Сьогодні, під час Конференції в Лугано щодо відновлення України, відбулася панельна дискусія «Ефективна відбудова: антикорупційні й прозорі ініціативи», присвячена ролі громадянського суспільства у забезпеченні прозорості та підзвітності відновлення України.
У рамках панелі було оголошено про створення нової коаліції українських організацій та міжнародних партнерів — RISE Ukraine, до складу якої увійшов Офіс ефективного регулювання BRDO. Мета коаліції — просування принципів доброчесності, сталості та ефективності у відновленні України.
RISE Ukraine об’єднує понад 20 українських організацій, які працюють, серед іншого, над розвитком відкритого урядування та реалізацією антикорупційної реформи. Коаліція оприлюднила перелік із 10 принципів реконструкції та модернізації України. Принципи відбудови підтримали Міністерство інфраструктури України, Міністерство економіки України, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та інші провідні державні установи.
Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання (BRDO) та старший радник Міністерства інфраструктури: «Україна зараз має величезний капітал – це безпрецедентна міжнародна підтримка. Щоб забезпечити її неперервність у подальшому, потрібні прозорість і підзвітність, оскільки корупція залишається головним ризиком для збереження міжнародної підтримки. У свою чергу, для цього необхідні відповідні цифрові інструменти. Україна вже тривалий час є лідером у рішеннях електронного управління. Потрібно і надалі їх використовувати і в процесі відновлення, водночас розробляти нові на основі успішного досвіду.
Україна має володіти реконструкцією та координувати її, визначаючи пріоритети проєктів та документуючи повний процес закупівель. Але ми також хочемо переконатися, що громадяни та міжнародні донори зможуть контролювати всі ресурси, виділені на реконструкцію, через відкриті та ефективні системи. Ми вже окреслюємо бізнес-процеси для їхньої побудови і невдовзі будемо готові їх продемонструвати».
За словами Міністра інфраструктури Олександра Кубракова, для ефективної, швидкої і стратегічної відбудови Україні треба підвищувати інституційну спроможність, особливо в питаннях системного підходу та координації зусиль різних міністерств та агентств.
«Найбільш ефективний спосіб боротьби з корупцією — це побудова ефективних публічних інституцій. При цьому антикорупційні інструменти та методи мають застосовуватися протягом усього циклу інфраструктурного проєкту. Тому за підтримки міжнародних партнерів та громадськості ми прагнемо отримати не тільки нову інфраструктуру, але й нову архітектуру управління інфраструктурними проєктами», — додає Олександр Кубраков.
Громадяни та підприємства повинні бути залучені до планування, моніторингу та нагляду за витратами на відновлення, спираючись на вже відомі інструменти зворотного зв’язку, наприклад, використання мережі громадських спостерігачів Dozorro. Однією з ключових цілей є створення повного ланцюга підзвітності шляхом публікації повних, своєчасних і відкритих даних відповідно до найкращих міжнародних практик і стандартів відкритих даних, таких як Open Contracting Data Standard для державних закупівель і Beneficial Ownership Data Standard для інформації про підприємства, які виграють контракти.
«Часом можна почути про втому від реформ, навіть від самого цього слова «реформи». Але зараз не час бути втомленими. Необхідно докласти всіх зусиль до трансформації, адже часу на відбудову країни вкрай обмаль. Необхідно знайти шляхи і розробити цифрові інструменти, щоб залучати різних стейкхолдерів на постійній основі. Інформація, відкритість даних та скоординованість — ключові у цьому процесі», — зазначила Ека Ткешелашвілі, очільниця проєкту USAID «ВзаємоДія (SACCI).
Для подальшого запобігання корупції та нецільовому використанню коштів коаліція буде виступати за ефективні механізми розслідування та покарання за прояви корупції та порушення у процесі реконструкції.
Співорганізатори панельної дискусії – Офіс ефективного регулювання BRDO, Міністерство інфраструктури України та проєкт USAID Ukraine «ВзаємоДія».
Нагадаємо, минулого місяця аналітики BRDO за підтримки проєкту USAID Ukraine «ВзаємоДія» дослідили міжнародний досвід і помилки під час відбудови, а також проаналізували можливі ризики і розробили рекомендації для України щодо їх подолання. До конференції в Лугано ці напрацювання були презентовані й обговорені під час круглого столу онлайн з представниками органів державної влади та низки громадських організацій.
Війна Росії проти України триває, тож руйнування, яких зазнає українська інфраструктура від дій російських військових, будуть збільшуватися. Водночас міжнародна допомога на відновлення України вже надходить від наших партнерів і донорів, і її обсяги теж зростатимуть. Проте будь-які програми відбудови мають корупційні ризики, якими треба управляти.
Аналітики BRDO за підтримки проєкту USAID Ukraine “ВзаємоДія” дослідили міжнародний досвід і помилки під час відбудови, а також проаналізували можливі ризики і розробили рекомендації для України щодо їх подолання. Ці напрацювання були презентовані й обговорені під час круглого столу з представниками органів державної влади та низки громадських організацій.
На сьогодні фінансова допомога Україні надійшла від 21 країни і 16 міжнародних організацій, а гуманітарна допомога – від 103 країн, 22 міжнародних організацій і численних іноземних компаній.
«Ми вже напрацьовуємо підходи щодо прозорості і підзвітності у процесі відбудови України. На сьогодні ми вже працюємо над створенням Державного реєстру зруйнованого майна – нещодавно презентували його концепцію. Він базуватиметься на методиках оцінки збитків, які будуть проведені і внесені в реєстр. До реєстру матимуть доступ усі наші партнери і донори, щоб наша робота була прозорою і підзвітною для всіх громадян», – розказав Василь Шкураков, перший заступник Міністра інфраструктури України.
Державний реєстр зруйнованого майна задуманий як єдине місце для збору даних про всі обʼєкти нерухомого майна, втраченого або пошкодженого під час військової агресії РФ. Він стане передумовою для застосування механізмів для поновлення порушених майнових прав й інструментом для ухвалення управлінських рішень стосовно планування відновлення територій.
Світовий досвід повоєнного відновлення і використання міжнародної допомоги різниться, але в управлінні корупційними ризиками можна виділити дві спільні риси. Програми позабюджетної допомоги і використання коштів мають контролюватися донорами, що ці кошти виділяють. Якщо закладати антикорупційні заходи ще на етапі дизайну програми, а також проводити регулярні аудити й взаємодіяти із іншими донорськими організаціями, то ризики можна суттєво зменшити
«У процесі відновлення України існує, серед інших, великий ризик впливу РФ і її агентів – адже навіть якщо у процесі не буде системної корупції, то ці агенти робитимуть все, щоб показати, що корупція є. Відповідно, Україна має забезпечити безпрецедентно високий рівень прозорості і підзвітності, щоб будь-які дії агентів РФ не мали впливу на міжнародну підтримку нашої країни. Сама українська влада має стати лідером у прозорості і підзвітності, бо від цього залежатиме і ефективність, й обсяг допомоги, що нам надаватиметься», – зазначив Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO.
