У п’ятницю 26 серпня RISE Ukraine та Міністерство інфраструктури України підпишуть меморандум про співпрацю в межах конференції «Цифрова відбудова України».
Крім того, під час конференції презентують Реєстр пошкодженого та знищеного майна та дизайн майбутньої системи цифрового управління відбудовою.
У події візьме участь Олексій Дорогань — виконавчий директор Офісу ефективного регулювання (BRDO), співзасновник Коаліції RISE Україна.
Спікери:
Контакт для запитань: [email protected]
Кількість місць обмежена. Акредитація ЗМІ відбувається виключно за попередньою реєстрацією. Для реєстрації ЗМІ заповніть, будь ласка, форму.
Транспортний сектор є одним із найбільших джерел забруднення та викидів парникових газів – не лише в Україні, а й у Європі. Українська ж ситуація обтяжена тим, що значна частина комерційних та приватних транспортних засобів є застарілою і негативно впливає на довкілля, а також на здоров’я мешканців міст. Особливо це стосується вживаних транспортних засобів, які свого часу неконтрольовано були завезені на територію України. Для того, щоб покращити ситуацію у транспортному секторі, необхідна комплексна транспортна політика. Що така політика має передбачати, і як вона має корелюватися з Європейським зеленим курсом – розповідають аналітики BRDO у новій Зеленій книзі «Реалізація Європейського зеленого курсу в транспорті та формування сталої мобільності».
На сьогодні український транспорт відповідає за близько 10% усіх викидів парникових газів, хоча у 2018 році частка споживання нафти у секторі становила 71% від загального споживання в Україні. За останні три десятиліття склад викидів помітно змінився. Найбільше зросла частка викидів автомобільних транспортних засобів. У 2017 році викиди на дорогах становили понад 70% усіх транспортних викидів, що робить це найважливішою проблемою для майбутнього транспортної політики. Ситуація є схожою до співвідношення викидів парникових газів за видами транспорту в ЄС.
«Транспортна політика для України має бути розроблена таким чином, щоб забезпечити нові види транспорту для громадян та покращити якість їхнього життя. Політика має бути соціально справедливою, доступною для громадян і політично здійсненною. Наприклад, у контексті сталого розвитку низький рівень автомобілізації в Україні слід розглядати як перевагу, що допомагає уникнути створення системи мобільності, орієнтованої на автомобіль. Відповідно, важливо забезпечити альтернативні види транспорту, особливо у містах, модернізувати міський транспорт і популяризувати активні види індивідуальної мобільності, таких як їзда на велосипеді. У нашій Зеленій книзі ми пропонуємо розробити інтегровану стратегію, яка поєднує всі види транспорту і прописує детальні зміни у кожному напрямку», − зазначив Олексій Дорогань, виконавчий директор BRDO.
Зелена книга, розроблена BRDO, містить аналіз Європейського зеленого курсу і план дій із його реалізації в Європі, а також аналіз відповідності державної політики України принципам ЄЗК і можливостям із декарбонізації різних видів вітчизняного транспорту.Зелену книгу можна прочитати на regulation.gov.ua
Тимур Михайлов, експерт Офісу ефективного регулювання BRDO, у своїй статті пояснює, за яких обставин українські громадяни, що виїхали за кордон, стають податковими резидентами країн, у яких мешкають. Адже часто цей статус змінюється автоматично, і людина може про це не знати.
Команда Офісу ефективного регулювання BRDO адвокує питання залишення в Україні податкової резидентності українців, які працюють віддалено та як ФОПи з європейських країн, зокрема ІТ-працівників.
У травні BRDO та Асоціація IT Ukraine України звернулись до Міністерств фінансів Болгарії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини з проханням не змінювати податкове резидентство біженців-підприємців, які опинилися в цих країнах. Результатом нашої адвокації є роз’яснення, яке ми нещодавно отримали від Мінфіну Польщі. Раніше ми направляли звернення до Уряду України, в якому наголосили на необхідності формулювання заклику до інших країн про необхідність збереження українських податків в Україні.
Як відомо, через війну значна кількість українців була вимушена евакуюватися за кордон. Здебільшого це — жінки та діти, які наразі мешкають в країнах ЄС та користуються для можливості легального перебування на території ЄС статусом тимчасового захисту.
При цьому, ані загальноєвропейське, ані національне законодавство країн перебування не містять окремих правил щодо визначення податкової резидентності біженців, а саме від неї залежить визначення країни декларування та сплати податків. Наприклад, на цю мить у польському податковому законодавстві немає спеціальних правил для іммігрантів з України стосовно податкового резидентства, натомість діють загальні правила.
Залежно від обставин, кожен з українців під тимчасовим захистом в ЄС по-різному вирішує проблему коштів, необхідних для підтримання існування за кордоном.
Зокрема, можна виділити такі категорії:
Питання визначення податкової резидентності — комплексне та непросте. Наприклад, існують численні випадки судових процесів, в ході яких податкові органи Великої Британії, Швейцарії або США визначали російських олігархів своїми резидентами та обкладали податками.
Визначення податкової резидентності залежить від взаємодії між правилами національного законодавства країни перебування та положеннями міждержавних угод.
До прикладу, закон про оподаткування доходів фізичних осіб (Polish income tax act) Республіки Польща передбачає, що особа є резидентом цієї країни за наявності хоча б однієї з двох ознак: перебування на території Польщі понад 183 дні або знаходження центру життєвих інтересів у Польщі.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень передбачено інший порядок визначення резидентності відповідно:
Отже, вирішальним є визначення держави, в якій знаходиться центр життєвих інтересів. При цьому, термін «центр життєвих інтересів» є оціночним, як і термін «держава, де особа звичайно проживає».
Наприклад, спірним є питання визначення центру життєвих інтересів особи, яка більше половини року (більше 183 днів) знаходиться на території певної держави, але працює віддалено на роботодавця в інший державі. Питань також додає вимушеність перебування в цій державі, а також можливість в цифрову епоху жити політичним та соціальним життям іншої держави, комунікуючи віддалено.
Аналогічні правила містить і Модельна конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) та ООН щодо уникнення подвійного оподаткування. Тобто така конструкція є загальновизнаним стандартом і передбачається міждержавними угодами між Україною та Німеччиною, Чехією, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією тощо.
Отже, обов’язок сплати податків по суті залежить від оцінки податківцем у країні перебування, де саме знаходиться центр життєвих інтересів особи.
Ми маємо обережний оптимізм, що податкові органи європейських країни не будуть схильні вдаватись до виключно фіскального тлумачення податкового резидентства біженців. Хоча в такій ситуації українські податкові органи, найімовірніше, вдавались би до тлумачення ситуації на користь збільшення надходжень до українського бюджету.
У цій ситуації можна очікувати, що думки про визначення центру життєвих інтересів та набору формальних ознак для цього можуть розійтись навіть в межах органів та посадових осіб однієї й тої самої країни.
Окремо звернемо увагу на вимушеність перебування українських біженців за кордоном. В новітній історії вже була ситуація, коли через пандемію COVID-19 було оголошено локдаун, заблоковані перельоти між країнами. На цю ситуацію OECD видала рекомендацію не вважати осіб, які вимушено перебували понад 183 дні на території певної держави внаслідок локдауну, її податковими резидентами.
Уряд та Парламент України нещодавно розпочали консультації з OECD, щоб аналогічні рекомендації були видані і щодо українців, які були вимушені покинути свої домівки через війну.
Така ситуація породжує невизначеність із низки питань:
Опубліковано в AIN.ua
Важливий для містобудівної сфери законопроєкт №5091 сьогодні ухвалено Верховною Радою в другому читанні. Захистити права покупців майбутніх об‘єктів нерухомості — головна мета документа, розробленого за участі експертів BRDO.
Ідеться про фізичних та юридичних осіб, які купують об’єкти незавершеного будівництва (наприклад, котеджі), житлові та нежитлові приміщення в об’єктах, що перебувають на етапі будівництва. Відтепер покупець майбутньої нерухомості набагато краще захищений й отримує гарантії захисту своїх прав у разі, наприклад, недобудови.
Що змінюється?
Законопроєкт №5091 створює дієві правові механізми для гарантування державою речових прав на об’єкти незавершеного будівництва та майбутні об’єкти нерухомості. Зокрема:
Покупець захищається законами про захист прав споживача (для фізичних осіб) та право власності;
Детальніше про те, які проблемні кейси раніше траплялися на українському ринку містобудівництва, та як їх повторенню в майбутньому зможе завадити ухвалений законопроєкт, читайте в інтерв‘ю керівниці сектору «Будівництво» BRDO Таїсії Барингольц виданню ФАКТИ з, а також — дивіться в інфографіці:
Україна – стратегічний партнер ЄС, саме тому такий європейський напрям державної політики, як досягнення цілі вуглецевої нейтральності та запровадження сучасних механізмів скорочення та поглинання викидів СО2 у всіх сферах, є одним із пріоритетних для нашої держави в умовах євроінтеграційного процесу. Для того, щоб краще зрозуміти функціонування ринків вуглецю, інструментів їхнього регулювання, а також можливості їхнього запровадження в Україні, за підтримки ЄС аналітики BRDO розробили Зелену книгу «Досягнення цілі вуглецевої нейтральності: аналіз наявних вуглецевих ринків та інструментів їхнього регулювання».
