Карантинний Q&A: як оформити допомогу по частковому безробіттю та хто має забезпечувати персонал засобами індивідуального захисту

02-04-2020

Юристи Офісу ефективного регулювання BRDO підготували для вас перелік відповідей на найчастіші “карантинні” запитання, із якими звертаються наші Facebook-читачі. 

  1. Які бізнеси можуть працювати під час карантину, а які — ні?
  2. Як оформити податкові канікули і чи знає податкова, як це оформити?
  3. Що робити співробітникам, якщо роботодавець не виплачує заробітну плату в період карантину за фактично виконану роботу?
  4. Що робити у разі, якщо роботодавець змушує (змусив) працівника піти в неоплачувану відпустку на період карантину?
  5. Хто буде відповідати за техніку безпеки під час дистанційної роботи? Які нормативні документи це регулюють?
  6. Хто має право на допомогу по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України?
  7. Хто, на підставі чого має право перевіряти бізнес на дотримання “забезпечення свого персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів”

 

 

1. Які бізнеси можуть працювати під час карантину, а які — ні?

25 березня уряд постановою КМУ від 25 березня 2020 р. № 239 вніс зміни до постанови КМУ від 11 березня 2020 р. №211 “Про протидію поширення на території України коронавірусу СОVID-19” та розширив список видів діяльності та торгівлі, які мають право працювати під час карантину, що запроваджений до 24 квітня задля недопущення поширення нового коронавірусу COVID-19.

Забороняється до 24 квітня 2020 р. :

  • Робота суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім:

торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, засобами зв’язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об’єктів поштового зв’язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

  • Регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, крім перевезення:

– легковими автомобілями;

– службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами підприємств, закладів та установ за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

–   в одному міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах, кількості пасажирів, яка одночасно не перевищує половини кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу та визначених у реєстраційних документах, за умови перевезення людей у засобах індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів, крім перевезень автомобільними транспортними засобами, передбаченими в абзаці четвертому цього підпункту;

–   в одному транспортному засобі та автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, кількості пасажирів, яка одночасно не перевищує половини кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу та визначених у реєстраційних документах, за умови перевезення людей у засобах індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

– заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автомобільним перевізникам, які виконують такі перевезення;”;

 

2. Як оформити податкові канікули і чи знає податкова, як це оформити?

Державна податкова служба України знає, як оформити податкові канікули у зв’язку з карантином, оскільки сама дає роз’яснення з цього приводу у своїх інформаційних листах, які публікуються на офіційному порталі ДПСУ.

Інформація щодо оформлення податкових канікул міститься в інформаційному листі № 7, яким роз’яснюються внесені до податкового законодавства зміни відповідно до Закону України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID – 19)» https://www.tax.gov.ua/media-tsentr/novini/412720.html

Інформація у таблиці доповнена у зв’язку з ухваленням Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) від 30.03.2020. 

Податкові канікули Оформлення
продовжується термін подання річної декларації про майновий стан і доходи  до 1 липня 2020 року (було — до 1 травня року, що настає за звітним) не потребує спеціального оформлення
строк сплати фізичною особою — платником податків суми податкового зобов’язання, зазначеної ним в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) за 2019 рік, відтерміновується у 2020 році до 1 жовтня 2020 року (було — до 1 серпня року, що настає за звітним) не потребує спеціального оформлення
Звільнено від нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) за березень – квітень (з 01.03 по 30.04 2020 року) за себе:
– фізичних осіб – підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування;
– осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
– членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.Також, у разі якщо вказаними особами не отримано дохід (прибуток) за березень-квітень 2020 року, вони звільняються від зобов’язання сплачувати мінімальний розмір ЄСВ за цей період.При цьому, так платники єдиного внеску на власний розсуд вирішують питання щодо застосування передбаченого звільнення від єдиного внеску. Тобто ЄСВ може бути сплачене за ці періоди добровільно. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осб цим Законом.
Для звільнення від ЄСВ не потрібно окремих заяв.

Водночас у звіт не потрібно вносити інформацію про нарахування ЄСВ за ці періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня.