За його словами, контроль за виконанням програм бюджетної допомоги має здійснюватись урядом країни, що отримує допомогу. У цьому випадку важливо трансформувати державну систему управління фінансами, щоб забезпечити відслідковуваність усіх коштів, направлених на відновлення, можливість контролю зі сторони аудиторів та парламенту, доступність інформації громадянам.
«Головне – ніякі точкові інструменти не замінять реформ щодо антикорупції та верховенства права. Однак, цифрові інструменти, такі як електронна система управління відбудовою та відкриті дані, допоможуть прозорому відновленню. Україна має можливість створити ІТ-механізми, що будуть надалі використовуватися в інших країнах», – підкреслив Ігор Самоходський, керівник сектору «ІТ і Телеком» BRDO.
Із початку війни Україна зберігає інституційну спроможність. Так, інформація про втрати України від війни належним чином фіксується й обробляється як державними органами, так і за допомогою громадських активістів. Створена Національна рада з відновлення України від наслідків війни, завданням якої є підготовка плану заходів з повоєнного відновлення та розвитку України і пропозиції щодо необхідних реформ. Низка інструментів для фінансування відновлення вже створена Урядом України спільно з нашими міжнародними партнерами. Наступний крок – побудова комплексної системи відновлення на принципах прозорості і підзвітності.
«Прозорість і підзвітність у процесі відновлення України – вкрай важливі для забезпечення тривалого надходження допомоги Україні. При цьому продовження системних реформ – це ключове завдання, оскільки вони дають впевненість у загальній системі, особливо для інвесторів. А прозорість і, зокрема, відкриті дані є запорукою впевненості донорів та інвесторів у процесі відновлення. Успішний локальний досвід впровадження цифрових інструментів має бути масштабований на всю країну, адже й виклики, з якими ще стикнеться Україна, – безпрецедентні», – резюмувала Ека Ткешелашвілі, очільниця проєкту USAID «ВзаємоДія (SACCI)».
Водень можна вважати універсальним паливом для транспортних засобів, оскільки він має абсолютну екологічну чистоту, може замінити бензин, дизельне паливо і мазут в усіх видах теплових двигунів. Європа вже включила водень в свою “зелену стратегію” безкарбонового майбутнього континенту. Звернути увагу на цей новітній різновид пального варто і Україні.
Чи всі різновиди водню є сталими та екологічними? Якими є перспективи і проблеми застосування цього виду палива в транспортному секторі? Як Україна може скористатися періодом відбудови країни, щоб сприяти поширенню водневого транспорту в державі?
Перехід до зеленої водневої економіки був закріплений європейською Водневою стратегією, яка є складовою правового підґрунтя Європейського зеленого курсу (далі – ЄЗК), який Європарламент ухвалив в 2020 році. Його загальна мета – зробити Європу кліматично нейтральною до 2050 року, захистити біологічне різноманіття, екологізувати економіку. Основи та напрямки розвитку ЄЗК закладені в комюніке.
Синхронізуючи свою політику з ЄС, Україна має намір досягти кліматичної нейтральності до 2060 року. Задля підтримки розвитку водневої галузі і на виконання схваленої Водневої стратегії, в липні 2020 Європейська Комісія утворила «Європейський альянс з чистого водню».
В Україні Воднева стратегія поки що на стадії розробки, проте “Національна транспортна стратегія”, “Стратегія розвитку енергетики” та “Дорожня карта широкого впровадження водневої енергетики в Україні” представляють міцну стратегічну основу для політики, спрямованої на збільшення частки відновлюваних джерел енергії в транспорті на основі біопалива, електроенергії і водню. На рівні технічних норм в Україні вже регулюються такі питання як якість водневого палива, основні концепції щодо безпеки водневих систем та застосування водневих генераторів з використанням електролізу води.
Очікується, що відновлювальна електроенергія декарбонізує велику частку енергетики ЄС до 2050 року, зокрема за рахунок розповсюдження водневої енергії. Варто пам’ятати, що види водню є різними за методами вироблення, і, відповідно, за екологічністю.
Сірий водень утворюється з викопних палив та вугілля і становить приблизно 95% водню, що виробляється сьогодні у світі. На жаль, в процесі його виробництва утворюються парникові гази.
Найбільш перспективними вважаються 2 види водню: синій та зелений. Синій виробляється з викопних палив, але в процесі відбувається уловлювання вуглецю. Зелений – виробляється з відновлювальних джерел енергії шляхом поділу води на два атоми водню і один атом кисню за допомогою процесу електролізу. Саме зелений водень називають «чистим воднем» і він є найперспективнішим з точки зору декарбонізації різних секторів, зокрема транспортного.
Також виділяють жовтий водень, отриманий за допомогою електроенергії АЕС. Прихильники атомної енергетики наполягають, що жовтий водень може бути таким само екологічно чистим, як і зелений.
В межах ЄС наразі працює 300 електролізерів, що виробляють менше ніж 4% від загальної кількості водню. Мета Європи до 2050 року – досягнути 13% частки водневої енергії в енергетичному балансі союзу. Для реалізації цієї мети наразі існує декілька викликів.
По-перше, потреба в просторі. Сонячна та вітрова енергія, під час утворення якої виробляється водень, більш «розсіяна», ніж енергія викопного палива, і її потрібно «збирати» на великій площі. Саме тому нова урядова коаліція Німеччини, яка прийшла до влади в кінці 2021 року, зарезервувала 2% території країни для будівництва вітрових турбін.
Нові вітрові і сонячні електростанції, а також високовольтні лінії електропередач, часто призводять до конфліктів через їх вплив на ландшафт, біорізноманіття або здоров’я місцевих мешканців. Розташування вітряних електростанцій на морі, в свою чергу, викликає протести представників риболовної промисловості.
По-друге, потреба в матеріалах. Для інфраструктури відновлюваної енергетики, включаючи вітрові турбіни, сонячні панелі та лінії електропередач, потрібні матеріали, особливо – метали. Поширення відновлюваних джерел енергії підвищує попит на залізо, алюміній, мідь, цинк, хром, марганець. Однак світові запаси деяких руд, зокрема – міді, вже виснажуються. Настане час, коли для видобутку міді буде потрібно стільки електроенергії, води, матеріалів або землі, що цей процес завдаватиме неприйнятної екологічної шкоди.
ЄС великою мірою залежить від імпорту більшості металів, які він використовує для відновлювальної енергетики. Серед необхідних для електролізу – нікель, цирконій і платинова група металів. У платиновій групі, зокрема, виділяють іридій, один з найрідкісніших металів світу, за участі якого відбувається такий різновид електролізу, що найкраще порається з коливанням постачання відновлюваної електроенергії. Якщо він стане домінуючою формою електролізу, ЄС в 2030 році може знадобитися більше іридію, ніж зараз видобувається у всьому світі.
Крім металів, для утворення зеленого водню потрібна демінералізована прісна вода, в пропорції 9 літрів води для виробництва 1 кг водню. У багатих на сонце регіонах, які добре підходять для виробництва водню, часто не вистачає прісної води. Ця нестача буде збільшуватись через вплив кліматичних змін. За цих умов виробникам зеленого водню було б добре закріпитися там, де можна використовувати морську воду, при цьому відповідально ставлячись до відходів опріснення.