«Викиди вуглекислого газу у світі щороку зростають, й уряди країн світу безперервно шукають нові способи управління та зменшення негативних наслідків викидів вуглецю. Ми вітаємо зусилля України щодо аналізу державної політики у сфері досягнення вуглецевої нейтральності й підтримуватимемо український Уряд на цьому шляху», − прокоментувала Клое Алліо, керівниця третього відділу програм допомоги «Економічна співпраця, енергетика, інфраструктура та навколишнє середовище» Представництва ЄС в Україні.
До середини ХХ століття лідерами викидів СО2 були США та Європа, однак друга половина століття відзначається суттєвим збільшенням викидів в Азії. Сьогодні ж на США та Європу припадає трохи менше однієї третини викидів. Україна як учасниця Паризької Уугоди визнала, що адаптація до зміни клімату є глобальним викликом, який постає на місцевому, субнаціональному, національному, регіональному та міжнародному рівнях. Відповідно, щоб зменшити свій вуглецевий слід, Україна в межах Паризької угоди взяла на себе зобов’язання скоротити викиди парникових газів на 65% у 2030 році порівняно з 1990 роком.
«Для того, щоб досягти кліматичної нейтральності, необхідно трансформувати державну політику й узгодити чинні закони з кліматичними ініціативами. ЄС працює над переглядом свого законодавства, пов’язаного з кліматом, енергетикою та транспортом. Україна не відстає – в умовах євроінтеграційного процесу ми аналізуємо міжнародний досвід і наявні інструменти. Зокрема, нове дослідження BRDO щодо вуглецевих ринків в українському контексті – одне з перших у цій сфері. Подальша наша аналітична робота полягатиме у вивченні потенціалу України на шляху досягнення цілі вуглецевої нейтральності в таких секторах, як енергетика, транспорт, аграрне виробництво, будівництво, лісова галузь тощо», − зазначив Олексій Дорогань, виконавчий директор BRDO.
Зелена книга, розроблена BRDO, містить аналіз систем торгівлі викидами, вуглецевих податків, регулювання імпорту/експорту, а також заходів для стимулювання розвитку низьковуглецевої економіки.
Зелену книгу можна прочитати на regulation.gov.ua
В Києві відбулася зустріч представників організацій, які увійшли до складу коаліції RISE Ukraine. Під час зустрічі учасники RISE Ukraine затвердили організаційну структуру коаліції, ключові напрямки роботи та принципи взаємодії для прозорої та ефективної відбудови.
Представники RISE Ukraine презентували організаційну структуру коаліції, принципи та механізми взаємодії учасників, а також напрацювання за перший місяць роботи.
Крім того, були визначені та узгоджені три ключові напрямки роботи:
Учасники зустрічі також провели роботу в групах для напрацювання плану дій по ключовихm напрямках, а також визначили вклад організацій по кожному з них та обговорили подальшу взаємодію та координацію діяльності Коаліції.
Взаємодія учасників RISE Ukraine буде відбуватись за принципом долучення до спільних напрямків діяльності. При цьому кожна з організацій-учасниць продовжуватиме виконувати свої основні завдання.
Віктор Нестуля, голова правління RISE Ukraine, зазначив, що ключовим завданням Коаліції є просування принципів та співтворення у процесах відбудови – як в розбудові інституціональної інфраструктури, так і у питаннях запуску цифрових інструментів та моніторингу й запобігання порушенням. “Довіра має бути основою відбудови України. Ця довіра ґрунтується не тільки на прозорих процесах та процедурах, на прозорих механізмах прийняття рішень, а ще й на конструктивному діалозі з усіма стейкхолдерами процесу”, – вважає він.
Конструктивний підхід означає не тільки критику рішень і підходів, а ще й пропозицію кращих варіантів й спільне створення інструментів для моніторингу та управління відбудовою. “Ми вважаємо, що влада, бізнес, громадськість, міжнародні партнери мають об’єднати зусилля, допомагаючи один одному в спільному завданні відбудови потужної держави Україна”, – підкреслив Віктор Нестуля, додавши, що за перший місяць роботи Коаліції вдалося налагодити діалог з представниками всіх ключових стейкхолдерів відновлення.
Олексій Соболев, директор ДП “Прозорро.Продажі”, зазначив, що в Україні вже сформувалися державні і громадські інститути, які здатні стати драйверами відбудови. “Головним завданням в рамках Коаліції має стати об’єднання їхніх зусиль, чітка організація та взаємодія. Для цього має бути створена ефективна інфраструктура управління відбудовою – на рівні взаємодії держави, громадськості, бізнесу, міжнародних урядів і організацій. Завдяки чіткій координації ефективність такої інфраструктури збільшиться в рази, а, отже, амбітні плани відбудови стануть цілком реалістичними”, – вважає він.
Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання (BRDO), підкреслив важливість створення єдиної Електронної системи управління відбудовою. “Це комплексне ІТ-рішення, яке має забезпечити прозорість, підзвітність та ефективність планування процесу відновлення України”, – зазначив він.
За словами Олексія Дороганя, Електронна система управління відбудовою складатиметься з декількох ключових модулів, які відповідатимуть за кожен окремий етап в процесі відбудови. Система управління має об’єднувати всі ці модулі на основі обміну відкритими даними, а також пропонувати зручні інтерфейси та дашборди, які дозволять моніторити стан проєктів всім охочим. “Спільними зусиллями ми здатні створити показовий світовий кейс: прозору, ефективну систему, яка базується на найкращих прикладах українських електронних систем – Дія, Єдина державна електронна система у сфері будівництва, Prozorro, Прозорро.Продажі тощо”, – додав він.
Іван Лахтіонов, заступник виконавчого директора з реалізації інноваційних проєктів Transparency International Україна, нагадав, що в Україні вже працюють потужні команди з моніторингу державних закупівель та продажів, в тому числі проект Dozorro. “Тобто громадянське суспільство вже готове до того, щоб включитися в роботу з моніторингу проектів відбудови на кожному етапі – від планування до проведення закупівель, реалізації та аудиту. Головне завдання за цим напрямком – забезпечити громадським організаціям доступ до відкритих даних та взаємодію з органами влади для упередження корупційних порушень. Це принципові питання, над яким буде працювати Коаліція за підтримки організацій по всій Україні і за її межами”, – зазначив він, додавши, що до складу Коаліції вже приєдналися відомі громадські організації, що займаються моніторингом.
Нагадаємо, станом на початок серпня до коаліції RISE Ukraine приєдналися понад 30 організацій. Принципи відбудови, які декларує RISE Ukraine, підтримали Міністерство інфраструктури України, Міністерство економіки України, Міністерство енергетики України, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Рахункова палата України, державні підприємства “Прозорро” та “Прозорро.Продажі” тощо.
Інформація про поточну діяльність коаліції, прогрес за напрямками, а також найважливіші новини та публікації поширюватиметься на веб-сайті Коаліції, на сторінках у соцмережах, а також з допомогою регулярної поштової розсилки. Підписатись на розсилку новин можна за посиланням.
Запити щодо діяльності коаліції, а також питання від представників ЗМІ приймаються на електронну адресу: [email protected]
Сьогодні Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроєкт № 7398, у розробці якого брала участь команда BRDO. Цей документ створить умови для будівництва споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення відповідно до рівня загроз, що виникли внаслідок повномасштабної агресії РФ.
Відтепер нові будівлі зі значним (СС3) і середнім (СС2) класами наслідків, у яких постійно перебуватимуть понад 50 осіб або періодично перебувають понад 100 осіб, а також інші об’єкти будівництва відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, обовʼязково матимуть:
Це означає, що нові багатоквартирні будинки, офісні центри й подібні споруди матимуть сучасні сховища або укриття, і не треба буде терміново переоблаштовувати паркінги під бомбосховища в разі загрози.
Навіть більше — без розділу щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту навіть не розроблятиметься проєктна документація на будівництво, не буде можливості отримати право на виконання будівельних робіт та прийняти в експлуатацію завершений об’єкт.
Важливо, що всі нові сховища та укриття мають бути доступними для людей з обмеженими можливостями та інших маломобільних груп населення.
