленої угоди, який на сьогодні забезпечує 4,5 мільйона робочих місць в Європі. Цей напрям охоплює всі галузі та сектори, пов’язані з океанами, морями та узбережжями: судноплавство, рибальство, виробництво енергії, порти, верфі, наземна аквакультура та виробництво водоростей, прибережний туризм.

На сьогодні основним джерелом фінансування інноваційності, розширення кола субʼєктів, що стають частиною блакитної економіки, є Європейський фонд мореплавства, рибальства та аквакультури (EMFAF). Цей фонд було засновано в 2021 році, і діятиме він по 2027 рік. Його робота спрямована на підтримку спільної рибальської політики ЄС (Common fisheries policy, CFP), морської політики ЄС і порядку денного ЄС щодо міжнародного управління океаном. 

Діяльність фонду також сприяє досягненню цілі сталого розвитку ООН – «збереження та раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів», яку зобов’язується виконувати ЄС.

Яким чином EMFAF підтримує субʼєктів аквакультури? Насамперед – дофінансуванням. Підприємці отримують гроші за наступним алгоритмом:

  1. Субʼєкт господарювання створює заявку на дофінансування свого проєкту (за формою, встановленою державою) – “інвестиційний проєкт”. 
  2. Проєкт подається територіальному органу або центральному органу виконавчої влади, що відповідає за реалізацію політики у сфері аквакультури. Державою встановлюється розмір фонду фінансування на певний рік.
  3. Кожному інвестиційному проєкту присвоюються бали за критеріями: наявність дозвільних документів (в т.ч. дозволи на будівництво, ОВД), технологічність процесів, розмір необхідних інвестицій, ефективність використання водних ресурсів.
  4. Формується перелік проєктів.
  5. Порядок задоволення проєктів: від тих, які набирають найбільшу кількість балів, до тих, які набрали найменшу кількість балів.
  6. Діяльність субʼєкта господарювання має відповідати інвестиційному проєкту протягом періоду його реалізації та наступних 5 років з моменту його закінчення.

Процедура може дещо відрізнятись в різних країнах ЄС, але загальний принцип отримання допомоги є саме таким. Виділяючи допомогу на підтримку аквакультури, ЄС сподівається на швидку адаптацію аквакультури до вимог сучасності, використанню чистіших джерел енергії, зменшення негативного впливу діяльності людини на моря та океани, збільшення кількості розроблених інноваційних проектів, які забезпечують стале використання водних і морських ресурсів.

Як Україні стати повноцінним гравцем світового ринку аквакультури?

В умовах війни першочерговим завданням України є забезпечення продовольчої безпеки населення, збільшення виробництва базових харчових продуктів тощо. Однак паралельно необхідно інвестувати ресурси в майбутнє, зокрема – в сприяння розвитку перспективних галузей господарства. В сфері аквакультури держава має сконцентруватись на забезпеченні гармонійного поєднання підтримки продовольчої безпеки держави та раціонального, невиснажливого використання водних біоресурсів. 

Офіс ефективного регулювання BRDO працює над покращенням регуляторного поля у сфері аквакультури. У вересні було проведено опитування субʼєктів господарювання ринку, яке показало, що: 

  • 70% респондентів мають проблеми, повʼязані з орендними правовідносинами, потребують врегулювання питання оренди гідротехнічних споруд, землі та водойм;
  • 90% хочуть належної  державної підтримки аквакультури;
  • 80% вважають за необхідне прийняття інвестиційного законодавства в рибній галузі України;
  • 80% підтримують необхідність впровадження механізму простежуваності у сфері аквакультури;
  • 95% не знають про  про положення Європейської зеленої угоди та/або не працюють над впровадженням її положень у власному виробництві.

Ці цифри наочно демонструють необхідність ефективної взаємодії бізнесу аквакультурної галузі та українського уряду. 2022-2023 роки, незважаючи на надзвичайно складні умови обумовлені військовими діями, все ж стали дуже продуктивними в частині законодавчих змін для української рибної галузі загалом і аквакультури зокрема. Фактично, розпочато комплексну реформу рибної галузі, реалізація якої продовжується і сьогодні.