Третій виклик – потреба в інфраструктурі. Прогнози щодо того, скільки зеленого водню знадобиться ЄС, дуже різняться. Деякі сценарії свідчать про виробництво 10 мільйонів тонн водневої енергії – обсягу, якого Єврокомісія хоче досягнути до 2030 року, і якого буде достатньо, щоб задовольнити попит ЄС.
Інші експерти передбачають, що попит зростатиме набагато швидше і становитиме 70 мільйонів тонн до 2050 року. Відсутність консенсусу ускладнює роботу урядів та приватних операторів для планування необхідної інфраструктури для переходу на енергію зеленого водню. Де мають прокладатись нові водневі трубопроводи? Які частини електромережі необхідно підсилити, щоб отримати достатньо електроенергії для електролізерів? Ця невизначеність наразі затримує розвиток всієї водневої енергетики в ЄС.
Водневий автотранспорт може подолати недоліки електромобілів з низьким діапазоном пробігу і необхідністю частої зарядки. Для цього потрібно повною мірою використовувати дешеву електроенергію для перетворення води у водень. Прогнозується, що в найближчі 5 років виробництво транспортних засобів на паливних елементах досить масштабно розвиватиметься. Для виконання цього завдання необхідна оптимізація обладнання для виробництва водню, розробка нових матеріалів для зберігання водню високої щільності та оптимізація водневих паливних елементів.
В даний час існують такі приватні автівки на водневих паливних елементах: Toyota Mirai, Hyundai Nexo і Honda Clarity. BMW, Jaguar та Land Rover включають водень у свої стратегії на майбутнє. Автомобілі на водні привабливі для покупця через короткий час заправки та великий запас ходу.
Автобус на водневих паливних елементах є дуже ефективним громадським транспортом з нульовим рівнем шкідливих викидів. Також він ефективно вирішує недоліки електричних транспортних засобів з коротким пробігом та довгим часом зарядки. Очікується, що він швидко замінить традиційні дизельні та електричні автобуси.
В Україні більше половини пасажирських перевезень виконують саме автобуси, при цьому парк великих автобусів на 90% вичерпав свій ресурс, та й мікроавтобуси, що здійснюють міські перевезення, не відповідають сучасним екологічним вимогам. Для поширення в нашій державі саме водневих автобусів слід розробити програму переходу міського і міжміського транспорту на використання зеленого водню та створити мережі водневих заправних станцій на основних автошляхах.
Нові стандарти ЄС щодо викидів, дозволених важким дорожнім транспортним засобам, підвищують потребу у вантажівках з нульовими викидами. Такі компанії, як Renault, вже починають серійне виробництво електричних вантажівок і заявляють, що до 2025 року 10% від усіх проданих ними вантажівок будуть електричними.
Проте ставка робиться не лише на вантажні електрокари. Очікується, що для декарбонізації сектору важкого автомобільного транспорту буде використано поєднання сучасних “зелених” технологій, при цьому зелений водень відіграє вирішальну роль. Водневі вантажні автомобілі будуть економічно вигідними вже до 2027 року, якщо обсяги виробництва водню швидко збільшаться. Очікується, що електромобілі відіграватимуть більшу роль у короткомагістральних перевезеннях.
Загалом, у 2050 році більшість важкого автомобільного транспорту буде працювати на водні та електроенергії. Прогнозують, що до 2050 року в ЄС 35% вантажівок будуть електричними, 55% буде працювати на водні, а 10% – на біометані.
Водень має перспективи і в залізничній галузі, особливо на її неелектрифікованих ділянках. Приблизно 20% залізничних ліній в Європі досі обслуговуються тепловозами. Вважається, що за витратами з ними цілком можуть конкурувати водневі поїзди. Окрема європейська ініціатива «Shift2Rail» наразі підтримує розширення їхнього використання.
Починаючи з 2013 року, компанія Alstom розробляє технологію локомотивів, що працюють на водні. На кінець 2018 року два потяги на водневих паливних елементах її виробництва були запущені у Німеччині, а також було оголошено про запуск 14 таких потягів у 2021 році.
У 2019 році першу водневу електричку HydroFlex випробували також у Великій Британії. Уряд країни вирішив повністю позбутися дизельних локомотивів до 2040 року, і альтернативною їм можуть стати саме потяги на водневих паливних елементах.
Авіація наразі є другим найбільшим джерелом шкідливих транспортних викидів після автомобільного транспорту. Незважаючи на підвищення паливної ефективності галузі, яке відбулося з 2005 по 2017 рік, зростання кількості авіаперевезень й досі спричиняє зростання обсягу викидів CO₂.
Використання водню для декарбонізації авіації є доволі перспективним. Водневий двигун найкраще підходить для приміських, регіональних, ближніх і середніх літаків. Порівняно зі звичайними літаками, експлуатаційні витрати збільшуються всього на 5-10 $ на пасажира.
У вересні 2020 року компанія Airbus оголосила, що двигуни, які працюють на водневому паливі, стануть основою нового покоління комерційних літаків з нульовим рівнем викидів. Проєкт під назвою ZeroE є флагманом багатомільярдного пакету стимулів Європейського Союзу, спрямованого на екологізацію економіки та авіаційної галузі. В його рамках компанією були розроблені концепції трьох літаків на водневих двигунах, виробництво яких може початися до 2035 року.
Оскільки 90% світової торгівлі здійснюється морем, судноплавство є вагомим фактором кліматичних змін. Міжнародна морська організація (IMO) прогнозує, що «business as usual» може призвести до збільшення шкідливих викидів на 50% до 2050 року внаслідок зростання обсягів морської торгівлі.
Натомість, наразі IMO ставить собі цільовий показник у 50% скорочення викидів до 2050 року. Експерти WEF оцінили масштаб інвестицій, необхідних для досягнення цілі IMO на 2050 рік, у 1-1,4 трлн доларів. Зокрема, дев’ять великих багатонаціональних компаній, включаючи Amazon, Ikea, Michelin, Inditex (Zara) та Unilever, пообіцяли до 2040 року перейти на морські перевезення лише кораблями з нульовими викидами вуглецю.
Декарбонізація судноплавної галузі вимагатиме значних інвестицій у зелені технології та альтернативні види палива. Сьогодні судновласників заохочують до переходу на існуючі низьковуглецеві види палива, такі як скраплений природний газ (СПГ) та біопаливо. Однак останні дослідження щодо зеленого палива припускають, що аміак, метанол і водень відіграватимуть важливу роль у майбутньому сектора судноплавства.
Прогнозується, що на водень і одержане з водню синтетичне паливо припадатиме 2% від загального попиту енергії у транспортній сфері у 2030 році, 13% – у 2040 році та 25% – у 2050 році. На жаль, темпи нарощування виробництва зеленого водню обмежені. Це паливо буде в дефіциті ще довгий час, тому “зелена” промислова політика повинна це враховувати.