Якщо ж збудована споруда не відповідає вимогам щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту, то це є підставою для органу державного архітектурно-будівельного контролю відмовити у видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
Крім того, законом передбачаються такі нововведення:
– відповідальні за утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням — їхні власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких такі споруди перебувають, за рахунок власних коштів;
– сховища та укриття, незалежно від форми власності, повинні приводитися у готовність до прийому населення у термін, що не перевищує 24 годин (у разі переведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових в режим підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану та в особливий період);
– істотною умовою договору оренди захисних споруд цивільного захисту (його частини), яке перебуває у державній або комунальній власності, буде можливість розірвання такого договору в односторонньому порядку, у разі:
Якщо ж орендар відмовляється звільнити захисну споруду цивільного захисту (її частину) або неможливо встановити її місцезнаходження, то до такої споруди здійснюється доступ без отримання згоди її користувача. Такий доступ здійснюється відповідно до положень статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і у випадку, щоб привести захисну споруду у готовність до прийому населення.
Ми щиро радіємо ухваленню законопроєкта і сподіваємося, що у найближчому майбутньому українцям вже не потрібно буде шукати захисту від російських ракет. Тим не менше, краще бути готовими до всього і мати для цього відповідний захист.
Перемога України у війні неможлива без ефективної економіки. Саме тому держава налаштована всіляко сприяти підприємцям, які готові відновити роботу свого бізнесу або відкрити нову справу.
Якщо ви давно хотіли розпочати власний бізнес, а зараз налаштовані поєднати його з актуальною тематикою самозахисту та володіння зброї – радимо розглянути варіант відкриття стрільбища.
Нижче публікуємо інструкцію для майбутніх підприємців, розміщену на інфосервісі #StartBusinessChallenge, який створили експерти BRDO.
❓Як відкрити стрільбище з нуля?
Бізнес полягає у наданні послуг: проведення уроків зі стрільби або прокат зброї. Ваші потенційні клієнти – це мисливці, охоронні компанії, військові, поліція, а в умовах війни — ледь не кожен другий громадянин нашої країни.
Для відкриття цього бізнесу потрібно знайти земельну ділянку, збудувати необхідні об’єкти, забезпечити норми безпеки. Також необхідна збройова кімната та адміністративна зона.
Орієнтовна сума інвестицій для старту становить від 600 000 грн (25 000 у.о.).
Щоб не потрапити в халепу через порушення вимог законодавства, перед відкриттям стрільбища варто заповнити чек-ліст:
🔹 оберіть місто, де ви плануєте відкрити стрільбище;
🔹 оберіть систему оподаткування;
🔹 вирішіть, чи будете орендувати або купувати земельну ділянку та приміщення, і які договори вам треба укласти у кожному випадку;
🔹 дізнайтеся про вимоги щодо найму працівників;
🔹 перевірте приміщення та персонал на дотримання вимог щодо пожежної безпеки, охорони праці та санітарних норм;
🔹 дізнайтеся, які дозволи вам потрібно отримати або у яких реєстрах з’явитися;
🔹 вирішіть, чи потрібна вам зовнішня реклама тощо.
Після відповіді на всі запитання ви зрозумієте, скільки часу та грошей ви витратите на юридичну частину відкриття такого бізнесу, які документи необхідно для цього зібрати, що можна оформити онлайн, а для чого доведеться завітати до державних органів.
Зауважте, що кейс відкриття такого підприємства, як стрільбище, містить всі етапи і процедури дозвільного характеру, а також специфічні вимоги, зокрема:
🔺 обов’язкові вимоги до сховища для зберігання зброї;
🔺 вимоги до ключів від збройової кімнати;
🔺 вимоги до сейфів для зберігання зброї;
🔺 обмеження щодо зберігання зброї;
🔺 вимоги до приміщення стрілецького тиру та до території стрільбища;
🔺 порядок списання бойових припасів до зброї тощо.
Повний перелік державних процедур та вимог для відкриття стрільбища ви знайдете за посиланням.
Необхідні для старту бізнесу макети та документи, як-от фінансовий розрахунок для бізнес-плану, облік фактичного руху грошей, шаблон маркетинг-плану тощо ви можете завантажити з ресурсу Дія.Бізнес
Під час війни боротьба ведеться на багатьох фронтах. Якщо ви давно хотіли відкрити власний бізнес — можливо, саме час долучитися до бізнес-батальйону.
Російський газовий шантаж досяг мети послаблення санкцій. Проте гарантій, що блакитного палива вистачить для комфортної зими, все одно не мають ані Європа, ані Україна.
Канада та Німеччина пішли на поступки РФ, послабивши санкційний режим, аби врятувати опалювальний сезон у Європі. 17 липня Канада відправила до ФРН одну з відремонтованих газових турбін, яку не можна було вивозити та обслуговувати на заводах німецької Siemens Energy, що розташовані на території північноамериканської країни, через санкції. Неможливістю отримати турбіну Москва пояснювала радикальне скорочення постачання газу до Німеччини.
Проте німецька влада не впевнена, що, домігшись прецеденту порушення санкцій, Кремль відмовиться від газового шантажу.
У Європі розробили план на випадок повного припинення постачання російського газу. Компенсувати нестачу планують з інших джерел, але за найгіршого сценарію країнам Євроспівдружності знадобиться зберегти або навіть посилити обмеження на витрати газу, які в деяких державах вже торкнулися як побутових споживачів, так само й підприємства.
Порушення санкційного режиму неодноразово засуджував президент Володимир Зеленський. При цьому взимку зіткнутися з енергокризою може також Україна – аби запобігти цьому, владі щонайменше необхідно імпортувати 4 млрд куб м блакитного палива, що на фоні дефіциту ресурсу в західних країнах та його високої вартості може виявитися складним завданням.
За прогнозами, чи зможуть Україна та ЄС пройти наступну зиму без обмежень для економіки та населення, UBR.ua звернувся до експертів.
Станом на 19 липня підземні газові сховища (ПСГ) Німеччини було заповнено на 64,44%. Цей показник, згідно із законодавством ЄС, має вже 1 жовтня становити 80%, а 1 листопада – 90%.
З середини червня ФРН довелося почати виснажувати запаси через спричинене спекою зростання споживання електрики, але головне – через зниження обсягу постачання “Північним потоком” до 40% від номінальної потужності (67 млн куб. м із 167 млн куб. можливих) . Спершу у Москві обгрунтували обмеження неможливістю ремонту та повернення з території Канади однієї з газових турбін, що працюють на компресорній станції “Портова”.
З 10 липня прокачування повністю зупинилося через планові, як зазначали в РФ, ремонтні роботи газопроводу на період з 11 до 21 липня. Чи це рішення було продиктовано лише технічними потребами – проте ще раніше Німеччина домовилася про відправку Канадою турбіни.
За даними джерел російського “Коммерсанта”, Канада також, зберігши за собою право відкликання, видала Siemens Energy ліцензію на обслуговування газового обладнання для Газпрому, зокрема турбін, до кінця 2024 року.
Безпосередньо та турбіна, яка стала причиною скорочення постачання, має надійти та запрацювати на станції “Портова” в РФ на початку серпня, писало видання. ЗМІ та газотранспортний оператор Opal Gastransport напередодні писали, що 21 липня прокачування відновиться до обмежених із середини червня рівнів. Так у підсумку і сталося.
У Європі все ж таки розраховують, що після повернення турбіни постачання зросте до повної проектної потужності. Втім, офіційно російська влада та “Газпром” поки не підтвердили готовність зробити це – у держмонополії вказали, що не отримали документальних підтверджень повернення турбіни та подальшого ремонту чотирьох інших, що функціонують на “Портовій”.
Ба більше, у середу президент РФ Володимир Путін заявив про скорочення постачання до 33 млн куб. м з наступного тижня – 26 липня на ремонт планують вивести ще одну турбіну, внаслідок чого з п’яти турбін на станції працюватиме лише одна. Збільшити потужність до 5 млн куб. м після цього можна буде лише із відновленням роботи відремонтованого Канадою обладнання, сказав Путін.
Західна влада, що поступилася РФ, все ж впевнена, що заборону на ремонт та повернення газової турбіни країна-агресор використовувала лише як привід для скорочення постачання. З цією думкою погоджуються також опитані UBR.ua експерти. Директор сектору “Енергетика” аналітичного центру BRDO Антон Зоркін пояснив, що на газоперекачувальних станціях спеціально встановлюють надмірну кількість турбін, аби заміщати агрегати, що перебувають на ремонті.
“Разом всі агрегати ніколи не працюють, тому відсутність одного або навіть двох не впливає на обсяг прокачування газу. [З боку РФ] це 100% маніпуляція“, – підсумував Зоркін. Він також додав, що в будь-якому разі “кілька разів” задовольнити європейський попит можна було б, наростивши постачання іншими газопровідними маршрутами.