Оскільки самостійне визначення платником єдиного внеску (з вказаних категорій платників) бази нарахування єдиного внеску за звітні періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року у «Звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» (дал – Звіт) свідчитиме про прийняття платником рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за вказані періоди в розмірах та порядку, визначених Законом про ЄСВ

Якщо платник вже здійснив оплату внесків за березень та квітень 2020 року, до набрання чинності Законом № 533, такі суми зараховуватимуться податковими органами (без будь-яких заяв платників єдиного внеску) у рахунок майбутніх платежів (за умови відсутності у такого платника сум недоїмки, штрафних санкцій та/або пені по цьому внеску), відповідно до Закону про ЄСВ, крім випадків самостійного визначення таким платником бази нарахування єдиного внеску за звітний період у Звіті.

У період з 1 березня по 31 березня 2020 року не нараховується і не сплачується суб’єктами господарювання плата за землю, яка використовується фізичними та юридичними особами в їх господарській діяльності (земельний податок або орендна плата за земельні ділянки державної чи комунальної власності). За вимогами Податкового Кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. Податкові декларації з плати за землю за 2020 рік вже подані платниками податків. Однак змінами, як вносить Закон № 533 передбачено, що для зменшення податкових зобов’язань з плати за землю за період з 1 березня по 31 березня 2020 року платники мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій мають відобразити зміни податкового зобов’язання з сплати плати за землю за відповідні місяці. Таким чином, зменшення податкових зобов’язань по платі за землю за березень 2020 року для юридичних осіб буде здійснюватися виключно шляхом подання платниками податків уточнюючих податкових декларацій. 
У період з 1 березня по 31 березня 2020 року оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовується до об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.  Щодо платників податку-юридичних осіб 

Норми, які вносить Закон № 533 передбачають, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (крім фізичних осіб), що відповідно до Кодексу подали податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання за відповідні місяці. Отже, зменшення податкових зобов’язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (крім фізичних осіб) за березень 2020 року буде здійснюватися виключно шляхом подання платниками податків уточнюючих податкових декларацій до податкової декларації за 2020 рік.

В уточнюючих податкових деклараціях платники податку мають право зменшити суму податкових зобов’язань за І квартал 2020 року (березень 2020 року є третім місяцем І кварталу) на суму пропорційну одному місяцю кварталу. Наприклад, якщо в податковій декларації за 2020 рік сума податкових зобов’язань з податку визначена у розмірі 720 тис. грн. (відповідно, 180 тис. грн. за кожний квартал), платник податку, який бажає зменшити податкові зобов’язання за березень 2020 року, має право подати уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, в який за І квартал 2020 року зменшити нараховане податкове зобов’язання на 60 тис. грн.

Щодо платників податку-фізичних осіб 

У 2020 році контролююч органи нараховують фізичним особам – платникам податку податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2019 податковий (звітний) рік. Тому, вимоги щодо звільнення від оподаткування, передбачені Законом № 533 будуть враховані при нарахуванн контролюючими органами податку фізичним особам – платникам за об’єкти нежитлової нерухомост у 2021 році за 2020 податковий (звітний) рік.

 

3. Що робити співробітникам, якщо роботодавець не виплачує заробітну плату в період карантину за фактично виконану роботу? 

Якщо працівник у період карантину працює та виконує свою роботу (передбачену трудовим договором), роботодавець зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату. 

Питання оплати праці регулюється Кодексом законів про працю, статтями 97 і 98 якого передбачено, що роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Також статтею 103 Кодексу законів про працю передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни. 

За порушення роботодавцем строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплату їх не в повному обсязі, він несе відповідальність у вигляді штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (ст. 265 КЗпП).

Отже, у випадку відмови роботодавця вчасно виплачувати заробітну плату працівник може на власний вибір:

  • написати скаргу до Держпраці;
  • звернутися з позовом до суду. 

 

Звертаємо увагу!

Відповідно до Закону 533 на період до 31 травня 2020 року забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Водночас заборона не стосується позапланових заходів державного нагляду (контролю), зокрема на підставі скарг працівників. 

 

4. Що робити у разі, якщо роботодавець змушує (змусив) працівника піти в неоплачувану відпустку на період карантину?

Відпустка без збереження заробітної плати надається лише за бажанням працівника, а не за власним рішенням роботодавця.

Якщо роботодавець за власною ініціативою відправив працівників без їх згоди у неоплачувану відпустку, працівник може на власний вибір:

  • написати скаргу до Держпраці;
  • звернутися з позовом до суду. 

 

Звертаємо увагу!