Поки зелений водень не досягне комерційної привабливості, передбачається, що розбудова цього сектору буде стимулюватися на європейському та національному рівнях. Витрати на його виробництво в найближчі 10 років будуть зменшуватись, але питання щодо його транспортування та зберігання ще залишаються головним “пазлом”, який потрібно скласти. Зокрема, для подальшого прогресу необхідний розвиток мережі водневих заправних станцій.
За розрахунками експертів НАНУ, Україна має значний природний потенціал для виробництва енергії з ВДЕ, що також дозволяє виробляти водень. Загальний потенціал середньорічного виробництва зеленого водню в нашій державі становить близько 505 млрд кубометрів. За прогнозами, за умови сприятливої державної політики, Україна здатна виробляти 1 млрд кубометрів відновлюваного водню до 2030 року, а до 2040 року цей показник може зрости до 5 млрд кубометрів.
Територія України може стати майданчиком для виробництва водню не тільки для власних потреб у чистій енергії, але й для експорту на ринок Євросоюзу. Для розвитку водневої паливної галузі в Україні необхідна передусім державна підтримка у вигляді гармонізованого з європейськими нормами законодавства та прозорих правил під час отримання необхідної дозвільної документації.
Різні кроки вже здійснюються державою задля розвитку системи транспортування та зберігання водню в Україні. Зокрема, оператор газотранспортної системи на даний момент вбачає перспективним для транспортування суміші водню з природним газом магістральний український газопровод «Прогрес». Компанії Нафтогаз і Укртрансгаз, в свою чергу, вже приєдналися до ініціативи «H2EU+Store». Вона передбачає виробництво зеленого водню з ВДЕ на заході України з можливістю його зберігання в українських газосховищах. Також в майбутньому планується експорт цього палива газопроводами до ЄС, закачування його до підземних сховищ Австрії та реалізація споживачам Центральної Європи.
Матеріал опублікований в онлайн-виданні Delo.ua
Сучасні бомбосховища й укриття стали на крок ближчими для українців – Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт № 7398, що створить умови для будівництва таких обʼєктів відповідно до рівня загроз, що виникли внаслідок повномасштабної агресії РФ. Цей документ розроблявся за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO.
Важливо, що відтепер нові будівлі із значним (СС3) і середнім (СС2) класами наслідків, у яких постійно перебуватимуть понад 50 осіб або періодично перебувають понад 100 осіб, обовʼязково матимуть захисні споруди цивільного захисту (бомбосховища й укриття).
Це означає, що без розділу щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту навіть не розроблятиметься проєктна документація на будівництво, не буде можливості отримати право на виконання будівельних робіт та прийняти в експлуатацію завершений об’єкт.
Окрім цього, всі обʼєкти укриттів мають бути доступними для людей з обмеженими можливостями та інших маломобільних груп населення.
У разі потреби (наприклад, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану, в особливий період тощо) бомбосховища та укриття мають приводитися в готовність не довше, ніж за 12 годин. А утримання бомбосховищ у готовності до використання за призначенням покладається на їхніх власників, користувачів, юридичних осіб, на балансі яких вони перебувають, за рахунок власних коштів. Детальніше про законопроєкт можна прочитати у нашому попередньому релізі.
Війна Росії проти України триває, і руйнування, яких зазнає українська інфраструктура від дій російських військових, будуть збільшуватися. Міжнародна допомога на відновлення України вже надходить від наших міжнародних партнерів і донорів, і її обсяги теж зростатимуть. При цьому, будь-які програми міжнародної допомоги мають корупційні ризики, якими треба управляти. Як відбудову України прозорою і підзвітною?
Експерти Офісу ефективного регулювання BRDO за підтримки USAID дослідили міжнародний досвід і помилки під час відбудови, а також проаналізували можливі ризики і розробили рекомендації для України щодо їх подолання. У вівторок, 21 червня, о 13:00 відбудеться презентація і обговорення звіту BRDO «Прозоре та підзвітне відновлення України: виклики та рішення».
Серед спікерів:
Презентація й обговорення відбуватимуться онлайн із трансляцією на Facebook-сторінці BRDO: https://www.facebook.com/brdo.ukraine. Мова заходу – українська.
Дослідження BRDO стали можливими завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Переглянути їх можна тут
Єврокомісія погодила фінальний текст Спеціальної Угоди про лібералізацію перевезень автомобільним транспортом Україна – ЄС.
Документ передбачає виконання двосторонніх та транзитних перевезень українськими перевізниками без дозволів.
Чому це важливо?
Нестача дозволів на міжнародні вантажні перевезення, що надаються країною перетину, була однією з ключових проблем для розвитку міжнародних перевезень в Україні. З моменту підписання Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС у 2016 році товарообіг з країнами Євросоюзу зріс майже вдвічі, а кількість вантажоперевезень автомобільним транспортом – на 42%.
Водночас кількість дозволів на міжнародні перевезення до окремих країн ЄС не тільки не збільшувалась, а навіть скорочувалась. Щорічно це призводило до великих втрат як для українських перевізників, так і економіки країни загалом.
Найбільш дефіцитними та затребуваними завжди були польські двосторонні дозволи. Щоб задовольнити весь попит на перевезення до Європи за умов зростання ринку, Україні потрібно щонайменше 230-260 тисяч польських дозволів на рік. Однак у 2018 році Міністерство інфраструктури і розвитку Польщі видало лише 200 тисяч таких дозволів, а в 2019 році зменшило їх кількість до 160 тисяч.
З того часу щороку зменшувалась кількість і додаткових дозволів для України. Зокрема, у 2019 році було надано 10 тисяч дозволів, у 2020 році — 9 700. Ситуація стала критичною у 2021 році, коли вперше польською стороною не було надано жодного додаткового дозволу для України.
Аналогічна проблема існувала з румунськими, австрійськими, італійськими дозволами.
Більше того, в умовах повномасштабної війни та блокування українських портів, обсяг експорту автомобільним транспортом і, як наслідок, потреба у дозволах на міжнародні перевезення по деяким напрямам зросли у кілька разів.
Як Угода з ЄС вирішує цю проблему?
Подальший розвиток ринку автомобільних перевезень вимагав або перегляду чинних міжнародних зобов’язань в частині збільшення квот, або укладення нових, які б уможливлювали розвиток галузі.
У 2020 році експерти BRDO у Зеленій книзі “Міжнародні вантажні автомобільні перевезення” сформували шляхи вирішення проблеми із нестачею дозволів на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях.
Зокрема, на думку наших експертів, на міжнародному рівні цю проблему можна було вирішити шляхом:
Ознайомитись з повним текстом дослідження можна за посиланням
Спеціальна Угода про лібералізацію перевезень автомобільним транспортом Україна – ЄС нарешті вирішить вищезгадані проблеми і дозволить розвинути ринок автоперевезень. Документ скасовує необхідність отримання відповідних дозволів на постійній основі та дозволить уникнути зупинки експорту української продукції через автомобільні пункти пропуску.
Очікуємо на підписання документа наприкінці червня.
Про це свідчить свіжий «індекс борщу» від експертів BRDO.