Директор з досліджень аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович зі свого боку зазначив, що навіть до ремонту в липні на “ПП-1” припадало більше половини газу, що надходить до ЄС. Також в обмеженому обсязі, майже 40 млн куб. м на добу, до Європи йшов газ українською ГТС. Водночас інші маршрути не було задіяно – трубопровід “Ямал-Європа”, що проходить через Польщу, припинив роботу через санкції останньої. Також не постачався газ до Болгарії “Турецьким потоком” через відмову частини компаній платити за ресурс у рублях.
Проте експерт DiXi погодився, що посилання на необхідність ремонту турбін є маніпулятивними. “Навіть технічний регламент самого “Газпрому” передбачає роботу шести основних та ще двох резервних турбін на компресорній станції”, – пояснив Ніцович.
На його думку, РФ за допомогою шантажу, з одного боку, вдалося підтримати високі ціни на ринку, з іншого – створити прецедент послаблення санкційного режиму, яким Кремль “пробуватиме скористатися на інших [економічних] напрямках”. Та все ж “політичне” рішення домогтися повернення турбіни, ухвалене Німеччиною, є для неї безпрограшною ситуацією, вважає Зоркін.
“[В результаті] або експорт відновиться та знизить ризики проходження опалювального сезону. Але якщо не відновиться, то користі від цієї турбіни у РФ не буде, натомість політичну вмотивованість рішень Газпрому як постачальника буде остаточно доведено і, можливо, це стане доказом для судових позовів“, – пояснив експерт BRDO.
Водночас Німеччині, як найбільш залежному від російського газу члену ЄС, буде складніше пройти зиму у разі повної зупинки постачання. Такий варіант там не виключають на найвищому державному рівні – як і запровадження надзвичайних заходів на кшталт обмежень щодо забезпечення газом домогосподарств.
Пріоритет приватних споживачів перед промисловими у черговості постачання газу нещодавно поставив під сумнів міністр економіки ФРН Роберт Хабек, пояснивши це необхідністю пом’якшити удар по економіці, писало “DW”. Так чи інакше, але суми оплати за газ та опалення в Німеччині мають зрости втричі, наводить видання оцінку одного з профільних держвідомств.
З 23 червня у ФРН діє другий з трьох рівнів надзвичайної ситуації в енергогалузі, що передбачає можливість “розморожування” законсервованих вугільних електростанцій та добровільне скорочення витрат енергоресурсів приватними компаніями та постачальниками. Частина останніх вже обмежує час подачі гарячої води. У разі запровадження третього рівня небезпеки уряд зможе втручатися у ситуацію на ринку.
Зменшити споживання газу хочуть також на загальноєвропейському рівні – у середу Єврокомісія опублікувала відповідний план, який рекомендує країнам-членам скоротити витрати на 15% до наступної весни. Зокрема через зниження температури опалення громадських будівель до 19 градусів та підвищення температури при кондиціонуванні повітря влітку до 25 градусів.
20 липня глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн також назвала ймовірним сценарій повної зупинки постачання газу з РФ. Але не всі країни Євроспівдружності однаково постраждають від скорочення експорту блакитного палива країною-агресором, зазначають наші співрозмовники.
Як зазначає Антон Зоркін, держави, “які розуміли ризики залежності від Росії” – країни Балтії, Східної Європи, Греція, Хорватія, Піренейські країни “та навіть проросійська щодо інших питань Болгарія побудували на своїй території регазифікаційні термінали або інтерконектори і тепер забезпечують себе та частково сусідів достатнім обсягом LNG” (LNG – скраплений природний газ).
Газовий інтерконектор, збудований між Естонією та Фінляндією, дозволив останній не відчути відмови від закупівель блакитного палива з РФ, додає експерт DiXi Ніцович.
Проте навіть більш уразливі від російського газового шантажу країни – Німеччина та Франція – за рахунок екстрених заходів щодо економії ресурсу населенням та промисловими підприємствами, будівництва терміналів з прийому ЗПГ, відновлення роботи вугільних та атомних станцій зможуть якщо не повністю нормалізувати ситуацію, то принаймні уникнути “серйозної кризи з апокаліптичним відтінком, як прогнозують деякі ЗМІ на Заході”, каже Зоркін. До такого сценарію не призведе і повна зупинка постачання з РФ.
“Звичайно, протягом зими, насамперед другої половини, матимуть місце періоди дисбалансу попиту та пропозиції на ринку, спостерігатимуться сплески ціни, застосовуватимуться добровільні або примусові обмеження споживання, проте значної шкоди економіці це не завдасть“, – впевнений експерт BRDO.
Уряд поставив НАК “Нафтогаз” завдання до початку опалювального сезону заповнити сховища 19 млрд куб. м газу, хоча у самій держкомпанії пропонували обмежити рівень запасів у ПСГ 15 млрд куб. м. Остання цифра більш відповідала б потребам України наступного опалювального сезону з огляду на відтік населення та окупацію частини територій, зауважив експерт DiXi Ніцович.
Однак за умови 15 млрд куб. м у ПСГ “Нафтогазу” довелося б додатково імпортувати блакитне паливо вже під час опалювального сезону, пояснював голова НАКу Юрій Вітренко. Це посилює ризики його проходження – як зазначив Зоркін з BRDO, якщо експорт з РФ до Європи припиниться, то й до України газ з ЄС, швидше за все, не надходитиме.
Для того, щоб нагромадити 19 млрд куб. м до опалювального сезону, Україні потрібно імпортувати до його настання ще 4 млрд куб. м, на що потрібно $8 млрд, заявили в “Нафтогазі”. Зараз уряд та НАК працюють над пошуком фінансування.
Матеріал опубліковано у UBR.ua
Спецпроєкт НАЗК “UKRAINE NOW. Візія майбутнього”
Ця війна спонукає нас позбутися ілюзій і легковажності, переосмислити публічні цінності та приймати важливі для держави рішення широким колом. Про інклюзивність у формуванні політик, корупцію та олігархів, а також про уроки війни ми говорили під час інтерв’ю для спецпроекту НАЗК.
Ми переживаємо війну, яку можна назвати Війною Гідності – своєрідне продовження Революції Гідності. Під “гідністю” я маю на увазі ствердження власної автономності, зрілості, повноцінності.
Ми, можливо, вперше починаємо покладатися лише на себе, коли починаємо думати про власне майбутнє. Для всього світу дивно: сусідня держава раптом вирішує, що вона краще знає, що значить бути Україною, що значить бути українцем, що Україна – це нібито росія, вона починає якусь політику денацифікації, фактично позбавляє нас суб’єктності.
Ми достатньо зрілий народ, який може самостійно вирішувати своє майбутнє. Ми, власне, зараз захищаємо своє майбутнє, своє право бути повноцінною нацією, повноцінним народом, суспільством, державою.
Це супроводжується декількома суттєвими змінами.
По-перше, ми позбавляємось ілюзії, що за нас хтось щось вирішуватиме. Це взагалі характерно для регіону пострадянських країн.
Усі думають, що західні санкції їм дозволять змістити своїх авторитарних лідерів. На це сподівалися багато хто – від російських лібералів до білоруських лідерів протестного руху. Навіть зараз росіяни чомусь вважають, що Збройні Сили України повинні їм допомогти зняти путіна.
Перекладання власної відповідальності за майбутнє на когось і віра, що хтось нам має допомогти — ми потрошку починаємо відходити від цього, починаємо розуміти, що підтримка є, але основну тяжкість складних рішень треба брати на себе. Ми позбавляємося ілюзій, тверезіше дивимося на речі.
По-друге, відбувається остаточна десакралізація всього російського. Довгі роки в нас було почуття меншовартості, яке сильно культивували російські й проросійські ЗМІ: “велика культура”, Чайковський, Пушкін, Скрябін тощо. Порівняно з тим наша культура виглядала нібито меншовартісною, периферійною, вторинною. Зараз ми бачимо дуже великий зворотний процес — повне знецінення значущості всього російського.
Багато українських міст позбавляють пам’ятників, назв вулиць та парків, російська церква й проросійські наративи піддаються критиці, а медіаресурси – забороні. Україна стає більш критично налаштованою щодо високої цінності російської культури.
По-третє, у нас відбувається дуже непростий процес переміщення великої кількості людей.
Знаємо, скільки біженців виїхало за межі України, у Європу насамперед, також є значна частина внутрішньо переміщених осіб. Вирішення проблеми “зшиття” західної й східної України, яка постала ще після першого Майдану 2004-2005 років, зараз відбувається на суто людському рівні, коли біженці з одного регіону потрапляють в інший. Вони знаходять підтримку, розуміння, визнання.