  1. Відповідно до Закону 533 на період до 31 травня 2020 року забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Водночас заборона не стосується позапланових заходів державного нагляду (контролю), зокрема на підставі скарг працівників.

  1. Відповідно до статті 26 ЗУ “Про відпустки” із змінами, внесеними Законом 530, працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати: а) за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік; б) відпустка без збереження  заробітної плати на період карантину, термін перебування у якій не включається у загальний термін, відпустки за сімейними обставинами (тобто, крім 15 календарних днів на рік, працівник має право на додаткові дні неоплачуваної відпустки на строк, який може співпадати з періодом карантину).

 

5. Хто буде відповідати за техніку безпеки під час дистанційної роботи?

Які нормативні документи це регулюють?

Законом України “Про охорону праці” передбачено, що роботодавець зобов’язаний створити належні умови праці на робочому місці в кожному структурному підрозділі. 

На сьогодні ні Кодексом законів про працю України, ні Законом України “Про охорону праці” питання дистанційного виконання роботи взагалі не врегульовано.

Єдиним чинним нормативно-правовим актом, який хоча б якоюсь мірою охоплює питання дистанційної роботи, є застаріла 40-річної давнини постанова “Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам и Секретариата ВЦСПС 29.09.1981 N 275/17-99”. Але положення цієї постанови сьогодні абсолютно не можуть бути застосовані ні до сучасних технологічних досягнень, ні до ситуації, пов’язаної із запровадженням карантину.

Тому, по суті, єдиним документом, де можуть бути врегульовані питання дистанційної роботи, є трудовий договір між працівником та роботодавцем. 

Разом з тим, питання щодо порядку навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання врегульовуються Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. N 15.

У вказаному Типовому положенні зазначено інформацію про види, порядок та організацію проведення інструктажів з охорони праці. Зокрема, у пункті 3.1 зазначено, що працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії.  

Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї роботи (пункт 3.3).

Тобто, на нашу думку, працівник підприємства, якому керівником було доручено проводити інструктажі з питань охорони праці, повинен продовжувати виконувати свої обов’язки у період дії карантину. Такий працівник з охорони праці може послуговуватися положеннями пункту 6.6 зазначеного вище Типового положення, яким передбачено, що позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення (при цьому чітко не передбачено де і як саме проводиться такий інструктаж, що не заперечує проти проведення його дистанційно). 

 

6. Хто має право на допомогу по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України?

На таку допомогу мають право застраховані особи, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини,  у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Така допомога надається тільки у разі звернення роботодавця  до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державна служба зайнятості) із заявою для її виплати працівникам.

Роботодавець може звернутися за отриманням коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю протягом 30 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва.

Сума допомоги по частковому безробіттю надається  роботодавцям із числа суб’єктів малого та середнього підприємництва за період карантину.

Хто не має права на допомогу по частковому безробіттю? 

Допомогу не зможуть отримувати працівники, якщо у їх роботодавця є заборгованість з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка виникла протягом п’яти років, що передують року зупинення виробництва. Також така допомога не надається працюючим особам, які отримують пенсію.  

Хто ухвалює рішення про призначення допомоги по частковому безробіттю?

Рішення про призначення допомоги по частковому безробіттю на період карантину приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Держпраці) протягом трьох робочих днів з дня подання роботодавцем необхідних документів.

Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається виходячи з фінансових можливостей Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. 

Як підприємству отримати таку допомогу по частковому безробіттю працівників?

Для отримання допомоги роботодавець повинен звернутися до територіального органу Держпраці, за місцем реєстрації його як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та подати наступні документи:

1) заяву у довільній формі;

2) копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) виробництва та переліком заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3) відомості про працівників (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний державний орган і мають відмітку в паспорті)), у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю згідно з цією статтею;

4) довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що виникла протягом п’яти років, що передують року зупинення (скорочення) виробництва. 

Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється роботодавцем з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше строку проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. 

 

7. Хто, на підставі чого має право перевіряти бізнес на дотримання “забезпечення свого персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів”
  1. Відповідно до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (ст. 29) організація та контроль за дотриманням правового режиму, встановленого Кабінетом Міністрів України на території карантину, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Вказані органи здійснюють контроль за додержанням юридичними і фізичними особами санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних та ветеринарних правил і норм, правил торгівлі та побутового обслуговування населення, здійснюють комплексні заходи, спрямовані на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків.
  2. Законом України “Про охорону праці” (ст. 13) визначено, що роботодавець повинен забезпечити у тому числі додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Тобто, оскільки роботодавець відповідає за створення відповідних умов праці працівників, він повинен подбати про їх забезпечення засобами індивідуального захисту. 