Під час підрахунку індексу ми використовуємо дані порталу про фінанси та інвестиції Мінфін щодо середньомісячних цін на продукти. На жаль, наразі ми не можемо підтвердити актуальність індексу для регіонів України, які знаходяться в зоні активних бойових дій.
95 грн — стільки 3 червня 2022 року коштуватиме порція борщу на чотирьох осіб, приготована за традиційним рецептом. Порівняно з 24 лютого 2022 року — 81,84 грн – ціна зросла на 16,09%.
Всі інгредієнти борщу, окрім картоплі, подорожчали різною мірою: від незначних 7,7% до істотних 22,56%.
Найбільше зросла ціна капусти. Далі за шкалою подорожчання — свинина, морква та буряк.
Єдиний овоч, ціна якого зменшилась — картопля (-20,11%). Неістотно подорожчала сметана (+7,7%).
Детальніше ознайомитися з динамікою цін на продукти вам допоможе інфографіка ⬇️
Ціни на харчові продукти значно коливаються в залежності від регіону та навіть торговельної мережі, адже на сьогоднішній день близько 30% вартості продукції складають саме логістичні витрати, які стрімко зросли через дефіцит палива, ускладнені маршрути доставок та нестачу транспортних засобів.
На думку Юлії Корнєєвої, головної економістки BRDO, сезонного зниження цін на овочі чекати не варто. Зупинка імпорту овочів з-за кордону, пов’язана із блокадою українських портів, а також зупинка поставок овочевої продукції зі східних областей створює значні дефіцити на внутрішньому ринку України, що спричиняє значний інфляційний тиск. Зростання вартості добрив та їх дефіцит на ринку також не додають оптимізму.
Вартість молочної продукції і надалі зростатиме через вплив низки факторів:
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Україна підраховує збитки від війни та звертається по допомогу з відновленням до іноземних партнерів. Однак є ще одна величезна загроза для української економіки, на яку уряду варто реагувати вже зараз. Спричинена війною трудова міграція може призвести до «вимивання» платників податків, які на час війни вимушені були тікати в інші країни.
Як інші держави ставляться до збереження податкового резидентства українських переселенців? Які кроки Україна має зробити, щоб зберегти їхні податки в українській економіці? На ці запитання у колонці для SPEKA відповідає керівник сектору «IT та Телеком» Офісу ефективного регулювання BRDO Ігор Самоходський.
Три місяці триває війна російської федерації проти України. Ми вже звикли дивитися на неї у контексті інфраструктурних або галузевих втрат: вираховуємо зруйновані окупантами кілометри доріг, вкрадені тонни українського зерна, мільярди гривень, які не заробили українські підприємства, тощо.
Та варто не забувати, що ключова цінність сучасних економік — це людський капітал. Це люди, які працюють на українські компанії чи принаймні сплачують тут податки. Через війну велика кількість громадян була вимушена залишити Україну та переїхати за кордон, більшість — на територію ЄС (до Польщі, Німеччини, Чехії, Румунії, Угорщини, Словаччини, Болгарії). Частина з них отримує і надалі заробітну плату або винагороду як ФОП на українські рахунки. При цьому українці ризикують стати податковими резидентами країн ЄС.
Спричинена війною трудова міграція — це виклик для людського капіталу України, на який наша держава має зреагувати. Від 24 лютого з України виїхали понад 6,6 млн людей, з яких 2,9 млн отримали тимчасовий захист. Якщо припустити, що принаймні 10% вимушених емігрантів продовжують працювати, — це величезна кількість українців, які фактично продовжують працювати на нашу економіку. Це стосується IT-компаній, а також всієї креативної сфери, будь-яких фахівців, що можуть працювати віддалено — графічні дизайнери, аналітики, комунікаційники, бухгалтери.
Україні важливо утримати їх як частину нашого людського капіталу та зберегти надходження податків в українську економіку.
Зрештою, українці, які продовжують декларувати і платити податки в Україні, більш вірогідно повернуться додому після завершення війни, оскільки вони будуть відчувати свою причетність до України та її перемоги.
Фізичні особи зазвичай вважаються податковими резидентами інших країн, якщо вони мають місце постійного проживання, центр життєвих інтересів або перебувають на території іншої країни понад 183 дні або шість місяців.
Крім того, якщо громадянин України працює на міжнародну компанію, яка має офіс у тій країні ЄС, де він натепер перебуває, то вона може ризикувати через додаткове оподаткування (через статус economic employer). Така ситуація створює правову невизначеність та ризики, які можуть стати основою для:
Останні нововведення НБУ, що несприятливі для ІТ-експортерів, також спонукають фізичних осіб змінити український контракт на іноземний, а отже, і місце сплати податків.
Стосовно юридичних осіб. Ще до початку війни, через попередження у ЗМІ щодо інших країн, почалася релокація багатьох українських компаній, зокрема у сфері ІТ, яким для цього не потрібно було перевозити велику кількість важкого обладнання, складів, виробничої інфраструктури тощо. Після початку активної фази війни ця тенденція посилилася.
Законодавство інших держав часто містить вимогу про обов’язковоу реєстраціію та сплату податків для компанії, якщо у цій країні розташований її офіс або з території цієї країни фактично здійснюється контроль та керівництво підприємницькою діяльністю, або власне діяльність. Також зазвичай є вимоги щодо реєстрації окремої компанії або її постійного представництва як передумови провадження діяльності.
Наприклад, ці вимоги можуть стосуватися ІТ-компанії, яка переїхала до однієї з країн ЄС, орендувала офіс та розмістила у ній працівників. У такому разі вимога щодо перереєстрації у країні ЄС може надійти як від податкової служби відповідної країни, так і від compliance-служби замовника ІТ-компанії.
Зазначене стимулює бізнес створювати нові юридичні особи / постійні представництва у країні перебування, переукладати від їхнього імені контракти, переводити розрахунки за кордон.
Більшість країн, зокрема членів ЄС, ще не визначилися з підходом до податкового резидентства для тимчасово захищених українців, які переїхали в країну через війну та отримали статус тимчасового захисту. Це наше вікно можливостей.
Саме зараз українська держава має попросити іноземних партнерів про допомогу, але не тільки з відновленням, а і щодо недопущення руйнації економіки України. Для цього якомога більше країн мають наслідувати приклад Ірландії.
Пропоную такі аргументи для збереження податкового резидентства України особами, що перебувають за кордоном:
Для України критично важливо, щоб фінансові потоки залишилися в державі, оскільки вони формують податкову базу (тобто надходження до бюджетів), ВВП, впливають на ліквідність банків, додають валютну виручку.
Час для вирішення цього питання спливає. Люди і компанії вимушені думати над тим, що вони робитимуть далі, вже зараз.
Цей меседж треба донести насамперед європейським державам, куди емігрувало найбільше українців. Також слід звернутися до Єврокомісії. Хоч вона і не може нав’язати країнам-членам ЄС певну модель оподаткування, але здатна допомогти Україні в адвокації цього питання.
Потрібний для нас результат — це роз’яснення іноземних податкових органів, що вони не вважають українців, які перебувають під тимчасовим захистом і отримують доходи в Україні, своїми податковими резидентами. Це стане важливим кроком для збереження економіки України і основою для її відбудови.