Що стосується українців за кордоном – вони по всьому світу зараз будуть відбудовувати містки людських взаємин. Для нас це новий шанс інтеграції в ширше модерне співтовариство, шанс для переосмислення себе, проведення вестернізації України.
І нарешті, відбуваються геополітичні зміни. Уже частково сталася ізоляція росії в усіх сенсах: і культурному, і бізнесовому, і спортивному, і науковому.
Зростають антиросійські, русофобські настрої на особистісному й культурному рівнях у країнах, де росіян до того приймали як повноцінних партнерів, як людей, із якими можна мати цивілізовані відносини. Я думаю, росія на роки зіпсувала свою репутацію. Ставлення до росіян десятиліттями буде зумовлене нецивілізованою формою агресії, яку зазнала Україна з їхнього боку.
Ми спостерігаємо зростання рівня довіри до публічних інституцій. Насамперед це стосується тих інституцій, які так чи інакше пов’язані з війною: ЗСУ, Міністерства закордонних справ, Міністерства внутрішніх справ, рятувальників, Нацгвардії, Міністерства інфраструктури, яке забезпечує ремонт залізниць, організовує перевезення людей тощо. Частково ця довіра починає відсвічувати навіть на сфери, які традиційно були критиковані в Україні.
Лідери недовіри, такі як Верховна Рада, суди, прокуратура, митниця, раптом перестали в публічній сфері піддаватися критиці. Довіра до певних інституцій почала переноситися на інші інституції з нейтральним ставленням – не з підозрою чи упередженням.
Відносини “держава-людина” змінилися суттєво: держава починає вчитися взаємодіяти з самоорганізацією громадян в особі насамперед волонтерів.
Міністерство оборони, органи місцевого самоврядування, місцеві державні військові адміністрації так чи інакше намагаються координувати свою діяльність з масивом благодійної діяльності, якою займаються громадські організації. Це велика зміна, що повинна мати продовження. Органи влади стають більш відкриті й менш ревниві до такої співпраці, вони набувають певний досвід неупередженої взаємодії.
Піднявся рівень взаємодовіри в суспільстві. Коли люди переказують гроші з картки на картку, жертвують кошти або вкладають власні зусилля в роботу волонтерських організацій, вони сприяють вищому рівню довіри. А коли віра в добрі наміри інших суттєво підвищується, ми говоримо про зростання рівня суспільної довіри як на інституційному, так і на міжособистісному рівні. Ми із “суспільства підозри” перетворюємося на “суспільство більш доброзичливого ставлення одне до одного.
Нам треба розширити погляд, залучати ширше коло до процесу створення ідей, не чекаючи, що якась інтелектуальна еліта зі свого середовища створить “суперідеї”.
Має бути непростий процес зіставлення різних позицій, їх критичного аналізу, раціоналізації цього процесу, вмонтовування в підготовку урядових рішень тощо. Це велетенська робота, яка не те що не почалася, – навіть потреба в ній іще не достатньо усвідомлена в нашому суспільстві.
До цього часу вважалося, що корупція – це ніби й погано, але прийнятно, можна жити: не добре, але й не гріх, який Царства господнього вас позбавить. А тепер корупція буде сприйнята ледь не як національна зрада. Можливо, я тут як філософ впадаю в надмірну пафосність, тобто видаю бажане за дійсне – те, що називають “wishful thinking”. Але я бачу, що дискурсу “все продано, усе куплено” стає менше й менше. Може тому, що війна, і це відтягнуло суспільну увагу. Але я дуже хочу сподіватися, що у суспільстві таки відбувся ментально-психологічний злам.
Що таке взагалі олігархи? Якщо взяти первинний грецький смисл слова, то це влада небагатьох. Є монархія (моно- – один), є полі-, є демократія, де весь народ – кратос – має право на владу. Олігархія – це влада небагатьох, тобто хтось має привілейований доступ до прийняття рішень. Позбавте його цього привілею, а інших – дискримінованості щодо доступу, і проблему буде вирішено. Отже, єдиний спосіб боротьби з олігархами – це дати рівні можливості впливу на формування політик.
Це мають бути аргументи, а не впливи. Для мене це питання привілеїв і дискримінації щодо участі у формуванні політик. Одне з визначень справедливості – це рівність для нерівних. Вирівняйте процес формування політик, зробіть його справедливим, відкритим, менеджерованим і раціональним, тоді це позбавить олігархів привілейованого впливу.
Є міжнародна практика, як працює інклюзія в процесі policy making. Хоча якщо це державна політика, то має бути функція держави. Майданчиками для цього мають виступати міністерства, парламентські комітети. Вони повинні в собі акумулювати процес, що має багатьох учасників гри: носіїв інтересів, носіїв знань, а також носіїв ресурсів та повноважень. Як їх скомпонувати на різних етапах цього процесу – це окрема велика розмова.
Прозоре формування політик – це частина демократичного урядування, яке, на жаль, в Україні навіть не усвідомлене як проблема. Ми вважаємо, що головне – знайти правильних людей, поставити їх на правильні місця, – і вони будуть приймати хороші рішення. У нас всі проблеми державної політики зводяться до кадрової. Тому у нас завжди все крутиться навколо двох тем: як прибрати негідників (тобто імпічмент, відкликання депутатів і люстрація) та як провести чесних людей (тобто конкурси й нове виборче законодавство). Довкола цього ми всі списи й ламаємо.
Проблеми не в людях – проблеми в процедурах, як ці люди розставлені та між собою взаємодіють. Абсурдний процес не може породжувати успішних результатів. Кого б ви не посадили в розвалений “Запорожець”, хоч Шумахера, хоч іншого переможця “Формули 1”, він із нього не вижме, й сусіда-євробляхера не обжене. Це велика проблема, якої ми не те що не вирішуємо – ми її навіть ще не усвідомили.
Ми дуже часто в Україні повторюємо одні й ті самі помилки. Я це називаю “Одіссея граблями”. У нас постійно виникали шанси щось міняти – з моменту проголошення Незалежності і до обрання нового Президента, від Президента Кучми, потім до Президента Ющенка, потім до Революції Гідності тощо. Постійно були “windows of opportunity”, які ми дуже сильно профукували.
Сподіваюсь, ми не будемо країною, яку втратили, яку будуть “денацифікувати” й змушувати перебудовуватися. Якщо ми набудемо статусу країни-кандидата в члени ЄС, то з’явиться напрям модернізації наших інституцій, наших практик. Це потрібно буде просто виконати як домашнє завдання, аби набути повноправного членства. Мова буде вже йти не так про наближення, як просто про запозичення, перенесення та апропріацію цих норм і практик.
Україна зараз – у фокусі суспільної уваги країн світу. Вони нарешті почали зважати на нашу суб’єктність – ми можемо налагоджувати довготривалі й більш продуктивні відносини з іншими країнами, з іншими спільнотами як на міждержавному, так і людському рівні.
Унікальність моменту полягає в тому, що ми переживаємо те, що в індивідуальному сенсі називають екзистенційною кризою, коли саме наше існування поставлене під сумнів. Ми повинні переосмислити самих себе. Це момент, який змушує народ іншими очима на себе подивитися. Процес цей не швидкий, але він дає можливість зсунути ті речі, які довгі роки залишалися незмінними, на які ніхто навіть не звертав уваги. Вони можуть стати предметом спочатку артикуляції, потім обговорення, а відтак і потенційної зміни.
Роман Кобець, кандидат філософських наук, науковий співробітник інституту філософії НАН України, експерт з розробки державної політики Офісу ефективного регулювання
Проєкт “UKRAINE NOW. Візія майбутнього” реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії. Мета проєкту — окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв’ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.
Опубліковано у виданні Українська правда
Війна росії проти України спричинила трудову міграцію, і також може призвести до «вимивання» українських платників податків, які на час війни вимушені були тікати в інші країни. Для України критично важливо, щоб фінансові потоки, попри війну, залишилися в державі. Вони формують податкову базу (тобто надходження до бюджетів), ВВП, додають валютну виручку.
У травні BRDO та Асоціація “IT Ukraine” України звернулись до Уряду нашої держави та Міністерств фінансів Болгарії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини з проханням не змінювати податкове резиденство біженців-підприємців, які опинилися в цих країнах. Про успішність нашої адвокації свідчить роз’яснення, яке ми днями отримали від центрального органу виконавчої влади Польщі.
В офіційному листі Міністерства фінансів Польщі зазначається, що українці можуть зберегти податкову резидентність України та не сплачувати податки в країні перебування. Звісно, мова не йде про доходи з джерел у Польщі.
“Як основне правило, ми не виключаємо можливість збереження центру життєвих інтересів українців в України протягом війни”, – ідеться в заяві Департаменту подоходного податку Міністерства фінансів Польщі.