На сьогодні головними викликами для української аквакультури є:

  • необхідність запровадження прозорого та простого регулювання, що дозволить розвивати не тільки аквакультуру в прісних водоймах, а і морську аквакультуру;
  • необхідність врегулювання питання орендних і земельних відносин між субʼєктами господарювання, органами місцевого самоврядування та влади, що досить гостро стоїть для більшості учасників ринку. 
  • виконання вимог ЄС із забезпечення простежуваності продукції аквакультури (Регламенту Ради (ЄС) No 1224/2009, ст. 58: “Простежуваність. Всі партії продуктів рибальства та аквакультури повинні бути простежуваними на всіх етапах виробництва, перероблення та розповсюдження, від виловлення або збирання до етапу роздрібної торгівлі. Продукти рибальства та аквакультури, повинні бути належно марковані для забезпечення простежуваності кожної партії.”) 
  • 100% звітність суб’єктів аквакультури, та, як результат, збір та відкриття державою реальної статистики ринку.

Відсутність достатніх інвестицій — ще одна нагальна проблема галузі. Для їх залучення потрібно більше, ніж заманливі перспективи збуту продукції. Інвестори, зовнішні та внутрішні, вимагають належних умов роботи. І гарантувати їх має держава. Українській аквакультурі необхідне сучасне законодавство та належні регуляторні норми, а також державна підтримка. Орієнтиром може стати вищезгаданий приклад аквакультурної політики ЄС. Втілення цих планів можливе лише за умови законодавчих реформ галузі.

Законодавчі ініціативи для зміни ринку аквакультури в Україні: що вже зроблено?

Передусім йдеться про законопроєкт № 8119, що спрямований на забезпечення відкритості, публічності і прозорості процедури залучення інвестицій у розвиток галузі рибного господарства. Створення нового інвестиційного законодавства дозволить спростити процеси оренди на ринку, запровадити механізми рівного доступу до ресурсу, одночасно залучивши на ринок додаткові кошти.

Документ пропонує конкурсну основу для залучення інвестицій на базі інвестиційних проєктів, відкриті аукціони та можливість отримання максимальної вигоди як державі, так і субʼєктам господарювання.

Також маємо зареєстрований законопроєкт № 9545. Документ пропонує запровадити електронну систему простежуваності походження продуктів рибальства та аквакультури, що означатиме можливість ідентифікувати будь-якого субʼєкта ринку та будь-який обʼєкт регулювання, фіксуватиме всі операції. Електронна система охоплюватиме процес формування та маркування партій, першого продажу, продажів транспортування та можливість простежуваності до кінцевого споживача обʼєктів аквакультури.

Також законопроєкт передбачає визначення основних правових, економічних та організаційних засад забезпечення простежуваності продуктів рибальства та аквакультури; впровадження в національне законодавство України сертифікатів: походження водних біоресурсів (Certificate of Origin), вилову водних біоресурсів (Catch Certificate), реекспорту водних біоресурсів (Re-export Certificate); запровадження свідоцтв про переробку простежуваних водних біоресурсів та/або продукції з них, які є обов’язковими для митного оформлення простежуваних водних біоресурсів та/або продукції з них під час експортно-імпортних операцій та реекспорту.

Крім того, доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею щодо встановлення відповідальності у сфері простежуваності водних біоресурсів та/або продукції з них (ЗП №9546).

Україна працює над створенням умов для розвитку аквакультури, що є стратегічною ціллю держави, закріпленою в Стратегії розвитку галузі рибного господарства України на період до 2030 року. Тож задля досягнення максимально ефективного результату маємо зосередитись на виконанні завдань з реалізації цієї стратегічної цілі, продовжити роботу над законодавчим врегулюванням проблемних питань сектору і створенням нормативно-правового регулювання, що відповідатиме законодавству ЄС, принципам Спільної політики рибальства ЄС та ЄЗК.

Матеріал опубліковано у Delo.ua