На час воєнного стану Україна запроваджує спрощені правила для ведення або започаткування бізнесу. Офіс ефективного регулювання за підтримки Європейського Союзу активно долучається до розробки оперативних рішень для полегшення роботи підприємців..
«В умовах збройної агресії росії проти України програми EU4Business переорієнтували свої звичайні активності на користь терміново необхідної підтримки бізнесу і державних інституцій. Ми підтримуємо прагнення Офісу ефективного регулювання долучитися до розробки регуляторних рішень і політик, що максимально полегшать умови ведення і збереження бізнесу в цей важкий час», – прокоментувала Клое Алліо, керівниця відділу «Економічна співпраця, енергетика, інфраструктура і довкілля» Представництва Європейського Союзу в Україні.
Нещодавнє нове рішення на користь бізнесу скасовує необхідність отримувати дозвільні документи у традиційний спосіб, натомість достатньо подати лише одну декларацію про провадження господарської діяльності. І тепер її можна подати онлайн – запрацювала нова електронна послуга на порталі «Дія», скористатись якою можуть ФОПи та юридичні особи.
Щоб це стало можливим, експерти BRDO спільно з Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством економіки України розробили пакет нормативно-правових актів, зокрема постанову Уряду №314 щодо провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану, а також зміни до неї.
«Вищезгадані зміни до постанови Кабміну спрощують організаційну процедуру передачі таких декларацій – вони потраплятимуть одразу до відповідних органів ліцензування, дозвільних органів та суб’єктів надання публічних (електронних публічних) послуг. Виняток – комунальні підприємства та органи місцевого самоврядування, декларації яких надходитимуть до відповідних ОДА, які вони, у свою чергу, перенаправлятимуть за належністю», – прокоментував нововведення Олексій Дорогань, виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO.
Декларацію можна подати онлайн за три хвилини – для цього необхідно авторизуватися на порталі «Дія», заповнити коротку анкету й обрати необхідний дозвільний документ, замість якого подається декларація, і насамкінець підписати сформовану декларацію електронним підписом. Водночас подати декларацію можна також і в паперовій формі – через ЦНАП, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця провадження господарської діяльності.
Тим не менше, залишаються деякі види господарської діяльності, для провадження яких і надалі потрібно отримувати дозвільні документи: наприклад, діяльність у сфері ядерної енергетики, виробництво зброї. Повний перелік таких видів діяльності прописаний у постанові 314.
Після завершення дії воєнного стану підприємці повинні протягом трьох місяців звернутися до відповідних органів ліцензування, дозвільних органів та суб’єктів надання публічних (електронних публічних) послуг та отримати відповідні дозвільні документи в порядку, в строки та на умовах, передбачених чинним законодавством, без зупинення (призупинення) вже розпочатої діяльності.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Коли ситуація з дизелем стабілізується — питання, яким напевно задавався кожен українець останні кілька тижнів. Втім поки економісти та політики годують нас прогнозами, вартість пального на АЗС перетнула позначку 55 грн/л. Та не тільки ціна лякає: щоб отримати такі бажані 10 л пального в одні руки потрібно вистояти кілометрові черги. Страждають від ситуації не тільки пересічні автолюбителі, але й стратегічні для України галузі. Що ж робити фермерам? Сезон польових робіт тільки на старті, а вся сільгосптехніка працює виключно на дизельному пальному. Дехто з аграріїв намагається законтрактувати постачання пального вже зараз на сезон жнив, комусь вдалось закупитись до дефіциту, а хтось замовляє дизель з-за кордону. Втім, кожен розраховує, що скоро з’явиться якась панацея, яка допоможе з дефіцитом і «полікує» ціни на пальне.
Чи можливо знайти альтернативу дизельному пальному?
Один з варіантів, який ми розглянемо сьогодні у матеріалі — це біодизель. Здавалось, сировини для його виробництва — олії, у країні вдосталь. Та чомусь, замість того, щоб виробляти продукцію з доданою вартістю, хоча б для власних потреб, ми експортуємо звичайне соняшникове насіння чи ріпак. На цю тему ми поспілкувались з керівником сектору «Енергетика» Офісу ефективного регулювання BRDO Антоном Зоркіним.
Україна має всі необхідні умови для виробництва рідкого біопалива: розвинені рослинництво, тваринництво, переробна промисловість, наявність значних земельних ресурсів, а також технічний та фаховий потенціал. Якщо порахувати всі технічні олійні культури, які Україна експортує, і які використовуються в інших країнах для виробництва біодизеля, то це може скласти близько 2 млн т пального у рік. При цьому, існує потенціал, достатній для заміщення всього традиційного дизелю на ринку.
За нашими підрахунками, експортовані Україною ріпак, соя і технічна олія, еквівалентні 1,6-1,9 т біодизеля. Ця кількість могла б замістити до 30% імпортованого дизелю, ще 10% імпорту бензину, також можна замістити внаслідок додавання біоетанолу вітчизняного виробництва.
Близько 1,2-1,9% від обсягу пшениці та кукурудзи, які було експортовано у 2017-2018 маркетинговому році, можна було використати, як сировину для виробництва біоетанолу. При цьому частка його у бензині може складати до 7-8%, і така суміш є абсолютно безпечною для сучасних двигунів без необхідності їх модернізації.
Наразі практично все виробництво біодизеля здійснюється з сільгосппродукції. Сировиною для нього може бути соя, соняшник, ріпак, залишки олійного виробництва, відходи тваринництва тощо. Інша складова такого екопалива є спирт, який можна виготовляти з цукро- та крохмалевмісних рослин (зернові, цукровий буряк, відходи цукрового виробництва та інше).
Звичайно для виробництва такого пального можна використовувати харчовий спирт. Проте відмінність його від біоетанолу полягає у хімічній чистоті, безпеці для людини та споживчих властивостях. Технологія виробництва біоетанолу є простішою та дешевшою, у порівнянні з технологією виробництва харчового спирту.
В Україні побудовано 14 великих біодизельних заводів, загальною потужністю 300 тис. т/рік. Проте ці заводи фактично простоюють. Ще працює близько 50 менших підприємств, які здатні робити до 25 тис. т біодизеля щорічно. Сумарна виробнича потужність біоетанолу в Україні, нині становить 200 тис. т на рік. Проте, за даними Держстату у 2019 р. в Україні було вироблено всього 70 тис. т рідкого біопалива. Тобто бачимо, що реальна цифра в 3 рази менше від можливої.
Ще трішки цифр. Потенційно Україна здатна замістити близько 5% традиційного дизелю. Натомість частка ВДЕ в транспортному секторі у 2020 р. склала 2,5%. І це можливості на тільки тих потужностях, що в нас є без заохочень держави.
ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів», ухвалений ще у 2013 р. Він передбачав «поетапне збільшення нормативно визначеної частки виробництва і застосування біопалива та сумішевого пального моторного». Отже, вже тоді мав розпочатися розвиток галузі.