Найближчим часом буде опубліковано покрокову інструкцію для українців, які можуть зберегти податкову резидентність України.
На даний момент у польському податковому законодавстві немає спеціальних правил для іммігрантів з України стосовно податкового президентства. Натомість мають силу загальні правила.
Таким роз’ясненням країна-сусід знов проявляє солідарність з українським народом та не намагається тлумачити на свою користь питання визначення “центру життєвих інтересів” українців, навіть якщо вони будуть знаходиться у Польщі більше 183 днів.
Нагадаємо, що саме перебування в Європі строком більше 183 днів може створити юридичну невизначеність в статусі податкової резидентності українських біженців та може призвести до необхідності сплати податків в країні тимчасового перебування.
«Сьогодні особливо важливо зберегти людський капітал і податки таким чином, щоб українці, які тимчасово виїхали, продовжували підтримувати економіку України. Це стосується всіх галузей, але найбільше — креативної економіки», — зазначає Ігор Самоходський, керівник сектору «ІТ і Телеком» Офісу ефективного регулювання BRDO.
Висловлюємо нашу подяку польському народові та польській державі, а також сподіваємось, що й інші європейські країни, де перебуває більшість українців зі статусом тимчасового захисту, послідують її прикладу.
Команда BRDO і надалі адвокуватиме питання збереження податкової резидентності та сплати податків в Україні щодо наших громадян, які працюють в країнах Європи віддалено, та як ФОПи.
Детальніше про важливість адвокації цього питання ми розповідаємо на сайті BRDO.
З текстом офіційного звернення BRDO та IT-асоціації України до українського Уряду можна ознайомитись за посиланням.
Дисклеймер: Звертаємо увагу, що отримане роз’яснення не слід розглядати як універсальний та всеохоплюючий дозвіл українцям на платити податки в Польщі. Визначення центру життєвих інтересів та податкової резидентності в кожному окремому випадку – комплексне юридичне питання, яке може потребувати звернення до юристів, податкових консультацій або офіційних органів Польщі.
Сьогодні, під час Конференції в Лугано щодо відновлення України, відбулася панельна дискусія «Ефективна відбудова: антикорупційні й прозорі ініціативи», присвячена ролі громадянського суспільства у забезпеченні прозорості та підзвітності відновлення України.
У рамках панелі було оголошено про створення нової коаліції українських організацій та міжнародних партнерів — RISE Ukraine, до складу якої увійшов Офіс ефективного регулювання BRDO. Мета коаліції — просування принципів доброчесності, сталості та ефективності у відновленні України.
RISE Ukraine об’єднує понад 20 українських організацій, які працюють, серед іншого, над розвитком відкритого урядування та реалізацією антикорупційної реформи. Коаліція оприлюднила перелік із 10 принципів реконструкції та модернізації України. Принципи відбудови підтримали Міністерство інфраструктури України, Міністерство економіки України, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та інші провідні державні установи.
Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання (BRDO) та старший радник Міністерства інфраструктури: «Україна зараз має величезний капітал – це безпрецедентна міжнародна підтримка. Щоб забезпечити її неперервність у подальшому, потрібні прозорість і підзвітність, оскільки корупція залишається головним ризиком для збереження міжнародної підтримки. У свою чергу, для цього необхідні відповідні цифрові інструменти. Україна вже тривалий час є лідером у рішеннях електронного управління. Потрібно і надалі їх використовувати і в процесі відновлення, водночас розробляти нові на основі успішного досвіду.
Україна має володіти реконструкцією та координувати її, визначаючи пріоритети проєктів та документуючи повний процес закупівель. Але ми також хочемо переконатися, що громадяни та міжнародні донори зможуть контролювати всі ресурси, виділені на реконструкцію, через відкриті та ефективні системи. Ми вже окреслюємо бізнес-процеси для їхньої побудови і невдовзі будемо готові їх продемонструвати».
За словами Міністра інфраструктури Олександра Кубракова, для ефективної, швидкої і стратегічної відбудови Україні треба підвищувати інституційну спроможність, особливо в питаннях системного підходу та координації зусиль різних міністерств та агентств.
«Найбільш ефективний спосіб боротьби з корупцією — це побудова ефективних публічних інституцій. При цьому антикорупційні інструменти та методи мають застосовуватися протягом усього циклу інфраструктурного проєкту. Тому за підтримки міжнародних партнерів та громадськості ми прагнемо отримати не тільки нову інфраструктуру, але й нову архітектуру управління інфраструктурними проєктами», — додає Олександр Кубраков.
Громадяни та підприємства повинні бути залучені до планування, моніторингу та нагляду за витратами на відновлення, спираючись на вже відомі інструменти зворотного зв’язку, наприклад, використання мережі громадських спостерігачів Dozorro. Однією з ключових цілей є створення повного ланцюга підзвітності шляхом публікації повних, своєчасних і відкритих даних відповідно до найкращих міжнародних практик і стандартів відкритих даних, таких як Open Contracting Data Standard для державних закупівель і Beneficial Ownership Data Standard для інформації про підприємства, які виграють контракти.
«Часом можна почути про втому від реформ, навіть від самого цього слова «реформи». Але зараз не час бути втомленими. Необхідно докласти всіх зусиль до трансформації, адже часу на відбудову країни вкрай обмаль. Необхідно знайти шляхи і розробити цифрові інструменти, щоб залучати різних стейкхолдерів на постійній основі. Інформація, відкритість даних та скоординованість — ключові у цьому процесі», — зазначила Ека Ткешелашвілі, очільниця проєкту USAID «ВзаємоДія (SACCI).
Для подальшого запобігання корупції та нецільовому використанню коштів коаліція буде виступати за ефективні механізми розслідування та покарання за прояви корупції та порушення у процесі реконструкції.
Співорганізатори панельної дискусії – Офіс ефективного регулювання BRDO, Міністерство інфраструктури України та проєкт USAID Ukraine «ВзаємоДія».
Нагадаємо, минулого місяця аналітики BRDO за підтримки проєкту USAID Ukraine «ВзаємоДія» дослідили міжнародний досвід і помилки під час відбудови, а також проаналізували можливі ризики і розробили рекомендації для України щодо їх подолання. До конференції в Лугано ці напрацювання були презентовані й обговорені під час круглого столу онлайн з представниками органів державної влади та низки громадських організацій.
Війна Росії проти України триває, тож руйнування, яких зазнає українська інфраструктура від дій російських військових, будуть збільшуватися. Водночас міжнародна допомога на відновлення України вже надходить від наших партнерів і донорів, і її обсяги теж зростатимуть. Проте будь-які програми відбудови мають корупційні ризики, якими треба управляти.
Аналітики BRDO за підтримки проєкту USAID Ukraine “ВзаємоДія” дослідили міжнародний досвід і помилки під час відбудови, а також проаналізували можливі ризики і розробили рекомендації для України щодо їх подолання. Ці напрацювання були презентовані й обговорені під час круглого столу з представниками органів державної влади та низки громадських організацій.
На сьогодні фінансова допомога Україні надійшла від 21 країни і 16 міжнародних організацій, а гуманітарна допомога – від 103 країн, 22 міжнародних організацій і численних іноземних компаній.
«Ми вже напрацьовуємо підходи щодо прозорості і підзвітності у процесі відбудови України. На сьогодні ми вже працюємо над створенням Державного реєстру зруйнованого майна – нещодавно презентували його концепцію. Він базуватиметься на методиках оцінки збитків, які будуть проведені і внесені в реєстр. До реєстру матимуть доступ усі наші партнери і донори, щоб наша робота була прозорою і підзвітною для всіх громадян», – розказав Василь Шкураков, перший заступник Міністра інфраструктури України.
Державний реєстр зруйнованого майна задуманий як єдине місце для збору даних про всі обʼєкти нерухомого майна, втраченого або пошкодженого під час військової агресії РФ. Він стане передумовою для застосування механізмів для поновлення порушених майнових прав й інструментом для ухвалення управлінських рішень стосовно планування відновлення територій.
Світовий досвід повоєнного відновлення і використання міжнародної допомоги різниться, але в управлінні корупційними ризиками можна виділити дві спільні риси. Програми позабюджетної допомоги і використання коштів мають контролюватися донорами, що ці кошти виділяють. Якщо закладати антикорупційні заходи ще на етапі дизайну програми, а також проводити регулярні аудити й взаємодіяти із іншими донорськими організаціями, то ризики можна суттєво зменшити
«У процесі відновлення України існує, серед інших, великий ризик впливу РФ і її агентів – адже навіть якщо у процесі не буде системної корупції, то ці агенти робитимуть все, щоб показати, що корупція є. Відповідно, Україна має забезпечити безпрецедентно високий рівень прозорості і підзвітності, щоб будь-які дії агентів РФ не мали впливу на міжнародну підтримку нашої країни. Сама українська влада має стати лідером у прозорості і підзвітності, бо від цього залежатиме і ефективність, й обсяг допомоги, що нам надаватиметься», – зазначив Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO.