Також, вказаним Законом визначено, що роботодавець забезпечує функціонування на підприємстві системи охорони праці, а саме утворює відповідний підрозділ або призначає відповідального працівника/ів, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці. Також він затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій та контролює їх дотримання. Роботодавець, також, контролює використання працівниками засобів колективного та індивідуального захисту. 

Також статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника (роботодавця) або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Отже, у першу чергу саме роботодавець повинен забезпечити працівників засобами індивідуального захисту та перевіряти, яким чином на підприємстві відповідальні працівники з охорони праці забезпечили працівників підприємства засобами індивідуального захисту.  

У разі існування на підприємстві профспілкової організації, вона здійснює громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту (ст. 41 Закону “Про охорону праці”). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Стосовно зовнішніх перевірок бізнесу слід зазначити, що статтею 38 Закону “Про охорону праці” передбачено, що державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють зокрема  Держпраці та Держпродспоживслужба, а також відповідно до ст. 34 цього Закону контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів з охорони праці здійснюють місцеві державні адміністрації.

  1. Стосовно перевірок виконання підприємствами санітарних та протиепідемічних заходів, на сьогодні функціонують кілька органів, які забезпечують здійснення нагляду за санітарним або епідемічним благополуччям населення: Держпродспоживслужба, Держпраці та Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667, до компетенції Держпродспоживслужби зокрема віднесено здійснення відповідно до закону державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці).  

Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, на Держпраці покладається повноваження здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері гігієни праці, у тому числі нагляд (контроль) за:

  • дотриманням вимог санітарних норм та правил;
  • своєчасним здійсненням профілактичних заходів, спрямованих на попередження шкідливої дії факторів виробничого середовища і трудового процесу, збереження здоров’я працівників;
  • додержанням законодавства у сфері охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, у тому числі з питань забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального та колективного захисту.

У сфері управління Міністерства охорони здоров’я функціонує Центр громадського здоров’я. Відповідно до Статуту про вказаний Центр, затвердженого наказом МОЗ від 20.03.2018 № 515, до компетенції Центру зокрема віднесені питання щодо забезпечення здійснення епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними хворобами шляхом здійснення епідеміологічного нагляду та моніторингу за інфекційними хворобами, розробки заходів щодо їх попередження, прогнозування епідемічної ситуації; впровадження заходів (у тому числі обмежувального характеру), що вживаються у вогнищах інфекційних хвороб відповідно до законодавства України; участі у епідемічному нагляді (спостереженні) та попередженні міжнародного поширення хвороб відповідно до Міжнародних медико-санітарних правил та з цією метою формування, підготовки та підтримання у стані постійної готовності бригад для відповідних заходів реагування у разі виникнення невідкладних ситуацій у галузі громадського здоров’я.

Таким чином, перевіряти бізнес з питань забезпечення свого персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів відповідно до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” можуть Державна служба України з питань праці (щодо гігієни праці), Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (щодо дотримання санітарного законодавства), а також органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом щодо контролю за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, санітарного законодавства.

  1. Водночас, оскільки законами України № 530 і 533 на період карантину або обмежувальних заходів заборонено до 31 травня 2020 року проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, але крім державного нагляду (контролю) зокрема у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, то у вказаній сфері можуть проводитися як планові, так і позапланові перевірки бізнесу. 
  1. Окремо слід зазначити, що Законом № 530 до Кодексу України про адміністративні правопорушення внесено зміни, якими встановлено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, а саме:

порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, 

тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000  34000 тис. грн.) і на посадових осіб – від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34000 – 170000 тис. грн.).

А також визначено, що у справах про адміністративні правопорушення,  протоколи про правопорушення мають право складати:

1) уповноважені на те посадові особи:

  • органів внутрішніх справ (Національної поліції);
  • органів охорони здоров’я;
  • органів державної санітарно-епідеміологічної служби;

2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, — виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад.

 


Цей матеріал підготовлений Офісом ефективного регулювання BRDO — незалежним експертно-аналітичним центром у рамках проекту EU4Business | FORBIZ, що фінансуються Європейським Союзом. 

Партнери