Але вищезгаданий акт був скасований на підставі ухвалення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» у 2015 р. Як зрозуміло із назви цього Закону, він мав полегшити ведення бізнесу, проте чомусь став «чорною міткою» для розвитку біопаливного ринку, та його учасників, а також заклав підґрунтя для росту залежності України від імпортованого пального, і як наслідок — росту цін на пальне.
Тому наша організація, у своєму досліджені «Регулювання виробництва рідких моторних біопалив» наголошувала на необхідності впровадження нового законодавства щодо стимулювання збільшення частки біопалива на ринку. Саме це дослідження лягло в основу законопроєкту, який був запропонований народним депутатам минулого року, але й досі залишається не актуальним для народних обранців.
Зокрема, розробленим законопроєктом передбачалось:
Окрім зміни законодавства, було б добре впровадити стимулюючі фінансово-економічні інструменти. Такі як:
Біодизель часто виробляється індивідуальними фермерськими господарствами та використовується для власних потреб. Тобто, так, в Україні є такі виробники. Виготовити біодизель самостійно для аграрія цілком реально, і це підтверджується практикою. Щодо доцільності, то я вважаю, що нормальним і вигідним є як фермерське виробництво, так і промислове. При цьому, наприклад, вартість обладнання залежить від потужності виробництва, сировини та стартує від кількох десятків тисяч гривень.
Собівартість біопалива дуже сильно залежить від сировини та стабільності її надходження, обсягів виробництва, ціни на електроенергію, логістики, оподаткування нафтопродуктів тощо. Якщо на законодавчому рівні буде прийнято норму, щодо обов’язкової частки біопалива в загальному обсязі рідких моторного пального, виникне стабільний попит на таке пальне. З’явиться економічна доцільність виробляти біопаливо, не тільки як резерв для свого господарства, а також і для продажу на ринку.
Високі ціни на нафту, підвищення вимог до екологічності пального та зменшення викидів СО2, загалом роблять собівартість виробництва біопалива співставною з собівартістю виробництва традиційного пального, про що свідчить зростання обсягів виробництва у світі. Крім того, саме для України на перший план наразі виходить питання енергетичної безпеки в частині постачання пального на ринок. Але біопаливо, це завжди питання, яке залишається на часі.
За матеріалами kurkul.com
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 7398, що створить умови для будівництва нових бомбосховищ й укриттів відповідно до нових загроз, що виникли під час повномасштабної агресії РФ. Цей документ розроблявся за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO.
Повномасштабна війна РФ проти України показала, що більшість укриттів, доступних для українців, є найпростішими (підвали, паркінги). Вони не мають евакуаційних виходів, не обладнані системами постачання і відведення води, не пристосовані для тривалого зберігання продуктів і не здатні захистити людей від зброї масового ураження – від хімічної, біологічної і ядерної.
Новий законопроєкт №7398 містить такі норми:
У разі ухвалення законопроєкту Україна буде забезпечена достатньою кількістю сучасних і комфортних бомбосховищ та укриттів для цивільного захисту населення. У перспективі це може врятувати багато тисяч життів.
Тож очікуємо на якнайшвидше ухвалення цього документа у Верховній Раді!
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Верховна Рада ухвалила в цілому два важливі документи, які регулюють актуальні питання воєнного часу щодо відновлення економіки і створення умов для швидкого будівництва житла для внутрішньо переміщених українців.
Законопроєкти № 7282 та № 7289, у розробці яких брали участь експерти BRDO, створюють передумови для:
Законопроєкт №7282 передбачає створення нового спеціального виду містобудівної програми – «Програма комплексного відновлення області або території територіальної громади чи її частини». Також законопроєктом встановлюються нормативні процедури розміщення тимчасових споруд та їх комплексів для тимчасового проживання та обслуговування постраждалих внаслідок війни осіб.
Документом законодавчо регулюються певні питання, пов’язані зі зведенням нових будівель та реконструкції об’єктів для тимчасового проживання і спрощується будівництво окремих об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури в умовах воєнного стану. Для підприємств, що евакуювали свої потужності з місць проведення бойових дій, документом забезпечується нормативно-правове регулювання розміщення їхніх виробничих потужностей на новому місці.
Законопроєкт №7289, у свою чергу, дозволить забезпечити найбільш нагальні та невідкладні потреби у землі суб’єктів, які мають вагоме значення для національної економіки та аграрного сектору. Для цього зокрема врегульовуються питання, пов’язані із виділенням земельних ділянок та зміни їх цільового призначення в умовах обмеженого функціонування Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Закликаємо зберегти резидентність України для наших громадян, які тимчасово перебувають за кордоном, та не допустити оподаткування українців у країні перебування. Із цим проханням, а також із пропозиціями стосовно наступних кроків держави для вирішення проблеми експерти BRDO та Асоціації «Інформаційні технології України» звернулися до Прем’єр-міністра України в офіційному листі.
Через війну велика кількість громадян була вимушена залишити Україну, більшість перемістилась на територію ЄС — до Польщі, Німеччини, Чехії, Румунії, Угорщини, Словаччини, Болгарії тощо. Через це і фізичні особи-підприємці, і цілі українські компанії мають ризик пошинення на них статусу податкового резидента країн ЄС.
Фізичні особи, як правило, іншими країнами вважаються їх податковими резидентами, якщо вони мають місце постійного проживання, центр життєвих інтересів або перебувають на їх території понад 183 дні чи понад 6 місяців. Однак деякі країни вважають українців податковими резидентами з першого дня, зокрема, Естонія.
Крім того, якщо громадянин України працює на міжнародну компанію, яка має офіс у країні ЄС, де він знаходиться, для такої міжнародної компанії можуть мати місце ризики додаткового оподаткування (через economic employer або постійного представництва). Така ситуація створює правову невизначеність та ризики, які можуть стати основою для: звільнення українців, накладення на них штрафних санкцій чи переведення розрахунків закордон.
Стосовно юридичних осіб. Наразі відбувається масова релокація українських компаній закордон (зокрема, це стосується ІТ-сектору). Законодавство інших держав часто містить вимогу щодо обов’язкової реєстрації та сплати податків для компанії, якщо в такій окремій країні розташований її офіс або з території цієї країни фактично здійснюється ведення бізнесу. Також зазвичай наявні вимоги щодо реєстрації окремої компанії або її постійного представництва – як передумови провадження діяльності.
Зазначене створює правову невизначеність, що стимулює бізнес створювати нові юридичні особи в країні перебування, переукладати від їх імені контракти, переводити розрахунки за кордон.
1️⃣ Для нас критично важливо, щоб фінансові потоки залишились в Україні, оскільки вони формують податкову базу (тобто надходження до бюджетів), ВВП, впливають на ліквідність банків, додають валютну виручку.
2️⃣ Центр життєвих інтересів переміщених осіб та компаній має залишатися в Україні. Переважна більшість переміщених осіб планують повернутись, як тільки в Україні стане безпечно, адже вони відчувають себе частиною українського суспільства.
3️⃣ Відсутність доходів, отриманих на іноземні рахунки. Фінансові транзакції з отримання доходів відбуваються у банківській системі України.