За його словами, контроль за виконанням програм бюджетної допомоги має здійснюватись урядом країни, що отримує допомогу. У цьому випадку важливо трансформувати державну систему управління фінансами, щоб забезпечити відслідковуваність усіх коштів, направлених на відновлення, можливість контролю зі сторони аудиторів та парламенту, доступність інформації громадянам.
«Головне – ніякі точкові інструменти не замінять реформ щодо антикорупції та верховенства права. Однак, цифрові інструменти, такі як електронна система управління відбудовою та відкриті дані, допоможуть прозорому відновленню. Україна має можливість створити ІТ-механізми, що будуть надалі використовуватися в інших країнах», – підкреслив Ігор Самоходський, керівник сектору «ІТ і Телеком» BRDO.
Із початку війни Україна зберігає інституційну спроможність. Так, інформація про втрати України від війни належним чином фіксується й обробляється як державними органами, так і за допомогою громадських активістів. Створена Національна рада з відновлення України від наслідків війни, завданням якої є підготовка плану заходів з повоєнного відновлення та розвитку України і пропозиції щодо необхідних реформ. Низка інструментів для фінансування відновлення вже створена Урядом України спільно з нашими міжнародними партнерами. Наступний крок – побудова комплексної системи відновлення на принципах прозорості і підзвітності.
«Прозорість і підзвітність у процесі відновлення України – вкрай важливі для забезпечення тривалого надходження допомоги Україні. При цьому продовження системних реформ – це ключове завдання, оскільки вони дають впевненість у загальній системі, особливо для інвесторів. А прозорість і, зокрема, відкриті дані є запорукою впевненості донорів та інвесторів у процесі відновлення. Успішний локальний досвід впровадження цифрових інструментів має бути масштабований на всю країну, адже й виклики, з якими ще стикнеться Україна, – безпрецедентні», – резюмувала Ека Ткешелашвілі, очільниця проєкту USAID «ВзаємоДія (SACCI)».
Водень можна вважати універсальним паливом для транспортних засобів, оскільки він має абсолютну екологічну чистоту, може замінити бензин, дизельне паливо і мазут в усіх видах теплових двигунів. Європа вже включила водень в свою “зелену стратегію” безкарбонового майбутнього континенту. Звернути увагу на цей новітній різновид пального варто і Україні.
Чи всі різновиди водню є сталими та екологічними? Якими є перспективи і проблеми застосування цього виду палива в транспортному секторі? Як Україна може скористатися періодом відбудови країни, щоб сприяти поширенню водневого транспорту в державі?
Перехід до зеленої водневої економіки був закріплений європейською Водневою стратегією, яка є складовою правового підґрунтя Європейського зеленого курсу (далі – ЄЗК), який Європарламент ухвалив в 2020 році. Його загальна мета – зробити Європу кліматично нейтральною до 2050 року, захистити біологічне різноманіття, екологізувати економіку. Основи та напрямки розвитку ЄЗК закладені в комюніке.
Синхронізуючи свою політику з ЄС, Україна має намір досягти кліматичної нейтральності до 2060 року. Задля підтримки розвитку водневої галузі і на виконання схваленої Водневої стратегії, в липні 2020 Європейська Комісія утворила «Європейський альянс з чистого водню».
В Україні Воднева стратегія поки що на стадії розробки, проте “Національна транспортна стратегія”, “Стратегія розвитку енергетики” та “Дорожня карта широкого впровадження водневої енергетики в Україні” представляють міцну стратегічну основу для політики, спрямованої на збільшення частки відновлюваних джерел енергії в транспорті на основі біопалива, електроенергії і водню. На рівні технічних норм в Україні вже регулюються такі питання як якість водневого палива, основні концепції щодо безпеки водневих систем та застосування водневих генераторів з використанням електролізу води.
Очікується, що відновлювальна електроенергія декарбонізує велику частку енергетики ЄС до 2050 року, зокрема за рахунок розповсюдження водневої енергії. Варто пам’ятати, що види водню є різними за методами вироблення, і, відповідно, за екологічністю.
Сірий водень утворюється з викопних палив та вугілля і становить приблизно 95% водню, що виробляється сьогодні у світі. На жаль, в процесі його виробництва утворюються парникові гази.
Найбільш перспективними вважаються 2 види водню: синій та зелений. Синій виробляється з викопних палив, але в процесі відбувається уловлювання вуглецю. Зелений – виробляється з відновлювальних джерел енергії шляхом поділу води на два атоми водню і один атом кисню за допомогою процесу електролізу. Саме зелений водень називають «чистим воднем» і він є найперспективнішим з точки зору декарбонізації різних секторів, зокрема транспортного.
Також виділяють жовтий водень, отриманий за допомогою електроенергії АЕС. Прихильники атомної енергетики наполягають, що жовтий водень може бути таким само екологічно чистим, як і зелений.
В межах ЄС наразі працює 300 електролізерів, що виробляють менше ніж 4% від загальної кількості водню. Мета Європи до 2050 року – досягнути 13% частки водневої енергії в енергетичному балансі союзу. Для реалізації цієї мети наразі існує декілька викликів.
По-перше, потреба в просторі. Сонячна та вітрова енергія, під час утворення якої виробляється водень, більш «розсіяна», ніж енергія викопного палива, і її потрібно «збирати» на великій площі. Саме тому нова урядова коаліція Німеччини, яка прийшла до влади в кінці 2021 року, зарезервувала 2% території країни для будівництва вітрових турбін.
Нові вітрові і сонячні електростанції, а також високовольтні лінії електропередач, часто призводять до конфліктів через їх вплив на ландшафт, біорізноманіття або здоров’я місцевих мешканців. Розташування вітряних електростанцій на морі, в свою чергу, викликає протести представників риболовної промисловості.
По-друге, потреба в матеріалах. Для інфраструктури відновлюваної енергетики, включаючи вітрові турбіни, сонячні панелі та лінії електропередач, потрібні матеріали, особливо – метали. Поширення відновлюваних джерел енергії підвищує попит на залізо, алюміній, мідь, цинк, хром, марганець. Однак світові запаси деяких руд, зокрема – міді, вже виснажуються. Настане час, коли для видобутку міді буде потрібно стільки електроенергії, води, матеріалів або землі, що цей процес завдаватиме неприйнятної екологічної шкоди.
ЄС великою мірою залежить від імпорту більшості металів, які він використовує для відновлювальної енергетики. Серед необхідних для електролізу – нікель, цирконій і платинова група металів. У платиновій групі, зокрема, виділяють іридій, один з найрідкісніших металів світу, за участі якого відбувається такий різновид електролізу, що найкраще порається з коливанням постачання відновлюваної електроенергії. Якщо він стане домінуючою формою електролізу, ЄС в 2030 році може знадобитися більше іридію, ніж зараз видобувається у всьому світі.
Крім металів, для утворення зеленого водню потрібна демінералізована прісна вода, в пропорції 9 літрів води для виробництва 1 кг водню. У багатих на сонце регіонах, які добре підходять для виробництва водню, часто не вистачає прісної води. Ця нестача буде збільшуватись через вплив кліматичних змін. За цих умов виробникам зеленого водню було б добре закріпитися там, де можна використовувати морську воду, при цьому відповідально ставлячись до відходів опріснення.
Третій виклик – потреба в інфраструктурі. Прогнози щодо того, скільки зеленого водню знадобиться ЄС, дуже різняться. Деякі сценарії свідчать про виробництво 10 мільйонів тонн водневої енергії – обсягу, якого Єврокомісія хоче досягнути до 2030 року, і якого буде достатньо, щоб задовольнити попит ЄС.
Інші експерти передбачають, що попит зростатиме набагато швидше і становитиме 70 мільйонів тонн до 2050 року. Відсутність консенсусу ускладнює роботу урядів та приватних операторів для планування необхідної інфраструктури для переходу на енергію зеленого водню. Де мають прокладатись нові водневі трубопроводи? Які частини електромережі необхідно підсилити, щоб отримати достатньо електроенергії для електролізерів? Ця невизначеність наразі затримує розвиток всієї водневої енергетики в ЄС.
Водневий автотранспорт може подолати недоліки електромобілів з низьким діапазоном пробігу і необхідністю частої зарядки. Для цього потрібно повною мірою використовувати дешеву електроенергію для перетворення води у водень. Прогнозується, що в найближчі 5 років виробництво транспортних засобів на паливних елементах досить масштабно розвиватиметься. Для виконання цього завдання необхідна оптимізація обладнання для виробництва водню, розробка нових матеріалів для зберігання водню високої щільності та оптимізація водневих паливних елементів.
В даний час існують такі приватні автівки на водневих паливних елементах: Toyota Mirai, Hyundai Nexo і Honda Clarity. BMW, Jaguar та Land Rover включають водень у свої стратегії на майбутнє. Автомобілі на водні привабливі для покупця через короткий час заправки та великий запас ходу.
Автобус на водневих паливних елементах є дуже ефективним громадським транспортом з нульовим рівнем шкідливих викидів. Також він ефективно вирішує недоліки електричних транспортних засобів з коротким пробігом та довгим часом зарядки. Очікується, що він швидко замінить традиційні дизельні та електричні автобуси.
В Україні більше половини пасажирських перевезень виконують саме автобуси, при цьому парк великих автобусів на 90% вичерпав свій ресурс, та й мікроавтобуси, що здійснюють міські перевезення, не відповідають сучасним екологічним вимогам. Для поширення в нашій державі саме водневих автобусів слід розробити програму переходу міського і міжміського транспорту на використання зеленого водню та створити мережі водневих заправних станцій на основних автошляхах.
Нові стандарти ЄС щодо викидів, дозволених важким дорожнім транспортним засобам, підвищують потребу у вантажівках з нульовими викидами. Такі компанії, як Renault, вже починають серійне виробництво електричних вантажівок і заявляють, що до 2025 року 10% від усіх проданих ними вантажівок будуть електричними.
Проте ставка робиться не лише на вантажні електрокари. Очікується, що для декарбонізації сектору важкого автомобільного транспорту буде використано поєднання сучасних “зелених” технологій, при цьому зелений водень відіграє вирішальну роль. Водневі вантажні автомобілі будуть економічно вигідними вже до 2027 року, якщо обсяги виробництва водню швидко збільшаться. Очікується, що електромобілі відіграватимуть більшу роль у короткомагістральних перевезеннях.
Загалом, у 2050 році більшість важкого автомобільного транспорту буде працювати на водні та електроенергії. Прогнозують, що до 2050 року в ЄС 35% вантажівок будуть електричними, 55% буде працювати на водні, а 10% – на біометані.
Водень має перспективи і в залізничній галузі, особливо на її неелектрифікованих ділянках. Приблизно 20% залізничних ліній в Європі досі обслуговуються тепловозами. Вважається, що за витратами з ними цілком можуть конкурувати водневі поїзди. Окрема європейська ініціатива «Shift2Rail» наразі підтримує розширення їхнього використання.
Починаючи з 2013 року, компанія Alstom розробляє технологію локомотивів, що працюють на водні. На кінець 2018 року два потяги на водневих паливних елементах її виробництва були запущені у Німеччині, а також було оголошено про запуск 14 таких потягів у 2021 році.
У 2019 році першу водневу електричку HydroFlex випробували також у Великій Британії. Уряд країни вирішив повністю позбутися дизельних локомотивів до 2040 року, і альтернативною їм можуть стати саме потяги на водневих паливних елементах.
Авіація наразі є другим найбільшим джерелом шкідливих транспортних викидів після автомобільного транспорту. Незважаючи на підвищення паливної ефективності галузі, яке відбулося з 2005 по 2017 рік, зростання кількості авіаперевезень й досі спричиняє зростання обсягу викидів CO₂.
Використання водню для декарбонізації авіації є доволі перспективним. Водневий двигун найкраще підходить для приміських, регіональних, ближніх і середніх літаків. Порівняно зі звичайними літаками, експлуатаційні витрати збільшуються всього на 5-10 $ на пасажира.
У вересні 2020 року компанія Airbus оголосила, що двигуни, які працюють на водневому паливі, стануть основою нового покоління комерційних літаків з нульовим рівнем викидів. Проєкт під назвою ZeroE є флагманом багатомільярдного пакету стимулів Європейського Союзу, спрямованого на екологізацію економіки та авіаційної галузі. В його рамках компанією були розроблені концепції трьох літаків на водневих двигунах, виробництво яких може початися до 2035 року.
Оскільки 90% світової торгівлі здійснюється морем, судноплавство є вагомим фактором кліматичних змін. Міжнародна морська організація (IMO) прогнозує, що «business as usual» може призвести до збільшення шкідливих викидів на 50% до 2050 року внаслідок зростання обсягів морської торгівлі.
Натомість, наразі IMO ставить собі цільовий показник у 50% скорочення викидів до 2050 року. Експерти WEF оцінили масштаб інвестицій, необхідних для досягнення цілі IMO на 2050 рік, у 1-1,4 трлн доларів. Зокрема, дев’ять великих багатонаціональних компаній, включаючи Amazon, Ikea, Michelin, Inditex (Zara) та Unilever, пообіцяли до 2040 року перейти на морські перевезення лише кораблями з нульовими викидами вуглецю.
Декарбонізація судноплавної галузі вимагатиме значних інвестицій у зелені технології та альтернативні види палива. Сьогодні судновласників заохочують до переходу на існуючі низьковуглецеві види палива, такі як скраплений природний газ (СПГ) та біопаливо. Однак останні дослідження щодо зеленого палива припускають, що аміак, метанол і водень відіграватимуть важливу роль у майбутньому сектора судноплавства.
Прогнозується, що на водень і одержане з водню синтетичне паливо припадатиме 2% від загального попиту енергії у транспортній сфері у 2030 році, 13% – у 2040 році та 25% – у 2050 році. На жаль, темпи нарощування виробництва зеленого водню обмежені. Це паливо буде в дефіциті ще довгий час, тому “зелена” промислова політика повинна це враховувати.
Поки зелений водень не досягне комерційної привабливості, передбачається, що розбудова цього сектору буде стимулюватися на європейському та національному рівнях. Витрати на його виробництво в найближчі 10 років будуть зменшуватись, але питання щодо його транспортування та зберігання ще залишаються головним “пазлом”, який потрібно скласти. Зокрема, для подальшого прогресу необхідний розвиток мережі водневих заправних станцій.
За розрахунками експертів НАНУ, Україна має значний природний потенціал для виробництва енергії з ВДЕ, що також дозволяє виробляти водень. Загальний потенціал середньорічного виробництва зеленого водню в нашій державі становить близько 505 млрд кубометрів. За прогнозами, за умови сприятливої державної політики, Україна здатна виробляти 1 млрд кубометрів відновлюваного водню до 2030 року, а до 2040 року цей показник може зрости до 5 млрд кубометрів.
Територія України може стати майданчиком для виробництва водню не тільки для власних потреб у чистій енергії, але й для експорту на ринок Євросоюзу. Для розвитку водневої паливної галузі в Україні необхідна передусім державна підтримка у вигляді гармонізованого з європейськими нормами законодавства та прозорих правил під час отримання необхідної дозвільної документації.
Різні кроки вже здійснюються державою задля розвитку системи транспортування та зберігання водню в Україні. Зокрема, оператор газотранспортної системи на даний момент вбачає перспективним для транспортування суміші водню з природним газом магістральний український газопровод «Прогрес». Компанії Нафтогаз і Укртрансгаз, в свою чергу, вже приєдналися до ініціативи «H2EU+Store». Вона передбачає виробництво зеленого водню з ВДЕ на заході України з можливістю його зберігання в українських газосховищах. Також в майбутньому планується експорт цього палива газопроводами до ЄС, закачування його до підземних сховищ Австрії та реалізація споживачам Центральної Європи.
Матеріал опублікований в онлайн-виданні Delo.ua
Сучасні бомбосховища й укриття стали на крок ближчими для українців – Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт № 7398, що створить умови для будівництва таких обʼєктів відповідно до рівня загроз, що виникли внаслідок повномасштабної агресії РФ. Цей документ розроблявся за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO.
Важливо, що відтепер нові будівлі із значним (СС3) і середнім (СС2) класами наслідків, у яких постійно перебуватимуть понад 50 осіб або періодично перебувають понад 100 осіб, обовʼязково матимуть захисні споруди цивільного захисту (бомбосховища й укриття).
Це означає, що без розділу щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту навіть не розроблятиметься проєктна документація на будівництво, не буде можливості отримати право на виконання будівельних робіт та прийняти в експлуатацію завершений об’єкт.
Окрім цього, всі обʼєкти укриттів мають бути доступними для людей з обмеженими можливостями та інших маломобільних груп населення.
У разі потреби (наприклад, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану, в особливий період тощо) бомбосховища та укриття мають приводитися в готовність не довше, ніж за 12 годин. А утримання бомбосховищ у готовності до використання за призначенням покладається на їхніх власників, користувачів, юридичних осіб, на балансі яких вони перебувають, за рахунок власних коштів. Детальніше про законопроєкт можна прочитати у нашому попередньому релізі.