4️⃣ Економічний базис для доходів – економіка України, а не економіка країни тимчасового перебування. Переміщені особи та компанії, як правило, працюють дистанційно для українських замовників або експортуючи послуги, відтак формування доданої вартості виникає не за рахунок економіки країни перебування.
Уряд України має сформулювати заклик до іноземних держав про необхідність звільнення від оподаткування доходів українців та українських компаній, якщо такі доходи отримані на українські рахунки як частина міжнародної допомоги Україні через агресивні дії РФ. Для цього необхідне детальніше дослідження впливу правових інститутів на положення переміщених осіб та компаній в кожній окремій країні.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
В перших числах травня розпочався сезон посадки овочів на присадибних ділянках. Від звичайних українців, які сьогодні саджають картоплю, залежить, чи зможемо ми забезпечити не лише українську, а й міжнародну продовольчу безпеку – адже крім себе, Україна годує близько 400 млн осіб у світі. До яких кроків вдається держава, щоб стимулювати плодоовочеве виробництво в Україні, та який внесок в цей процес може зробити кожен українець, – сьогодні розповідає Ірина Грузінська, керівниця сектору “Сільське господарство” BRDO.
З початком війни росії проти України актуалізувалося питання обвалу глобальних ринків продовольства, адже наша держава є світовим лідером з виробництва та експорту зернових, зернобобових та олійних культур. Україна займає важливі позиції в структурі імпорту таких країн, як Китай, Єгипет, Індонезія, країни ЄС, Туреччина, Пакистан, Бангладеш, Марокко, Туніс, Саудівська Аравія, Корея, Лівія. За результатами експортної діяльності у 2020 році вітчизняні овочі експортувались до 95 країн світу, українськими фруктами харчувалися споживачі більше як 100 країн. 60% загального експорту овочів та фруктів з України припадало на країни ЄС.
Наразі значні зусилля українців спрямовані на пошук всіх можливих шляхів заперечення овочами та фруктами не лише внутрішніх, а й міжнародних споживачів.
Більше 80% плодоовочевої продукції і більше 90% картоплі в Україні вирощуються господарствами населення. Питання формування “борщового набору” лягає на плечі всіх, хто має присадибні ділянки і можливість їх обробляти. Основними українськими регіонами, що мають “овочеві потужності”, традиційно є південні області країни, зокрема Херсонська — на неї припадає близько 13% загального обсягу виробництва овочевих культур. Вирощуванням помідорів, огірків та зелені цілими селами займаються на Запоріжжі. На сьогодні частина цих регіонів перебувають під окупацією загарбників і там ведуться активні бойові дії, що унеможливлює збір урожаю.
Вирощування “ніжинських огірків”, які вже стали світовим брендом і навіть подаються до столу Королеви Великої Британії Єлизавети ІІ, наразі теж під загрозою, оскільки Чернігівська область перебувала в окупації і досі обстрілюється росіянами. Важливо також підтримати виробників фруктів та ягід, які вирощують вишневі сади Вінничини, традиційну “Мелітопольську черешню” та “Херсонські кавуни”.
Те, що буде у нас на столах цього року, залежить від ефективності використання всієї придатної для сільськогосподарського виробництва землі. Аби спростити надання в користування земельних ділянок для потреб національної економіки, аграрного сектору та громадян України на час воєнного стану, у Верховній Раді України був ухвалений законопроєкт № 7289, в розробці якого брали участь експерти BRDO. Завдяки цьому документу територіальні громади сіл, селищ, міст отримали можливість передавати в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що є комунальною власністю територіальних громад, без державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Ухвалення законопроєкту дозволить забезпечити нагальні потреби у земельних ділянках суб’єктів, які мають вагоме значення для національної економіки, аграрного сектору та громадян України, а відтак забезпечити надійний український тил.
Профільні іноземні асоціації виробників овочів та фруктів заявили про готовність допомогти Україні отримати цьогорічний врожай. Зокрема, світ закликає виробників урізноманітнювати асортимент продукції, що вирощується. Насіння основних овочевих культур українцям надаватимуть міжнародні організації як гуманітарну допомогу. Так, до прикладу, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) реалізує зазначені ініціативи та планує залучити 50$ млн для допомогти понад 300 тис. малих та середніх господарств та домогосподарств України. Всесвітня продовольча програма в свою чергу допомагає в організації складських приміщень для продовольчих товарів, зокрема борошномельної промисловості, в багатьох регіонах України.
Держава заохочує агровиробників долучатися до ініціативи “Сади перемоги”. У часи Другої світової війни такі заходи були реалізовані в США, Великобританії, Австралії та мали значний соціальний та економічний ефект. Парки, присадибні ділянки, спортивні площадки та навіть дахи багатоповерхівок були адаптовані для вирощування овочів, фруктів та трав. “Сади перемоги” були частиною щоденного життя тилу («домашнього фронту») цих країн, і можуть відіграти важливу роль не лише із забезпечення світу продовольством, а й в підтримці морального духу українців і в нашій війні. Більше дізнатися про те, як індивідуально чи в межах громади створити город і забезпечити себе продуктами харчування, ви можете на сайті: https://sadyperemohy.org.
Ще одним експериментальним кроком, що може дозволити аграріям отримати врожай попри війну, є вирощування екзотичних для нашої землі продуктів, зокрема нуту й бананової картоплі. Такі ініціативи планують реалізувати агровиробники на Черкащині.
Одночасно з плодоовочевим сезоном починається також і сезон медозбору. Як відомо, цей продукт в Україні є орієнтованим на зовнішні ринки: українські аграрії посідають друге місце серед світових експортерів меду. Пасіки до війни були зареєстровані в кожній області нашої держави – їх налічувалося понад 45 тис. Бджолосімей – більш ніж 2 млн. Квоти на експорт меду до країн ЄС українці щороку вибирали протягом перших тижнів січня.
Наразі минулорічні залишки медової продукції в Україні були передані на потреби ЗСУ. Світові споживачі можуть відчути дефіцит українського меду через воєнні дії, внаслідок яких нищаться також пасіки. Мінагрополітики підготувало детальні рекомендації, як в умовах воєнного стану діяти пасічникам, ознайомитись з ними можна за посиланням. Зокрема, держава закликає виробників меду, які перебувають у зоні активних бойових дій, перевозити виробництва. Бізнес може отримати допомогу від Уряду для релокації свого обладнання на безпечні території, пошуку виробничих приміщень та розселенні працівників.
Важливим кроком для підтримки експорту сільськогосподарської продукції з України могло б стати скасування ЄС та Великою Британією мита та квот на експорт, адже більшість з останніх ми щороку використовували в межах першого півріччя. Для вітчизняних овочів та фруктів розглядається можливість скасування (призупинення) системи вхідних цін. Така позитивна політика наших країн-партнерів допоможе нагадувати українською продукцією весь світ та додатково стимулюватиме українські господарства в цей складний час. Наразі подібну пропозицію вже озвучила Єврокомісія, проте розглянути та узгодити це рішення мають Європейський парламент та Рада Європейського Союзу.
Колонка опублікована у Delo.ua
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю BRDO і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.